Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Парубій Андрій Володимирович
український політик правого спрямування, голова Верховної Ради України (з 14 квітня 2016) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Андрі́й Володи́мирович Парубі́й (нар. 31 січня 1971, Шептицький, Львівська область, Українська РСР, СРСР) — український політик. Голова Верховної Ради України з 14 квітня 2016 року по 28 серпня 2019 року.
Співголова міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України, Сейму Литви та Сейму й Сенату Польщі. Голова Виконавчого комітету Національної парламентської групи в Міжпарламентському союзі. Член РНБО.
Секретар Ради національної безпеки і оборони України з 27 лютого[1] по 7 серпня 2014 року. Народний депутат України 6-го, 7-го та 8-го скликань. Член СНПУ (1994—2004), «Наша Україна» (2004—2012), «Фронт Змін» (2012), ВО «Батьківщина» (2012—2014), «Народний фронт» (2014—2019) та «Європейська Солідарність» (з 2019). Під час Євромайдану був комендантом Самооборони Майдану.
У минулому редактор науково-політичного журналу «Орієнтири».
Remove ads
Біографія
Узагальнити
Перспектива
Андрій Парубій народився 31 січня 1971 року в Червонограді Львівської області України. Онук кулеметника Збройних сил Української держави та Української галицької армії, учасника битви за Львів 1918 року[2].
Стрийки воювали в лавах УПА. Родина була виселена до Сибіру строком на 10 років.
Закінчив історичний факультет Львівського університету (1994, спеціальність — історик, викладач історії), аспірантуру Львівської політехніки (2001, спеціальність — політологія та соціологія).
Працював:
- лаборантом (1987—1989) та старшим лаборантом (1991) Карпатської архітектурно-археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР;
- лаборантом Верхньодністровської слов'яно-руської археологічної експедиції Інституту суспільних наук АН УРСР (1987—1988);
- керівник націоналістичної молодіжної організації — Товариство «Спадщина» (1988). Брав участь у національно-визвольному русі, організовував перші в Україні пікети. У 1989 його було арештовано за організацію несанкціонованого мітингу.
У 2006 Парубій знявся у заставках, ще на той момент новоствореного каналу «Кіно» (зараз «2+2»).
Початок політичної діяльності
З 1990 року — депутат Львівської обласної ради, секретар постійної депутатської комісії з питань молоді й спорту.
У 1991 році разом з Олегом Тягнибоком був одним з засновників Соціал-національної партії України (СНПУ), перейменованої у 2004 у Всеукраїнське об'єднання «Свобода».
У 1994—1998 роках — депутат Львівської міськради, голова депутатської групи.
З 1996 року — керівник Товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту України «Патріот України».
З 1999 року — редактор науково-політичного журналу «Орієнтири».
З 2002 року — депутат, заступник голови Львівської обласної ради.
Активний учасник «Помаранчевої революції». Під час подій листопада-грудня 2004 року був комендантом Українського дому в Києві. Нагороджений пам'ятним знаком «Визначному учаснику Помаранчевої революції». Член політичної ради партії «Наша Україна».
З 2005 року — голова партії «Народний союз «Українці!»», реорганізованої в Громадянське об'єднання «Український дім».
З квітня 2006 року до грудня 2007 року — депутат Львівської обласної ради від «Наша Україна».
У лютому 2010 року Парубій звернувся до Європейського парламенту переглянути свою негативну реакцію на рішення екс-президента України Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері, лідеру «Організації українських націоналістів», звання Героя України.[3]
З 2007 по 2012 — народний депутат України VI скликання від блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Голова підкомітету з питань контролю над здійсненням зовнішніх відносин Комітету Верховної Ради у закордонних справах. Член депутатської групи В'ячеслава Кириленка «За Україну!».
3 лютого 2012 року написав заяву про вихід з партії «Наша Україна». 6 червня вступив до партії «Фронт Змін».
З 2012 по 2014 рік — народний депутат України VII скликання від ВО «Батьківщина». Голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення інтеграції України в міжнародний науковий та освітній простір Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти.
Євромайдан
.JPG)
З листопада 2013 по лютий 2014 року координував щоденне функціонування Євромайдану (м. Київ, Майдан Незалежності); був фактичним комендантом і очільником його наметового містечка та керівником загонів Самооборони Майдану.
Після підписання Президентом Януковичем і лідерами опозиції 21 лютого 2014 року Угоди про врегулювання політичної кризи в Україні, в ніч з 21 лютого на 22 лютого загонами Самооборони, під керівництвом Парубія, був узятий під контроль урядовий квартал в Києві — будівлі Верховної Ради, Адміністрації президента, Кабінету міністрів і МВС.[4][5]
Парубій добровільно склав депутатські повноваження 17 березня 2014 року у зв'язку призначенням на посаду секретаря РНБО.
Секретар РНБО
27 лютого 2014 року, після перемоги Євромайдану і відсторонення Віктора Януковича від влади, указом виконувача обов'язків Президента України Олександра Турчинова Андрій Парубій призначений Секретарем РНБО[1]. На час його перебування на посаді припали початок тимчасової анексії Криму Росією і збройний конфлікт на сході України. Як секретар Ради національної безпеки і оборони, Парубій курирував антитерористичну операцію проти сепаратистів на сході України[6].
19 березня Парубій доручив МВС посилити охорону ядерних об'єктів,[7] 24 березня — «провести розслідування на предмет того, наскільки діяльність російських телеканалів відповідає українському законодавству, якщо є там факти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, заклики до війни, сепаратизму тощо»[8].
7 серпня 2014 року оголосив, що подав відставку із займаної посади[9], додавши, що «в час війни коментувати відставку вважаю неприйнятним»[10]. Того ж дня заяву про відставку підписав Президент Петро Порошенко.[11] 18 серпня виведений зі складу РНБО[12]. Пізніше Парубій пояснив свою відставку існуванням розбіжностей з главою держави. Зокрема, як стверджує Володимир Семків, він критикував мирний план Петра Порошенка, вважаючи його безперспективним[13].
Депутатство (2014–2016)
26 серпня 2014 р. покинув політраду партії «Батьківщина».
10 вересня 2014 року на з'їзді партії «Народний фронт» разом із командирами добровольчих батальйонів був включений до Військової ради — спеціального органу, для розробки пропозицій по обороноздатності України.
На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року обраний народним депутатом України за партійним списком (№ 4 у списку) від Народного фронту[14].
4 грудня 2014 року голосами 313 народних депутатів обраний Першим заступником Голови Верховної Ради України.[15]. Як і голова Верховної Ради, В. Гройсман, А. Парубій підтримав Постанову про особливий порядок самоврядування на Донбасі[16], а також і проєкт змін до Конституції щодо «децентралізації влади», що передбачає цей особливий порядок[17].
Спікер
14 квітня 2016 року Парубія було обрано Головою Верховної Ради[18]. Він замінив на цій посаді Володимира Гройсмана, який очолив Кабінет Міністрів України. Член РНБО[19].
15 лютого 2019 року Парубій підписав розпорядження про створення Офісу парламентської реформи. Голова ВР зазначив, що до роботи в офісі планується залучити 15 співробітників відповідно до напрямів парламентської роботи[20].
2 серпня 2019 року Шевченківський суд Києва зобов'язав ДБР відкрити кримінальне провадження щодо Парубія через можливе втручання його у виборчий процес[21].
Remove ads
Політичні погляди
Андрій Володимирович Парубій є прихильником створення Балто-Чорноморського союзу. Про це він, зокрема заявив 20 травня 2016 року в інтерв'ю телеканалу «Рада» після зустрічі 16 травня з главою польсько-української групи дружби у парламенті Польщі Міхалом Дворчіком[pl]. За словами Парубія «Україна має стати одним із центрів ухвалення рішень, одним з центрів впливу як велика могутня держава». Він також зауважив, що «ідея Балто-Чорноморського союзу, як одного з форматів європейської інтеграції України, є надзвичайно перспективною і важливою для нашої держави».[22]
18 липня 2024 року в Шевченківському суді м.Києва підтримав звинуваченого полковника Романа Червінського.
Remove ads
Нагороди та почесні звання
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (23 червня 2009 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина[23]
- Орден «За заслуги» III ст. (6 грудня 2006 року) — за вагомий особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю і високий професіоналізм[24]
- Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016 року) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу[25]
- Почесна грамота Президента України
- Орден хреста Святого Андрія Первозванного. Вселенський патріарх Варфоломій нагородив 6 січня 2019 року[26].
Родина та особисте життя
Дружина — Уляна Юріївна, працює на кафедрі фольклористики Львівського національного університету. Дочка — Ярина (нар. 2001).
Книги
- Погляд справа: статті, виступи, інтерв'ю. — Львів: Орієнтири, 1999. — 44 с.
- Записки коменданта: хроніка Українського дому — фортеці Помаранчевої революції — Львів: Ліга-Прес, 2005. — 112 с. — ISBN 966-397-011-1
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads