Штудовав на ґімназіях в Ужгородї, Мукачеві, Пряшові і Левочі. Пак закінчів Ужгородьску ґрекокатолицьку багословску семінарію (1877– 1881). За священика высвяченый року 1885.[1]
Служба
Спочатку недовгій час служыв в Арданові, дале в роках 1887-98 быв менованый професором «руського» (русиньского) языка і літературы на Ужгородьскій ґімназії.[3][2]
В року 1898 з причины підломленого здоровля переселив ся до Севлюша, де аж до своёй смерти служыв священиком грекокатолицькой парафії, а од року 1917 и архідіаконом Уґочі.[4][5]
Найподробнїйше выклав біоґрафію Євменія Сабова его сочасник літературознатель Недзільскій, котрый обяснив велику ёго авториту меджи Русинами. Сабов ниґда не быв демаґоґом и радикалом, радовав ся найменшому русиньскому успіху и все розумів, же векшинова народность, Мадяре так исто усилуе ся ку свому културному розвою и мать на то право. При тому быв оптімістом, в найтяжшой добі упадка русиньской інтеліґенції без унылости и росчарованя віровав, же народностный дух, закладеный в глубинї народа, заставить інтеліґенцію вернути ся ку народностному животу.[5]
„
Граматика Евменія Сабова з русскым етимологичным правописом была схвалена мадярсков владов як офиціалный школный учебник, так исто было то и во вшиткых русинскых школах Пряшовского края... В медживойню быв Евменій Сабов найвплывнїйша постава русофилского табору в Подкарпатской Руси.[6]
”
Оригиналній текст
Граматика (і правопис російський етимологічний) (Євменія) Сабова були ухвалені угорським урядом для шкіл, граматика була теж урядовим підручником руської мови в усіх українських школах Пряшівщини... У міжвоєнні роки Сабов був найвпливовішою особою русофільського табору на Закарпатті.
Володимир Кубийович, Енциклопедія українознавства
Є. Сабов быв едным из закладателів и найактивнїйшых сполупрацівників ґазеты «Наука», дописователём «Карпаторусскаго Вѣстника» (Ужгород), америцкых выдань «Просвѣта» и «День». Дакоторы ёго статї печатали ся в ґазетѣ «Русскій Вѣстникъ» (Ужгород) и журналї «Карпатскій Свѣт» (Ужгород). Активно ся участнив в роботї Общества Св. Василія Великого, в организації выдавательства Уніо.[5]
В року 1923 быв выбраный на чоло Общества Александра Духновича, а в року 1926 — ёго дожывотным предсїдателём.[3]
Быв єден з першых, котрый декларовав самобытность Русинів од Русів ці Українцїв. По припоїню Підкарпатьской Руси к Чеськословеньску выступав проти дїйствованю україньскых еміґрантів в школах ці обществах. 1. юна1930 быв на нёго учіненый атентат членом україньской орґанізації ОУН Ф.Тацинцём, в котрого резултатї быв Сабов тяжко раненый.[1][7]
Написав популарны учебникы ґраматікы і історії Русинів. Ёго Христоматія была єдиным познанём старой русиньской літературы того часу.
Русская грамматика и читанка к изучению литературного языка угрорусских—1890.
Христоматія церковно-славянских и угро-русскихъ литературныхъ памятниковъ—Ужгород, 1893.
Egyházi szláv nyelvtan—1894.
Грамматика русскаго языка—1924.
Очерки литературной деятельности и образования карпаторуссов—1924.
Крестным отцьом Евмения Сабова быв познатый историк Иван Дулишкович.[8]
Подля историка Ивана Попа, граматику Евмения Сабова з року 1924 написав не Сабов, але учитель из Мукачова, российскый политичный емигрант Александр Григорьев.[8]
Евмений Сабов писав и выдавав тыж и «простонародны» книжочкы: молитовник Ангел-хранитель (1891), брожуру Что за край Бразилія? (1897, про тых, котры ладили ся емигровати).[9]
Данилюк Д.Д.: Сабов Євменій Іванович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К.: Наук. думка, 2012. — Т. 9: Прил — С. ISBN978-966-00-1290-5. укр. С.413.
Володимир Кубийович (ред.): Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1973. Т.7, с.2680.
Іван Поп: Сабов Євменій. // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П.Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN978-966-387-044-1укр. Сс.673– 674.
Хланта І.В.: Сабов Євменій Іванович (Є. Іванов) //Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. Закарпатський осередок НТШ. Під наук. ред. Довганича О.Д. — Ужгород: «Гражда», 2007 — 400 c. ISBN978-966-8924-33-0укр. Сс.289– 290.
Ту зазначиме, же иде о граматику з рока 1890, а тыж же Сабов ся експлицитно одокремляв не лем од украинскости, але и русскости. Далша его граматика (1924) так исто была прията за офиціалный учебник про школы уже в чехословацкой добі по резултатах школного плебисциту.