Софієнко Олексій Андрійович

Софі́єнко Олексі́й Андрі́йович (12.09.1952, с. Степанівка, Драбівського району, Черкаської області — 7.06.2011) — український поет, член Національної спілки письменників України, лауреат багатьох літературних премій.

Софієнко Олексій Андрійович
Народився	12 вересня 1952(1952-09-12) Степанівка Драбівського району
Помер	7 червня 2011(2011-06-07) (58 років)
Громадянство	Україна
Національність	українець
Alma mater	Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка, факультет кібернетики
Членство	член НСПУ
Нагороди	Лауреат обласного конкурсу, присвяченого 175-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка; переможець республіканського літературного конкурсу журналу «Донбас»; лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов — 92»; лауреат літературної премії імені Михайла Масла; лауреат премії фонду Лариси та Уляни Целевич — Стецюк (США) ; лауреат літературної премії «Благовіст».

Життєпис

Народився 12 вересня 1952 року у селянській родині в селі Степанівка Драбівського району, Черкаської області. Навчався у Степанівській восьмирічній школі. Проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил Радянського Союзу. У 1979 році закінчив факультет кібернетики Київського Державного університету імені Т. Г. Шевченка ( тепер- Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). До кінця життя проживав у місті Канів, працював інженером, учителем математики. ^[1] Олексій Софієнко був делегатом позачергового ІV з'їзду НСПУ. Помер 7 червня 2011 року, похований у м. Канів^[2]. У 2016 році в с. Степанівка на батьківщині поета назвали вулицю його ім'ям, урочисто відкрили меморіальну дошку на приміщенні школи^[3][4] та започаткували Софієнківські читання.

Творчість

Літературна творчість стала його захопленням з молодих років. Публікувався в багатьох літературних альманахах і часописах - "Вітрила", "Дзвін", "Київ", "Березіль", "Літературна Україна", "Бористен", "Дивослово", "Донбас", "Холодний Яр", "Склянка часу", "Жінка", "Освіта" , антології "Самоцвіти", та ін. ^[5] З перших своїх видань зарекомендував себе, як самобутній та глибокий поет-експериментатор. У багатьох його поезіях виразно проявляються філософські, історіософські і навіть теософські мотиви. Багатогранна стильова палітра поезій Олексія Софієнка містить у собі символістичні та неоромантичні барви, риси сюрреалізму та експресіонізму. Поет гарно опанував досконалість класичного віршування , але одночасно часто вдавався до написання вільних віршованих форм, верлібрів. Творчість Олексія Софієнка надзвичайно україноцентрична та гуманістична. Зображення України, поняття національного в ній є наскрізним мотивом його поезії із виразним акцентом на "больові точки" існування українського народу.

Найяскравіша риса поезії Софієнка - формальне експериментаторство, присутнє в більшості його збірок (особливо трьох останніх)^[5]

Поет не лише відродив унікальні поетичні форми, такі як "мурабба", "пантун", "Мухтамілат", але й оригінально ускладнив їх. У багатій добірці "формальної", "зорової" поезії є паліндроми, нестулиусти, тавтограми, хокку, акровірші, вірші-писанки, вірші - свічі, вірші - дерева і т.п. Але дуже важливо зазначити, що у більшості таких "курйозних" віршів Олексій Софієнко все ж прагнув дотриматися гармонії змісту і форми. ^[6]

Збірки поезій

• «Материк світла»(1993)
• «Задзеркалля»(1993)
• «Голодне коріння»(1994)
• «Terra inkognita»(1996)
• «Воскресіння»(2008)
• «Співуча кров»(2013)

Відзнаки

• 1989 рік — Лауреат обласного конкурсу, присвяченого 175-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка^[7];
• 1991 рік — переможець республіканського літературного конкурсу журналу «Донбас»^[7];
• 1992 рік — лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов — 92» за збірку поезій "Голодне коріння"^[8] ;
• 1993 рік — лауреат літературної премії імені Михайла Масла^[9];
• 2000 рік — лауреат премії фонду Лариси та Уляни Целевич — Стецюк (США) за збірку поезій «Воскресіння»^[7].
• 2008 рік — за збірку «Воскресіння» літературна премії «Благовіст»^[7].

Лауреат міжнародної премії імені Богдана Нестора Лепкого^[10] (її засновники — літературно-мистецький часопис українців Європи «Зерна», видавництво «Зерна», «Українське видавництво», Баварська організація НСПУ, Просвітянське товариство імені Богдана-Нестора Лепкого)^{[джерело?][11]}.