Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«На Україні» (англ. the Ukraine, пол. na Ukrainie, серб. na Ukrajine, чеськ. na Ukrajině, словац. na Ukrajinie, словен. na Ukrajine, рос. на Украине) — упосліджувальне словосполучення, що вмисно вживають як замінник правильного «в Україні» для підкреслення хибного наративу, ніби Україна це лише територія / регіон, що належить іншій країні, а не незалежна країна[ненейтрально].
У минулому, в деяких слов'янських мовах, як от польській, сербській, чеській, словацькій, словенській та російській, вживання прийменника «на» поряд з «Україна» вважалося нормативною формою як виняток із загальних правил (перед назвами більшості інших країн у них вживається прийменник «в»). Але в наш час вживання впосліджувального словосполучення «на Україна» визначено як помилка в більшості слов'янських мов, окрім словацької та російської. Як зазначало видання detector.media у 2023 році, «якщо Рада польської мови після початку повномасштабної [Російсько-української] війни вважає правильним і варіант w Ukrainie, то у словацькій і надалі правильним варіантом залишається na Ukrajinie»[1]. Так, зокрема починаючи з 1990-х років і відновлення незалежности України, заведено вживати «в Україні» в таких мовах, де раніше використовували «на Україні»: починаючи з 2014 року: в сербській мові — «у Украјини»/[2] / «u Ukrajini»[3], у словенській мові — «v Ukrajini»[4][5]; починаючи з 2022 року: в польській мові — «w Ukrainie»[6] та в чеській мові — «v Ukrajině»[7].
Так само в минулому, у деяких германських мовах, як от англійській мові, вживання родівника «the» поряд з «Україна» було нормативною формою як виняток із загальних правил (перед назвами більшості інших країн родівник «the» не вживається). Як пояснював виданню «Локальна історія» у вересні 2021 року український історик Ярослав Грицак, «більшості випадків „the“ [в англійській мові] означає певний регіон чогось більшого. І до 1990-х років в англійській мові вживали „the Ukraine“, тому що вважали: Україна — частина Радянського Союзу, так само як Техас у США, це був наче регіон. Українська діаспора цьому противилась. Коли сталася зміна? [Лише] в 1990-х роках, коли Україна отримала незалежність. Зараз the вживають тільки неосвічені або злосливо»[8]. Проблематику вживання «на Україні» для підваження державності України, також згадував у своїх лекціях американський історик Тімоті Снайдер; так, у вересні 2022 року в серії лекцій про історію України в Єльськуому університеті, Снайдер зазначив, що, «якщо сказати the Ukraine, то українці цього не схвалять. Так само, як і „на Україні“ (at Ukraine). Це звучить, ніби ви збираєтеся не в зовсім визначене місце. На відміну від „в Україні“ — це вже схоже на місце, яке має кордони. Отже, якщо ви говорите „на“ або at, ви говорите не про державу: це щось туманне, невизначене і, можливо, трохи поетичне»[9].
До початку 1990-х років в іноземних медіа або документах могли писати «The Ukraine», або «The Ukrainian Soviet Socialist Republic», бо до України ставилися як до місцевості або до регіону, однак після відновлення незалежності України грамотно стало писати Ukraine, без означеного родівника.[10][11]
У польській мові загальновживаним варіантом вважалося «на Україні», та з 2022 року Рада польської мови запропонувала використання синтаксису «в Україні», і саме цей варіант її члени рекомендують до вживання, особливо в офіційних текстах[6].
Цей розділ потребує доповнення. |
Чеський професор Михайло Романцов у 2022 році зазначав, що на початку 2022 року, через повномасштабну російсько-українську війну, чеські мовознавці та політологи активно почали обговорювати питання вживання «на / в Україні» в чеській мові, акцентуючи увагу саме на тому, чи має згаданий прийменник образливий характер для українців.[12] У своїй дисертації від 2018 року чеська лінгвістка Гана Прокшова з Карлового університету зазначала, що коли проаналізувати корпус чеської мови, то починаючи з кінця 2010-х у чеській мові почали все частіше й частіше вживати саме форму «v Ukrajině».[13] У чеському виданні Vesmír на початку 2022 року автори статті зазначали, що станом на 2022 рік прийменник «на» для країн у чеській мові вживали лише як виключення з правил — для України та Словаччини (а також до вже неіснуючої Моравії) та підкреслювали, що «це виключення з правил сприймається як образливе й таке, що зображує Словаччину та Україну як підлеглі території на рівні з островами-територіями, які не є незалежними країнами».[14] Уже на початку 2023 року чеські ЗМІ почали офіційно повідомляти своїм читачам, що вони переходять на використання форми «v Ukrajině» у своїх виданнях; так, у січні 2023 року видання investigace.cz повідомило своїм читачам, що так само, як кілька десятків років тому, після відновлення Литвою своєї незалежності, у чеській мові чехи почали використовувати прийменник «в» замість «на» для Литви, так само й зараз редакція видання вважає, що прийшов час почати використовувати форму «v Ukrajině» для України.[7]
Цей розділ потребує доповнення. |
Цей розділ потребує доповнення. |
Найавторитетніший російський довідник із правопису Д. Е. Розенталя в останніх виданнях рекомендує вживати «в Україні»[15].
С административно-географическими наименованиями употребляется предлог в, например: в городе, в районе, в области, в республике, в Сибири, в Беларуссии, в Закавказье, в Украине. |
У той же час сайт Грамота.ру рекомендує словосполучення «на Україні»[16], хоча прийменник «на» вживається перед назвами територій, державних утворень із нечіткими кордонами та країн, які асоціюються насамперед із певною територією. Так, Україна є єдиною існуючою неострівною країною, з назвою якої в сучасній російській мові прийнято вживати прийменник «на» (на Кубе, на Кипре, на Маврикии, на Украине). У той же час у деяких офіційних документах Російської Федерації та в російськомовній пресі України вживається варіант «в Украине».[17]
Історично це правило затвердилося лише у XX столітті. Російські джерела XVIII та XIX століть вказують на використання обох варіантів написання. Форму «в Україні» вживали, зокрема, Олександр Пушкін, Антон Чехов, Микола Гоголь, Петро I та інші.[17]. Для прикладу, Олександр Пушкін у поемі «Полтава»:
Средь старых, вражеских могил
Готовя шведам тризну тайну.
Незапно Карл поворотил
И перенес войну в Украйну.[18]
Гоголь писав російською:
Порядку нет в Украйне: полковники и есаулы грызутся, как собаки, между собою |
Лев Толстой у романі «Війна і мир»:
Багратион долго не присоединяется (хотя в этом главная цель всех начальствующих лиц) потому, что ему кажется, что он на этом марше ставит в опасность свою армию и что выгоднее всего для него отступить левее и южнее, беспокоя с фланга и тыла неприятеля и комплектуя свою армию в Украине. А кажется, и придумано это им потому, что ему не хочется подчиняться ненавистному и младшему чином немцу Барклаю.[19] |
З самого ж початку існування Радянського Союзу до 1992 року єдиною правильною формою вважалася «на Україні».[20][21]
Приклад із праці В. І. Леніна 1919 року:
Теперь на Украине каждая банда избирает кличку, одна свободнее другой, одна демократичнее другой, и в каждом уезде — по банде[22]. |
Мовознавець Іван Огієнко пише про це так:
Під Совєтами дозволена тільки етнографічна форма «на Україні», а державницька «в Україні» заборонена.[20] |
У січні 2009 року київський журналіст Юрій Шеляженко надіслав в Інститут російської мови РАН інформаційний запит щодо правильності вживання прийменників «в» і «на» зі словом «Україна». У відповіді інституту від 25 вересня 2009 року зазначається, що 1993 року Уряд України поставив вимогу визнати варіант «в Украину» (та, відповідно, «из Украины» замість «с Украины») нормативним, що було б «лінгвістичним підтвердженням статусу незалежної держави, а не підлеглого регіону», але така норма досі не була затверджена. Однак, зазначається у відповіді, на сьогодні в російській мові існують дві форми:
…традиційна літературна норма з прийменником «на» і відносно нова, що вводиться з міркувань політкоректності на прохання України — з прийменником «в». Вибір форми в кожному конкретному випадку має здійснюватись мовцем (автором) з обов’язковим врахуванням умов спілкування.[21] |
На думку ексрадника президента Росії Андрія Ілларіонова, Російська Федерація розпочала війну з Україною значно раніше, ніж 20 лютого 2014 року (дата, викарбувана Міністерством оборони Росії на медалі «За повернення Криму» як початок військової операції щодо захоплення півострова). Початком війни, а саме її інформаційної складової, Ілларіонов вважає 27 липня 2013 року, коли Володимир Путін в офіційних виступах «застосував щодо назви сусідньої країни (Україна) не прийменник „в“, який традиційно використовується в російській мові щодо незалежних держав, а прийменник „на“, який зазвичай використовується щодо територій, які не мають ознак державності», причому «точно така ж граматична форма „в Україні“ до 27 липня 2013 року використовувалася і в усіх офіційних російських документах», а, як доказ, приводить цитати Путіна[23]:
Окреме значення в поглибленні гуманітарних зв’язків матиме всебічна підтримка на державному рівні української культури та української мови в Російській Федерації та російської культури і російської мови в Україні.[23] Оригінальний текст (рос.) Отдельное значение в углублении гуманитарных связей будет иметь всемерная поддержка на государственном уровне украинской культуры и украинского языка в Российской Федерации и русской культуры и русского языка в Украине.[24] |
Сторони надаватимуть підтримку українській мові в Російській Федерації та російській мові в Україні відповідно до загальноєвропейських норм, інтересів росіян і українців та завдань розширення всебічних зв’язків між людьми[23][25] |
Але з точки зору соціально-економічної сьогодні, мені здається, ні в Україні, ні в Росії немає серйозних експертів, які б не вважали, що це (вступ до Митного союзу) для України виключно позитивний процес[23][26] |
Мені приємно відзначити, що ми з Вами постійно в особистому контакті перебуваємо: і Ви приїжджаєте до нас з робочими візитами, і я буваю в Україні – сьогоднішня зустріч зайве тому підтвердження[23][27] |
Власне кажучи, це основна мета нашого перебування сьогодні в Україні, у Києві[23][28] |
До кінця XIX століття чавуну вироблялося на Україні вдвічі більше, ніж на Уралі[23][29] |
Починаючи з вечора 27 липня 2013 року Володимир Путін у згадках про Україну використовує лише неправильну з граматичної точки зору форму «на Україні»[23].
У тому, що якщо рівень митного захисту ще більше буде знижений на Україні, то на Україну хлинуть досить хороші за якістю і дешеві за ціною європейські товари...[23][30] |
Аналогічно Володимир Путін неодноразово використовував словосполучення «на Україні» під час пресконференції 19 грудня 2013 року[23][31], під час відповідей 4 березня 2014 року на питання журналістів про ситуацію в Україні[23][32], під час звернення президента Росії 18 березня 2014 року[23][33].
Вслід за Володимиром Путіним мовну агресію почали застосовувати й інші російські високопосадовці, зокрема міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров:
Розтин» цього захисту через український кордон означав би, що в Україну хлинув би потік конкурентоспроможних товарів...
Ми були до цього готові і раніше, навіть у розпал подій на Україні...[23][34] |
Аналогічно вчинив й глава Російської православної церкви Кирило (Гундяєв):
Сьогодні ми перебуваємо в Україні, у братній країні, в тому місці, де відбулося Водохреще[23][28] |
;
Ще восени минулого року, на початку поточної політичної кризи на Україні…
Представник Української греко-католицької церкви заявив, що на Україні… Уніати і ті розкольники, що приєдналися до них, намагаються взяти верх над канонічним православ'ям на Україні…[23][35] |
Вибір сполучення «в Украине» державною нормою роз'єднав носіїв російської мови України на два табори, що трапилося після розпаду Радянського Союзу. В Росії мало хто звертав на це увагу до масових акцій протесту на Євромайдані.
Головний редактор російської «радіостанції» «Ехо Москви», що належить державній компанії Газпром, О. О. Венедиктов згідно з нормою сучасної російської мови завжди вживав і вживає варіант «на Украине». Це саме словосполучення також постійно використовується у новинах радіостанції:
Але в ефірі «Еха Москви» деякі ведучі демонстративно вживають сполучення «в Украине», виказуючи політичну солідарність з Україною.
Співробітники незалежного інформаційного телеканалу «Дождь» зробили свій вибір у кінці зими 2014 року. До 28 лютого 2014 року у стрічці новин каналу використовувався тільки варіант «на Украине»:
З 1 березня того ж року у стрічці новин каналу та ведучими стало вживатися сполучення «в Украине»:
Журналісти та редактори BBC в Росії не підтримуються єдиної норми і переважно вживають прийменник «на». Наприклад, в одній новині «„Может, Путин образумится?“. Что думают жители Лондона о кризисе на Украине?» за 12 хвилин можуть зустрітися обидва варіанти: 9 разів «на Украине» і 2 рази «в Украине»[41].
Версія статті Святослава Хоменка російською мовою Російської служби BBC:
Британо-українська версія статті Святослава Хоменко російською мовою Української служби BBC:
В межах України реакція на вживання прийменника «на» досягла величезного накалу. 19 лютого 2015 року на 17-й хвилині інтерв'ю телеканалу «Укрлайф-тіві» (UKRLIFE.TV) політичний експерт Дмитро Джангіров обурився використовуванням сполучення «на Україні» в протоколі угоди Мінська-2 і здивувався, чому це не стало приводом зриву переговорів:
В українській мові мовознавцями нормативним вважається тільки вживання «в Україні»[45], прийменник «на» вживається тоді, коли не говориться про окрему незалежну територію, чи мається на увазі острів, наприклад: «На Волинь, на Закарпаття, на Кубу», але «В Польщу, в Росію».
Класик української літератури та пророк української незалежної держави Тарас Шевченко іноді в своїх творах вживав обидва варіанти словосполучення «в» і «на», що відповідає правилам чергування голосних та приголосних[46], проте лиш у варіантах назви країни «Україна» та «Вкраїна» відповідно. Наприклад, у вірші «Заповіт» поет вживає прийменник «на»:
Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій |
А в творі «Думи мої, думи мої» Тарас Шевченко закликає:
В Україну ідіть, діти! В нашу Україну |
Пантелеймон Куліш у романі «Чорна рада»:
Кобзарі вживали сполучення «на Украіні». У виданих російською мовою «Записках о южной Руси» Куліш друкував думи кобзарів. Наприклад «Дума о вдове и трёх сыновьях»:
Дійові особи драми «Байда, князь Вишневецький» Пантелеймона Куліша Байда, Андибер, Тульчинський кажуть «на Вкраїні», наприклад:
Леся Українка «Надія»:
«Жалібний марш»:
Михайло Грушевський: «Народ наш живе на Україні уже дуже давно»[52].
Іван Нечуй-Левицький: «… [проф. Грушевський] жалкує, що харківський филологічний факультет забаллотірував прийняття галицькоі книжньоі мови й правопису на Украіні»[53].
Михайло Драгоманов: «народу на нашій Україні»; «про темноту народу на Україні». Але: «в Україні російській», «в Україні австрійській»[54].
Іван Франко: «Тодї він попросив виясненя у полковника Витязенка, а сей відписав йому: „А що козаки прозвищами не сходяться, так се тому, що у нас на Українї такий звичай“»[55].
Михайло Лозинський: «… як уже викликала на Украïнï, тисячу поборників народнього дïла;» (Лист Павлика до Драгоманова з 10 квітня 1876)[56].
У першій щоденній українській політичній, економічній і літературній газеті Громадська думка вживалося сполучення «на Україні», що також спостерігається у її безпосередньому продовженні — газеті Рада:
Словосполучення «на Україні» також вживалось і за кордоном в Урядовому органі Українського Народного Союза (УНС) газеті Свобода. Наприклад, Рік XXVI. Джерзи Сіти, Н. Дж., вівторок, 1 січня 1918. Ч. 1.:
Але С. 5. Гнат Журнбіда. Земля, воля й просвіта: «в Україні»[58]
Протягом свого життя Симон Петлюра у статтях, листах та державних документах УНР жодного разу не вжив сполучення «в Україні», чому свідчить видання Української Вільної Академії Наук 1956 року.
Внаслідок останніх подій вся влада на Україні перейшла до Центральної Ради, української народньої, й її Генерального Секретаріяту, органу українського селянства, вояцтва й робітництва[59].
Влада на Україні належить Генеральньному Секретареві й він не допустить посягательства[60].
Ваша Екцеленціє! Події, що відбуваються на Україні, примушують мене звернутись до Вас, яко представника заприязненої нам держави[61].
Впродовж радянської окупації України й відповідно періоду Радянської України офіційною мовною нормою в межах України було вживання сполучення на Україні. Саме «на Україні» вживали такі українські діячі як Винниченко, Донцов та Бандера. Зокрема, Винниченко у «Щоденнику» жодного разу не вживав прийменника «в» у сполученні з назвою Украïни, наприклад:
Однак окремі українські діячі радянського періоду України вважали правильне вживання саме «в Україні». Мовознавець і славіст, міністр освіти в уряді УНР Іван Огієнко написав 1935 року в науково-популярному місячнику «Рідна мова» статтю з назвою «В Україні, а не на Україні»:
Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання „де“ тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині… До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має прецікаву історію… Цілі віки ми чули то na Ukraine (від поляків), то на Украине, а тому й защепили собі це на Україні як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що власне на — болюча й зневажлива ознака нашого колективного поневолення… Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати в Україні, в Україну[65]. |
Микола Тимошик так писав про статтю Огієнко «В Україні, а не на Україні»: "Варто навести фрагмент із цієї статті, де автор переконливо досліджує причину багатолітнього вживання терміна «на Україні», як прагнення ворогів української державності вважати Україну не як самостійну державу, а як якесь територіальне, не самостійне ціле, як складову частину чиєїсь держави: «За останні 50 літ ми остаточно зреклися своїх колишніх назв Русь та Малоросія, прийнявши назву Україна за назву цілої нашої етнографічної території; коли ж так, то мусимо змінити й стару граматичну форму, й уживати тільки в Україні, в Україну, а не на Україні, на Україну. В 1917—1920 роках існувала Україна як незалежна держава… Мусимо прийняти тільки вираз „в Україні“, як кажемо: в Росії, в Італії і т. ін., викинувши остаточно з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення — рабську форму „на Україні“».
З того часу мовний аспект почав пребувати під тиском політичної ідеології.
Але ще нічого ганебного не було в тому, що в періодиці українськіх націоналістів «Нація в поході» 1941 року зустрічалися варіанти «в Україну», «ув Україні» (с. 6), «на Україні» (с. 11)[66].
Степан Бандера у «Слові до Українських Націоналістів-Революціонерів за кордоном» 1948 року 8 разів вжив сполучення «в Україні» і 2 рази «на Україні»:
Дмитро Донцов у доповіді «Заповіт Шевченка» 1950 року у Торонто використовував тільки сполучення «на Україні»[68].
Мовознавці в еміграції не віддали однораптово преференцію державотворчому словосполученню «в Україні» та не вважали варіант «на Україні» колоніальним чи принизливим для всіх українців. Українські патріоти, співробітники Енциклопедії українознавства, В. Сімович, З. Кузеля[69], В. Січинський[70], Ю. Шерех[71] вживали сплучення «на Україні», не вважаючи його рабським.
У 1974 році Михайло Сосновський у політичному портреті ідеолога «чинного націоналізму» Дмитра Донцова на одній сторінці вжив обидва словосполучення: державотворчій «в Україні» та ще тоді не принизливий «на Україні», що свідчило за відсутність єдиної норми за кордонами України[72].
Василь Чапленко у своїх працях 70-х років XX століття писав «на Україні», але у «Мовній політиці більшовиків на Україні» зустрічаються лише одиничні приклади вживання сполучення «в Україні»[73], а в «Історії нової української літературної мови» цитував митрополита Іларіона за його оригіналом, тобто не редактуючи «в Україні»[74].
Мовознавець Ю. Шевельов навіть у 1991 році у вступній частині до збірки Олександра Потебні писав тільки «на Україні»[75].
У Львівському літописі — одному з найраніших відомих історичній науці українських літописів — у 9 випадках згадування назви території України вживається тільки сполучення «на Україні» (6 разів під роками 1635, 1638, 1648), наприклад:
У цифрових копіях документу 1710 року за оригінальною назвою «Договоры и Постановлєня Правъ и волностєй войсковыхъ» на староукраїнській мові, відомому у помилковому перекладі з латини як «Конституція Пилипа Орлика», словосполучення «в Україні» вживано 1 раз:
і словосполучення «на Україні» 3 рази:
У Галицько-Волинському літописі, писаному, як і усі літописи Русі, церковнослов'янською мовою, зустрічається тільки вживання «на Вкраинѣ» під 1280 р., «на Вкрайницѣ» під 1282 р. Але у[78] цих випадках словом «Україна» була означувана не назва країни, а пограничні землі супроти державного центру в Києві[79].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.