Посіч (Івано-Франківський район)

По́січ — село в Україні, у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до складу Лисецької селищної громади. Населення становить 135 осіб.

село Посіч
В'їзд у Посіч В'їзд у Посіч
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Івано-Франківський район
Тер. громада	Лисецька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA26040210020097224
Основні дані
Засноване	25 квітня 1990[⇨] (відновлено)
Перша згадка	1633 (392 роки)
Населення	▲ 135[1] (01.01.2023)
Площа	1,14 км²
Густота населення	118 осіб/км²
Поштовий індекс	77449
Телефонний код	+380 3436
Географічні дані
Географічні координати	48°54′08″ пн. ш. 24°33′58″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	328[2] м
Водойми	р. Посічанка пп. Глибокий, Тисовець дж. Якова
Відстань до обласного центру	16 км
Місцева влада
Адреса ради	77455, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, смт Лисець, вул. Січових Стрільців, буд. 55
Вебсторінка	Лисецька громада
Староста	Турчин Василь Йосипович[3]
Карта
Посіч
Посіч
Мапа
Посіч у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Посіч.

Географічні відомості

Розміщене на околиці Чорного Лісу.

Село розкинулось у мальовничій долині, по обох боках якої височіють пагорби, найвищим з яких є Лисий берег. Через долину протікає невеличка річка Посічанка, вода цієї лісової річечки збирається із численних лісових джерел, що впадають у цю водойму. У низовинній частині села є кілька джерел із солоною водою^[1]. Також, ним протікають потоки Глибокий і Тисовець^[4].

Поблизу села розташоване «Джерело Якова»^[5][6].

Історія

Посіч на мапі 1779—1783 рр. Фрідріха фон Міґа (пол. Posiecz).

Вперше згадується у 1633 році^[7][1]. Первісна назва — Просіч^[1].

Назва утворена семантичним способом від апелятива «посіч», що означає пасіку, вирубану ділянку лісу або викорчуване місце. Вона вказує на те, що село виникло на місці вирубаного й викорчуваного лісу^[7][4].

У 1880 році двори, поля, луки та пасовища займали 47 моргів; ліси — 5449; селянські наділи — 1968. У селі був маєток, власниками якого були Рудольфіна та Гізела, графи Стадіон^[8].

У 1934—1939 рр. входило до Гміни Лисець.

Івано-Франківська обласна Рада народних депутатів рішенням від 25 квітня 1990 року у Тисменицькому районі відновила раніше зняте з обліку село Посіч (див. нижче). Також, рішенням від 15 листопада 1995 року утворила Посіцьку сільраду з центром у селі Посіч^[9].

Радянські репресії

У серпні 1941 року мешканці Посіча виявили масові поховання жертв НКВС, в яких були поховані в'язні зі Станіслава^[10].

Для позбавлення підтримки УПА за 1946—1947 рр. радянським режимом засуджено понад 40 жителів села^[11].

12 травня 1950 року виконком Лисецької районної Ради депутатів трудящих ухвалив рішення «Про ліквідацію Посічанської сільради депутатів трудящих»^[12].

На весні^[13] цього ж року приблизно чотириста мешканців села Посіч та присілку села Майдан були примусово виселені з рідних домівок. У ході радянської операції з депортації населення, чоловіків, жінок і дітей перевезли на територію Одеської області, а їхні житла було зруйновано^[14][15][16]. Енкаведисти прийшли у Посіч несподівано. На збори людям не дали часу. Удома залишилось все господарство. Селян звозили до в'язниці, звідти відправляли товарняками за призначенням^[17].

Після виселення людей та знищення села, у ньому не залишилось жодного будинку^[18]. На місці зруйнованого села обладнали полігон^[17].

На момент ліквідації у селі проживало 1000 мешканців та було 230 будинків^[19].

