Новий Ропськ
село в Росії З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Новий Ропськ (відомий також як Новий Робськ[1], Ново-Ропськ[2], рос. Новый Ропск) — село в Росії, у Климівському районі Брянської області. Центр Новоропського сільського поселення. Колишнє містечко. Лежить за 2 км від російсько-українського кордону. Населення становить 1293 осіб (2010). У селі міститься пам'ятка української козацької архітектури XVIII століття — Микільська церква 1732 року, зведена на кошти гетьмана Данила Апостола.
| село Новий Ропськ | |
|---|---|
| рос. Новый Ропск | |
| Країна |  Росія |
| Суб'єкт Російської Федерації | Брянська область |
| Муніципальний район | Климівський район |
| Поселення | Новоропське сільське поселення |
| Код ЗКАТУ: | 15228852001 |
| Код ЗКТМО: | 15628452101 |
| Основні дані | |
| Населення | 1293 осіб (2010) |
| Поштовий індекс | 243080 |
| Телефонний код | +7 48347 |
| Географічні координати: | 52°18′00″ пн. ш. 32°18′30″ сх. д. |
| Водойма | р. Ірпа |
| Мапа | |
  Новий Ропськ | |
|
| |
|
| |
Лежить над річкою Ірпою, за 3 км від села Старий Ропськ[3].
Заснування
Новий Ропськ виник поблизу села Старий Ропськ, яке ототожнюють з літописним Ропеськом, згадуваним у XII столітті[4]. За місцевими переказами, Новий Ропськ був заснований на місті колишнього міста Смядина, проте правдивість цього переказу ставилася під сумнів ще в XIX столітті[5]. Історик Олександр Лазаревський припускав, що Новий Ропськ виник у першій половині XVII століття, коли власницька Ропська волость належала поляку Салтану[5].
У Гетьманщині та Російській імперії
_(4).jpg)
.jpg)
Після створення держави Війська Запорозького (України), село належало до Топальської сотні Стародубського полку Гетьманщини[5]. У 1665 році гетьман Іван Брюховецький надав Ропську волость у володіння Михайлові Рубцю, право власності на яку було підтверджено в універсалі 1670 року гетьмана Дем'яна Многогрішного[5]. Втім 1679 року, після того, як син Михайла Рубця Іван був засуджений за підробку документів, гетьман Іван Самойлович відібрав у Рубців волость та приєднав її до гетьманських володінь[5]. У 1679 році Новий Ропськ згадується вже як містечко, тобто тоді він вже був центром Ропської волості[5].
За переписом Малоросії 1723 року, Новий Ропськ був селом Ропської волості, мав 10 козацьких дворів, 92 дворів «ґрунтових» посполитих, 25 дворів безґрунтових гендльових, 80 хат «бобилів» городників, 27 хат «бобилів» безгородних і 8 підсусідських хат[5]. За гетьманування Данила Апостола на його кошти в 1732 році в селі зведено церкву Микільську церкву[6]. Після смерті гетьмана Данила Апостола у 1734 році волость перейшла у державне володіння[5].
1741 року Ропська волость була подарована Іванові Неплюєву, але у серпні 1742 року її було передано від Неплюєва до Олексія Розумовського, від якого волость успадкував його брат і колишній гетьман Кирило Розумовський[5]. За описом Ропської волості 1745 року, у Новому Ропську був замок з панським двором, обнесений земляним валом[5]. Згідно зі статистичним описом Малоросії 1781 року, село належало графові Розумовському, тут налічувалося разом 383 дворів і 433 хат, з них козацьких: 20 дворів, 21 хата; селянських: 363 дворів, 412 хат і 9 бездвірних хат[5]. Опис Нового Ропська 1781 року згадує про 4 цехи в містечку: кравецький, шевський, шаповальський та ткацький[5]. У тому ж описі йдеться про те, що чимало місцевих мешканців («до 20 дворів») займалися полюванням на ведмедів, а також дресували ведмедів під музику, яких брали із собою для вистав у «малоросійських степових містах», Слобідсько-Українській губернії, на Донщині та Московщині[5].
З другої половини XIX століття містечко Новий Ропськ було центром Новоропської волості Новозибківського повіту Чернігівської губернії Російської імперії[7][8]. Відстань до Новозибкова становила 35 верст[3]. Станом на 1859 рік Новий Ропськ був державним містечком, у якому налічувалося 563 дворів і 2848 мешканців (1357 чоловіків і 1491 жінка), діяло 2 православні церкви, сільське училище, волосна та сільська розправа, поштова станція, проводилися 3 щорічні ярмарки та базари[9]. Містечко тоді лежало на поштовому Смоленському тракті з Чернігова до Стародуба[9]. У 1885 році у містечку було 622 дворів і 3239 жителів, 3 православні церкви, школа, поштова станція, 2 постоялих двори, 2 постоялих будинки, 12 лавок, 2 крупорушки, 3 маслобійних заводи, водяний і 3 вітряних млини, 5 ярмарків на рік[10]. Близько 1888 року в місті діяло дві православні церкви, налічувалося 3000 мешканців[8]. За переписом населення Російської імперії 1897 року в містечку мешкало 4649 осіб (2066 чоловіків та 2583 жінок), з них 4454 православних[11]. У 1901 році в селі налічувалося 5050 жителів (2390 чоловіків і 2660 жінок)[7].
У Новому Ропську дослідники збирали українські етнографічні матеріали. У 1885 році в журналі «Кіевская старина» було видано українську інтермедію «Супліка, або замисл на попа» другої половини XVIII століття, записану в Новому Ропську від 73-річного сліпого селянина Олексія Лісовського[12]. У цьому ж журналі в 1890 році Федір Ніколайчик на основі відомостей про новоропських шаповалів опублікував статтю, присвячену таємній мові лірників і шаповалів («лебійській», «лобурській» мові)[13].
Українська державність у 1917—1919 роках
Після того, як у 1917 році було повалено російське самодержавство, Українська Центральна Рада 10 (23) червня 1917 року у Першому Універсалі проголосила про автономію України у складі Росії[14]. У Тимчасовій інструкції, яку Тимчасовий уряд Росії надіслав Генеральному секретаріатові УЦР, повноваження українського уряду поширювалися серед інших й на Чернігівську губернію, але без Новозибківського повіту[15]. Проте Третім Універсалом Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 проголошувалося про створення автономної Української Народної Республіки, до якої серед іншого повністю увійшла Чернігівська губернія[16]. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 року проголосив незалежність Української Народної Республіки[17]. У жовтні 1918 році в селі зупинявся 2-й Запорізький полк армії УНР на чолі з полковником Петром Болбочаном[18]. 13 жовтня 1918 року в містечку було поховано 24 українських бійців (серед них сотник Роженко), які загинули 8 жовтня у бою з російськими більшовиками біля села Кам'янська Слобода[18]. 18 грудня 1918 року станцію Ново-Ропськ захопив більшовицький Таращанський полк[19]. Стародубщина формально залишалася у складі маріонеткової Радянської України до 1919 року[20].
Радянські часи
Згідно з договором про кордон між РСФРР і УСРР у травні 1919 року, Стародубщину було передано до складу РСФРР і приєднано до Гомельської губернії[20]. У 1923 році в селі проживало 145 євреїв[23]. З 1926 року — у складі Брянської губернії[20], з 1929 року — Західної області, з 1937 року — Орловської області[20]. Село було окуповане німецькими військами під час німецько-радянської війни[23]. У лютому 1943 року всі євреї Нового Ропська вивезені у Климів, де вони були розстріляні[23]. З 1944 року в Брянській області[20].
Сучасність
У 2022—2023 роках під час російсько-української війни, російські війська, які розташувалися в районі Нового Ропська, неодноразово обстрілювали українську територію з мінометів і ствольної артилерії (зокрема, 10 жовтня 2022 року[24], 23 січня[25] і 15 лютого 2023 року[26]).
За переписом 2002 року чисельність населення села становило 1497 осіб[21]. За переписом 2010 року в Новому Ропську проживало 1293 осіб[22].
- Дерев'яна церква святого Миколи Чудотворця 1732 року[27]. Пам'ятка українського церковного будівництва XVIII століття[6][28]. Зведена на кошти українського гетьмана Данила Апостола[6], про що свідчить напис на одвірку головних дверей: «За державу императрицы Анны Иоанновны, при счастливом владении ясновельможного Даниила Апостола, гетмана, создан храм сей во имя св. Николая, в містечку Ропску, року 1732»[29]. У 1914 році перенесена на майдан[28]. У радянські часи були плани її знищити, проте пам'ятку вдалося врятувати[6].
- Колишня Борисоглібська церква 1724 року. Знищена комуністичною владою, залишився лише дзвін, який зберігається в Микільській церкві[28].
Народилися
- Семен Барзилович (1903—1958) — український архітектор, художник, педагог.
- Григорій Кірейцев (1932—2014) — український економіст.
- Тамара Корінна (нар. 1957) — українська акторка театру драми та комедії.
- Федір Ніколайчик (1857—1920) — український історик, літературознавець, краєзнавець, педагог.
- Федір Самусєв (1913—1985) — український радянський живописець.
- Олександр Сафонцев (1950—1998) — український політик, міський голова Керчі, заступник голови Ради міністрів Криму[2].
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
