Атрошенко Владислав Анатолійович

Атро́шенко Владисла́в Анато́лійович (5 грудня 1968(1968-12-05) , Чернігів ) — український державний діяч, політик та бізнесмен.

Атрошенко Владислав Анатолійович
Міський голова Чернігова
4 грудня 2015 — 9 лютого 2023
Попередник	Соколов Олександр Володимирович
Наступник	Ломако Олександр Анатолійович (в. о.)
Голова Чернігівської обласної державної адміністрації
4 лютого 2005 — 12 грудня 2005
Президент	Ющенко Віктор Андрійович
Попередник	Мельничук Валентин Васильович
Наступник	Лаврик Микола Іванович
Народився	5 грудня 1968(1968-12-05) (56 років)  Чернігів, Українська РСР, СРСР
Відомий як	політик, бізнесмен
Країна	Україна
Alma mater	ХАІ (1994) і НАДУ при Президентові України (2005)
Політична партія	Рідний дім
Мати	Атрошенко Тамара Іванівна
Нагороди	Почесні громадяни Чернігова (1 листопада 2023)
Атрошенко Владислав Анатолійович на сайті Верховної Ради
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
IV скликання безпартійний, виборчий округ № 207
фракція «Наша Україна»	14 травня 2002	—	7 липня 2005
VII скликання безпартійний, виборчий округ № 206[1]
фракція «Партія регіонів»[2]	12 грудня 2012	—	20 лютого 2014
позафракційний[1]	20 лютого 2014	—	27 листопада 2014
VIII скликання «Блок Петра Порошенка», виборчий округ № 206[3]
позафракційний	27 листопада 2014	—	28 січня 2016
Картка на сайті Верховної Ради України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Атрошенко.

Владислав Атрошенко з Олегом Ляшком

Міський голова Чернігова (2015—2023), голова Чернігівської обласної державної адміністрації (2005), народний депутат України IV, VII і VIII скликань (2002—2005, 2012—2014, 2014—2016).

Голова наглядової ради ВАТ «Київхліб», засновник благодійного фонду «Поліський оберіг»^[4][5].

Біографія

Народився 5 грудня 1968 року у Чернігові. Його батьки родом з Городнянщини: мати, Тамара Іванівна — вчителька математики, депутат Верховної Ради Української РСР 11-го скликання; батько, Анатолій Федорович — інженер на Чернігівському заводі радіоприладів.

Навчався у чернігівській школі № 16, а після її закінчення в 1986 році вступив до Харківського авіаційного інституту на навчання за спеціальністю «Системи автоматичного управління літальними апаратами». У 1987—1989 роках проходив строкову службу у лавах Радянської армії, після якої продовжив навчання в ХАІ. В 1994 році Владислав Атрошенко закінчив виш, отримавши кваліфікацію інженера-електромеханіка.

З 1993 року — економіст у відділі валютних операцій чернігівської філії акціонерного банку «ІНКО».

В 1995 році одружився. Дружина, Ірина Тимофіївна — старший викладач Чернігівської політехніки.

До 2002 року працював на підприємствах, пов'язаних з аграрним комплексом:

• З 1994 року — фінансовий директор ЗАТ «Селянській торговий дім „АГРО“».
• З 1995 року — фінансовий директор, перший заступник генерального директора ЗАТ «Фалкон».
• З 8 січня 1998 — голова правління ЗАТ «Агроенергопостач».

З квітня 2002 по березень 2005 — народний депутат України IV скликання, обраний по виборчому округу № 207 (Чернігівська область). З 15 травня 2002 у фракції «Наша Україна». З червня 2002 року — член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету.

Ввечері 17 вересня 2004 року Владислав Атрошенко, рухаючись за кермом «Mercedes-Benz W140», збив на смерть 69-річного мешканця села Красне. ДТП сталася за 25 метрів від пішохідного переходу, чоловік помер на місці пригоди. За словами Атрошенка, він рухався зі швидкістю 70-80 км/год, ділянка дороги була погано освітлена та не мала попереджувальних знаків, а пішохід з'явився раптово^[6][7]. У лютому 2005 кримінальна справа проти Атрошенка була закрита, проти чого протестувала громадянська партія «Пора»^[8].

4 лютого 2005 року призначений на посаду голови Чернігівської обласної державної адміністрації^[9]. 12 грудня 2005 року звільнений з цієї посади^[10]. Того ж року закінчив з відзнакою факультет вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, отримавши освітній ступінь магістра державного управління.

Повернувся до підприємницької діяльності:

• З березня 2007 року — радник голови правління ВАТ «Кредобанк».
• З лютого 2009 року — голова Наглядової ради ВАТ «Київхліб»^[11].

В 2010 році був обраний депутатом Чернігівської обласної ради.

На парламентських виборах 2012 року був обраний депутатом Верховної Ради України VII скликання по виборчому округу № 206. За результатами голосування отримав перемогу набравши 40,63 % голосів виборців^[12].

16 січня 2014 року голосував у складі фракції Партії регіонів за диктаторські закони, які обмежували свободу та Конституцію України. Пізніше надіслав заяву з проханням вважати, що він не голосував^[13].

На парламентських виборах 2014 року був обраний депутатом Верховної Ради України VIII скликання по виборчому округу № 206. За результатами голосування отримав перемогу, набравши понад 50 % голосів виборців.

З 4 грудня 2014 року — заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань транспорту.

Лауреат премії «Людина року»-2017 в номінації «Міський голова року»^[14].

Діяльність

Народний депутат України

Голова Чернігівської обласної державної адміністрації

Міський голова Чернігова

Вибори 2015

2015 року висунутий кандидатом в мери міста Чернігова від Блока Петра Порошенка «Солідарність» на місцевих виборах, що відбулися 25 жовтня.

У першому турі зайняв друге місце за кількістю голосів після чинного мера Олександра Соколова і пройшов у другий тур, який відбувся 15 листопада 2015 року, де здобув перемогу.

Атрошенка звинувачують у підкупі виборців через власний благодійний фонд «Поліський оберіг»^[15][16][17]. Матеріальну допомогу від фонду роздавали через 4 офіси у Чернігові^[18]. Роздавали 300 грн^[19]. Біля офісів збиралися черги у сотні людей. У прес-релізі фонд повідомив, що роздав матеріальної допомоги 12 834 мешканцям Чернігова, що більше за кількість чернігівців, які отримали допомогу у Соколова^[20]. На виборах 15 листопада Комітет виборців України зафіксував значну кількість виборців із паспортами зі штрих-кодами. Чернігівський «Пік» це пов'язує із підкупом Атрошенком виборців. Гроші обіцяли заплатити тим, у кого буде штрих-код^[21][22][23]. 14 листопада поліція відкрила 2 справи щодо підкупу виборців^[24].

Вибори 2020

25 жовтня 2020 року був переобраний мером Чернігова на другий термін (набрав 77,49 % голосів), його партія «Рідний дім» отримала більшість місць в міськраді^[25].

Відсторонення від посади

7 грудня 2022 Яворівський районний суд Львова позбавив Атрошенка права обіймати посаду мера протягом року^[26]. 1 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд підтвердив відсторонення Атрошенка від посади^[27][28].

Статки

Від свого батька Анатолія Атрошенко Владислав успадкував 138,4 млн грн. Має житловий будинок площею 783,1 м², вартістю 6,9 млн грн^[29].

В Чернігові володіє значною частиною бізнесу міста (ринки, офісні будівлі, компанії оптової торгівлі тощо) або напряму, або через родичів і бізнес-партнерів. Одним із найбільших бізнес-партнерів є мати, батько, тесть і Куліч Валерій (колишній губернатор Чернігівщини)^[11].

2020 року отримав у спадок від батька понад 138 мільйонів гривень та будинок на понад 700 кв. м, вартістю 6 мільйонів 900 тисяч 826 гривень^[30].

Через партнерів володіє часткою чернігівського телеканалу «Дитинець»^[31].

Критика

Звинувачувався у рейдерстві і підкупі виборців^[32].

Сім'я

• Батько — Анатолій Федорович (1940—2019), інженер, мав спільний сімейний бізнес із сином^[11]
• Мати — Тамара Іванівна (1946 р. н.), вчитель математики, заслужений вчитель УРСР, депутат Верховної Ради УРСР XI скликання, має спільний сімейний бізнес із сином^[11]
• Дружина — Ірина Тимофіївна, викладач Чернігівського технологічного університету, має спільний сімейний бізнес із чоловіком^[11]
• Доньки — Анастасія (1997 р. н.) та Поліна (2005 р. н.)
• Тесть — Тимофій Тимофійович Бичков, має спільний бізнес із зятем Владиславом Атрошенком (страхова компанія «Гарантія», інтернет-провайдер «Основа»^[33])^[11]

Володіє і проживає в трьохповерховому будинку в елітному селищі Ямал^[34] під Черніговом (8 км на схід від Чернігова, між Брусиловом і Снов'янкою).

Державні нагороди

• Орден «За заслуги» III ступеня (28 червня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм^[35].
• Орден «За мужність» III ступеня (6 березня 2022) — за вагомий особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, мужність і самовіддані дії, виявлені під час організації оборони населених пунктів від російських загарбників^[36].