Карагандинська область

Караганди́нська область — область в центральній частині Казахстану. Обласний центр — Караганда.

Карагандинська область
(каз. Қарағанды облысы)
Герб Прапор
Адм. центр	Караганда
Країна	Казахстан
Регіон	Центральний Казахстан
Межує з: сусідні адмінодиниці Костанайська область, Акмолинська область, Павлодарська область, Східноказахстанська область, Алматинська область, Жамбильська область, Туркестанська область, Кизилординська область, Актюбінська область  ?
Офіційна мова	казахська
Населення
- повне	1128308 осіб (2021) (8,0%. 5-е)
- густота	3,20 осіб/км² (15-е місце)
Етнікон	казахи — 44,68 % росіяни — 39,17 % українці — 4,56 % німці — 2,93 %[1]
Площа
- повна	239406,35[2] км² (15,7%. 1-е місце)
Висота
- максимальна	1565 м (гора Аксоран)
- мінімальна	0 м
Часовий пояс	UTC+6
Дата заснування	10 березня 1932
Аким	Бауржан Абдишев
Вебсайт	офіційний сайт
Код ISO 3166-2	KZ-35
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карагандинська область

Історія

20 лютого 1932 року було вирішено поділити республіку на 6 великих областей. Карагандинська область утворена 10 березня 1932 року, обласним центром стало місто Петропавловськ. До складу області увійшли наступні райони:

• Айртауський район — село Володарське
• Акмолинський район — місто Акмолинськ
• Арик-Балицький район — село Балкашинське
• Атбасарський район — місто Атбасар
• Бейнеткорський район — село Бейнеткорськ
• Булаєвський район — село Булаєво
• Енбекшильдерський район — селище Казгородок
• Еркеншиліцький район — село Еркеншилік
• Єсільський район — село Єсіль
• Жана-Аркинський район — село Атасу
• Кзил-Туський район — село Кішкенеколь
• Кокчетавський район — місто Кокчетав
• Кургальджинський район — село Кургальджино
• Ленінський район — село Явленка
• Мамлютський район — село Мамлютка
• Нуринський район — селище Казгородок
• Прісновський район — село Прісновка
• Рузаєвський район — село Рузаєвка
• Сари-Суйський район — село Байкадам
• Сталінський район — село Алексієвка
• Тельманський район — село Токаревка
• Тонкерейський район — село Майбалик
• Щучинський район — село Щучинське

22 лютого 1933 року Сара-Суйський район було передано до складу Південноказахстанської області, до складу Карагандинської області увійшов Четський район Алма-Атинської області.

9 червня 1934 року був відновлений Червоноармійський район з частини Кокчетавського району. 4 липня 1934 року до складу відновленого Каркаралінського округу передано Четський та Жана-Аркинський райони.

9 січня 1935 року в межах області було утворено нові райони:

• Вишневський район — село Вишневка
• Зерендинський район — село Зеренда
• Калінінський район — село Журавльовка
• Макінський район — село Макінка
• Молотовський район — село Балкашинське
• Полудінський район — село Полудіно
• Приішимський район — село Боголюбово
• Прісногірковський район — село Прісногірковське

29 липня 1936 року утворено нові райони:

• Келлеровський район — село Келлеровка
• Новочеркаський район — селище Новочеркаський
• Соколовський район — село Прісновське

Того ж 29 липня 1936 року до складу Карагандинської області передано Карсакпайський район Південноказахстанської області.

Того ж 29 липня 1936 року зі складу області була виділена Північноказахстанська область, до складу якої передано селище обласного підпорядкування Степняк та 25 районів — Аїртауський, Арик-Балицький, Атбасарський, Бейнеткорський, Булаєвський, Енбекшильдерський, Єсільський, Зерендинський, Калінінський, Келлеровський, Кзил-Туський (Кзил-Тууський), Кокчетавський, Ленінський, Макінський, Мамлютський, Молотовський, Полудінський, Приішимський, Прісновський, Рузаєвський, Соколовський, Сталінський, Тонкерейський, Червоноармійський, Щучинський. До складу новоствореної Кустанайської області передано Прісногірковський район. Центром Карагандинської області стало місто Караганда.

Забудова області зі створенням промислової інфраструктури почалась у роки сталінської індустріалізації силами в'язнів і спецпоселенців, серед яких була надзвичайно велика частка українців — і досі попри тривалу русифікацію і рееміграцію збереглась численна українська громада. Наступними хвилями українців були кампанія «освоєння цілинних і перелогових земель», програми переселення та цільового направлення випускників вишів.

8 червня 2022 року із західної частини області була утворена нова Улитауська область^[3].

Населення

Населення — 1128308 осіб (2021; 1118063 у 2009, 1172511 у 1999, 1563756 у 1989).

Адміністративний поділ

До складу області входять 7 районів та 6 міських адміністрацій, прирівняних до районів:

№	Район	Площа, км²	Населення, осіб (1989)	Населення, осіб (1999)	Населення, осіб (2009)	Населення, осіб (2021)	Центр	АО	НП
1	Абайський район	6725,29	91425	69149	57207	59241	Абай	15	37
2	Актогайський район	51996,75	32809	24051	19233	16198	Актогай	17	36
3	Бухар-Жирауський район	14365,68	77700	65774	60010	54003	Ботакара	29	67
4	Каркаралінський район	35472,36	69082	52762	42722	31495	Каркаралінськ	25	72
5	Нуринський район	46326,30	47706	39236	26177	22655	Нура	25	36
6	Осакаровський район	11261,47	55763	44317	35221	30467	Осакаровка	23	55
7	Шетський район	65694,05	73234	54341	45715	38549	Аксу-Аюли	25	73
8	Балхаська м.а.	5915,91	100533	74517	75453	78084	Балхаш	2	3
9	Карагандинська м.а.	497,80	613971	437177	460039	509027	Караганда	-	2
10	Приозерська м.а.	54,52	-	11033	13479	10909	Приозерськ	-	1
11	Саранська м.а.	161,04	77896	52217	50310	42646	Сарань	1	2
12	Теміртауська м.а.	311,47	226983	181344	176496	176870	Теміртау	1	2
13	Шахтинська м.а.	236,19	96654	66593	56001	58164	Шахтинськ	3	4

Найбільші населені пункти

Населені пункти з чисельністю населення понад 10000 осіб:

№	Населений пункт	Населення, осіб (1989)	Населення, осіб (1999)	Населення, осіб (2009)	Населення, осіб (2021)
1	Караганда	613797	436864	459778	508824
2	Теміртау	212382	170481	169590	171019
3	Балхаш	86609	65431	68833	75548
4	Шахтинськ	64862	58652	35997	38923
5	Сарань	63624	42957	42058	33699
6	Абай	46533	33066	25550	28602
7	Приозерськ	-	11033	13479	10909

Населення

Населення Карагандинської області — поліетнічне. На 1 січня 2010 року значну частину населення області становлять казахи — 44,7 %, росіяни — 39,2 %, українці — 4,6 %, німці — 2,9 %, татари — 2,5 %. Інші національності становлять трохи більше 5,5 %.^[1]

Географія

Область розташована в центральній частині республіки, на північний захід від озера Балхаш. Велика частина її зайнята Казахським дрібносопковиком (висота 300—1000 м), серед якого підносяться останциві гірські масиви: Кизилтас на сході (висота до 1565 м — гора Аксоран), Каркаралінські гори на північному сході (висота до 1366 м) і Улутау на заході (висота до 1133 м — пік Акмешит). На півдні дрібносопочник переходить в глинисту пустелю Бетпак-Дала (висота 300—400 м), а на заході — в Туранську низовину з пісками Приаральські Каракуми.

Клімат різко континентальний і вкрай посушливий: дуже спекотне і сухе літо (середні температури липня 20,1 °C на півночі і 25,1 °C на півдні) з пиловими бурями і різкими коливаннями температури протягом доби; зима холодна, довга, малосніжна, з сильними вітрами і буранами (середні температури січня −16,7 °С на півночі, −13 °С на півдні). Опадів випадає на півночі 260—280 мм на рік (у гірських місцевостях понад 300 мм), а на півдні лише 100—125 мм. Вегетаційний період 160 діб на півночі і 200 на півдні.

Найбільші річки Сарису і Нура. Всі річки (за винятком верхів'їв Ішима на крайній півночі) належать до басейнів Балхаша і невеликих озер: вони маловодні, влітку сильно міліють, розпадаються на плеса, засолоняются або повністю пересихають. Для водопостачання промислових центрів і сільсько-господарських районів побудовані водосховища (найбільші: Самаркандське і Шерубай-Нурінське в районі Караганди і Кенгирське поблизу Жезказгана), а також канал Іртиш — Караганда (довжина 495 км). Багато озер, головним чином солоних (Карасор на півночі, Каракоїн на півдні тощо); багато з них заповнюється водою тільки навесні. На південному сході — озеро Балхаш.

Північна частина області зайнята злаково-полиновим степом на червоно-коричневих і каштанових ґрунтах; це основний район неполивного землеробства і відкриття цілини. Південніше розвинена рідкісна напівпустельна і пустельна полинно-солянкова рослинність на частково засолених світло-каштанових, а на півдні сіроземних і бурих ґрунтах з плямами солонців і пісків; на піщаних масивах — злаково-полинова і чагарникова рослинність. На піднесених місцях дрібносопочника поширені степи з острівцями деревної рослинності (сосна, береза, осика, верби) на сильно щебнистих каштанових і гірських чорноземних ґрунтах.

У напівпустелях і пустелях багато гризунів (ховрахи, тушканчики, піщанки) і хижаків (вовк, лис корсак), сайги, зустрічаються архари і джейран, серед дрібносопочника — сарна, а також дрохва тощо. По берегах річок і озер — водоплавний птах, в чагарниках очеретів — кабани і акліматизована ондатра; у озері Балхаш багато риби (короп, судак, марінка тощо).

Економіка

Переважає велика промисловість переважно по видобутку і переробці мінеральної сировини, а також зернове землеробство і відгінно-пасовищне тваринництво.

Енергетика базується на місцевому вугіллі; найбільші теплові електростанції в містах Абай, Караганда, Темиртау, Жезказган, Балхаш.

Головні галузі промисловості: вугільна (Карагандинський вугільний басейн), і кольорова металургія (здобич і виплавка міді і молібдену, здобич поліметалів).

Розвинена також здобич залізної і марганцевої руди. Чорна металургія — в значній мірі на місцевій руді. Металоємке машинобудування (зокрема для вугільної промисловості), виробництво будматеріалів (цементу, цеглини, винищити), хімічна, легка (швейна, трикотажна, взуттєва) і харчова (м'ясна, маслосироробна і молочна, борошномельна, кондитерська тощо) промисловість. Основна частина промислових підприємств знаходиться в Караганді і її районі: у Теміртау — Карагандинський металургійний комбінат, заводи синтетичного каучуку, ливарно-механічний тощо, в містах Сарань, Абай, Шахтинськ — кам'яновугільна промисловість, а також в районі Жезказгана (Жезказганський гірничо-металургійний комбінат з мідеплавильним і ремонтний-механічним заводами, Карсакпайський мідеплавильний завод того ж комбінату, марганцеві копальні в Джезди та Жездинське рудоуправління ВО «Казсвинец» тощо) і Балхаша (гірничо-металургійний комбінат з копальнями в Коунраде і Саяке, рибний завод). З інших промислових центрів виділяються: Актау (цементний завод), Акчатау, Акжал, Кайракти, Карагайли тощо. Акчатауський гірничо-збагачувальний комбінат (поліметалічні гірничо-збагачувальні комбінати і копальні), Каражал (видобування залізної руди).