Рябий Василь Михайлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рябий.

Василь Михайлович Рябий (нар. 7 грудня 1954, с. Корнич, нині Івано-Франківська область) — український поет, письменник. Член Національних спілок журналістів (1983) та письменників (1992) України^[1], Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, літературного гурту поетів-паліндромістів «Геракліт»^[2].

Василь Рябий
Василь Михайлович Рябий
Народився	7 грудня 1954(1954-12-07) (70 років) Корнич, Коломийський район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство	УРСР →  Україна
Діяльність	1972 — т. ч.
Alma mater	Львівський університет
Членство	Національна спілка журналістів України, Національна спілка письменників України і Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка
Нагороди	Народна Шевченківська премія (Залізний Мамай) Літературна премія «Благовіст» Літературна премія імені Павла Тичини Премія імені Василя Стефаника

Життєпис

Василь Рябий народився 7 грудня 1954 року в селі Корничі, нині Корницької громади Коломийського району Івано-Франківської области України^[2].

Закінчив факультет журналістики Львівського університету (1981)^[1]. Працював відповідальним секретарем низки газет та редактором видавництв «Світ», «Вік» у м. Коломиї^[2]. Перший вірш Василя Рябого був надрукований 1972 року в обласній газеті «Прикарпатська правда»^[3].

Василь Рябий є автором збірок віршів, есеїв, перекладів та публіцистичних матеріалів. Кілька книг оформив авторською графікою. Його твори перекладені румунською, iталiйською, французькою, англiйською мовами^[2][4][5].

Був засновником коломийського літературного товариства «Плин»^[1].

Доробок

Збірки віршів^[2]:

• «Грань» (1990)^[6],
• «Ворожіння на цвяхах» (1992)^[7],
• «Елегія для білого диму» (1992),
• «Шукання двійника» (1992),
• «Постріл горіха» (1994),
• «Жасминовий камінь» (1995)^[8],
• «Зіниця на крилі метелика» (1997),
• «Портрети з протягу» (1998),
• «Світлофор і мухомор. Куля з Ліверпуля. Омелюх і Капелюх. Три альбомчики Ромчика Бомчика» (1998),
• «Вага агаВ» (1999)^[6],
• «Ловіння снів» (2001),
• «Двері луни» (2002),
• «Поезії» (2004),
• «Варта траВ» (2004)^[6],
• «ЖалоколаЖ» (2006)^[6],
• «Віно коконіВ» (2008),
• «Жар і міраж» (2009)^[4][9],
• «Чубата вощина» (2009)^[10],
• «СологолоС» (2013, номінована на Шевченківську премію)^[6][11],
• «Біла космея» (2014)^[12],
• «Спалах світлотіні» (2019),
• «Ярозоря» (2020, редактор Василь Герасим'юк)^[13].

Вірші з альбомами графічних композицій^[2]:

• «Ловіння снів» (2001),
• «Ключі».

Повісті^[2]:

• «Гойдається сміх на павутинні»,
• «Гримаса авгура».

Нагороди

• Народна Шевченківська премія (2020) — за книгу «СологолоС. Сто вінків сонетів»^[14][15],
• літературна премія «Благовіст» (1997)^[2],
• літературна премія «Крилата підкова»^[4],
• Міжнародна літературна премія «Карпатська корона» (Україна-Румунія, 2003)^[2],
• премія журналу «Дзвін»^[2],
• літературна премія імені Павла Тичини (2005) — за книгу поезії «Варта трав»^[4],
• премія імені Василя Стефаника (2010) — за книгу «Віно коконіВ»^[16],
• премія імені Леся Гринюка (2023)^[17],
• медаль «За заслуги перед Коломийщиною»^[18],
• грамота НСПУ та медаль (2017)^[19].

Відгуки

Лавреат Шевченківської премії Тарас Мельничук свого часу писав, що Василь Рябий має характерний ключ, яким він відчиняє двері в світ гармонії думки й почуття^[4].

Поетеса, лавреат Шевченківської премії Ірина Жиленко зауважила, що в його поезії присутнє своє, особистісне, а також свій стиль та голос, система цінностей i поетичних прийомів^[5].