Гриценко Анатолій Степанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гриценко.

Анато́лій Степа́нович Грице́нко (25 жовтня 1957, село Багачівка, Звенигородський район, Черкаська область) — український політик і військовий діяч, міністр оборони України (2005–2007), народний депутат України VI і VII скл., голова Комітету ВРУ з питань нацбезпеки і оборони (VI скликання), до вересня 2019 року — голова партії «Громадянська позиція». Полковник запасу. Кандидат технічних наук (1984). Автор понад 100 наукових робіт.

Анатолій Степанович Гриценко
Анатолій Степанович Гриценко
8-й Міністр оборони України
4 лютого 2005 — 18 грудня 2007
Президент	Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр	Юлія Тимошенко Юрій Єхануров Віктор Янукович
Попередник	Олександр Кузьмук
Наступник	Юрій Єхануров
Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони
26 грудня 2007[1] — 12 грудня 2012
Президент	Віктор Ющенко Віктор Янукович
Попередник	Анатолій Кінах
Наступник	Володимир Литвин
Народився	25 жовтня 1957(1957-10-25) (67 років)  Багачівка, Звенигородський район[d], Черкаська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як	політик
Місце роботи	Національний університет «Києво-Могилянська академія», Київське вище військове авіаційне інженерне училище, РНБОУ і Центр Разумкова
Країна	СРСР  Україна
Alma mater	Військовий інститут іноземних мов МО США (1993), Київське вище військове авіаційне інженерне училище (1979), Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Київське суворовське військове училище (1974) і Воєнний коледж Повітряних сил США (1994)
Політична партія	Громадянська позиція, Наша Україна — Народна самооборона і Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (14 січня 2014)
У шлюбі з	Мостова Юлія Володимирівна
Звання	Полковник
Нагороди	Орден «За інтелектуальну відвагу»
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
6-го скликання
безпартійний (НУНС)	23 листопада 2007	—	12 грудня 2012
7-го скликання
ВО «Батьківщина»	12 грудня 2012	—	27 листопада 2014

Життєпис

Ріс у місті Ватутіне. Вчився до 8 класу у школі № 6, яку закінчував і колишній голова Служби зовнішньої розвідки Микола Маломуж.

1974 року закінчив Київське суворовське військове училище з золотою медаллю.^[2] 1979 року — закінчив із золотою медаллю Київське вище військове авіаційне інженерне училище.^{[3][неавторитетне джерело]}

Військову кар'єру розпочав в 809-му навчальному авіаційному полку (в/ч 19109)^[4] Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків у місті Охтирка, де з червня 1979 року по листопад 1981 року проходив службу на посаді начальника групи обслуговування авіаційного обладнання^[5]. 8 років (розпочинаючи з 1984-го) працював викладачем у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі, на штабних посадах в Міністерстві оборони України.

У 1994—1997 роках був начальником Управління проблем військової безпеки і військового будівництва Науково-дослідного центру Генерального штабу Збройних Сил України.

1993 — закінчив Інститут іноземних мов Міністерства оборони США.

1994 — закінчив оперативно-стратегічний факультет Університету Військово-повітряних сил США^[6]

1995 — закінчив курси підвищення кваліфікації при Академії Збройних Сил України.

1997—1999 — очолював аналітичну службу апарату Ради національної безпеки і оборони України.

З грудня 1999 року був президентом Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Одночасно, з лютого 2000 року — позаштатний консультант Комітету питань національної безпеки оборони Верховної Ради України, а з листопада 2000 року — член Громадської ради експертів з внутрішньополітичних питань при Президенті України.^{[джерело?]}

У червні 2004 року призначений керівником інформаційно-аналітичного забезпечення виборчої кампанії Віктора Ющенка.^{[джерело?]}

З 4 лютого 2005 року до 18 грудня 2007 року був міністром оборони України. Обіймав цю посаду в урядах Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича.

Підтримка Гриценка на виборах Президента України 2014.

Обраний депутатом Верховної Ради 6-го скликання за списком блоку «Наша Україна — Народна Самооборона», був головою Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.^[7]

11 грудня 2008 року Анатолій Гриценко очолив Всеукраїнську громадську організацію «Громадянська позиція».^{[джерело?]}

У 2012 році обраний депутатом Верховної Ради 6-го скликання за списком партії «Батьківщина», очолював підкомітет з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.^[8]

4 квітня 2013 року народний депутат Олег Канівець, за якого ручався перед парламентською кампанією Анатолій Гриценко^[9], вийшов із фракції «Батьківщина». Гриценко пояснив вихід з фракції О. Канівця тим, що під час виборчої кампанії і після неї була «проти нього і проти мене кампанія дискредитації його деякими депутатами з фракції „Батьківщина“»^[10] .14 січня 2014 року Анатолій Гриценко написав заяву про вихід із фракції «Батьківщина», «у зв'язку з неможливістю впливати на рішення, що приймаються»^[11].

