Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Цимбалар Ілля Володимирович
радянський, український та російський футболіст З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Ілля́ Володи́мирович Ци́мбалар (рос. Илья Владимирович Цымбаларь; також відомий, як Ци́ля (рос. Цыля)[1]; 17 червня 1969, Одеса, СРСР — 28 грудня 2013, Одеса, Україна) — радянський, український та російський футболіст, лівий півзахисник, нападник. Майстер спорту Росії.
Насамперед відомий виступами за одеські СКА та «Чорноморець», а також московський «Спартак», а також національну збірну України та національну збірну Росії. У складі цих та інших команд: шестиразовий чемпіон Росії, триразовий володар кубку Росії, володар кубку України, володар кубку Федерації футболу СРСР, учасник чемпіонатів світу 1994 та Європи 1996 з футболу у складі збірної Росії. Учасник першого в історії матчу збірної України.
По завершенні ігрової кар'єри Цимбалар став футбольним тренером. Відомий, як голова тренерських штабів таких футбольних клубів, як «Хімки», «Спартак-МЖК» та «Нижній Новгород». Також він працював у таких клубах, як ярославльський «Шинник» та дублю московського «Спартака». Також він працював на посаді віце-президента махачкалінського «Анжі».
У вересні 2014 року на честь Іллі Цимбаларя відкрили зірку під його іменем на Алеї слави «Чорноморця», яка знаходиться в Парку Шевченка.
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Клубна кар'єра
Перші роки
Вихованець СДЮШОР «Чорноморець» імені А. Ф. Зубрицького[2], перший тренер — Г. Ф. Кривенко. Випускник Київського спортінтернату[3]. У дорослому футболі Ілля дебютував 1986 року виступами за місцеву команду — «Чорноморець», проте, грав лише у дублюючому складі, після чого ненадовго перебрався в аматорську команду «Динамо», яка була також з Одеси.
«Чорноморець»
1987 року Цимбалар мав пройти військову службу. Однак, так як юнак грав у футбол, він був відправлений до місцевого футбольного клубу СКА, де грав до 1989 року. Своєю грою за останню команду знову привернув увагу представників тренерського штабу «Чорноморця», до складу якого повернувся того ж року, по закінченні військової служби. На той час клуб, як і минулого разу, грав у вищій лізі чемпіонату СРСР, а головував команду один з найкращих тренерів України того часу — Віктор Прокопенко.
Повернувшись у клуб молодик майже одразу отримав місце в основному складі команди. Першого ж року перебування у новій команді, Цимбалар разом з іншими «моряками» виграв один з найбільш відомих неофіційних футбольних призів «Кубок прогресу», який надавався команді за найкращий показник прогресу між нинішнім та минулим сезонами. Того року «Чорноморець» зайняв шосте місце у чемпіонаті, що дало можливість команді зіграти наступного року у розіграші кубку УЄФА 1990—1991 років.
Свій перший матч у єврокубковому турніру Ілля відіграв 19 серпня 1990 року. Того року під час жеребкування в 1/32 фіналу морякам випав норвезький «Русенборг» з міста Тронгейм. Вже на третій хвилині матчу Цимбалар під дощем на Центральному стадіоні ЧМП відкрив рахунок, а іще три голи забили українці, Іван Гецко та Георгій Кондратьєв а також норвежець, Геран Серлот. Того дня українська команда виграла з рахунком 3:1.[4] Того сезону одесити дійшли до 1/8 фіналу кубку СРСР та посіли дев'яте місце у чемпіонаті. У Кубку УЄФА «Чорноморець» разом із Іллєю, того сезону пройшов норвезьку команду, однак, у наступному раунді вилетів від футбольного клубу «Монако».
Цього разу Ілля відіграв за одеську команду наступні чотири з половиною сезони своєї ігрової кар'єри.
«Спартак»
На початку 1993 року Цимбалар уклав контракт з московським «Спартаком»[2], у складі якого провів наступні сім сезонів своєї кар'єри гравця. Граючи у складі «червоно-білих», також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. Тільки наприкінці сезону 1999 року Ілля покинув команду. У складі цієї команди Ілля шість разів ставав чемпіоном країни та двічі ставав володарем кубку.[2]
 |
Все сниться: і тренування, і ігри. Забиваю частенько та весь час у червоно-білій формі. Та й взагалі, "Спартак" здебільшого сниться. Все ж найкращі роки пройшли у цій команді…
Оригінальний текст (рос.)
…Все снится: и тренировки, и игры. Забиваю частенько и все время в красно-белой форме. Да и вообще, "Спартак" в основном снится. Все-таки лучшие годы прошли в этой команде… |
 |
— Ілля Цимбалар, [5] | ||
«Локомотив» та «Анжі»
Протягом сезону 2000 року захищав кольори ще однієї московської команди — «Локомотив».
Завершив професійну ігрову кар'єру в «Анжі», за який виступав протягом 2001—2002 років.
Збірна
1992 року зіграв три товариські матчі за збірну України.
Згодом, Цимбалар прийняв пропозицію Федерації футболу Росії приєднатися до національної збірної і 1994 року дебютував в офіційних матчах у складі цієї команди. Пізніше за зміну громадянства Олег Лужний назвав Цимбаларя зрадником України.[6]
У складі збірної Росії був учасником чемпіонату світу 1994 року у США та чемпіонату Європи 1996 року в Англії.
Протягом кар'єри у збірній Росії, яка тривала 6 років, провів у формі головної команди країни 28 матчів, забивши 4 голи.
Матчі
Всього: 3 матчі; 1 нічия, 2 поразки.
Всього: 28 матчів; 19 перемог, 3 нічиї, 6 поразок.
Тренерська кар'єра
Завершивши ігрову кар'єру, Цимбалар став віце-президентом клубу «Анжи». З 2003 по серпень 2004 року очолював дублюючий склад московського «Спартака». З вересня по листопад 2004 року був тренером «Хімок».
10 червня 2006 року Ілля Цимбалар став головним тренером команди «Спартак-МЖК» з Рязані і в цьому ж сезоні вивів клуб в перший дивізіон. За підсумками сезону він був визнаний найкращим тренером Другого дивізіону зони «Центр». У грудні 2006 року керівництво команди не зуміло досягти домовленості з тренером про продовження контракту, і він покинув Рязань.
З лютого 2008 року Цимбалар був головним тренером футбольного клубу «Нижній Новгород»[8], який 2008 року почав виступи у Другому дивізіоні. На цій посаді він змінив іншого молодого тренера, також учасника чемпіонату світу 1994 року, Дмитра Кузнєцова, який пропрацював з командою менше двох місяців.
23 червня 2008 рока за сімейними обставинами — у зв'язку зі смертю матері — залишив посаду головного тренера ФК «Нижній Новгород». Восени повернувся до тренерського штабу нижньогородського клубу. 29 листопада 2008 року знову призначений головним тренером. У січні 2009 знову пішов з посади, за власним бажанням.
22 грудня 2009 року призначений помічником Ігоря Ледяхова, що став в той же день головним тренером ярославського «Шинника»[9]. 11 травня 2010 контракт з Ледяхова був розірваний за обопільною згодою. Разом з Ледяховим покинув «Шинник» і весь тренерський штаб клубу, в тому числі Цимбалар[10].
16 грудня 2010 року став старшим тренером «Хімок».[11], але вже 31 березня 2011 року контракт Цимбаларя з клубом був розірваний за обопільною згодою.[12]
В останні роки був без роботи, грав за ветеранів «Спартака».[13] Потім повернувся до рідної Одеси.
Смерть
28 грудня 2013 року футбольний агент Роман Орещук повідомив в Твіттері, що Ілля Цимбалар пішов з життя.[14] Причиною смерті стала хвороба серця.[15][16][17][18] За свідченнями свояка Цимбаларя, Геннадія Нижегородова, Ілля помер вдома від серцевого нападу.[2]
Remove ads
Статистика виступів
Remove ads
Особисте життя
Живучи в Одесі, ще за радянських часів, футболіст проживав на вулиці Енгельса, 26 (нині вулиця Маразліївська), навпроти Центрального стадіону ЧМП.[20]
Цимбалар був свояком колишнього футболіста Геннадія Нижегородова, його дружина, Ірина[20] — сестра Геннадія. Окрім того Цимбалар хрещений батько дітей Нижегородова[2]. Також у Іллі Володимировича було два сини — Сергій (18.12.1988) та Олег (20.04.1990). До речі, їхні хрещені батьки колишні колеги Іллі Володимировича — Сергій Гусєв і брати Олександр та Юрій Никифорови. Обидва цікавилися футболом і грали у СДЮШОР «Спартак». Сергій був нападником московського «Спартака» та молодіжної команди «Спартака», потім грав в Україні, за «Чорноморець-2» з Одеси та основну команду одеського «Чорноморця». Не досягши успіху у футболі, 2008 року Сергій Ілліч почав грати за команди з чемпіонату Одеської області[20]. Поступив на навчання Московську академію фізичної культури. Олег був півзахисником молодіжної команди московських клубів «Спартака» та «Ніки», а також підмосковних «Хімок».[21]
Титули та досягнення
Узагальнити
Перспектива
Командні
Офіційні
СРСР
«Чорноморець» Одеса:
Володар Кубку Федерації футболу СРСР: 1990.
Україна
«Чорноморець» Одеса:
Бронзовий призер Чемпіонату України: 1992–1993.- Володар Кубку України: 1992.
Росія
«Спартак» Москва:
- Золотий призер Чемпіонату Росії: 1993, 1994, 1996, 1997, 1998, 1999.
- Бронзовий призер Чемпіонату Росії: 1995.
- Володар Кубку Росії: 1994, 1998.
Фіналіст Кубку Росії: 1996.
«Локомотив» Москва:
- Срібний призер Чемпіонату Росії: 2000.
- Володар Кубку Росії: 2000.
«Анжі»:
- Фіналіст Кубку Росії: 2001.
Європа та інші міжнародні призи
«Спартак» Москва:
- Півфіналіст Кубку УЄФА: 1997–1998.
- Півфіналіст Кубку володарів кубків УЄФА: 1992–1993.
- Володар Кубку Співдружності: 1993, 1994, 1995, 1999.
- Фіналіст Кубку Співдружності: 1997, 1998.
Неофіційні
«Чорноморець» Одеса:
- «Гроза авторитетів»: 1991.
- «Крупного рахунку»: 1991.
- «Кубок прогресу»: 1989, 1991.
- «Справедливої гри»: 1991.
Індивідуальні
- Футболіст року в Росії за версією журналу «Спорт-Экспресс»: 1995
- Футболіст року в Росії за результатами опитування тижневика «Футбол» : 1995
- У списках 33 найкращих футболістів чемпіонату Росії: № 1 — 1994, 1995, 1996, 1998; № 2 — 1993
- Журі конкурсу «чемпіонату Росії з футболу — 20 років» визнало найкращим правим півзахисником російських чемпіонатів 1992—2012 років.[22]
Remove ads
Примітки
Джерела
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads