Інтерстеллар

«Інтерсте́ллар» (англ. Interstellar, досл. «Міжзоряний») — епічний науково-фантастичний фільм, знятий режисером Крістофером Ноланом за сценарієм, який він написав разом зі своїм братом Джонатаном. В головних ролях знялися Метью Макконагі, Енн Гетевей, Джессіка Честейн, Білл Ірвін, Еллен Берстін та Майкл Кейн. Дія фільму розгортається в антиутопічному майбутньому, де Земля потерпає від катастрофічної нестачі їжі через інфекційні хвороби рослин. Сюжет зосереджений на групі астронавтів, які здійснюють подорож крізь кротовину біля Сатурна у пошуках нової домівки для людства.

Інтерстеллар
англ. Interstellar
Жанри	наукова фантастика, драма
Режисер	Крістофер Нолан
Продюсери	Крістофер Нолан Емма Томас Лінда Обст
Сценаристи	Крістофер Нолан Джонатан Нолан
У головних ролях	Метью Макконагі Енн Гетевей Джессіка Честейн Кейсі Аффлек Маккензі Фой Майкл Кейн Джон Літгоу Метт Деймон
Оператор	Гойте ван Гойтема
Композитор	Ганс Ціммер
Художник	Натан Кроуліd
Кінокомпанія	Paramount Pictures Warner Bros. Pictures Legendary Pictures Syncopy Films Lynda Obst Productions
Дистриб'ютори	Paramount (США) Warner Bros. (Британія) Kinomania (Україна)
Тривалість	169 хв[1]
Мова	англійська
Країна	США[2]  Велика Британія[2] Канада[2]
Дата виходу	5 листопада 2014 (США) 7 листопада 2014 (Британія) 6 листопада 2014 (Україна)
Кошторис	165 млн $
Касові збори	771 млн $
IMDb	ID 0816692
Інтерстеллар у Вікісховищі  Інтерстеллар у Вікіцитатах

Першу версію сценарію написав 2007 року Джонатан Нолан, а режисером спочатку мав бути Стівен Спілберг. Фізик-теоретик Кіп Торн був виконавчим продюсером і науковим консультантом фільму та написав супровідну книжку «Наука „Інтерстеллара“», у якій пояснює наукове підґрунтя зображених у фільмі подій. Зйомки розпочалися наприкінці 2013 року та відбувалися в Альберті, Клаустурі^[en] та Лос-Анджелесі. У фільмі широко застосовано натурні та мініатюрні зйомки, а студія DNEG створила візуальні ефекти.

Прем'єра «Інтерстеллара» відбулася в Китайському театрі TCL 26 жовтня 2014 року. Фільм вийшов у прокат 5 листопада 2014 в США та 7 листопада 2014 в Британії. В Україні його прем'єра відбулася 6 листопада 2014, зокрема в кінотеатрах IMAX. Стрічка була комерційно успішною, зібравши $681 млн у світовому прокаті під час початкового релізу та $769 млн разом із наступними показами, що зробило її десятим найкасовішим фільмом 2014 року. Фільм здобув загалом позитивні відгуки критиків та п'ять номінацій на «Оскар», зрештою вигравши «Оскар» за найкращі візуальні ефекти. Він входить до списку 250 найкращих фільмів за версією користувачів IMDb.

Сюжет

Події фільму починаються в недалекому майбутньому. Земля вже не в змозі підтримувати людство, пилові бурі винищують ґрунти, а інфекції вражають сільськогосподарські рослини. Джозеф Купер, вдовець і колишній льотчик-випробувач НАСА, працює на фермі, виховуючи сина Тома й дочку Мерф. Мерф вважає, що в їхньому будинку є привид, і Купер радить їй дослідити привида науковими методами. Коли після чергової пилової бурі на підлозі в кімнаті Мерф з'являються дивні пилові візерунки, Купер доходить висновку, що це не привид, а аномалія сили гравітації, і розшифровує візерунки як закодовані двійковим кодом географічні координати. Він вирушає за координатами й потрапляє на секретний об'єкт НАСА, очолюваний професором Джоном Брендом, колишнім керівником Купера.

Бренд розповідає Куперу, що біля Сатурна вчені виявили кротовину, яка веде до потенційно придатних для життя планет, що обертаються навколо чорної діри Гаргантюа в далекій галактиці. На думку Бренда, єдиний шанс людства на виживання — пройти крізь кротовину й колонізувати одну з планет. Попередня експедиція НАСА «Лазар» уже пройшла через кротовину, її пілотовані капсули дослідили планети, і 3 з них можуть бути придатними для життя. Куперу доручають пілотувати космічний корабель «Ендюренс» («стійкість»), чия місія — остаточно обрати планету для переселення людства, а якщо переселення не вдасться, то колонізувати її за допомогою «демографічної бомби» із заморожених ембріонів. Тим часом професор Бренд має продовжувати дослідження можливості керування законами гравітації, що має уможливити масову евакуацію людства з Землі. Мерф відмовляється проводжати Купера, попри його обіцянку повернутися. Він залишає їй свій наручний годинник, щоб порівняти їхній час, коли повернеться, бо через відносність часу вони навіть зможуть стати однолітками.

Екіпаж «Ендюренса», окрім Бренда, включає науковців Амелію Бренд (доньку професора Бренда), Роміллі та Дойла, а також роботів TARS і CASE. Провівши дворічну подорож до Сатурна у кріосні, а потім пройшовши через кротовину, екіпаж «Ендюренса» потрапляє в іншу галактику. Там Купер, Дойл і Бренд використовують посадковий модуль, щоб дослідити планету Міллер (названу на честь пілота експедиції «Лазар», яка її досліджувала). Близькість планети до Гаргантюа спричиняє величезні припливні хвилі та сильно сповільнює час. Астронавти знаходять лише уламки експедиції Міллер, а припливна хвиля вбиває Дойла. Повернувшись на «Ендюренс» до Роміллі, вони виявляють, що там вже минуло 23 роки. Переглядаючи повідомлення з Землі, Купер бачить, як Том дорослішає, одружується, у нього народжується дитина. А Мерф уже виповнилось 33 — стільки ж, скільки було Куперу на момент відльоту. Тепер вона працює в НАСА під керівництвом професора Бренда, намагаючись знайти, як подолати гравітацію й вивести у космос космічну станцію великого розміру, яка б могла вмістити усіх людей, що проживають на Землі.

