Мисько Еммануїл Петрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мисько.

Еммануї́л Петро́вич Мисько́ (21 травня 1929, Устрики-Долішні, нині Польща — 12 березня 2000, Львів) — український скульптор. Батько кераміста Ореста Миська, скульпторів Юрія Миська та Романа Миська, музикознавиці Роксолани Мисько-Пасічник. Дід українського співака і музиканта Гордія Старуха.

Мисько Еммануїл Петрович
Народився	21 травня 1929(1929-05-21)[1]  Устрики-Долішні, Устрики-Долішні, Бещадський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща
Помер	12 березня 2000(2000-03-12) (70 років) або 12 листопада 2000(2000-11-12)[1] (71 рік)  Львів, Україна
Поховання	Личаківський цвинтар[2]
Країна	Польська Республіка  СРСР  Україна
Діяльність	скульптор
Галузь	скульптура[3]
Alma mater	Львівська національна академія мистецтв
Вчителі	Манастирський Вітольд Антонович, Севера Іван Васильович, Оверчук Анатолій Федорович і Любчик Василь Олексійович
Відомі учні	Когут Іван Михайлович, Кріп Євген Михайлович, Лобанов Анатолій Володимирович, Дяченко Олександр Ілліч, Галицький Богдан Іванович, Лучинський Остап Петрович, Вакалюк Валерій Анатолійович, Вихренко Іван Гнатович, Герцева Антоніна Михайлівна і Віктюк Юрій Михайлович
Знання мов	українська[3]
Заклад	Львівська національна академія мистецтв
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

|Фото=

Пам'ятник Тарасові Шевченку в селі Іване-Пусте

Життєпис

Народний художник УРСР (1978). Дійсний член Академії мистецтв України (від 1996). Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1972).

Увесь життєвий і творчий шлях Миська пов'язаний зі Львовом. Тут він здобув художню освіту — 1956 закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (педагог І. Севера). Як скульптор Мисько — майстер портретного жанру української пластики другої половини XX століття, автор галереї портретів відомих учених, художників, письменників, громадських діячів.

Довголітній голова Львівської Спілки художників, він наприкінці 1980—х очолював Фонд культури. Мисько — академік-засновник Академії мистецтв України. Член комітетів республіканських виставок 1976^[4] і 1980 років^[5].

Понад десятиліття очолював Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв).

Помер у Львові 12 березня 2000 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 67^[6].

Монументальні роботи

Пам'ятник Іванові Франку в Дрогобичі

• Пам'ятник із бронзовим рельєфом на могилі Михайла Возняка на Личаківському цвинтарі, поле № 1 (1955)^[7].
• Пам'ятник Тарасові Шевченку на вулиці Личаківській у Львові (березень 1960, співавтор Яків Чайка)^[8].
• Пам'ятник Тарасові Шевченку в Лозівці (липень 1960, співавтор Яків Чайка)
• Пам'ятник Іванові Франку в Львові. 1964 рік, граніт, висота 13 м. Співавтори Валентин Борисенко, Дмитро Крвавич, Василь Одрехівський, Яків Чайка, архітектор Андрій Шуляр^[9].
• Пам'ятник Іванові Франку в Дрогобичі. 1966 рік, співавтори Яків Чайка, Василь Одрехівський, архітектори Ярослав Новаківський і Анатолій Консулов^[10].
• Пам'ятники полеглим у селах Волоща (1967^[11], співавтори скульптор Ярослав Мотика, архітектор Олександр Матвіїв^[12]), Ясениця-Сільна (1974, архітектор Олександр Матвіїв, скульптор Ярослав Мотика)^[11], Хлівчани (1979, архітектор Мирон Вендзилович).^[13].
• Пам'ятник Володимирові Леніну в селі Опори (1967)^[11].
• Монумент бойової слави радянських Збройних сил на вулиці Стрийській у Львові (1969—1970, граніт, базальт, бронза). Співавтори скульптори Дмитро Крвавич, Ярослав Мотика, Олександр Пирожков, архітектори Аполлон Огранович і Мирон Вендзилович. Роботу відзначено 1972 року Державною премією УРСР ім. Шевченка, а 1974-го — золотою медаллю ім. Грекова Академії мистецтв СРСР^[14].
• Пам'ятник Олександрові Гаврилюку у сквері між вулицями Лисенка, Просвіти і Тараса Бобанича у Львові (1982). Співавтори Дмитро Крвавич, архітектор Мирон Вендзилович^[15].
• Конкурсний проєкт другої черги будівництва меморіалу на Марсовому полі — статуї св. Георгія Переможця на коні. 1985 рік, архітектор Василь Каменщик. Проєкт відзначено премією, не реалізовано^[16].
• Скульптурна композиція «Сад світової культури» в Івано-Франковому (1986, співавтор Йосип Садовський)^[17].
• Пам'ятний знак льотчику, Герою Радянського Союзу Михайлові Лиховиду у Магерові. 1983 (архітектор Володимир Блюсюк)^[18]
• Пам'ятний знак радянським льотчикам у Джанкої (архітектор Володимир Блюсюк)^[19].
• Скульптурні композиції інтер'єру головної пошти у Львові: «Голуб Ярославни», «Історія Пошти», «Космос і пошта», «Телефон і телеграф». Виконані у матеріалі Романом Миськом під час реконструкції 1973–1975 років за проектом Аполлона Ограновича^[20].

Портрети

• Федора Нірода (1957).
• Олени Кульчицької (1960, дерево, 43×36×28, Національний музей у Львові)^[21].
• Олекси Новаківського (1960, дерево, 87×85×70,5, Національний музей у Львові).^[21]
• Івана Франка (1964).
• Леопольда Левицького (1966).
• Скульптора Володимира Петрова (1968, тонований гіпс, 40×28×30).^[22].
• Письменника Петра Козланюка (1969, кована мідь, 60×35×40)^[22].
• Портрет Чакмакчяна (1969, тонований гіпс, 30×22×25)^[22].
• Письменника Романа Іваничука (1969, тонований гіпс, 55×30×35)^[22].
• Письменника Володимира Гжицького (1970, тонований гіпс, 65×75×45)^[22].
• Василя Стефаника (1971).
• Портрет Героя Соціалістичної Праці доярки О. Солотви (1973, шамот, 60×75×40^[23], за іншими даними тонований гіпс^[24]).
• «В. Стефаник», медаль (не пізніше 1974)^[25].
• «М. Кузнецов», медаль (не пізніше 1974)^[26].
• «В. І. Ленін» 1975, тонований гіпс, 83×66×64 (співавтор Любомир Лесюк)^[27].
• Портрет Героя Соціалістичної Праці О. Пустовійта (1975, шамот, 69×39×57)^[28].
• Портрет білоруського поета Г. Буравкіна (1975, шамот, 48×38×42).^[28].
• Портрет директора Великомостівської шахти № 5 Володимира Григор'єва 1976, тонований гіпс, 92×77×60^[27].
• Портрет Івана Волоса, майстра цеху ЛАЗ (1976, тонований гіпс, 75×45×45^[29], за іншими даними — шамот^[30]).
• Портрет казашки (1977, шамот, 37×46×45)^[29].
• Романа Лубківського (1977, шамот, 50×42×48)^[31].
• Портрет білоруського графіка Г. Поплавського (1977, шамот, 45×30×35)^[29].
• Портрет єреванського архітектора Каріне (1977, шамот, 42×50×48, Львівська галерея мистецтв)^[32].
• Портрет слюсаря ЛАЗ, заслуженого механізатора М. Стогула (1977, тонований гіпс, 46×32×40)^[29].
• Депутата Верховної Ради СРСР Г. Жарко (1979, тонований гіпс, 45×41×45)^[33].
• Портрет Героя Соціалістичної Праці Н. Вереніцина (1980, шамот, 67×65×38)^[34].
• Портрет академіка Я. Підстригача (1980, шамот, 80×40×50)^[34].
• Портрет югославської поетеси Десанки Максимович (1981, тонований гіпс, 71×45×38)^[35].
• «Портрет В. В. Яшина» (1982, тонований гіпс, 70×63×32)^[36].
• Портрет Героя Радянського Союзу Ф. Моріна (1982, тонований гіпс, 96×45×50)^[37].
• Портрет І. Ф. Якурнова (1984, тонований гіпс, 63×23×28)^[37].
• Портрет ветерана війни і ветерана праці полковника Д. Ф. Воротинцева (1984, тонований гіпс, 45×20×31)^[37].
• Портрет письменника Р. Федоріва (1984, шамот, 60×60×38)^[38].
• Портрет Героя Радянського Союзу М. Лиховида (1985, тонований гіпс, 62×59×29)^[37].
• Портрет Р. Іваничука (1985, теракота, 74×53×49)^[39].
• Портрет Р. Іваничука (1986, тонований гіпс, 73×50×45)^[38].
• Портрет Д. Павличка (1986, тонований гіпс, 70×84×43)^[38].
• І. Франко (1986, тонований гіпс, 220×90×70)^[38].
• Кардинала Йосифа Сліпого.
• Я. Музики.
• О. Гончара.
• П. Жолтовського.
• С. Гординського.
• Данила Галицького.

Меморіальні таблиці

• Лесі Українці на вулиці, названій її іменем у Львові (1971, архітектор Мирон Вендзилович)^[40].
• Олексі Новаківському на вулиці Листопадового чину, 11 (1972)^[41].
• Леопольдові Левицькому на вулиці Устияновича, 10 у Львові (1973)^[42].
• Соломії Крушельницькій на вулиці Крушельницької, 23 (1973)^[43].
• Антінові Манастирському на вулиці Кармелюка, 9 у Львові (1978)^[44].
• Таблиця на дзвіниці костелу у Дрогобичі на честь звільнення міста загонами Богдана Хмельницького (1979)^[10].
• Таблиця із горельєфом Ярослави Музики на вулиці Винниченка, 26 у Львові (1994, бронза, архітектор Василь Каменщик)^[45].
• Іларіонові Свєнціцькому на вулиці Драгоманова, 42 (1996)^[46].
• Ростиславові Братуню на вулиці Грицая, 8 у Львові (1998, бронза, архітектор Василь Каменщик)^[47].

Вшанування

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18 серпня 2022 року вулицю Михайла Врубеля в Сихівському районі міста Львова було перейменовано на честь Еммануїла Миська^[48].