Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Space Launch System
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Space Launch System (скор. SLS, укр. Система космічних запусків) — надважка ракета-носій США для пілотованих експедицій за межі навколоземної орбіти, розроблюється НАСА замість РН «Арес-5», що була скасована разом із програмою «Сузір'я» і повинна замінити програму Спейс Шаттл. Перший запуск «Артеміди-1» відбувся 16 листопада 2022 року.
![]() | Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. (лютий 2016) |
![]() | Ця стаття чи розділ висвітлює запланований чи нещодавній космічний політ. | ![]() |
Планується, що за масою вантажів, що виводяться на навколоземні орбіти, SLS буде найпотужнішою діючою ракетою-носієм до часу свого першого старту, а також четвертою у світі і другою в США РН надважкого класу — після «Сатурн V», яка використовувалася в програмі «Аполлон» для запуску кораблів до Місяця[3], і радянських Н-1 та «Енергія». Ракета виводитиме в космос пілотований корабель «Оріон»[4].
SLS буде виводити 70 тонн вантажу на орбіту. Також, конструкція ракети-носія передбачає можливість збільшення цього параметру до 130 тонн[5]. Система конструюється з можливістю модернізації до більш потужних варіантів ракети. Версія ракети з Block 1 дасть змогу піднімати на НОО близько 70 метричних тонн, після модернізації ракети до Block 1B і модернізованого ступеня Exploration Upper Stage цей показник буде збільшений[6]. У конструкції з використанням Block 2 прискорювачі, які застосовувались також і на Спейс Шаттлах, будуть замінені на модернізовані і планується, що в цьому варіанті, ракета здатна буде вивести на НОО 130 метричних тонн корисного навантаження[7]. Ці модернізації дадуть змогу SLS доставляти астронавтів і обладнання в різних варіантах за НОО: на навколомісячну траєкторію як частину місії Exploration Mission 1 з Block 1, до астероїда біля Землі під час місії Exploration Mission 2 з Block 1B і до Марса з Block 2. Система космічних запусків запустить пілотований «Оріон» і сервісний модуль і буде здатна здійснювати місії до МКС. SLS буде використовувати наземні комплекси Космічного центру Кеннеді у Флориді.
Під час презентації Сенату і НАСА в вересні 2011 року, було оголошено, що розробка програми Системи Космічних Запусків оцінюється в $18 млрд до 2017 року. Витрати на ракету-носій складають $10 млрд, на «Оріон» $6 млрд і $2 млрд на модернізації запусків і наземних комплексів у Космічному центрі Кеннеді[8][9]. Вартість програми станом на 2012 рік оцінюється в $35 млрд[10]
Remove ads
Конструкція і розробка
Узагальнити
Перспектива

14 вересня 2011 року НАСА оголосила про створення нової системи запусків, яка використовуватиметься у зв'язці з «Оріоном»[11] і яка зможе відправити астронавтів далі, ніж будь-яка ракета до цього. Ця система буде наріжним каменем для подальших космічних досліджень США[12][13][14].
Планується розробити три версії ракети: Block 1, Block 1B та Block 2. Кожна версія матиме в основній частині чотири головні двигуни, проте Block 1B матиме більш потужний другий ступінь — Exploration Upper Stage, а Block 2 поєднає у своїй конструкції Exploration Upper Stage і модернізовані прискорювачі. Block 1 у базовій конструкції зможе виводити на низьку навколоземну орбіту (НОО) близько 70 метричних тонн, а Block 1B матиме вантажопідйомність 105 метричних тонн. Версія Block 2 зможе підіймати 130 метричних тонн, як і «Сатурн V»[7][15]. Деякі джерела повідомляють, що SLS стане найбільшою за вантажепідйомністю ракетою за весь час[16][17]; хоча «Сатурн V» піднімав 140 метричних тонн на НОО в місії «Аполлон-17»[18][19].
