Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Genesis
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Genesis — британський музичний гурт, створений 1967 року, що належить до одних з піонерів прогресивного року. Гурт отримав низку нагород, серед яких премії «Греммі», продав у всьому світі понад 150 мільйонів альбомів (з яких близько 22 мільйонів у США) й потрапив за цим показником у топ-30 усіх часів. Найвідоміші учасники гурту, Пітер Гебріел та Філ Коллінз, зробили успішні сольні кар'єри.
Гурт періодично змінював склад, найсерйозніша зміна відбулася 1975 року, коли його залишив Гебріел і основним вокалістом став барабанщик Коллінз. 1997 року перед записом останнього студійного альбому Calling All Stations[en] Коллінза замінив Рей Вілсон[en]; у зв'язку з комерційним неуспіхом цього диску гурт заявив про розпуск, але надалі він знову об'єднався для концертних турів Turn It On Again[en] (2007) і The Last Domino?[en] (2021).
15 березня 2010 року гурт ввели до Зали слави рок-н-ролу.
Remove ads
Історія
Узагальнити
Перспектива
1967—1969: формування, ранні записи, From Genesis to Revelation
Засновники гурту Genesis, Пітер Гебріел, Тоні Бенкс[en], Ентоні «Ент» Філліпс[en], Майк Резерфорд[en] і барабанщик Кріс Стюарт[en], познайомилися в Чартергаус-Скул, державній школі в Годалмінзі[en] (графство Суррей). Бенкс і Гебріел прийшли до школи у вересні 1963 року, Резерфорд — у вересні 1964 року, а Філліпс — у квітні 1965 року[1]. Всі п'ятеро були членами шкільних музичних колективів: Філліпс і Резерфорд грали в гурті Anon разом із співаком Річардом Макфейлом, басистом Ріверсом Джобом і барабанщиком Робом Тайреллом, а Гебріел, Бенкс і Стюарт — в гурті Garden Wall[1].
У січні 1967 року, після розпаду обох гуртів, Філліпс і Резерфорд продовжили складати пісні разом й записали демо-касету в домашній студії свого друга, запросивши для цього Бенкса, Гебріела і Стюарта. Вони записали шість пісень: «Don't Want You Back», «Try a Little Sadness», «She's Beautiful», «That's Me», «Listen on Five» та інструментальну «Patricia»[1][2]. Надалі бажаючи зробити професійний запис пісень, вони звернулися до випускника Чартергауса Джонатана Кінга[en] з пропозицією стати їхнім видавцем і продюсером. Кандидатуру Кінга вони обрали після успіху 1965 року його синглу «Everyone's Gone to the Moon», що потрапив у топ-5 британського чарту[3]. Друг гурту передав касету Кінгу, яка відразу ж зацікавила його[4]. Кінг погодився взяти на себе керівництво гуртом, влаштувавши їм підписання однорічного контракту з лейблом Decca. На той час вік учасників гурту становив 15—17 років[5].
За період з серпня по грудень 1967 року гурт у складі п'ятьох музикантів створив добірку потенційних синглів у студії Regent Sound на Денмарк-Стріт у Лондоні, де вони намагалися записати довші та складніші композиції, але Кінг порадив їм дотримуватися більш простого поп-звучання[6][7]. Врахувавши це Бенкс і Габріель написали пісню «The Silent Sun»[en], яка була пастишем на Bee Gees, одного з улюблених гуртів Кінга, її записали з оркестровими аранжуваннями, створеним Артуром Грінслейдом[en][1]. Гурт розглядав різні варіанти своєї назви, у тому числі запропоновану Кінгом «Gabriel's Angels» («Янголи Гебріела»). У підсумку вони обрали назву Кінга «Genesis», що ознаменувало початок його продюсерської кар'єри. Для першого їхнього синглу Кінг вибрав «The Silent Sun», Б-сторона якого містила пісню «That's Me». Сингл вийшов в лютому 1968 року[8][9], він кілька разів прозвучав на BBC Radio One і Radio Caroline[en], але не мав комерційного успіху. Другий сингл, «A Winter's Tale» / «One-Eyed Hound», вийшов у травні 1968 року, але також не мав успіху[10]. Три місяці по тому Стюарт покинув гурт, щоб продовжити навчання [9]. Його замінив інший учень Чартерхауса, Джон Сілвер[en][11].
Кінг вважав, що гурт досягне більшого успіху, маючи альбом[11]. В результаті вони випустили альбом From Genesis to Revelation[en], який записали протягом 10 днів на студії Regent Sound під час літніх канікул у серпні 1968 року[12]. Кінг зібрав треки в концептуальний альбом, який він і продюсував. Грінслейд додав до пісень оркестрові аранжування, про що гурт не знав до виходу альбому. Філліпс був незадоволений доповненнями Грінслейда[13]. Коли лейбл Decca виявив, що у США вже існує гурт під назвою Genesis, Кінг відмовився змінювати назву свого проекту. Він зробив компромісне рішення, видаливши назву гурту з обкладинки альбому, в результаті чого вона стала мінімалістичною, з назвою, надрукованою на чорному тлі[14]. Коли альбом вийшов у березні 1969 року, він став комерційним провалом, оскільки багато музичних магазинів, побачивши назву, віднесли його до розділу релігійної музики[9]. Бенкс згадував, що «приблизно через рік» альбом «продався накладом 649 копій»[15]. Третій сингл, «Where the Sour Turns to Sweet» / «In Hiding», вийшов у червні 1969 року[10]. Жоден з релізів не мав комерційного успіху. Відсутність успіху призвела до розриву гурту з Кінгом і Decca[16]. Кінг продовжував володіти правами на альбом, який неодноразово перевидавали. 1974 року альбом посів 170 місце в США[9][17].
Після запису альбому учасники гурту на рік розійшлися: Гебріел і Філліпс залишилися в Чартергаусі, щоб здати іспити, Бенкс поступив до Університету Сассексу, а Резерфорд навчався у Технологічному коледжі Фарнборо[18]. У середині 1969 року вони знову зібралися, щоб обговорити своє майбутнє, оскільки продовження навчання могло призвести до розпаду гурту. Філліпс і Резерфорд вирішили присвятити себе музиці на повстійній основі, оскільки на той час вони почали писати більш складні пісні, ніж їхні попередні композиції з Кінгом[19]. Після того як Бенкс і Гебріел вирішили теж приєднатися до них, у серпні 1969 року вони вчотирьох повернулися до студії Regent Sound і зробили з Сільвером ще чотири демо-записи: «Family» (пізніше стала відома як «Dusk»), «White Mountain», «Going Out to Get You» і «Pacidy». Стрічка була відхилена всіма лейблами, які її прослухали[20]. Надалі Сільвер покинув гурт задля навчання у США менеджменту у сфері розваг. Його замінив барабанщик Джон Мейг'ю[en], тесляр за професією, якого знайшли за номером телефону, який він розмістив у об'явах по всьому Лондону[9][21][22].
1969—1970: перші концерти, Trespass
Наприкінці 1969 року Genesis перебралися в котедж, що належав батькам Макфейла, у Воттоні (Суррей), де складали пісні, репетирувати і розробляли свої сценічні виступи[23]. Серйозно ставлячись до своєї роботи, вони грали разом по 11 годин на день[24]. Їхній перший концерт як гурту Genesis відбувся у вересні 1969 року на підлітковому дні народження[1][25]. Це був початок серії концертів у невеликих залах по всій Великій Британії, серед яких був виступ на радіо в програмі BBC Night Ride 22 лютого 1970 року[26] та виступ на фестивалі «Atomic Sunrise», що відбувся в Roundhouse в Чалк-Фарм місяць по тому[27]. Цього часу гурт зустрічався з різними лейблами щодо укладення угод. Початкові переговори з Крісом Блеквеллом з Island і Крісом Райтом з Chrysalis були невдалими. У березні 1970 року, під час одного із шеститижневих вечірніх виступів Genesis по вівторках у Джаз-клубі Ронні Скотта в Сохо, члени гурту Rare Bird, у яких раніше вони були на розігріві на концертах, порекомендували їх продюсеру та A&R-менеджеру Джону Ентоні з Charisma Records[1]. Genesis, яких Ентоні відвідав на одному з їхніх концертів, настільки йому сподобалися, що переконав свого боса, власника лейблу Тоні Страттона Сміта, подивитися наступний виступ гурту[28]. Сміт згадував: «Їхній потенціал був очевидний відразу… матеріал був хороший, а їхній виступ був гарним… Це було ризиковано, тому що їм потрібен був час, щоб знайти свою силу… але я був готовий взяти на себе це зобов'язання». Він погодився заключити угоду щодо двотижневого запису і менеджменту, виплачуючи щотижнево Genesis початкову суму у 10 фунтів[29].
Genesis залишалися у Воттоні до квітня 1970 року[30], доки не набрали достатньо нового матеріалу для другого альбому[31]. Запис альбому Trespass[en] розпочався в червні на студії Trident[en] у Лондоні, його продюсером став Ентоні, а Девід Гентшел[en] був помічником звукоінженера[32]. Альбом містив довші та складніші пісні, ніж перший, у ньому поєднувалися елементи фолку та прогресивного року з різними змінами темпу, зокрема у 9-хвилинній пісні «The Knife»[en][33]. Trespass став перший із трьох альбомів Genesis, обкладинку для яких створив Пол Вайтгед[en]. Він завершив роботу над дизайном до того, як гурт вирішив включити «The Knife» до альбому. Вважаючи, що обкладинка перестала відображати загальний настрій альбому, гурт переконав Вайтгеда розрізати полотно ножем і сфотографувати результат[34]. Випущений у жовтні 1970 року, альбом Trespass посів 1 місце в Бельгії 1971 року[35] і 98 місце у Великій Британії 1984 року[36]. Пісня «The Knife» вийшла як сингл у травні 1971 року[30]. Rolling Stone дав коротку й негативну рецензію після його перевидання 1974 року: «Він неоднорідний, недостатньо продуманий, місцями просто нудний»[37]. «Genesis, здавалося, почали помирати після виходу нашого другого альбому», — розповів Гебріел у своєму інтерв'ю Марку Блейку. «Ми не могли пробитися. Тож я поступив до Лондонської школи кінотехніки»[38].
Це був момент, коли ми були близькі до розпаду. З якоїсь причини ми відчували таку близькість, що якщо хтось із нас пішов би, ми не змогли б продовжувати. З усіх змін, які ми пережили, відхід Ента був найважчим.
— Майк Резерфорд.[39]
Після запису альбому Trespass Філліпс покинув Genesis, оскільки погано почувався і не справлявся зі страхом виступів на сцені. Його останній концерт з гуртом відбувся у Гейвордс-Хіті 18 липня 1970 року[26]. Він вважав, що збільшення кількості концертів негативно впливало на творчість гурту, через що кілька написаних ним пісень не були записані і не виконувалися наживо[40]. Захворівши на бронхіальну пневмонію, він почав віддалятися від гурту, вважаючи, що у ньому забагато авторів пісень[41]. Бенкс, Гебріел і Резерфорд цінували Філліпса як члена гурту, який найбільше вплинув на їхнє рішення стати професіоналами. Вони вважали його відхід найбільшою втратою для гурту, яку найскладніше замістити. Гебріел і Резерфорд вирішили, що гурт повинен продовжувати свою діяльність; Бенкс погодився за умови, що вони знайдуть нового барабанщика, який буде таким же професіоналом, як і решта членів гурту, через що Мейг'ю був звільнений. Тоді як Філліпс пізніше вважав, що робітниче походження Мейг'ю не вписувалося у склад Genesis, через що страждала його самооцінка і це також могло призвести до залишення ним гурту [39].
1970—1972: поява Коллінза і Гекетта, Nursery Cryme
Пошук нового гітариста та барабанщика гурту розпочався з оголошень, розміщених у журналах Melody Maker. Оголошення побачив барабанщик Філ Коллінз, колишній учасник гурту Flaming Youth[en], який вже знав Страттона Сміта. Він згадував: «Єдине, що я знав про Genesis, це їхні оголошення про концерти. Здавалося, що вони постійно працюють. … Я подумав: „Принаймні, я працюватиму, якщо отримаю концерт“»[42]. Роджер Тейлор, який згодом став учасником гурту Queen, відхилив запрошення на прослуховування[43]. Коллінз поїхав на прослуховування до будинку батьків Гебріела у Чобхемі (Суррей), разом зі своїм колегою по гурту Flaming Youth, гітаристом Ронні Керілом. Оскільки вони приїхали раніше, Коллінз встиг поплавати у басейні і послухати, як до нього грали інші барабанщики. Він згадував: «Вони поставили Trespass, і моє перше враження було про дуже м'яку та плавну музику, не різку, з вокальними гармоніями, і я пішов, думаючи про Crosby, Stills and Nash»[44]. Гебріел і Резерфорд помітили впевнену манеру, з якою Коллінз підійшов і сів за свою ударну установку, і зрозуміли, що він буде ідеальним заміною. Бенкс казав: «Це було поєднання кількох факторів. Він міг трохи розворушити атмосферу… він також міг розповідати хороші анекдоти і смішити нас… І він міг співати, що було перевагою, оскільки Майк і я не дуже добре справлялися з бек-вокалом»[45]. У серпні 1970 року Коллінз став новим барабанщиком Genesis. Прослуховування Керіла було невдалим, Резерфорд вважав його не тим музикантом, якого шукав гурт[44].
Після короткої перерви Genesis почали писати і репетирувати у складі чотирьох членів у Фарнхемі (графство Суррей). Порожні на той час гітарні партії в їхніх піснях дозволили Бенксу і Резерфорду розширити своє звучання і грати те, що Гебріел описав як «цікаві акорди»[45]. Оскільки вони не знайшли нового гітариста, Genesis відновили свої концертні виступи, під час яких Резерфорд додавав бас-педалі[en], а Бенкс виконував партії соло-гітари на електро-піаніно Pianet[en] методом перетворення звуку через підсилювач типу фуз-бокс, на додачу до своїх звичайних клавішних партій. На думку Бенкса, це допомогло йому вдосконалити свою техніку[46]. У листопаді 1970 року, після другого невдалого прослуховування з Керілом, Дейв Стоппс, власник клубу Friars в Ейлсбері, запропонував їм взяти до себе музиканта гурту The Farm Міка Бернарда[en], який приєднався до них для їхніх концертів, серед яких був телевізійний дебют Genesis на передачі BBC Disco 2[47]. Після двох місяців виступів гурт вирішив, що Бернарду бракує досвіду, і захотів спробувати когось іншого[48]. У грудні Гебріел побачив оголошення в журналі Melody Maker від Стіва Гакетта, колишнього учасника гурту Quiet World, який хотів приєднатися до колективу «розкутих музикантів, рішуче налаштованих вийти за межі існуючих застійних музичних форм»[49]. Гебріел порадив Гекетту ознайомитися з матеріалом альбому Trespass і відвідати їхній майбутній концерт у лондонському театрі Lyceum[en][49]. Гекетт пройшов прослуховування, яке гурт влаштував йому у квартирі у Ерлс-Корті, де він відразу ж знайшов спільну мову з Резерфордом, оскільки обидвох цікавили інвертовані акорди[50]. Після приєднання Гекетта до Genesis в січні 1971 року[51], Стреттон Сміт організував тур по Великій Британії, де вони виступали на розігріві у своїх колег по лейблу Charisma — гуртів Lindisfarne і Van der Graaf Generator[52]. Перші закордонні виступи Genesis відбулися у березні у Бельгії[53], а 26 червня гурт вперше виступив на щорічному фестивалі Редінг, надалі вони там з'являлися три рази поспіль[54].
Репетиції для третього альбому гурту, Nursery Cryme[en], відбувалися у маєтку Luxford House поблизу Кроуборо (Східний Сассекс), який належав Страттону Сміту[55]. Запис розпочався у Trident Studios в серпні 1971 року, де Ентоні та Гентшел знову взяли участь як продюсер та помічник-інженер. Відбулося еволюціонування звучання гурту: Гекетт грав на електрогітарі більш агресивно, а Бенкс додав до свого набору клавішних мелотрон, який раніше належав King Crimson[56]. Перший трек, «The Musical Box», був написаний, коли ще членами гурту були Філліпс і Мейг'ю. Гурт доопрацював цю композицію, додавши нові гітарні партії, написані Гекеттом[57]. «The Musical Box»[en] і «The Return of the Giant Hogweed» стали першими записами, де Гекетт використовував техніку тепінгу[58]. Також Гакетт разом з Коллінзом написав «For Absent Friends», перший трек Genesis, у якому останній виступив як соліст. На обкладинці альбому Вайтгед зобразив вікторіанський маєток, в стилі будинку батьків Гебріела, а також сцени і персонажів з тексту пісні «The Musical Box»[59].
Nursery Cryme вийшов в листопаді 1971 року, він посів 39 місце у Великій Британії 1974 року[30]. У той час коли гурт все ще мав невелику культову популярність на батьківщині, він почав досягати комерційного та критичного успіху у континентальній Європі, де зокрема альбом посів 4 місце в італійському чарті[60]. З листопада 1971 року по серпень 1972 року Genesis проводили гастролі на підтримку альбому, зокрема відвідавши Бельгію і, вперше, Італію, де їх зустріла захоплена публіка[30]. У січні[61] та березні 1972 року[62] вони записали радіосесії для програми BBC Sounds of the Seventies, а пізніше того ж року виступили на фестивалі «Reading», де отримали схвальні відгуки критиків[63]. Під час туру Genesis записали неальбомний сингл «Happy the Man», з піснею «Seven Stones» (з альбому Nursery Cryme) на стороні Б[64].
1972—1974: Foxtrot і Selling England by the Pound
.png)
Після репетицій у танцювальній школі у Шепердс-Буш, Genesis записали альбом Foxtrot[en] на студії Island[en] у серпні та вересні 1972 року[65]. Під час перших сесій розбіжності між Charisma та Ентоні призвели до припинення його співпраці з Genesis. Гурт почав шукати нових інженерів звукозапису, їхній вибір зупинився на Джоні Бернсі та новому продюсері, Дейві Гічкоку[66].
Альбом містив 23-хвилинний трек «Supper's Ready»[en], що складався з різних музичних фрагментів. Трек включав вступну акустичну секцію, «Willow Farm», написану Гебріелем, та композицію «Apocalypse in 9/8», створену на основі імпровізації Бенкса, Резерфорда та Коллінза[67]. Іншими піснями альбому були — «Watcher of the Skies»[en], яка стосувалася наукової фантастики, та «Get 'Em Out by Friday», що торкалася теми розвитку нерухомості[68]. Foxtrot вийшов 15 вересня 1972 року і посів 12 місце у Великій Британії[69], але найкращі результати він мав в Італії, де очолив чарт[70]. Критики добре сприйняли Foxtrot, Кріс Велч із Melody Maker вважав його «важливою віхою в кар'єрі гурту», «важливим етапом розвитку британської колективної музики» і що Genesis досягли «творчого піку»[71]. Стівен Томас Ерлвайн вважав, що Foxtrot став першим альбомом, у якому «Genesis пішов в атаку як рок-гурт, що грав з інтуїтивною силою»[72].
На підтримку альбому гурт провів тур Foxtrot, який проходив у Європі та Північній Америці з вересня 1972 року по серпень 1973 року. 28 вересня того ж року Гебріел здивував решту членів гурту своїм вбранням, у якому він з'явився за пропозицією агента Charisma Пола Конроя на сцені Національного стадіону у Дубліні. Під час виконання інструментальної частини пісні «The Musical Box» він зійшов зі сцени і повернувся в червоній сукні своєї дружини та з головою лисиці[73]. Цей інцидент потрапив на перші шпальти музичних видань, що дозволило гурту подвоїти гонорари за свої виступи[74]. У грудні 1972 року Стреттон Сміт організував перші концерти Genesis в США: вони виступили у Брандейському університеті у Волтемі (штат Массачусетс), і в Нью-Йоркській філармонії з гуртом String Driven Thing на розігріві, на користь Фонду допомоги хворим на церебральний параліч[75]. Попри скарги гурту на технічні проблеми, глядачі добре сприйняли їх виступи[76]. У наступні місяці Гебріел розширив набір свого сценічного вбрання, включали флуоресцентну фарбу для обличчя та плащ з крилами кажана для «Watcher of the Skies», кілька образів для «Supper's Ready» і маску старого для «The Musical Box»[77]. У липні 1973 року вийшов концертний альбом «Genesis Live[en]», записаний під час британського етапу туру, який посів 9 місце у Великій Британії[30] та 105 місце у США[30]. Альбом спочатку записувався для американської радіопрограми King Biscuit Flower Hour[78].
Влітку 1973 року Genesis продовжили свій контракт з лейблом Charisma. Страттон Сміт зазначав, що Genesis довірили свою кар'єру Charisma, оскільки звикли до нього і отримали «значно покращену угоду», попри те, що могли мати ще кращі умови від більш крупних лейблів[79]. Підписавши контракт Genesis записали у серпні 1973 року альбом Selling England by the Pound[en] у студії Island, який став другим, де співпродюсером був Бернс. Значну частину альбому написали в Школі танцю Уни Біллінгс та Чессінгтоні[80]. Гебріел написав тексти пісень, засновані на ідеї комерціалізації, занепаду англійської культури і зростання американського впливу[81]. За основу назви альбому взяли гасло британської Лейбористської партії, це мало заперечити музичним критикам у думці, що Genesis вирішили «збільшити свої продажі» у США[82]. Пісня «Firth of Fifth»[en] містила тривале електрогітарне соло Гакетта. Обкладинкою альбому стала змінена версія картини Бетті Свенвік «Сон», у якій додали газонокосарку, що таким чином поєднувало малюнок зі словами пісні «I Know What I Like (In Your Wardrobe)»[83].
Selling England by the Pound випущений 5 жовтня 1973 року отримав добрі відгуки критиків[84], хоча й не такі захоплені, як Foxtrot[85]. Альбом посів 3 місце у Великій Британії і 70 місце в США[30]. На той час Genesis не приділяли достатньої уваги своїм фінансам, що призвело до боргу у 150 000 фунтів[86]. Щоб поліпшити своє фінансове становище гурт найняв своїм новим менеджером промоутера Тоні Сміта, випускаючи свої наступні твори через його компанію Hit & Run Music Publishing. З вересня 1973 по травень 1974 року гурт провів тур Selling England by the Pound. Шість концертів у Лос-Анджелесі отримали хороші відгуки глядачів і критиків. Успіх туру приніс гурту титул Top Stage Band за версією читачів журналу NME[30]. Після завершення гастролів Макфейл пішов з посади тур-менеджера, вирішивши зосередитись на інших проектах[87]. Пісня «I Know What I Like (In Your Wardrobe)»[en] вийшла в лютому 1974 року у Великій Британії як сингл з «Twilight Alehouse» (трек записаний 1972 року, який не увійшов до альбому), що посів 21 місце у чарті. Завдяки свому успіху Genesis отримали пропозицію виступити у національному телешоу BBC Top of the Pops[en]. Гурт відхилив цю пропозицію, оскільки вважав, що це не відповідає його іміджу[88].
1974—1975: The Lamb Lies Down on Broadway
У червні 1974 року Genesis розпочали роботу над своїм подвійним концептуальним альбомом The Lamb Lies Down on Broadway[en][89]. Цей період став поворотним моментом, після якого стосунки Гебріела з рештою членів Genesis ставали дедалі напруженішими, що згодом призвело до його залишення гурту. Альбом написали в Гедлі-Грейндж у Східному Гемпширі, у будівлі, яка на момент прибуття музикантів була залишена попереднім гуртом у дуже поганому стані, у ній повзали щури, і були екскременти на підлозі[90]. Гебріел виступав проти ідеї Резерфорда створити альбом за мотивами «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері, вважаючи його «занадто сентиментальним»[91]. Він запропонував гурту менш фантастичну і складнішу історію про Раеля, пуерториканського юнака, який живе в Нью-Йорку і вирушає в духовну подорож, щоб віднайти свободу і свою ідентичність, зустрічаючи дорогою кількох дивних персонажів[92]. Гебріел написав цю історію під впливом «Вестсайдської історії», «своєрідного панк-варіанту» «Подорожі Пілігріма», творів Карла Юнга та фільму «Кріт[en]» Алехандро Ходоровського[93]. Більшість текстів альбому написав Гебріел, а музику здебільшого створила решта учасників гурту. Резерфорд і Бенкс «ставилися вкрай негативно» до його відсутності на значній частині сесій з написання пісень через складнощі з першими пологами його дружини[94]. Гебріел також залишав гурт, коли режисер Вільям Фрідкін попросив його написати сценарій, але повернувся після того, як проект був відкладений[95]. У серпні 1974 року створення альбому перенесли у маєток Glaspant Manor в Кармартенширі, Уельс[96], де Бернс виступив співпродюсером, керуючи мобільним обладнанням «Island Studios». Подальша робота та мікшування відбувалися в Island, де Браян Іно додав до музики синтезатори та ефекти, які на обкладинці альбому зазначили як «Іносифікація» («Enossification»). Коли Гебріел запитав Іно, як гурт може йому віддячити, той відповів, що йому потрібен барабанщик для його композиції «Mother Whale Eyeless». Коллінз зазначав: «Мене поклали зверху як оплату»[97]. Габріел був задоволений роботою Ено, тоді як Бенкс не виявляв особливого захвату нею[98].
Альбом The Lamb Lies Down on Broadway вийшов у листопаді 1974 року, посівши 10 місце у Великій Британії[99] та 41 місце в США[17]. Пісні «Counting Out Time» і «The Carpet Crawlers»[en] вийшли відповідно як сингли у 1974 і 1975 роках. Це перший альбом Genesis, обкладинку до якого створили Сторм Торґерсон і Обрі Павелл[en] з Hipgnosis. Надалі вони створили обкладинки до ще трьох альбомів гурту. З листопада 1974 року по травень 1975 року Genesis дали 102 концерти в Північній Америці та Європі в рамках туру The Lamb Lies Down on Broadway[en][30]. Під час концертів вони виконували весь матеріал альбому The Lamb… з бісом. Проте не всі члени гурту підтримували таке рішення, оскільки більшість глядачів ще не були знайомі з великою кількістю нового матеріалу[100]. Сценічне шоу включало нові, більш вишукані костюми, які носив Гебріел, три екрани на задньому плані, на яких демонструвались 1450 слайдів з восьми проекторів[101], та лазерне світлове шоу[102]. Музичні критики часто зосереджували свої рецензії на театральних виступах Гебріела, а музичне виконання Genesis вважали другорядним, що дратувало решту учасників гурту[103].
Під час перебування в Клівленді в рамках туру Гебріел повідомив гурту, що після його закінчення він покине колектив[104]. Він написав заяву про свій відхід для англійської преси, яку опублікували в серпні 1975 року під назвою «Геть, ангели, геть» («Out, Angels Out»), у ній він пояснював, що розчарувався в музичній індустрії і хоче проводити більше часу з родиною[105]. Бенкс пізніше заявив: «Піт також став занадто великим для гурту. Його зображували як „головну фігуру“, але насправді це було не так. Це було дуже важко прийняти. Тож насправді це було навіть трохи полегшенням»[104].
1975—1977: Коллінз-фронтмен, A Trick of the Tail, Wind & Wuthering, відхід Гакетта
Після туру Lamb Гакетт записав свій перший сольний альбом Voyage of the Acolyte[en], оскільки не був упевнений, що Genesis зможе існувати після відходу Гебріела[106]. У липні 1975 року він знову зустрівся з рештою членів гурту у Лондоні[107]. Того часу Коллінз почав грати на барабанах в інструментальному джаз-рок-гурті Brand X, у якому він був напівпостійним учасником протягом наступних п'яти років, коли Genesis не виступали[108]. Ідея Коллінза щодо продовження діяльності Genesis як інструментального гурту була одразу відкинута іншими, оскільки вони вважали, що це зробить його нудним[109]. Репетиції створення наступного альбому A Trick of the Tail[en] відбувалися в Ектоні, де швидко, без особливих зусиль був написаний матеріал до нього[110]; більшу частину треків «Dance on a Volcano» і «Squonk» склали за перші три дні[111]. Запис розпочався в жовтні 1975 року в студії Trident під керівництвом продюсера Девіда Гентшела. Оскільки заміну вокалісту знайти не вдалося, гурт вирішив записати альбом без вокалу і проводити прослуховування вокалістів по ходу роботи. Вони розмістили анонімне оголошення в журналі Melody Maker про пошук «вокаліста для гурту типу Genesis», на яке надійшло близько 400 відгуків. Коллінз почав навчати обраних кандидатів пісням; для співу до студії вони запросили фронтмена і флейтиста гурту Witches Brew Міка Стрікленда[112], але тональність акомпанемента не відповідала його природному діапазону, через що Genesis вирішили не продовжувати працю з ним[109]. Не знайшовши підходящого вокаліста, Коллінз зайшов у студію і спробував заспівати «Squonk». Виступ Коллінза сподобався гурту, і вони вирішили зробити його своїм новим вокалістом. У решті треків співав Коллінз[113].
Насправді я більш за все хвилювався, що говорити публіці, адже Пітер завжди мав цю незвичайну харизму, яка надавала гурту дивну ауру. Я був набагато більш привітним і відкритим... Я більше часу проводив, хвилюючись про те, що казати між піснями, ніж про те, що робити, коли пісні почнуться
— Філ Коллінз.[114]
Альбом A Trick of the Tail вийшов у лютому 1976 року і мав комерційний та критичний успіх для гурту. Він посів 3 місце у Великій Британії[115] і 31 місце у США[17]. Титульна пісня вийшла як сингл, який не потрапив до чартів[116]. У червні альбом отримав золоту сертифікацію від Британського фонографічного інституту за продаж понад 100 000 копій[117], що допомогло гурту погасити борг у розмірі 400 000 фунтів, який вони мали, після залишення ними Гебріела[118]. Вперше за свою кар'єру Genesis зняли промо-відео для своїх пісень, включаючи «A Trick of the Tail» і «Robbery, Assault and Battery»[119]. Перед майбутнім туром Коллінз шукав барабанщика, з яким йому було б комфортно співати; він вибрав Білла Бруфорда, який запропонував свої послуги[120]. З березня по липень 1976 року Genesis виступали у Північній Америці та Європі в рамках туру A Trick of the Tail[en], збираючи захоплені натовпи. Коллінз, на відміну від театрального підходу Гебріела, обрав більш гумористичний підхід до спілкування з аудиторією, що виявилося успішним. Концерти в Глазго і Стаффорді зняли для концертного фільму Genesis: In Concert[en], який вийшов в кінотеатрах у лютому 1977 року в подвійному сеансі з документальним фільмом White Rock[en][121].
У вересні 1976 року Genesis разом з Гентшелом переїхали до студії Relight у Гілваренбеку в Нідерландах, для запису альбому Wind & Wuthering[en][122]. Він був складений за короткий проміжок часу, значну частина його матеріалу написали заздалегідь, з якої були обрані найбільш підходящі пісні для розробки. Резерфорд повідомляв про свідомі зусилля гурту дистанціюватися від пісень, натхнених фентезі, якими «були сповнені» їхні попередні альбоми[123]. Гурт витратив близько шість тижнів на написання альбому[124], а базова форма кожної пісні була готова за дванадцять днів[125]. Додаткові записи та робота над продюсуванням були виконані в Trident Studios в жовтні того ж року[126][125]. Гакетт, який вже випустив сольний альбом, отримав більший контроль над процесом запису, ніж до цього. Він вважав, що його пісні, включаючи «Please Don't Touch» (яку він пізніше випустив у своєму другому альбомі Please Don't Touch![en]), відхилили з остаточного порядку треків на користь матеріалу, який, зокрема, запропонував Бенкс. Коллінз коментував цю ситуацію словами: «Ми просто хотіли використовувати те, що, на нашу думку, було найсильнішим матеріалом, незалежно від того, хто його написав»[126]. Wind & Wuthering вийшов у грудні 1976 року і посів 6 місце у Великій Британії і 26 місце в США[127]. Пісня Резерфорда «Your Own Special Way»[en] стала єдиним синглом альбому, який посів 43 місце у Великій Британії. Його сторона Б містила пісню «It's Yourself», яка спочатку призначалася для альбому A Trick of the Tail[128].
Перед туром 1977 року Бруфорд відхилив пропозицію знову виступати як другий барабанщик, і Коллінз почав шукати йому заміну. Він почув, як американський барабанщик Честер Томпсон[en] з гурту Френка Заппи та Weather Report[en] виконував ударну партію в пісні «More Trouble Every Day» з концертного альбому Заппи Roxy & Elsewhere[en]. Коллінз сказав: «Це мене повністю вразило… Я ніколи його не зустрічав. Я подзвонив йому і сказав: „Привіт, Честере, я чув твої записи, чи не хотів би ти грати з Genesis?“… Він навіть не проходив прослуховування!»[129]. Genesis гастролювали з альбомом Wind & Wuthering з січня по липень 1977 року по Європі, Північній Америці і, вперше, Бразилії. Сценічне шоу коштувало гурту 400 000 фунтів, воно включало нову систему гучномовців, лазери, дим та освітлення, що забезпечувалося двома рядами посадкових вогнів літаків Boeing 747[130][131]. Гастролі розпочалися 1 січня трьома аншлаговими концертами у лондонському театрі Rainbow[en], де на 8000 доступних квитків було подано 80 000 заявок[132]. Надалі вони знову поверталися до Лондона, щоб дати три вечірні концерти в «Ерлс-Корт», тоді найбільшій арені Британії, де у них на розгріві був американський музикант Річі Гевенс[131]. Зростаюча популярність гурту в Північній Америці призвела до виступів на телебаченні та концертів, які вже проходили у більших залах, ніж під час попередніх турів, включаючи Madison Square Garden у Нью-Йорку[123]. Їхні виступи у Бразилії відвідали понад 150 000 людей, серед яких один запланований концерт на 100 000 осіб скасували через небезпеку заворушень. Протягом виступів кожного учасника гурту супроводжувала озброєна охорона[133].
У травні 1977 року Genesis випустили міні-альбом Spot the Pigeon[en], який містив розширені версії трьох треків, що не увійшли до альбому Wind & Wuthering. Він досяг 14 місця в британському чарті. Це був останній реліз Genesis перед тим, як Гакетт покинув їх. Він писав дедалі більше матеріалу самостійно і вважав, що йому стає все складніше вносити свої ідеї в контекст гурту. Він хотів розпочати сольну кар'єру і «ризикнути, щоб дізнатися, наскільки я гарний самостійно»[134]. Новина про відхід Гакетта збіглася з релізом подвійного концертного альбому гурту Seconds Out[en], записаного в Парижі під час турів A Trick of the Tail і Wind & Wuthering, який вийшов в жовтні 1977 року[127]. Він посів 4 місце у Великій Британії і 47 місце у США[127].
1977—1980: …And Then There Were Three… і Duke
На момент виходу альбому Seconds Out Бенкс, Резерфорд і Коллінз також встигли записати ...And Then There Were Three...[en], перший альбом Genesis, створений у складі тріо, у вересні 1977 року на студії Relight під продюсуванням Девіда Гентшела[135]. Потім його мікшували на студії Trident у Лондоні. Для того, щоб передати більшу кількість музичних ідей, альбом створили у вигляді збірки з коротких пісень[136]. Більшість з одинадцяти пісень були написані індивідуально: Бенкс написав чотири, Резерфорд — три, Коллінз — одну, а решта три були написані колективно[137]. Новий матеріал ознаменував собою зміну звучання гурту, пісні стали більш «попсовими», включаючи колективно написану композицію «Follow You Follow Me»[en]. Коллінз згадував, що це була єдина пісня альбому, написана з нуля під час репетицій[138]. Резерфорд почувався комфортно, взявши на себе обов'язки соло-гітариста на додаток до своїх звичайних ритм- та бас-партій, хоча гурт розглядав можливість прослуховування гітаристів на заміну або залучення для запису альбому сесійного гітариста[135]. Пізніше Коллінз розглядав альбом як «дуже вокальний, солідний альбом», якому бракувало більш ритмічних треків, таких як «Los Endos» або пісні з альбому Wind & Wuthering, оскільки придумати нові ідеї для барабанних партій, живучи зі своєю родиною в квартирі в Ілінгу[en], було складно[139].
…And Then There Were Three… вийшов у березні 1978 року. Альбом отримав неоднозначні відгуки критиків того часу, оскільки він містив лише короткі пісні, що порадувало нових шанувальників, але розчарувало тих, хто звик до попередніх робіт гурту[140]. Кріс Велч написав позитивну рецензію в Melody Maker, назвавши альбом «надзвичайно потужним»[141]. Альбом мав комерційний успіх і посів 3 місце у Великій Британії[36] і 14 місце у США[17]. «Follow You Follow Me» вийшла як головний сингл, який посів 7 місце у Великій Британії[142] та 23 місце у США, що стало найвищим досягненням гурту в обох країнах з моменту його створення[17]. Завдяки успіху синглу гурт отримав нову аудиторію, зокрема більшу кількість жінок, чому сприяло його музичне відео, яке транслювали в програмі «Top of the Pops»[143]. Цей успіх змусив деяких фанатів звинуватити гурт у тому, що він «продався» більш комерційній музиці[138]. Наступний сингл, «Many Too Many»[en], мав менший успіх, оскільки він вже вийшов у складі альбому[144].
У пошуках нового гітариста для гастролей, Резерфорд прослуховував Пета Тролла[en] та Елліота Рендалла[en][145], а потім Альфонсо Джонсона[en] з гурту Weather Report[en], але той був в першу чергу басистом і не міг впевнено грати партії соло-гітари Стіва Гакетта[146]. Тоді Джонсон запропонував американського гітариста Деріла Стюрма[en] з джаз-ф'южн-гурту Жана-Люка Понті[en], який був більш впевненим у різних стилях гри на гітарі. Під час репетиції Стюрмера в Нью-Йорку Резерфорд залишився задоволений його грою після того, як вони зіграли «Down and Out» і «Squonk»[146]. Коли Стюрмера обрали, він ознайомився зі списком із 26 пісень, які йому запропонували вивчити, проходячи по п'ять на день[147]. Тур …And Then There Were Three… тривав з березня по грудень 1978 року і охопило Північну Америку, Європу і, вперше, Японію. Його вартість склала приблизно 2 мільйони фунтів. Ця сума включала звукову систему, світлове та лазерне обладнення, а також додаткові ефекти від шести комп'ютерізованих дзеркал[148][146], на встановлення яких пішло вісім годин, а на демонтаж — п'ять[149]. На одному з їхніх концертів як гість виступив Пітер Габріел, який заспівав «I Know What I Like (In Your Wardrobe)»[150]. У червні Genesis виступили хедлайнерами фестивалю Knebworth[en], що став їхнім єдиним концертом у Великій Британії того року[144].
У грудні 1978 року у Genesis настав період бездіяльності, оскільки шлюб Коллінза опинився на межі розпаду через гастролі, які змушували його часто знаходитися далеко від дружини та дітей. Після зустрічі з Бенксом, Резерфордом і Смітом Коллінз поїхав до Ванкувера (Британська Колумбія, Канада), щоб спробувати відновити сім'ю[151]. Він пояснював: «Я ніколи не збирався залишати гурт. Просто якщо я збирався жити у Ванкувері, то нам довелося б організувати наше життя по-іншому»[148]. Бенкс і Резерфорд вирішили взяти тривалу перерву в діяльності Genesis і записати свої дебютні сольні альбоми, «A Curious Feeling» і «Smallcreep's Day», у студії Polar[en] (Стокгольм, Швеція)[148]. У квітні 1979 року Коллінз повернувся до Великої Британії після того, як його спроба врятувати шлюб зазнала невдачі. Маючи вільний час перед роботою над новим альбомом «Genesis», Коллінз знову приєднався до гурту Brand X для запису альбому Product, грав на барабанах у третьому альбомі свого колишнього колеги по гурту Пітера Габріела і почав писати свій перший сольний альбом Face Value[en] у своєму будинку в Шалфорді (Суррей)[148].
1979 року Бенкс і Резерфорд переїхали до будинку Коллінза у Шалфорді, щоб писати і репетирувати матеріал для альбому Duke[en]. Процес написання пісень у складі тріо здавався музикантам простішим і не таким складним, як під час роботи над …And Then There Were Three…. Резерфорд вважав причиною цього те, що вони «повернулися до початкового етапу спільної роботи над ідеями»[148]. Бенкс пояснював це творчою перервою, що призвела до «хороших ідей… чого не було вже деякий час»[148]. Duke продовжив перехід гурту до написання коротших пісень. Кожен музикант запропонував для колективного опрацювання по дві свої пісні: Бенкс — «Heathaze» і «Cul-de-Sac», Резерфорд — «Man of Our Times» і «Alone Tonight», а Коллінз — «Misunderstanding»[en] і «Please Don't Ask». Решту п'ять треків музиканти написали спільно, включаючи «Duchess»[en], першу пісню Genesis, у якій використали драм-машину, а саме японську Roland CR-78[en][152]. У своєму первісному вигляді альбом мав містити 30-хвилинний трек, заснований на вигаданому персонажі на ім'я Альберт, але цю ідею скасували, задля уникнення схожості із композицією «Supper's Ready» з альбому Foxtrot[153]. Duke був записаний у листопаді того ж року у студії Polar, де продюсером знову став Девід Гентшел. Обкладинку альбому створив французький ілюстратор Ліонель Кехлен, на ній був зображений персонаж Альберт[154].
Вийшовши в березні 1980 року, Duke став комерційно найуспішнішим альбомом гурту на момент релізу, він очолював два тижні чарт Великої Британії і посів 11 місце у США[127]. Три пісні вийшли як сингли: «Turn It On Again»[en] (посів 8 місце у Великій Британії), «Misunderstanding» (посів 14 місце у США)[17] і «Duchess» (посів 46 місце у Великій Британії)[36]. На підтримку альбому гурт провів тур Великою Британією і Північною Америкою з квітня по червень 1980 року. Він розпочався із 40-денних гастролей Великою Британією, на які було продано 106 тисяч квитків протягом кількох годин після надходження у продаж[155].
1980—1985: Abacab і Genesis
У листопаді 1980 року Genesis придбали ферму Fisher Lane Farm з прилеглою корівницею поблизу Чіддінгфолда (Суррей), як нове приміщення для репетицій та запису. Будівлю переробили під студію за чотири місяці до початку запису альбому Abacab[en] у березні 1981 року[156]. Нове середовище продуктивно впливало на процес написання пісень, в результаті створеного матеріалу було достатньо для подвійного альбому, але гурт відкинув частину його загальною тривалістю одну годину, оскільки вона звучала занадто схоже на їхні попередні роботи. За словами Бенкса, гурт намагався зробити мелодії якомога простішими, що вказувало на подальші зміни в їхньому музичному напрямку[157]. Особливо помітна ця зміна була в їхньому продюсуванні, де Девіда Гентшела, їхнього продюсера та звукоінженера з 1975 року, замінили Г'ю Падгемом[en]. Це було зроблено після того, як Коллінзу сподобалося продюсування Падгема третього сольного альбому Гебріела Face Value[158]. Гурт вперше повністю взяв на себе продюсування, а Падгем став звукоінженером[159]. Альбом складався з матеріалу, написаного спільно всім гуртом, так і з пісень, написаних кожним учасником окремо. У записі пісні «No Reply at All» брав участь Phenix Horns[en], духовий склад американського гурту «Earth, Wind & Fire»[160].
Abacab вийшов у вересні 1981 року очоливши чарт Великої Британії[161] та посівши 7 місце у США[17]. Альбом містив три сингли, які потрапили у топ-40 чартів обох країн: «Abacab»[en] (9 місце у Великій Британії[116] та 26 місце у США), «No Reply at All» (29 місце у США[17]) і «Keep It Dark»[en] (вийшов лише у Європі, посів 33 місце у Великій Британії)[36]. Реліз альбому супроводжувався туром по Європі та Північній Америці з вересня по грудень 1981 року, який завершився концертами на Wembley Arena та NEC Birmingham[162]. Під час туру гурт вперше використав комп'ютерізовану систему освітлення Vari-Lite. Після демонстрації системи у The Farm гурт і Сміт одразу ж зацікавилися нею і стали акціонерами компанії, яка її виготовила[163]. У травні 1982 року три треки, записані під час сесій Abacab («Paperlate»[en], «You Might Recall» і «Me and Virgil») вийшли у Європі як міні-альбом 3×3[en][116], який посів 10 місце у британському чарті. Його обкладинка була даниною поваги міні-альбому Twist and Shout гурту The Beatles, анотації до якої написав колишній речник останніх, Тоні Барроу[en][164].
По суті, ми дійшли до точки, де або стаєш карикатурою на самого себе і застрягаєш в рутині, або змінюєшся. Ми не сумнівалися, що зміна — це єдиний вихід.
—Майк Резерфорд про зміну напрямку розвитку гурту[165]
У червні 1982 року Genesis випустили подвійний концертний альбом Three Sides Live[en] у двох різних версіях. Три сторони платівок північноамериканського видання містили концертні записи, а четверта сторона складалася з треків міні-альбому 3×3 і двох треків з сесій до альбому Duke. Четверта сторона платівки європейського видання містила додаткові концертні треки[166]. Вихід альбому збігся з випуском на відеозаписі концертного фільму Three Sides Live, знятого 1981 року. Потім відбувся тур гурту по Північній Америці та Європі, який тривав з серпня по вересень 1982 року, за участю Білла Бруфорда та «Phenix Horns»[166]. 2 жовтня Genesis виступили з Гебріелем на одноразовому концерті на майданчику Milton Keynes Bowl[en] під назвою Six of the Best. Концерт організували з метою збору коштів для проекту Гебріела World of Music, Arts and Dance[en], який на той момент мав значні борги[167]. Гакетт, який прилетів з-за кордону, виконав на концерті свої дві останні пісні[168].
Робота над дванадцятим альбомом гурту, Genesis[en], розпочалася у березні 1983 року з поверненням Падгема як звукоінженера[169]. Це був перший альбом, написаний, записаний і змікшований у переобладнаній студії на фермі. Бенкс згадував, що гурту не вистачало нових музичних ідей, і «часом здавалося, що ми розтягуємо матеріал настільки, наскільки можемо»[170]. Пісня «Mama»[en] розповідала про чоловіка, одержимого повією з кубинського борделя[171]. Вона виникла з ритму, придуманим Резерфордом драм-машині LinnDrum[en], який пропустили через його гітарний підсилювач і ехо-гейт[170]. Основою сміху Коллінза в треку полужила пісня «The Message»[en] гурту Grandmaster Flash and the Furious Five[172]. Випущений у жовтні 1983 року, альбом Genesis очолив чарт Великої Британії[161] і посів 9 місце у США[17][36], де у грудні того ж року набув платинового статусу із продажами у понад чотири мільйони копій[173]. До альбому увийшли три сингли, зокрема: «Mama» (посів 4 місце у Великій Британії, ставши там на той момент їхнім найуспішнішим синглом[116]), «That's All»[en] (посів 6 місце у США)[17]. З кінця 1983-го по 1984 рік проходив тур Mama[en], гурт виступав у Північній Америці і дав п'ять концертів у Великій Британії в Бірмінгемі. Останні концерти були зняті на плівку і випущені у вигляді альбому Genesis Live — The Mama Tour[174].
У лютому 1984 року Genesis взяли перерву в діяльності через бажання кожного з членів гурту продовжити сольну кар'єру[175]. Резерфорд сформував гурт Mike + The Mechanics[en], Бенкс працював над своїм сольним альбомом Soundtracks[en], а Коллінз випустив альбом No Jacket Required[en], який мав світовий успіх і, як наслідок, підвищив його популярність. Музична преса відзначила, що успіх Коллінза як сольного артиста зробив його популярнішим за «Genesis»[176]. Перед випуском No Jacket Required Коллінз запевняв, що не залишить гурт. «Наступний, хто залишить гурт, покладе їй кінець», — казав Коллінз журналу Rolling Stone в травні 1985 року. «Я почуваюсь цілком щасливим від того, що ми робимо зараз, бо відчуваю, що воно близьке мені. Я не буду тим, хто це зробить». Потім додав: «Бідний старий Genesis іноді заважає. Я все одно не залишу гурт, але гадаю, що це завершиться за взаємною згодою»[176]. У червні Коллінз розповів про намір гурту розпочати того року роботу над новим альбомом[177], поклавши край чуткам про неправдиве оголошення, яке прозвучало на BBC Radio 1, про те, що «Genesis» розпалися[178].
1985—1996: Invisible Touch, We Can't Dance, відхід Коллінза
У жовтні 1985 року Genesis знову зібралися на студії The Farm, щоб розпочати роботу над альбомом Invisible Touch[en], яка тривала шість місяців[179]. Вони продовжили використовувати метод написання пісень, застосований у альбомі Genesis, розробляючи матеріал на основі групових імпровізацій. Бенкс згадував цей період як творчо плідний для гурту, коли ідеї «лилися з нас»[180]. Пісня «Invisible Touch»[en] була складена гуртом під його роботи над «The Last Domino», другою частиною треку «Domino»[en]. Під час сесії Резерфорд почав грати імпровізований гітарний риф, на який Коллінз відповів імпровізованим текстом — «She seems to have an invisible touch» («Вона, здається, має невидимий дотик»), який став приспівом пісні[181].
Після виходу в червні 1986 року Invisible Touch три тижні очолював чарт Великої Британії і посів 3 місце в США[17][36], ставши найпродаванішим альбомом «Genesis» із 7-мільйонним накладом[182]. П'ять синглів альбому — «Invisible Touch», «Throwing It All Away»[en], «Land of Confusion»[en], «In Too Deep»[en] і «Tonight, Tonight, Tonight»[en] — знаходилися у топ-5 чартів США протягом 1986—1987 років[17] (де «Invisible Touch» очолював чарт протягом одного тижня[183]). Genesis стали першим гуртом та іноземним виконавцем, які досягли такого успіху, зрівнявшись з п'ятисинговим рекордом, встановленим Майклом Джексоном, Джанет Джексон та Мадонною[184]. Після того, як Коллінз став об'єктом пародії в британському сатиричному телесеріалі Spitting Image[en], він замовив у його авторів виготовити ляльок членів гурту для відеокліпу до «Land of Confusion»[185].
Майже 300 000 людей на стадіоні «Вемблі»... Я тоді вважав, і досі так вважаю, що той момент був вершиною нашої кар'єри.
— Тоні Бенкс[186]
The Invisible Touch[en] став найбільшим світовим туром гурту в його історії, який включав 112 концертів з вересня 1986 року по липень 1987 року. Genesis критикували за рішення взяти у спонсори пиво Michelob. Тур завершився чотирма аншлаговими концертами які проходили поспіль на стадіоні «Вемблі» в Лондоні[187]. Концерти вийшли на відео 1988 року під назвою The Invisible Touch Tour[en][181]. Після закінчення туру Genesis взяли перерву, де кожен з учасників зайнявся сольними проектами. За цей час гурт виступали двічі: 14 травня 1988 року вони виступали протягом 20 хвилин на концерті з нагоди 40-річчя Atlantic Records у Медісон-Сквер-Гарден[187]. Потім вони зробили благодійний виступ на фестивалі у Небворті 30 червня 1990 року, головними зірками якого були Pink Floyd[188].
1991 року Genesis випустили свій чотирнадцятий альбом We Can't Dance, запис якого тривав з березня по вересень, за участю нового звукоінженера та їхнього співпродюсера Ніка Девіса. Гурт вирішив випустити альбом на компакт-диску збільшеного формату, розмістивши на ньому понад 71 хвилину нової музики в 12 треках. Коллінз присвятив слова пісні «Since I Lost You» своєму другу Еріку Клептону, у якого помер 14-річний син Конор[189]. Альбом вийшов у листопаді і протягом тижня очолював чарт Великої Британії та посів 4 місце в США[17][36], де розійшовся накладом понад 4 мільйони копій[173]. Кілька синглів альбому стали хітами: «No Son of Mine»[en] (посів 6 місце у Великій Британії) і «I Can't Dance»[en] (посів 7 місце у Великій Британії та США)[17][36]. 1993 року We Can't Dance» номінували на премію Brit як найкращий британський альбом[190].
З травня по листопад 1992 року проходив тур We Can't Dance, який охопив Північну Америку та Європу, кожен концерт відвідувало в середньому 56 000 людей[191]. В результаті туру вийшло два концертні альбоми: The Way We Walk, Volume One: The Shorts[en] посів 3 місце у Великій Британії, а The Way We Walk, Volume Two: The Longs[en] — очолював там чарт[36]. Також вийшло концертне відео The Way We Walk[en], на яке відзняли один із 6 виступів гурту, що проходили поспіль в Earl's Court у листопаді 1992 року. Після туру гурт взяв перерву у записах та концертній діяльності. У вересні 1993 року Бенкс, Резерфорд і Коллінз виступили в замку Коудрей в Мідхерсті на благодійному концерті разом із гітаристом Pink Floyd Тімом Ренвіком[en], барабанщиком Гері Воллісом[en] і барабанщиком Queen Роджером Тейлором. Разерфорд також грав на бас-гітарі у складі Pink Floyd на тому ж концерті[192].
У березні 1996 року Коллінз оголосив про свій вихід із Genesis. У своїй заяві він сказав: «Пробувши в Genesis 25 років, я відчув, що настав час змінити напрямок у моєму музичному житті. Тепер я буду займатися музикою для кіно, деякими джазовими проектами і, звичайно, сольною кар'єрою. Я бажаю хлопцям із Genesis всього найкращого в їхньому майбутньому. Ми залишаємося найкращими друзями»[193].
1996—2006: Вілсон-фронтмен, Calling All Stations і перерва
Незабаром після того, як Бенкс і Резерфорд вирішили продовжити діяльність Genesis 1996 року, вони поїхали на «The Farm», щоб почати працювати над новим альбомом Calling All Stations[en]. Спочатку сесії здавалися Разерфорду складними, оскільки він бачив лише у Коллінзі «центрову людину», яка змушувала Бенкса і його продуктивно працювати[194]. Найкращі розроблені цього періоду ідеї, з'явилися у них під час прослуховування нових вокалістів, серед яких були Френсіс Даннері[en] та Нік Ван Еде[en]. Два головні претенденти, Девід Лонгдон[en] (пізніше увійшов до гурту Big Big Train[en]) та шотландський співак Рей Вілсон[en] з гурту Stiltskin[en], проходили прослуховування протягом 1996 року, під час яких вони співали пісні Genesis без вокалу. У червні 1997 року новим вокалістом Genesis оголосили Вілсона[195]. Хоча більшу частину альбому вже написали на момент приєднання Вілсона, Бенкс був задоволений своїм внеском до нього, який включав створення текстів до пісні «Small Talk» і рифів до «Not About Us»[en] і «There Must Be Some Other Way»[196][197]. Для запису альбому Бенкс і Резерфорд вирішили залучити двох барабанщиків — ізраїльського сесійного музиканта Ніра Зідкяху[en] і Ніка Д'Вірджіліо[en] з гурту Spock's Beard[en][198].
Calling All Stations вийшов у вересні 1997 року. Він мав комерційний та критичний успіх у Європі, посівши 2 місце у Великій британії[36], тоді як в США альбом досяг лише 54 місця, що стало найнижчим результатом гурту з часів Selling England by the Pound[17]. Сингл альбому, «Congo»[en], потрапив у топ-30 чарту Великої Британії[36]. З січня по травень 1998 року проходив європейський тур Genesis, за участю барабанщика Зідкяху та ірландського гітариста Ентоні Дреннана[en]. Також планувався концертний тур Північною Америкою, але його скасували через поганий комерційний попит та відсутність продажів квитків. Внаслідок цього, Бенкс і Резерфорд оголосили 2000 року, що гурт більше не буде записувати альбоми та гастролювати[198].
1998 року Бенкс, Коллінз, Гебріел, Хакетт, Філліпс, Резерфорд і Сілвер зібралися на фотосесію та вечерю, щоб відсвяткувати вихід чотиридискового бокс-сету Genesis Archive 1967—75[en]. У бокс-сеті містив пісні «Supper's Ready» і «It» з новими Овердабами Гебріела і Гакетта[199]. 1999 року Бенкс, Коллінз, Резерфорд, Гакетт і Гебріел випустили нову версію пісні «The Carpet Crawlers»[en] для збірки Turn It On Again: The Hits[en][200]. 21 вересня 2000 року Коллінз, Бенкс і Резерфорд знову об'єдналися для короткого акустичного виступу на Music Managers Forum, присвяченого їхньому менеджеру Тоні Сміту[201]. Габріель з'явився на церемонії, але вирішив не виступати з гуртом. 2002 року Genesis зробили короткий виступ на весіллі Гебріела[202]. 2004 року Genesis випустили Platinum Collection[en], тридискову збірку, що охоплювала всю кар'єру гурту, яка посіла 21 місце у Великій Британії[36][203].
2006—2020: тур Turn It On Again, документальний фільм BBC та розмови про возз'єднання
На прес-конференції, що відбулася в Лондоні в листопаді 2006 року, Бенкс, Разерфорд і Коллінз оголосили про своє возз'єднання для туру Turn It On Again[en]. Це був перший тур з Коллінзом за 14 років[204]. Вони розкрили початковий план туру під назвою «The Lamb Lies Down on Broadway» за участю Гебріела і Гакетта. П'ятеро музикантів обговорювали цю ідею ще під час зустрічі у Глазго в листопаді 2004 року, але вона так і не була реалізована, оскільки Гебріел не зміг взяти участь через інші проекти[205]. Натомість Бенкс, Резерфорд і Коллінз вирішили продовжити роботу з барабанщиком Честером Томпсоном і гітаристом Дерілом Стюрмером[206]. У березні 2007 року в Нью-Йорку відбулася прес-конференція, на якій оголосили про північноамериканську частину туру[207].
В рамках туру Turn It On Again була представлена сцена, спроектована архітектором Марком Фішером, зі світловим дисплеєм Патріка Вудроффа, що включав 55-метровий світлодіодний фон, який складався із 9 мільйонів світлодіодних лампочок[208]. Під час виступів у Європі за 40 хвилин було продано близько 400 000 квитків на концерти в Німеччині та Нідерландах[209]. Європейська частина туру завершилася безкоштовним концертом, що проходив 14 липня на майданчику Circus Maximus в Римі, на який зібралося близько півмільйона людей[210][211]. Концерт знятли на відео і випустили наступного року на DVD під назвою When in Rome 2007[en]. 2007 року вийшов концертний альбом Live over Europe 2007[en][212], що складався із записів різних європейських концертів. 7 липня гурт виступив на концерті Live Earth в Лондоні на стадіоні «Вемблі»[213].
2007 року видавництво Chapter & Verse опублікувало автобіографію гурту Genesis у вигляді повнокольорової книги у твердій обкладинці на 359 сторінках. Авторами тексту стали Тоні Бенкс, Філ Коллінз, Пітер Габріел, Стів Гакетт і Майк Резерфорд, а редактором — Філіп Додд[214].
Того ж 2007 року всі студійні альбоми гурту від Trespass до Calling All Stations були оцифровані Ніком Девісом й перевиданні у трьох бокс-сетах: Genesis 1970–1975[en], Genesis 1976–1982[en] та Genesis 1983–1998[en]. Кожен альбом представили у вигляді дводискового набору, що містив CD/Super Audio CD з новим стереоміксом та DVD з 5.1-канальним об'ємним звуком і бонусними матеріалами, включаючи раніше невидані концертні виступи, інтерв'ю та концертні програми[206]. 2009 року вийшли ще два бокс-сети: Genesis Live 1973–2007[en][215], до яких увійшли усі концертні альбоми гурту, та Genesis Movie Box 1981–2007[en], що містив усі концертні відеорелізи гурту[216].
Після 2011 року члени Genesis висловили неоднозначні думки щодо можливості возз'єднання. Коллінз того ж року пішов з музичної індустрії, присвятивши себе сім'ї[217], і заявив, що більше не може грати на барабанах через проблеми зі здоров'ям[218]. Гакетт заявив: «Я б сказав, що це можливо, але дуже малоймовірно. Я завжди був відкритий до цього. Я не з тих, хто каже „ні“»[205]. Габріель висловився щодо можливості возз'єднання, словами: «Я ніколи не кажу „ніколи“. Минулого разу це дійсно не сталося. Я думаю, що є невелика ймовірність, але не дуже висока»[219]. 2014 року Коллінз повторив: «Чи люди добре це обдумали? Адже не вийде, що Пітер буде співаком, а я — барабанщиком. Я більше не можу грати, тому цього ніколи не станеться», додавши, що Гебріел навряд стане виконувати пісні, в яких спочатку головним вокалістом був Коллінз[220].
2014 року Гебріел, Бенкс, Резерфорд, Коллінз і Гакетт знову об'єдналися для зйомок документального фільму BBC Genesis: Together and Apart про історію гурту та різні сольні альбоми, випущені його учасниками протягом їхньої кар'єри. Хоча Гакетт брав участь у зйомках документального фільму і просував його, після його виходу в ефір він висловив дуже критичну думку, заявивши, що ця робота є упередженою. Також Гакетт зазначив, що йому не дали взяти участь у редагуванні фільму, додавши, що у ньому ігнорується його сольна творчість, попри те, що він докладно про неї розповідав[221]. Документальний фільм також не висвітлював період перебування в Genesis Рея Вілсона. 2015 року Гакетт висловив сумніви щодо ідеї возз'єднання Genesis, сказавши: «Подивіться документальний фільм, і ви зрозумієте, які пріоритети в ньому переважають»[222].
2015 року Коллінз оголосив про повернення у світ музики, висловивши припущення, про можливе возз'єднання з Бенксом і Резерфордом[223]. Бенкс підтримав його заяву[224]. 2017 року Резерфорд заявив, що він також готовий до возз'єднання, якщо Коллінз буде зацікавлений. Гакетт сказав, що хотів би возз'єднання складу Genesis 1971—1975 років під керівництвом Гебріела, де той був би вокалістом, підкресливши, що це дуже малоймовірно, й додав: «Я не буду говорити більше, бо не хочу піднімати очікування»[225]. 2016 року Коллінз опублікував свою автобіографію, у передмові якої зазначив, що пішов з «Genesis» 2007 року[226].
2020—2022: тур The Last Domino?
23 січня 2020 року Коллінза, Бенкса і Резерфорда помітили разом на баскетбольному матчі в нью-йоркському Медісон-сквер-гарден, що породило чутки про можливе возз'єднання Genesis[227]. 4 березня тріо оголосило про своє возз'єднання та про тур The Last Domino?[en] у програмі Зої Болл на BBC Radio 2. Спочатку в рамках туру планувалося проведення 17 концертів у Великій Британії та Ірландії в період з листопада по грудень того ж року[228][229], з участю гітариста та басиста Даріла Стюрмера, який вже давно гастролював з гуртом, і сина Коллінза Ніка на барабанах[230]. Їхнього колишнього барабанщика Честера Томпсона не запросили і він заявив, що не розмовляв з Коллінзом вже 10 років[231]. Початок туру двічі переносився через пандемію COVID-19 і локдаун[232], спочатку на квітень 2021 року, а потім на вересень того року[233]. Коллінз заявив, що це тур буде його останнім з Genesis через проблеми зі здоров'ям, і зазначив, що гурт немає планів записувати нову музику[234], але додав: «Ніколи не кажи ніколи»[235]. Пізніше до туру додали північноамериканську частину, яка проходила в листопаді 2021 року, після британської частини[236]. Тур супроводжувався випуском збірки найкращих хітів The Last Domino? — The Hits[en][237].
Тур розпочався 20 вересня 2021 року[238]. 8 жовтня чотири концерти британської частини туру відклали через позитивний результат тесту на COVID-19 у членів гурту. За винятком другого концерту у Глазго, дати виступів перенесли на березень 2022 року. Завершився тур трьома концертами у Лондоні 24–26 березня[239][240]. Останній концерт відвідав Гебріел, але він не захотів приєднуватися до гурту на сцені[241].
У вересні 2022 року Genesis оголосили, що продали частину своїх музичних прав компанії Concord за 270 мільйонів фунтів. Угода включає авторські права на публікацію та доходи від стримінгу їхніх творів, випущених після 1978 року, а також сольних альбомів Бенкса, Резерфорда та Коллінза[242]. Завдяки доходам отриманим від угоди з Concord та туру The Last Domino?, Genesis очолили список найбільш високооплачуваних артистів 2022 року за версією журналу Forbes із сумою 230 мільйонів доларів[243].
3 березня 2023 року вийшов бокс-сет із 5 компакт-дисків BBC Broadcasts[en], до якого увійшли записи Genesis, що транслювалися за період 1970—1998 років[244].
Remove ads
Музичний стиль
Узагальнити
Перспектива
Роками ми говорили людям, що ми передусім автори пісень... Я вважаю себе передусім письменником, а не музикантом.
— Майк Резерфорд[120]
Музичний стиль Genesis відносять до прогресивного року[245], арт-року[246], поп-року[247], софт-року[245][248] та прогресивного попу[en][249]. Вони вважають себе перш за все авторами пісень. Хоча стилі гурту значно змінювалися протягом його кар'єри, вони завжди будувалися на музичних контрастах та готовності до експериментів. Брюс Едер з AllMusic описав музику Genesis як «амбітний арт-рок із класичним відтінком», який «поступово став доступнішим до 1980-х»[250].
На учасників першого складу вплинула класична та церковна музика, а також рок-виконавці 1960-х років, особливо «The Beatles»[251]. Вокальний стиль Гебріела сформувався під впливом Отіса Реддінга та інших виконавців, що записувалися на лейблі «Stax Records[en]»[252]. За словами Габріела, деякі твори «Genesis» були натхненні блюзом, і електрогітарні звукові інновації початку 1970-х років походять саме від нього[253]. У ранні роки музика «Genesis» поєднувала в собі елементи поп-, фолк- і психоделічних жанрів[254]. Кілька пісень, створених під час перебування в гурті Філліпса, були написані на 12-струнних гітарах, часто з нестандартними налаштуваннями. До 1970-х років гурт почав включати у свої тексти елементи фентезі та сюрреалізму, зокрема у пісні «The Musical Box»[255]. В альбомі Nursery Cryme вперше стали широко використовуватись електричні інструменти[256]. A Trick of the Tail ознаменував повернення до витоків гурту з акустичними пасажами та піснями, натхненими фентезі[257].
Натхненням для ранньої лірики слугували психоделії, фентезі, міфологічні постаті та казкові сюжети. Гебріел став одним із основних ліриків, який часто у своїх рядках і назвах треків використовував каламбури та двозначності, а також звертався до різних тем, включаючи соціальні коментарі[258]. Selling England by the Pound[en] містить посилання на тогочасну англійську культуру, зокрема його останній трек «Aisle of Plenty», де згадуються чотири мережі британських супермаркетів, що відображає тему комерціалізму в альбомі. Також натхненням для багатьох композицій «Genesis» стали літературні твори: пісня «The Cinema Show» заснована на поемі Т. С. Еліота «Безплідна земля[en]»[259], а роман Артура К. Кларка «Кінець дитинства» послужив натхненням для тексту пісні «Watcher of the Skies»[en][260].
Після скорочення складу гурту до тріо (Бенкс, Резерфорд і Коллінз), його учасники вирішили змінити стиль лірики, більше звертаючись до повсякденних питань, які приваблювали шанувальниць[143]. Пісні Коллінза, зокрема, мали особистий характер[261]. Гурт, як і раніше, використовував гумор у таких піснях, як «Illegal Alien»[262], і торкався серйозних тем, таких як політика в «Land of Confusion»[263] і комерціалізація в «I Can't Dance»[264]. Едер зауважив, що до цього моменту кар'єри гурту «Коллінз володів поп-інстинктами, які могли б процвітати на мейнстримовому радіо[en] і на MTV, що зароджувалося»[265].
За словами Бенкса, найбільш поширеним методом складання пісень протягом усієї кар'єри гурту було те, де Коллінз задавав ритм, Разерфорд створював грув та рифи, а він додавав поверх них гармонії та мелодії. Як приклад він наводив «Apocalypse in 9/8» (фрагмент композиції «Supper's Ready»), пісні «The Cinema Show» та «Domino», і казав, що таким чином цей метод накладав певні обмеження на кожного музиканта, чим дозволив гурту протягом наступних років створювати такі прості поп-пісні, як «Invisible Touch» і «Land of Confusion»[266]. У Genesis Бенкс використовував численні клавішні інструменти, постійно випробовуючи нові моделі, при цьому він регулярно грав на піаніно протягом усього існування гурту. У 1970-х роках він часто використовував таку апаратуру, як орган Hammond, Hohner Pianet[en], Mellotron, RMI Electronic Piano[en] та ARP Pro Soloist[en][267]. У 1980-х роках він використовував апаратуру Sequential Circuits Prophet 5[en] та Prophet 10, ARP Quadra[en] й різні синтезатори марки Korg[268]. Під час туру «Turn It On Again» 2007 року його основним клавішним інструментом був Korg OASYS[en][269]. Тоді як для Резерфорда, який одночасно був гітаристом та басистом «Genesis», фірмовим інструментом, особливо протягом 1970-х років, була гітара з подвійним грифом. З 1980-х років він надавав перевагу гітарі Eric Clapton Stratocaster[en][270].
Remove ads
Спадщина
Узагальнити
Перспектива
«Genesis» було важко здобути визнання. На початку 70-х... вони привернули до себе культову популярність, але рок-преса та широка публіка здебільшого ігнорували їх... Навіть на початку 80-х... преса не була вражена, відкидаючи гурт як легкослухабельних легковаговиків ... Все це, чесно кажучи, було вкрай несправедливо щодо гурту.
Оцінки
За оцінками, Genesis продали від 100 до 150 мільйонів альбомів по всьому світу[272][273][274][275][276]. Загальний сертифікований обсяг продажів альбомів включає 21,5 мільйона в США, 7,2 мільйона у Великій Британії[277], 5,6 мільйона в Німеччині[278] та 3,4 мільйона у Франції[279][280]. Genesis отримали одинадцять золотих і чотири мультиплатинові альбомні сертифікації у Великій Британії[117], а в США — сім золотих, дві платинові та чотири мультиплатинові[173].
У березні 2010 року Genesis були введені до Зали слави рок-н-ролу гітаристом гурту Phish[en] Треєм Анастасіо[en][281]. Серед нагород гурту — премія Silver Clef[en] за видатний внесок у британську музику, вручена на її другій щорічній церемонії 1977 року[282]. 1988 року гурт отримав одну з двох єдиних премій «Греммі», присуджених у короткочасній номінації «Найкраще концептуальне музичне відео»[en] за кліп до «Land of Confusion»[en][283]. 2004 року журнал Q включив Genesis до списку 17 найвизначніших гуртів, складеного на основі продажів альбомів, часу перебування в британських чартах та найбільшої аудиторії на головних концертах[284]. У травні 2007 року Genesis вшанували на другій церемонії VH1 Rock Honors[en], яку відвідали Бенкс, Разерфорд і Коллінз[285]. У червні 2008 року гурт отримав нагороду за видатні досягнення на церемонії Mojo Awards[en][286]. У вересні 2012 року гурт отримав ще одну нагороду за видатні досягнення на першій церемонії Progressive Music Awards від журналу Prog[287].
Протягом 1970-х років Genesis були об'єктом критики з боку тих, хто не любив прогресивний рок. Впливовий ді-джей BBC Джон Піл[en] підтримував Genesis у перші роки його існування, через що гурт тричі виступав у нього у 1970 і 1972 роках, але надалі його «розчарували їхні пізні ексцеси»[288]. Частина оглядачів відносила гурт цілковито до середнього рівня, звертаючи особливу увагу на приватну освіту його засновників, вважаючи при цьому, що контент для рок-музики має відбиратися серед робітничого класу, який на їхню думку був її основною аудиторією[289]. Порівнюючи своє походження з панк-артистом Джо Страммером, який став музикантом-«народним героєм», Гебріел 2013 року заявив: «Досі ми так і не переросли образ зазнайкуватого мажора… ми завжди були відвертими щодо свого походження, де ми були середнім класом, а не аристократами»[290]. Театральність Гебріела не подобалася деякій частині мейнстрімної рок-аудиторії, що призвело до появи культових шанувальників, а не мейнстрімного рок-гурту[291].
На піку своєї комерційної популярності в 1980-х роках Genesis були названі «вражаюче незначними» провідним американським музичним критиком Робертом Гілберном[en][292], а їхні хіти описувалися такими, що «практично не відрізняються» від сольної творчості Коллінза[293]. За словами Еріка Гедегаарда з Rolling Stone, саме Коллінза звинувачували ті, хто закидав гурту комерційну спрямованість[294]. У своєму ретроспективному огляді, критик The Rolling Stone Album Guide Дж. Д. Консідін виявив, що Genesis «загалом ігнорувався» музичною пресою і публікою у перші роки свого існування, перш ніж їх «почали висміювали як середнячків, які все ще перебувають у полоні помпезності арт-року» наприкінці 1970-х, а потім відкидали як «легкослухабельних легковаговиків» у 1980-х. Він стверджував, що це несправедливо, оскільки гурт випустив «кілька посередніх альбомів», але жодного поганого[271]. Критики не можуть дійти згоди щодо того, які альбоми Genesis є посередніми; Консідін називає Selling England by the Pound одним із трьох найгірших альбомів гурту (ті, що заслуговують на дві зірки з п'яти[271]), тоді як AllMusic вважає його одним із трьох найкращих[295]. Бенкс пізніше розмірковував: «У нас ніколи не було того визначного альбому, який був у Флойда — The Dark Side of the Moon або у Eagles — Hotel California. […] У нас немає тієї універсальності, яка є у таких гуртів, як Queen, які в тій чи іншій мірі подобаються всім. Нас вважали занадто вигадливими, щоб бути авторитетними, тому дехто нас любить, а дехто — ні»[296].
Журналісти повідомляють, що фанати, які віддають перевагу одній епосі гурту, сильно не люблять інші. Рок-автор Колін Макгвайр описував аргументи фанатів епохи Гебріела як «вони продалися і стали занадто комерційними, коли Коллінз вийшов на сцену», тоді як фанати епохи Коллінза стверджують, що «роки Гебріела були нудними і важкими для сприйняття». Він дійшов висновку, що обидві епохи гурту слід оцінювати за їхніми власними заслугами[297]. Сам гурт усвідомлював ці розбіжності; в інтерв'ю для пресі щодо Abacab вони чітко зазначили, що шанувальникам Foxtrot альбом може не сподобатися, але вони повинні бути відкритими до нового[298]. Медіа-ресурс Ultimate Classic Rock заявив: «У каноні класичного року є небагато гуртів, дискографія яких викликає більше суперечок, ніж Genesis… Не можна заперечувати, що вони допомогли створити шаблон для прогресивного року і випустили деякі з найважливіших альбомів цього жанру», але продовжив: «Звучання Genesis поступово ставало все менш прогресивним, поки гурт не перетворилася на звичайний поп-гурт. Бажаю удачі у пошуках тому, хто однаково захоплений обома сторонами історії гурту»[299]. Оглядач Q Енді Файф 2007 року писав про їхню спадщину, що «мало що з творчості гурту витримало випробування часом» і «виходить за рамки справжньої класики», заявивши, що вони «залишаться вічними хлопчиками для биття протягом наступних десятиліть»[300]. Головний рок-критик The Daily Telegraph Ніл Маккормік[en] сказав, що Genesis були «сміливим і новаторським гуртом (безумовно, на початку своєї кар'єри)», описав Коллінза як «видатного барабанщика» і заявив, що «після відходу Гебріела він довів, що є харизматичним фронтменом з дуже характерним голосом»[301].
Вплив
Genesis називають одним із тих, хто вплинув на піджанр нео-прогу, що виник у 1980-х роках[302], за участю таких гуртів, як Marillion та Pallas[en][303][304]. Робота Стіва Гакетта в Genesis вплинула на таких гітаристів, як Браян Мей (з гурту Queen)[305][306], Алекс Лайфсон (Rush)[305] та Едді Ван Гален (Van Halen)[305]. Стів Гарріс (засновник Iron Maiden) назвав «Genesis» епохи Гебріела одним із головних впливів на нього, описуючи «Supper's Ready» (разом з піснею гурту Jethro Tull «Thick as a Brick») як один із двох своїх найулюбленіших музичних творів усіх часів в інтерв'ю журналу Prog[307]. Genesis також вплинули на таких пост-панк-виконавців, як Simple Minds та Вілл Сарджент (гітарист Echo & the Bunnymen)[308][309], а також на електронний нью-вейв-гурт Human League[310]. Трей Анастасіо (Phish[en]) сказав: «Неможливо переоцінити, який вплив цей гурт та музична філософія мали на мене як на молодого музиканта. Я назавжди у боргу перед ними»[311]. Гурт Mostly Autumn[en] здебільшого «поєднує музику Genesis та Pink Floyd з кельтськими темами» у своєму звучанні[312]. Альтернативний рок-гурт Elbow визнав, що Genesis вплинули на них[313], зокрема, у їхній проривній пісні «Newborn»[314].
Існує низка триб'ют-гуртів Genesis, зокрема ReGenesis, які зосереджуються на виконанні музики гурту 1970-х років[315]. Найуспішнішим виконавцем є канадський гурт The Musical Box[en], який був офіційно схвалений Genesis, і у якому як гості виступали Гакетт та Коллінз. Гебріел відвідував виступ Musical Box зі своїми дітьми, щоб «вони могли побачити, що їхній батько робив тоді»[316], а Гакетт зазначав: «Вони не лише звучать однаково, але й виглядають практично ідентично»[317].
Нагороди і номінації
Список містить лише важливі нагороди і номінації Genesis. Він не включає нагород і номінацій, отриманих за сольні роботи або іншу групову діяльність.
Remove ads
Учасники гурту
- Тоні Бенкс[en] — клавішні, акустична гітара, бек-вокал (1967—2000, 2006—2007, 2020—2022)
- Майк Разерфорд[en] — бас-гітара, електрична і акустична гітари, бас-педалі, бек-вокал (1967—2000, 2006—2007, 2020—2022)
- Філ Коллінз — головний та бек-вокал, ударні, перкусія (1970—1996, 2000, 2006—2007, 2020—2022)
- Пітер Гебріел — головний вокал, флейта, гобой, ударні (1967—1975)
- Ентоні Філліпс[en] — електрична і акустична гітари, цимбали, бек-вокал (1967—1970)
- Кріс Стюарт[en] — ударні, перкусія (1967—1968)
- Джон Сілвер[en] — ударні, перкусія (1968—1969)
- Джон Мейг'ю[en] — ударні перкусія, бек-вокал (1969—1970)
- Мік Бернард[en] — електрична і акустична гітари (1970—1971)
- Стів Гаккетт — електрична і акустична гітари (1971—1977)
- Рей Вілсон[en] — головний вокал (1996—2000)
Remove ads
Дискографія
|
Студійні альбоми
|
Концертні альбоми
|
Remove ads
Примітки
Бібліографія
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads