Пітер Реткліфф

Пітер Реткліфф (англ. Peter John Ratcliffe; нар. 14 травня 1954(19540514), Моркем, Англія) — британський учений-медик та молекулярний біолог, фахівець зі споживання клітинами організму людини кисню (oxygen sensing), а також з гіпоксії^[8]. Директор оксфордського Target Discovery Institute (TDI), член «Ludwig Institute for Cancer Research», також директор з клінічних досліджень Francis Crick Institute^[en].

Пітер Реткліфф
англ. Peter J. Ratcliffe
Ім'я при народженні	англ. Peter John Radcliffe
Народився	14 травня 1954(1954-05-14)[1][2][3] (71 рік)  Моркемб, Lancaster[d], Ланкашир[d], Ланкашир, Англія, Велика Британія
Країна	Велика Британія
Діяльність	викладач університету, нефролог, дослідник
Галузь	гіпоксія[4]
Alma mater	колледж Гонвілл-енд-Кізd (1978)[5], Lancaster Royal Grammar Schoold[5], Barts and The London School of Medicine and Dentistryd і Лондонський університет
Знання мов	англійська
Заклад	Університет Оксфорда[6] і Francis Crick Instituted[6]
Членство	Американська академія мистецтв і наук, Лондонське королівське товариство[7] і Леопольдина
Нагороди	член Лондонського королівського товариства (2002) Міжнародна премія Фонду Гайрднера (2010) премія Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження (2016) Annual Review Prize Lectured (2012) Louis-Jeantet Prize for Medicined (2009) член Академії медичних наук Великої Британіїd (2002) EMBO Membershipd (2006) Медаль Бейлі (2011) Scientific Grand Prize of the Lefoulon-Delalande Fondationd (2012) Круніанська лекціяd (2006) Robert J. and Claire Pasarow Foundation Award for Distinguished Contributions to Cardiovascular Researchd (2012) Buchanan Medald (2017) премія Мессріd (2018)
Сайт	ndm.ox.ac.uk/principal-investigators/researcher/peter-ratcliffe
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Виріс у північному Ланкаширі. Навчався медицині у Gonville and Caius College, Cambridge^[en]. Пройшов клінічну підготовку у найстаршій лікарні Лондона шпиталь Святого Варфоломія^[en]. В 1978 році здобув ступінь Bachelor of Medicine, Bachelor of Surgery^[en]. Потім працював у London postgraduate hospitals, після чого навчався нефрології в Оксфорді, проте потім перенавчитися - з молекулярної біології, і в 1990 році як старший фелло Wellcome Trust заснував в Оксфорді лабораторію біології гіпоксії, яку очолював понад 20 років. В 1987 році здобув ступінь доктора медицини MD у Кембриджському університеті. З 1996 року професор, з 2003 (4?) — 2016 року професор імені Наффілд (Nuffield Professor) Оксфордського університету. Нині директор оксфордського Target Discovery Institute (TDI), член Ludwig Institute for Cancer Research, з 2016 року також директор з клінічних досліджень Francis Crick Institute^[en].

Нагороди та визнання

• 1991: Milne-Muerke Foundation Award
• 1998: Премія Грейама Булла
• 2002: член Лондонського королівського товариства^[9]
• 2009: Louis-Jeantet Prize for Medicine^[en][10]
• 2002: International Society for Blood Purification Award
• 2002: член Академії медичних наук Великої Британії^[en]
• 2006: член EMBO
• 2006: Круніанська лекція
• 2007: іноземний почесний член Американської академії мистецтв і наук^[11]
• 2010: Міжнародна премія Гайрднера, Канада^[12]
• 2011: Медаль Бейлі, лондонської королівської колегії лікарів
• 2012: Pasarow Award^[de] однойменного фонду
• 2012: Grand Prix scientifique de la Fondation Lefoulon-Delalande^[en]
• 2013: Jakob-Herz-Preis^[de], німецький Університет Ерлангена-Нюрнберга^[13]
• 2014: лицар-бакалавр^[14]
• 2014: Премія Вайлі^[en] однойменного фонду (спільно з Вільям Келін, Грег Семенза та Стефан Макнайт^[en])^[15]
• 2016: Премія Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження (спільно з Вільям Келін, Грег Семенза)^[16]
• 2017: Buchanan Medal^[en] Лондонського королівського товариства^[17]
• 2018: Премія Мессрі^[en][18]
• 2019: Нобелівська премія з фізіології або медицини^[19][20]

Доробок

• mit P.H.Maxwell, M.S.Wiesener, G.-W.Chang, S.C.Clifford, E.C.Vaux, M.E.Cockman, C.C.Wykoff, C.W.Pugh, E.R.Maher: The tumour suppressor protein VHL targets hypoxia-inducible factors for oxygen-dependent proteolysis, Nature, Band 399, 1999, S. 271–275.
• mit P .Jaakkola, D.R. Mole, Y.-M.Tian, M.I.Wilson, J. Gielbert, S.J.Gaskell, A. von Kriegsheim, H.F. Hebestreit, M. Mukherji, C.J. Schofield, P.H. Maxwell, C.W. Pugh: Targeting of HIF-a to the von Hippel-Lindau ubiquitylation complex by O2-regulated prolyl hydroxylation, Science, Band 292, 2001, S. 468–472.
• mit A.C.R.Epstein, J.M.Gleadle, L.A.McNeill, K.S.Hewitson, J.F.O’Rourke, D.R.Mole, M.Mukherji, E.Metzen, M.I.Wilson, A.Dhanda, Y.-M.Tian, N.Masson, D.L.Hamilton, P.Jaakkola, R.Barstead, J.Hodgkin, P.H.Maxwell, C.W.Pugh, C.J.Schofield: C. elegans EGL-9 and mammalian homologs define a family of dioxygenases that regulate HIF by prolyl hydroxylation, Cell, Band 107, 2001, S. 43–54
• mit M. E. Cockman u. a.: Proteomics-based identification of novel factor inhibiting HIF (FIH) substrates indicates widespread asparaginyl hydroxylation of ankyrin repeat domain-containing proteins, Molecular & Cellular Proteomics, Band 8, 2009, S. 535–546.
• mit M. Mazzone u. a.: Heterozygous deficiency of PHD2 restores tumor oxygenation and inhibits metastasis via endothelial normalization, Cell, Band 136, 2009, S. 839–851.
• mit J. Adam u. a.: Renal cyst formation in Fh1-deficient mice is independent of the Hif/Phd pathway: roles for fumarate in KEAP1 succination and Nrf2 signaling, Cancer Cell, Band 20,. 2011, S. 524–537.
• mit N. Masson u. a.: The FIH hydroxylase is a cellular peroxide sensor that modulates HIF transcriptional activity, EMBO Rep., Band 13, 2012, 251–257.
• mit J. Schödel u. a.: Common genetic variants at the 11q13.3 renal cancer susceptibility locus influence binding of HIF to an enhancer of cyclin D1expression, Nature Genetics, Band 44, 2012, S. 420–425.