Під час розробки SLS різні конфігурації мають: Block 0 — три головних двигуни[20], варіант Block 1A матиме модернізовані прискорювачі замість другого ступеня[20], а Block 2 з 5 головними двигунами і різними варіантами другого ступеня, Earth Departure Stage з трьома двигунами J-2X[21]. У лютому 2015 року було повідомлено, що НАСА анонсувала модернізовану версію для конфігурацій Block 1 і Block 1B[22]. 31 липня 2013 року SLS пройшла попередній конструкторський огляд. Огляд охопив усі аспекти конструкції SLS — не тільки ракету, а й прискорювачі, наземний комплекс[23]. 7 серпня 2014 року SLS пройшла важливий етап, і вступила у етап повномасштабної розробки. Передбачався перший запуск ракети у листопаді 2018 року[24].
Remove ads
Опис
Узагальнити
Перспектива

Основний ступінь
Основний модуль матиме 8,4 м у діаметрі і комплектуватиметься чотирма двигунами RS-25[25][20] початкові польоти відбуватимуться на модернізованих двигунах RS-25D, які залишились від Спейс Шаттлів;[26] Пізніше запуски будуть здійснюватись дешевшими версіями двигунів, не призначених для повторного використання[27]. Конструкція основного ступеня складається з модернізованого паливного бака Спейс Шаттла (Shuttle External Tank) з адаптованою секцією в кормовій частині для приєднання Main Propulsion System (MPS) і верхня частина з перехідною частиною для приєднання інших варіантів конструкції[16][28]. Основний ступінь буде виготовлятись на потужностях Michoud Assembly Facility[29].
Основний ступінь буде підтримувати всі варіанти подальшої модернізації SLS. Планувалось у конфігурації Block 0 використати три двигуни RS-25,[30][31] цей блок був скасований, у зв'язку з необхідністю суттєвої переробки для більш потужних варіантів[20]. Аналогічно з Block 2, на який планувалось встановити п'ять двигунів RS-25 на основному ступені,[21] але пізніше було вирішено встановити чотири двигуни[22].
Ракетні прискорювачі
Твердопаливні ракетні прискорювачі Спейс Шаттла
SLS у конфігурації Blocks 1 та 1B використовуватиме два п'ятисегментних Твердопаливних ракетних прискорювачі (ТРП), які базуються на чорирьохсегментних ракетних прискорювачах зі «Спейс Шаттла». Модифікації для SLS включають додавання центрального сегменту в прискорювач, нову авіоніку, і нову ізоляцію, яка на 860 кг легше ніж у прискорювачі шаттла. П'ятисегментний прискорювач матиме на 25 % більший імпульс ніж прискорювач з шаттла і не буде багаторазовим[32][33].
Компанія Orbital ATK завершила чотири повнорозмірні і тривалі статичні вогневі тести п'ятисегментного ТРП. Двигуни були протестовані вперше 10 вересня 2009 року: вдруге — 31 серпня 2010 року; і втретє 8 вересня 2011 року. Другі випробування двигуна охолодили рухову установку до 4 °C, треті нагріли її до 32 °C. Ці тести довели придатність до роботи в екстремальних умовах[34][35][36]. Кваліфікаційні тести відбулись 10 березня 2015 року[37].
Вдосконалені прискорювачі




Для компонування Block 2 НАСА планує замінити п'ятисегментні твердопаливні прискорювачі на вдосконалені[38]. Це відбудеться після розробки Exploration Upper Stage для конструкції Block 1B. Раніше планувалось розробити вдосконалені прискорювачі до модернізації другої ступені; ця конфігурація була названа Block 1A. У 2012 році НАСА планувала вибрати ці нові прискорювачі на конкурсі, який буде проведений у 2015 році[25][39]. Кілька компаній запропонували свої модернізовані прискорювачі:
- Компанія Aerojet разом з Teledyne Brown запропонувала прискорювач оснащений трьома двигунами AJ1E6, які будуть працювати на рідинному ракетному двигуні замкнутої схеми, використовуючи за паливо рідкий кисень/RP-1. Кожен AJ1E6 вироблятиме тягу в 4900 кН використовуючи один турбонасос для постачання палива до двох камер згоряння[40]. 14 лютого 2013 року НАСА видала компанії Aerojet $23,3 млн і уклала 30 місячний контракт на будівництво 2400 кН інжектора і камери згоряння[41].
