Ц

Ц, ц («це») — літера кириличної абетки. Є в більшості абеток, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера.

Літера Ц
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Історія

Сучасна «ц» походить від («ци») церковнослов'янської кирилиці. Вважається похідною від «цаді» гебрайської абетки, у її початковому і серединному варіанті צ (від прикінцевої форми тієї ж літери походить кирилична ч). Схоже накреслення літера ц мала й у глаголиці.

Числове значення у кириличній буквеній цифірі — 900.

Звуки

• [t͡s] (ц) — глухий ясенний африкат

В українській абетці

Ц — двадцять сьома літера української абетки. У сучасній українській літературній мові слугує для позначення глухого ясенного африката — [t͡s]. Може бути м'яким (цямрина, цього), рідше — твердим (сонце, циган). Завдяки цьому виявилось кодове слово «паляниця», яка стала шиболетом під час вторгнення Росії, тому що м'яка «ц'» відсутня в російській мові^[1].

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1062	0426	002046	00000100 00100110
	Мала	1094	0446	002106	00000100 01000110
ISO 8859-5	Велика	198	C6	306	11000110
	Мала	230	E6	346	11100110
КОІ-8	Велика	227	E3	343	11100011
	Мала	195	C3	303	11000011
Windows-1251	Велика	214	D6	326	11010110
	Мала	246	F6	366	11110110

Джерела

• Ц // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.