Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Інтерстеллар
фільм Крістофера Нолана 2014 року З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
«Інтерсте́ллар» (англ. Interstellar, досл. «міжзоряний») — американсько-британський епічний науково-фантастичний фільм, знятий режисером Крістофером Ноланом за сценарієм, який він написав разом зі своїм братом Джонатаном Ноланом. В головних ролях знялись Метью Макконагі, Енн Гетевей, Джессіка Честейн, Білл Ірвін, Еллен Берстін та Майкл Кейн. Дія розгортається в антиутопічному майбутньому, де Земля потерпає від катастрофічної нестачі їжі через інфекційні хвороби рослин. Сюжет зосереджений на групі астронавтів, які здійснюють подорож крізь кротовину біля Сатурна у пошуках нової домівки для людства.
Першу версію сценарію написав 2007 року Джонатан Нолан, а режисером спочатку мав бути Стівен Спілберг. Фізик-теоретик Кіп Торн був виконавчим продюсером і науковим консультантом фільму та написав супровідну книжку «Наука „Інтерстеллара“», у якій пояснює наукове підґрунтя зображених у фільмі подій. Зйомки розпочалися наприкінці 2013 року та відбувалися в Альберті, Клаустурі[en] та Лос-Анджелесі. У фільмі широко застосовано натурні та мініатюрні зйомки, а студія DNEG створила візуальні ефекти.
Прем'єра «Інтерстеллара» відбулася в Китайському театрі TCL 26 жовтня 2014 року. Фільм вийшов у прокат 5 листопада 2014 в США та 7 листопада 2014 в Британії. В Україні його прем'єра відбулася 6 листопада 2014, зокрема в кінотеатрах IMAX. Стрічка була комерційно успішною, зібравши $681 млн у світовому прокаті під час початкового релізу та $769 млн разом із наступними показами, що зробило її десятим найкасовішим фільмом 2014 року. Фільм здобув загалом позитивні відгуки критиків та п'ять номінацій на «Оскар», зрештою вигравши «Оскар» за найкращі візуальні ефекти. Він входить до списку 250 найкращих фільмів за версією користувачів IMDb.
Remove ads
Сюжет
Узагальнити
Перспектива
Події фільму починаються в недалекому майбутньому — Земля вже не в змозі підтримувати людство, пилові бурі винищують ґрунти, відбувається регрес сучасного суспільства до аграрного. Купер, колишній льотчик-випробувач НАСА та інженер, повертається на ферму до своєї сім'ї: сина Тома, 10-річної дочки Мерфі та батька його померлої дружини Дональда. Мерфі вважає, що в їхньому будинку є привид, який намагається спілкуватися з нею. Купер бачить, як Мерфі намагається науково обґрунтувати існування примари, та несподівано виявляє, що «привид» — це невідома форма інтелекту, яка відправляє їм закодовані повідомлення за допомогою гравітаційної аномалії — змінюючи пил на підлозі у вигляді візерунка, який нагадує азбуку Морзе. Повідомлення стосуються секретного проєкту НАСА на чолі з професором Брендом. Купер розшукує професора та зустрічається із ним.
Бренд розповідає Куперу, що в Сонячній системі вчені виявили кротовину біля Сатурна та єдиний шанс людства на виживання — пройти через неї та колонізувати нові світи в іншій галактиці. Дослідники намагаються навчитися долати час та простір. Вчені НАСА вважають, що п'ятивимірні істоти спілкуються з ними й надали червоточину для використання людству. Купер отримує завдання пілотувати космічний експериментальний корабель «Ендюренс» (витривалість), який повинен слідувати за місією «Лазар» — кількома пілотованими капсулами, які були відправлені через червоточину з метою обстеження десятка потенційно придатних для тривалого існування людства планет. Дані «Лазара» надали НАСА три потенційних планети-кандидати на заселення: Міллер, Едмундс і Манн, — що отримали назви на честь космонавтів, які провели на них перші дослідження природних умов. Після того як можливість тривалого існування людства там буде підтверджена, планувалося, що людство буде переміщено на планету на борту об'єкта НАСА, що є величезною космічною станцією.
Рішення Купера приєднатися до екіпажу «Ендюренс» розриває серце Мерфі — вона не вірить у можливість повернення батька. Купер наполягає на необхідності такого кроку задля шансу на життя для неї та її покоління. Крім того, дає обіцянку Мерфі повернутися до того часу, як їй виповниться стільки, скільки йому зараз, і вони зрівняються у віці (час у польоті плине з меншою швидкістю, тому Купер буде старіти значно повільніше). На знак цього передає Мерфі наручний годинник.
Купер приєднується до екіпажу «Ендюренс»: дочки Бренда Амелії, фізика Роміллі, географа Дойла, й багатоцільових роботів CASE й TARS — їх чекає 2 роки подорожі крізь космос до червоточини, через яку вони зможуть перетнути простір і потрапити до нової галактики.
«Ендюренс» рухається за сигналом, що був залишений експедицією Міллер, але вони швидко зіштовхуються з проблемою: планета-кандидат знаходиться в безпосередній близькості від чорної діри, що зветься Гаргантюа, й через її гравітаційне тяжіння час на планеті плине значно повільніше. Вони виявляють, що планета є негостинною через гігантські припливні хвилі, що йдуть через усю поверхню. Дойла вбиває хвиля, коли екіпаж намагається отримати дані з пристроїв Міллер, їхній від'їзд затримується на годину. Коли вони повертаються на «Ендюренс», то виявляють, що для Роміллі минуло 23 роки. Купер отримує новини з Землі: Дональд помер, син Том закінчив школу, одружився, в нього народилась дитина, а Мерфі виповнилось 33 роки — стільки, скільки було Куперу на момент початку експедиції. Він не виконав обіцянку й не повернувся.
У цей час на Землі Мерфі, тепер вже доросла, приєднується до НАСА й працює з професором Брендом — намагається вирішити проблему фізики, яка турбувала Бренда протягом багатьох років: як подолати гравітацію, щоб вивести у космос космічну станцію великого розміру, яка б могла вмістити усіх людей, що зараз проживають на Землі. Здоров'я Бренда погіршується. Вже вмираючи, він розповідає Мерфі, як розв'язав необхідні рівняння десятиліттями раніше, але зрозумів, що йому потрібні дані з сингулярності за чорною дірою, щоб завершити справу. Дійшовши висновку, що не існує ніякої надії на масове переселення з Землі, він поклав свою віру на «Демографічну бомбу» — масову репопуляцію з використанням запліднених ембріонів, щоб започаткувати людство на іншій планеті, жертвуючи Землею та її мешканцями. Професор помирає. Мерфі намагається вмовити брата з сім'єю залишити ферму, тому що пилові бурі посилюються, й це може вбити хворого сина Тома.
На спробу отримання даних Міллер пішло забагато цінного ресурсу, тому «Ендюренс» змушений обирати між планетами Манн та Едмундс. Купер конфліктує з Амелією, звинувачуючи її в емоційній прихильності до Едмундса, а Амелія, навпаки, звинувачує Купера, що в нього є тільки одне бажання — побачити свою сім'ю знову, тоді як «Ендюренс» може досягти обох планет, якщо вони відмовляться від повернення на Землю та застосують «демографічну бомбу». Екіпаж шукає астронавта Манна, й знаходять його в камері для сну на станції. Планета не може бути новим домом для людства — вона вкрита кригою, а повітря насичене аміаком. Манн підробив дані про умови на планеті для того, щоб його не залишили там і «Ендюренс» забрав його. Купер вирішує повернутися на Землю, Манн вбиває Роміллі, намагається вбити Купера та втікає на човнику на «Ендюренс». Амелія рятує Купера, вони вирушають в погоню, але Манн здійснює неправильне стикування з «Ендюренс» й гине від вибуху при розгерметизації шлюзу. За допомогою TARS Куперу вдається отримати контроль над пошкодженим «Ендюренс».
.jpg)
Купер із Амелією розробляють план — пілотувати «Ендюренс» до горизонту подій Гаргантюа та викинути за борт TARS, щоб зібрати дані про сингулярність за чорною дірою. Після того як робот передає дані, вони вирушать до планети Едмундс. Купер випускає свій трансфер у Гаргантюа, щоб зменшити масу «Ендюренс» та дозволити Амелії уникнути тяжіння. Його човник руйнується, й він катапультується та опиняється у пастці багатовимірного простору, у якому час не є лінійним. Купер розуміє, що 5-вимірні істоти насправді є майбутньою формою людства, яка розвинулася на грані подолання простору та часу. Тепер оснащений даними TARS щодо сингулярності, Купер має можливість спілкуватися з Мерфі у двовимірному просторі через гравітаційні хвилі. Так виявляється, що саме Купер й був тим «привидом» з дитинства. За допомогою цієї інформації Мерфі може завершити рівняння Бренда та дозволити населенню Землі евакуюватися.
Місія Купера завершена, він транспортується назад через червоточину. Через певний час його знаходить та рятує корабель НАСА. Він пробуджується на борту станції НАСА навколо Сатурна, яка носить назву «Купер». Він вважає, що її назвали на його честь, але доктор виправляє його — насправді, на честь Мерфі. Мерфі дуже стара, вона доживає останні дні. Коли Купер приходить до лікарні, він бачить літню жінку в оточенні чисельної родини — його нащадків, нікого з яких він не знає. Мерфі щаслива, що може востаннє зустрітися з батьком, але каже, що батькам не треба дивитися, як помирають їхні діти — для цього є її власні діти та онуки. Вона переконує Купера повертатися до Амелії на планету Едмундс, планету, яка може підтримувати життя. Купер прощається з Мерфі, краде корабель НАСА та вирушає в нову подорож.
Remove ads
Актори
.jpg)
Метью Макконагі та Енн Гетевей, виконавці головних ролей у фільмі «Інтерстеллар» (фото 2014 року)
- Метью Макконагі — Джозеф Купер[a], удівець і колишній пілот НАСА, який після закриття агентства змушений стати фермером, але згодом приєднується до місії «Ендюренс» як головний пілот.
- Енн Гетевей — доктор Амелія Бренд, донька професора Бренда та науковиця НАСА на борту «Ендюренс», відповідальна за проведення колонізації планет[3].
- Джессіка Честейн — Мерфі (Мерф) Купер, донька Джозефа, яка стає науковицею НАСА під керівництвом професора Бренда.
- Еллен Берстін — Мерф у похилому віці.
- Маккензі Фой — Мерф у 10 років.
- Джон Літгоу — Дональд, літній тесть Купера.
- Майкл Кейн — професор Джон Бренд, високопоставлений науковець НАСА, батько Амелії, колишній наставник Купера та керівник програм «Лазар» і «Ендюренс».
- Кейсі Аффлек — Том Купер, син Джозефа, який згодом бере на себе управління фермою батька.
- Тімоті Шаламе — Том у 15 років.
- Веслі Бентлі — Дойл, високопоставлений співробітник НАСА та член екіпажу «Ендюренс».
- Білл Ірвін — голос і ляльковод робота TARS, ляльковод робота CASE.
- Тофер Грейс — Гетті, колега Мерф і її романтичне захоплення.
- Девід Г'ясі[en] — професор Роміллі, високопоставлений співробітник НАСА та член екіпажу «Ендюренс».
- Метт Деймон — доктор Манн, астронавт НАСА, відправлений на крижану планету в межах програми «Лазар».
- Джош Стюарт[en] — голос робота CASE.
- Лія Кернс[en] — Лоїс, дружина Тома.
- Ліам Дікінсон — Куп, син Тома.
- Девід Оєлово — директор школи.
- Коллетт Вульф[en] — вчителька міс Ганлі відповідно.
- Френсіс Маккарті[en] — фермер Бутс.
- Вільям Дівейн[en] — Вільямс, співробітник НАСА.
- Елієс Габель — адміністратор станції «Купер».
- Леннарт Новак — двоюрідний брат Тома.
- Джефф Гефнер[en] — лікар станції «Купер».
Remove ads
Виробництво
Узагальнити
Перспектива
Розробка і фінансування
Задум «Інтерстеллара» виник у продюсерки Лінди Обст[en] та фізика-теоретика Кіпа Торна, які раніше співпрацювали над фільмом «Контакт» (1997) за сценарієм Карла Сагана[4][5]. Вони розробили концепцію, засновану на роботах Торна, про «найекзотичніші явища у Всесвіті, що раптом стають доступними для людей», і зацікавили у постановці Стівена Спілберга[6]. Робота над проєктом розпочалася у червні 2006 року, коли Спілберг і Paramount Pictures оголосили про плани створити науково-фантастичний фільм, заснований на восьмисторінковому сценарію, написаному Обст і Торном. Обст мала стати продюсеркою фільму[7][8]. У березні 2007 року до написання сценарію запросили Джонатана Нолана[9].
Після того як у 2009 році Спілберг перевів свою студію DreamWorks Pictures від Paramount Pictures до Walt Disney Studios, Paramount знадобився новий режисер для «Інтерстеллара». Джонатан Нолан порекомендував свого брата, Крістофера Нолана, який приєднався до проєкту у 2012 році[10]. Крістофер Нолан зустрівся з Торном, що залишався виконавчим продюсером, щоб обговорити використання в сюжеті ідей загальної теорії відносності[11]. У січні 2013 року Paramount і Warner Bros. оголосили, що Крістофер Нолан веде переговори щодо режисури «Інтерстеллара»[12]. Нолан зазначив, що прагне підтримати ідею розвитку пілотованої космонавтики[13], а також мав намір об’єднати сценарій брата зі своїм[14]. У березні його кандидатуру остаточно затвердили; фільм мали продюсувати його студія Syncopy та Lynda Obst Productions[15]. За даними «Голлівуд-репортер», Нолан отримав гонорар у $20 мільйонів та 20% від загальних касових зборів[16]. У межах підготовки до зйомок режисер відвідав НАСА та приватну космічну програму SpaceX[11].
Warner Bros. прагнула отримати частку в проєкті «Інтерстеллар» від Paramount, попри їхнє традиційне суперництво, та погодилася передати Paramount права на співфінансування наступного фільму у франшизі «П’ятниця, 13-те»[en], а також частку в майбутній стрічці, заснованій на серіалі «Південний парк». Крім того, Warner Bros. погодилася дозволити Paramount співфінансувати неназваний фільм класу «А»[17]. У серпні 2013 року Legendary Pictures уклала угоду з Warner Bros. про фінансування приблизно 25% вартості виробництва фільму. Хоча їхнє восьмирічне партнерство з Warner Bros. не було продовжено, Legendary, за повідомленнями, погодилася відмовитися від фінансування фільму «Бетмен проти Супермена: На зорі справедливості» (2016) в обмін на частку в «Інтерстелларі»[18].
Написання сценарію та добір акторів
Джонатан Нолан працював над сценарієм протягом чотирьох років[4]. Щоб глибше зрозуміти наукову складову, він вивчав теорію відносності в Каліфорнійському технологічному інституті[19]. Він з песимізмом сприймав завершення програми «Спейс Шатл» і брак фінансування пілотованої місії на Марс, а надихався науково-фантастичними фільмами з апокаліптичними мотивами, такими як «ВОЛЛ·І» (2008) та «Аватар» (2009). Джефф Дженсен із «Entertainment Weekly» писав: «Він розмістив історію в антиутопічному майбутньому, спустошеному хворобами врожаю, але населеному стійкими людьми, які відмовляються здаватися відчаю»[10].
Його брат Крістофер працював і над іншими науково-фантастичними сценаріями, але вирішив узяти за основу «Інтерстеллар», обравши з широкого спектра ідей, запропонованих Джонатаном і Торном, ті, які, на його думку, він як режисер зможе донести до глядача, «не втративши його увагу». Потім він об'єднав цей сценарій зі своїм власним проєктом, над яким працював роками[11][20]. Серед вилучених елементів був епізод, де гравітаційні хвилі використовувалися для виявлення кротовини — пізніше він пошкодував про це, коли LIGO виявив такі хвилі трохи більше ніж за рік потому[21]. Він зберіг початкову концепцію Джонатана для першої години фільму, дія якої відбувається на виснаженій ресурсами Землі недалекого майбутнього. Натхненням для цього слугував Пиловий казан, що охопив США під час Великої депресії 1930-х років[4]. Решту сценарію він переробив, зосередившись на сюжетній лінії космічної експедиції[4]. Після перегляду документального фільму «Пиловий казан»[en] (2012) Крістофер зв’язався з режисером Кеном Бернсом і продюсером Дейтоном Данканом, які дозволили йому використати кілька інтерв’ю зі свого фільму в «Інтерстелларі»[22].
Крістофер Нолан шукав актора, здатного втілити його бачення головного героя як пересічної людини, через яку «глядач зможе прожити історію»[23]. Метью Макконагі зацікавив його після перегляду чорнової версії фільму «Мад» (2012)[23], який він подивився як друг одного з продюсерів стрічки, Аарона Райдера[4]. Нолан особисто відвідав Макконагі під час зйомок серіалу «Справжній детектив»[24]. Енн Гетевей запросили до дому Нолана, де вона прочитала сценарій «Інтерстеллара»[25]. На початку 2013 року обох акторів затвердили на головні ролі[26]. Джессіка Честейн отримала пропозицію зіграти роль, коли працювала у Північній Ірландії над фільмом «Міс Джулія»[en] (2014), і їй доставили сценарій[25]. Спочатку роль доктора Манна запропонували Ірфану Хану, але він відмовився через щільний графік. Метта Деймона затвердили на цю роль наприкінці серпня 2013 року[27].
Основні зйомки
Нолан знімав «Інтерстеллар» на 35-міліметрову плівку у Panavision[en] в анаморфованому форматі[en] та на 70-міліметрову плівку IMAX[28]. Оператором став Гойте ван Гойтема[en], оскільки постійний оператор Нолана Воллі Пфістер знімав свій режисерський дебют — фільм «Перевага» (2014)[29]; згодом Пфістер завершив кар'єру кінематографіста[30].
Для «Інтерстеллара» використали більше камер IMAX, ніж у будь-якому попередньому фільмі Нолана. Щоб мінімізувати використання комп'ютерної графіки, він створив реальні декорації, зокрема інтер'єр космічного шатла[23]. Ван Гойтема модифікував камеру IMAX для зйомки з рук внутрішніх сцен[4]. Частину епізодів знімали камерою IMAX, установленою в носовій частині літака Learjet[31].
Нолан, відомий своєю схильністю до секретності, доклав значних зусиль, щоб зберегти таємницю виробництва «Інтерстеллара» й уникнути розголосу його сценарію[32]. Для забезпечення конфіденційності фільм знімали під робочою назвою «Лист Флори» (англ. Flora’s Letter) — на честь Флори, однієї з чотирьох дітей Нолана та продюсерки Емми Томас[33][11].
Основні зйомки мали тривати чотири місяці[27]. Вони почалися 6 серпня 2013 року в провінції Альберта в Канаді[18]. Знімали в містечках Нантон, Лонгв'ю, Летбридж, Форт-Маклауд і Окотокс. В Окотоксі фільмували на стадіоні Сіман[en] і площі Олді-Таун Плаза[33]. Для сцени з кукурудзяним полем художник-постановник Нейтан Кроулі[en] висадив близько 200 га кукурудзи, яку згодом знищили у сцені апокаліптичної пилової бурі[10], подібної до бур, що вирували під час Пилового казана у США 1930-х років[11]. Додаткові сцени бурі з героєм Макконагі знімали у Форт-Маклауді, де гігантські хмари пилу створювали на місці за допомогою потужних вентиляторів, що роздували синтетичний пил на основі целюлози[34]. Зйомки в Альберті тривали до 9 вересня 2013 року і залучали сотні масовки та близько 130 членів знімальної групи, більшість із яких були місцевими жителями[33].