- Компанія АТК пропонує модернізовані прискорювачі під назвою «Темний лицар». Прискорювач буде виготовлений не зі сталі, а з композитного матеріалу, він також використовуватиме більш енергоємне паливо, і матиме чотири сегменти[42]. Прискорювач вироблятиме тягу в 20 000 кН і важитиме близько 790 000 кг. Відповідно до звіту компанії АТК, модернізовані прискорювачі будуть на 40 % дорожчі, ніж прискорювачі з шаттла. Сумнівно, що SLS зможе доставити 130 тонн на НОО без додавання п'ятого двигуна до основного ступеня[22], аналіз у 2013 році дав змогу припустити, що максимальна вантажепідйомність ракети складе 113 тонн з чотирма двигунами основного ступеня[43].
- Компанії Pratt & Whitney Rocketdyne і Dynetics пропонують рідкопаливні прискорювачі під назвою «Pyrios»[44]. Прискорювачі будуть використовувати два двигуни F-1B, які разом вироблятимуть тягу в 16 000 кН, і здатні виробляти тривалу тягу мінімум у 12 000 кН. F-1B походить від двигуна F-1, який використовувався на Сатурні V. Двигун буде легший у збірці, у нього буде менша кількість частин і простіше збирання[45], забезпечуючи покращення ефективності тяги на 110 кН[46]. Оцінка прискорювачів «Pyrios» станом на 2012 рік засвідчила, що при використанні в SLS варіанту Block 2 можливе виведення на НОО до 150 тонн корисного навантаження, це на 20 тонн більше ніж передбачалось базовою конструкцією[47].
Крістофер Крамблі, менеджер НАСА з відділу модернізацій SLS в січні 2013 року розповів щодо конкурсу: «F-1 має великі переваги, тому що це двигун з рідинним ракетним двигуном відкритого циклу і він має дуже просту конструкцію. Рідинний ракетний двигун замкнутої схеми з кисневим збагаченням компанії Aerojet має значні переваги через більший питомий імпульс. Російські ракети літають на збагаченому киснем паливі вже дуже тривалий час, і вони довели свою працездатність. Прискорювачі АТК можуть працювати.»[48]
Подальші випробування засвідчили що конфігурація Block 1A матиме високе прискорення, яке буде невідповідним для «Оріона» і тому знадобиться дорога модернізація основної частини Block 1[49]. У 2014 році НАСА підтвердила розробку конфігурації Block 1B замість Block 1A і завершила конкурс[22][50]. У лютому 2015 року було повідомлено, що SLS здійснить політ з п'ятисегментними прискорювачами не раніше 2020-х років і модернізації стартового майданчика 39B і мобільної пускової платформи для SLS[22].
Верхній ступінь

Interim Cryogenic Propulsion Stage
SLS в компонуванні Block 1, який планується відправити у політ Exploration Mission 1 (EM-1) до листопада 2018 року[51], використовуватиме Interim Cryogenic Propulsion Stage (ICPS). Ступінь — це модифікована версія від п'ятиметрового другого ступеня Delta Cryogenic Second Stage (DCSS)[52], яка матиме один двигун RL10B-2. Block 1 матиме змогу піднімати 70 метричних тонн, однак ICPS вважатиметься частиною корисного навантаження і буде розміщений на початкові 1800 км -93 км суборбітальної траєкторії для забезпечення безпечного віддалення основного ступеня. ICPS буде працювати до досягнення апогею польоту, після чого відправить непілотований «Оріон» на навколомісячну орбіту[53].
Exploration Upper Stage
Цей ступінь буде застосований під час місії Exploration Mission 2 (EM-2). Очікується, що він буде використовуватись у конфігурації Block 1B і Block 2 і як і основний ступінь матиме 8,4 м у діаметрі. Exploration Upper Stage буде оснащений чотирма двигунами RL10[54], і завершить підйомний етап SLS, після повторного включення двигунів відправить корисне навантаження в пункт призначення за НОО, схожу функцію виконував третій ступінь Сатурна-V, який використовував двигуни J-2 в ступені S-IVB[55].
Інші підйомні ступені
- Earth Departure Stage другий ступінь, має двигун J-2X[56][57] для використання в Block 2 SLS, НАСА вирішила покращити Block 1A замість Block 1B і EUS[55].
