Шилік Анатолій Вікторович

Анато́лій Ві́кторович Ши́лік (нар. 16 вересня 1976, Ковель, Волинська область, Українська РСР, СРСР — 25 серпня 2014, Кутейникове, Амвросіївський район, Донецька область, Україна) — капітан Збройних сил України.

Анатолій Вікторович Шилік
Капітан
Загальна інформація
Народження	16 вересня 1976(1976-09-16) Ковель
Смерть	25 серпня 2014(2014-08-25) (37 років) Оленівка
Військова служба
Роки служби	1993-2005; 2014
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	802 РеАП  51 ОМБр
Війни / битви	Війна на сході України Іловайський котел
Нагороди та відзнаки

Короткий життєпис

Народився 1976 року в місті Ковель (також вказується Камінь-Каширський). Через тиждень після народження він переїхав з батьками у Херсонську область, де проживав до 1993 року (Нижні Сірогози); закінчив місцеву школу.^[1] Вступив у Сумське вище артилерійське військове училище імені М. В. Фрунзе, після закінчення направлений для проходження подальшої служби в місто Ковель; тут зустрів майбутню дружину. Тут 1996-го служив у 802-му реактивному артилерійському полку.^[2] 2005 року звільнений в запас у званні капітана.

Останні десять років після розформування військової частини займався цивільними справами.

З квітня 2014 року — доброволець, у зоні бойових дій з весни 2014-го. Командир мінометної батареї, 51-ша окрема механізована бригада.

У ніч з 24 на 25 серпня 2014 року в під Докучаєвськом мінометна батарея капітана Шиліка зазнала важких втрат. 3-й батальйон 51-ї бригади опинився в оточенні в районі Березове — Оленівка під постійним артилерійським обстрілом російсько-терористичних військ. Більшість особового складу батареї перебувала на блокпосту 39-06 неподалік від Іловайська. Цей блокпост обстрілювався самохідно-артилерійськими гарматами «Нона». Від одного з пострілів загорівся тент на машині ГАЗ-66. Анатолій Шилік особисто кинувся його гасити. На допомогу капітану з укриттів вибігли й інші бійці. Коли вони всі були поруч з машиною, прилетіло ще кілька снарядів «Нони» і командир загинув разом з іншими військовослужбовцями^[3].

Похований у Ковелі 2 вересня 2014 року.

Без Анатолія лишились дружина й двоє дітей — дочка Тетяна 2001 та син Артем 2012 р. н.

Нагороди та вшанування

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни

• Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (4.6.2015, посмертно)
• 22 травня 2015 року, в річницю бою під Волновахою, у Ковелі урочисто відкрито пам'ятну стелу в честь жителів міста та району, які загинули під час російсько-української війни — Олександра Артемука, Станіслава Максимчука, Павла Редьковича, Романа Данилевича, Андрія Мостики, Олексія Тарасюка, Андрія Омелянюка, Олександра Абрамчука, Олександра Ярмолюка, Сергія Дем'яника, Андрія Задорожнього та Анатолія Шиліка.^[4][5]
• Ковельська міська рада ухвалила рішення надати новозбудованій вулиці в районі вулиці Зерова ім'я Анатолія Шиліка.^[6][7]
• 6 грудня 2016 року у Ковелі освячено меморіальну дошку Анатолію Шиліку.
• Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 9, місце 11
• Вшановується 25 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії^[8]
• почесний громадянин міста Ковеля (2021; посмертно)^[9]
• в нижньосірогозькій ЗОШ відкрито пропам'ятну дошку на його честь