Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Полтавець-Остряниця Іван Васильович
український військовик та політичний діяч З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Іва́н Васи́льович Полтавéць-Остряни́ця (* 26 вересня 1890, с. Балаклея, Київська губернія, Російська імперія (за іншими даними с. Суботів, Чигиринський район, Черкащина) — † 17 січня 1957, Мюнхен, ФРН) — український військовик та політичний діяч, консерватор, монархіст-гетьманець, нащадок козацького роду гетьмана Якова Остряниці, офіцер російської царської армії в роки Першої світової війни, наказний отаман Вільного Козацтва України (1917—1920). Ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського. Генеральний писар Української Держави (1918), отаман Українського національного козацького товариства (1920—1936), у 1926 р. обраний Гетьманом Самостійної Соборної України, отаман Українського Вільного Козацтва (1936—1942), (Українського Національного Козацького Руху (1942—1945), отаман Запорізької бригади УВК Української Національної Армії.
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Дитинство. Юність
Народився 26 вересня 1890 року в Балаклеї під Смілою (за іншими даними у Суботові біля Чигирина). Сім'я походила з давнього кубанського козацького роду. В ранньому віці втратив батька. Вихованням та освітою сина займалась мати — сільська учителька.
.jpg)
Військова кар'єра
Закінчив Чугуївське військове училище. Служив офіцером у пішому полку на Кубані. Учасник Першої світової війни. «Був видатним офіцером, мав всі ордени, включаючи Георгієвську зброю»[2]. Мав звання підполковника царської армії.
Українська революція
Один з організаторів української військової маніфестації у Петрограді у березні 1917 року. У жовтні 1917 року обраний наказним отаманом Вільного козацтва.
10 листопада 1917 року наказний отаман Вільного козацтва Полтавець-Остряниця та його генеральна старшина перебазувалися до містечка Біла Церква на Київщині, яке було визначене місцем постійного перебування після з'їзду. На одному із засідань Генеральна козацька рада дійшла висновку, що Центральна Рада нездатна ефективно створити та розбудувати Українську державу.
У зв'язку з цим, Генеральна козацька рада вирішила встановити в Україні гетьманський лад як необхідну передумову для закладення міцного фундаменту державності. Кандидатом на посаду гетьмана був обраний Павло Скоропадський.
Політична програма Вільного козацтва виходила з необхідності побудови Самостійної Української козацької держави під твердою національною державною владою та організацією козацького війська, розв'язання земельного питання на користь малоземельних, створення союзу з козацькими та кавказькими державами, забезпечення соціальних прав робітників і негайного проголошення автокефалії Української православної церкви.
Іван Полтавець-Остряниця навесні 1918 року став близьким соратником генерала Павла Скоропадського та долучився до створеної ним Української народної громади. Він був учасником гетьманського перевороту і в період Гетьманату 1918 року обіймав посаду генерального писаря при Скоропадському.
Під час війни з більшовиками Іван Полтавець-Остряниця командував одним з українських козацьких загонів, що з-під Житомира наприкінці лютого 1918 р. просувалися на визволення столиці УНР. На початку березня 1918 р. він опиняється у Києві, де мешкає у готелі спільно з Павлом Скоропадським та Георгієм Зеленевським і був одним із найактивніших членів Української народної громади.
В обов’язки Івана Полтавця входило залучення до лав організації якомога більше вільних козаків. Саме з Іваном Полтавцем-Остряницею та Гнатом Зеленевським Павло Скоропадський прибув автомобілем у цирк Крутикова, де відбулося обрання гетьмана України. У той день, 29 квітня 1918 р., Павло Скоропадський призначив Івана Полтавця-Остряницю своїм генеральним писарем.
Старшина для доручень штабу Запорозького корпусу Василь Євтимович дає таку характеристику Івану Полтавцю:
«Полтавець-Остряниця – це був великий знавець придворної етикети й звичаїв – побутовщини з часів давнішої Гетьманщини й під цим поглядом надавався ліпше на Головного Церемонімайстра, ніж на Генерального Писаря»
Василь Євтимович також змальовував далі Івана Полтавця-Остряницю:
«Вище середнього зросту, сильно збудований, стрункий, добре вигімнастикований, із рівним носом, із чорно-вогнистими очима, з підстриженою “під гичку“ чорно-кучерявою чуприною, з невеличким пушистим вусом, що відтінював гарно вирізані вуста».
Він додавав, що «у дорогі кармазини, з безцінною дамаскою при боці, підперезаний дорогим золототканим шалем, у жовтих сап’янцях, на яких мелодійно подзвонюють у підібраних тонах срібно-позолочені, дорогої сніцерської роботи, остроги, стилізовано скопійовані з музейних взірців», Іван Полтавець-Остряниця «ніби зіскочив із старого портрета» й був «класичним взірцем українського мужеського типу». Говорив Полтавець-Остряниця українською, «кокетуючи запозиченими із старого словництва архаїзмами».
Водночас Павло Скоропадський так змальовував свого генерального писаря:
«Недурна людина, великий український ентузіаст, гетьманець, надзвичайно честолюбний, авантюрист у повному сенсі цього слова, його можна було підбити на патріотичний захід. Дуже високої думки про себе, дійсно чудово говорив й володів пером і недурно малював. Часто хтів грати ролю йому не по плечу, дуже був підданий лестощам».
З 16 червня 1918 року згідно з наказом військового міністра Олександра Рогози, Іван Полтавець увійшов до складу нової Генеральної Козацької Ради, що мала розробити козацький Статут відповідно до запланованої гетьманом козацької реформи та став членом її президії.
Начальник Штабу гетьмана називав І. Полтавця-Остряницю (поряд із самим собою, Г. Зеленевським та О. Палтовим) одним із тих людей, що були найбільш наближені до Павла Скоропадського й мали на нього найбільший вплив. І так вважало багато хто в той час. Проте, як правило, ступінь впливу І. Полтавця на гетьмана значно перебільшувався, а з огляду на вдачу натури генерального писаря, не виключено, що й завищувався ним самим. З цього приводу сам гетьман зазначав:
«Ті, котрі зображували його [Полтавця] якимось Бісмарком, жорстоко помилялися, так само, як і багато тих, котрі запевнювали мене, що це мій геній зла», – додаючи, що особисто він І. Полтавця-Остряницю «чудово вивчив і, віддаючи йому належне, завжди ставився до його доповідей далеко не з тією увагою, яку припускали».
Разом з тим Павло Скоропадський усе ж довіряв Івану Полтавцю-Остряниці хоч і з певною іронією щодо його романтизму та авантюрницьких нахилів. У своїх спогадах командир корпусу Січових стрільців полковник Євген Коновалець згадував, що під час його переговорів із німецьким командуванням у листопаді 1918 р. Іван Полтавець-Остряниця за наказом гетьмана без успіху намагався налагодити контакти з повстанськими військами Директорії.[3]
Еміграція
З 1919 року на еміграції. Наприкінці 1920 року він знайшов притулок у Мюнхені. Незабаром — поруч з Павлом Скоропадським та Василем Вишиваним — став одним із лідерів української монархічної еміграції.
Спочатку був активним діячем Гетьманського руху, але згодом розійшовся зі Павлом Скоропадським і став його противником.
1 липня 1926 року в своєму «1-му Універсалі до Українського козацького народу» він проголосив себе «Гетьманом і національним вождем всієї України обох боків Дніпра та військ козачих і запорозьких». Пізніше також проголосив себе диктатором «Української народної козацької республіки».
На початку 1920-х років Іван Полтавець-Остряниця встановлює зв’язки з російськими монархічними організаціями (зокрема, з генералом Василем Біскупським) та націонал-соціалістичним рухом у Німеччині, зокрема з його провідниками Адольфом Гітлером, Альфредом Розенбергом та іншими.[4]
Полтавець-Остряниця познайомився з Альфредом Розенбергом і підтримував з ним дружні стосунки.[5]
У жовтні 1920 року створено філію Козачої ради Українського вільного козацтва в Берліні. До її складу увійшли Гнат Зеленевський, Крига та Полтавець-Остряниця (всього 9 осіб). «Філія постановила знов ушанувати Скоропадського гетьманським титулом, додержуючись при цім старої програми. Скоропадський відмовився, одначе, від всеукраїнського гетьманства, згодившись лише прийняти отаманство над вільним козацтвом[6]».
У 1921 році у Відні було засновано Українське національне вільнокозацьке товариство (УНВкТ). Полтавець-Остряниця був одним із його активних діячів, спочатку поряд з ерцгерцогом Вільгельмом Габсбургом (Василем Вишиваним), який очолював товариство.
Згодом Іван Полтавець-Остряниця очолював Українське національне козацьке товариство (УНАКОТО) з 1923 по 1933 рік, а потім — Український національний козацький рух (УНАКОР) у період з 1935 по 1945 рік. Обидві організації пропагували ідею української державності, яка мала бути встановлена у формі козацької диктатури або монархії, очолюваної ним самим як «Гетьманом і національним вождем».
Діяльність УНАКОТО та УНАКОР була проявом глибокого розколу в українському гетьманському русі в еміграції. Полтавець-Остряниця позиціонував себе як справжнього лідера козацького відродження, критикуючи Скоропадського за його політичні помилки 1918 року та оточення.
З 1942 року він фактично відійшов від політичної діяльності. Він мешкав у Берліні на Шпіхернштрассе, 8б і був, навіть, запроторений до німецького концентраційного табору (концтабору), з якого вийшов лише наприкінці війни. Після звільнення проживав біля Мюнхена, у громаді Планегг.[7]
Remove ads
Вшанування пам'яті
У місті Черкаси провулок Філатова перейменували на провулок Івана Полтавця-Остряниці.[8]
У місті Первомайськ Миколаївської області вулицю Черняховського перейменували на вулицю Івана Полтавця-Остряниці.[9]
Видання
- Полтавець-Остряниця І. Бог і єдина козацька нація. — Б.м. (Скитальщина) : Українське Козацтво — УНАКОР, 1933. — 92 с.
Див. також
Примітки
Джерела та література
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads