Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Битинський Микола Оверкович (англ. Mykola Bytynsky) (24 листопада (6 грудня) 1893 — 24 грудня 1972) — український геральдист, фалерист, поет, прозаїк, публіцист, вексилолог, мистецтвознавець, дослідник і розробник емблематики та уніформології, автор двох нагород УНР — Хреста Симона Петлюри (остаточний варіант) та Воєнного хреста, написав низку досліджень з указаних дисциплін, як графік створив чимало мистецьких творів, залишив по собі малярські роботи, книжкові ілюстрації, ікони, працював на педагогічній ниві, писав вірші, спогади.
Битинський Микола Аверкійович | ||||
---|---|---|---|---|
Псевдоніми | Микола Оверкович | |||
Народився | 24 листопада (6 грудня) 1893 Літин, Подільська губернія, Російська імперія | |||
Помер | 24 грудня 1972 (79 років) Торонто, Канада | |||
Країна | УНР, Чехословаччина, Канада | |||
Підданство | Російська імперія | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | військовослужбовець, геральдист, поет, прозаїк | |||
Галузь | геральдика[1], поезія[1], проза[1], emblematicad[1], уніформа[1] і фалеристика[1] | |||
Військове звання | Сотник | |||
Нагороди |
Народився Микола Битинський 24 листопада (за ст. ст.) 1893 року в містечку Літині на Поділлі, в родині Оверка Битинського, де було ще двоє дітей. Згодом родина переїхала до Кам'янця-Подільського; там губернський секретар О. Битинський працював у поштовому відомстві. У Кам'янці Микола пішов до школи. М. Битинський писав:
По початковій науці вчився в 4-х класовій міській школі (міське училище), потім закінчив 2-х річні педагогічні курси, отримав звання народного вчителя і коротко вчителював у с. Карбівка Гайсинського повіту. По тому закінчив 4-х класну Художньо-Промислову школу по класу малювання[2]. |
У промисловій школі Микола Битинський навчався з 1908 по 1912 роки. Учнем він був досить непоганим (крім співів), найкращі успіхи мав у малюванні, кресленні та каліграфії.
З початком першої світової війни М. Битинського мобілізували до російського війська, родина без батька, який на той час вже помер, переїхала до родичів на Чернігівщину, якомога далі від воєнних дій. Юнака направили служити рядовим 27-го запасного піхотного полку, 1 січня 1915 року переводять до 9-го Фінляндського полку, звідки 22 грудня того ж року посилають до 2-ї Оренбурзької школи прапорщиків, по закінченні якої він уже прапорщиком продовжує службу у 17-ій інженерній роті 66-го Бутирського полку під Двінськом, де у серпні 1917 року призначається начальником саперної команди. Демобілізувався з російського війська у листопаді 1917 року. За участь у бойових діях нагороджений орденом Святої Анни IV ступеню.[3]
До березня 1919 року М. Битинський мешкав у Кам'янці-Подільському, учителював у с. Демшин неподалік Кам'янця-Подільського і перебував на військовому обліку у гайсинського повітового «військового начальника».
І лише у березні 1919 року мобілізований до Армії УНР і призначений поручником 1-ї сотні інженерного куреня 2-го інженерного корпусу у Вінниці, але одразу направлений на місячні військово-вчительські курси, що готували інструкторів культурної і національної освіти. Влітку повертається до військової служби на посаду командира сотні 1-го рекрутового полку. В час боїв під Проскуровим у листопаді 1919 року потрапив у полон до денікінців, звідки згодом втік, але був інтернований поляками та направлений у табір в Ланьцуті.
Починаючи з березня 1920 року він служив у 6-ій стрілецькій дивізії (командир генерал Марко Безручко) як командир саперної сотні, у жовтні 1920 року підвищений до чину поручника зі старшинством з 10 травня 1917 року, тобто з часу демобілізації з російського війська. Пізніше, з його слів:
в складі своєї дивізії брав участь в боях при поході на Київ і при відступі з нього. При тому брав чинну участь і в історичній обороні Замостя побудовою з технічним куренем сильних польових укріплень навколо міста, що дало можливість дивізії витримати тридобову тяжку облогу і масові штурми більшовицької кінноти Буденного |
.[4]
З кінця 1920 року М. Битинський перебував у таборах інтернованих вояків Армії УНР, спочатку в Александруві-Куявському, а по тому у Щипйорно біля Каліша. Тут він служив начальником культурно-освітнього відділу штабу дивізії (начальник — генерал Всеволод Змієнко) і табору, де 1921 року його підвищено до рангу сотника зі старшинством з 10 листопада 1918 року.
У таборах М. Битинський перебував до 1923 року, після їх ліквідації він перебрався до Праги, де на спеціальних матуральних курсах, організованих українським громадським комітетом, пройшов підготовку й у жовтні 1924 року, склавши іспити, отримав Свідоцтво зрілості матуральних курсів під числом 22, тобто атестат за середню школу. Того ж року був зарахований до Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі на підвідділ історії й суспільних наук історико-літературного відділу.
1939 року учителював в Українській державній гімназії в с. Білки на Закарпатті, де вступив до лав Карпатської Січі. Певний час перебував на службі в Управі Музею визвольної боротьби України в Празі, а у 1942-1945 роках — на примусовій праці в Німеччині.
Микола Битинський, як колишній військовик Армії УНР і учасник збройної боротьби на Закарпатті, був залучений до військової служби в штабі командувача УНА, отримавши чергове військове звання майора. У його службовому посвідченні читаємо:
Цим стверджується, що майор Микола Битинський, народжений 24 ХІІ 1893 року, дійсно є старшим старшиною штабу Української Національної Армії. Це посвідчення одночасно служить перепусткою на вступ майора Битинського до приміщень штабу Армії.[5] |
Протягом 1945-1950 років учителював в українських освітніх закладах у таборах для переміщених осіб, займався політичною, громадською, культурно-освітньою роботою. Активний діяч Української родовідної установи.
1951 року емігрував до Канади, де одинадцять років працював викладачем на п'ятирічних курсах українознавства імені Григорія Сковороди в Торонто (1950–1961), викладачем історії України та українського мистецтва на Курсах українознавства ім. І. Котляревського в м. Торонто. Автор підручників «Архітектура», «Українське малярство», поетичної збірки «В громі і бурі». Активний діяч Українського генеалогічного і геральдичного товариства.
24 грудня 1972 року Микола Битинський помер. Поховали його в Торонто на цвинтарі на Сен-Клері англ. Cemetery on St. Clair Секція 40, ділянка 17.[6]
До кінця 1930-х років Микола Битинський підготував цілу низку таблиць, окремі з них були видрукувані як поштівки: «Державні Відзнаки України» (герби — великий, середній і малий, прапори, корогви, значки, печатки — велика, середня і мала; Прага, 1939), «Соборний Герб України» (Відень, 1940), «Герби українських земель» (Відень, 1940).
14 березня 2020 році Микола Савчук провів лекцю для Наукового товариства імені Шевченка у США темою якої був «Альбом унформ української армії та фльоти за добу визвольної боротьби 1917-1921» (Прага, 1937 рік), який “Склав М.Битинський Сотник Армії УНР”.[7][8] У серпні 2021 році, напередодні 30-річчя Незалежності, цей альбом та інші роботи Миколи Битинського експонувалися у Національному музеї історії України у Другій світовій війні в рамках виставки «За Волю України».[9] У лютому 2022 році відбулась повторна експозиція цієї виставки.[10][11] У серпні 2022 року виставка експонувалася у Литві.[12]
У Вінниці є вулиця Миколи Битинського.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.