Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Адель Енель
французька акторка та феміністка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Аде́ль Ене́ль (фр. Adèle Haenel; нар. 1 січня 1989, Париж, Франція) — французька акторка театру та кіно, феміністка. Дворазова лауреатка премії «Сезар» (у 2014 та 2015 роках) та низки інших кінонагород 
.
| Адель Енель | |
|---|---|
| фр. Adèle Haenel | |
 | |
| Дата народження | 11 лютого 1989[1][2][3] (36 років) |
| Місце народження | Монтрей, Франція |
| Громадянство | Франція |
| Професія | кіноакторка, акторка театру, акторка |
| Alma mater | Ліцей Монтеняd |
| Роки активності | 2002 — наш час |
| Член у | Collectif 50/50d[4] |
| IMDb | ID 1194748 |
| Автограф |  |
| Нагороди та премії | |
| Сезар (2014, 2015) | |
| Висловлювання у Вікіцитатах Адель Енель у Вікісховищі | |
Remove ads
Життєпис та кар'єра
Узагальнити
Перспектива
Адель Енель народилася 1 січня 1989 року у Парижі в сім'ї перекладача австрійського походження та учительки[5]. Відвідувала театральні курси у Монтреї.
Акторську кар'єру почала у 13-річному віці на театральній сцені. У кіно дебютувала у 2002 році роллю Хлої у фільмі «Дияволи» режисера Крістофа Ружжіа. Після 5-річної перерви Енель повернулася у кіно, знявшись у дебютному фільмі Селін Ск'ямми «Водяні лілії». За цю роботу вперше номінована на премію «Сезар» як найперспективніша молода акторка. Другу номінацію отримала у 2012 році за роль у фільмі Бертрана Бонелло «Будинок терпимості»[6] та отримала за роль у цьому фільму Премію «Люм'єр».
За виконання головної ролі у фільмі «Сюзанна» (реж. Катель Кілевере, 2013) уперше отримала премію «Сезар» (номінація «Найкраща акторка другого плану»)[7].
2014 року Адель Енель виконала головну жіночу роль у фільмі Тома Кайє «Винищувачі», отримавши за неї «Сезара» у номінації «Найкраща акторка»[8]. Цього ж року знялася разом з зірками французького кіно Ґійомом Кане та Катрін Денев у фільмі Андре Тешіне «Чоловік, якого надто сильно любили», отримавши чергову номінацію на «Сезара» як найкраща акторка.
2014 року зробила камінг-аут як лесбійка під час своєї промови на нагородженні «Сезар» і визнала свої стосунки з режисеркою Селін Ск'яммою, з якою познайомилася на зніманнях фільму «Водяні лілії»[9]. Пара мирно розлучилася 2018 року[10], перш ніж вони почали роботу над «Портретом дівчини у вогні»[11]. Енель і Ск'ямма залишилися близькими після завершення стосунків[10][11].
2015 року Адель Едель була удостоєна французької акторської премії Ромі Шнайдер.
2016 року дебютувала німецькою мовою у фільмі «Die Blumen von gestern», зігравши французьку нащадку німецьких жертв Голокосту.
У фільмі Робена Кампійо «120 ударів на хвилину» зобразила Софі, активістку з ВІЛ/СНІДу з паризького відділення ACT UP[12]. Була номінована на премію Сезар за найкращу жіночу роль другого плану за свою гру[13].
Втілила детективку в кримінальній комедії П'єра Сальвадорі «Щось не так з тобою» 2018 року. Знову була номінована на премію Премію «Сезар» за найкращу жіночу роль[14].
2019 року знялася в трьох фільмах, які показували на Каннському кінофестивалі: «Замша» Квентіна Дюп'є, «Герої не вмирають» Од Леа Рапен і «Портрет дівчини у вогні» Селін Ск'ямми[15]. У «Портреті дівчини у вогні» Енель зобразила Елоїзу, молоду аристократку з Бретані 18-го століття, яку мають видати в шлюб з дворянином з Мілана. А. О. Скотт з The New York Times вважав гру Енель гідною номінації на «Оскар» за найкращу жіночу роль[16], а Білдж Ебірі з Vulture описав кульмінацію фільму (в якому фігурує Енель) як «одну з найкращих акторських робіт і один з найзворушливіших образів, що я бачив за цілі століття»[17]. Енель була номінована на премію «Сезар» за найкращу жіночу роль за цю роботу, її сьома номінація на «Сезар»[18].
З 2019 року Енель і її партнерка по головній ролі Рут Вега Фернандес підготували для театрів Франції та Швейцарії екранізацію режисерки Жизель В'єнн за оперою Роберта Вальсера «L'Etang» (Ставок)[19]. Після того, як вистави неодноразово відкладалися або скасовувалися через обмеження, викликані пандемією COVID-19,[20][21] вистава відбулася у травні 2021 року в Театрі Віді-Лозанна у Швейцарії[22].
Remove ads
Фемінізм
28 лютого 2020 року Адель Енель разом з Ноемі Мерлан, Селін Ск'яммою та Аісою Майгою[23] покинули 45-ту церемонію вручення премії «Сезар» після того, як Роман Полянський, який був засуджений за зґвалтування 13-річної Саманти Геймер, отримав нагороду за найкращу режисуру фільму «Офіцер і шпигун». Ідучи, Енель махнула кулаком і вигукнула «La honte!» («Ганьба!»), а після виходу з аудиторії було знято, як вона саркастично плескає в долоні та вигукує «Bravo la pédophilie!» («Браво, педофілія!»)[24].
Після того, як вистави неодноразово відкладалися або скасовувалися через обмеження, спричинені пандемією COVID-19,[25][26] у травні 2021 року відбулася світова прем'єра вистави в Театрі Віді-Лозанна у Швейцарії.[27]
Remove ads
Особисте життя
У 2014 році Енель розповіла про свою гомосексуальність під час вручення премії «Сезар» й повідомила свої стосунки з режисеркою Селін С'ямма, з якою вона познайомилася у 2007 році на зйомках «Водяних лілій».[28] Пара мирно розлучилася 2018 року,[29] перед тим, як вони почали працювати над «Портретом жінки у вогні».[30] Енель та С'ямма залишилися близькими після закінчення їхніх стосунків.[30][29]
Фільмографія
Remove ads
Визнання
.jpg)
Remove ads
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads