Роза Шапіро

Роза Шапіро (нар. 9 вересня 1874, Броди — пом. 1 лютого 1954, Лондон) — єврейська мистецтвознавиця, перекладачка, письменниця і колекціонерка^[4]. Вона також була моделлю та колекціонеркою різних мистецьких творів. Дала поштовх до визнання групі художників Die Brücke.

Роза Шапіро
Портрет Рози Шапіро, автор Вальтер Граматте
Народилася	9 вересня 1874(1874-09-09)[1]  Броди, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина[1]
Померла	1 лютого 1954(1954-02-01)[1] (79 років)  Тейт Британія, Вестмінстер, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Велика Британія
Країна	Німеччина
Діяльність	мистецтвознавиця, перекладачка, письменниця
Галузь	мистецтвознавство[2], колекціонер мистецтваd[2], переклади з польськоїd[2], переклади з французькоїd[2] і переклад на німецькуd[2]
Відома завдяки	експресіонізм[3]
Alma mater	Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла, Цюрихський університет[3] і Бернський університет
Знання мов	німецька[2], польська[2], англійська[2] і французька[2]
Брати, сестри	Анна Шапіро-Нойратd
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Роза Шапіро народилася в Бродах, Галичина (тепер Україна) у 1874 році. Історик мистецтва Шуламіт Бер у своїй статті Єврейський жіночий архів про Шапіро зазначає, що в 1948 році вона «згадувала свої дитячі спогади про націоналістичні та релігійні розбіжності між поляками та русинами (українцями) у Галичині, які були частиною імперії Габсбургів. Тут вона зазначала, що своїм народженням, вихованням і долею була призначена до інтернаціоналізму»^[5]. Донька заможних єврейських батьків, навчалася вдома, оскільки в Бродах для неї не було відповідних навчальних закладів. У 1893 році Шапіро переїхала до Гамбурга, який, як зазначає Бер, «як і інші регіональні центри за часів Вільгельма… перебував у процесі формування почуття модерної ідентичності шляхом мобілізації громадських інституцій, традицій та культури»^[5].

У 1897 році вона опублікувала статтю під назвою «Ein Wort zur Frauenemanzipation» («Слово про жіночу емансипацію») в журналі Sozialistische Monatshefte, в якій стверджувала, що жінки знайдуть свободу «в суспільстві майбутнього, в суспільстві соціалізму»^[6]. Вона була однією з перших жінок, які отримали ступінь з історії мистецтва в німецькому навчальному закладі, здобувши ступінь бакалавра в Бернському університеті в 1902 році, здобувши ступінь доктора філософії в Гайдельберзькому університеті в 1904 році та продовжуючи навчання після аспірантури у Лейпцизькому університеті^[5][7].

Після повернення до Гамбурга в 1908 році вона займалася перекладами та видавничою критикою. Перекладала німецькою мовою Бальзака, Золя та польського історика мистецтва Казимєжа Хледовського. Вона дала раннє визнання групі художників Die Brücke^[7]. Шапіро допомогла заснувати Frauenbund zur Förderung deutscher bildenden Kunst (Жіноче товариство сприяння розвитку німецького мистецтва) у 1916 році^[5][7].

Шапіро сама була моделлю для різних художників. Карл Шмідт-Ротлуф зробив кілька її портретів, у тому числі один у 1919 році^[8]. Вальтер Граматте намалював її в 1920 році^[5]. У 1924 році вона видала каталог графічних робіт Карла Шмідта-Ротлуфа^[7].

У 1939 році вона змогла втекти з нацистської Німеччини до Англії. Там вона дописувала до різних мистецьких журналів, таких як Architectural Review, Eidos, Connoisseur і Weltkunst^[de]. Вона також допомагала Ніколаусу Певзнеру зі збором матеріалів для його серії книг «Будівлі Англії»^[5][9].

Вона померла в галереї Тейт у 1954 році^[7].

Її спроба подарувати частину своєї колекції британським музеям за життя не була сприйнята належним чином, тому вона пожертвувала основну частину своєї мистецької колекції музеям Німеччини: Мангайма, Берліна, Альтони, Гамбурга та Кельна. Інші роботи з її колекції були надіслані до музеїв Голландії, Бельгії, Нової Зеландії (Оклендська художня галерея Toi o Tāmaki), Чикаго та Тель-Авіва^[7], а єдині британські екземпляри знаходяться в Музеї Вікторії та Альберта та Музеї Лестера^[5]. Проте в «Тейт» є один її портрет роботи Карла Шмідта-Ротлуфа^[8].