Щастя (місто)

Ща́стя — місто в Україні, адміністративний центр Щастинської міської громади та Щастинського району Луганської області. Розташоване на лівому березі річки Сіверський Донець. Населення — 11 552 осіб (станом на 2021).

Щастя
Герб Щастя
Церква Святої Катерини
Основні дані
Країна	Україна
Область	Луганська область
Район	Щастинський район
Тер. громада	Щастинська міська громада
Засноване	XVIII ст.
Статус міста	з 1963 року
Населення	▼ 11 411 (01.01.2022)[1]
Площа	1,11 км²
Густота населення	10953 осіб/км²
Поштові індекси	91483
Телефонний код	+380-642
Координати	48°44′17″ пн. ш. 39°13′52″ сх. д.
Водойма	р. Сіверський Донець
Назва мешканців	ща́стинець ща́стинка ща́стинці
Відстань
Найближча залізнична станція	Городній
До станції	4 км
До обл./респ. центру
- залізницею	41 км
- автошляхами	24 км
Міська влада
Адреса	площа Миру, 9
Вебсторінка	www.schastye-rada.gov.ua
Міський голова	Дунець Олександр Євгенієвич
Щастя у Вікісховищі Карта Щастя Щастя

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Щастя.

Місто постало у 1963 році на місці села, заснованого кріпаками-втікачами в середині XVIII століття. Головний промисловий об'єкт — Луганська ТЕС. До жовтня 2014 року підпорядковувалося Жовтневому району міста Луганська.

2022 року більшою частиною знищене російськими обстрілами в ході боїв за Щастя, після чого окуповане^{[2][3][4][⇨]}.

Історія

Сіверський Донець

У 1754 році імператриця Катерина II подарувала землі, прилеглі до Дінця, і селян своєму придворному — Григорію Ковалинському. Від прізвища власника село «в народі» стало називатися Ковалинкою.

За даними на 1864 рік у казенному селі Старобільського повіту Харківської губернії мешкало 510 осіб (250 чоловічої статі й 260 — жіночої), налічувалося 49 дворових господарств^[5].

Станом на 1885 рік у колишньому державному селі Староайдарської волості мешкала 661 особа, налічувалося 96 дворових господарств^[6].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 830 осіб (420 чоловічої статі та 410 — жіночої), з яких усі — православної віри^[7].

За даними на 1914 рік у селі проживало 1230 мешканців^[8]. Цього ж року поміщиком Петром Ковалинським (та його дружина Катерина) було збудувано цегляний Свято-Катерининський храм.

Станом на 1914 рік, в селі була 2-класна парафіяльна школа. За штатом на село був один учитель. У центрі села виділялися 2 великих цегляних будинки: Петра Ковалинського та священика.

Статус смт надано 6 квітня 1957 року.

Російсько-українська війна

Докладніше: Російсько-українська війна, Бої за Щастя та Бій з диверсантами ГРУ РФ під Щастям

Сепаратистський блокпост «Проти Правого сектора» на виїзді з міста

У визволенні міста від сепаратистів під час російсько-української війни 2014 року активну участь брав батальйон «Айдар», за участі якого 14 червня 2014 року місто перейшло під повний контроль української влади^[9].

5 серпня місцева громада демонтувала єдиний у місті пам'ятник Леніну^[10].

Бої за місто не припиняючись ведуться з вересня 2014 року й надалі. Незаконні збройні формування обстрілювали місто з автоматичних гранатометів, мінометів та РСЗВ «Град»^[11].

22 липня 2020 року під час зустрічі Тристоронньої контактної групи було прийнято рішення про створення додаткового пункту пропуску в місті Щастя через лінію розмежування між контрольованими Україною територіями та ОРДЛО. Відкриття пропускного пункту заплановано на 10 липня 2020 року.^[12] Одночасно з цим має запрацювати пропускний пункт в Золотому. Станом на 2020 рік в Луганській області працює лише один пішохідний пропускний пункт в Станиці Луганській^[13].

Вторгнення РФ 2022

Перед повномасштабним вторгненням, 21 лютого 2022 року, російський обстріл залишив місто без електро-, водо- і теплопостачання^[14]. 24 лютого Щастя було безрезультатно атаковане російськими військами^[15][16]. За заявою ЦСКІБ, при спробі нападу знищена техніка і вбито близько 50 ворогів^[15]. Збройні сили РФ неодноразово мали намір вклинитися в лінію оборони^[16]. На другий день війни Сергій Гайдай повідомив, що місто знищено обстрілами на 80 %^[3], а в червні назвав цифру 90 %^[17]; такі дані повідомляли і місцеві мешканці^[2]. Станом на 27 лютого, за словами Гайдая, місто вже було окуповане і перебувало на межі гуманітарної катастрофи^[4][18].

Освіта

В місті діють 2 загальноосвітні школи та школа-інтернат І-ІІ ступенів.

Населення

Національний склад

Національний склад населення за даними перепису 2001 року^[19]:

Національність	Відсоток
росіяни	49,32%
українці	48,29%
білоруси	0,58%
молдовани	0,11%
вірмени	0,10%
євреї	0,10%
інші/не вказали	1,50%

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[20]:

Мова	Чисельність, осіб	Відсоток
Російська	12 140	87,98%
Українська	1 550	11,23%
Білоруська	4	0,03%
Болгарська	2	0,01%
Вірменська	1	0,01%
Румунська	1	0,01%
Німецька	1	0,01%
Інші/Не вказали	100	0,72%
Разом	13 799	100%

За даними перепису 2001 року населення міста становило 13 770 осіб, з них 11,23 % зазначили рідною українську мову, 87,98 % — російську, а 0,79 % — іншу^[21].

Таблиця демографії
(Джерело : Державна служба статистики України)

1959	1970	1979	1989	2001	2013	2014	2021
8 591	12 971	12 735	13 338	13 770	12 773	12 629	11 552
В період з 1959 по 2014 рік (тис. ос.)

Галерея

• 
  Луганська ТЕС
• 
  Пам'ятник присвячений загиблим під час Другої світової війни
• 
  Пам'ятник «Лелеки», розташований на території санаторію «Луганськ»
• 
  Пам'ятник «Кінь», розташований неподалік від готелю «Сіверський Донець»

Постаті

• Галушка Артур Аркадійович (1959—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.
• Гащенко Олексій Михайлович (1965—2015) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.