Генрик Любомирський

Генрик Людвік Любомирський (пол. Henryk Ludwik Lubomirski; 15 вересня 1777 — 20 жовтня 1850) — польський шляхтич, князь, літературний куратор, меценат мистецтв, засновник Музею князів Любомирських у Львові і Пшеворського маєтку, мальтійський командор з 1800 року^[5].

Генрик Любомирський
пол. Henryk Lubomirski
Народився	15 вересня 1777(1777-09-15)[1][2][…]  Рівне[3]
Помер	20 жовтня 1850(1850-10-20)[1][2][…] (73 роки)  Дрезден, Німецький союз[3]
Поховання	Q11735096?
Країна	Річ Посполита
Діяльність	колекціонер мистецтва, меценат, посадова особа, землевласник, політик, видавець
Галузь	політична діяльність[4], меценатство[4], музеєзнавство[4] і видавнича справа[4]
Знання мов	польська[4]
Членство	Краківське наукове товариство[3]
Суспільний стан	шляхтич[d][4]
Рід	Любомирські
Батько	Юзеф Любомирський
Мати	Людвіка Сосновськаd
Брати, сестри	Гелена Любомирськаd і Фридерик Любомирськийd
У шлюбі з	Тереза Чарторийськаd
Діти	Ізабела Марія Любомирськаd, Єжи Генрик Любомирськийd, Ядвіга Любомирськаd і Дорота Любомирськаd
Медіафайли у Вікісховищі

Генрик Любомирський — олійна картина Якуба Процінського, 1839 рік

Біографія

Народився 1777 року у Рівному. Значний вплив на його виховання мала його далека тітка Ізабела Любомирська, уроджена Чарторийська (1736—1816). Вона мала лише дочок, тому оточувала прийомного сина надмірною турботою. З 1783 року (у віці семи років) він супроводжував її у мандрівках Європою, де прославився своєю винятковою красою. Його портрети створювали видатні художники епохи (Антоніо Канова, Елізабет Віже-Лебрен, Марія Косвей)^[6]. Перебуваючи в Парижі з 1785 по 1789 роки, навчався у Сципіоне П'яттолі. Потім у Ланьцуті та Відні його опікунами в 1791—1796 роках були Симон Антуан Жан Л'Юльє та Готфрід Ернест Ґроддек^[6].

Завдяки впливу тітки Ізабели він здобув міцне становище при дворі Габсбургів у Відні. З 1796 — Мальтійський лицар^[7], з 1795 — камергер. У 1809 р. після вступу війська Варшавського Герцогства у Галичину призначений Юзефом Понятовським головою адміністративного управління Краківського округу. У 1810—1813 роках був префектом Краківського департаменту^[8]. У той час він фінансував одну піхотну роту армії Герцогства. У 1813 році він став членом масонської ложі «Забобон переможений»^[9] .

Після 1815 року назавжди повернувся до Галичини. У 1817 році увійшов до Галицького сейму. Ще за його життя Пшеворський палац став одним із центрів громадсько-культурного життя тогочасної Галичини^[6] .

Успадкувавши у 1818 році, після смерті Ізабели Любомирської, її палац у Відні з цінною бібліотекою та колекцією творів мистецтва, а також частину мистецьких колекцій з Ланьцута, він перевіз ці колекції до Пшеворська. Ці колекції завдяки закупівлям значно розширилися, створивши тут важливий музейний центр. Серед інших він колекціонував зброю, медалі, нумізматичні та історичні пам'ятні речі, а також цінні гравюри та рукописи. Разом з Юзефом Максиміліаном Оссолінським він став співзасновником Національного інституту імені Оссолінських. У 1823 році вони уклали угоду, за якою він погодився включити свої колекції до фонду Оссолінських за умови надання його родині спадкового літературного опікунства над Департаментом і відокремлення колекцій у формі Музею князів Любомирських. У 1826 році угода була схвалена Галицьким сеймом^[6]. У 1829 році він розпочав перебудову будинку бібліотеки у Львові для потреб музею.

З початком Листопадового повстання фінансово та дипломатично підтримував Національний уряд. Підтримуючи зв'язок з Адамом Чарторийським і використовуючи свої значні зв'язки, шукав підтримки для повстання в Австрії, а також фінансував Вісланський легіон. Після поразки повстання він опинився під наглядом поліції, але зумів запобігти неминучій конфіскації музейних колекцій. Після тривалого розслідування в 1837 році імператор Фердинанд звільнив його від відповідальності за розповсюдження повстанських друків. У 1847 році він передав право на інститут Оссолінського синові Єжи Генрику^[6] .

З 1834 року він докладав зусиль для створення Пшеворського маєтку, спочатку майорату, а потім ординації, який остаточно завершив після його смерті його син Єжи Генрик у 1869 році^[10]

Сім'я

Народився в польській поміщицькій родині, він був сином Юзефа Олександра (1749—1817) і Людвіки, уродженої Сосновської (1751—1836). Його братом був Фридерик Вільгельм Любомирський (1779—1848). З 1807 чоловік Терези, уродженої Чарторийської (1785—1868). У них були діти: Дорота (1807—1832), Ізабела Марія (1808—1890) дружина Владислава Сангушка (1803—1870), Ядвіга Юлія (1815—1895) дружина князя Ежена Шарля де Ліньє (1802—1880) та перший пшеворський ординат князь Єжи Генрик Любомирський (1817—1872)^[11].

Картини із зображенням Генрика Любомирського в дитинстві

• 
  Генрик Любомирський, малюнок Марії Косвей 1787 р
• 
  Генрик Любомирський у ролі Амура - олійна картина Анжеліки Кауфманн, 1786 р.
• 
  Генрік Любомирський як геній слави - картина Жака Турона 1789 р.
• 
  Генріх Любомирський як геній Олександра I - картина Елізабет Віже-Лебрен, 1814

Родовід

Александер Міхал Любомирський

Єжи Александер Любомирський (1666-1735)

Катажина Анна Сапєга

Станіслав Любомирський (1704-1793)

Кшиштоф Штарцгаузен

Йоанна Кароліна Старцгаузен

?

Юзеф Любомирський (1751-1817)

Казимир Олександр Потій

Антоній Потій (????-1749)

Анна Тереза ​​Леттов

Людвіка Гонората Поцеївна (1726-1786)

Стефан Загоровський

Розалія Загоровська

Ядвіга Сачко

Генрик Людвік Любомирський (1777-1850)

Октавіан Сосновський

Марцин Сосновський

Катажина Замєховська

Юзеф Сильвестр Сосновський (1729-1783)

?

Теофіла Крушинська

?

Людвіка Сосновська (1751-1836)

?

Януш Деспот-Зенович

?

Текля Деспот-Зенович (1731-????)

?

Катажина Александрович

?