- Розробка двигуна для міжпланетного перельоту від Землі до орбіти Марса і назад почалась у 2013 році в космічному центрі Маршала. Акцент робився на розробку термоядерного ракетного двигуна[58]. Під час випробувань, було доведено, що цей двигун у два рази ефективніший за більшість хімічних ракетних двигунів, вони також швидше та можуть нести більше корисного навантаження. Час польоту був оцінений близько 3—4 місяців з ядерними двигунами[59], проти 8—9 місяців з хімічними ракетними двигунами[60], двигуни на ядерному паливі, значно зменшили би загрозу екіпажу від космічного випромінення[61][62][63][64]. Ядерні ракетні двигуни, як-от NERVA з Project Rover були обрані під час обговорення місії Mars Direct[62][65][66][67].
- У 2013 році НАСА і Boeing проаналізували показники кількох варіантів другого ступеня. Аналіз базувався на можливості другого ступеня мати 105 метричних тонни палива, окрім як для Block 1 і ICPS, які будуть мати лише 27,1 метричні тонни. Були досліджені верхній ступінь ICPS і інші підйомні ступені, які використовують чотири двигуни RL10, два двигуни MB60 і один двигун J-2X[68]. У 2014 році НАСА розглянула використання європейського двигуна Vinci замість RL10. Двигун Vinci має такий самий імпульс, але він на 64 % має більшу силу тяги, що дасть змогу скоротити на один чи два кількість двигунів у другому ступені з тими самими характеристиками і меншою ціною[69][70].
Дослідження космічними апаратами Європи отримає нові можливості з використанням конфігурації Block 1B SLS[71].
Remove ads
Виготовлення
У середині листопада 2014 року розпочалось будівництво першої SLS, використовуючи потужності Michoud Assembly Facility, НАСА, де будуть зібрані важливі частини SLS[72].
SLS має високу стійкість і зможе витримати 13 циклів заправлення паливом і інші затримки перед запуском. Зібрана ракета буде знаходитись на стартовому майданчику мінімум 180 днів і зможе залишатись 200 днів без розбирання[73].
У січні 2015 НАСА розпочала тести двигуна RS-25 для SLS[27].
Вартість програми і фінансування
Узагальнити
Перспектива
У серпні 2014 програма SLS перейшла ключовий момент і розпочала повномасштабну розробку, кошти, які були виділені з лютого до запуску в вересні 2018 року склали $7,021 млрд[24]. Модернізація і будівництво необхідних наземних комплексів скласть близько $1,8 млрд за той самий період. На лютий 2015 очікується, що космічний корабель «Оріон» перейде до повномасштабної розробки в першій половині 2015 року[74].
Під час спільної презентації Сенат — НАСА у вересні 2011 року, було підраховано, що програма SLS потребує $18 млрд до 2017 року для проектування і розробки ракети. $10 млрд на SLS, $6 млрд на корабель «Оріон» і $2 млрд на модернізацію стартового майданчика і інших наземних комплексів Космічного центру Кеннеді[8]. За словами Буза Алена Гамільтона, названі цифри виглядають оптимістично[75]. У неофіційному звіті НАСА названі кошти на програму до 2025 року загалом не менше $41 млрд для чотирьох 70 тонних запуски (1 непілотований, 3 пілотованих),[76][77] 130 тонна версія буде готова до польоту не раніше 2030 року[78].
Команда з дослідження людиною космосу за НОО підрахувала, що кошти на конфігурацію Block 0 будуть складати $1,6 млрд, а на Block 1 — $1,86 млрд у 2010 році[79]. Однак, відтоді розробка Block 0 SLS була зупинена наприкінці 2011 року, а конструкція не була завершена[80]. The Space Review оцінила кожен запуск в $5 млрд, залежно від конфігурації запуску[81][82]. НАСА анонсувала в 2013 році, що ЄКА побудує Сервісний модуль Оріона[83].
Заступник менеджера проекту SLS (НАСА) з Космічного центру польотів Маршала, Алабама, Джоді Сінгер заявив, що на вересень 2012 року $500 млн за один запуск SLS — це прийнятна вартість, з відносно невеликою залежністю вартості від здатності ракети[84]. Для порівняння, вартість запуску Сатурна-V становила $185–189 млн у 1969—1971 роках[85][86], це приблизно $1,2 млрд на 2014 рік[87].
У липні 2014 року Рахункова палата США зробила заяву, що SLS не буде запущений наприкінці 2017 як планувалось, бо НАСА не отримала відповідного фінансування[88].
У 2015 році НАСА отримала для програми SLS $1,7 млрд від конгресу США, це на $320 млн більше, ніж було рекомендовано адміністрацією Обами[89].
26 серпня 2024 року, згідно з новим звітом Національного управління з аеронавтики та дослідження космічного простору США, оцінна вартість тільки вежі на стартовому майданчику, становить $2,7 млрд. Збільшення вартості викликало подив, адже лише 5 років тому NASA уклало контракт з інженерною фірмою Bechtel на будівництво та постачання другої мобільної пускової установки (ML-2) за $383 млн, з терміном завершення робіт у березні 2023 року. Однак, не зважаючи, що цей термін минув, Bechtel ледве розпочала виробництво металоконструкцій. За оцінкою самого NASA, вартість проєкту вежі дорівнювала $1,8 млрд, а роботи мали завершитися у вересні 2027 року[90].
Remove ads
Критика
Узагальнити
Перспектива
Такі організації як Space Access Society , Space Frontier Foundation і Планетарне товариство вимагали закриття проекту, стверджуючи, що SLS поглине кошти інших проектів з бюджету НАСА і не зменшить витрати на запуск[91][92][93]. Палата представників США, Дана Рорабахер та інші наголосили на спрямуванні коштів та прискорення розробки таких проектів, як Propellant depot і Commercial Crew Development[91][94][95][96][97]. Дослідження, проведені НАСА[98][99] і Технологічним інститутом Джорджії, показують, що це може виявитись дешевшою альтернативою[100][101]
Інші пропонують використовувати ракети меншої потужності (Atlas V, Дельта IV, Falcon 9 або Falcon Heavy) з необхідними дозаправками за необхідністю, замість того, щоб повністю розробляти нову ракету-носій для космічних досліджень без конкурсу[102][103][104][105][106]. Комісія Огустіна пропонує комерційну ракету, здатну виводити 75 метричних тонн за менші кошти, також зазначаючи, що ракета з вантажною підйомністю від 40 до 60 тонн може здійснювати дослідження Місяця[107].
Роберт Зубрін, засновник Марсіанського товариства, який є одним з авторів концепту Mars Direct, передбачає, SLS потребує для розробки $5 млрд. Проте він же не згоден, що США не потрібен носій надважкого класу[108]. Ґрунтуючись на минулому досвіді ракет Falcon, Ілон Маск, зауважив у 2010 році, що він «персонально гарантує», що його компанія зможе побудувати концепт ракети-носія Falcon XX з можливістю виведення корисного навантаження в 140—150 тонн за $2,5 млрд і $300 млн буде коштувати кожен запуск, проте ця сума без витрат на вдосконалення верхнього ступеня[109][110]. Mars Colonial Transporter , який розробляється компанією SpaceX, і матиме двигуни Raptor, також пропонують для виведення великих вантажів у 2020-х[111].
Член палати представників Том Макклінток і інші групи стверджують, що конгрес примусив НАСА використовувати компоненти шаттлів для SLS, це, за їхніми словами значить, що SLS неконкурентний[92][112][113]. Супротивники важкої ракети-носія критично назвали її «Система запусків Сенату»[52].
Філ Плейт висловив свою критику SLS в світлі пошуку компромісу між бюджетами Commercial Crew Development і SLS, він також посилався на попередню критику Лорі Гарвер[114]. Гарвер, колишній заступник керівника НАСА, наголошувала на тому, що програму потрібно закрити[115]. Крістофер К. Крафт молодший, легендарний керівник польотами програми Аполлон, також виказав критику SLS[116].
Remove ads
План запусків
# | Місія | Позначення | Ракета-носій | Екіпаж | Дата Запуску | Результат | Тривалість польоту | Примітки | Посилання |
1 | Space Launch System 1 / Exploration Mission 1 |
SLS-1 / EM-1 | SLS Block I | Ні | Листопад 2021 року | Заплановано | Відправлення непілотованого корабля «Оріон» навколо Місяця. Доставка апаратів Near-Earth Asteroid Scout , Lunar Flashlight , BioSentinel , Skyfire , Lunar IceCube і шістьох інших CubeSatів[117][118] | [21][51] | |
2 | Space Launch System 2 / Exploration Mission 2 |
SLS-2 / EM-2 | SLS Block IB | Так | 2021—2023 | Заплановано | Відправлення пілотованого корабля «Оріон» з 4 астронавтами на місячну орбіту | [54][119][120][121] |
Remove ads
Запропоновані місії
Узагальнити
Перспектива
Деякі з запропонованих місій НАСА включають[21][66][122][123][124]:
- Запасний варіант доставки астронавтів до МКС — одноразова місія з доставки до МКС чотирьох астронавтів у конфігурації Block 1 SLS з «Оріоном», без використання ступеня Interim Cryogenic Propulsion Stage якщо комерційні кораблі не зможуть виконати доставку. Ця потенційна місія була запропонована НАСА в 2010 році. Проте конфігурація Block 1 SLS з «Оріоном» буде коштувати дорожче і не є раціональним використанням цієї конфігурації. Тривалість місії 216 днів. 6 пілотованих днів. До 210 днів на МКС.
- Uranus orbiter and probe — запропонована місія компанією Боїнг, передбачається запуск космічного апарата до Урана. Ракета доставить невеличке корисне обладнання на орбіту Урана і спустить невеликий зонд в атмосферу планети. Місія дослідить атмосферу Урана, зробить магнітні та температурні та гравітаційні вимірювання під час прольоту супутників Урана[125][126].
- Titan Saturn System Mission — SLS був запропонований для запуску зонда на Сатурн і його супутники[127].
- Рекомендовані стратегічні місії:
- Місії на ГПО — подвійний запуск поділений на 180 днів на ГПО. Перший запуск SLS доставить на орбіту вантажний транспортний засіб і Cryogenic Propulsion Stage, другий SLS доставить з Cryogenic Propulsion Stage корабель «Оріон». Обидва запуски матимуть сумарну масу близько 110 тонн.
- Місії на Місяць. Можливі місії на Місяць відбудуться не раніше 2020-х з відправкою з точки Лагранжа і низької місячної орбіти на поверхню Місяця. Ці місії поєднали б комерційні і багатонаціональні аспекти на Місячній базі.
- Місії на Місяць відбудуться не раніш ніж у 2020-х роках і будуть поділені на 2 запуски і 120 днів. Це будуть 19 денні місії з 7 днями на поверхні Місяця. Перший запуск SLS матиме Cryogenic Propulsion Stage і місячний спускний апарат, другий SLS з CPS і пілотованим кораблем «Оріон». Обидва вийдуть на низьку місячну орбіту до того, як буде приземлений спускний апарат. Запуски матимуть вагу близько 130 тонн і 108 тонн. Поточний опис місії: приземлення чотирьох астронавтів на поверхню Місяця в екваторіальній або полярній зоні і повернення їх на Землю. Очікується, що пілотування включатиме: маневри «Оріона» на НМО, безпілотна фаза «Оріона», маневри з наближення і стикування.
- 5 місій до навколоземних астероїдів класифікуються варіанти від «мінімум» до «максимум». Серед них, дві місії НАСА планує здійснити біля навколоземних об'єктів у 2026 році. 155-ти денна місія до об'єкта 1999 AO10 , 304-денна місія до об'єкта 2001 GP2, 490-денна місія до потенційно небезпечного астероїда, як-от 2000 SG344, використовуючи два варіанти Block 1B SLS,[128] і місія, яка пропонується компанією Боїнг до NEA 2008 EV5 в 2024 році. Пізніше може відбутись місія Земля-Місяць використовуючи Exploration Gateway Platform . Використовуючи третій ступінь SLS, політ триватиме близько 100 днів до астероїда, близько 30 днів для його дослідження, і 235 днів для повернення на Землю[129].
- Місія на марсіанські супутники Фобос/Деймос, пілотована місія на один із супутників Марса. Місія триватиме 40 днів біля Марса, а повернення відбуватиметься з обльотом Венери.