Маючи достатньо пального лише для однієї планети, Купер і Роміллі вирішують летіти на планету Манна, попри заперечення Бренд, яка наполягає на планеті Едмундса. У дорозі вони отримують повідомлення від Мерф, що професор Бренд помер. Помираючи, Бренд зізнався Мерф, що вже давно зрозумів, що проблему евакуації людства неможливо розв'язати без даних про гравітаційну сингулярність всередині чорної діри. Це робить масове переселення людей у космос неможливим, прирікаючи населення Землі на вимирання, а єдиним порятунком людства стає «демографічна бомба» із заморожених ембріонів. На планеті Манна екіпаж пробуджує його з кріосну, і він запевняє їх, що колонізація його планети можлива, попри екстремальне середовище — планета вкрита кригою, а повітря насичене аміаком. Під час розвідувальної місії Манн намагається вбити Купера, розповівши, що сфальсифікував дані про планету в надії, що за ним прилетить експедиція і врятує його. Потім Манн вбиває Роміллі, викрадає посадковий модуль і прямує до «Ендюренса». Бренд рятує Купера, вони вирушають в погоню, але Манн здійснює неправильне стикування з «Ендюренсом» й гине від вибуху при розгерметизації шлюзу.

Купер відновлює контроль над пошкодженою станцією, але через нестачу пального їм доводиться виконати гравітаційний маневр біля Гаргантюа, що коштує їм сповільнення часу ще на 51 рік. Біля чорної діри Купер і TARS жертвують своїми модулями, щоб полегшити «Ендюренс» і дозволити Бренд і CASE дістатися планети Едмундса. Падаючи за горизонт подій Гаргантюа, вони опиняються в тессеракті, утвореному безліччю копій кімнати Мерф у різні моменти часу. Купер має можливість спілкуватися з Мерф за допомогою гравітації. Так виявляється, що саме Купер і був «привидом» з дитинства Мерф. Купер робить висновок, що люди майбутнього створили цей тессеракт і привели його сюди, щоб він міг передати Мерф у минуле інформацію про внутрішню структуру чорної діри, зібрану CASE. Керуючи наручним годинником, який Купер подарував Мерф перед від'їздом, він передає їй азбукою Морзе дані, які допоможуть розв'язати рівняння професора Бренда й евакуювати в космос населення Землі. Виконавши своє призначення, тессеракт руйнується та викидає Купера й TARS.

Купер прокидається біля Сатурна, на борту станції НАСА, яка має назву «Купер», — не на честь нього, а на честь його дочки Мерф. Відвідуючи Мерф у лікарні, Купер бачить дуже стару жінку в оточенні великої родини — його нащадків, жодного з яких він не знає. Мерф щаслива, що може востаннє зустрітися з батьком, але каже, що батькам не треба дивитися, як помирають їхні діти — для цього в неї є її власні діти й онуки. Вона переконує Купера шукати Бренд. Купер і TARS на космічному кораблі вирушають до Бренд і CASE, які вже заснували базу на пустельній, але придатній для життя планеті Едмундса.

Актори

Метью Макконагі та Енн Гетевей, виконавці головних ролей у фільмі «Інтерстеллар» (фото 2014 року)

• Метью Макконагі — Джозеф Купер^[a], удівець і колишній пілот НАСА, який після закриття агентства змушений стати фермером, але згодом приєднується до місії «Ендюренс» як головний пілот.
• Енн Гетевей — доктор Амелія Бренд, донька професора Бренда та науковиця НАСА на борту «Ендюренс», відповідальна за проведення колонізації планет^[3].
• Джессіка Честейн — Мерфі (Мерф) Купер, донька Джозефа, яка стає науковицею НАСА під керівництвом професора Бренда.
  • Еллен Берстін — Мерф у похилому віці.
  • Маккензі Фой — Мерф у 10 років.
• Джон Літгоу — Дональд, літній тесть Купера.
• Майкл Кейн — професор Джон Бренд, високопоставлений науковець НАСА, батько Амелії, колишній наставник Купера та керівник програм «Лазар» і «Ендюренс».
• Кейсі Аффлек — Том Купер, син Джозефа, який згодом бере на себе управління фермою батька.
  • Тімоті Шаламе — Том у 15 років.
• Веслі Бентлі — Дойл, високопоставлений співробітник НАСА та член екіпажу «Ендюренс».
• Білл Ірвін — голос і ляльковод робота TARS, ляльковод робота CASE.
• Тофер Грейс — Гетті, колега Мерф і її романтичне захоплення.
• Девід Г'ясі^[en] — професор Роміллі, високопоставлений співробітник НАСА та член екіпажу «Ендюренс».
• Метт Деймон — доктор Манн, астронавт НАСА, відправлений на крижану планету в межах програми «Лазар».
• Джош Стюарт^[en] — голос робота CASE.
• Лія Кернс^[en] — Лоїс, дружина Тома.
• Ліам Дікінсон — Куп, син Тома.
• Девід Оєлово — директор школи.
• Коллетт Вульф^[en] — вчителька міс Ганлі.
• Френсіс Маккарті^[en] — фермер Бутс.
• Вільям Дівейн^[en] — Вільямс, співробітник НАСА.
• Елієс Габель — адміністратор станції «Купер».
• Леннарт Новак — двоюрідний брат Тома.
• Джефф Гефнер^[en] — лікар станції «Купер».

Український дубляж

Українською мовою фільм дублювала студія Postmodern. Перекладач — Олег Колесніков, режисер дублювання — Анна Пащенко. Ролі дублювали такі актори: Андрій Самінін, Юлія Перенчук, Владислав Пупков, Наталя Романько, Андрій Твердак, Михайло Жонін, Дмитро Гаврилов, Іван Розін, Олесь Гімбаржевський, Дмитро Терещук, Неоніла Білецька, Марія Нікітенко, Михайло Тишин, В'ячеслав Хостікоєв, Юрій Висоцький.

