Loading AI tools
етнолінгвістична спільнота єврейського населення З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Кримчаки́ (кримчацька кърымчахлар, однина — кърымчах) — окрема етнолінгвістична спільнота єврейського населення, котрі говорять кримськотатарською мовою.[1] Переважно мешкають на території Криму і є корінним народом України.
Кримчаки́ Кърымчахлар | |
---|---|
Кількість | 1,5 — 2,7 тис. осіб |
Ареал | |
Близькі до | Євреї |
Мова | Російська, кримчацька, українська мова, ідиш |
Релігія | Юдаїзм |
Вчений-антрополог В. Д. Дяченко в книзі «Антропологічний склад українського народу»[2] пише: «Етногенез кримчаків не з'ясований. Сформувалися вони, очевидно, на базі місцевого населення, яке прийняло юдейську релігію, з пізнішим змішанням, ймовірно, хозарського, єврейського, італійського та частиною татарського (вірніше тюркського) елемента …»
Самі кримчаки стверджують, що належать до самостійної народності.[3]
Вперше у офіційних документах етнонім «кримчак» (кримчац.: кърымчах) з'явилось в XIX столітті. До 1917 року в документах Російської імперії їх називали «євреї-кримчаки». Аналіз кримчацьких прізвищ доводить наявність тюркських, ашкеназьких і сефардських елементів[1].
Кримчаки сформувалися на території Таврії у 1-му тис. н. е. ст. н. е., з нащадків частини населення Хозарського каганату, навернені наприкінці 1 ст. в юдаїзм єврейськими місіонерами, які прибули в Крим після падіння Єрусалиму.
Кримчаки зберегли рукописний молитовник з датою написання або придбання — 847 р. У 1930 р. він був переданий науковому співробітникові Азіатського музею АН СРСР у Ленінграді В. Л. Дашевському. Цей рукопис з біблійним квадратним шрифтом на спеціально виробленій телячій шкірі з одною дерев'яною кришкою був найдавнішим рукописним пам'ятником, що зберігався в СРСР. Молитовник знаходиться в Інституті східних рукописів РАН у Санкт-Петербурзі.
Їх основними заняттями були: садівництво, ремесла — шапкарство, гарбарство.[3]
У 1989 р. було створено культурно-просвітницьке товариство кримчаків «К'римчахлар» з метою відродження національної культури народу, що зникає[5] 1990 року товариство «К'римчахлар» видало книга про кримчацьку кухню, в якій зібрані традиційні та сучасні рецепти.
Кримчацька мова близька до кримськотатарської (відрізняється від кримськотатарської та караїмської своїми лексичними і фонетичними особливостями) й належить до тюркських мов. Кримчацьку мову іноді вважають етнолектом[en] кримськотатарської через незначну різницю в лексиці та граматиці обох мов. Нині кримчацькою мовою володіють лише люди похилого віку, решта рідною вважає переважно російську мову.
Перепис 1897 зафіксував 3345 кримчаків. За переписом населення 1926 року їх чисельність — 6000[1].
Перед Другою світовою війною в Криму мешкало їх приблизно 6 тис. Після захоплення півострова німцями все кримчацьке населення Криму було розстріляне восени 1941 року разом з іншими євреями, які на той час мешкали в Криму. Лише близько 700-750 кримчакам вдалося пережити геноцид у Криму. Після Другої світової війни живими лишилися лише чоловіки, які воювали на фронті, та родини, які встигли евакуюватися. У травні/червні 1944 року частину кримчаків спіткала доля кримських татар, кримських вірмен, кримських греків, кримських болгар та кримських італійців, яких було депортовано з Криму через нібито співпрацю з німцями.
За переписом населення 2001 року, в Україні мешкало 406 кримчаків. Загальна чисельність — приблизно 1,5 тис. осіб, з них приблизно 500 осіб — у Криму, 157 осіб — у Росії. Точна кількість кримчаків у США й Ізраїлі невідома, на початок 1950-х років в Ізраїлі їх мешкало приблизно 1000 осіб, більшість пізніше асимілювалася з іншими єврейськими групами. Остання кримчацька синагога в Тель-Авіві була закрита 1981 року.
Згідно з камеральним описом Криму 1783 року, кримчаки компактно мешкали у Карасубазарі, а також у Кафі (Феодосії), Мангупі (середньовічне городище в південно-західній частині Криму), Ескі-Киримі (Старому Кримі), Бахчисараї і окремими родинами в містах Темрюк і Тамань.
У 1920-1930 роки, через голод та періодичні погроми, частина кримчаків емігрувала в Палестину та США. У 1990-х роках кілька десятків сімей кримчаків переселилися в Ізраїль, оскільки сповідують юдаїзм і мають право на репатріацію, і згідно з ізраїльським «Законом про повернення» є частиною єврейського народу.
За переписом населення 2001 року в Україні мешкало 406 кримчаків. Розселені вони були переважно у Криму, невелика кількість також розсіяна по більшості регіонів України.
Перепис не зафіксував жодного кримчака у Волинській, Закарпатській, Кіровоградській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Чернівецькій та Чернігівській областях[6]
Чоловічий костюм складався з вузьких штанів, чобіт з м'якої шкіри і довгого каптана, підперезаного поясом — широким ременем, на якому висів невеликий татарський ніж. Жінки теж носили каптани, а на ногах — туфельки з загнутими носками — папучі. Дуже різноманітні були жіночі прикраси: сережки, каблучки, персні, нагрудні намиста з золотих і срібних монет, срібний або позолочений пояс. Одяг дітей був подібним батьківському. Правда, головним убором дівчат була феска — циліндрична шапочка, розшита срібними і золотими нитками і дрібними монетами. З-під фески на плечі спадали безліч заплетених кісок.[5]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.