Знімання також проходили в Ісландії, де Нолан раніше фільмував сцени для «Бетмен: Початок» (2005)[35]. Ісландію обрали для зображення двох позаземних планет — однієї вкритої льодом і однієї водяної[4]. Знімальна група транспортувала макети космічних кораблів вагою близько 4500 кг[11]. Робота тривала два тижні[27], у ній брало участь близько 350 осіб, серед них 130 місцевих мешканців. Локаціями були льодовик Свінафелльсйокюль і містечко Клейстур[en][36][37]. Під час зйомки водяної сцени в Ісландії Енн Гетевей ледь не отримала гіпотермію через неправильно закріплений гідрокостюм[11].
Після завершення ісландського етапу зйомок команда переїхала до Лос-Анджелеса, де працювала 54 дні. Серед локацій були Готель Вестін Бонавентура[en] з апартаментами, Конференц-центр Лос-Анджелеса, павільйон Sony Pictures у Калвер-Сіті та приватна резиденція в Альтадені в Каліфорнії[38]. Основні зйомки завершилися у грудні 2013 року[39]. Бюджет виробництва становив 165 млн доларів, що на 10 млн менше від бюджету, виділеного компаніями Paramount, Warner Bros. та Legendary Pictures[11].
Художнє оформлення
У фільмі «Інтерстеллар» зображено три космічні кораблі — «Ендюренс», «Рейнджер» і «Лендер». Корабель-носій «Ендюренс» — це кільцеподібна конструкція з 12 капсул, розташованих по колу, ніби поділки годинника: чотири капсули призначені для висадки на планети, чотири містять двигуни, а ще чотири виконують спеціальні функції — пілотування, медичні лабораторії та житлові модулі. Художник-постановник Натан Кроулі зазначав, що дизайн «Ендюренс» базувався на МКС: «Це справжня суміш різних технологій. Потрібне як аналогове, так і цифрове обладнання, резервні системи й справжні перемикачі. Це радше підводний човен у космосі: кожен дюйм простору використано, кожна деталь має своє призначення». Функції «рейнджера» подібні до космічного шатла — він здатен входити в атмосферу планети та залишати її. «Лендер» своєю чергою доставляє капсули з обладнанням на поверхню планет. Кроулі порівнював його з важким гелікоптером[4].
У фільмі діють два роботи — CASE і TARS, а також розібраний третій робот KIPP. Нолан прагнув уникнути антропоморфних форм і обрав півтораметрову чотирикутну форму. Він пояснював: «Це дуже складна концепція, заснована на математиці. Є чотири основні блоки, які можна з’єднати трьома способами — тобто маємо три основні комбінації. Усередині кожної є ще три підз’єднання, а лінії, які ми бачимо, можуть ділитися далі». Білл Ірвін озвучував і фізично керував обома роботами, його зображення згодом видалили цифровим способом, а Джош Стюарт[en] переозвучив CASE[4]. Людські космічні поселення у фільмі нагадують циліндр О'Ніла[en] — теоретичне космічне поселення, запропоноване фізиком Джерардом О’Ніллом у 1976 році[40].
Звук
За зведення звуку відповідали звукорежисери Грегг Ландакер[en] і Гарі Ріццо[en], а звукорежисер-постановник Річард Кінг[en] керував усім процесом[41]. Крістофер Нолан прагнув максимально використати можливості обладнання кінотеатрів[42] і приділяв особливу увагу деталям звукового оформлення, зокрема таким дрібницям, як звук натискання кнопок у рукавичках костюма астронавтів[10]. На офіційному сайті студії зазначалося, що фільм «звели так, щоб максимально підсилити низькочастотні сигнали в основних каналах і в каналі сабвуфера»[43]. Нолан навмисно зробив деякі репліки героїв частково заглушеними фоновим шумом або музикою, через що в окремих кінотеатрах навіть з'являлися оголошення з поясненням, що це є художнім задумом, а не технічною несправністю[44].
Музика
Ганс Ціммер, який створив музику до трилогії про Бетмена та «Початку» (2010), знову співпрацював із Ноланом над «Інтерстелларом». Режисер свідомо не надав йому сценарію чи подробиць сюжету, а лише одну сторінку з короткою історією про батька, який залишає дитину заради роботи. Саме ця ідея стала емоційною основою для перших ескізів саундтреку. Згодом Ціммер і Нолан вирішили зробити головним інструментом звучання чотириручний орган Harrison & Harrison[en] 1926 року, розташований у церкві Темпл у Лондоні[45][46]. Ціммер провів 45 сеансів запису музики для «Інтерстеллара» — утричі більше, ніж для «Початку». Саундтрек випустили 17 листопада 2014 року[10].
Візуальні ефекти
Компанія DNEG, що працювала над «Початком», знову співпрацювала з Ноланом у створенні «Інтерстеллара»[47]. За словами спеціаліста з візуальних ефектів Пола Франкліна[en], їхня кількість у фільмі була не набагато більшою, ніж у «Темний лицар повертається» (2012) чи «Початку» (2010). Однак в «Інтерстелларі» ефекти створювали заздалегідь, щоб потім проєктувати їх цифровими проєкторами за спинами акторів, замість того, щоб ті грали перед зеленими екранами[4]. Фільм містить близько 850 зйомок із візуальними ефектами з роздільною здатністю 5600 × 4000 пікселів: 150 із них створено безпосередньо під час зйомок за допомогою цифрових проєкторів, а ще 700 — у постпродакшні. Із цього числа 620 кадрів було представлено у форматі IMAX, решта — в анаморфному форматі[48].
Для космічних кораблів «Ренджер», «Ендюренс» і «Лендер» створили мініатюрні моделі, над якими працював художник-постановник Натан Кроулі у співпраці зі студією спецефектів New Deal Studios. Нолан відмовився від комп'ютерної графіки, вважаючи, що фізичні моделі краще передають відчуття реальної присутності об'єктів у космосі. Моделі були частково надруковані на 3D-принтері й частково вирізьблені вручну. Через їхні великі розміри команда жартома називала їх «максатюрами». Мініатюра модуля «Ендюренс» у масштабі 1:15 мала понад 7 м у діаметрі, а піротехнічна модель його частини була створена у масштабі 1:5. Моделі «Ренджер» і «Лендер» сягали відповідно 14 м і понад 15 м, тож оператор Гойте ван Гойтема[en] міг безпосередньо закріплювати камери IMAX на самих космічних апаратах, відтворюючи стиль документальних фільмів НАСА у цьому форматі. Моделі встановлювали на шестиосьовий карданний підвіс, що входив до системи керування рухом, завдяки якій оператор міг точно задавати траєкторію їхніх рухів. Зйомки проводилися на фоні готових космічних зображень за допомогою камер VistaVision[en] на меншій системі керування рухом[49]. Мініатюри студії New Deal Studios були використані у 150 зйомках зі спеціальними ефектами[48].
Remove ads
Впливи
Узагальнити
Перспектива
На створення «Інтерстеллара» вплинули, за словами Нолана, «ключові орієнтири» науково-фантастичного кіно, зокрема «Метрополіс» (1927), «2001: Космічна Одіссея» (1968), «Той, хто біжить по лезу» (1982)[50], «Зоряні війни» (1977) і «Чужий» (1979)[51], «Дзеркало» (1975)[52]. Режисер порівнював «Інтерстеллар» із «Скарбами Сьєрра-Мадре» (1948), називаючи обидва фільми дослідженням людської природи[53].
Нолан прагнув наслідувати такі стрічки Стівена Спілберга, як «Щелепи» (1975) і «Близькі контакти третього ступеня» (1977), які були водночас сімейними та інтелектуально насиченими, «настільки ж гострими й сміливими, як і будь-який інший блокбастер». Перед початком зйомок він показав команді фільм «Справжні чоловіки» (1983)[4], щоб наслідувати його візуальні прийоми, зокрема відбиття світла в шоломах астронавтів. Для додаткового натхнення Нолан запросив на знімальний майданчик колишню астронавтку Маршу Айвінс[11].
Режисер і його команда також вивчали документальні фільми НАСА режисерки Тоні Маєрс[en] як зразок для зображення космічних місій, намагаючись відтворити їхнє використання камер IMAX у тісних просторах інтер'єрів космічних апаратів[54]. Антураж ферми на американському Середньому Заході надихнула атмосфера дитинства Кларка Кента у фільмі «Людина зі сталі» (2013)[20]. Крім того, на візуальне оформлення «Інтерстеллара» вплинула архітектура Людвіга Міса ван дер Рое[11].
Remove ads
Наукова достовірність
Узагальнити
Перспектива
.jpg)
Говорячи про концепції кротовин і чорних дір, Кіп Торн зазначив, що він «працював над рівняннями, які дозволили б відстежувати промені світла під час їхньої подорожі через кротовину або навколо чорної діри — тож те, що ви бачите, ґрунтується на Ейнштейнових рівняннях загальної теорії відносності»[55]. На ранньому етапі Торн визначив дві головні умови: «По-перше, ніщо не повинно суперечити відомим фізичним законам. По-друге, усі сміливі припущення мають виходити з науки, а не з фантазії сценариста». Нолан прийняв ці вимоги, якщо вони не заважатимуть створенню фільму[8]. Одного разу Торну довелося два тижні переконувати Нолана відмовитися від ідеї подорожі з надсвітловою швидкістю, перш ніж режисер нарешті погодився[56]. За словами Торна, найбільший ступінь художньої свободи мають крижані хмари на одній із планет, які, за сюжетом, складаються зі структур, що перевищують міцність льоду у реальних умовах[8].
Астробіолог Девід Грінспун[en] розкритикував катастрофічний сценарій пошесті сільськогосподарських культур, показаний у перших сценах, зазначивши, що навіть найагресивніший патоген потребував би мільйони років, аби суттєво зменшити вміст кисню в атмосфері. Він також наголосив, що сила тяжіння мала б змусити впасти крижані хмари[57]. Ніл Деграс Тайсон, астрофізик, дослідив наукові аспекти фіналу фільму «Інтерстеллар», дійшовши висновку, що теоретично можлива взаємодія з минулим, і що «ми справді не знаємо, що відбувається всередині чорної діри, тож можна дати волю уяві»[58]. Фізик-теоретик Мітіо Каку похвалив фільм за наукову достовірність і зазначив, що «„Інтерстеллар“ може стати еталоном для науково-фантастичних фільмів на багато років уперед». Колишній інженер-програміст НАСА Тімоті Реєс сказав: «Те, як Торн і Нолан показали чорні діри, кротовини й використання гравітації — чудово»[59]. Фізик Жан-П'єр Люміне[en], який створив перше змодельоване зображення чорної діри, високо оцінив викривлений гравітаційним лінзуванням вигляд акреційного диска, але розкритикував зображення внутрішньої частини кротовини та зазначив, що кілька ефектів зрештою були виключені з рендерингу чорної діри[60].
Кротовини та чорні діри
Щоб створити візуальні ефекти для кротовини та обертальної, надмасивної чорної діри (з ергосферою, на відміну від необертальної), Кіп Торн співпрацював із Франкліном і командою з 30 фахівців студії Double Negative, надавши їм багато сторінок докладних теоретичних рівнянь. На основі цих розрахунків інженери розробили нове програмне забезпечення для комп'ютерної графіки, яке забезпечувало фізично точну симуляцію гравітаційного лінзування, спричиненого цими об'єктами. Рендеринг деяких окремих кадрів тривав до 100 годин, а загальний обсяг даних сягнув 800 терабайтів[5]. Торн описував акреційний диск чорної діри як «анемічний і низькотемпературний[61] — приблизно з температурою поверхні Сонця», що дозволяє йому випромінювати видиме світло, а не гамма-випромінювання та рентгенівські промені, які б становити загрозу для астронавтів або планет[62]. Отримані візуальні ефекти надали Торну нове розуміння гравітаційного лінзування та акреційних дисків навколо чорних дір, що зрештою призвело до публікації трьох наукових статей[63][64][65].
Спочатку Нолан побоювався, що науково достовірне зображення чорної діри буде складним для сприйняття глядачами та змусить графічну команду нереалістично змінювати її вигляд. Візуалізація чорної діри у фільмі не враховує ефект Доплера, який, за словами творців, призводив до появи асиметрично освітленої чорної діри з відтінками синього. Нолан вважав, що глядачі не зрозуміють цього ефекту, тому його було вилучено з фінальної версії[66][60].
Втім асиметричний розподіл яскравості в акреційному диску чітко видно, наприклад, на першому зображенні[67] чорної діри, отриманому командою Телескопа горизонту подій у 2019 році. Видання «Futura-Sciences» відзначило правильне відтворення процесу Пенроуза[68].
За даними Space.com[en], зображення того, як могла б виглядати кротовина, є науково коректним: замість двовимірного отвору в просторі вона показана як сфера, що відображає спотворений вигляд галактики на іншому кінці кротовини[69].
Remove ads
Маркетинг
Узагальнити
Перспектива
Тизер до «Інтерстеллару» уперше показали 13 грудня 2013 року. У ньому використали архівні кадри, пов'язані з космічними дослідженнями, а також закадровий голос персонажа Метью Макконагі — Купера[70]. Повноцінний трейлер дебютував 5 травня 2014 року в IMAX-кінотеатрі Lockheed Martin у Вашингтоні, округ Колумбія, а згодом став доступним онлайн. За тиждень, що завершився 19 травня, він став найпопулярнішим кінотрейлером, набравши понад 19,5 мільйонів переглядів на YouTube[71].
У липні 2014 року Крістофер Нолан і Макконагі вперше взяли участь у San Diego Comic-Con для просування «Інтерстеллару». Того ж місяця студія Paramount Pictures запустила інтерактивний вебсайт, на якому користувачі могли відкрити зоряну карту, пов'язану з висадкою місії «Аполлон-11» на Місяць[72].
У жовтні 2014 року Paramount об'єдналася з Google, щоб просувати «Інтерстеллар» на різних платформах[73]. Офіційний сайт фільму перезапустили як цифровий портал на домені Google[74], він збирав відгуки глядачів і містив посилання на мобільний застосунок[74]. На сайті також був доступний інтерактивний проєкт — гра, у якій користувачі могли створювати моделі Сонячної системи та користуватися симулятором польоту для подорожей у космосі[75]. У межах партнерства Paramount і Google також створили віртуальну «капсулу часу» зі вмістом, надісланим користувачами, яку оприлюднили 2015 року[76]. Ініціатива «Google for Education» використала фільм як основу для популяризації уроків математики та природничих наук у школах[73][77].
Paramount також запропонувала віртуальний тур по космічному кораблю «Ендюренс» з використанням технології Oculus Rift. Цей тур послідовно демонстрували у Нью-Йорку, Х'юстоні, Лос-Анджелесі та Вашингтоні з 6 жовтня по 19 листопада 2014 року[78][79]. Видавництво Running Press[en] 11 листопада 2014 року випустило книгу про створення фільму «„Інтерстеллар“: Поза часом і простором» (англ. Interstellar: Beyond Time and Space) автора Марка Котти Ваза[en][80]. W. W. Norton & Company[en] опублікувало книгу Кіпа Торна «Наука „Інтерстеллара“»[81]. Titan Books видало офіційну новелізацію фільму, написану Грегом Кізом[82]. Журнал «Wired» опублікував пов'язаний із фільмом вебкомікс «Абсолютний нуль» (англ. Absolute Zero), написаний Крістофером Ноланом і проілюстрований Шоном Гордоном Мерфі. Цей комікс є приквелом до фільму, де головним героєм виступає Манн[83].
Remove ads
Вихід у прокат
Узагальнити
Перспектива
Кінопрокат
Перед публічним релізом «Інтерстеллара» генеральний директор Paramount Бред Грей[en] влаштував приватний показ 19 жовтня 2014 року у кінотеатрі AMC Lincoln Square на Мангеттені в Нью-Йорку[84][85]. 22 жовтня студія показала «Інтерстеллар» деяким режисерам та акторам в Каліфорнійському науковому центрі[en][86]. Наступного дня фільм показали в Китайському театрі TCL у Лос-Анджелесі для понад 900 членів Гільдії кіноакторів США[87]. Офіційна прем'єра фільму в США відбулася 26 жовтня в Китайському театрі TCL у Лос-Анджелесі[88], а європейська прем'єра — 29 жовтня в Odeon Leicester Square[en] у Лондоні[89][90].
Ранній показ «Інтерстеллара» відбувся 4 листопада в різних кінотеатрах, обмежений прокат у Північній Америці стартував 5 листопада, а широкий прокат — 7 листопада[91]. Фільм вийшов у Бельгії, Франції та Швейцарії 5 листопада, у Великій Британії — 7 листопада, а в інших країнах — у наступні дні[92]. Для обмеженого північноамериканського прокату «Інтерстеллар» демонстрували з плівки 70 мм та 35 мм у 249 кінотеатрах, які ще підтримували ці формати, включно з принаймні 41 кінотеатрах IMAX на 70 мм. У Китайському театрі TCL в Лос-Анджелесі спеціально встановили проєктор IMAX 70 мм. У широкому прокаті фільм також демонстрували в цифрових версіях[93]. Дистриб'ютором фільму в Північній Америці була Paramount Pictures, а в інших регіонах — Warner Bros.[28] Фільм вийшов на понад 770 екранах IMAX по всьому світу, ставши найбільшим світовим показом в історії IMAX[94][95], доки його не перевершив фільм «Форсаж 7» (2015) студії Universal Pictures, який показували на 810 екранах IMAX[96].
«Інтерстеллар» став винятком із політики Paramount Pictures щодо відмови від плівкових релізів на користь цифрових[97]. За словами Памели Макклінток з «Hollywood Reporter», ініціатива показу «Інтерстеллара» на плівці була спрямована на збереження зникаючого формату[93], і її підтримали Крістофер Нолан, Джефрі Абрамс, Квентін Тарантіно, Джадд Апатоу, Пол Томас Андерсон та інші режисери[98]. Макклінток повідомила, що власники кінотеатрів сприйняли це як «крок назад», адже майже всі кінотеатри США вже перейшли на цифровий формат[99].
«Інтерстеллар» повторно випустили в кінотеатрах 6 грудня 2024 року до його 10-річчя, у форматах IMAX 70 мм і цифровому[100][101]. За перший вікенд повторного прокату стрічка зібрала 14 млн доларів, збільшивши загальну касу до 720 млн доларів[102]. Після повторного прокату фільм також перетнув позначку у 200 млн доларів у США та став найкасовішим IMAX-перезапуском в історії, зібравши 24,4 млн доларів станом на 20 грудня 2024 року[103][104].
Домашні медіа
«Інтерстеллар» вийшов на домашньому відео 31 березня 2015 року у Великій Британії та США[105]. Він очолював рейтинг продажів домашнього відео протягом двох тижнів[106][107]. Повідомляли, що «Інтерстеллар» став найбільш піратським фільмом 2015 року — у мережі BitTorrent його завантажили близько 46,7 млн разів[108]. У форматі Ultra HD Blu-ray[en] фільм вийшов 19 грудня 2017 року[109].
Remove ads
Сприйняття
Узагальнити
Перспектива
Касові збори
«Інтерстеллар» зібрав $188 млн у США та Канаді та $493 млн в інших країнах, що дало загальний касовий збір $681 млн під час первинного релізу, за виробничого бюджету $165 млн[110]. «Дедлайн Голлівуд» підрахував чистий прибуток у $47 млн, враховуючи витрати на виробництво, маркетинг, участь акторів у прибутку та інші витрати, а також касові збори й додаткові доходи від домашнього відео. За цим показником стрічка посіла 20-те місце в рейтингу «Найцінніших блокбастерів 2014 року»[111]. У США фільм продав орієнтовно 22 млн квитків[112].
Фільм встановив світовий рекорд IMAX-відкриття з $20,5 млн, заробленими у 574 IMAX-кінотеатрах, перевершивши попередній рекорд у $17 млн, встановлений фільмом «Голодні ігри: У вогні» (2013). Це також найкращий старт серед IMAX-релізів у форматі 2D, не-сиквелів та листопадових релізів[113]. Світові збори за перший вікенд становили $133 млн — десятий показник 2014 року[114], завдяки чому «Інтерстеллар» став десятим найкасовішим фільмом 2014 року[115]. «Інтерстеллар» — четвертий фільм, що зібрав понад $100 млн лише за рахунок продажу квитків IMAX[116][117][118]. Він вийшов у прокат у Великій Британії, Ірландії та Мальті 6 листопада 2014 року й дебютував на першому місці з £5,5 млн ($8,6 млн) за вікенд. Це було нижче за відкриття фільмів «Темний лицар повертається» (£14,4 млн), «Гравітація» (£6,2 млн) та «Початок» (£5,9 млн)[119]. У 35 інших країнах стартові збори становили $8,7 млн[120]. Станом на неділю, загальна сума зборів за відкриття досягла $83 млн з 11,1 млн глядачів на понад 14 800 екранах у 62 країнах[121]. Фільм також отримав $7,3 млн у 206 IMAX-кінотеатрах, у середньому 35 400 глядачів на один кінотеатр[122]. Він став № 1 у Південній Кореї ($14,4 млн)[123], Росії ($8,9 млн) та Франції ($5,3 млн). Високі збори також були зафіксовані у Німеччині ($4,6 млн), Індії ($4,3 млн), Італії ($3,7 млн), Австралії ($3,7 млн), Іспанії ($2,7 млн), Мексиці ($3,1 млн) та Бразилії ($1,9 млн)[124]. «Інтерстеллар» вийшов у Китаї 12 листопада та зібрав $5,4 млн у день прем'єри, що стало найкращим стартом фільму Нолана в країні, перевищивши $4,61 млн старту фільму «Темний лицар повертається»[125][126]. За вікенд було зібрано $41,7 млн, що становило 55 % ринку[127][128]. Це найбільший старт Нолана в Китаї, найбільший старт Warner Bros. у форматі 2D[129], і третій найбільший старт студії за всю історію — після «Хоббіт: Битва п'яти воїнств» (2014, $49,5 млн)[130] та «Тихоокеанський рубіж» (2013, $45 млн)[131][132].
За межами Північної Америки фільм очолював прокат протягом двох тижнів поспіль, після чого поступився стрічці «Голодні ігри: Переспівниця. Частина І» (2014)[129]. Уже за 31 день після прем'єри «Інтерстеллара» став 13-м найуспішнішим фільмом та 3-м найуспішнішим іноземним фільмом у Південній Кореї із 9,1 млн глядачів, поступаючись лише «Аватару» (13,3 млн) та «Крижаному серцю» (2013, 10,3 млн)[133]. У Китаї фільм завершив прокат 12 грудня із загальним збором $122,6 млн[134][135]. «Інтерстеллар» і «Супер шістка» вийшли в один вікенд (7–9 листопада 2014) у США та Канаді. Для обох стрічок прогнозували стартові збори між $55 млн і $60 млн[136]. У Північній Америці «Інтерстеллар» став сьомим найкасовішим фільмом, що не досяг першого місця, маючи максимум другу позицію у вікенд відкриття[137]. Обмежений ранній реліз фільму 4 листопада о 20:00 у вибраних кінотеатрах збігся з проміжними виборами у США[en][138]. Наступного дня картина очолила прокат, зібравши $1,35 млн у 249 кінотеатрах (42 з яких — IMAX); частка IMAX становила 62 % від цих зборів[139]. 240 кінотеатрів демонстрували фільм у форматах 35 мм, 70 мм та IMAX 70 мм[140]. Нічні покази зібрали $3,6 млн, довівши суму передпрем'єрних зборів до $4,9 млн[141][142][143]. Широкий реліз 7 листопада розпочався зі зборів у $17 млн у перший день, випередивши «Супер шістку», яка зібрала $15,8 млн[144]. За вікенд стрічка зібрала $47,5 млн[b] від 3 561 кінотеатру, дебютувавши на другому місці після напруженої конкуренції з фільмом «Супер шісткою» ($56,2 млн)[146]. Частка IMAX становила $13,2 млн (28 %)[146], а інші великоформатні екрани — $5,3 млн (10,5 %)[147][148]. У другий вікенд фільм опустився на третє місце, поступившись «Супер шістці» та новому фільму «Тупий та ще тупіший 2» (2014), і зібрав $29 млн (падіння на 39 %), довівши загальну суму до $98 млн за два тижні[149][150]. Із 368 IMAX-екранів фільм отримав $7,4 млн у другий вікенд[151][152]. У третій тиждень «Інтерстеллар» зібрав $15 млн і залишився на третьому місці, поступившись фільмам «Голодні ігри: Переспівниця. Частина І» та «Супер шістка»[153].
Оцінка критиків
На агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes 73 % із 378 рецензій критиків позитивні, середній бал — 7,1/10. Консенсус критиків на сайті звучить так: «„Інтерстеллар“ демонструє захоплююче, концептуально продумане та візуально вражаюче кіно, яке глядачі звикли очікувати від сценариста та режисера Крістофера Нолана, навіть якщо його інтелектуальні амбіції дещо перевищують реальні можливості»[154]. Metacritic присвоїв фільму 74 бали зі 100 на основі 46 рецензій, що відповідає оцінці «загалом позитивно»[155]. Глядачі, опитані CinemaScore[en], дали середню оцінку «B+» за шкалою від A+ до F[156].
Скотт Фаундас, головний кінокритик «Вараєті», зазначив, що «Інтерстеллар» «візуально та концептуально настільки ж відважний, як і будь-який попередній фільм Нолана», і вважав його більш особистим, ніж попередні роботи режисера[157]. Клаудія Пюїг з «Ю-Ес-Ей тудей» похвалила візуальні ефекти та потужні теми, водночас критикуючи «неживі» діалоги та «нудні сцени всередині космічного корабля»[158]. Девід Стреттон[en] з "At the Movies"[en] оцінив фільм у чотири з половиною зірки з п'яти, відзначивши амбіції, ефекти та показ у 70 мм кінотеатрах IMAX, але зауважив, що звук був настільки гучним, що деякі діалоги стали «нечутними». Навпаки, співавторка шоу Маргарет Померанц[en] оцінила фільм на три з п'яти, вважаючи, що людська драма загубилася серед наукових концепцій стрічки[159]. Генрі Барнс з «Гардіан» поставив три зірки з п'яти, охарактеризувавши фільм як «величний видовищний проєкт, але з невиразною драматичною лінією, малою кількістю персонажів та рідкісними спалахами гумору»[160]. Джеймс Берарделі[en] назвав «Інтерстеллар» «надзвичайним досягненням» та «одночасно науково-фантастичним проєктом великого бюджету й дуже простою історією про любов і самопожертву. Він по черзі гострий, захопливий, сповнений надії та роздираючий серце»[161]. Він назвав його найкращим фільмом 2014 року[162], а також другим найкращим фільмом десятиліття, назвавши його «справжньою науковою фантастикою, а не полегшеною, масовою версією, яку зазвичай пропонує Голлівуд»[163]. Квентін Тарантіно відзначав фільм за «масштабне бачення подій», яке виходить далеко за межі того, чого очікують від пригодницької наукової фантастики[164]".
Олівер Геттел з «Лос-Анджелес Таймс» повідомив, що «кінокритики в цілому погоджуються, що „Інтерстеллар“ — це захоплива, емоційна та концептуально цікава науково-фантастична сага, навіть якщо іноді вона може бути важкуватою та сентиментальною»[165]. Джеймс Даєр з «Empire» присвоїв фільму максимальні п'ять зірок, описавши його як «розумну, божевільну та неймовірно красиву оперу про простір і час із душею, загорнутою в усю науку»[166]. Дейв Калоу з «Time Out London» також оцінив фільм на п'ять зірок і зазначив, що це «смілива, прекрасна космічна пригода з відтінком сюрреалістичного та сновидного»[167]. Річард Роупер[en] з "Chicago Sun-Times"[en] присудив фільму чотири зірки й написав: «Це один із найкрасивіших фільмів, які я будь-коли бачив — як у візуальному плані, так і за основним посланням про потужні сили того, що ми всі знаємо, але не можемо виміряти науково. Любов»[168].
Тім Робі з «Дейлі телеграф», назвавши Нолана «торговцем захопленням», вважав, що «Інтерстеллар» «болісно близький до шедевра», відзначаючи концептуальну сміливість та «глибоку інтелектуальну проникливість» фільму[169]. Тодд Маккарті[en] з «Голлівуд-репортер» написав: «Цей грандіозно задуманий та виконаний епос намагається надати однакову вагу інтимним людським емоціям та спекуляціям про космос, зі змішаним результатом, але він ніколи не є менш захопливим, а інколи навіть більше ніж це»[170]. У своїй рецензії для «Ассошіейтед Прес», Джейк Койл похвалив фільм за «грандіозність на великому екрані», хоча деякі діалоги він вважав «незграбними». Він також описав його як «абсурдний проєкт» і «один із найвищих за рівнем фільмів десятиліття»[171]. Скотт Мендельсон з «Форбс» включив «Інтерстеллар» до списку найбільш розчаровуючих фільмів 2014 року, зазначаючи, що у фільмі «відсутня плавність, втрачено темп після кульмінації, незграбне звукове змішування», попри те, що він переглянув його двічі, щоб «дати йому другий шанс». Він написав, що «Інтерстеллар» «зрештою є спрощеною та дещо приглушеною варіацією будь-якої кількості фільмів про 'полетіти в космос, щоб врятувати світ'»[172]. Метт Золлер Сейтц[en] з RogerEbert.com оцінив фільм на три з половиною з чотирьох зірок, зазначивши, що, попри його звичні зауваження щодо надмірних діалогів у фільмах Нолана та відсутності почуття композиції, «Інтерстеллар» «залишається вражаючим, часом приголомшливим фільмом, який переповнив мене настільки, що мої звичайні зауваження до робіт Нолана зникли … Часом оповідання фільму нагадує дух жорсткої, але ніжної історії Джона Форда … фільм, який намагається бути вісьмома або дев'ятьма речами, а не лише однією»[173].
Девід Брукс[en] зазначив, що «Інтерстеллар» досліджує взаємини між «наукою та вірою, наукою та гуманітарними дисциплінами» й «ілюструє справжній симбіоз між цими галузями»[174]. Марк Стейн коментував технологічне майбутнє та акцент на стосунках батька й доньки[175]. Вай Чі Дімок[en] у Los Angeles Review of Books[en] писала, що фільми Нолана «можна обертати на 90, 180 та 360 градусів» і що «хоча тут присутнє значне магічне мислення, роблячи його майже антикліматичним фільмом, який підтримує надію, що кінець планети не є кінцем усього. Однак це змінюється, коли магія виявляється недостатньою, а поетична свобода оголюється на очах у всіх»[176]. Письменник-фантаст Джордж Мартін назвав «Інтерстеллар» «найамбітнішим і найскладнішим науково-фантастичним фільмом після „2001: Космічна одіссея“ Кубрика»[177]. У 2020 році журнал «Empire» він визнав його одним із найкращих фільмів XXI століття[178].
У 2025 році фільм зайняв 89-те місце у списку «Нью-Йорк таймс» «100 найкращих фільмів XXI століття» за голосами приблизно 500 режисерів, акторів та інших представників кіноіндустрії[179]. Читачі «Нью-Йорк таймс» поставили його на п'яте місце[180].
Нагороди
На 87-й церемонії вручення премії «Оскар» «Інтерстеллар» номінували на нагороди за Найкращий саундтрек, Найкраща робота художника-постановника, Найкращий монтаж звуку й Найкраще мікшування звуку та виборов нагороду за Найкращі візуальні ефекти[181][182].
Remove ads
Коментарі
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads