Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Коцюбайло Дмитро Іванович
український військовий доброволець, Герой України З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Дмитро́ Іва́нович Коцюба́йло (позивний «Да Вінчі»; 1 листопада 1995, с. Задністрянське, Галицький район, Івано-Франківська область, Україна — 7 березня 2023, Бахмут, Донецька область, Україна) — український доброволець, лейтенант (посмертно), командир батальйону «Вовки Да Вінчі» Збройних сил України. Учасник російсько-української війни, член Проводу національно-визвольного руху «Правий сектор» (2020—2023). Герой України (2021).
2022 року був включений до рейтингу «30 до 30: обличчя майбутнього» від «Forbes»[1]. Перший доброволець, якому присвоєно звання «Герой України» прижиттєво[2].
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянському, нині Бурштинської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області України. Прадід Дмитра воював у складі УПА.
Закінчив Бовшівську загальноосвітню школу, Івано-Франківський професійний будівельний ліцей. Дмитро навчався в Івано-Франківську на художника. Його позивний «Да Вінчі» пов'язаний саме з талантом — він гарно малював[3].
Російсько-українська війна
Учасник російсько-української війни, зокрема — командир взводу добровольців (2014) та роти (2015). 2014 року зазнав важкого поранення в Пісках Донецької області: в обличчя влучив уламок снаряда, розірвавши губу та вибивши зуб. Іншим уламком перебило ключицю, медикам довелося встановлювати пластину для скріплення, також були пошкоджені ребра. Через три місяці повернувся на фронт[4].
Брав участь у визволенні Карлівки, селища Піски, Авдіївки, а також у боях під Степанівкою, Савур-Могилою, Старогнатівкою[5].
17 березня 2016 року призначений командиром 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС[4].
2021 року отримав звання Героя України, ставши першим добровольцем, якому присвоєно це звання прижиттєво[2].
Повномасштабне вторгнення
Російське вторгнення Дмитро з підрозділом зустріли на Донбасі, в лютому 2022 року рота воювала поблизу Щастя на Луганщині[6]. Навесні 2022 року штурмову роту «Вовки Да Вінчі» переформовано на 1-й окремий штурмовий батальйон «Вовки Да Вінчі»[7] у складі 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
7 березня 2023 року Коцюбайло загинув у битві за Бахмут[8]. За словами свого заступника, Капусти, після втримання траси на Хромове вони повернулися до міста Часів Яр, де їх накривала ворожа артилерія. Їх було троє: Капуста, Мітчел і Да Вінчі. Мітчел забіг у під'їзд, а Капуста з Дмитром були в дверях, коли стався вибух. Дмитро розвернувся й видавлював з себе, що він поранений, а за хвилину знепритомнів. Попри швидку евакуацію, поранення Дмитра було в шию і несумісне з життям[9].
9 березня 2023 року відбулося прощання з Дмитром у Бовшеві та Бурштині[10], наступного дня, 10 березня, відбулося прощання в Києві. Тисячі українців прощалися з Дмитром на Майдані. Віддати останню честь прийшли президент Володимир Зеленський і вище військове керівництво України: головнокомандувач Валерій Залужний, начальник ГУР Кирило Буданов, міністр оборони Олексій Резніков і бригадні генерали ЗСУ.
Дмитра поховано на Аскольдовій Могилі[11].
Відспівування Дмитра Коцюбайла, 10 березня 2023
Прощання Валерія Залужного з Дмитром
7 березня 2025 року на другі роковини з дня загибелі Дмитра, біля місця його поховання, зібралися його побратими, друзі та небайдужі кияни. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять Дмитра та полеглих 96 побратимів з батальйону "Вовки Да Вінчі" [12].
Remove ads
Особисте життя
З 2017 року був у стосунках з керівницею медичної служби «Ульф» Аліною Михайловою[13]. Був вірянином Української греко-католицької церкви.
Сім'я
- Прадід Дмитра воював у складі УПА.[14][15]
- Рідна бабця, Іванна Винник.[16][17] * Мама, Оксана Іванівна Коцюбайло.[18][19] * Народився в багатодітній родині. Мав брата Івана і чотирьох сестер: старша Мар'яна, молодші, близнюки Олександра і Ангеліна, та Каріна.[17][19] * 12 вересня 2024 стало відомо, що одна з сестер-близнючок Дмитра — Олександра підписала контракт з 1-м окремим штурмовим батальйоном імені свого брата, який він створив та командуючи ним, загинув.[20]
- 31 жовтня 2024 року, напередодні дня народження Да Вінчі, у віці 26 років помер молодший брат Іван Коцюбайло, який мав інвалідність.[17][21][22]
Нагороди
- Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (30 листопада 2021) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[23]
- Хрест бойових заслуг (9 березня 2023, посмертно) — за визначні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу, вірність військовій присязі[24]
- відзнака Президента України «Національна легенда України» (23 серпня 2023, посмертно) — за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, захисті Вітчизни та служінні Українському народові, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, охорони здоров'я, плідну благодійну та громадську діяльність[25]
- орден «Народний Герой України» (2017)[26]
Remove ads
Військові звання
- лейтенант[25];
- молодший лейтенант (2022)[27]
Вшанування пам'яті
Узагальнити
Перспектива
Військові частини
Топоніми
Іменем Дмитра Коцюбайла названі вулиці в містах Авдіївка, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Краматорськ, Куп'янськ, Нікополь, Первомайськ, Покровськ, Харків, Яготин.
19 квітня 2023 року в місті Краматорську вулицю Шмідта перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі»[28].
21 квітня 2023 року у місті Львові відкрили фонтан, який присвятили Дмитрові та усім добровольцям російсько-української війни[29].
30 травня 2023 року в місті Нікополі вулицю Маяковського перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла[30].
13 червня 2023 року в місті Харкові вулицю Державінська перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла[31].
15 червня 2023 року в місті Івано-Франківську вулицю Урожайну перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла[32]
У місті Покровську Донецької області вулицю Центральну перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі».
У місті Куп'янську Харківської області вулицю Лермонтова перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла[33].
У селі Мала Рогань Харківської області вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла[34].
У місті Яготині вулицю Ватутіна перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла.
У місті Дніпрі сквер у центрі міста назвали на честь Дмитра Коцюбайла[35].
У місті Запоріжжі вулицю Столєтова перейменували на вулицю Дмитра Коцюбайла.
У місті Києві сквер між вулицею Михайла Омеляновича-Павленка та Іподромним провулком назвали на честь Дмитра Коцюбайла[36][37].
У місті Авдіївці Донецької області вулицю Гагаріна перейменували на вулицю Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла[38].
У селі Руська Лозова Харківської області провулок Суворова перейменували на провулок Дмитра Коцюбайла.[39]
У місті Первомайськ Миколаївської області провулок Генерала Дмитра Карбишева перейменували на провулок Дмитра Коцюбайла.[40]
Пам'ятники
21 листопада 2024 року у Києві на Аскольдовій могилі відкрили монумент Дмитру «Да Вінчі» Коцюбайлу.[41]
Книги
- «Побратима мого зачепила куля вражая» / Упорядн. Р. Коваль. — Київ: Видавництво Марка Мельника, 2023[42].
- Дмитро Савченко («Філософ») «ВОВКИ ДА ВІНЧІ. Стисла історія становлення та ідейна навігація 1-го Окремого Штурмового Батальйону». — Київ: Видавництво «Залізний тато», 2023[43].
Фільми
- «Да Вінчі» (2024)
Вистави
- «В. О. П.» (Взводний опорний пункт) — вистава, присвячена Дмитру Коцюбайлу за п'єсою Д. Корчинського. Театр «Культ», Київ. (з жовтня 2023 року).[44]
Remove ads
Примітки
Джерела
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads