Стефан Малларме

Стефа́н Малларме́ (фр. Stéphane Mallarmé) (18 березня 1842, Париж — 9 вересня 1898, Вальвен, біля Фонтенбло) — французький поет, один з найчільніших представників французького символізму, разом з Бодлером і Рембо заклав підвалини сучасної європейської лірики.

Стефан Малларме
Stéphane Mallarmé
Стефан Малларме, фото Фелікса Турнашона Надара, 1896
Ім'я при народженні	Étienne Mallarmé
Народився	18 березня 1842(1842-03-18) Париж
Помер	9 вересня 1898(1898-09-09) (56 років) Вальвен, Вюлен-сюр-Сен, біля Фонтенбло
Поховання	cemetery of Samoreaud
Громадянство	Франція
Національність	француз
Діяльність	поет
Заклад	Кондорсе, ліцей Жансон-де-Саї і Колеж-ліцей Жака Декураd
Знання мов	французька[1][2]
Мова творів	французька
Напрямок	символізм
Жанр	поезія
У шлюбі з	Maria Gerhardd
Діти	Anatole Mallarméd і Geneviève Mallarmé-Bonniotd
Автограф
Нагороди	Тейлорські лекціїd
Стефан Малларме у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Біографія

Стефан Малларме народився в родині дрібного службовця в Парижі. Після смерті матері в 1847 виховувався бабусею. З 1850 жив у інтернатах, 1855 його виключають з інтернату за погану поведінку і він відвідує ліцей в Сансі. 1857 помирає його молодша сестра. Перші вірші Малларме пише 1858-1860 роках (збірка «В чотирьох стінах» — 64 тексти).

По закінченні школи знайомиться з письменницькими колами й уперше натрапляє на тексти Шарля Бодлера. Кілька років проводить в Англії, де знайомиться з Марі Ґерхард, за походженням німкенею В 1863 одружується з Марі Ґерхард. Цього ж року народжується його донька Женев'єва. В 1864 починає роботу над «Іродіадою», розробляючи біблійний сюжет про Саломею, намагається віднайти нову чистоту й красу поетичного слова.

В 1866 йому нарешті вдається опублікувати добірку своїх віршів у часописі парнасців. Знайомиться з Леконтом де Лілем та Жозе Ередіа. В 1871 народжується його син Анатоль у Сансі. Малларме переїздить до Парижа, де працює над перекладами з Едгара По. 1872 знайомиться з Рембо та деякими представниками імпресіонізму. Дружить з Едуаром Мане та Емілем Золя. З 1874 видає часопис «La dernière mode», який невдовзі закрився.

З 1877 організовує літературний салон: легендарні «mardis» («Вівторки»), де збираються молоді письменники, такі як Еміль Верхарн, Моріс Метерлінк, Оскар Вайльд, Поль Валері, Андре Жид, Вільям Батлер Єйтс, Райнер Марія Рільке, Стефан Ґеорґе.

В 1883 ім'я Малларме набуло розголосу завдяки публікації «Проклятих поетів» Верлена. В 1886 публікує свій перший вірш без знаків пунктуації «M'introduire dans ton histoire». По виході на пенсію в 1894 переїздить з Парижа до Вальвен, де й помирає 1898.

Творчість

Портрет Малларме роботи Едуара Мане

Під впливом філософської концепції Геґеля Малларме прийшов до висновку, що коли «небо мертве», то вихідною точкою прекрасного й ідеального має бути «ніщо». Ця філософія, на його думку, мала втілюватися в поезії з новими ритмом, новою будовою фраз та добором нових слів. Розвиваючи ідеї Т. Готьє про "мистецтво заради мистецтва, Маларме проголошує чисту поезію (фр. poésie pure), як єдину можливість проникнення до «чистих ідей». Маларме відкидав реалістичну лірику, й уважав основою нової поезії принцип «навіювання».

Принципи символізму Малларме багато в чому перегукувалися з принципами імпресіонізму в малярстві. Вплив Малларме як новатора поетичної мови важко переоцінити навіть сьогодні. Його ідеї згодом були розвинуті представниками дадаїзму, сюрреалізму, футуризму та деконструктивізму (напр. Жак Дерріда).

Нерідко зумисне затуманений стиль та витончена манера письма створюють великі проблеми для перекладачів Малларме. Читання поезій Малларме вголос часто збуджує асоціації та образи, які важко вловити читаючи його твори про себе. Він порівнював поета з ювеліром, який роздивляється на світлі неогранований камінь, який при грі променів може несподівано засяяти блиском, так поет грає зі словом яке він поєднує з іншими словами. Так, наприклад його рядок «ses purs ongles» («її чисті нігті») на слух можна сприйняти як «c’est pur son» («це чистий звук»).

Мелодійність поетичної мови Малларме інспірувала багатьох композиторів (Клод Дебюссі, Моріс Равель, П'єр Булез та ін.)

Малларме прийшов у французьку культуру у той час, коли вичерпаність старих поетичних форм і потреба в нових стала більш, ніж очевидною.

Йому випало на долю очолити символістський рух.

Творчий доробок поета — елітарна поезія. У теоретичних статтях щодо призначення поезії, Малларме доходить висновку, що поезія є священною справою, тож її можуть зрозуміти лише обрані. Своїм мистецьким гаслом він обирає «герметизм», зашифрованість, таємницю.