У 2010 та 2014 роках балотувався на посаду Президента України, посів 9-те й 4-те місце відповідно.

10 березня 2015 року повідомив, що працюватиме доцентом кафедри політології у Києво-Могилянській академії з зарплатою 1000 гривень на місяць^[12][13].

10 грудня 2018 року лідер громадянського руху «Хвиля» Віктор Чумак підтримав на президентських виборах-2019 Анатолія Гриценка та очолив його передвиборчий штаб^[14][15].

11 січня 2019 року партія «Громадянська позиція» висунула Анатолія Гриценка кандидатом у президенти, 15 січня 2019 року Центрвиборчком зареєстрував Гриценка кандидатом в президенти.^[16]

Очолив виборчий список «Громадянської позиції» на парламентських виборах 2019 року.^[17]

Міністр оборони

Перебуваючи на посаді міністра оборони України з лютого 2005 по грудень 2007 року займався скороченням української армії.^[18] Зокрема було виведено зі складу:

• 698 танків
• 1322 БМП
• 294 зенітно-ракетних комплекси
• 200 переносних ЗРК
• 192 літаки
• 56 вертольотів
• 18 тактичних ракетних комплексів «Точка»
• 84 тактичні ракети

На прес-конференції у 2007 році звинуватив уряд України у зриві державної програми утилізації боєприпасів, зазначивши що через припинення утилізації боєприпасів неможливо розформувати деякі військові частини.^[19]

Після звільнення з посади у 2008 році виступив з критикою президента Ющенка за наміри призупинити процес скорочення збройних сил:^[20]

Президент на засіданні РНБО робить заяву, що він ухвалив рішення зупинити з вересня скорочення Збройних сил. Глава держави не має права ухвалювати такі рішення. У Конституції записано, що виключно Верховна Рада визначає чисельність Збройних сил. І вона їх визначила: до кінця поточного року повинно бути скорочено 9 тис. чоловік, і 31 грудня 2008 року чисельність ЗСУ повинна складати не більше 191 тис. чоловік. Президент не має права одноосібно зупиняти процес скорочення армії

Анатолій Гриценко проігнорував запрошення на засідання тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки.^[21]

Інше

Суд в РФ намагався засудити Гриценка до шести років в'язниці. Так, Другий Західний окружний військовий суд Москви «засудив» Гриценка до 6 років колонії за нібито заклики до терористичних актів на території РФ^[22].

Родина

Гриценко у 2007 р.

Батько — Степан Дем'янович (1927 — 16 лютого 2013). З 1944 брав участь у Другій світовій війні. Був сапером, побував у Фінляндії, Данії і Норвегії. Пізніше служив у танкових військах, всього провів у армії 6,5 років. Після цього працював гірничим рятувальником. Проживав у місті Ватутіному на Черкащині.^[23]

Мати — Ганна Тихонівна (1936), пенсіонерка.

Перша дружина — Людмила Михайлівна, розлучився у 2002 році, проживши з нею в шлюбі 25 років. Друга дружина — Юлія Мостова, український журналіст, головний редактор газети «Дзеркало тижня», вдова Олександра Разумкова.

У Анатолія Гриценка є троє дітей: Олексій (1979, закінчив Київський політехнічний інститут), Світлана (1982, закінчила Київський національний економічний університет) (обоє від першого шлюбу) та Ганна (2004) (від другого шлюбу).

Виховує також Гліба Разумкова (1998) — сина Юлії Мостової від її першого шлюбу.

Володіє англійською мовою.

Нагороди

Державні

• Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (25 жовтня 2007) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності і безпеки Української держави, бездоганне виконання службового обов'язку та з нагоди 50-річчя від дня народження^[24]

Недержавні

• Орден «За інтелектуальну відвагу» (2008) — за привнесення вагомої інтелектуальної та етичної компоненти в українське політичне життя і твердість у відстоюванні вартостей євроатлантичної цивілізації^[25]

Політична підтримка Анатолія Гриценка на президентських виборах 2019 року

Нижче представлені особи, кандидати в президенти, лідери політичних сил та партії, що підтримали Анатолія Гриценка, як єдиного кандидата від демократичних сил, на посаду Президента України на виборах 2019 року:

• Єгор Фірсов (Партія «Альтернатива»)^[26]
• Микола Катеринчук (Європейська партія України) ^[27]
• Микола Томенко («Рідна країна»)^[27][28]
• Віктор Чумак («Хвиля»)^[29][30]
• Андрій Садовий^[31] (Об'єднання «Самопоміч»), якого раніше підтримав
• Мішель Терещенко^{[32][33] [34]}
• Василь Гацько (Демократичний альянс)^[35][36]
• Дмитро Гнап («Сила людей»)^[37]
• Солонтай Олександр Гейзович («Сила людей»)^[38][39]
• Дмитро Добродомов (Громадський рух «Народний контроль»)^[40]
• Давід Сакварелідзе («Рух нових сил»)^[41]
• Світлана Заліщук («Міжфракційне об'єднання "ЄвроОптимісти"»)^[42][43]
• Мустафа Наєм («Міжфракційне об'єднання "ЄвроОптимісти"»)^[44]
• Олександр Савченко (Міжнародний інститут бізнесу), український економіст, фінансист, банкір, меценат^[45]

Погляди

Виступає за вступ України до Європейського Союзу^{[джерело?]}. Відомий окремими різкими радикальними висловлюваннями.^{[46][неавторитетне джерело][47]}

Підтримує президентську форму правління з одночасним підсиленням персональної відповідальності Президента, обмеженням його недоторканності та дієвим механізмом відсторонення від влади в порядку імпічменту.^[48][49][50]

Виступає за легалізацію вогнепальної зброї.^[51]

За власним зізнанням, є прибічником авторитарної моделі державного керівництва.

Я хочу, щоб люди зрозуміли одну просту річ — не потрібно боятися авторитарного режиму. Це не диктатура, яка масово пригнічує права і свободи людей. Авторитаризм має однокореневе слово — авторитет. Освічений авторитаризм виводить країну на новий, більш високий рівень і економіки, і на її основі — демократії».[52]

Передвиборча програма Гриценка носить назву «Чесний президент — служитиме людям»^[53][54], в якій кадрова політику ґрунтується на основі «трьох П»: професіоналізм, порядність, патріотизм.^[55]

Участь у дебатах під час президентської кампанії 2019

8 лютого Анатолій Гриценко взяв участь у дебатах в авторській програмі Валерія Калниша на Радіо «НВ» «Печерські пагорби»^[56]

27 березня 2019 року Анатолій Гриценко взяв участь в офіційних дебатах «Зворотний відлік» на UA:Перший, де мав дебатувати з 5-м та 6-м номерами рейтингів авторитетних соціологічних досліджень — Олег Ляшком та Юрієм Бойком, проте обидва проігнорували запрошення та не прийшли^[57]. Натомість, Анатолій Гриценко^[58] прийшов та залишився відповідати на жорсткі запитання журналістів та експертів^[59] Анатолій Гриценко виявився єдиним з першої шістки кандидатів, хто взяв участь в офіційних дебатах^[60]

Майно

Відповідно до поданої декларації^[61] кандидата у президенти, Анатолій Гриценко станом на весну 2018 року був власником автомобіля Volvo XC90 2013 року випуску та гідроциклу Yamaha. Також мав грошові кошти в еквіваленті 175 тисяч доларів США, майже 140 тисяч гривень пенсії, 15 тисяч гривень зарплатні. Зарплатня дружини склала майже 375 тисяч гривень. Його дружина Юлія Мостова на той момент володіла 5-ма квартирами в Києві, двома земельними ділянками в Обухівському районі (з 2003 та 2006 років) та дачним будинком. Мостова також володіє корпоративними правами у чотирьох компаніях: видавничий дім «Ормос», «Комюніті 8», «Анкаріс» та «ЗТ Груп», а також є бенефіціаром 7 компаній.^[62][63]

Інша інформація про особу

• В курсантські роки захоплювался стаєрським бігом, щорічно брав участь в 110-кілометровому пробігу від Києва до Балико-Щучинки^[64].
• Анатолій Гриценко в 1994 році отримав золоту медаль чемпіонату США з футболу серед військових університетів^[65].
• Автор законопроєкту щодо протидії хабарництву. Закон передбачав за отримання хабаря в розмірі $10 тисяч і більше позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна. Для суддів, прокурорів і слідчих за такий злочин — довічне позбавлення волі з конфіскацією майна без права на амністію.^[66][67] 21 травня 2009 року 364 народних депутати проголосували за прийняття даного законопроєкту в цілому. Президент Ющенко ветував ухвалений законопроєкт.^[68]
• У 2012 році, разом із Лещенком, Шалайським і Шабуніним, брав участь у процесі передання до правоохоронних органів Австрії інформації щодо фактів корупції віце-прем'єра Андрія Клюєва, одного з ключових людей Януковича в уряді Миколи Азарова.^[69][70] За словами Віталія Шабуніна, Гриценко був єдиним серед усіх опозиційних голів парламентських комітетів, хто не побоявся поставити свій підпис на заяві про злочин задля її легалізації.^[71]
• На президентських виборах 2014 року Гриценко переміг на дільницях у Демократичній Республіці Конго та в Ліберії^[72]. У обох цих країнах базуються українські військові контингенти у складі місій ООН^[73].
• Під час Революції гідності виступав з пропозиціями щодо застосування протестувальниками «для захисту Батьківщини» мисливської вогнепальної зброї^[74]. Після перемоги Євромайдану супроводжував (разом з Олегом Канівцем) бійців «Беркуту» при їх виведенні з Києва^[75].