Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Інтерстеллар
фільм Крістофера Нолана 2014 року З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
«Інтерсте́ллар» (англ. Interstellar, досл. «міжзоряний») — американсько-британський науково-фантастичний фільм, знятий режисером Крістофером Ноланом. Також Нолан долучився до написання сценарію стрічки, над яким його брат Джонатан Нолан працював з 2007 року. В головних ролях знялись Меттью Макконехі, Енн Гетевей, Джессіка Честейн, Кейсі Аффлек і Майкл Кейн.
Фільм вийшов у прокат 5 листопада 2014 в США та 7 листопада 2014 в Британії. В Україні його прем'єра відбулася 6 листопада 2014, зокрема в кінотеатрах IMAX.
Станом на вересень 2024 року «Інтерстеллар» входить до списку 250 найкращих фільмів за версією користувачів IMDb.
Remove ads
Сюжет
Узагальнити
Перспектива
Події фільму починаються в недалекому майбутньому — Земля вже не в змозі підтримувати людство, пилові бурі винищують ґрунти, відбувається регрес сучасного суспільства до аграрного. Купер, колишній льотчик-випробувач NASA та інженер, повертається на ферму до своєї сім'ї: сина Тома, 10-річної дочки Мерфі та батька його померлої дружини Дональда. Мерфі вважає, що в їхньому будинку є привид, який намагається спілкуватися з нею. Купер бачить, як Мерфі намагається науково обґрунтувати існування примари, та несподіванно виявляє, що «привид» — це невідома форма інтелекту, яка відправляє їм закодовані повідомлення за допомогою гравітаційної аномалії — змінюючи пил на підлозі у вигляді візерунка, який нагадує азбуку Морзе. Повідомлення стосуються секретного проєкту NASA на чолі з професором Брендом. Купер розшукує професора та зустрічається із ним.
Бренд розповідає Куперу, що в Сонячній системі вчені виявили кротовину біля Сатурна та єдиний шанс людства на виживання — пройти через неї та колонізувати нові світи в іншій галактиці. Дослідники намагаються навчитися долати час та простір. Вчені NASA вважають, що п'ятивимірні істоти спілкуються з ними й надали червоточину для використання людству. Купер отримує завдання пілотувати космічний експериментальний корабель «Ендюренс» (витривалість), який повинен слідувати за Місією Лазаря — кількома пілотованими капсулами, які були відправлені через червоточину з метою обстеження десятка потенційно придатних для тривалого існування людства планет. Дані від Лазаря надали NASA три потенційних планети-кандидати на заселення: Міллер, Едмундс і Манн, — що отримали назви на честь космонавтів, які провели на них перші дослідження природних умов. Після того, як можливість тривалого існування людства там буде підтверджена, планувалося, що людство буде переміщено на планету на борту об'єкта NASA, що є величезною космічною станцією.
Рішення Купера приєднатися до екіпажу «Ендюренс» розриває серце Мерфі — вона не вірить у можливість повернення батька. Купер наполягає на необхідності такого кроку задля шансу на життя для неї та її покоління. Крім того дає обіцянку Мерфі повернутися до того часу, як їй виповниться стільки, скільки йому зараз й вони зрівняються у віці (час у польоті плине з меншою швидкістю, тому Купер буде старіти значно повільніше). На знак цього передає Мерфі наручний годинник.
Купер приєднується до екіпажу «Ендюренс»: дочки Бренда Амелії, фізика Роміллі, географа Дойла, й багатоцільових роботів CASE й TARS — їх чекає 2 роки подорожі крізь космос до червоточини, через яку вони зможуть перетнути простір й потрапити до нової галактики.
«Ендюренс» рухається за сигналом, що був залишений експедицією Міллер, але вони швидко зіштовхуються з проблемою: планета-кандидат знаходиться в безпосередній близькості від чорної діри, що зветься Гаргантюа, й через її гравітаційне тяжіння час на планеті плине значно повільніше. Вони виявляють, що планета є негостинною через гігантські припливні хвилі, що йдуть через усю поверхню. Дойла вбиває хвиля, коли екіпаж намагається отримати дані з пристроїв Міллер, їхній від'їзд затримується на годину. Коли вони повертаються на «Ендюренс», то виявляють, що для Роміллі минуло 23 роки. Купер отримує новини з Землі: Дональд помер, син Том закінчив школу, одружився, в нього народилась дитина, а Мерфі виповнилось 33 роки — стільки, скільки було Куперу на момент початку експедиції. Він не виконав обіцянку й не повернувся.
У цей час на Землі Мерфі, тепер вже доросла, приєднується до NASA й працює з професором Брендом — намагається вирішити проблему фізики, яка турбувала Бренда протягом багатьох років: як подолати гравітацію, щоб вивести у космос космічну станцію великого розміру, яка б могла вмістити усіх людей, що зараз проживають на Землі. Здоров'я Бренда погіршується. Вже вмираючи, він розповідає Мерфі, як розв'язав необхідні рівняння десятиліттями раніше, але зрозумів, що йому потрібні дані з сингулярності за чорною дірою, щоб завершити справу. Дійшовши висновку, що не існує ніякої надії на масове переселення з Землі, він поклав свою віру на «Демографічну бомбу» — масову репопуляцію з використанням запліднених ембріонів, щоб започаткувати людство на іншій планеті, жертвуючи Землею та її мешканцями. Професор помирає. Мерфі намагається вмовити брата з сім'єю залишити ферму, тому що пилові бурі посилюються й це може вбити сина Тома, який хворіє.
На спробу отримання даних Міллер пішло забагато цінного ресурсу, тому «Ендюренс» змушений обирати між планетами Манн та Едмундс. Купер конфліктує з Амелією, звинувачуючи її в емоційній прихильності до Едмундса, а Амелія, навпаки, звинувачує Купера, що в нього є тільки одне бажання — побачити свою сім'ю знову, тоді як «Ендюренс» може досягти обох планет, якщо вони відмовляться від повернення на Землю та застосують «демографічну бомбу». Екіпаж шукає астронавта Манна, й знаходять його в камері для сну на станції. Планета не може бути новим домом для людства — вона вкрита кригою, а повітря насичене аміаком. Манн підробив дані про умови на планеті для того, щоб його не залишили там і «Ендюренс» забрав його. Купер вирішує повернутися на Землю, Манн вбиває Роміллі, намагається вбити Купера та втікає на човнику на «Ендюренс». Амелія рятує Купера, вони вирушають в погоню, але Манн здійснює неправильне стикування з «Ендюренс» й гине від вибуху при розгерметизації шлюзу. За допомогою TARS Куперу вдається отримати контроль над пошкодженим «Ендюренс».
.jpg)
Купер із Амелією розробляють план — пілотувати «Ендюренс» до горизонту подій Гаргантюа та викинути за борт TARS, щоб зібрати дані про сингулярність за чорною дірою. Після того як робот передає дані, вони вирушать до планети Едмундс. Купер випускає свій трансфер у Гаргантюа, щоб зменшити масу «Ендюренс» та дозволити Амелії уникнути тяжіння. Його човник руйнується, й він катапультується та опиняється у пастці багатовимірного простору, у якому час не є лінійним. Купер розуміє, що 5-вимірні істоти насправді є майбутньою формою людства, яка розвинулася на грані подолання простору та часу. Тепер оснащений даними TARS щодо сингулярності, Купер має можливість спілкуватися з Мерфі у двовимірному просторі через гравітаційні хвилі. Так виявляється, що саме Купер й був тим «привидом» з дитинства. За допомогою цієї інформації Мерфі може завершити рівняння Бренда та дозволити населенню Землі евакуюватися.
Місія Купера завершена, він транспортується назад через червоточину. Через певний час його знаходить та рятує корабель NASA. Він пробуджується на борту станції NASA навколо Сатурна, яка носить назву «Купер». Він вважає, що її назвали на його честь, але доктор виправляє його — насправді, на честь Мерфі. Мерфі дуже стара, вона доживає останні дні. Коли Купер приходить до лікарні, він бачить літню жінку в оточенні чисельної родини — його нащадків, нікого з яких він не знає. Мерфі щаслива, що може востаннє зустрітися з батьком, але каже, що батькам не треба дивитися, як помирають їхні діти — для цього є її власні діти та онуки. Вона переконує Купера повертатися до Амелії на планету Едмундс, планету, яка може підтримувати життя. Купер прощається з Мерфі, краде корабель NASA та вирушає до нової подорожі.
Remove ads
Актори
Remove ads
Виробництво
Узагальнити
Перспектива
Команда
- Крістофер Нолан — режисер, продюсер, сценарист
- Джонатан Нолан — сценарист
- Емма Томас — продюсер
- Лінда Обст — продюсер
- Гойте Ван Гойтема — оператор
- Натан Кроулі — художник-постановник
- Мері Зофріс — художник по костюмам
- Лі Сміт — монтажер
- Ганс Ціммер — композитор
- Пол Франклін — постановник візуальних ефектів
- Кіп Торн — консультант, виконавчий продюсер
Розробка і фінансування
«Інтерстеллар» зрежиссований Крістофером Ноланом, та спродюсований Ноланом, Емою Томас та Ліндою Обст. Нолан написав сценарій разом зі своїм братом Джонатаном. Проєкт почали розробляти у червні 2006 року, коли Paramount Pictures та Стівен Спілберг оголосили плани на науково-фантастичний фільм, заснований на теоріях фізика-теоретика Кіпа Торна. У березні 2007 р. Джонатан Нолан був найнятий, щоб написати сценарій «Інтерстеллара». Пізніше у 2007 р. Торн заявив виданню The Australian, що фільм розповідає про «викривлення простору та часу». Торн також сказав, що люди хочуть бачити його у одній з ролей у фільмі.
У 2012 році після виходу з проєкту Стівена Спілберга, Джонатан Нолан запропонував найняти свого брата Крістофера Нолана у ролі режиссера. У січні 2013 року Крістофер Нолан почав переговори з Paramount Pictures та Warner Bros. Крістофер Нолан почав писати сценарій зі своїми ідеями, які він об'єднав з існуючим сценарієм Джонатана. У березні 2013 року Нолан підтвердив, що він режисує «Інтерстеллар», який буде продюсований під його студією Syncopy та Lynda Obst Productions. У серпні 2013 Меттью Макконехі та Енн Гетевей були взяті на головні ролі.
Інтерстеллар був знятий на 35-міліметрову та IMAX-плівку. Декілька сцен було знято на IMAX-камеру, встановлену на носовий конус реактивного літака.
Написання сценарію та добір акторів
Джонатан Нолан працював над сценарієм протягом чотирьох років[1]. Щоб глибше зрозуміти наукову складову, він вивчав теорію відносності в Каліфорнійському технологічному інституті[2]. Він з песимізмом сприймав завершення програми «Спейс Шатл» і брак фінансування пілотованої місії на Марс, а надихався науково-фантастичними фільмами з апокаліптичними мотивами, такими як «ВОЛЛ·І» (2008) та «Аватар» (2009). Джефф Дженсен із «Entertainment Weekly» писав: «Він розмістив історію в антиутопічному майбутньому, спустошеному хворобами врожаю, але населеному стійкими людьми, які відмовляються здаватися відчаю»[3].
Його брат Крістофер працював і над іншими науково-фантастичними сценаріями, але вирішив узяти за основу «Інтерстеллар», обравши з широкого спектра ідей, запропонованих Джонатаном і Торном, ті, які, на його думку, він як режисер зможе донести до глядача, «не втративши його увагу». Потім він об'єднав цей сценарій зі своїм власним проєктом, над яким працював роками[4][5]. Серед вилучених елементів був епізод, де гравітаційні хвилі використовувалися для виявлення кротовини — пізніше він пошкодував про це, коли LIGO виявив такі хвилі трохи більше ніж за рік потому[6]. Він зберіг початкову концепцію Джонатана для першої години фільму, дія якої відбувається на виснаженій ресурсами Землі недалекого майбутнього. Натхненням для цього слугував Пиловий казан, що охопив США під час Великої депресії 1930-х років[1]. Решту сценарію він переробив, зосередившись на сюжетній лінії космічної експедиції[1]. Після перегляду документального фільму "Пиловий казан"[en] (2012) Крістофер зв’язався з режисером Кеном Бернсом і продюсером Дейтоном Данканом, які дозволили йому використати кілька інтерв’ю зі свого фільму в «Інтерстелларі»[7].
Крістофер Нолан шукав актора, здатного втілити його бачення головного героя як пересічної людини, через яку «глядач зможе прожити історію»[8]. Метью Макконагі зацікавив його після перегляду чорнової версії фільму «Мад» (2012)[8], який він подивився як друг одного з продюсерів стрічки, Аарона Райдера[1]. Нолан особисто відвідав Макконагі під час зйомок серіалу «Справжній детектив»[9]. Енн Гетевей запросили до дому Нолана, де вона прочитала сценарій «Інтерстеллара»[10]. На початку 2013 року обох акторів затвердили на головні ролі[11]. Джессіка Честейн отримала пропозицію зіграти роль, коли працювала у Північній Ірландії над фільмом "Міс Джулія"[en] (2014), і їй доставили сценарій[10]. Спочатку роль доктора Манна запропонували Ірфану Хану, але він відмовився через щільний графік. Метта Деймона затвердили на цю роль наприкінці серпня 2013 року[12].
Основні зйомки
Нолан знімав «Інтерстеллар» на 35-міліметрову плівку у Panavision[en] в анаморфованому форматі[en] та на 70-міліметрову плівку IMAX[13]. Оператором став Гойте ван Гойтема[en], оскільки постійний оператор Нолана Воллі Пфістер знімав свій режисерський дебют — фільм «Перевага» (2014)[14]; згодом Пфістер завершив кар'єру кінематографіста[15].
Для «Інтерстеллара» використали більше камер IMAX, ніж у будь-якому попередньому фільмі Нолана. Щоб мінімізувати використання комп'ютерної графіки, він створив реальні декорації, зокрема інтер'єр космічного шатла[8]. Ван Гойтема модифікував камеру IMAX для зйомки з рук внутрішніх сцен[1]. Частину епізодів знімали камерою IMAX, установленою в носовій частині літака Learjet[16].
Нолан, відомий своєю схильністю до секретності, доклав значних зусиль, щоб зберегти таємницю виробництва «Інтерстеллара» й уникнути розголосу його сценарію[17]. Для забезпечення конфіденційності фільм знімали під робочою назвою «Лист Флори» (англ. Flora’s Letter) — на честь Флори, однієї з чотирьох дітей Нолана та продюсерки Емми Томас[18][4].
Основні зйомки мали тривати чотири місяці[12]. Вони почалися 6 серпня 2013 року в провінції Альберта в Канаді[19]. Знімали в містечках Нантон, Лонгв'ю, Летбридж, Форт-Маклауд і Окотокс. В Окотоксі фільмували на стадіоні Сіман[en] і площі Олді-Таун Плаза[18]. Для сцени з кукурудзяним полем художник-постановник Нейтан Кроулі[en] висадив близько 200 га кукурудзи, яку згодом знищили у сцені апокаліптичної пилової бурі[3], подібної до бур, що вирували під час Пилового казана у США 1930-х років[4]. Додаткові сцени бурі з героєм Макконагі знімали у Форт-Маклауді, де гігантські хмари пилу створювали на місці за допомогою потужних вентиляторів, що роздували синтетичний пил на основі целюлози[20]. Зйомки в Альберті тривали до 9 вересня 2013 року і залучали сотні масовки та близько 130 членів знімальної групи, більшість із яких були місцевими жителями[18].
Знімання також проходили в Ісландії, де Нолан раніше фільмував сцени для "Бетмен: Початок" (2005)[21]. Ісландію обрали для зображення двох позаземних планет — однієї вкритої льодом і однієї водяної[1]. Знімальна група транспортувала макети космічних кораблів вагою близько 4500 кг[4]. Робота тривала два тижні[12], у ній брало участь близько 350 осіб, серед них 130 місцевих мешканців. Локаціями були льодовик Свінафелльсйокюль і містечко Клейстур[en][22][23]. Під час зйомки водяної сцени в Ісландії Енн Гетевей ледь не отримала гіпотермію через неправильно закріплений гідрокостюм[4].
Після завершення ісландського етапу зйомок команда переїхала до Лос-Анджелеса, де працювала 54 дні. Серед локацій були Готель Вестін Бонавентура[en] з апартаментами, Конференц-центр Лос-Анджелеса, павільйон Sony Pictures у Калвер-Сіті та приватна резиденція в Альтадені в Каліфорнії[24]. Основні зйомки завершилися у грудні 2013 року[25]. Бюджет виробництва становив 165 млн доларів, що на 10 млн менше від бюджету, виділеного компаніями Paramount, Warner Bros. та Legendary Pictures[4].
Художнє оформлення
У фільмі «Інтерстеллар» зображено три космічні кораблі — «Ендюренс», «Рейнджер» і «Лендер». Корабель-носій «Ендюренс» — це кільцеподібна конструкція з 12 капсул, розташованих по колу, ніби поділки годинника: чотири капсули призначені для висадки на планети, чотири містять двигуни, а ще чотири виконують спеціальні функції — пілотування, медичні лабораторії та житлові модулі. Художник-постановник Натан Кроулі зазначав, що дизайн «Ендюренс» базувався на МКС: «Це справжня суміш різних технологій. Потрібне як аналогове, так і цифрове обладнання, резервні системи й справжні перемикачі. Це радше підводний човен у космосі: кожен дюйм простору використано, кожна деталь має своє призначення». Функції «рейнджера» подібні до космічного шатла — він здатен входити в атмосферу планети та залишати її. «Лендер» своєю чергою доставляє капсули з обладнанням на поверхню планет. Кроулі порівнював його з важким гелікоптером[1].
У фільмі діють два роботи — CASE і TARS, а також розібраний третій робот KIPP. Нолан прагнув уникнути антропоморфних форм і обрав 1.5-метрову чотирикутну форму. Він пояснював: «Це дуже складна концепція, заснована на математиці. Є чотири основні блоки, які можна з’єднати трьома способами — тобто маємо три основні комбінації. Усередині кожної є ще три підз’єднання, а лінії, які ми бачимо, можуть ділитися далі». Білл Ірвін озвучував і фізично керував обома роботами, його зображення згодом видалили цифровим способом, а Джош Стюарт[en] переозвучив CASE[1]. Людські космічні поселення у фільмі нагадують циліндр О'Ніла[en] — теоретичне космічне поселення, запропоноване фізиком Джерардом О’Ніллом у 1976 році[26].
Звук
За зведення звуку відповідали звукорежисери Грегг Ландакер[en] і Гарі Ріццо[en], а звукорежисер-постановник Річард Кінг[en] керував усім процесом[27]. Крістофер Нолан прагнув максимально використати можливості обладнання кінотеатрів[28] і приділяв особливу увагу деталям звукового оформлення, зокрема таким дрібницям, як звук натискання кнопок у рукавичках костюма астронавтів[3]. На офіційному сайті студії зазначалося, що фільм «звели так, щоб максимально підсилити низькочастотні сигнали в основних каналах і в каналі сабвуфера"[29]. Нолан навмисно зробив деякі репліки героїв частково заглушеними фоновим шумом або музикою, через що в окремих кінотеатрах навіть з'являлися оголошення з поясненням, що це є художнім задумом, а не технічною несправністю[30].
Музика
Ганс Ціммер, який створив музику до трилогії про Бетмена та «Початку» (2010), знову співпрацював із Ноланом над «Інтерстелларом». Режисер свідомо не надав йому сценарію чи подробиць сюжету, а лише одну сторінку з короткою історією про батька, який залишає дитину заради роботи. Саме ця ідея стала емоційною основою для перших ескізів саундтреку. Згодом Ціммер і Нолан вирішили зробити головним інструментом звучання чотириручний орган Harrison & Harrison[en] 1926 року, розташований у церкві Темпл у Лондоні[31][32]. Ціммер провів 45 сеансів запису музики для «Інтерстеллара» — утричі більше, ніж для «Початку». Саундтрек випустили 17 листопада 2014 року[3].
Візуальні ефекти
Компанія DNEG, що працювала над «Початком», знову співпрацювала з Ноланом у створенні «Інтерстеллара»[33]. За словами спеціаліста з візуальних ефектів Пола Франкліна[en], їхня кількість у фільмі була не набагато більшою, ніж у «Темний лицар повертається» (2012) чи «Початку» (2010). Однак в «Інтерстелларі» ефекти створювали заздалегідь, щоб потім проєктувати їх цифровими проєкторами за спинами акторів, замість того, щоб ті грали перед зеленими екранами[1]. Фільм містить близько 850 зйомок із візуальними ефектами з роздільною здатністю 5600 × 4000 пікселів: 150 із них створено безпосередньо під час зйомок за допомогою цифрових проєкторів, а ще 700 — у постпродакшні. Із цього числа 620 кадрів було представлено у форматі IMAX, решта — в анаморфному форматі[34].
Для космічних кораблів «Ренджер», «Ендюренс» і «Лендер» створили мініатюрні моделі, над якими працював художник-постановник Натан Кроулі у співпраці зі студією спецефектів New Deal Studios. Нолан відмовився від комп'ютерної графіки, вважаючи, що фізичні моделі краще передають відчуття реальної присутності об'єктів у космосі. Моделі були частково надруковані на 3D-принтері й частково вирізьблені вручну. Через їхні великі розміри команда жартома називала їх «максатюрами». Мініатюра модуля «Ендюренс» у масштабі 1:15 мала понад 7 м у діаметрі, а піротехнічна модель його частини була створена у масштабі 1:5. Моделі «Ренджер» і «Лендер» сягали відповідно 14 м і понад 15 м, тож оператор Гойте ван Гойтема[en] міг безпосередньо закріплювати камери IMAX на самих космічних апаратах, відтворюючи стиль документальних фільмів НАСА у цьому форматі. Моделі встановлювали на шестіосьовий карданний підвіс, що входив до системи керування рухом, завдяки якій оператор міг точно задавати траєкторію їхніх рухів. Зйомки проводилися на фоні готових космічних зображень за допомогою камер VistaVision[en] на меншій системі керування рухом[35]. Мініатюри студії New Deal Studios були використані у 150 зйомках зі спеціальними ефектами[34].
Remove ads
Впливи
Узагальнити
Перспектива
На створення «Інтерстеллара» вплинули, за словами Нолана, «ключові орієнтири» науково-фантастичного кіно, зокрема «Метрополіс» (1927), «2001: Космічна Одіссея» (1968), «Той, хто біжить по лезу» (1982),[36] «Зоряні війни» (1977) і «Чужий» (1979).[37] За словами Нолана, на фільм також вплинуло «Дзеркало» (1975) Андрія Тарковського, особливо «елементарні мотиви, пов'язані з вітром, пилом і водою»[38]. Режисер порівнював «Інтерстеллар» із «Скарбами Сьєрра-Мадре» (1948), називаючи обидва фільми дослідженням людської природи[39].
Нолан прагнув наслідувати такі стрічки Стівена Спілберга, як «Щелепи» (1975) і «Близькі контакти третього ступеня» (1977), які були водночас сімейними та інтелектуально насиченими, «настільки ж гострими й сміливими, як і будь-який інший блокбастер». Перед початком зйомок він показав команді фільм «Справжні чоловіки» (1983)[1], щоб наслідувати його візуальні прийоми, зокрема відбиття світла в шоломах астронавтів. Для додаткового натхнення Нолан запросив на знімальний майданчик колишню астронавтку Маршу Айвінс[4].
Режисер і його команда також вивчали документальні фільми НАСА режисерки Тоні Маєрс[en] як зразок для зображення космічних місій, намагаючись відтворити їхнє використання камер IMAX у тісних просторах інтер'єрів космічних апаратів[40].
Антураж ферми на американському Середньому Заході надихнула атмосфера дитинства Кларка Кента у фільмі «Людина зі сталі» (2013)[5]. Крім того, на візуальне оформлення «Інтерстеллара» вплинула архітектура Людвіга Міса ван дер Рое[4].
Remove ads
Наукова достовірність
Узагальнити
Перспектива
.jpg)
Говорячи про концепції кротовин і чорних дір, Кіп Торн зазначив, що він «працював над рівняннями, які дозволили б відстежувати промені світла під час їхньої подорожі через кротовину або навколо чорної діри — тож те, що ви бачите, ґрунтується на Ейнштейнових рівняннях загальної теорії відносності»[41]. На ранньому етапі Торн визначив дві головні умови: «По-перше, ніщо не повинно суперечити відомим фізичним законам. По-друге, усі сміливі припущення мають виходити з науки, а не з фантазії сценариста». Нолан прийняв ці вимоги, якщо вони не заважатимуть створенню фільму[42]. Одного разу Торну довелося дві тижні переконувати Нолана відмовитися від ідеї подорожі з надсвітловою швидкістю, перш ніж режисер нарешті погодився[43]. За словами Торна, найбільший ступінь художньої свободи мають крижані хмари на одній із планет, які, за сюжетом, складаються зі структур, що перевищують міцність льоду у реальних умовах[42].
Астробіолог Девід Грінспун[en] розкритикував катастрофічний сценарій пошесті сільськогосподарських культур, показаний у перших сценах, зазначивши, що навіть найагресивніший патоген потребував би мільйони років, аби суттєво зменшити вміст кисню в атмосфері. Він також наголосив, що сила тяжіння мала б змусити впасти крижані хмари[44]. Ніл Деграс Тайсон, астрофізик, дослідив наукові аспекти фіналу фільму "Інтерстеллар", дійшовши висновку, що теоретично можлива взаємодія з минулим, і що «ми справді не знаємо, що відбувається всередині чорної діри, тож можна дати волю уяві»[45]. Теоретик Мітіо Каку похвалив фільм за наукову достовірність і зазначив, що "«Інтерстеллар» може стати еталоном для науково-фантастичних фільмів на багато років уперед". Колишній інженер-програміст НАСА Тімоті Реєс сказав: «Те, як Торн і Нолан показали чорні діри, кротовини й використання гравітації — чудово»[46]. Фізик Жан-П'єр Люміне[en], який створив перше змодельоване зображення чорної діри, високо оцінив викривлений гравітацційним лінзуванням вигляд акреційного диска, але розкритикував зображення внутрішньої частини кротовини та зазначив, що кілька ефектів зрештою були виключені з рендерингу чорної діри[47].
Кротовини та чорні діри
Щоб створити візуальні ефекти для кротовини та обертальної, надмасивної чорної діри (з ергосферою, на відміну від необертальної), Кіп Торн співпрацював із Франкліном і командою з 30 фахівців студії Double Negative, надавши їм багато сторінок докладних теоретичних рівнянь. На основі цих розрахунків інженери розробили нове програмне забезпечення для комп'ютерної графіки, яке забезпечувало фізично точну симуляцію гравітаційного лінзування, спричиненого цими об'єктами. Рендеринг деяких окремих кадрів тривав до 100 годин, а загальний обсяг даних сягнув 800 терабайтів[48]. Торн описував акреційний диск чорної діри як «анемічний і низькотемпературний[49] — приблизно з температурою поверхні Сонця», що дозволяє йому випромінювати видиме світло, а не гамма-випромінювання та рентгенівські промені, які б становити загрозу для астронавтів або планет[50]. Отримані візуальні ефекти надали Торну нове розуміння гравітаційного лінзування та акреційних дисків навколо чорних дір, що зрештою призвело до публікації трьох наукових статей[51][52][53].
Спочатку Нолан побоювався, що науково достовірне зображення чорної діри буде складним для сприйняття глядачами та змусить графічну команду нереалістично змінювати її вигляд. Візуалізація чорної діри у фільмі не враховує ефект Доплера, який, за словами творців, призводив до появи асиметрично освітленої чорної діри з відтінками синього. Нолан вважав, що глядачі не зрозуміють цього ефекту, тому його було вилучено з фінальної версії[54][47].
Втім асиметричний розподіл яскравості в акреційному диску чітко видно, наприклад, на першому зображенні[55] чорної діри, отриманому командою Телескопа горизонту подій у 2019 році. Видання «Futura-Sciences» відзначило правильне відтворення процесу Пенроуза[56].
За даними Space.com[en], зображення того, як могла б виглядати кротовина, є науково коректним: замість двовимірного отвору в просторі вона показана як сфера, що відображає спотворений вигляд галактики на іншому кінці кротовини[57].
Remove ads
Маркетинг
Узагальнити
Перспектива
Тизер до "Інтерстеллару" уперше показали 13 грудня 2013 року. У ньому використали архівні кадри, пов’язані з космічними дослідженнями, а також закадровий голос персонажа Метью Макконагі — Купера[58]. Повноцінний трейлер дебютував 5 травня 2014 року в IMAX-кінотеатрі Lockheed Martin у Вашингтоні, округ Колумбія, а згодом став доступним онлайн. За тиждень, що завершився 19 травня, він став найпопулярнішим кінотрейлером, набравши понад 19,5 мільйонів переглядів на YouTube[59].
У липні 2014 року Крістофер Нолан і Макконагі вперше взяли участь у San Diego Comic-Con для просування "Інтерстеллару". Того ж місяця студія Paramount Pictures запустила інтерактивний вебсайт, на якому користувачі могли відкрити зоряну карту, пов’язану з висадкою місії «Аполлон-11» на Місяць[60].
У жовтні 2014 року Paramount об’єдналася з Google, щоб просувати "Інтерстеллар" на різних платформах[61]. Офіційний сайт фільму перезапустили як цифровий портал на домені Google[62], він збирав відгуки глядачів і містив посилання на мобільний застосунок[62]. На сайті також був доступний інтерактивний проєкт — гра, у якій користувачі могли створювати моделі Сонячної системи та користуватися симулятором польоту для подорожей у космосі[63]. У межах партнерства Paramount і Google також створили віртуальну «капсулу часу» зі вмістом, надісланим користувачами, яку оприлюднили 2015 року[64]. Ініціатива "Google for Education" використала фільм як основу для популяризації уроків математики та природничих наук у школах[61][65].
Paramount також запропонувала віртуальний тур по космічному кораблю «Ендюренс» з використанням технології Oculus Rift. Цей тур послідовно демонстрували у Нью-Йорку, Х'юстоні, Лос-Анджелесі та Вашингтоні з 6 жовтня по 19 листопада 2014 року[66][67]. Видавництво Running Press[en] 11 листопада 2014 року випустило книгу про створення фільму ""Інтерстеллар": Поза часом і простором" (англ. Interstellar: Beyond Time and Space) автора Марка Котти Ваза[en][68]. W. W. Norton & Company[en] опублікувало книгу Кіпа Торна "Наука «Інтерстеллара»"[69]. Titan Books видало офіційну новелізацію фільму, написану Грегом Кізом[70]. Журнал "Wired" опублікував пов’язаний із фільмом вебкомікс "Абсолютний нуль" (англ. Absolute Zero), написаний Крістофером Ноланом і проілюстрований Шоном Гордоном Мерфі. Цей комікс є приквелом до фільму, де головним героєм виступає Манн[71].
Remove ads
Нагороди та номінації
Remove ads
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads