Шарлотта Бронте

Шарло́тта Бро́нте (англ. Charlotte Brontë, МФА: [/bɹɑnti/], 18^[9] або 21 квітня 1816 — 31 березня 1855), псевдонім Каррер Белл — англійська письменниця й поетеса. Авторка знаменитих романів «Джейн Ейр», «Вільєтт», «Вчитель».

Шарлотта Бронте
Charlotte Brontë
Псевдонім	Каррер Белл
Народилася	21 квітня 1816(1816-04-21)[1][2][…]  Торнтон[d], Брадфорд[d], Західний Йоркшир, Велика Британія[3]
Померла	31 березня 1855(1855-03-31)[1][2][…] (38 років)  Геворт, Haworth, Cross Roads and Stanburyd, Брадфорд[d], Західний Йоркшир, Велика Британія  ·Блювота вагітностіd[4]
Поховання	St Michael and All Angels' Church, Haworthd
Країна	Сполучене Королівство
Національність	англійка
Місце проживання	Геворт Брюссель США
Діяльність	поетеса, письменниця-романістка, письменниця, гувернер, педагог
Сфера роботи	поезія[5], художній вимисел і готичний роман
Alma mater	Pensionnat de Demoisellesd (жовтень 1842)
Заклад	Pensionnat de Demoisellesd
Знання мов	англійська[6][7]
Мова творів	англійська
Роки активності	1846—1853
Жанр	готичний роман і вікторіанська літератураd
Magnum opus	Джейн Ейр
Конфесія	англіканство
Рід	Сім'я Бронте
Батько	Патрік Бронте
Мати	Мері Бренвелл
Брати, сестри	Емілі Бронте[3], Енн Бронте[3], Elizabeth Brontëd[3], Maria Brontëd[3] і Бренвелл Бронте[3]
У шлюбі з	Артур Белл Ніколлс[8]
Автограф
Шарлотта Бронте у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бронте.

Життєпис

Народилася в сім'ї Патріка Бронте й Мері Бренвелл третьою з п'яти сестер і брата. Батько мав ірландське походження і працював англіканським священником у сільській глушині Західного Йоркшира^[9]. Вже у дитинстві була малого зросту (близько 150 см), тендітна, сором'язлива до звички крутитися в кріслі, аби не дивитись в очі співрозмовнику. Її кумиром був герцог Веллінгтон^[10].

Батько був суворим і похмурим. Мати померла, коли Шарлотті виповнилося п'ять. Через брак коштів, не маючи змоги найняти гувернантку для дітей, батько 1824 року віддав чотирьох старших сестер до благодійної школи для дочок духівництва в Кован-Бріджі. Втім, Шарлотта провчилась там тільки рік: 1825 в школі спалахнула епідемія тифу через погане харчування й антисанітарні умови. Від тифу померла старша, 12-річна сестра Марія. Батько повернув дітей додому, однак це не врятувало 11-річну Елізабет, яка померла за кілька місяців від туберкульозу, яким, ймовірно, теж заразилась у школі^[9]. Ранні спогади дитинства: сухе ставлення батька, похмурий родинний дім біля цвинтаря, важкі умови в Кован-Бріджі та перші родинні втрати — справили сильне враження на Шарлотту і відбилися на її творчості, зокрема, були зображені в романі «Джейн Ейр».

Ро-гедська школа

Після повернення з Кован-Бріджа 9-річна Шарлотта змушена була взяти на себе обов'язки господині в родинному домі. Лише 1831 року сестри вступили до школи в Ро-Геді. Тиха і сором'язлива Шарлотта стала улюбленицею закладу, вражаючи учениць художнім хистом, ерудицією та чудовою пам'яттю, іноді цитуючи по кілька сторінок з улюблених книжок^[9]. У школі вона познайомилась з Мері Тейлор і Еллен Нассі, з якими товаришувала все життя. Навчання в Ро-Геді, теж нетривале, завершилось 1832 року, але вже у 1835-му Шарлотта повернулася до рідної школи вчителькою і пропрацювала там до 1839-го. У травні того року вона влаштувалась гувернанткою в сім'ю Сіджвіків, однак господарі дому ставились до Бронте принизливо, як до рабині, а вихованець — Джон Бенсон Сіджвік — одного разу пожбурив у неї Біблією. Вважають, що саме з нього Шарлотта Бронте списала героя роману «Джен Ейр» Джона Ріда. Ро-гедські околиці на початку XIX століття були центром луддитського руху, події якого надихнули її на створення роману «Шерлі»^[9].

Гувернанткою пропрацювала до 1841 року. Отримавши після смерті тітки невелику спадщину, Шарлотта з сестрою Емілі вирушає навчатися до Брюсселя. З 1842 по 1844 рік сестри вивчали французьку й німецьку, при цьому для оплати навчання Шарлотта одночасно викладала англійську в пансіоні, а Емілі — музику. Під час навчання Бронте закохалась в одруженого вчителя пансіону^[10], але роман не отримав розвитку. 1845 року сестри Бронте здійснили давню спільну мрію, заради якої так важко працювали і вдосконалювали знання, — відкрили школу для дівчат в рідному місті (на той час їхня сім'я переїхала до Геворта). Майбутнім вихованкам пропонували вивчати широкий на той час перелік дисциплін: англійську граматику, арифметику, французьку, німецьку, латинську мови, історію, географію, музику і малювання. Однак сестрам не пощастило залучити жодної учениці^[9]. На додаток батько втратив зір, а брат почав пиячити. Крім фінансового краху й сімейних негараздів, Шарлотта у листах нарікала на атмосферу стагнації в Геворті, відсутність перспектив і можливостей для самовираження. Ці причини спонукали сестер шукати інших шляхів для творчої реалізації. Вже 1846 року вони видали спільну поетичну збірку під псевдонімами (Шарлотта обрала псевдо Каррер Белл^[9]), а з 1847 почали працювати на літературній ниві окремо. 1847—1849 роки стали вершиною творчої кар'єри Шарлотти Бронте, попри смерть у цей час обидвох сестер і брата. Вона продовжувала писати до 1853 року, після чого її здоров'я стало погіршуватись.

Успіх перших романів Шарлотти Бронте відкрив їй шлях до вищих світських кіл. У видавничих справах вона часто навідувалася до Лондона, де познайомилася з письменницею Елізабет Гаскелл, письменником Вільямом Теккереєм та літературним критиком Дж. Л'юїсом. Втім, вона ніколи не покидала самотнього батька, якого доглядала, довше ніж на кілька тижнів.

1854 року, попри хворобу, одружилася з помічником батька, дияконом Артуром Беллом Ніколлсом. Біографи по-різному оцінюють вплив чоловіка на письменницю: від сприятливого до вкрай негативного^[10]. Після 9-ти місяців шлюбу, 30 березня 1855 року вагітна Шарлотта Бронте померла у 38 років від швидкоплинного туберкульозу^[9], однак деякі біографи вважають причиною епідемічний висипний тиф, яким вона заразилась від служниці Табіти Акройд, або зневоднення і недоїдання, викликані важкими нападами токсикозу вагітності^[10][11][12].

Похована в родинному склепі церкви святого Михаїла і всіх ангелів в Герворті.

Творчість

Шарлотта Бронте, як і її сестри та брат, рано виявила мистецькі здібності. Всі діти Бронте полюбляли літературу і музику. Ще у 1826 році Шарлотта з Бренвеллом почали, граючись, писати історію вигаданої країни Енгрії, що за їхніми задумами знаходилась десь у Західній Африці, в дельті Нігеру. Натомість Енн та Емілі вигадали країну Ангору. Діти багато років дописували історію країн, і в цій творчості проявилась неабияка обізнаність з тогочасними політичними справами Англії. Знання вони брали з газет, до читання яких їх змалку привчив батько^[9].

Перша «доросла» літературна творчість Шарлотти Бронте тяжіла до поезії. 1837 року вона надіслала один зі своїх віршів на розгляд придворному поетові Роберту Сауті. Однак той у листі у відповідь порадив Шарлотті назавжди облишити мрію про літературну кар'єру, «бо це відвертає жінку від виконання сімейних обов'язків»^[9]. Ця груба відповідь дуже зранила майбутню письменницю, на деякий час вона полишила писати. Попрацювавши гувернанткою і зазнавши невдачі із школою для дівчат, вона з сестрами повернулась до поезії. 1846 року тріо сестер Бронте видало спільну віршовану збірку. Остерігаючись, що літературний дебют жінок чоловіче коло сприйме несхвально, публікувались під псевдонімами «Каррер, Елліс і Ектон Белл» (ініціали власні, Беллом звали одного з батькових помічників, з яким Шарлотта одружиться, а ім'ям Каррер вона увічнила благодійницю Френсіс Мері Річардсон Каррер, яка допомагала сестрам заснувати школу). Поетична збірка не привернула уваги публіки, з накладу було продано лише два примірники^[9].

Титульна сторінка першого видання «Джейн Ейр».

Це не засмутило сестер, і 1847 року кожна з них видала по власному твору під тими ж псевдонімами: Шарлотта написала повість «Вчитель» («Учитель»), Емілі — «Буремний перевал», а Анна — «Аґнес Ґрей»^[10]. Останні дві повісті знайшли собі видавця, a «Вчитель» був відкинутий усіма. Лише після смерті письменниці її чоловік Артур Ніколлс видав роман під власною редакцією. Фабула твору заснована на досвіді навчання, який Шарлотта отримала в Брюсселі. Сюжетна лінія «Вчителя» дещо схожа на пізніший роман «Віллєт», в ньому помітні антикатолицькі настрої, мотиви емансипації, прихильницею якої була Шарлотта Бронте.

Бронте з притаманною їй пристрастю продовжила свою літературну діяльність і вже наступного року видала роман «Джен Ейр», який відразу приніс їй успіх і був перекладений багатьма європейськими мовами. Цей твір і досі залишається найвизначнішим у її доробку. «Джен Ейр» також містить автобіографічні алюзії, емансипаційні погляди, однак антиклерикальних настроїв не містить, натомість є романтична сентиментальність. В прозаїчному загалом романі авторка деінде використовує віршовані рядки відомих поетів, що зображає її власні поетичні смаки.

У жовтні 1849 року публікує новий роман «Шерлі», в якому зобразила події руху луддитів (Англію якраз охопив чартизм). Хоча за соціально-критичним реалізмом «Шерлі» наближається до творчості англійських класиків, як-от Вільяма Теккерея, Елізабет Гаскелл, Чарлза Діккенса, однак публікою він був сприйнятий прохолодно^[9].

1853 року написано останній роман «Віллєт». Втративши сестер і брата, письменниця повернулася у творчості до років свого навчання, тому в окремих епізодах цей твір схожий на перший — роман «Вчитель». З усіх творів Шарлотти Бронте «Віллєт» вважається найбільш автобіографічним^[9]. Посмертно були опубліковані й дитячі твори письменниці про вигадану країну Енгрію.

Вшанування

Пам'ятна дошка на стіні колишнього пансіону (нині Центр красних мистецтв) у Брюсселі.

Сестри Бронте стали письменницями, твори кожної з них набули популярності, однак найвизначнішою в родині стала Шарлотта Бронте. Можливо, її талант розвинувся завдяки довшому за сестер життю, і її творчість, вдосконалюючись, встигла набути рис зрілої літератури. За мотивами «Джен Ейр» було знято декілька фільмів і серіалів.

Смерть Шарлотти Бронте поглибила інтерес до її доробку і особистості. Практично відразу почалася робота над її біографією. Подруга Шарлотти, відома письменниця Елізабет Гаскелл, видала у 1857 році «Життя Шарлотти Бронте», однак їй закидали надмірну увагу до подробиць особистого життя Шарлотти.

Будинок, в якому мешкала родина Бронте, перетворено на меморіальний музей. Родинний склеп з часом перетворили на каплицю, яку відвідують багато прихильників творчості сестер Бронте. На брюссельському будинку, в якому знаходився пансіон, де навчались Шарлотта й Емілі, з 1980 по 2017 рік висіла пам'ятна дошка.

На честь письменниці названо астероїд 39427 Шарлоттабронте^[13]. Вона вшанована на Поверсі спадщини Джуді Чикаго.

Показово, що газета «Нью-Йорк таймс» свого часу не відзначила смерть письменниці некрологом, однак коли помер її чоловік, у газеті був опублікований некролог з лаконічним змістом «Помер чоловік Шарлотти Бронте»^[10].

Бібліографія

• Джейн Ейр (Jane Eyre, 1847)
• Шерлі (Shirley, 1849)
• Вільєтт (Villette, 1853)
• Вчитель (The Professor, 1857)

Українські переклади

• Джен Ейр / Ш. Бронте; пер. з англ.: П. Соколовський; передмова: Т. Денисова.— Київ: Дніпро, 1971.— 461 с. — (Вершини світового письменства Т. 11). [Архівовано 26 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• Учитель / Шарлотта Бронте; пер. з англ. Ірини Бондаренко. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2016. — 336 с.

Образ у літературі

Дитинство Шарлотти та її сестер описане у книзі для дітей «Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Маґеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте» / В. Лис — Київ : Грані-Т, 2008. — 136 сторінок — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-465-159-9.

Література

• Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
• Бронте Шарлотта, Емілі, Енн // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — А — К. — С. 188. — ISBN 966-692-578-8.
• Спалах зірки. До 200-річчя від дня народження Ш. Бронте (1816—1855) // Дати і події, [Архівовано 30 квітня 2016 у Wayback Machine.] 2016, перше півріччя : календар знамен. дат № 1 (7) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С.88-92.
• Бронте Шарлотта [Архівовано 11 травня 2007 у Wayback Machine.]