Спираючись на теоретичні принципи поезії Едгара Алана По, Малларме виокремив кілька правил творення поезії:

• вірш не повинен нічого описувати

• вірш не має бути суто результатом натхнення і випадковості, адже Малларме вважав, якщо поет керується виключно своїм натхненням, він просто розкидає випадковим жестом на папері слова. Поет повинен вслухатись і надати ініціативу словам, які б поєднуючись одне з одним представляли одне тотальне слово, і давали можливість широкої інтерпретації і неоднозначності свого сенсу.

Окрім слів, Малларме також приділяв увагу структурі вірша. Наприклад, обравши тему дзеркала для своєї поезії, поет намагався відтворити його форму навіть у структурі самого вірша, так у поемі «Іродіада» (1869), окрім того, що головна героїня сидить перед дзеркалом, вірші ряснить звуком «Ο», що нагадує овальне дзеркало.

Незважаючи на те, що Стефан Малларме був і залишається одним з найвизначніших представників символізму, він залишив по собі скромний творчий доробок, можливо це пов’язано з тим, що у пошуках досконалої форми, поет не вважав за потрібне «бруднити» чистий аркуш паперу банальними ідеями, до того ж створення таких поезій вимагало неабиякої розумової праці.

Його «Іродіада» так і залишилась незавершеною. Не здійснилась і його головна мрія - створити універсальну Книгу, яка б закарбувала Абсолютне.

Твори

• Hérodiade (1869)
• La dernière mode (1875)
• L'Après-midi d'un faune (1876)
• Préface au Vathek de William Beckford (1876)
• Petite philologie, les mots anglais (1877)
• Les Dieux antiques (1880)
• Poesie (1887)
• Album de vers et de prose (1887)
• Pages (1891)
• Oxford, Cambridge, la musique et les lettres (1895)
• Divagations (1897)

Посмертні публікації

• Poésies (1899)
• Un coup de dés jamais n'abolira le hasard (1914)
• Vers de circonstance (1920)
• Igitur (1925)
• Contes indiens (1927)

Переклади

• Le Corbeau d'Edgar Poe (The Raven), traduction française de Stéphane Mallarmé avec illustrations par Édouard Manet, Éditions Richard Lesclide, Paris, 1875.
• L'Étoile des fées de Mme W.C. Elphinstone Hope, 1881.
• Poèmes d'Edgar Poe, 1888.
• Le Ten o'clock de M. Whistler, 1888.

Українські переклади

Перше велике видання Малларме в українському перекладі та з передмовою Олега Зуєвського вийшло в 1990 році в Едмонтоні.

Поезії Малларме також перекладали Михайло Драй-Хмара, Максим Рильський, Володимир Державин, Ігор Костецький та ін.

Найповніше видання Малларме українською вийшло у видавництві «Юніверс» у 2001 році.

Див.: Стефан Малларме. Вірші та проза. Упорядкування і переклад Михайла Москаленка, Київ: Юніверс, 2001 — 238 с.

Література

• Œuvres complètes de Mallarmé. Édition présentée, établie et annotée par Bertrand Marchal. Gallimard, «Bibliothèque de la Pléiade», 2 tomes, 1998 — найповніше видання творів Малларме.
• Joseph Attie, Mallarmé le livre : étude psychanalytique, éditions du Losange, 2007.Lettre Mensuelle de l'ECF.
• Maxence Caron, Mallarmé ou l'intuition d'un chemin, dans Heidegger — Pensée de l'être et origine de la subjectivité, Paris, 2005.
• Jean-François Chevrier avec la collab. d'Élia Pijollet, L'action restreinte : l'art moderne selon Mallarmé. Exposition, Nantes, Musée des beaux-arts, du 8 avril au 3 juillet 2005, Paris, Hazan, 2005 ISBN|2-7541-0021-0.
• Roger Lewinter, Mallarmé, et l'écriture de la prose, Paris, éditions Ivrea, 1999
• Hendrik Lücke, Mallarmé — Debussy. Eine vergleichende Studie zur Kunstanschauung am Beispiel von „L'Après-midi d'un Faune“. (= Studien zur Musikwissenschaft, Bd. 4). Dr. Kovac, Hamburg 2005, ISBN 3-8300-1685-9.
• Jean-François Marquet, Mallarmé, la mise en scène de l'Idée, in Miroirs de l'identité — La littérature hantée par la philosophie, Paris, Hermann, 1996.
• Jean-Pierre Richard, L'univers imaginaire de Mallarmé, Paris, Seuil.
• Henri Mondor, Vie de Mallarmé, Paris NRF Gallimard, 1942.
• Jean-Paul Sartre, Mallarmé, la lucidité et sa face d'ombre, Gallimard, 1986.
• Thibaudet A., La poésie de S. Mallarmé, 1931.
• Martino P., Parnasse et symbolisme, 1925;
• Escouber P., Préférences: C. Guerin, R. de Gourmont, S. Mallarmé, J. Laforgue, P. Verlaine, 1913; *Dujardin E., De Stephane Mallarmé au prophète Ezéchiel et essai d’une théorie du réalisme symbolique, 1919;
• Брюсов В., Полное собрание сочин., т. XXI. Французские лирики XIX в., СПБ, 1913, стр. 85—86 (переклади російською), 258 (критико-біографічний нарис про Малларме);
• Barre A., Le symbolisme, essai historique sur le mouvement poétique en France de 1885—1900 (avec une bibliographie de la poésie symboliste), 1911;
• Mockel A., S. Mallarmé, 1899;

Див. також

• Символізм
• Прокляті поети
• Шозизм