У 1990—1991 роках у селі проводились розкопки. Спершу там знайдено дві могили, а пізніше — ще дві, в яких виявлено останки понад 30 людей. В одній з могил було поховання священиків. Число жертв не остаточне. Науковці мають намір продовжувати роботу, адже вважають, що поховань тут значно більше^[20].

Повстанська діяльність

Повстанці першої сотні Василя Андрусяка «Різуна». Чорний ліс, околиці Посіча (1943 р.)

• 27 вересня 1943 року німці силами двох батальйонів оточили табір УНС, однак, повстанці вислизнули з кільця, вбивши коло 60 німців убитими і пораненими. Власні втрати становили 3 загиблих й 11 поранених^[21].

• У березні 1945 року курінь «Смертоносці» (курінний Олекса Химинець «Благий») розбив гарнізон НКВС, вбив значну кількість їхніх бійців, 16 захопив у полон. Втрати повстанців — 4 загиблих і 8 поранених^[22][23].

• 7 квітня 1945 року близько 170 військ НКВС спецвідділу (за іншими даними — 280 і прокурор) заквартирували у домах Посіча. Вони мали намір оперувати в Чорному лісі та прилеглих селах і перешкоджали діяльності повстанських відділів. Командир Василь Андрусяк «Різун» ухвалив рішення зліквідувати більшовицький спецвідділ. Курінь «Скажених» під командуванням курінного Павла Вацика «Прута» провів відправу з командирами сотень, передав наказ командира «Різуна» і обговорив деталі наскоку. О 22:00 (10-тій годині) почався бій. В бою застосовувалися стрілецька зброя та гранати (…).
  У результаті бою, було вбито до 60 військ НКВС. За іншими даними, з 280 військ вийшло живими тільки 9, ще 15 захоплено в полон, а решта — вбиті всі. Крім того, з магазину забрано багато шинель, уніформ, консерв, медикаментів і багато інших речей. Три вантажні авто й решту трофеїв спалено на місці. Втрати УПА склали всього 2 загиблих та 2 поранених.

Докладніше: Бій у Посічі

Перша світова війна

Через село проходила австро-угорська військова вузькоколійка, яка вела зі сторони Калуша через Чорний ліс. У селі було розташовано багато артилерійських батарей, околиці села були насічені траншеями. Місцеві дороги використовувались у військових цілях^[24].

Поблизу села у Чорному лісі розташовувався австро-угорський штаб «Нерінґ-село» (нім. Nöhringdorf)^[24] під командуванням дивізії генерала Нерінґа (нім. Nöhring)^[25]. Сьогодні на його місці залишилась австрійська «Криниця Нерінґа» (нім. Nöhring-Brunnen)^[⇨].

10 липня 1917 року Російські війська, що наступали на фронті Богородчани — Солотвин, зламавши опір австро-угорських військ, досягли лінії Посіч — Лесівка — Космач^[26].

• 
  Австро-Угорський пункт допомоги біля Посіча. Таборовий головний капелан Расі та 4 лікарі. Позиції 52-го піхотного полку «Ерцгерцог Фрідріх» (1916 р.)
• 
  Австро-Угорський кулеметний розрахунок 52-го піхотного полку «Ерцгерцог Фрідріх» біля Посіча (1916-1917 рр.)
• 
  Візит Австро-Угорського генерала Хадфі в розташування військ в Посічі (1916 р.)
• 
  Альбом Австро-Угорського солдата. Позиції в Посічі (1916 р.)
• 
  По дорозі з Посічі до села Завій (1916 р.)
• 
  Церква в Посічі. Фото з альбома австрійського артилериста (1916 р.)
• 
  Артилерійський передок (віз) для перевезення гармат у Посічі. Фото з альбома австрійського артилериста (1916-1917 рр.)
• 
  Шлях Посіч – Росільна (підпис — лейтенант Фаркаш). Фото з альбома австрійського артилериста (1916-1917 рр.)
• 
  Теж шлях Посіч – Росільна (1916-1917 рр.)

Населення

За даними 1880 року, у селі проживало 617 осіб, з яких 4 були римо-католиками, а решта — греко-католики^[8].

На початку ХХ століття населення Посіча сягало майже тисячі осіб: 864 греко–католики (українці), 23 віруючих латинського обряду та 28 євреїв^[13].

За даними 1939 року, населення села становило 1390 осіб, серед яких: 1370 українців, 5 поляків, 10 латинників та 5 євреїв^[27].

На момент ліквідації села в 1950 р. його населення становило 1000 осіб, а кількість будинків — 250.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису України 2001 року^[28]

Мова	Кількість	Відсоток
українська	83	98.81 %
російська	1	1.19 %
Усього	84	100 %

Відомі люди

Народились

• Фейчук Петро Іванович (1947—2008) — український вчений-хімік, доктор технічних наук, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв'язків Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
• Харчій Євдокія Василівна (1920—1947) — харчова куреня «Чорноти», померла 07.06.1947 р. у с. Майдан Тисменицького району.
• Феденько Семен Теодорович «Борис», «Балка» (1924—1947) — стрілець сотні «Ґеника», боївки «Яся», помер 19.12.1947 р. у с. Посіч.
• Рев'юк Микола Федорович «Ясь» (1913—1948) — член ОУН, помер 1948 р., місце смерті невідоме.
• Рев'юк Іван Федорович «Малий», «Чорноліс» (1907—1947) — керівник боївки СБ Лисецького райпроводу ОУН, помер 05.05.1947 р. у с. Посіч.
• Рев'юк Володимир Іванович «Влодко» (1928—1949) — охоронець райпроводу ОУН, помер 24.04.1949 р., місце смерті невідоме.
• Мельник Онуфрій Іванович «Літун» (1918—1947) — заступник керівника боївки райпроводу ОУН, помер 02.11.1947 р. у с. Посіч.
• Мартинів Михайло Іванович «Балка» (?—1947) — стрілець боївки «Яся», помер 14.02.1947 р. у с. Старий Лисець Тисменицького району.
• Мартинів Євдокія Юріївна (1922—1947) — розвідниця куреня «Чорноти», померла 07.06.1947 р. у с. Майдан Тисменицького району.
• Мартинів Антон Васильович «Кочубей» (1928—1947) — стрілець боївки «Сокола», помер 12.07.1947 р. у с. Посіч.
• Киянюк Іван Олексійович «Байда» (1923—1949) — охоронець райпроводу ОУН, помер 19.10.1949 р. у с. Загвіздя Тисменицького району.
• Івасів Іван Миколайович «Лис» (1924—1947) — стрілець боївки райпроводу ОУН, помер 02.11.1947 р. у с. Посіч.
• Дзюник Петро Васильович «Дуб» (1926—1947) — стрілець боївки кущової ОУН, помер 18.05.1947 р. у с. Посіч.
• Гах Пилип Матійович (1928—1947) — розвідник боївки «Мура», помер 01.12.1947 р. у с. Посіч.

Померли

• Орищук Михайло (?—1945) — командир сотні УПА «Заведії».
• Данів «Богдан» (?—1947) — кур'єр боївки «Сокола», уродженець тодішнього Лисецького району, помер 12.07.1947 р.
• Гуменний Іван Миколайович «Тесля», «Кривоніс» (1924—1945) — чотовий сотні «Шума», народився в с-щі Єзупіль Тисменицького району, помер у березні 1945 р.
• Баран Василь Михайлович «Гук» (1927—1946) — стрілець сотні «Гамалії», народився в с. Сілець Тисменицького району, помер 1946 р. біля с. Посіч.

Джерело: «Реабілітовані історією»: книга друга^[29].

Світлини

• 
  Церква в Посічі
• 
  Сільська рада в Посічі
• 
  Річка Посічанка
• 
  Посічанське кладовище
• 
  Меморіал загиблим воїнам УПА коло церкви
  (див. прізвища)
• 
  Австрійська криничка поблизу Посіча

Див. також

• Майдан
• Бій у Посічі