Полтавець-Остряниця Іван Васильович

Іва́н Васи́льович Полтавéць-Остряни́ця (* 26 вересня 1890(18900926), с. Балаклея, Смілянський район, Черкащина (за іншими даними с. Суботів, Чигиринський район, Черкащина) — † 17 січня 1957, Мюнхен, ФРН) — український військовик та політичний діяч, консерватор, монархіст-гетьманець, нащадок козацького роду гетьмана Якова Остряниці, офіцер російської царської армії в роки Першої світової війни, наказний отаман Вільного Козацтва України (1917—1920). Ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського. Генеральний писар Української Держави (1918), отаман Українського національного козацького товариства (1920—1936), у 1926 р. обраний Гетьманом Самостійної Соборної України, отаман Українського Вільного Козацтва (1936—1942), (Українського Національного Козацького Руху (1942—1945), отаман Запорізької бригади УВК Української Національної Армії.

Іван Полтавець-Остряниця
Іван Полтавець-Остряниця. Київ, 1918
Народився	26 вересня 1890(1890-09-26) с. Балаклея, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер це Смілянський район, Черкаська область (за іншими даними с.Суботів, Чигиринський район, Черкаська область)
Помер	17 січня 1957(1957-01-17) (66 років) Мюнхен, Баварія, ФРН
Країна	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	політик, офіцер
Галузь	політика[1] і військова служба[1]
Alma mater	Єлисаветградське кавалерійське училище
Знання мов	українська[1]
Учасник	Перша світова війна
Військове звання	полковник Армії Української держави
Партія	консерватор, гетьманець
Конфесія	православний
Герб
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Дитинство. Юність

Народився 26 вересня 1890 року в Балаклеї під Смілою (за іншими даними у Суботові біля Чигирина). Сім'я походила з давнього кубанського козацького роду. В ранньому віці втратив батька. Вихованням та освітою сина займалась мати — сільська учителька.

Київ, 1918 рік

Делегація Кубанського крайового уряду на прийомі у гетьмана. 1-Павло Скоропадський, 2-В'ячеслав Ткачов, 3-Олександр Палтов, 4-Герасим Вдовенко (ймовірно), 6-Михайло Ханенко, 7-Кузьма Безкровний (ймовірно), 8-Гнат Зеленевський, 9-Іван Полтавець-Остряниця (ймовірно), 10-Євген Лібов, 11-Костянтин Прісовський

Військова кар'єра

Закінчив Чугуївське військове училище. Служив офіцером у пішому полку на Кубані. Учасник Першої світової війни. «Був видатним офіцером, мав всі ордени, включаючи Георгієвську зброю»^[2]. Мав звання підполковника царської армії.

Революція

Один з організаторів української військової маніфестації у Петрограді у березні 1917 року. У жовтні 1917 року обраний наказним отаманом Вільного козацтва. Навесні 1918 року — близький соратник генерала П. Скоропадського, член створеної ним Української народної громади. Учасник гетьманського перевороту. За Гетьманату 1918 року — генеральний писар П. Скоропадського. З 1919 року — на еміграції.

Холодний Яр

… Десь на Канівщині, незабаром після відходу з Холодного Яру, знайшов свій кінець отаман Полтавець. При спробі переходу через Дніпро його і його поріділу банду було цілком знищено…[3]

Еміграція

Всупереч заяві чекіста Пташинського, Іван Полтавець-Остряниця залишився живим. Наприкінці 1920 р. він знайшов притулок у Мюнхені. Незабаром — поруч з Павлом Скоропадським та Василем Вишиваним — він став одним із лідерів української монархічної еміграції.

Іван Полтавець-Остряниця був активним діячем Гетьманського руху в еміграції у 1920-х рр., але згодом розійшовся зі Павлом Скоропадським і став його противником.

1 липня 1926 року в своєму «1-му Універсалі до Українського козацького народу» він проголосив себе «Гетьманом і національним вождем всієї України обох боків Дніпра та військ козачих і запорозьких». Пізніше він також проголосив себе диктатором «Української народної козацької республіки».

На початку 1920-х років Іван Полтавець-Остряниця встановлює зв’язки з російськими монархічними організаціями (зокрема, з генералом Василем Біскупським) та націонал-соціалістичним рухом у Німеччині, зокрема з його провідниками Адольфом Гітлером, Альфредом Розенбергом та іншими.^[4]

Полтавець-Остряниця познайомився з Альфредом Розенбергом і підтримував з ним дружні стосунки. За непідтвердженими даними, він міг вступити до Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини.^[5] Він лобіював ідею використання української військової еміграції у майбутній війні проти СРСР та сподівався, що Німеччина відродить незалежну Українську державу, або принаймні надасть їй автономію під гетьманським проводом (звісно, під його власним).

У жовтні 1920 року створено філію Козачої ради Українського вільного козацтва в Берліні. До її складу увійшли Гнат Зеленевський, Крига та Полтавець-Остряниця (всього 9 осіб). «Філія постановила знов ушанувати Скоропадського гетьманським титулом, додержуючись при цім старої програми… Скоропадський відмовився, одначе, від всеукраїнського гетьманства, згодившись лише прийняти отаманство над вільним козацтвом^[6]».

У 1921 році у Відні було засновано Українське національне вільнокозацьке товариство (УНВкТ). Полтавець-Остряниця був одним із його активних діячів, спочатку поряд з ерцгерцогом Вільгельмом Габсбургом (Василем Вишиваним), який очолював товариство.

Іван Полтавець-Остряниця очолював Українське національне козацьке товариство (УНАКОТО) з 1923 по 1933 рік, а згодом — Український національний козацький рух (УНАКОР) у період з 1935 по 1945 рік. Обидві організації пропагували ідею української державності, яка мала бути встановлена у формі козацької диктатури або монархії, очолюваної ним самим як «Гетьманом і національним вождем».

Діяльність УНАКОТО та УНАКОР була проявом глибокого розколу в українському гетьманському русі в еміграції. Полтавець-Остряниця позиціонував себе як справжнього лідера козацького відродження, критикуючи Скоропадського за його політичні помилки 1918 року та оточення.

Незважаючи на його пронімецьку орієнтацію та членство в НСДАП (Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини), Полтавець-Остряниця, як і багато інших українських діячів, врешті-решт став жертвою німецької репресивної політики.

Зусилля Полтавця-Остряниці, як і багатьох інших українських політичних емігрантів, які робили ставку на Німеччину, закінчилися повним провалом і дискредитацією ідеї українського козацького руху через співпрацю з тоталітарним режимом. З 1942 року він фактично відійшов від політичної діяльності.

Це найбільш суперечливий і негативний аспект його біографії. Він не просто орієнтувався на Німеччину, а й співпрацював з НСДАП (за деякими даними, був її членом) і намагався використати Третій Райх для встановлення власної диктатури в Україні. Співпраця з тоталітарним і злочинним нацистським режимом є неприйнятною для більшості демократичних суспільств.^[7]

Помер в Мюнхені у 1957 році.

Вшанування пам'яті

У місті Черкаси провулок Філатова перейменували на провулок Івана Полтавця-Остряниці.^[8]

У місті Первомайськ Миколаївської області вулицю Черняховського перейменували на вулицю Івана Полтавця-Остряниці.^[9]

Видання

• Полтавець-Остряниця І. Бог і єдина козацька нація. — Б.м. (Скитальщина) : Українське Козацтво — УНАКОР, 1933. — 92 с.

Див. також

• Українське Вільне Козацтво
• Козачий націоналізм