Льодовикова ера

Льодовиковий період^[1], льодовикова ера — тривалий етап геологічної історії Землі, під час якого відбувалось значне зниження температури атмосфери на великих територіях, що призводило до утворення або розширення континентальних льодовикових щитів, полярних шапок та альпійських льодовиків^[1]. Льодовикові епохи (гляціали) перемежовуються відносно теплими періодами — міжльодовиковими (інтергляціалами). Трактування гляціологією льодовикової ери: «наявність великих льодовикових щитів в північній і південній півкулях»^[2]. Згідно з цим визначенням, ми все ще живемо під час інтергляціалу льодовикового періоду, який розпочався у плейстоцені, бо й наразі існують Гренландський і Антарктичний льодові щити^[3]

Льодовикова ера
Досліджується в	кліматологія, четвертинний період, стратиграфія і палеогеографія
Льодовикова ера у Вікісховищі

Вид на Землю з космосу за часів льодовикового максимуму, згідно з: «Ice age terrestrial carbon changes revisited» by Thomas J. Crowley (Global Biogeochemical Cycles, Vol. 9, 1995, pp. 377—389)

Основні льодовикові ери

Див. також: Четвертинне зледеніння та Останній льодовиковий період

За історію Землі було щонайменше п'ять великих льодовикових ер. Поза цими льодовиковими ерами, Земля, ймовірно, була вільна від льоду навіть у високих широтах^[4][5].

Першою льодовиковою епохою було Гуронське зледеніння близько 2,4–2,1 млрд років тому, ранній протерозой. Палеопротерозойські льодовикові відкладення були знайдені на північному узбережжі озера Гурон і в західній Австралії.

Наступна льодовикова ера відбулася 850–630 мільйонів років тому (кріогеній), це був час максимального зледеніння, під час якого льодовикові щити досягли екватора^[6] (так зв. Земля-сніжка). Наявність льоду на континентах і пакового льоду в океані перешкоджала силікатному вивітрюванню і фотосинтезу, що наразі є двома основними поглиначами CO₂^[7]. Існує гіпотеза про взаємозв'язок кліматичних умов цієї епохи і едіакарійського і кембрійського вибухів, хоча вона — новітня і суперечлива.

Мала льодовикова ера, Андсько-Сахарська, відбулася 460–420 мільйонів років тому, за часів пізнього ордовику і силуру.

Еволюція наземних рослин на початку девонського періоду призвела до довгострокового збільшення планетарного рівня кисню і зниження рівня CO₂, що призвело до Льодовикової ери Карру. Епоха названа на честь льодовикових відкладень регіону Карру в Південній Африці, де існування цієї льодовикової епохи було вперше чітко визначене. Великі полярні льодовикові шапки існували в Південній Африці 360–260 мільйонів років тому, протягом кам'яновугільного і раннього пермського періодів.

Сучасна льодовикова ера, пліоцен-четвертинне зледеніння, почалася близько 2 580 000 років тому наприкінці пліоцену, коли почалося поширення льодовикових щитів у Північній півкулі. З тих пір відбулося кілька гляціалів (льодовикових періодів) і інтергляціалів. Наразі ми живемо в період інтергляціалу, останній льодовиковий період закінчився близько 10 000 років тому. Все, що залишилося від континентальних льодовикових щитів — Гренландський і Антарктичний льодові щити та дрібніші льодовики, наприклад на Баффіновій Землі.

• 
  Антарктичний льодовиковий щит
• 
  Терени України в льодовикову еру: III льодовики; заштриховане темніше — море
• 
  Перепади температури, CO₂ і пилу згідно з кернами льоду на станції Восток за останні 400 тис. років
• 
  Мапа максимального просування льодовиків у Центральній Європі. Червона лінія — Віслинське; жовта — Рісське, синя — Ельстерське

Теорії льодовикового періоду

• Астрономічна теорія льодовикового періоду
• Теорія льодовикового періоду Джеймса Кролля
• Теорія льодовикового періоду Міланковича