Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ангола — центральноафриканська країна, що розташовується на південно-західному узбережжі континенту. Загальна площа країни 1 246 700 км² (24-тє місце у світі), а поверхні внутрішніх вод — 0 км²[1]. Омивається водами Атлантичного океану. Берегова лінія завдовжки 1600 км. Має Виключну економічну зону площею 518 433 км². Межує з ДР Конго, Республікою Конго, Намібією, Замбією . Клімат переважно екваторіальний мусонний, крім прибережних районів із тропічним пасатним . Територія Анголи вкрита переважно плоскогір'ями . Найвища точка — г. Моко (2620 м). Багата на корисні копалини: нафту, алмази, залізну руду, фосфати, мідь, польовий шпат, золото, боксити, уранові руди.[2] Найбільшим містом, а також культурним, промисловим і економічним центром, є столиця Анголи — Луанда.
Географія Анголи | |
---|---|
Континент | Африка |
Регіон | Центральна Африка |
Площа | 1 246 700 км² (23-тє) |
• суходіл | 100 % |
• води | 0 % |
Морське узбережжя | 1600 км |
Державний кордон | 5369 км |
Тип | височинний |
Найвища точка | гора Моко (2620 м) |
Найнижча точка | Атлантичний океан (0 м) |
Тип | тропічний,субекваторіальний |
Найдовша річка | Кванза (965 км) |
Природні ресурси | вуглеводні, алмази, залізні руди, фосфати, руди кольорових металів, польовий шпат, золото, боксити, уранові руди |
Стихійні лиха | повіді, посухи |
Екологічні проблеми | ерозія ґрунтів, спустелювання, знеліснення |
Офіційна назва — Республіка Ангола, Ангола (порт. Republica de Angola, Angola)[3]. Назва країни походить від спотвореної португальцями назви титулу правителів держави Ндонго, що існувала в XV-XVII століттях — нгола[4]. Колишня назва Народна Республіка Ангола.
Ангола розташована в Центральній Африці. Загальна площа країни — 1 246 700 км², 24-тє місце у світі.[1] Невелика частина північно-західної Анголи, провінція Кабінда, відокремлена від іншої частини територією ДР Конго. На заході омивається водами Атлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 1600 км. Країна межує з чотирма іншими країнами: на півночі — з ДР Конго (спільний кордон — 2646 км, частково уздовж річок Конго і Кванго), і Республікою Конго (231 км), на півдні — з Намібією (1427 км), на сході — із Замбією (1065 км). Загальна довжина державного кордону — 5369 км.[1]
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено у 12 морських миль (22,2 км)[5]. Прилегла зона простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя та згідно статті 33 необхідна для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів.[6] Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя та має загальну площу 518 433 км².[1]
Час в Анголі є західноафриканський час — UTC+1 (від київського відстає на -1 годину, за літнім — на -2 години)[7][8].
Перші дослідження Анголи європейцями розпочалися в другій половині XV століття, під час пошуку португальцями морського шляху до Індії. Першим європейцем, що відкрив узбережжя Анголи став португальський мореплавець Діогу Кан, який під час своєї першої подорожі у 1482 році відкрив річку Конго і пройшов вздовж ангольського узбережжя на південь аж до мису Санта-Марія (13°30′ п.ш.), де він встановив падран, який можна побачити і сьогодні. Під час свого другого плавання в 1484—1486 роках Діогу Кан дослідив усе узбережжя Анголи аж до кордону з Намібією та знову піднімався вверх по річці Конго. Найсуттєвіше дослідження внутрішніх районів країни відбулося під час експедицій Девіда Лівінгстона 1852—1856 роках[9]. Місіонер шукав шлях з Лін'янті до атлантичного узбережжя для організації торгівлі та боротьби з работоргівлею. Він разом з групою аборигенів макоколо[en] на човнах проплив річкою Квандо до її злиття із Замбезі. Потім Лівінгстон продовжив плити проти її течії до витоків. Однак, через пороги та сезонні дощі група мандрівника лише в лютому 1854 року досягнула річки Шефумаге, лівої притоки Замбезі. Він також перетнув вододіл, за яким річки текли не в звичному південному напрямку, а у північному. Вони прямували на південний захід до міста Луанда через річки Касаї та її притоки, і Кванго. 31 травня 1854 року знесилений і хворий на малярію Лівінгстон дістався до назначеного пункту. Однак вже у вересні 1854 він продовжив подорож і повернувся до 11 березня 1855 року в Лін'янті.[10][11]
У 1880-х роках Португальська національна комісія з дослідження Африки поставила за мету визнати статус Центрально-Південної Африки за проєктом рожевої мапи. Першу експедицію очолював Бріту Капеллу[en], у супроводі військово-морського офіцера Роберто Івенша[en] та майора армії Серпа Пінту. За указом 11 травня 1877 року вони повинні дослідити річку Кванго та її зв'язок із річкою Заїр (нині — Конго) і португальськими територіями західного узбережжя, басейни річок Замбезі, Кунене, Кванзи й Кванго. Під час експедиції група розділилася. Серпа Пінту вирушив униз за течією річки Кубанго і досліджував верхню Замбезі. Через напад туземців й втрату команди повернувся до Преторії, не досягнувши свої мети дійти до східного узбережжя. Капеллу й Івенша продовжили запланований шлях уздовж басейнів річок Заїр і Замбезі. Вони дослідили землі від Біє до Яка. 1 березня 1880 року Бріту Капеллу й Роберто Івенса тріумфально повернулися до Лісабона. Подорож вони занотували в книзі «De Benguela às Terras de Iaca».[12][13] 6 січня 1884 року вони вирушили вже в другу експедицією Африкою. Їх основною метою стала розвідка місцевості для створення торговельного шляху між Анголою й Мозамбіком. Вони вивчали атлантичне узбережжя, особливо плато Уїла. Мандрівники продовжили власні гідрографічні дослідження про закономірність течій річок та річкових систем. Крім того записували етнографічні й лінгвістичні спостереження. Експедиція тріумфально завершилась 20 вересня 1885 року. Свою працю опублікували у 2-х томах «De Angola Á Contra-Costa», де описали відкриття величезних території між Анголою та Мозамбіком.[14][15]
Ангола розташована на заході Касаї-Ангольського щита Африканської платформи, складеного нижньодокембрійськими гранітоґнейсами, гнейсами і кристалічними сланцями, а також вулканогенно-осадовими товщами, прорваними великим масивом Кунене. Він перекритий верхньопротерозойськими карбонатно-теригенними відкладами потужністю до 10 км, з яким пов'язані залізні і марганцеві руди, поліметалічні родовища.[16]
У центральній і східній частині країни розвинений малопотужний чохол. Він сформований з континентальних відкладень кам'яновугільного, пермського і мезокайнозойського періодів. Є джерелом для алмазоносних розсипів. З осадовими відкладами мезокайнозойського періоду в прибережних западинах пов'язані родовища нафти і газу, фосфоритів, кам'яної солі, гіпсу і сірки. Через центр країни на північний-схід пролягає серія регіональних розломів з мідним і рідкіснометалічним оруденінням, апатитами, алмазоносними кімберлітовими дайками та трубками мезозою.[16]
Геологія західного узбережжя пов'язана з формування південної Атлантики, що розпочалося в ранньому крейдовому періоді й тривало до еоцена. Це відобразилося на місцевій викопній фауні.[17] Алмазне родовище Катока зберегла залишки вимерлих динозаврів, ссавців, крокодиломорфів, вік яких приблизно 128 млн років.[18]
У надрах Анголи найбільше нафти, а за оцінками її записи лише удвічі менші від нігерійських. Переважно родовища зосереджені в прибережній зоні, де виявлено також запаси природного газу, та на шельфах Атлантики.[19] На сході країни є родовища піщаника й піску, що багаті на алмазні розсипи. Крім цього Ангола багата на корисні копалини як залізну руду, фосфати, мідь, польовий шпат, золото, боксити, уранові руди[20].
Найбільша частина території Анголи займає не рівномірне Ангольське плато, зазвичай заввишки від 1200 до 1800 м.[21] У центральній частині країни сформований масив Біє. Середні висоти — 1112 м. Найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м); найвища точка — гора Мока (2620 м).[1]. На захід плато різко обривається до вузької (50—200 км) приморської низовини. На південь знижується до западини Конго, на схід — до річкової долини Замбезі, на південний захід — до западини Калахарі. Південніше від Кванзи розташоване плато Лунда із середньою заввишки 1000—1200 м. Разом з Мосамба утворюють нечіткий вододіл між річками Конго і Замбезі. А південніше знижується до 1000 м та поступово переходить на напівпустельну рівнину Калахарі.[19][22] У провінції Кабінда переважають тропічні низовини й пагорби.[21] Середня висота — 1112 м. Найнижча точка — рівень вод Атлантичного океану (0 м).[1]
На півночі воно переважно гірське, на півдні — рівнинне, біля витоку річок Кванза й Конго й на півночі пустелі Наміб — плоске й піщане.
Берегова лінія порізана слабо, гаваней мало. Берегова лінія формується сильними потоками і прибоями холодної Бенгельської течії. Також у його утворені важливу роль грає алювій річок Конго та Кванзи[19].
Територія Анголи лежить у субекваторіальному (центр і північний схід) і тропічному кліматичному поясах (південний захід і узбережжя)[23]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні[24]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній. Найтепліші місяці — вересень-жовтень (+21-29°С), найхолодніші — червень-липень (+15-22°С).Зволоження достатнє, але вдалині від моря чітко виражені два сезони — вологий (жовтень-травень) і сухий (червень-вересень)[24]. За рік випадає від 600 до 1500 мм опадів. На узбережжі увесь рік панують тропічні повітряні маси. Спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури. Середні температури найтеплішого місяця (березня) становлять +24-26 °C, найхолоднішого (липня) — +16-20 °C. Чітко простежуються пасатні вітри з високою відносною вологістю (часті тумани), проте опадів випадає мало, або й зовсім відсутні. Опади головним чином випадають у лютому-березні — від 50 до 500 мм за рік. У теплий сезон можуть відмічатись шторми[24].
Клімат Анголи | |||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
Середній максимум, °C | 27,5 | 27,7 | 27,9 | 27,6 | 27,2 | 25,7 | 25,5 | 26,9 | 28,1 | 28,2 | 27,6 | 27,2 | 27,5 |
Середня температура, °C | 22,5 | 22,5 | 22,6 | 22,1 | 20,5 | 18,2 | 17,8 | 19,4 | 21,3 | 21,3 | 22,3 | 22,2 | 20,9 |
Середній мінімум, °C | 17,5 | 17,8 | 17,9 | 16,8 | 14,1 | 11,1 | 10,8 | 12,6 | 15,2 | 16,9 | 17,2 | 17,5 | 15,5 |
Норма опадів, мм | 128.2 | 122.8 | 158.9 | 108 | 16.2 | 0.5 | 0.2 | 4.2 | 21.3 | 72.9 | 131.9 | 137.1 | 920 |
Джерело: Клімат Анголи |
Ангола є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[25].
Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 148 км³[1].
Станом на 2012 рік в країні налічувалось 860 км² зрошуваних земель[1].
Річки країни належать басейну Атлантичного (північ) і Індійського океанів (схід), на півдні безстічні області басейну Окаванго. Густа річкова мережа, велика частина річок багата на пороги та водоспади. Рівень води у них коливається протягом року. Великі річки: Кванза, Квіто, Кубанго і Кунене. Судноплавні Кванза і Шилванго.
Близько 40 % території вкрито тропічними лісами (росте червоне і сандалове дерево, лімба, тола тощо) і листопадним рідколіссям. На морському узбережжі велика кількість пальм. На півночі, півдні, сході і у центральних областях — величезні савани (ростуть акації, баобаби, берлінії, брахістегії, пальми денде). На півночі провінції Кабінда — мангрові ліси. У пустелі Наміб (південь країни) зустрічається карликове дерево, вельвічія дивовижна.
Земельні ресурси Анголи (оцінка 2011 року):
Загальна площа зрошуваних земель збільшилась з 750 км² 1998 року, до 800 км² 2003. Загальний обсяг поновлюваних водних ресурсів — 184 км³ (розрахунки 1987 року).
Зоогеографічно територія країни належить до Східноафриканської підобласті Ефіопської області, на півночі — Західноафриканська, на південному узбережжі — Південноафриканська підобласть[24]. Багата фауна — бегемоти, білі й чорні носороги, бородавочники, буйволи, газелі, гепарди, гігантські чорні антилопи, гієни, жирафи, зебри, кафрські довгоноги (великі гризуни), крокодили, леопарди, леви, мавпи, панголіни (ящіроподібні ссавці), слони, трубкозуби і шакали.Різноманітна орнітофауна — дрохви, нектарниці, папуги, птахи-носороги, птахи-секретарі, ткачики, одуди та інш. Багато плазунів і комах, у тому числі муха цеце. Створено декілька національних парків. У прибережних водах багато риби, ракоподібних і молюсків, водяться чорні кити і морські черепахи.
Ангола є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища:
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: містами сильні зливи призводять до періодичних повідей на плато[1].
Серед екологічних проблем варто відзначити:
У фізико-географічному відношенні територію Анголи можна розділити на 3 райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.