Парамонов Іван Олександрович

Іва́н Олекса́ндрович Парамо́нов (17 січня 1996, місто Київ, Україна — 8 червня 2024, Богодухівський район Харківської області, Україна) — український громадський діяч, культурний менеджер, волонтер, військовослужбовець Збройних сил України. Засновник і виконавчий директор громадської організації «Штука». Стипендіат відзнаки «Світло справедливості». Загинув під час бойового завдання в ході російсько-української війни.

Іван Парамонов Парамонов Іван Олександрович
Солдат
Загальна інформація
Народження	17 січня 1996(1996-01-17) Київ, Україна
Смерть	8 червня 2024(2024-06-08) (28 років) Богодухівський район, Харківська область, Україна
Національність	українець
Alma Mater	Національний університет харчових технологій і УКУ
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Територіальна оборона
Формування	112 ОБрТрО
Війни / битви	російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Освіта

Іван Парамонов народився 17 січня 1996 року в Києві. Навчався в Київському ліцеї № 89 імені Григорія Цехмістренка.

Вищу освіту здобував в Національному університеті харчових технологій. У 2021 році закінчив програму «Управління неприбутковими організаціями» Інституту лідерства та управління Українського католицького університету (УКУ).^[1]

У межах академічної мобільності проходив стажування в Католицькому університеті Хорватії^[en] (Загреб), де вивчав досвід постконфліктних громад. Розробив стратегію розвитку ГО «Майстерня мрії» у своїй дипломній роботі на базі досвіду хорватських та сербських організацій.^[2]

Громадська діяльність

Іван Парамонов під час брейнстормінгової сесії ГО «Штука» у Львівській області

Іван Парамонов (по центру) на презентації в Хабі «+/- Нескінченність» у Києві. Зліва на світлині Євген Бражко, справа — Максим Романюк, друзі Івана та колеги-співзасновники ГО «Штука»

Із 2014 року — учасник Революції гідності. З 2015 року — активіст Фундації регіональних ініціатив (ФРІ), очолював її київський осередок у 2016 році. Організовував освітні проєкти та табори, спрямовані на розвиток молоді.^[3]

Брав участь в освітніх таборах, волонтерських та культурних ініціативах у Станиці Луганській, Щасті та Краматорську у складі ГО «Новий Донбас» і «Будуємо Україну разом» (БУР).^[4]

У 2019 році став співзасновником ГО «Штука», яка реалізовувала культурні та медійні проєкти, спрямовані на підтримку молоді з Донеччини та Луганщини, а також покращення іміджу регіону в Україні.^[5]

Також працював над соціальною інтеграцією ветеранів, культурним розвитком та відновленням Донбасу.^[6]

Творчість

Іван Парамонов писав поезію. Серед його віршів: «Різнокольорова», «Біль» (обидва — 2020, Київ).^[7]

Вірш «Різнокольорова»

В один момент настав прекрасний день Бурхливо течія Дніпра гула, човни несла Вона з’явилась ніби акварель Червона, чорна і чудна, наче прийшла весна Весь вечір майоріли стяги По вулицях неслися євробляхи Сміялись, говорили ми, лилось вино І вечір замінив тихенький ранок Та головне було одно: Обійми, очі, руки, поцілунок Що буде далі – я не знаю Але давно такого і не пригадаю Коли гуляв до ранку кожен раз Неначе вперше разом – а ніби і весь час Чи призведе це все до чогось – невідомо Та знаю точно я – момент Він кращий є за віллу в Комо Якщо знаходиш ти потрібний елемент

Вірш «Біль»

Супутник вічного буття Він символом і знаком є життя Щоразу відчуваєш його ти Це означає маєш шанси йти Коли його немає зовсім Це – кінець Твоя душа в Архангелів – їх сім Ти більше не вінець Водночас, в той момент коли прознає тебе він Не можеш нічого робити – не win-win Коли проходить, навпаки, радієш Бо відчуваєш, шо живеш, проте старієш Він кожного життя є частка невід’ємна Того уникнути його ті спроби – то даремно Момент його початку ти не передбачиш Та й зовні ти його ніколи не побачиш Це щось таке, що чутно тільки всередині Щось таке, підвладне лиш одній людині І хоч наука бореться із ним: Фенацетин, ібупрофен, морфін Не завжди хімія потрібна в поміч Оскільки він прийшов, щоб ти навчився дати відсіч Коли ти болі не пізнаєш Як ти добро від зла-то відрізняєш? Блаженство – Інь, а Біль – то Янь Цю парадигму бачиш всюди, де не глянь Щоразу коли тебе мучить він: Духовний чи фізичний Нема різниці: чи Річард, чи то Саладін Допоки він існує – ти є вічний Він завжди пройде То ж не впадай у відчай

Російсько-українська війна

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Іван активно волонтерив, доставляючи гуманітарну допомогу військовим та мешканцям прифронтових громад Донеччини, Луганщини та Харківщини.^[8]

У лютому 2024 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Загинув 8 червня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку внаслідок поранення уламками в шию і серце.^[9]

Поховання та вшанування

Прощання з Іваном Парамоновим відбулося 12 червня 2024 року на Майдані Незалежності в Києві.^[10]

«Це мій брат Іван – наш Герой. Захищаючи свою країну, він загинув… Люблячий син, коханий хлопець, щирий друг, приклад для інших...»

 — [Олександра Москаленко, сестра Івана].

«Для мене Іван — це людина-душа… Поєднання життєрадісності, мудрості, відповідальності й глибини»

 — [Ліна Полихата, керівниця програми УКУ].

У пам'ять про нього було створено стипендійний фонд від Українського католицького університету.^[11]

Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві^[12].

Указом Президента України № 760/2024 від 11.11.2024 р. нагороджений орденом «За мужність» III ступеня^[13]

Розпорядженням Печерської РДА в м. Києві від 05.06.2025 р. № 249 погоджено встановлення меморіальної дошки на фасаді житлового будинку № 17 на Кловському узвозі у Печерському районі міста Києва. В цьому будинку мешкав Іван.

Іван Парамонов залишив значний внесок у розвиток громадянського суспільства України, особливо на сході країни. Його діяльність у сфері культури, освіти та молодіжної політики сприяла зміцненню української ідентичності та підтримці постраждалих регіонів. Його пам'ять вшановують як приклад відданості, мужності та любові до Батьківщини.