Гречаник Віктор Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Гречаник.

Ві́ктор Васи́льович Греча́ник (27 березня 1929, Городещина — 3 серпня 2014, Київ) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1960 року. Батько скульптора Ігора Гречаника.

Гречаник Віктор Васильович
Народився	27 березня 1929(1929-03-27)  Городещина, Кагановицький район, Київська область
Помер	3 серпня 2014(2014-08-03) (85 років)  Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	скульптор
Alma mater	Київський державний художній інститут (1950)
Вчителі	Тищенко Марія Олексіївна, Ковальов Олександр Олександрович, Лисенко Михайло Григорович, Вронський Макар Кіндратович і Олійник Олексій Прокопович
Членство	Спілка радянських художників України
Діти	Гречаник Ігор Вікторович

Життєпис

Народився 27 березня 1929 року селі Городещині (нині Вишгородський район Київської області, Україна). Протягом 1949—1955 років навчався у Київському художньому інституті^[1], де його педагогами з фаху були Макар Вронський, Олександр Ковальов, Марія Тищенко, Михайло Лисенко, Олексій Олійник. Дипломна робота — скульптура «Пробудження»^[1].

Протягом 1956—1991 років працював скульптором у Художьому фонді Української РСР^[2]. Мешкав у Києві в будинку на бульварі Лихачова, № 2, квартира № 31^[3] та у будинку на вулиці Курганівській, № 3, квартира № 84^[4].

Помер у Києві 3 серпня 2014 року^[5].

Творчість

Працював у галузях станкової і монументальної скульптури, монументально-декоративної пластики. Серед робіт:

станкова скульптура

• «Пробудження» (1955, гіпс);
• портрет Героя Соціалістичної Праці Я. А. Трисачова (1957, гіпс; у співавторстві з Павлом Кальницьким);
• рельєф «Ми наш, ми новий світ збудуємо» (1957, гіпс; у співавторстві)^[1];
• горельєф «Прометей» (1961; у співавторстві з Іваном Воропаєм, Євгеном Горбанем, Миколою Красотіним);
• «Хрещатик відбудовується» (1980);
• «Футболіст» (1985);
• «Художник Анатолій Пламеницький» (1985);
• «Письменник Василь Большак» (1991);
• «Жіночий портрет» (1993);
• «Скорботна жінка» (1995);
• «Воротар» (2005).

монументальні роботи

• монумент «Навіки разом» на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією у Переяславі-Хмельницькому (1961, бронза, граніт; у співавторстві з Василем Вінайкіним, Павлом Кальницьким, архітектор Василь Гнєздилов);
• монумент на братській могилі радянських воїнів та пам'ятний знак на честь воїнів-земляків, загиблих у роки німецько-радянської війни в селі Козубівці (1964, у співавторстві з Паливодою, архітектор Сєдов)^[6];
• погруддя Івана Франка у місті Борщеві Тернопільської області (1965);
• меморіальний комплекс «Монумент безсмертя» в Сумах (1967, співавтор скульптор Костянтин Годулян, архітектор Б. І. Бердник)^[7];
• пам'ятник 164 воїнам-односельчанам у селі Чорновиці Вінницької області (1967, разом із скульптором Паливодою)^[8];
• меморіальна дошка Анатолію Луначарському на будівлі навчального корпусу Київського універституту по бульвару Тараса Шевченка, № 14 (1968, бронза, барельєф; у співавторстві з Василем Вінайкіним)^[9];
• пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами на Привокзальній площі у Дарницькому районі Києва (1970, бронза, граніт; у співавторстві з скульптором Василем Вінайкіним, архітектор К. Сидоров).

монумент на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією	погруддя Івана Франка	пам'ятник воїнам-односельчанам у Чорновиці	меморіальна дошка Анатолію Луначарському

Брав участь у республіканських виставках з 1957 року, всесоюзних — з 1961 року; конкурсах на проєктування пам'ятників з 1955 року.