Виробництво

Ідея та фінансування

Задум «Інтерстеллара» виник у фізика-теоретика Кіпа Торна та продюсерки Лінди Обст^[en], яка вже раніше працювала над фільмом «Контакт» (1997), знятому за романом іншого відомого науковця Карла Сагана^[4][5][6]. Вони розробили концепцію, основану на роботах Торна, про «найекзотичніші явища у Всесвіті, що раптом стають доступними для людей», і зацікавили у постановці Стівена Спілберга^[7]. Робота над проєктом розпочалася у червні 2006 року, коли Спілберг і Paramount Pictures оголосили про плани створити науково-фантастичний фільм, оснований на восьмисторінковому нарису, написаному Обст і Торном. Обст мала стати продюсеркою кінострічки^[6][8][9]. У березні 2007 року для написання сценарію запросили Джонатана Нолана^[10].

Після того, як у 2009 році кіностудія Спілберга DreamWorks Pictures перейшла від Paramount до Walt Disney, «Інтерстеллару» знадобився новий режисер. Джонатан Нолан порекомендував свого брата Крістофера, який приєднався до проєкту у 2012 році^[11]. Він зустрівся з Торном, що залишався виконавчим продюсером фільму, щоб обговорити використання в сюжеті ідей загальної теорії відносності^[12]. У січні 2013 року стало відомо, що Крістофер Нолан веде переговори щодо режисури «Інтерстеллара»^[13]. Кінематографіст зазначав, що прагне підтримати ідею розвитку пілотованої космонавтики^[14], а також має намір об'єднати сценарій брата зі своїм^[15]. У березні його кандидатуру остаточно затвердили; фільм мали продюсувати студія Нолана Syncopy та Lynda Obst Productions^[16]. За даними «The Hollywood Reporter», режисер отримав гонорар у 20 млн $ і 20 % від загальних касових зборів^[17]. У межах підготовки до зйомок він відвідав НАСА та космічну програму SpaceX^[12].

Warner Bros. прагнула отримати частку в проєкті «Інтерстеллар», тому, попри традиційне суперництво між двома студіями, дозволила Paramount співфінансувати наступний фільм у франшизі «П’ятниця, 13-те»^[en], майбутній фільм, оснований на телесеріалі «Південний парк», та ще один неназваний фільм класу А^[18]. У серпні 2013 року Legendary Pictures уклала угоду з Warner Bros. щодо фінансування приблизно 25 % вартості виробництва «Інтерстеллару». Задля отримання частки в новому фільмі Нолана кіностудія мала відмовитися від фінансування кінострічки «Бетмен проти Супермена: На зорі справедливості» (2016)^[19].

Написання сценарію та добір акторів

Пиловий казан, зображений у документальному фільмі Кена Бернса, став натхненням для сюжетної лінії про хворобу рослин

Джонатан Нолан працював над сценарієм до фільму протягом чотирьох років^[4]. Щоб глибше зрозуміти його наукову складову, він вивчав теорію відносності в Каліфорнійському технологічному інституті^[20]. Сценарист із песимізмом сприймав завершення програми «Спейс шаттл» і брак фінансування пілотованої місії на Марс, а також надихався науково-фантастичними фільмами з апокаліптичними мотивами, такими як «ВОЛЛ·І» (2008) й «Аватар» (2009). Джефф Дженсен з «Entertainment Weekly» писав: «Його історія відбувалася в антиутопічному майбутньому, спустошеному через фітофтороз, але населеному стійкими людьми, які відмовляються підкорятися відчаю»^[11].

Його брат Крістофер працював над іншими науково-фантастичними сценаріями, але зрештою обрав саме «Інтерстеллар». Серед широкого спектра ідей, запропонованих Джонатаном і Торном, режисер намагався залишити лише ті, які, на його думку, можна було б донести до глядача, «не втративши його увагу». Потім він об'єднав сценарій зі своїм власним проєктом, над яким працював роками^[12][21]. Серед вилучених елементів був епізод, де гравітаційні хвилі використовувалися для виявлення кротовини; пізніше режисер пошкодував про це, коли LIGO виявив такі хвилі трохи більше, ніж рік по тому^[22]. Крістофер зберіг початкову концепцію Джонатана для першої години фільму, дія якої відбувається на виснаженій ресурсами Землі недалекого майбутнього. Натхненням для цього слугував Пиловий казан, що охопив США під час Великої депресії 1930-х років^[4]. Після перегляду документального фільму про стихійне лихо, Нолан зв'язався з його режисером Кеном Бернсом і продюсером Дейтоном Данканом, які дозволили йому використати кілька справжніх інтерв'ю зі своєї стрічки в «Інтерстелларі»^[23]. Решту сценарію він переробив, зосередившись на сюжетній лінії космічної експедиції^[4].

Крістофер Нолан шукав актора, здатного втілити його бачення головного героя як пересічної людини, через яку «глядач зможе прожити історію»^[24]. Метью Макконагі зацікавив його після перегляду чорнової версії фільму «Мад» (2012)^[24], яку він подивився як друг одного з продюсерів стрічки, Аарона Райдера^[4]. Нолан особисто відвідав актора під час зйомок телесеріалу «Справжній детектив»^[25]. Енн Гетевей запросили до будинку режисера, де вона й ознайомилася зі сценарієм «Інтерстеллара»^[26]. На початку 2013 року обох акторів затвердили на головні ролі^[27]. Джессіка Честейн отримала пропозицію щодо своєї ролі, коли працювала у Північній Ірландії над фільмом «Міс Джулія»^[en] (2014)^[26]. Роль доктора Манна спочатку пропонували Ірфану Хану, але він відмовився через щільний графік. Наприкінці серпня 2013 року на неї затвердили Метта Деймона^[28].

Процес знімання

Роль крижаної планети Манна в «Інтерстелларі» зіграв льодовик Свінафелльсйокюдль в Ісландії

Крістофер Нолан знімав «Інтерстеллар» на 35-міліметрову плівку Panavision^[en] в анаморфованому форматі^[en] та на 70-міліметрову плівку IMAX^[29]. Оператором фільму став Гойте ван Гойтема^[en], оскільки Воллі Фістер, постійний оператор Нолана, знімав свій режисерський дебют — фільм «Перевага» (2014)^[30], а згодом узагалі завершив кар'єру кінематографіста^[31].

За кількістю використаних камер IMAX «Інтерстеллар» перевершив усі попередні фільми Нолана. Щоб мінімізувати використання комп'ютерної графіки, режисер створив реальні декорації, зокрема інтер'єр космічного шатла^[24]. Ван Гойтема модифікував камеру IMAX для зйомки внутрішніх сцен з рук^[4]. Частину епізодів знімали камерою IMAX, установленою в носовій частині літака Learjet^[32].

Нолан, відомий своєю схильністю до секретності, доклав значних зусиль, щоб зберегти таємницю виробництва «Інтерстеллара» й уникнути розголосу його сценарію^[33]. Для забезпечення конфіденційності фільм знімали під робочою назвою «Лист Флори» (англ. Flora’s Letter), яку він отримав на честь одного з чотирьох дітей Нолана та продюсерки Емми Томас^[34][12].

Основні зйомки мали тривати чотири місяці^[28]. Почавшись 6 серпня 2013 року в провінції Альберта, Канада^[19], вони проходили в містечках Нантон, Лонгв'ю, Летбридж, Форт-Маклауд і Окотокс. Зокрема, на стадіоні «Сімен» в Окотоксі знімали сцену гри в бейсбол^[34]. Для фільмування сцен на Землі художник-постановник Нейтан Кроулі^[en] висадив близько 200 га кукурудзи, яку потім знищили в штучній пиловій бурі^[11], подібній до тих, що вирували під час Пилового казана^[12]. Додаткові сцени бурі з героєм Макконагі знімали у Форт-Маклауді, де гігантські хмари пилу створювали на місці за допомогою потужних вентиляторів, що роздували синтетичний пил на основі целюлози^[35]. Зйомки в Альберті тривали до 9 вересня 2013 року та залучили сотні людей для масовки та близько 130 членів знімальної групи, більшість із яких були місцевими жителями^[34].

Знімання також проходили в Ісландії, де Нолан раніше фільмував сцени для «Бетмен: Початок» (2005)^[36]. Країну обрали для зображення двох віддалених планет, одна з яких вкрита льодом, а іншу постійну омивають величезні хвилі^[4]. Знімальна група транспортувала до Ісландії макети космічних кораблів вагою близько 4500 кг^[12]. Робота тривала два тижні^[28]; у ній брало участь близько 350 осіб, серед яких 130 місцевих мешканців. Локаціями для знімань були льодовик Свінафелльсйокюль і містечко Клейстур^[en][37][38]. Під час фільмування сцен у воді Енн Гетевей ледь не отримала гіпотермію через протікання її гідрокостюма^[12].

Після завершення ісландського етапу зйомок команда переїхала до Лос-Анджелеса, Каліфорнія, де працювала 54 дні. Серед локацій були готель Вестін Бонавентура^[en], Конференц-центр, павільйон Sony Pictures у Калвер-Сіті та приватна резиденція в Альтадені^[39]. Основні зйомки завершилися у грудні 2013 року^[40]. Бюджет виробництва фільму становив 165 млн доларів, що на 10 млн менше від бюджету, виділеного компаніями Paramount, Warner Bros. і Legendary^[12].

Художнє оформлення

Дизайн космічного апарата «Ендюренс» (ліворуч) натхнений МКС (праворуч).

У фільмі зображено три космічні кораблі — «Ендюренс», «Рейнджер» і «Лендер». Перший з них є кораблем-носієм із кільцеподібною конструкцією з 12 капсул, розташованих по колу, ніби поділки годинника: чотири капсули призначені для висадки на планети, чотири містять двигуни, а ще чотири виконують спеціальні функції — пілотування, медичні лабораторії та житлові модулі. Художник-постановник Натан Кроулі зазначав, що дизайн «Ендюренс» базувався на МКС: «Це справжня суміш різних технологій. Потрібне як аналогове, так і цифрове обладнання, резервні системи та справжні перемикачі. Це радше підводний човен у космосі: кожен дюйм простору використано, кожна деталь має своє призначення». Функції «Рейнджера» подібні до космічного шатла — він здатен входити в атмосферу планети та залишати її. «Лендер» же доставляє капсули з обладнанням на поверхню планет. Кроулі порівнював його з важким гелікоптером^[4].

У фільмі фігурують три роботи — CASE, TARS, а також розібраний KIPP. Нолан прагнув уникнути антропоморфізму в їхньому дизайні, тому натомість обрав півтораметрову чотирикутну форму. Він пояснював: «Це дуже складна концепція, основана на математиці. Є чотири основні блоки, які можна з'єднати трьома способами — тобто маємо три основні комбінації. Усередині кожної є ще три підз'єднання, а лінії, які ми бачимо, можуть ділитися далі». Білл Ірвін, що озвучив TARS, фізично керував обома роботами, після чого був прибраний з кадру завдяки цифровим технологіям^[4]. Людські космічні поселення у фільмі нагадують циліндр О'Ніла^[en] — теоретичне космічне поселення, запропоноване фізиком Джерардом О'Ніллом у 1976 році^[41].

Звукове оформлення

За зведення звуку відповідали звукорежисери Грегг Ландакер^[en] і Гарі Ріццо^[en], а звукорежисер-постановник Річард Кінг^[en] керував усім процесом^[42]. Крістофер Нолан прагнув максимально використати можливості обладнання кінотеатрів^[43], тому приділяв особливу увагу деталям звукового оформлення, зокрема таким дрібницям, як звук натискання кнопок рукавичками астронавтів^[11]. На офіційному сайті студії зазначалося, що фільм «звели так, щоб максимально підсилити низькочастотні сигнали в основних каналах і в каналі сабвуфера»^[44]. Нолан навмисно зробив деякі репліки героїв частково заглушеними фоновим шумом або музикою, через що в окремих кінотеатрах навіть з'являлися оголошення з поясненням, що це є художнім задумом, а не технічною несправністю^[45].

Музика

Докладніше: Інтерстеллар (саундтрек)

Ганс Ціммер, який написав музику до трилогії про Бетмена та «Початку» (2010), знову співпрацював із Ноланом над «Інтерстелларом». Режисер свідомо не розкривав композитору подробиць сюжету, а лише надав йому коротку історію про батька, який залишає дитину заради роботи. Саме ця ідея стала емоційною основою для перших ескізів саундтреку. Згодом Ціммер і Нолан вирішили зробити головним інструментом звучання чотириручний орган Harrison & Harrison^[en] 1926 року, розташований у церкві Темпл у Лондоні^[46][47]. Композитору знадобилося 45 сеансів, щоб записати музики для «Інтерстеллара» — утричі більше, ніж для «Початку». Саундтрек випустили 17 листопада 2014 року^[11], через два тижні після прем'єри фільму, щоб глядачі спочатку почули музику в кінотеатрах^[48]. Саундтрек отримав схвальні відгуки критиків і був номінований на премію «Оскар» за найкращу музику до фільму^[49] та премію «Греммі» за найкращий саундтрек до візуальних медіа^[50].

Візуальні ефекти

Компанія DNEG, що працювала над спецефектами для «Початку», також долучилася до роботи над «Інтерстелларом»^[51]. За словами Пола Франкліна^[en], кількість візуальних ефектів у фільмі була не набагато більшою, ніж у попередніх роботах Нолана, однак в «Інтерстелларі» вони створювались заздалегідь, щоб потім проєктувати їх за спинами акторів, замість того, щоб ті грали на зеленому екрані^[4]. Фільм містить близько 850 кадрів зі спецефектами з роздільною здатністю 5600 × 4000 пікселів: 150 із них створено безпосередньо під час зйомок з використанням цифрових проєкторів, а ще 700 — на постпродакшені. 620 таких кадрів зняли в IMAX, а решту — в анаморфному форматі^[52].

Для космічних кораблів «Рейнджер», «Ендюренс» і «Лендер» створили мініатюрні моделі, над якими працював художник-постановник Натан Кроулі та студія New Deal. Нолан вважав, що, порівняно з комп'ютерною графікою, мініатюри краще передаватимуть відчуття реальної присутності об'єктів у космосі. Кораблі частково надрукували на 3D-принтері, а частково — створили вручну. Через їхні великі розміри знімальна група жартома називала їх «максатюрами». Модуль «Ендюренс» у масштабі 1:15 мав понад 7 м у діаметрі, а піротехнічну модель його частини побудували в масштабі 1:5. Моделі «Рейнджер» і «Лендер» сягали відповідно 14 м і понад 15 м у довжині, тож оператор Гойте ван Гойтема^[en] міг безпосередньо закріплювати IMAX-камери на самих космічних апаратах, відтворюючи в такий спосіб стиль документальних фільмів НАСА. Мініатюри кріпили на шестиосьовий карданний підвіс із системою керування, завдяки якій оператор міг точно задавати траєкторію їхніх рухів. Зйомки проводилися на фоні готових космічних зображень за допомогою камер VistaVision^[en], розміщених на системах керування рухом меншого розміру^[53]. Мініатюри студії New Deal використовувалися для 150 кадрів зі спецефектами^[52].

Впливи

На створення «Інтерстеллара», за словами Крістофера Нолана, вплинули «ключові орієнтири» науково-фантастичного кіно, зокрема «Метрополіс» (1927), «2001: Космічна Одіссея» (1968), «Той, хто біжить по лезу» (1982)^[54], «Зоряні війни» (1977), «Чужий» (1979)^[55] і «Дзеркало» (1975)^[56]. Режисер порівнював свою кінострічку зі «Скарбами Сьєрра-Мадре» (1948), називаючи обидва фільми дослідженням людської природи^[57].

Нолан прагнув наслідувати такі стрічки Стівена Спілберга, як «Щелепи» (1975) та «Близькі контакти третього ступеня» (1977), які були водночас сімейними й інтелектуально насиченими, «настільки ж гострими й сміливими, як і будь-який інший блокбастер». Перед початком зйомок він показав знімальній групі фільм «Справжні чоловіки» (1983)^[4], щоб наслідувати його візуальні прийоми, зокрема відбиття світла в шоломах астронавтів. Для додаткового натхнення Нолан запросив на знімальний майданчик колишню астронавтку Маршу Айвінс^[12].

Режисер і його команда також вивчали документальні фільми НАСА режисерки Тоні Маєрс^[en] як зразок зображення космічних місій, намагаючись відтворити їхнє використання камер IMAX у тісних просторах інтер'єрів космічних апаратів^[58]. Антураж ферми на американському Середньому Заході натхнений атмосферою дитинства Кларка Кента у фільмі «Людина зі сталі» (2013)^[21]. Крім того, на візуальне оформлення «Інтерстеллара» вплинула архітектура Людвіга Міса ван дер Рое^[12].

Наукова достовірність

Науковий супровід

Кіп Торн, фізик-теоретик і лауреат Нобелівської премії, був науковим консультантом і виконавчим продюсером фільму

Говорячи про концепції кротовин і чорних дір, Кіп Торн зазначив, що він «працював над рівняннями, які дозволили б відстежувати промені світла під час їхньої подорожі через кротовину або навколо чорної діри — тож те, що ви бачите, ґрунтується на Ейнштейнових рівняннях загальної теорії відносності»^[59]. На ранньому етапі фізик визначив дві головні умови: «По-перше, ніщо не повинно суперечити відомим фізичним законам. По-друге, усі сміливі припущення мають виходити з науки, а не з фантазії сценариста». Нолан приймав такі вимоги, якщо вони не заважали створенню фільму^[9]. Одного разу Торну довелося два тижні переконувати режисера відмовитися від ідеї подорожі з надсвітловою швидкістю, перш ніж той нарешті погодився^[60]. За словами фізика, найбільший ступінь художньої свободи проявився в крижаних хмарах однієї з планет, які, за сюжетом, складаються зі структур, що перевищують міцність льоду в реальних умовах^[9].

Астробіолог Девід Грінспун^[en] розкритикував катастрофічний сценарій щодо пошесті сільськогосподарських культур, зображений у перших сценах фільму, зазначивши, що навіть найагресивніший патоген потребував би мільйони років, аби суттєво зменшити вміст кисню в атмосфері. Він також наголосив, що сила тяжіння мала б змусити впасти крижані хмари^[61]. Астрофізик Ніл Деграс Тайсон дослідив наукові аспекти фіналу фільму «Інтерстеллар», дійшовши висновку, що взаємодія з минулим теоретично можлива, і що «ми справді не знаємо, що відбувається всередині чорної діри, тож можна дати волю уяві»^[62]. Фізик-теоретик Мітіо Каку похвалив фільм за наукову достовірність і зазначив, що «„Інтерстеллар“ може стати еталоном для науково-фантастичних фільмів на багато років уперед». Колишній інженер-програміст НАСА Тімоті Реєс казав: «Те, як Торн і Нолан показали чорні діри, кротовини та використання гравітації — чудово»^[63]. Фізик Жан-П'єр Люміне^[en], автор першого змодельованого зображення чорної діри, високо оцінив викривлений гравітаційним лінзуванням вигляд акреційного диска, але розкритикував зображення внутрішньої частини кротовини та зазначив, що кілька ефектів зрештою були виключені з рендерингу чорної діри^[64].

Візуалізація чорної діри

Щоб створити візуальні ефекти для кротовини й обертальної та надмасивної чорної діри, Кіп Торн співпрацював із Франкліном і командою з 30 фахівців студії Double Negative, надавши їм багато сторінок докладних теоретичних рівнянь. На основі цих розрахунків інженери розробили нове програмне забезпечення для комп'ютерної графіки, яке забезпечувало фізично точну симуляцію гравітаційного лінзування, спричиненого цими об'єктами. Рендеринг деяких окремих кадрів тривав до 100 годин, а загальний обсяг даних сягнув 800 терабайтів^[5]. Торн описував акреційний диск чорної діри як «анемічний і низькотемпературний — приблизно такий, як температура Сонця», що дозволяє йому випромінювати видиме світло, а не гамма-випромінювання та рентгенівські промені, які б становити загрозу для астронавтів або планет^[65]. Отримані візуальні ефекти дали фізику нове розуміння гравітаційного лінзування та акреційних дисків навколо чорних дір, що зрештою призвело до публікації ним трьох наукових статей^[66][67][68].

Перше зображення горизонту подій чорної діри, отримане за допомогою Телескопа горизонту подій у 2019 році. Асиметрична яскравість акреційного диска добре помітна.

Спочатку Нолан побоювався, що науково достовірне зображення чорної діри буде складним для сприйняття глядачами та змусить графічну команду нереалістично змінювати її вигляд. Візуалізація чорної діри у фільмі не враховує ефект Доплера, який, за словами творців, призводив до появи асиметрично освітленої чорної діри з відтінками синього. Нолан вважав, що глядачі не зрозуміють цього ефекту, тому його вилучили з фінальної версії^[69][64].

Втім асиметричний розподіл яскравості в акреційному диску чітко видно, наприклад, на першому зображенні^[70] чорної діри, отриманому командою Телескопа горизонту подій у 2019 році. Видання «Futura-Sciences» відзначило правильне відтворення процесу Пенроуза^[71].

За даними Space.com^[en], зображення того, як могла б виглядати кротовина, є науково коректним: замість двовимірного отвору в просторі вона показана як сфера, що відображає спотворений вигляд галактики на іншому кінці кротовини^[72].

Маркетинг

Тизер до «Інтерстеллару» уперше показали 13 грудня 2013 року. У ньому використали архівні кадри, пов'язані з космічними дослідженнями, а також закадровий голос персонажа Метью Макконагі — Купера^[73]. Повноцінний трейлер дебютував 5 травня 2014 року в IMAX-кінотеатрі Lockheed Martin у Вашингтоні, округ Колумбія, а згодом став доступним онлайн. За тиждень, що завершився 19 травня, він став найпопулярнішим кінотрейлером, набравши понад 19,5 мільйонів переглядів на YouTube^[74].

У липні 2014 року Крістофер Нолан і Макконагі вперше взяли участь у San Diego Comic-Con для просування «Інтерстеллару». Того ж місяця студія Paramount Pictures запустила інтерактивний вебсайт, на якому користувачі могли відкрити зоряну карту, пов'язану з висадкою місії «Аполлон-11» на Місяць^[75].

У жовтні 2014 року Paramount об'єдналася з Google, щоб просувати «Інтерстеллар» на різних платформах^[76]. Офіційний сайт фільму перезапустили як цифровий портал на домені Google^[77], він збирав відгуки глядачів і містив посилання на мобільний застосунок^[77]. На сайті також був доступний інтерактивний проєкт — гра, у якій користувачі могли створювати моделі Сонячної системи та користуватися симулятором польоту для подорожей у космосі^[78]. У межах партнерства Paramount і Google також створили віртуальну «капсулу часу» зі вмістом, надісланим користувачами, яку оприлюднили 2015 року^[79]. Ініціатива «Google for Education» використала фільм як основу для популяризації уроків математики та природничих наук у школах^[76][80].

Paramount також запропонувала віртуальний тур по космічному кораблю «Ендюренс» з використанням технології Oculus Rift. Цей тур послідовно демонстрували у Нью-Йорку, Х'юстоні, Лос-Анджелесі та Вашингтоні з 6 жовтня по 19 листопада 2014 року^[81][82]. Видавництво Running Press^[en] 11 листопада 2014 року випустило книгу про створення фільму «„Інтерстеллар“: Поза часом і простором» (англ. Interstellar: Beyond Time and Space) автора Марка Котти Ваза^[en][83]. W. W. Norton & Company^[en] опублікувало книгу Кіпа Торна «Наука „Інтерстеллара“»^[84]. Titan Books видало офіційну новелізацію фільму, написану Грегом Кізом^[85]. Журнал «Wired» опублікував пов'язаний із фільмом вебкомікс «Абсолютний нуль» (англ. Absolute Zero), написаний Крістофером Ноланом і проілюстрований Шоном Гордоном Мерфі. Цей комікс є приквелом до фільму, де головним героєм виступає Манн^[86].

Вихід у прокат

Кінопрокат

Перед публічним релізом «Інтерстеллара» генеральний директор Paramount Бред Грей^[en] влаштував приватний показ 19 жовтня 2014 року у кінотеатрі AMC Lincoln Square на Мангеттені в Нью-Йорку^[87][88]. 22 жовтня студія показала «Інтерстеллар» деяким режисерам та акторам в Каліфорнійському науковому центрі^[en][89]. Наступного дня фільм показали в Китайському театрі TCL у Лос-Анджелесі для понад 900 членів Гільдії кіноакторів США^[90]. Офіційна прем'єра фільму в США відбулася 26 жовтня в Китайському театрі TCL у Лос-Анджелесі^[91], а європейська прем'єра — 29 жовтня в Odeon Leicester Square^[en] у Лондоні^[92][93].

Ранній показ «Інтерстеллара» відбувся 4 листопада в різних кінотеатрах, обмежений прокат у Північній Америці стартував 5 листопада, а широкий прокат — 7 листопада^[94]. Фільм вийшов у Бельгії, Франції та Швейцарії 5 листопада, у Великій Британії — 7 листопада, а в інших країнах — у наступні дні^[95]. Для обмеженого північноамериканського прокату «Інтерстеллар» демонстрували з плівки 70 мм та 35 мм у 249 кінотеатрах, які ще підтримували ці формати, включно з принаймні 41 кінотеатрах IMAX на 70 мм. У Китайському театрі TCL в Лос-Анджелесі спеціально встановили проєктор IMAX 70 мм. У широкому прокаті фільм також демонстрували в цифрових версіях^[96]. Дистриб'ютором фільму в Північній Америці була Paramount Pictures, а в інших регіонах — Warner Bros.^[29] Фільм вийшов на понад 770 екранах IMAX по всьому світу, ставши найбільшим світовим показом в історії IMAX^[97][98], доки його не перевершив фільм «Форсаж 7» (2015) студії Universal Pictures, який показували на 810 екранах IMAX^[99].

«Інтерстеллар» став винятком із політики Paramount Pictures щодо відмови від плівкових релізів на користь цифрових^[100]. За словами Памели Макклінток з «Hollywood Reporter», ініціатива показу «Інтерстеллара» на плівці була спрямована на збереження зникаючого формату^[96], і її підтримали Крістофер Нолан, Джефрі Абрамс, Квентін Тарантіно, Джадд Апатоу, Пол Томас Андерсон та інші режисери^[101]. Макклінток повідомила, що власники кінотеатрів сприйняли це як «крок назад», адже майже всі кінотеатри США вже перейшли на цифровий формат^[102].

«Інтерстеллар» повторно випустили в кінотеатрах 6 грудня 2024 року до його 10-річчя, у форматах IMAX 70 мм і цифровому^[103][104]. За перший вікенд повторного прокату стрічка зібрала 14 млн доларів, збільшивши загальну касу до 720 млн доларів^[105]. Після повторного прокату фільм також перетнув позначку у 200 млн доларів у США та став найкасовішим IMAX-перезапуском в історії, зібравши 24,4 млн доларів станом на 20 грудня 2024 року^[106][107].

Домашні медіа

«Інтерстеллар» вийшов на домашньому відео 31 березня 2015 року у Великій Британії та США^[108]. Він очолював рейтинг продажів домашнього відео протягом двох тижнів^[109][110]. Повідомляли, що «Інтерстеллар» став найбільш піратським фільмом 2015 року — у мережі BitTorrent його завантажили близько 46,7 млн разів^[111]. У форматі Ultra HD Blu-ray^[en] фільм вийшов 19 грудня 2017 року^[112].

Сприйняття

Касові збори

«Інтерстеллар» зібрав $188 млн у США та Канаді та $493 млн в інших країнах, що дало загальний касовий збір $681 млн під час первинного релізу, за виробничого бюджету $165 млн^[113]. «Дедлайн Голлівуд» підрахував чистий прибуток у $47 млн, враховуючи витрати на виробництво, маркетинг, участь акторів у прибутку та інші витрати, а також касові збори й додаткові доходи від домашнього відео. За цим показником стрічка посіла 20-те місце в рейтингу «Найцінніших блокбастерів 2014 року»^[114]. У США фільм продав орієнтовно 22 млн квитків^[115].

Широкий реліз 7 листопада розпочався зі зборів у $17 млн у перший день^[116]. За вікенд стрічка зібрала $47,5 млн^[b], дебютувавши на другому місці після «Супер шістки»^[118]. У другий вікенд фільм опустився на третє місце, поступившись «Супер шістці» та новому фільму «Тупий та ще тупіший 2» (2014)^[119][120]. У третій тиждень «Інтерстеллар» зібрав $15 млн і залишився на третьому місці, поступившись фільмам «Голодні ігри: Переспівниця. Частина І» та «Супер шістка»^[121]. Фільм встановив світовий рекорд IMAX-відкриття з $20,5 млн^[122]. За межами Північної Америки фільм очолював прокат протягом двох тижнів поспіль, після чого поступився стрічці «Голодні ігри: Переспівниця. Частина І» (2014)^[123].

Оцінка критиків

На агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes 73 % із 378 рецензій критиків позитивні, середній бал — 7,1/10. Консенсус критиків на сайті звучить так: «„Інтерстеллар“ демонструє захоплююче, концептуально продумане та візуально вражаюче кіно, яке глядачі звикли очікувати від сценариста та режисера Крістофера Нолана, навіть якщо його інтелектуальні амбіції дещо перевищують реальні можливості»^[124]. Metacritic присвоїв фільму 74 бали зі 100 на основі 46 рецензій, що відповідає оцінці «загалом позитивно»^[125]. Глядачі, опитані CinemaScore^[en], дали середню оцінку «B+» за шкалою від A+ до F^[126].

Скотт Фаундас, головний кінокритик «Вараєті», зазначив, що «Інтерстеллар» «візуально та концептуально настільки ж відважний, як і будь-який попередній фільм Нолана», і вважав його більш особистим, ніж попередні роботи режисера^[127]. Клаудія Пюїг з «Ю-Ес-Ей тудей» похвалила візуальні ефекти та потужні теми, водночас критикуючи «неживі» діалоги та «нудні сцени всередині космічного корабля»^[128]. Девід Стреттон^[en] з "At the Movies"^[en] оцінив фільм у чотири з половиною зірки з п'яти, відзначивши амбіції, ефекти та показ у 70 мм кінотеатрах IMAX, але зауважив, що звук був настільки гучним, що деякі діалоги стали «нечутними». Навпаки, співавторка шоу Маргарет Померанц^[en] оцінила фільм на три з п'яти, вважаючи, що людська драма загубилася серед наукових концепцій стрічки^[129]. Генрі Барнс з «Гардіан» поставив три зірки з п'яти, охарактеризувавши фільм як «величний видовищний проєкт, але з невиразною драматичною лінією, малою кількістю персонажів та рідкісними спалахами гумору»^[130]. Джеймс Берарделі^[en] назвав «Інтерстеллар» «надзвичайним досягненням» та «одночасно науково-фантастичним проєктом великого бюджету й дуже простою історією про любов і самопожертву. Він по черзі гострий, захопливий, сповнений надії та роздираючий серце»^[131]. Він назвав його найкращим фільмом 2014 року^[132], а також другим найкращим фільмом десятиліття, назвавши його «справжньою науковою фантастикою, а не полегшеною, масовою версією, яку зазвичай пропонує Голлівуд»^[133]. Квентін Тарантіно відзначав фільм за «масштабне бачення подій», яке виходить далеко за межі того, чого очікують від пригодницької наукової фантастики^[134]".

Олівер Геттел з «Лос-Анджелес Таймс» повідомив, що «кінокритики в цілому погоджуються, що „Інтерстеллар“ — це захоплива, емоційна та концептуально цікава науково-фантастична сага, навіть якщо іноді вона може бути важкуватою та сентиментальною»^[135]. Джеймс Даєр з «Empire» присвоїв фільму максимальні п'ять зірок, описавши його як «розумну, божевільну та неймовірно красиву оперу про простір і час із душею, загорнутою в усю науку»^[136]. Дейв Калоу з «Time Out London» також оцінив фільм на п'ять зірок і зазначив, що це «смілива, прекрасна космічна пригода з відтінком сюрреалістичного та сновидного»^[137]. Річард Роупер^[en] з "Chicago Sun-Times"^[en] присудив фільму чотири зірки й написав: «Це один із найкрасивіших фільмів, які я будь-коли бачив — як у візуальному плані, так і за основним посланням про потужні сили того, що ми всі знаємо, але не можемо виміряти науково. Любов»^[138].

Тім Робі з «Дейлі телеграф», назвавши Нолана «торговцем захопленням», вважав, що «Інтерстеллар» «болісно близький до шедевра», відзначаючи концептуальну сміливість та «глибоку інтелектуальну проникливість» фільму^[139]. Тодд Маккарті^[en] з «Голлівуд-репортер» написав: «Цей грандіозно задуманий та виконаний епос намагається надати однакову вагу інтимним людським емоціям та спекуляціям про космос, зі змішаним результатом, але він ніколи не є менш захопливим, а інколи навіть більше ніж це»^[140]. У своїй рецензії для «Ассошіейтед Прес», Джейк Койл похвалив фільм за «грандіозність на великому екрані», хоча деякі діалоги він вважав «незграбними». Він також описав його як «абсурдний проєкт» і «один із найвищих за рівнем фільмів десятиліття»^[141]. Скотт Мендельсон з «Форбс» включив «Інтерстеллар» до списку найбільш розчаровуючих фільмів 2014 року, зазначаючи, що у фільмі «відсутня плавність, втрачено темп після кульмінації, незграбне звукове змішування», попри те, що він переглянув його двічі, щоб «дати йому другий шанс». Він написав, що «Інтерстеллар» «зрештою є спрощеною та дещо приглушеною варіацією будь-якої кількості фільмів про 'полетіти в космос, щоб врятувати світ'»^[142]. Метт Золлер Сейтц^[en] з RogerEbert.com оцінив фільм на три з половиною з чотирьох зірок, зазначивши, що, попри його звичні зауваження щодо надмірних діалогів у фільмах Нолана та відсутності почуття композиції, «Інтерстеллар» «залишається вражаючим, часом приголомшливим фільмом, який переповнив мене настільки, що мої звичайні зауваження до робіт Нолана зникли … Часом оповідання фільму нагадує дух жорсткої, але ніжної історії Джона Форда … фільм, який намагається бути вісьмома або дев'ятьма речами, а не лише однією»^[143].

Девід Брукс^[en] зазначив, що «Інтерстеллар» досліджує взаємини між «наукою та вірою, наукою та гуманітарними дисциплінами» й «ілюструє справжній симбіоз між цими галузями»^[144]. Марк Стейн коментував технологічне майбутнє та акцент на стосунках батька й доньки^[145]. Вай Чі Дімок^[en] у Los Angeles Review of Books^[en] писала, що фільми Нолана «можна обертати на 90, 180 та 360 градусів» і що «хоча тут присутнє значне магічне мислення, роблячи його майже антикліматичним фільмом, який підтримує надію, що кінець планети не є кінцем усього. Однак це змінюється, коли магія виявляється недостатньою, а поетична свобода оголюється на очах у всіх»^[146]. Письменник-фантаст Джордж Мартін назвав «Інтерстеллар» «найамбітнішим і найскладнішим науково-фантастичним фільмом після „2001: Космічна одіссея“ Кубрика»^[147]. У 2020 році журнал «Empire» він визнав його одним із найкращих фільмів XXI століття^[148].

У 2025 році фільм зайняв 89-те місце у списку «Нью-Йорк таймс» «100 найкращих фільмів XXI століття» за голосами приблизно 500 режисерів, акторів та інших представників кіноіндустрії^[149]. Читачі «Нью-Йорк таймс» поставили його на п'яте місце^[150].

Нагороди

Докладніше: Список нагород і номінацій фільму «Інтерстеллар»

На 87-й церемонії вручення премії «Оскар» «Інтерстеллар» номінували на нагороди за Найкращий саундтрек, Найкраща робота художника-постановника, Найкращий монтаж звуку й Найкраще мікшування звуку та виборов нагороду за Найкращі візуальні ефекти^[151][152]. Також фільм переміг у 6 номінаціях премії «Сатурн»^[153][154], 1 номінації премії БАФТА^[153] та багатьох інших.

Коментарі

1. У фільмі його називають лише «Купер» або «Куп».
2. З урахуванням $2,2 млн від двох пізніх показів загальні збори вікенду становили $49,7 млн^[117].