Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Лівія
країна на півночі Африки З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Лі́вія (араб. ليبيا), офіційно Держа́ва Лі́вія (араб. دولة ليبيا, берб. ⵜⴰⵎⵓⵔⵜ ⵏ ⵍⵉⴱⵢⴰ Tamurt n Libya) — країна на півночі Африки, що на сході межує з Єгиптом, на південному сході — з Суданом, на півдні — з Чадом і Нігером, на заході — з Алжиром і Тунісом, з півночі омивається Середземним морем. Лівія є членом ООН, Ліги арабських держав, Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), Організації африканської єдності і Ісламського банку розвитку.
.svg)
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
Стародавній світ
Археологічні дані вказують, що ще 8 000 років до нашої ери на території Лівії існували культури неоліту.
В історичний час Лівія асоціюється з територією під контролем інших держав і цивілізацій — це передовсім Фінікія, Карфаген, Стародавня Греція, Стародавній Рим, Королівство Вандалів, Візантія. Хоча в Лівії залишилися грецькі та римські руїни в Кирені, Лептіс-Магні та Сабраті, про ці культури збереглося мало свідчень.
За свідченнями Геродота, фінікійці організували в Лівії торгові пункти, через які купці з Тіра вели торгівлю з берберами (Геродот 430 до н. е., Історія т. 4). У V столітті до н. е. Карфаген, найбільша з фінікійських колоній, розширив свої володіння до всієї Північної Африки, створивши Пунічну цивілізацію. На лівійському узбережжі пунічними поселеннями були Еа (інакше Ея) (лат. Oea, сучасне Триполі), Лабдах (пізніше Лептіс-Магна) і Сабрата. Ці три міста отримали назву «Триполі» (буквально — три міста), і на цьому місці розташована сучасна столиця Лівії.
Давні греки зайняли Східну Лівію, коли емігранти з перенаселеного острова Тера за порадою Дельфійського оракула стали шукати собі місце поселення в Північній Африці. 631 року до н. е. вони заснували місто Кирена. За 200 років вони заснували ще чотири значущих міста: Барка (Аль-Мардж); Евхеспаріди (пізніше Береніка, зараз Бенгазі); Тевхіра (пізніше Арсиноя, зараз Тукра); Аполлонія Киренська (Суса), порт Кирени. Разом із Киреною ці міста утворили Пентаполіс («п'ять міст»).
Римляни об'єднали обидва райони Лівії, і протягом 400 років Триполітанія й Киренаїка вважалися квітучими римськими провінціями. Попри панування римських торговців і військових, загальний характер міст залишався грецьким і пунічним.
У V столітті н. е. Триполітанія була захоплена вандалами. У VI—VII століттях Лівія входила до складу Візантії. У 642—643 роках була завойована арабами і включена до складу Арабського халіфату.
Середньовіччя
Переселення до Лівії в XI столітті арабських племен (бану хіляль і бану сулеймен) призвело до поступової арабізації місцевого населення. Поширився іслам. Процес феодалізації арабської військової знаті супроводжувався позбавленням берберських вождів їх прав і привілеїв. Берберські вожді неодноразово повставали проти арабів, але щоразу були розгромлені.
1551 року Лівія була захоплена Османською імперією. З початку XVII століття Лівією управляли яничарські беї. Вони перетворили узбережжя на базу для піратства в Середземному морі.
1711 року в Лівії утвердилася місцева династія Караманлі, було створено фактично незалежну державу. Васальна залежність від Османської імперії обмежувалася сплатою данини й визнанням духовного верховенства султана.
ХІХ та початок ХХ століття
1819 року правитель Лівії Юсеф-паша під загрозою військових дій англійської та французької ескадр був змушений підписати декларацію про припинення піратства. 1830 року було підписано торговельний договір із Францією.
1835 року після народного повстання проти високих податків і через внутрішньодинастичну боротьбю династія Караманлі втратила владу й Османська імперія відновила режим прямого управління Лівією.
У середині XIX століття османською владою в Лівії були здійснені реформи — заборонено рабство й работоргівля (1855 року), 1858 відкрито перший світський навчальний заклад, побудовано друкарню, де в 1866 почала друкуватися перша лівійська газета.
До 1911 року Лівія входила до складу Османської імперії. З 1911 по 1942 рр. була італійською колонією. У 1943 році в результаті розгрому військ італо-німецької коаліції Лівія була окупована Великою Британією і Францією.
Королівство
24 грудня 1951 року Лівію було проголошено незалежною суверенною державою — Сполученим Лівійським королівством на чолі з королем Ідрісом I.
Джамахірія
.jpg)
Полковник Каддафі скинув короля в путчі 1969 року, встановив Революційну раду й оголосив країну однопартійною Арабською соціалістичною республікою. Із цього часу зовнішня й внутрішня політика Лівії була підпорядкована амбіціям Каддафі. У 1972—1982 було відкинуто федерації з Чадом, Єгиптом і Сирією. 1986 року США звинуватили Каддафі в терористичній діяльності й бомбардували його штаб, 1989 року було збито два лівійських літаки.
Громадянська війна у Лівії
2011 року, водночас з іншими подіями так званої «Арабської весни», у Лівії розпочалися масові акції протесту проти режиму Каддафі, які переросли в громадянську війну. 20 жовтня 2011 року Муаммар Каддафі, якого було захоплено в місті Сирт, помер від поранень. 9 серпня 2012 року Національна перехідна рада офіційно передала владу обраному за місяць перед цим парламенту країни — Загальному національному конгресу[1].
Станом на 2021 рік Лівія поділена між урядом національної згоди в Триполі, підтримуваним ООН, а також Туреччиною і Катаром, та адміністрацією, яка контролює східні території. Сили на чолі з Халіфою Хафтаром підтримують Росія, Єгипет та Об'єднані Арабські Емірати[2]. У жовтні 2021 року сторони, які протистоять у лівійському конфлікті, підписали угоду про виведення іноземних збройних сил із Лівії, що зруйнована третьою громадянською війною[2].
Remove ads
Природа
Узагальнити
Перспектива
Лівія займає близько 1759540 км², що робить її четвертою за площею країною Африки і 16-ю у світі. Межує на півночі з Середземним морем, на заході — з Тунісом і Алжиром, на півдні — з Нігером і Чадом, на південному сході — з Суданом, на сході — з Єгиптом. Країна знаходиться приблизно між 19° і 34° північної широти та 9° і 26° східної довготи.
 Туніс |
Середземне море | |
 Алжир |
 |
 Єгипет |
 Нігер,  Чад |
 Судан |
У Лівії переважають пустелі. Площа пустель становить близько 90 % території (Серір-Каланшо, Ідехан-Мурзук, Ідехан-Убарі та ін.) На півдні — кам'янисте нагір'я Тібесті (г. Бетте — 2286 м), на півночі — плато Ель-Ахдар (до 876 м). Вздовж узбережжя протягаються низовини Джефара, Сирт і Киренаїка. Рік немає. Є численні невеликі пересихаючі озера — себхи.
Берегова лінія Лівії в центральній частині узбережжя глибоко вдається в суходіл, утворюючи затоку Сідра (Великий Сирт), де пустеля підходить до Середземного моря. На північному сході країни розташоване найвище та найнаселеніше плато Барк-ель-Байда, що складає ядро Киренаїки. На північному заході розташована Триполітанія, а на півдні — западина Феццан, віддалена на сотні кілометрів від узбережжя.
Клімат
Лівія має типовий аридний та напіваридний клімат, з помітними відмінностями між узбережжям і внутрішніми пустельними районами. На узбережжі, насамперед у північній частині країни, клімат середземноморський, з м'якою і дощовою зимою, жарким і сухим літом. Пустельний клімат має більша частина території, особливо центральна і південна. Тут майже повністю відсутні опади, спостерігаються великі добові коливання температури.
Кількість опадів уздовж узбережжя становить від 200 до 380 мм/рік в кращих місцях. У горах Акдар опади можуть бути більшими, часто через орографічні ефекти. У напівпустельній зоні опадів менше — від 50 до 150 мм/рік. У пустельній зоні опадів дуже мало, часто менше 25 мм, іноді роками немає дощів. Середні температури липня—серпня на узбережжі зазвичай перевищють 40 °C, а взимку коливаються від 10 до15 °C. У пустелі дуже висока температура вдень (може перевищувати 50 °C), ночами може бути значне охолодження. Взимку тут вдень температура становить +25—30 °С, а вночі 0 °С і нижче. На плато Тібесті нічні морози сягають ‒15 °С.
На території країни спостерігаються несприятливі кліматичні явища, зокрема гіблі (гарячий сухий вітер, що приходить з півдня, приносить пил, посилює спеку і знижує вологість повітря), дуже інтенсивна сонячна інсоляція, особливо в пустельних районах. Зазвичай кожні 5—6 років у Лівії відбуваються посухи.
Внутрішні води
Лівія — одна з найбільш посушливих країн світу. Її гідрографічна мережа надзвичайно бідна, а постійні поверхневі водотоки відсутні. Головними рисами гідрографії Лівії є рідкість річкових систем, поширення тимчасових водотоків (ваді), дефіцит прісних вод та домінування підземних вод, що відіграють вирішальну роль у житті населення і господарстві.
Найхарактернішою формою поверхневого стоку в Лівії є ваді — сухі русла, якими вода тече лише після рідкісних, але інтенсивних дощів. Більшість таких водотоків короткі, але деякі мають значну довжину та охоплюють великі площі. Під час злив у них може протікати потужний потік, який швидко зникає через випаровування або інфільтрацію в пористі породи. Найвідомішими ваді країни є Ваді-аль-Куф (найбільше ваді, довжина близько 250 км), Ваді Дерна, Ваді Меджерда, Ваді Замзам, Ваді Соффеджин, Ваді Ель-Аджялат і Ваді Гіян. Більшість ваді мають ерозійне походження, формуючись у періоди минулих кліматичних циклів, коли опадів було значно більше. Сьогодні вони є своєрідними «реліктами» давньої гідромережі, а їхні долини використовуються для вирощування культур у зниженнях, де зберігається волога.
Постійні природні озера в Лівії майже відсутні. Натомість поширені солончаки (себхи) й пересихаючі озера, розташовані переважно в оазисах або у западинах пустелі. Найвідомішими з них є Себха Ель-Куфра (найбільше озеро, площа коливається від 80 до 100 км² залежно від сезону), Себха Таварга і Себха Ель-Гарбіа. У деяких випадках штучні озера створюються внаслідок будівництва гребель на ваді. Наприклад, у Киренаїці функціонує водосховище Ваді Куф, яке служить для накопичення сезонних вод і забезпечення місцевого населення.
Рослинний світ
За флористичним районуванням світу Лівія належить до Середземноморської області та Сахаро-Аравійської області Давнього середземноморського підцарства Голарктичного флористичного царства. Незважаючи на аридний клімат, у флорі країни налічують близько 1800 видів судинних рослин, серед яких значна частка ксерофітів, адаптованих до екстремальних умов — високих температур, нестачі вологи та бідних ґрунтів. Лівія має низку ендеміків, особливо в горах Джебель-аль-Ахдар та в прибережних вапнякових районах. Рослинний покрив представлений середземноморськими лісами і чагарниками, пустельною, напівпустельною та гірською рослинністю, а також оазовими агрофітоценозами.
Remove ads
Адміністративний поділ
Адміністративно Лівія поділяється на 22 муніципалітети. Теперішній вид адніністративного поділу був запроваджений 2007 року. У попередньому устрої (з 2001 по 2007) було 32 муніципалітети[джерело?].
Економіка
Узагальнити
Перспектива
Основні галузі промисловості: нафтовидобувна та нафтопереробна, харчова, текстильна, цементна, металургійна. Найбільшу частку валової промислової продукції дає нафтовидобувна та нафтопереробна промисловість. Транспорт — автомобільний, морський, трубопровідний. Декілька міжнародних авіаліній забезпечують сполучення Триполі й Бенгазі з країнами Європи і США.
За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 32,9 млрд (1994). Темп зростання ВВП — (-2 %, 2001). ВВП на душу населення — $ 6510 (1994). Імпорт — продукти харчування, машини, текстиль, транспортне обладнання (г. ч. Італія — 22,3 %; Німеччина — 12,0 %; Велика Британія — 8,9 %; Франція — 6,8 %; Туніс — 5 %). Експорт — нафта та нафтопродукти (г. ч. Італія — 41,3 %; Німеччина — 16,6 %; Іспанія — 10 %; Туреччина — 6 %; Франція — 3,6 %). Продаж нафти в 1997 приніс понад 95 % всієї суми експортних надходжень.
Див. також: Корисні копалини Лівії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Лівії, Гірнича промисловість Лівії.
Remove ads
Державний устрій
У Лівії 1977 року було ухвалено декларацію, що визнала основним законом суспільства Коран. Фактично духовною конституцією Лівії можна вважати Зелену книгу, написану Муаммаром Каддафі. У ній відкидаються всі традиційні органи влади (як фальшиві) й проголошується безпосереднє народне самоврядування — джамахірія. Партії заборонялися як інструмент диктаторських урядів, вибори — як обман демократії. Справжніми законами визнавалися релігія та звичаї.
Remove ads
Демографія
Узагальнити
Перспектива
Населення
Чисельність населення — 6,46 млн (зокрема 167 тис. іноземних робітників, оцінка на липень 2009). Річний приріст — 2,1 %.
Населення Лівії відносно однорідне, більшість становлять лівійські араби, у південно-західній частині Триполітанії також мешкають бербери, у Феццані — невеликі групи туарегів, на південному сході — тубу. Також є невеликі громади греків, турків, італійців і мальтійців. Для населення Лівії характерно збереження аж до теперішнього часу (хоча і в значно послабленому вигляді) родоплемінної організації. Особливо це характерно для Киренаїки, Феццана й району Західних гір у Триполітанії.
Мови
Соціальна структура
Упродовж багатьох століть історичний розвиток кожної з двох основних областей Лівії — Триполітанії й Киренаїки — ішов власним шляхом. Саме тому соціальна однорідність більше виявляється на регіональному, а не на національному рівні. Розповсюдження на території Киренаїки в 19 столітті діяльності санусітського ордена ще більше віддалило ці дві області, оскільки населення Триполітанії зберігало вірність нормативному сунітському ісламу. Санусітський релігійно-історичний рух, засновником якого був Мухаммад ібн Алі Ас-Санусі, дід колишнього короля Ідріса I, ставив за мету повернення до витоків ісламу. Населення Киренаїки складалося переважно з кочівників і напівкочівників, тоді як у Триполітанії сільське та міське населення переважно осідле. Для населення пустельної області Феццан характерна своєрідна соціальна організація. Також є невеликий прошарок торговців і нечисленна, але постійно зростаюча група чиновників, менеджерів і кваліфікованих фахівців. У прибережній зоні і у Феццані земля перебуває в індивідуальній приватній власності. Для районів із кочовим населенням характерне колективне володіння землею родоплемінними групами[джерело?].
Освіта
У період італійської колоніальної залежності в Лівії фактично не існувало системи освіти. Початок її активного розповсюдження припадає на часи британської військової адміністрації, а подальший розвиток відбувався після 1960-х років, коли до незалежної Лівії стали надходити значні кошти від продажу нафти. Освіта в країні безкоштовна на всіх рівнях й обов'язкова до 9 класу. У 1991—1992 в Лівії налічувалося 2744 початкових школи, 1555 середніх шкіл, 195 професійних і педагогічних коледжів. Діяли також 10 університетів і 10 педагогічних інститутів (враховуючи відділення університетів аль-Фаттах у Триполі й Гар'юніс у Бенгазі)[джерело?]. У початковій школі навчаються 1,4 млн дітей, в середній — 310,5 тис. учнів, в професійних училищах — 37 тис. і в системі вищої школи — 72,9 тис. студентів. Розвиток технічного навчання зумовлений головним чином потребами нафтової промисловості. У країні діють 14 науково-дослідних центрів. Держава надає матеріальну допомогу мережі ісламських навчальних закладів, зокрема ісламському університету в Ель-бейда, який є також центром релігійних досліджень. У Лівії видається близько 20 газет і журналів арабською та англійською мовами, кількість виданих книг невелика[джерело?].
Remove ads
Культура
Національні свята
- 1 вересня — День Великої Жовтневої революції (1969 р.)
- 2 березня — День проголошення Джамахірії (1977 р.)
- 28 березня — День евакуації англійських військових баз (1970 р.)
- 11 червня — День евакуації американських баз (1970 р.)
- 23 липня — Річниця Єгипетської революції (1952 р.)
- 7 жовтня — Вигнання італійських колонізаторів (1970 р.)
Основні релігійні свята:
- 'Ід іль-фі'тр — свято розговіння
- 'Ід іль-а'дха — свято жертвоприношення
- 'Ід іль-ма'улід — День народження пророка Мухаммада
Remove ads
Спорт
 | Цей розділ статті ще не написано. |
Див. також
Примітки
Література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads