Льодовик

Не плутати з Льодовник.

Не плутати з Льодяник.

Льодовик або лідни́ця^[1] — багаторічне природне накопичення льоду на земній поверхні. Утворюється з твердих атмосферних опадів у тих районах, де протягом року таких опадів випадає більше, ніж тане та випаровується. Усього у світі існує приблизно 215 000 льодовиків^[2] (за даними Всесвітньої метеорологічної організації — близько 275 000^[3]). Ці крижані масиви покривають приблизно 700 000 квадратних кілометрів поверхні Землі, які разом з континентальними льодовиковими щитами Гренландії та Антарктиди зберігають близько 70% світових запасів прісної води^[4]. 18 600 льодовиків, площею близько 66 000 км² належать до об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО^[5].

Льодовики: 1 — в Андах (Південна Аргентина); 2 — поблизу берегів Аляски; 3,4 — на Північному Кавказі; 5 — в Антарктиді

Тріщини кліважу в льодовику, що рухається

Тріщина в льодовику

Льодовик
З матеріалу	лід
Досліджується в	гляціологія і Q134623384?
Модельний елемент	Helags glacierd, Йостедал, Періто-Морено і льодовикова шапка
EntitySchema для класу	Помилка Lua у Модуль:Wikidata у рядку 242: Невідомий тип сутності..
Категорія краєвидів елемента	d
Льодовик у Вікісховищі

Загальна характеристика

На Землі 98,5 % льодовикового льоду міститься у величезних льодах полярних областей, однак льодовики трапляються також у гірських хребтах усіх континентів, окрім Австралії, (у Гімалаях, Андах, Кордильєрах, Альпах, на Памірі, Кавказі, деяких високих горах Східної Африки, Мексики тощо), та на кількох високоширотних океанських островах.

Льодовиковий лід — найбільший резервуар прісної води на Землі, який підтримує одну третину світового населення. Оскільки льодовикові маси залежать від довгострокових змін клімату (наприклад, опадів, середньої температури, хмарності), зміни льодовикових мас вважаються одними з найчутливіших індикаторів зміни клімату і є основним джерелом змін рівня океану.

Льодовик формується на земній поверхні, коли сніговий покрив не встигає повністю розтанути і/або випаруватися. Льодовики поширені у високих широтах північної і південної півкуль Землі, у високих горах усіх широт. Загальна площа сучасних Льодовиків становить близько 16 млн км² (11 % площі суходолу), об'єм— близько 30 млн км³, але через глобальне потепління має тенденцію до зменшення. Максимальна потужність криги досягає 4 км. Основна маса криги льодовиків зосереджена в Антарктиді та Ґренландії. Товщина льодовикового покриву Антарктиди становить 2000-4000 м, у ньому зосереджено 80 % прісної води планети. Льодовики Антарктиди і Гренландії, подекуди сповзаючи в океан на шельф і утримуючись на плаву, утворюють шельфові льодовики.

Періто-Морено (льодовик).

Будова

Льодовики можуть характеризуватися досить складною будовою (структурою). В першу чергу для будь-яких типів льодовиків виділяють область живлення і область абляції (руйнування). В області живлення окремо виділяють фірнову-снігову товщу (басейн). Область абляції у гірських льодовиках називають їх язиком. Складні льодовики та льодовикові системи також складаються з певних частин. В межах частин льодовика можна розглядати більш детальну будову: нашарування по глибині, системи тріщин та порожнин, льодовикову гідрофізичну сітку, льодопади, включення гірських порід (морени) та ін. Гідрографічна сітка льодовика може складатися з тріщин з водою на дні, колодязів, льодовикових каналів стоку, каверн повністю або частково заповнених водою, приконтактного шару з водяною плівкою, окремими каналами стоку та кавернами, штучних свердловин, лінз води у сніжно-фірновій товщі на контакті фірн-лід та інших об'єктів.

Класифікація

В гляціології розрізняють два основні типи льодовиків, в яких своєю чергою виділяють окремі різновиди:

• льодовикові покриви
  • наземні
  • шельфові
    • плавучі
    • донні
• гірські
  • висячі
  • каррові
  • долинні
  • переметні
  • відроджені

Крім того, за температурним режимом виділяють «теплі» льодовики, в яких основна маса криги постійно має температуру танення і «холодні», з основною температурою тіла льодовика нижче за точку танення. Льодовики в сукупності з талими водами беруть участь у створенні льодовикового рельєфу («баранячі лоби», «кучеряві скелі» — на рівнинах, троги, карри, ригелі — в горах, а також моренні рівнини, горби, гряди, зандрові рівнини, флювіогляційні тераси). У процесі руху льодовик виконує складну геологічну роботу — руйнування, перенесення та акумуляцію продуктів руйнування гірських порід.

• Снігова лінія — це межа, вище якої сніг не тане, а накопичується, утворюючи льодовик.
• Морена — уламки гірських порід, принесених льодовиком.
• Гірські льодовики — льодовики, що займають вершини гір, поглиблення на їх схилах і долини гір вище снігової лінії.
• Покривні льодовики — льодовики, що мають товщину до 4 км, приховують нерівності рельєфу і займають великі площі.
• Айсберг — величезні брили льоду, що дрейфують в океані.
• Багаторічна мерзлота — шар мерзлого ґрунту, що постійно зберігає температуру нижче 0 °C.

Окремі види льодовиків

Материкові льодовики

Формуються в полярних районах. На відміну від льодовиків гірського типу, вони не мають чітко відокремленої області живлення та стоку, а їх форма не контролюється рельєфом ложа. Товщина криги таких льодовиків максимальна та приховує всі нерівності поверхні землі. Материкові льодовики мають форму опуклого щита. Прикладом таких льодовиків є льодові покриви Ґренландії та Антарктиди. Швидкість руху: в льодовиковому щиті — 0,03 — 0,35 м/добу, вивідних льодовиках — 0,8 — 27 м/добу.

Шельфовий льодовик

Докладніше: Шельфовий льодовик

Прикладом шельфового льодовика може бути льодовик західної частини Антарктиди, де він досягає дна океану і розповсюджується на окремі острови морів Росса та Ведделла. Час від часу від шельфових льодовиків відколюються великі брили криги, які називаються айсбергами. Розміри таких брил досягають декількох кілометрів у довжину, а висота сягає 200 і більше метрів.

Гірські льодовики

Є в Альпах, Гімалаях, на Тянь-Шані, Памірі, Кавказі тощо. Характерна їх особливість — наявність чітко виражених областей живлення, тобто фірнових басейнів, у межах яких відбувається накопичення снігу та подальше його перетворення в фірн і лід. Розміри, форма і будова гірського льодовика визначаються формою його ложа, обсягами живлення і абляції та рухом льоду. Виділяють такі основні їх типи:

• Долинні або троги (нім. «трог» — корито) — це найбільші льодовики гірського типу, що формуються у високогірних частинах долин річок.;
• Карові-льодовики кріслоподібних заглиблень, малої потужності без стоку;
• Висячі — це льодовики, що розташовуються в западинах на крутих гірських схилах, звідки витікають у вигляді коротких язиків, що висять над урвищами та періодично відколюються, ініціюючи лавини. Середні швидкості льодовиків долинного типу становлять: в Альпах — 0,2 — 0,4; на Тянь-Шані — 0,4 — 0,5; на Памірі — 0,6 — 0,8; в Гімалаях — 2,0 — 3,5 м/добу.

Льодовики проміжного типу — це льодовики плоскогір'їв, які утворюються в горах зі столоподібними або плескато-опуклими вершинами. Такі льодовики поширені на Скандинавському півострові і називаються льодовиками скандинавського типу.

Пульсація

Пульсація льодовиків — це періодичні різкі, зі швидкістю до сотень метрів і більше на добу, наступання льодовиків. Зумовлені змінами сили тертя і дробленням льоду. Періодичність пульсацій — від кількох до 100 років.

Цікаві факти

Періто-Морено

Алецький льодовик

Льодовик Бірдмора в Антарктиді. Фото 1956 р.

• Сучасна площа заледеніння на нашій планеті становить 15 693 256 км². Це значить, що загальна площа, зайнята тільки льодовиками, становить 10 відсотків усієї земної суші. 0,5 відсотка площі заледеніння приходиться на високі гори, 99,5 відсотка — на полярні області. Льодовики нашої планети містять 21 млн км³ води. Якби всі ці льодовики раптом розтанули, то рівень світового океану піднявся б на 50 м^{[джерело?]}. Тільки від танення льоду в Антарктиді всі прибережні країни можуть потерпіти величезну катастрофу.
• Найбільший на земній кулі гірський льодовик розташований в Антарктиді. Це льодовик Фільхнера. Довжина його становить 925 км, а потужність — близько 4 000 м
• Льодовик Федченко — гігантський акумулятор гідроенергії. Велетенська крижана маса з потужністю льоду понад 500 м, піднята на висоту від 4000 до 6000 м, живить багато середньоазійських річок.
• Найдовший гірськодолинний льодовик — Беринга. Він знаходиться в гірських районах Аляски. Його довжина 170 км.
• Великі льодовики Кавказу й Альп рухаються зі швидкістю до 150 м на рік. На Памірі ця швидкість досягає 1500 м на рік чи більш 4 м за добу. Найбільша ж швидкість руху в льодовика Упернивік біля Гренландії — 38 м на добу чи близько 14 000 м за рік.
• Лід в Антарктиді місцями досягає в товщину 3,7 км. Якби він розтанув, рівень океану піднявся б на 55 м^{[джерело?]}.
• Європейський космічний корабель Cryosat відстежив близько 200 тисяч льодовиків і виявив, що вони за 10 років через зміни клімату втратили 2 720 мільярдів тонн льоду. Це 2 % їхньої загальної маси^[6][7].
• Льодовик — це також народна назва місяця січень

Найбільші льодовики світу

• Льодовик Ламберта-Фішера (Антарктида) — довжина льодовика — 515 км
• Нова Земля (Росія) — довжина льодовика — 413 км
• Льодовик Арктичного Інституту (Антарктида) — довжина льодовика — 362 км
• Льодовик Німрод-Леннокс-Кінг (Антарктида) − довжина льодовика — 239 км
• Льодовик Денман (Антарктида) — довжина льодовика — 241 км
• Льодовик Бердмор (Антарктида) — довжина льодовика — 225 км
• Льодовик Рікавері (Антарктида) — довжина льодовика — 225 км
• Льодовик Петермана (Гренландія) − довжина льодовика — 200 км
• Льодовик Безіменний (Антарктида) − довжина льодовика — 193 км
• Льодовик Спесор (Антарктида) − довжина льодовика — 135 км
• Габбард (Аляска)
• Зему — довжина льодовика — 25 км, площа — 116,8 км
• Сіачен (Каракорум, Азія) — довжина льодовика — 75 км
• Ватнайокутль (Ісландія)
• Скейдарайокюдль (Ісландія) — довжина льодовика — 48 км
• Тасман (Нова Зеландія) — довжина льодовика — 29 км
• Алецький (Швейцарія, Альпи) — довжина льодовика — 24 км

Танення льодовиків

Див. також: Відступання льодовиків з 1850 року

У 2015 році, уклавши Паризьку кліматичну угоду, майже 200 країн взяли на себе зобов’язання обмежити глобальне потепління до рівня нижче 2 градусів Цельсія порівняно з доіндустріальним періодом, а якщо можливо — навіть до 1,5 градусів. Вчені встановили порогове значення в 1,5°C, бо вважають, що до того, як досягнути такої температури, можливо запобігти катастрофічним змінам клімату у майбутньому^[8]. Проте, навіть за умови, що підвищення температури не перевищить 1,5 градуси, до 2100 року майже половина світових льодовиків — близько 49% — зникне, втративши при цьому щонайменше 39% своєї маси в порівнянні з 2020 роком^[9]. Якщо ж глобального потепління в межах 1,5 градуса досягти не вдасться, втрати можуть зрости до 76%^[10].

З середини 1800-х років температура у світі підвищилася в середньому майже на 1,2 °C^[11]. З 1901 до 2018 року рівень моря вперше за 3 тисячі років піднявся на 20 см. У період 2011-2020 років середня площа морського льоду в Арктиці досягла найнижчого рівня з 1850 року^[12]. На кінець лютого 2023 року площа крижаного покриву навколо Антарктиди досягла найнижчої площі (1,79 млн км²) за 45-річний період супутникових даних^[13]. Станом на березень 2025 року, з моменту початку спостережень у 1975 році, через глобальне потепління льодовики Землі втратили понад 9000 гігатонн льоду. Щороку світові льодовики втрачають у середньому близько 267 гігатон льоду^[14]. Особливо вразливими є льодовики^[15]:

• Західної Канади та США;

• Північно-східної Канади;

• Скандинавії;

• Російської Арктики.

Станом на 2025 рік з початку 21 століття льодовики втратили приблизно 5% свого загального об'єму. Регіональні втрати були дуже мінливими; Антарктичні та субантарктичні острови втратили 2% свого об'єму, тоді як льодовики Центральної Європи втратили 39%^[16]. У період з 2012 по 2023 рік об’єм льодовиків зменшувався на 36% швидше, ніж у попередньому десятилітті^[17]. Цей процес танення спричиняє щорічне підняття рівня моря приблизно на 0,74 міліметра, що становить 21% від загального зростання рівня океану, зареєстрованого з початку XXI століття. Зміни такого масштабу вже є незворотними, незалежно від подальших дій людства, та можуть спричинити підвищення рівня моря на 113 міліметрів. Потепління на 1,5 градуса призведе до підвищення середнього рівня моря на 90 мм сантиметрів, тоді як температура на 4,0 градуси вище спричинить підвищення рівня моря на 150 мм^[18]. Якщо розтануть абсолютно всі льодовики на планеті, підвищення рівня моря складе 60-65 метрів^[19].

Згідно з оприлюдненим у листопаді 2022 року звітом ЮНЕСКО, глобальне потепління призведе до зникнення 460 (10%) льодовиків, що входять до списку Всесвітньої спадщини до 2050 року. 18 600 льодовиків з цього списку покривають площу близько 66 000 кв. км, що становить майже 10% льодовикової площі поверхні Землі. У період 2000-2020 років льодовики Всесвітньої спадщини мали негативний баланс маси і втратили більше льоду, ніж набули. Загалом, вони втратили близько 1163 мільярдів тонн льоду, що в середньому становить близько 58 млрд тонн на рік – кількість, еквівалентна загальному річному об’єму води, що споживається у Франції та Іспанії разом. Якщо припустити, що вся тала вода зрештою досягла океану, втрата льоду на об’єктах Всесвітньої спадщини спричинила близько 4,5% глобального підвищення рівня моря — близько 3,22 міліметра. Процес танення уже неможливо зупинити, і льодовикові масиви розтануть незалежно від заходів, що вживаються зараз^[20]. Серед об’єктів Світової культурної спадщини ЮНЕСКО, які втратять свої льодовики, названо^[21],^[22]:

• Гірканські ліси (Іран);

• Національний парк Дурмітор (Чорногорія);

• Національний парк Вірунга (Демократична Республіка Конго);

• Мальовничий та історичний район Хуанлун (Китай);

• Єллоустоунський національний парк (США);

• Національний парк/природний ліс Маунт-Кенія (Кенія);

• Район гори Мон-Пердю в Піренеях (Франція], Іспанія);

• Національний парк гір Рувензорі (Уганда);

• Плато Путорана (Росія);

• Тектонічна арена Сардона (Швейцарія);

• Національний парк Наганні (Канада);

• Національний парк Лоренца (Індонезія);

• природна система заповідника Острів Врангеля (Росія);

• Національний парк Кіліманджаро (Танзанія);

• Йосемітський національний парк (США);

• Доломітові Альпи (Італія);

• Незаймані ліси Комі (Росія).

Льодовики, що знаходяться під загрозою зникнення, за регіонами (станом на листопад 2022 року):^[23]

• Африка:

Згідно з наявними даними, льодовики на всіх об'єктах Всесвітньої спадщини Африки, найімовірніше, зникнуть до 2050 року, включаючи Національний парк Кіліманджаро та гору Кенія.

• Азія:

Льодовики на трьох паралельних річках заповідних територій Юньнань (Китай) – найбільша втрата маси порівняно з 2000 роком (57,2%).

Льодовики у Західному Тянь-Шані (Казахстан, Киргизстан, Узбекистан) зменшилися на 27% з 2000 року.

• Європа:

Льодовики в Піренеях Мон-Пердю (Франція, Іспанія) – дуже ймовірно, зникнуть до 2050 року.

Льодовики в Доломітових Альпах (Італія) – дуже ймовірно, зникнуть до 2050 року.

• Латинська Америка:

Льодовики в Національному парку Лос-Алерсес (Аргентина) – друге місце за втратою маси порівняно з 2000 роком (45,6%). Льодовики в Національному парку Уаскаран (Перу) зменшилися на 15% з 2000 року.

• Північна Америка:

Льодовикові ділянки в Єллоустоунському національному парку (Сполучені Штати Америки) – дуже ймовірно, зникнуть до 2050 року.

Льодовики в Національному парку Йосеміті (Сполучені Штати Америки) – дуже ймовірно, зникнуть до 2050 року

Льодовики в Міжнародному парку миру Вотертон-Глейшер (Канада, Сполучені Штати Америки) втратили 26,5% свого об'єму за 20 років.

• Океанія:

Льодовики в Те-Вахіпоунаму (Південно-Західна Нова Зеландія) втратили майже 20% свого об'єму з 2000 року.

Регіони з відносно невеликою кількістю льоду, такі як Альпи, Кавказ, Анди або західна частина США, втрачають практично увесь лід до кінця століття, незалежно від сценарію потепління. Інші льодовики можна врятувати, якщо викиди парникових газів різко скоротити, а глобальне потепління обмежити на рівні 1,5 градусів. Кожне зменшення потепління навіть на 0,1 градуса дозволяє зберегти близько 2% льодовикової маси. Кожне додаткове підвищення температури на 0,1 градуса між 1,5 та 3 градусами потепління призводить до втрати додаткових 2% глобальної маси льодовиків. За прогнозами 2024 року, до 2100 року температура може підвищитись на 2,9 градусів. Якщо середня глобальна температура зросте на 2,7 градуса, це призведе до майже повної втрати льодовиків у Центральній Європі, Західній Канаді, континентальній частині Сполучених Штатів і Нової Зеландії^[24].

Альпи

Лігурійські Альпи з супутника Terra. 14 лютого 2008 року

Лігурійські Альпи з супутника Sentinel-3. 19 серпня 2023 року

Згідно з дослідженням вчених Федеральної вищої технічної школи Цюриха та Брюссельського вільного університету, опублікованим у листопаді 2024 року, за оптимістичним сценарієм низьких викидів вуглецю, льодовики втратять від 25 до 29 відсотків своєї маси до 2100 року. Однак за сценарієм з високим рівнем викидів CO₂ ця цифра зростає десь між 46 і 54 відсотками. Втрата льодовиків значно відрізняється залежно від регіону, але льодовики в Європейських Альпах є одними з найбільш вразливих — вони зазнають втрат понад 75% обсягу за сценаріями з високим рівнем викидів CO₂^[25]. За всіх сценаріїв Альпи втратять близько 50% свого нинішнього об'єму льодовиків до 2050 року^[26]

Програма моніторингу льодовиків у Швейцарії (GLAMOS^[27]) зафіксувала різке зменшення льодовикової площі у швейцарських Альпах. Льодовий покрив скоротився з 1311 км² в 1973 році до 961 км² в 2016 році, що становить втрату майже 350 км² за 50 років^[28]. У жовтні 2024 року швейцарській та італійській владі довелося переглянути межу своїх кордонів протяжністю понад 577 км через відступ льодовика Маттергорн. Це призвело до того, що найвища точка гори була зміщена ближче до Італії, а територія Швейцарії трохи розширилася. У цьому регіоні температура підвищується приблизно на 0,3°C за десятиліття, що вдвічі швидше, ніж середні показники у світі^[29].

Високогір'я Азії

Тала вода, що стікає з 90 000 льодовиків у Високогірній Азії, має вирішальне значення для життя та засобів до існування людей, що живуть нижче за течією. Гімалайські льодовики, які забезпечують водою 800 мільйонів людей, через зміну клімату тануть вдвічі швидше. З 2000 р. до 2020 р. висота льодовиків зменшувалась в середньому на 0,5 м на рік^[30]. Згідно із даними Міжнародного центру з комплексного розвитку гірських територій (ICIMOD^[31]), у період 2011-2020 років льодовики зникали на 65% швидше, ніж у попередньому десятилітті. Для складання прогнозів дослідники використали поточні траєкторії викидів вуглецю в повітря дійшли висновку, що льодовики в Гімалаях можуть втратити до 80% свого нинішнього обсягу вже до кінця сторіччя. Навіть якщо людству вдасться стримати глобальне потепління Землі на рівні 1,5-2°C порівняно з доіндустріальними рівнями, втрати льодовика все одно будуть критичними - від третини до половини всього обсягу^[32],^[33].

Вид на льодовики Гімалаїв з борту МКС-66, 4 грудня 2021 року

Танення льодовиків може також пришвидшитись через збільшення забруднення повітря внаслідок зростання населення. Забруднювачі повітря надходять з Індо-Гангської рівнини, одного з найбільш забруднених регіонів світу. Брудне повітря погіршує ситуацію з льодовиками, відкладаючи чорний вуглець і пил на льоду, що пришвидшує їх танення^[34].

Вид на льодовики Індії та Китаю з борту МКС-8, 1 грудня 2003 року

До кінця XXI століття, залежно від кліматичного сценарію, може зникнути від третини до двох третин нинішніх запасів льоду приблизно на 56 000 льодовиках. При цьому масштаби втрат суттєво варіюватимуться між різними регіонами.^[35]. Льодовики розкидані на тисячі кілометрів і дуже різняться за розміром, товщиною та висотою. Деякі тануть швидше за інші. Дослідження 2020 року спрогнозувало, що східний кінець хребта, в Непалі та Бутані, може втратити до 60 відсотків своєї крижаної маси до 2100 року порівняно з 2015 роком, навіть за сценарієм з низькими викидами. Західний кінець, включаючи хребти Каракорум і Гіндукуш у Пакистані, матиме повільніші темпи танення^[36].

Знімок Гімалайських гір з льодовиками та льодовиковими озерами поблизу міста Катманду. Супутник Landsat 9, 31 жовтня 2021 року

Вчені стверджують, що прискорене танення приблизно 56 000 льодовиків Азії створює сотні нових озер у Гімалаях та інших високогірних хребтах. У період 1990-2010 років у високих гірських хребтах Азії утворилося понад 900 нових озер, що живляться льодовиками. Рік за роком вони стають все більшими і більшими. Коли льодовикове озеро наповнюється, воно може перелити або ж провалити морени — природні дамби, що утримують його на місці. Дослідження 2011 року визначило 42 озера в Непалі як такі, що мають дуже високий або високий ризик затоплення. У всьому регіоні Великих Гімалаїв ця кількість може перевищувати сотню. Якщо природна дамба, що утримує льодовикове озеро, вийде з ладу, повінь, що виникне, може призвести до катаклізмів в долинах нижче^[37].

Льодовикове озеро Шиспар до та після прориву. Знімки з супутника Sentinel-2, 5 та 10 травня 2022 року

На початку 2018 року льодовик Шиспар, який розташований у горах Гілгіт-Балтистан (довжина 12 км, ширина 1300 м, висота 600 м), розпочав рух по схилу зі швидкістю пересування у травні-червні 2018 року в середньому 43 м за день. Просунувшись на 1800 метрів він перекрив потік з сусіднього льодовика Мучухур та утворив вкрите кригою озеро, яке у листопаді 2018 року було заблоковано уламками. Протягом свого існування льодовикове озеро пройшло шість етапів природного наповнення і висихання. У 2019 році рівень води в озері піднімався щонайменше на сім метрів протягом 24 годин. Станом на лютий 2021 року довжина озера становила 650 метрів. У березні та квітні 2022 року рекордно високі температури суттєво прискорили танення льодовика. За 155 днів активного наповнення озеро досягло свого максимального розміру з об'ємом 33,7 мільйона кубічних метрів, що еквівалентно понад 13 тисячам олімпійських басейнів. 7 травня 2022 року крижана дамба, що утримувала озеро, дала тріщину. Вода разом із уламками вирвалася назовні, затопивши долину нижче. Наслідки стихії призвели до пошкодження полів і будинків, руйнування двох електростанцій та часткового знищення Каракорумського шосе та обвалу мосту, що забезпечує сполучення між Пакистаном і Китаєм^[38],^[39],^[40],^[41]. Повінь, спричинена проривом льодовикового озера Шиспар, забрала життя 15 осіб та спричинила масштабні руйнування в долині Хунза, посиливши ерозію земель та змусивши евакуювати людей з багатьох районів Гілгіт-Балтистану^[42].

У 2023 році в індійському штаті Сіккім, розташованому в Гімалаях, через раптовий прорив льодовикового озера загинули 55 людей, а потужний потік води зніс дамбу великої гідроелектростанції^[43].

Станом на 2023 рік у світі в межах 10 км від потенційно нестабільних озер, що живляться льодовиками, проживало 1 мільйон людей. 15 мільйонів осіб мешкало під загрозою льодовикових повеней — понад половина з них проживала в чотирьох країнах: Індії, Пакистані, Перу та Китаї^[44].

Піренеї

Льодовикові Піренеї. Знімок з супутника Sentinel-2 30 січня 2022 року

Тридцять три з 52 льодовиків, що були в Піренеях у 1850 році, зникли, більшість з них після 1980 року. Льодовик Монте-Пердідо, довжина якого становить один кілометр, розділився на дві частини — верхню та нижню і відступає зі швидкістю один метр на рік. У 2011 році з нижнього льодовика з'явився виступ вапнякової породи^[45]. Фронт льодовика Маладета відступив більш ніж на 50 м² (в середньому понад 5 м²/рік), а товщина льоду становила близько 7 м (-0,7 м/рік), тоді як між 2019 і 2020 роками зникло майже 20 000 м² льодової поверхні, виміряної у 2010 році^[46].

Патагонія

Знімок Південно-Патагонського льодовикового поля з борту супутника NASA Aqua. 17 січня 2023 року

У 2018-2023 роках зафіксоване повне або перебування на межі повного зникнення льодовиків льодовикового поля хребта Кордильєра-Дарвін площею 2000 км² на Вогняній Землі — Неґрі, Вергара, Луїс-де-Сабойя, Пупум, Королеви Єлизавети ІІ, Конвей, Ловісато, Емма, Скіапареллі, Романче, Марсіаль^[47],^[48].

Льодовик Марінеллі у 2019 році

Льодовик Марінеллі — один з найбільших на Дарвінському хребті. У 2005 році льодовик мав протяжність приблизно 21 км з західного його боку, а площа басейну становила 154 км²^[49]. З 1913 до 2025 року його льодовиковий фронт відступив приблизно на 14,5 км і з 1960 року стоншився приблизно на 200 м. Протягом другої половини XX століття, вналідок стоншення фронту льодовика та втрату льоду внаслідок його відступу об'єм льодовика Марінеллі зменшився на 0,26 км³.Переважна площа крижаного покриву (9 км²) зникла між 1992 і 2010 роками^[50]. У 2005 році від льдовика відокремилась ділянка площею 2,3 км², яка повністю зникла до кінця 2021 року, поступившись місцем трьом озерам^[51],^[52].

У південній зоні Чилі загалом 15 014 льодовикових утворень, що за об'ємом льоду еквівалентно 2500 кубічним кілометрам. Згідно з дослідженням льодовиків, проведеним Головним управлінням водних ресурсів Чилі (ісп. Chileno Dirección General de Aguas) у 2022 році, за останні 15 років льодовикова поверхня країни була фрагментована, і 8% загального обсягу льоду було втрачено^[53].

Антарктида

Між 1992 і 2017 роками Антарктида втратила приблизно три трильйони тонн льоду, що відповідає середньому підвищенню рівня моря приблизно на вісім міліметрів. До 2012 року Антарктида втрачала лід зі стабільною швидкістю — 76 мільярдів тонн щороку, що призводило до підвищення рівня моря на 0,2 мм щорічно. Однак після 2012 року відбулося різке зростання втрат льоду, темпи яких збільшилися утричі^[54].

Знімок льодовика Твейтса з супутника Sentinel-1. 29 грудня 2021 року

Частина Західно-Антарктичного льодовикового щита — Льодовик Твейтса площею 191,5 км² виявився особливо вразливим до зміни клімату — через зміну клімату він втрачає приблизно на 50 мільярдів тонн льоду більше, ніж отримує під час нових снігопадів^[55]. Під впливом теплої морської води льодовик Твейтса може відступати до приблизно понад 3 кілометрів щороку. У рамках програми дослідження навколишнього середовища та безпеки «Copernicus» у 2022 році підраховано, що щороку із Західно-Антарктичного льодовикового щита, на якому розташований льодовик, вивільняється 50 мільярдів тонн льоду, що сприяє підвищенню рівня моря на 4 відсотки^[56]. Якщо Земля продовжуватиме нагріватися, льодовик Твейтса і значна частина Західно-Антарктичного льодовикового щита можуть бути повністю втрачені до 23 століття і це підніме рівень моря від 3 до 3,5 метрів^[57] у багатьох частинах світу та до чотирьох метрів у прибережних районах, таких як Нью-Йорк та Бостон. Втрата льодовика Твейтса дестабілізує залишки льоду на західній частині континенту. Як тільки це станеться, під загрозу потраплять усі, хто живе менш ніж за 130 км від узбережжя, а це означає, що постраждає майже половина населення світу^[58].

Модельовані швидкості танення шельфових льодовиків Тоттена та Далтона (Шельфові льодовики та айсберги (темне затінення), припай (яскраве затінення), ополонки (бузкове затінення з темним контуром) та основні батиметричні особливості (вказівники)). Травень 2014 року^[59]

Льодовики Східно-Антарктичного льодовикового щита також зазнають значного впливу через підвищення температури. Особливо вразливим є льодовик Тоттена, водозбірна зона якого за площею порівняна з територією Франції, охоплюючи близько 538 тисяч квадратних кілометрів. Його поперечна довжина становить приблизно 750 кілометрів, а загальна протяжність сягає 1100 кілометрів^[60]. Водозбірний басейн льодовика сягає глибини до 1,7 кілометра нижче рівня моря та покритий до чотирьох кілометрів льоду. Лід над морським дном знаходиться на твердому ґрунті, але у 2015 році було виявлено п'ятикілометрову западину на морському дні під льодовиком, яка дозволяє теплій воді проникати до його основи і спричиняти дестабілізуюче танення, яке змушує льодовик відступати^[61]. Льодовик спускається континентальною частиною, після чого на 120 кілометрів язиком виступає в океан. Передній край, утворений шельфовим льодовиком Тоттена, підіймається над водою та виконує роль опори, уповільнюючи рух масивного льодовика в напрямку океану^[62]. Якщо льодовий язик відступить приблизно на 150 км від свого поточного положення, він увійде в неконтрольований поворот, який віднесе його на 200-250 км далі від узбережжя^[63]. З 1989 року льодовик інтенсивно втрачає крижану масу^[64]. Вітер збурює океан, піднімаючи теплі глибокі води вгору та відправляючи холодні поверхневі води в глибину. Ці води — у деяких місцях зі швидкістю 220 000 кубічних метрів на секунду — поступово підмивають шельфовий льодовиковий покрив, який стримує просування величезного льодовика до океану. Льодовик Тоттена щороку втрачає від 63 до 80 мільярдів тонн раніше замерзлої прісної води^[65]. Модельні симуляції показують, що льодовик Тоттена може танути зі швидкістю понад 50 метрів на рік у найглибшій частині шельфового льодовика. У 2016 році відстань від льоду до потоків води становила 9,6 кілометрів. Якщо весь наземний льодовик дестабілізується та зісковзне в море, це може підвищити рівень світового моря щонайменше на 3,5 метра. Це у свою чергу стане причиною занурення під воду кількох західних і південних регіонів Європи^[66],^[67].

Знімок льодовика Доусона-Лембтона з ознаками тріщин на південно-східному узбережжі моря Ведделла. Супутник Sentinel-2, 26 січня 2025 року

У 2016 році було зафіксовано, що на льодовику Ланґховде у Східній Антарктиді з’явилися близько 8 тисяч озер, які послаблюють льодовик: вода, просочуючись з них, утворює численні тріщини і розломи^[68]. У 2018 році NASA виявило перші ознаки значного танення льодовиків в районах затоки Вінсеннес та Денман трохи західніше, а також у затоці Порпойз та на узбережжі острова Георг V на сході. Вінсеннес-Бей, до якого входять льодовики Андервуд, Бонд, Адамс і Вандерфорд, має найбільш помітну втрату льодової маси. Висота падає вп'ятеро швидше, ніж у 2008 році, із загальним падінням висоти за цей період майже 3 м. Загалом у водозбірних басейнах Східно-Антарктичного льодовикового щита достатньо льоду, щоб підняти висоту світового океану на 28 м — якби він весь розтанув^[69].

Північний край шельфового льодовика Ларсена С з супутника Sentinel-2. 16 лютого 2021 року

Глобальне потепління також впливає на шельфові льодовики навколо краю Антарктиди, які діють як контрфорс, дозволяючи товстим шарам льоду накопичуватися на континенті. Якщо шельфовий льодовик втрачає контакт з морським дном через стоншення або відколення, це дозволяє більшій кількості льоду стікати з континенту до моря, підвищуючи його рівень. Льодовики, що лежать на скелях значно нижче рівня моря, особливо вразливі до потепління океану або змін океанічних течій. Зокрема на Антарктичному півострові, внаслідок зростання температури верхніх шарів океану, у період 1955—2022 років було втрачено шельфових льодовиків загальною площею 25 000 кв. км. За обсягом це еквівалентно внутрішнім потребам Великої Британії у воді приблизно на 1000 років^[70]. За останні десятиліття до 2009 року загалом 90% шельфових льодовиків відступили від Антарктичного півострова^[71]. Глобальне підвищення температури на 3 градуси Цельсія може спричинити катастрофічний колапс шельфових льодовиків, що значно підвищить рівень моря^[72].

Ісландія

Льодовик Окйокюдль у 1990 році

Знімок льодовика Окйокюдль з супутника «Sentinel-1». 6 вересня 2022 року

У 2019 році на місці колишнього льодовика Окйокюдль (ісл. Okjökull) було встановлено пам'ятну дошку з написом: «Окйокюдль — перший ісландський льодовик, який втратив свій статус льодовика. У наступні 200 років очікується, що всі наші льодовики підуть тим самим шляхом. Цей пам’ятник визнає, що ми знаємо, що відбувається і що потрібно зробити. Тільки ви знатимете, чи зробили ми це»^[73]. Згідно з геологічною картою 1901 року, площа льодовика Окйокюдль оцінювалася приблизно в 38 кв. км. У 1978 році аерофотозйомка показала, що площа льодовика становила 3 ​​км². У 2019 році його залишилося менше 1 км²^[74]. Окйокюдль був частиною групи Лангйокюдль — одного з восьми регіональних угруповань льодовиків Ісландії. Лід покриває близько 10 відсотків острова, що робить його невід'ємною частиною ландшафту. У 2000 році льдовиків в Ісландії було трохи більше 300. До 2017 року 56 менших льодовиків зникли^[75]. Станом на 2019 рік Ісландія втрачала 11 мільярдів тонн крижаної маси щороку. Згідно з дослідженням Університету Ісландії (листопад 2020 року), майже половина загальної втраченої маси льоду в Ісландії за останні 130 років сталася з середини 1990-х років, а зміна клімату є єдиною правдоподібною причиною такого значного зростання швидкості танення^[76]. Гляціологи прогнозують, що вся льодовикова маса Ісландії зникне протягом наступних 200 років, що матиме величезний вплив на культурну спадщину, туризм, гідроенергетику та рибальство^[77].

Гренландія

Гренландський льодовиковий щит з льодовиковими озерами. Знімок супутника Landsat 9, 2 липня 2025 року

Льодовик Слонова Нога^[78] на озері Ромер в північно-східній частині Гренландського національного парку. Знімок супутника Landsat 8, 26 лютого 2015 року

Снігопади, які зазвичай щорічно поповнюють льодовики Гренландії, більше не можуть встигати за темпами танення льоду. Пришвидшення почалося приблизно в 2000 році, коли льодовики почали втрачати близько 500 гігатонн своєї маси щорічно, а кількість снігу залишилася на тому ж рівні. Гренландія втратила рекордну кількість льоду влітку 2019 року, коли острів накрила хвиля тепла з Європи. Тоді льодовий щит втратив 55 млрд тонн води за 5 днів^[79]. За оцінками науковців з Лабораторії реактивного руху NASA, у період 1985-2023 років площа льодовиків у Гренландії скоротилась на 5 тис. 91 кв. км, що втричі перевищує площу Лондона. Льодовики Гренландії вже зараз є найбільшим джерелом підвищення рівня світового океану. Відповідно до останніх досліджень, за наступні 80 років (при тих же темпах танення) глобально рівень води підвищиться на 6,9 см^[80]. Повне танення Гренландського льодовикового щита до 3000 року може підвищити рівень моря на приблизно на 7 метрів^[81]. Потепління в Гренландії, як і в арктичному регіоні загалом, вчені пояснюють феноменом «арктичного підсилення». Це емпіричне спостереження, що Арктика «нагрівається» набагато швидше, ніж решта планети, — десь у два-чотири рази. За останні десятиліття арктичний лід відступив, і цей льодовий покрив, який має здатність відбивати сонячне світло назад у космос, розтанув та перестав покривати океанічні води. А вони набагато темніші й поглинають цю сонячну енергію, тож океан починає нагріватися^[82].

Льодовики Нової Зеландії на супутникових зображеннях

• 
  Льодовики Південних Альп. Супутник Sentinel-2, 21 січня 2022 р.
• 
  Льодовик Брюстера у Південних Альпах. Sentinel-2, 22 березня 2023 р.
• 
  Льодовики Мюллера, Гукера та Тасмана у Південних Альпах. Супутник Terra, 29 січня 2017 р.
• 
  Льодовик Тасмана, Південні Альпи. Terra, 4 березня 2011 р.
• 
  Льодовики та гірські річки Південних Альп. Sentinel-2, 30 серпня 2019 р.
• 
  Льодовик Мерчісона з річками Мерчісона, Ґодлі та Ватароа. МКС-15, 2 червня 2007 р.

Всесвітній день льодовиків

У січні 2025 року Генеральна Асамблея ООН своєю резолюцією A/RES/77/158 проголосила 2025 рік Міжнародним роком збереження льодовиків і визначила 21 березня як щорічний Всесвітній день льодовиків для підвищення обізнаності про їхню роль у кліматичній системі та гідрологічному циклі^[83],^[84],^[85]. Разом з Всесвітньою метеорологічною організацією (СМО) та ЮНЕСКО ініціатором внесення Дня льодовиків до Міжнародних днів ООН став Президент Таджикистану. Він повідомив, що за останні 50 років у Таджикистані повністю розтанули понад 1000 льодовиків, а загальний обсяг льодовиків країни зменшився приблизно на третину. Крім того, танення арктичних та антарктичних льодовиків стало причиною підвищення рівня океану, що загрожує життю та благополуччю сотень мільйонів жителів Землі, особливо у малих острівних державах, таких як Мальдіви, Тувалу, Кірібаті та інші^[86].

Див. також

Екзарація Лід Льодопад Льодовикова геологія Льодовикова денудація Льодовикова деструкція Льодовикова теорія Льодовикова шліфовка Льодовикова штриховка

Льодовиковий комплекс Льодовиковий період Льодовиковий рельєф Льодовиковий стіл Льодовикові відклади Льодовикові покриви Льодовикові розсипи

Льодозакладка Льодоріз Льодохід Льодовиковий вітер Список льодовиків у Європі Трансфлюенція і дифлюенція льодовиків Фірн