Льовочкін Сергій Володимирович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Льовочкін.

Сергі́й Володими́рович Льо́вочкін (17 липня 1972(1972-07-17) , Київ ) — український проросійський політичний та державний діяч, бізнесмен; екс-голова Адміністрації Президента України (2010—2014)^[2][3], народний депутат України; доктор економічних наук, доцент кафедри фінансів КНЕУ. Власник українського проросійського^[4][5] телеканалу «Інтер» (2013—2022). З 25 лютого 2010 по 17 січня 2014 — на думку журналу «Корреспондент» посідав 3-тє місце в рейтингу ста найвпливовіших українців^[6]. Один із фундаторів Партії розвитку України. Член та один з керівників проросійської фракції ОПЗЖ у Верховній раді.

Льовочкін Сергій Володимирович
Прапор 11-й Глава Адміністрації Президента України[1]
25 лютого 2010 — 17 січня 2014
Президент:	Янукович Віктор Федорович
Попередник:	Ульянченко Віра Іванівна, як Глава Секретаріату Президента
Наступник:	Клюєв Андрій Петрович
Народження:	17 липня 1972(1972-07-17) (53 роки)  Київ, Українська РСР, СРСР
Країна:	СРСР  Україна
Освіта:	Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Ступінь:	доктор економічних наук[d]
Партія:	Народна партія Партія регіонів (2007—2014) Опозиційний блок (2014—2019) Опозиційна платформа — За життя (з 2019)
Батько:	Льовочкін Володимир Анатолійович
Мати:	Льовочніка Євгенія Олександрівна
Діти:	Олена, Володимир, Олексій
Нагороди:	Орден святого рівноапостольного князя Володимира 1 ступеня (УПЦ МП)
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
8-го скл.
«Опозиційний блок»	27 листопада 2014	—	29 серпня 2019
Народний депутат України
9-го скл.
«Опозиційна платформа — За життя»	29 серпня 2019	—
Картка на сайті Верховної Ради України

Життєпис

Народився в сім'ї генерал-полковника міліції Володимира Льовочкіна, який під час першого президентства Леоніда Кучми очолював Держдепартамент з питань виконання покарань. Має молодшу сестру Юлію.

Освіта

• Київський економічний університет (1989—1993) за фахом «Бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності».
• Українська академія зовнішньої торгівлі (1999—2002), магістр міжнародного права, фах «Міжнародне право».
• Аспірантура кафедри фінансів Київського національного економічного університету (1993—1997).
• Кандидатська дисертація «Державний борг США» (Київський національний економічний університет, 1997).
• Докторська дисертація «Макрофінансова стабілізація в Україні у контексті економічного зростання» (Київський національний економічний університет, 2004).
• Автор понад 30 наукових праць, зокрема 2 монографій.
• Державний службовець 1-го рангу.
• Володіє англійською мовою.

Трудова діяльність

1996—1999 — займався бізнесом, працював виконавчим директором Благодійного фонду сприяння соціально-економічному розвитку Донецької області.

1998 — кандидат у народні депутати України, виборчий округ № 46, Донецька область (посів 2 місце). На час виборів обіймав посаду виконавчого директора Благодійного фонду сприяння соціально-економічному розвитку Донецької області.

Березень 1999 — березень 2000 — науковий консультант, 2000–2001 — референт, 2001–2002 — помічник Президента України.

Член Консультативної ради з питань іноземних інвестицій в Україні (2000–2005), Ради Національного банку України (2003–2005), Державної комісії з питань стратегії економічного і соціального розвитку (2001–2005), Комісії з перевірки використання міжнародної технічної допомоги (2000–2001), Комісії державних нагород та геральдики (2003–2005).

Червень 2002 — січень 2005 — перший помічник Президента України.

2005–2006 — радник Голови Верховної Ради України.

Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від Народного блоку Литвина, № 13 у списку. На час виборів обіймав посаду радника Голови Верховної Ради України.

Вересень — жовтень 2006 — керівник Служби Прем'єр-міністра України, жовтень 2006 — листопад 2007 — керівник Апарату Прем'єр-міністра України.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до березня 2010 від Партії регіонів, № 7 в списку. На час виборів: керівник Апарату Прем'єр-міністра України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007), заступник голови фракції (з грудня 2007). Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 12 березня 2010.

25 лютого 2010 призначений Віктором Януковичем главою Адміністрації Президента України^[2].

30 листопада 2013 інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» повідомило про те, що за даними його джерела Сергій Льовочкін подав у відставку з посади глави адміністрації президента, імовірно, через незгоду із силовим розгоном Євромайдану в Києві^[7], але в самому повідомленні вказано, що інформація неперевірена. Згодом з'являлися повідомлення, що Льовочкін сам підтвердив цю інформацію але заявляв, що Янукович тоді не прийняв його відставку.^[8]

17 січня 2014 року Сергія Льовочкіна було звільнено з посади глави Адміністрації Президента.^[3] В цей же день його було призначено радником Президента України Януковича^[9]. Пізніше з'являлися повідомлення, що Льовочкін стверджував, що з часу подачі у відставку з Януковичем не контактував і його не бачив^[8].

24 лютого 2014 року указом в. о. Президента Турчинова звільнено з посади радника Президента України^[10].

На дострокових парламентських виборах 2014 року посідає 12-те місце у виборчому списку Опозиційного блоку.

18 січня 2018 року був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими РФ територіями Донецької та Луганської областей^[11].

За даними «Слово і діло», Льовочкін на посаді народного депутата VIII скл., виконав 19 % обіцянок^[12].

23 березня 2023 року ВРУ виключила Льовочкіна з Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки^[13].

Бізнес

Власник акцій кіпрської фірми Oskaro Investments на суму 10 тисяч доларів та 100 акцій «Укртелекому» на номінальну суму 25 гривень^[14].

1 лютого 2013 року придбав 20 % акцій медіагрупи «Інтер». Заявлена вартість Inter Media Group Limited становить близько 2,5 млрд доларів США^[15].

У листопаді 2013 року в рейтингу найбагатших українців за версією журналу «Кореспондент» зайняв 29 місце^[16].

У лютому 2014 року створив новий український неурядовий аналітичний центр «think tank» — Інститут стратегічних досліджень «Нова Україна». Інститут займається розробкою і супроводом проєктів у різних сферах: міжнародній і внутрішній політиці, економіці, безпеці, екології, соціології, культурі. Також, в інституті розроблюється окремий медіа-напрям.^[17][18]

У вересні 2014 року створив власний фонд «Нова Україна [Архівовано 8 травня 2015 у Wayback Machine.]». Головним напрямком діяльності Фонду є допомога в реалізації проєктів недержавним інституціям і аналітичним центрам, які розробляють програми реформ, а також підтримка громадських ініціатив та проєктів, спрямованих на реформування України.^[19] 24 вересня 2014 року стало відомо, що Сергій Льовочкін балотуватиметься у Верховну Раду від «Опозиційного блоку» під номером 12. Він заявив, що у Януковича та його режиму не було політичної волі до реформ, що «привело до того, що був зірваний план реформ України на 2010—2014 роки».

Родина

• Батько — генерал-полковник Володимир Льовочкін, очолював Держдепартамент з питань виконання покарань. У грудні 2005 року він помер у віці 58 років.
• Колишня дружина^[20][21] — Зінаїда, має дочку Олену та двох синів Олексія і Володимира.
• Сестра — Юлія Льовочкіна, Народний депутат України від «Опозиційного блоку».

Критика

• Льовочкін пов'язаний з російсько-українським газовим посередником Росукренерго, зокрема він у близьких стосуках із співвласником компанії олігархом Дмитром Фірташем^[22].
• Родина Льовочкіна неодноразово фігурувала^[23] у махінаціях із землею під Києвом:^[24] вирубці лісів,^[25] зміні цільового призначення будівель, приватизації острова на заповідній території.^[26]
• З 2010 по 2013 роки приватні літаки Льовочкіна і Бойка літали за державні кошти.^[27] Щороку компанія Нафтогаз України витрачала на це 5 мільйонів гривень.^[28]
• Разом із Рінатом Ахметовим Льовочкін переказував гроші Полу Манафорту за інформацію щодо виборів^[29] та інші послуги.^[30][31]
• Знаходиться у реєстрі держZрадників руху «Чесно», причиною вказано поширення проросійської пропаганди, фігурував у справі про фінансування тероризму.^[32]

Скандали

• Льовочкін причетний^[33] до скандальної^[34] приватизації Укртелеком без конкурентів у 2010 році.^[35][36]
• 2016 року депутат позичив у мами 5 мільйонів гривень аби придбати Mercedes.^[37]
• 22 липня 2025 року голосував за закон України 12414 який був ухвалений з порушенням Регламенту Верховної Ради України та підпорядкував НАБУ та САП Генеральному прокурору^[38] і викликав масові протести^[39].