Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Криниця для спраглих

фільм 1965 року З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Криниця для спраглих
Remove ads

«Криниця для спраглих» — український радянський сюрреалістичний художній фільм, дебют у кінематографі Івана Драча, сценариста, та Юрія Іллєнка, режисера. Стрічку знято 1965 року, але покладено «на полицю» і вперше показано 1987 року.

Коротка інформація Криниця для спраглих, Жанр ...

Фільм присвячується пам'яті народного артиста СРСР Дмитра Мілютенка. Він складається з п'яти частин і є майже німою стрічкою з мінімалістичним використанням звуку.

Ця стрічка — метафорична, алегорична, символічна оповідь з багатьма темами, головною з яких видається драматичне життя літнього Левка Сердюка, селянина-філософа. Односельці насміхаються з його піклувань про колодязь, що забезпечує водою усе село, нащадки, заклопотані власними справами, не згадують ні про батька, ні про могилу матері. Старий живе згадками та роздумами.

Займає 21-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Remove ads

Сюжет

У повоєнному селі живе старий Левко Сердюк. Він доглядає за криницею, якою користуються односельчани, проте вони не цінують праці Левка, насміхаються з нього. Його дружина померла, один син загинув на війні, решта нащадків цураються Левка, живучи в місті. В той же час у давній сільський уклад життя вторгається техніка. В буденних сценах з'являються опори ліній електропередач, залізний вітряк, літак у небі й таке інше.

Левко пригадує смерть дружини, відправку сина на війну, встановлення в селі пам'ятника солдату. Він викликає синів до села з міста, але відчуває їхню душевну віддаленість і не знає, як їх наблизити. Руйнується рід, Левко готується до своєї смерті, майструючи домовину.

Наприкінці проте з'являється надія на безсмертя людського духу: має народитися Левків онук, син його загиблого сина-пілота, для якого старий чистить покинуту криницю та садить коло неї яблуню в плодах — дерево життя та безсмертя, біля якої сідає дружина його сина.

Remove ads

Заборона

Одразу після завершення, фільм заборонено постановою ЦК Комуністичної партії України. У Постанові № 3 Державного Комітету України з кінематографії від 10.03.1967 в розділі про хиби в роботі є фраза:

Так, недосвідченість режисера Ю. Іллєнка призвела до того, що у фільмі „Криниця для спраглих“ було допущено ідейні збочення, внаслідок чого фільм не було випущено на екран, а витрати в сумі 268,0 тис. крб списано на збитки.

Як наслідок цієї заборони, в радянському кіно було виник скепсис щодо самого методу метафоричності та притчевості[2].

Вперше фільм показано в листопаді 1987 року на фестивалі українського кіно, який проводив кіноклуб «Восхождение», м. Запоріжжя.

Remove ads

Актори

Знімальна група

Remove ads

Технічні особливості

Фільм знятий на плівку «Нікрон» і має одне з найбільш контрастних зображень в історії українського кіно[3].

Критика

Узагальнити
Перспектива

Критики схвалюють фільм за простоту, чорно-білу кінематографію та її композицію, а також новаторський мінімалістичний звук. Водночас відзначають, що фільм призначений для вузької авдиторії[4][5].

Так, американський журнал «TV Guide» оцінив фільм на 3,5 зірки із чотирьох, і в його огляді стрічки йдеться[4]:

„Криниця для спраглих“ — це абстрактний візуальний твір і не для пересічного кіноглядача, проте має колосальний скарб для тих, хто цінить величну силу простоти. Це проста алегорія про абсолютність людської спраги. Іллєнкові кадри також прості і їхня сила може губитися для сучасної аудиторії, звиклої до високотехнологічних спецефектів.

Натомість, Адам Кук у своєму блозі «Concise Cinema» оцінив фільм на п'ять із десяти зазначивши:

Режисерський дебют Юрія Іллєнка (оператора прекрасних «Тіней забутих предків») це той фільм, який не стерпіла б більшість сучасних глядачів. Місцями він мені видався досить марудним попри гостроцікаву чорно-білу кінематографію та новаторську звукорежисуру.

 — за його словами, фільм «не промовив до нього» попри наявність разючих епізодів та технічних переваг[5]. Володимир Войтенко в газеті «День» пояснював зміст фільму[6]:

«Криниця для спраглих» — фільм-притча. Це метафорична, алегорична, багато в чому символічна оповідь... «Криниця для спраглих» є фактично трагедійним твором, що веде про руйнацію традиційної української цивілізації. Дід Левко з невісткою живе в селі, живе у хаті, що їх замітає пісок забуття. І він — серед цієї фактично пустелі — з усіх можливих сил піклується про криницю, джерело духовної наснаги.

Віра Сивачук у «Суспільному» охарактеризувала «Криницю для спраглих» як «кінопритчу», зазначивши, що в ній відображено вічну тему відчуження[7]:

Скільки сучасних фільмів знято про те, що технології вбивають спілкування, як глобальна мережа віддаляє людей, які сидять поруч? Ця віддаленість залежить не тільки від технологій.
Remove ads

Примітки

Література

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads