Гомон Олексій Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гомон.

Олексій Олександрович Го́мон (нар. 4 квітня 1938, Макарівка — пом. 28 серпня 2003, Київ) — український артист балету, балетмейстер і педагог. Народний артист УРСР з 1979 року.^[1]

Гомон Олексій Олександрович
Народився	4 квітня 1938(1938-04-04)  Макарівка, Бобровицький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Помер	28 серпня 2003(2003-08-28) (65 років)  Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	артист балету, хореограф, балетмейстер, педагог
Alma mater	Київське державне хореографічне училище (1957) і Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1969)
Вчителі	Березова Галина Олексіївна, Вірський Павло Павлович, Корнієнко Іван Сергійович і Скляренко Володимир Михайлович
Заклад	Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського, Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки, Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого і Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Нагороди

Біографія

Народився 4 квітня 1938 року в селі Макарівці (нині Ніжинський район Чернігівської області, Україна). 1957 року закінчив Київське хореографічне училище, де навчався у Галини Березової, Павла Вірського; у 1969 році — Київський інститут театрального мистецтва, де навчався у Івана Корнієнка, Володимира Скляренка.

Упродовж 1958—1976 років — соліст і балетмейстер Державного заслуженого ансамблю танцю УРСР, одночасно у 1971—1973 роках — соліст балету Українського гастрольно-концертного об'єднання.

Могила Олексія Гомона, Байкове кладовище

У 1976—1980 роках — художній керівник і головний балетмейстер Державного заслуженого ансамблю пісні і танцю «Донбас» у Донецьку; у 1980—2003 роках — головний балетмейстер Національного заслуженого українського народного хору імені Григорія Верьовки, у складі якого гастролював у багатьох країнах світу, одночасно протягом 1993—1997 років — куратор вокально-хореографічної школи, створеної при хорі.

Одночасно із творчою діяльністю займався педагогічною, зокрема у 1986—1992 роках завідував кафедрою сценічного руху Київського інституту театрального мистецтва; у 1996—2003 роках — завідував кафедрою хореографії Національного педагогічного університету.^[2]

Помер у 65-річному віці у Києві 28 серпня 2003 року.^[3] Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49б, 50°25′2.82″ пн. ш. 30°30′3.49″ сх. д.).

Творчість

Поставив:

• вокально-хореографічні сюїти:
  • «Вас вітає Україна» на музику Ігоря Іващенка;
  • «Шахтарська святкова» на музику Олесандра Литвинова;
  • «Дзвони Хатині» на музику Євгена Досенка;
  • «Побратими» на музику Ігоря Шамо;
• хореографічний триптих «Світанок у Карпатах» на музику Олександра Литвинова та Євгена Досенка;
• хореографічні композиції у Державному ансамблі пісні і танцю «Донбас»:
  • «Шахтарські жарти», «Молодіжний козачок», «Сільські музики» на музику Ігоря Іващенка;
  • «Шахтарочка» на музику Ігоря Шамо;
• вокально-хореографічні композиції у Національному хорі України імені Григорія Верьовки:
  • «Над широким Дніпром» на музику Анатолія Авдієвського;
  • «Дзвенить піснями Україна», «Від щирого серця» на музику Євгена Станковича;
  • «Добрий вечір, щедрий вечір», «Святкова сюїта» на музику Олександра Литвинова;
  • «Золоті ворота», «Про що верба плаче» на музику Ігоря Іващенка;
• танці на основі національного фольклору, зокрема: «Голос», «Козачок», «Голубоньки» та інші.

Був виконавцем сольних партій Козака («Хміль», «Про що верба плаче»), Козака Миколи («Повзунець»), Пастушки («Подоляночка»).

Брав участь у постановках:

• опери «Милана» Георгія Майбороди (1957, Київський театр опери та балету імені Тараса Шевченка);
• драми «Свіччине весілля» Івана Кочерги (1960, Київський український драматичний театр імені Івана Франка);
• програми «Вас вітає Україна» (1987, «Балет на льоду»).

Співавтор державних культурно-мистецьких заходів, міжнародних програм в Україні та за кордоном.