- Місія на Марс, пілотована місія з 4 або 6 астронавтами[130], тривалістю 540 днів на поверхні червоної планети в період з 2033—2045 рр. Місія складається зі збірки семи ракет SLS Block 2. Сім важких ракет-носіїв, три з яких матимуть ЯРД модулі, зістикуються на НОО в три окремі транспортні засоби для подорожі до Марса. Один з них матиме використання ресурсів in situ, створений з двох ракет-носіїв, один житловий транспортний засіб створений з корисного навантаження двох SLS і пілотований марсіанський транспортний засіб, відомий як «Коперник», складатиметься з корисного навантаження з трьох ракет SLS, запущених через місяць. Ядерні ракетні двигуни, як-от у проекті Project Rover були обрані на обговоренні варіантів польоту на Марс, такий тип двигуна задовольняє необхідним умовам — використовує відому технологію, має вищу ефективність роботи, невелику масу, має зручну конструкцію, простота збірки і великий потенціал[66][131].
- Інші запропоновані місії:
- 2024+ Одиночна місія з повернення зразків з Марса на Землю за допомогою SLS. Пілотована місія з роботизованим апаратом у складі Mars Sample Return Mission запропонована групою з планування місій на Марс місія НАСА. Місія складається з: SLS-5, 105 тонна ракета з капсулою «Оріон», автоматичний апарат на сонячному живленні, марсіанський підйомний транспортний засіб. «Контейнер зі зразками може бути захоплений, оглянутий, поміщений у відправний модуль в автоматичному режимі. Зразки відправляться на Землю разом з пілотованим кораблем». Місія може також включати марсіанський зонд на сонячному живленні[132].
- Місія з повернення зразків з Європи і Енцелада була також запропонована[133].
- Deep Space Habitat НАСА планує використати частину обладнання МКС, досвід його використання і модулі для майбутніх місій до астероїдів, подорожі до точки Лагранжа і Марса[134].
- Skylab II . Місія запропонована Брендом Гріффіном, інженером компанії Gray Research Inc, який працює з НАСА. Він пропонує використати верхній ступінь SLS (паливний бак, у якому знаходився водень) для будівництва версії 21 століття Скайлеб для майбутніх місій на астероїди, точки Лагранжа L2 і Марса[135][136][137].
- HAVOC пілотована місія на Венеру, яка може використовувати два запуски SLS Block 1B для відправки двох астронавтів для дослідження атмосфери Венери на один місяць, з поверненням на орбіту Землі за допомогою комерційного транспортного засобу або КК «Оріон»[138][139][140][141].
- Місії SLS в оборонній галузі США. Ракета може використовуватись департаментом захисту США для запуску воєнних та секретних місій.
- Комерційні запуски, як-от BA 330 також можуть бути запущені за допомогою SLS[126].
- ATLAST. Компанія Боїнг запропонувала за допомогою SLS запустити телескоп ATLAST. Це має бути 8-метровий цільний телескоп або 16-метровий розкладний телескоп, для виведення в точку Лагранжа-2[125].
- Місія з відхилення астероїда. SLS також може бути використана для захисту від астероїдів[126].
Remove ads
Випробування
На початку 2021 р. повідомлено, що вогневі випробування двигунів основного ступеня надважкої ракети Space Launch System (SLS) перервано. Проблема виникла, коли двигуни знижували тягу зі 109 % до 95 %. У цей момент інженери відзначили «спалах» у тепловому захисті навколо четвертого двигуна[142]
Див. також
- Арес V
- DIRECT
- Енергія
- Місії на Марс
- Пілотований політ на Марс
- Проект Морфеус
- Nautilus-X
- Сатурн MLV
- Сатурн V ELV
- Сатурн V-3
- Shuttle-Derived Heavy Lift Launch Vehicle
- Магнум
- SpaceX
- Space Exploration Vehicle
Концепти
- Робота астронавта під час Exploration Mission 2, який готує захоплення астероїда під час маневру на одному з навколоземних об'єктів. Space Exploration Vehicle біля нього з «Оріоном», який зістикований з Deep Space Habitat.
- Одна з секцій житлового модуля Skylab II може бути зроблена з водневого баку від підйомного ступеня SLS Block 2, який схожий, проте більший за Скайлеб
- Deep Space Habitat в уяві художника
- Бімодальна термоядерна ракета на Марсі. Може буди доправлена за допомогою SLS Block 2. Капсула «Оріона» зістикована праворуч
- Концепт Earth Departure Stage
- Конструкція SLS Block 1
- Конструкція SLS Block 2
Remove ads
Відео
- Тестування твердопаливних прискорювачів Space Launch System
- Запалювання прискорювача Space Launch System
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Space Launch System
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads