Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Бернардо Бертолуччі
італійський кінорежисер і сценарист З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Берна́рдо Бертолу́ччі (італ. Bernardo Bertolucci [berˈnardo bertoˈluttʃi]; 16 березня 1940,[1] Парма, Емілія-Романья, Італія — 26 листопада 2018,[2] Рим) — італійський кінорежисер та сценарист.
| Бернардо Бертолуччі | |
|---|---|
| Bernardo Bertolucci | |
 | |
| голова журі Каннського кінофестивалюd | |
| Дата народження | 16 березня 1940 |
| Місце народження | Парма, Емілія-Романья |
| Дата смерті | 26 листопада 2018 (78 років) |
| Місце смерті | Рим |
| Національність | італієць |
| Громадянство | Італія |
| Професія | кінорежисер, сценарист |
| Alma mater | Римський університет ла Сапієнца |
| Роки активності | 1962—2018 |
| IMDb | ID 0000934 |
| Нагороди та премії | |
| Оскар (1987) Золотий глобус (1987) Давид ді Донателло (1988) | |
| Бернардо Бертолуччі у Вікісховищі | |
Remove ads
Біографія
Узагальнити
Перспектива
Народився 16 березня 1940 року (у західних ЗМІ[2][3] та на довідкових сайтах[4] часто роком народження вказується 1941-й) в Італії, у місті Парма в регіоні Емілія-Романья на Півночі Італії.
Бертолуччі народився в сім'ї поета і вчительки та був вихований у літературно-мистецькій атмосфері. Батько Бернардо, Аттіліо Бертолуччі (італ. Attilio Bertolucci), товаришував із відомим італійським письменником і кінорежисером П'єром Паоло Пазоліні (1922—1975). Пазоліні запросив Бернардо бути асистентом на своєму першому повнометражному ігровому фільмі «Аккатоне» (1961). Роком пізніше Бертолуччі зняв власний повнометражний ігровий дебют про мешканців римського дна «Кістлява кума» (італ. La commare secca) за сценарієм і в стилістиці свого учителя.
Вивчав літературу в Римському університеті. У 1964 році вийшла картина Бертолуччі «Перед революцією». Потім він поставив за повістю Федора Достоєвського «Двійник» фільм «Партнер» (1968), де відверто простежується ідейна двоїстість головного героя. Логічним продовженням цієї проблематики став наступний фільм Бертолуччі «Конформіст» (Il conformista, 1970), який був визнаний критиками шедевром світового кіно. Психологічна драма «Останнє танго в Парижі» (Ultimo tango a Parigi, 1972) номінувалась на премію Американської кіноакадемії в категоріях «кращий режисер» і «кращий виконавець головної ролі».
Хоча фільм «Останнє танго в Парижі» (Ultimo tango a Parigi, 1972) був високо оцінений критиками та приніс Бертолуччі міжнародне визнання, з часом навколо нього виник гучний скандал, пов'язаний з етикою зйомок. У 2007 році Марія Шнайдер, виконавиця головної жіночої ролі, в інтерв’ю Daily Mail[5] розповіла, що один із найвідоміших епізодів фільму — сцена сексуального насильства з використанням вершкового масла — не був попередньо узгоджений із нею. За словами актриси, деталі сцени були тримані в таємниці до моменту зйомки, що призвело до сильного емоційного потрясіння. Вона заявила, що почувалася приниженою і “зґвалтованою — і морально, і фізично”.
У 2013 році в інтерв'ю Бертолуччі підтвердив[6], що сцена дійсно не обговорювалася з Шнайдер заздалегідь, оскільки він та Марлон Брандо «хотіли, щоб вона реагувала не як актриса, а як дівчина». Ці слова викликали хвилю критики в суспільстві, а також засудження з боку акторської спільноти. Поведінка режисера була сприйнята як етичне порушення, що призвело до переосмислення його спадщини в контексті сучасного дискурсу про згоду і права акторів на знімальному майданчику.
Марія Шнайдер протягом багатьох років після зйомок у фільмі стикалася з психологічними труднощами, депресією та залежністю, а сама участь у «Останньому танго в Парижі» негативно вплинула на її подальшу кар’єру. Вона неодноразово заявляла, що шкодує про участь у цьому проєкті, і що саме досвід на зйомках став для неї травматичним.[7]
Важливим етапом творчості режисера стала епічна фреска «Двадцяте сторіччя» (Novecento, 1976) про боротьбу селянства за свої права від початку XX ст. до завершення Другої світової війни.
Історична драма «Останній імператор» (L'ultimo imperatore 1987) відзначена дев'ятьма преміями «Оскар». Фільм «Під покровом небес» (Il tè nel deserto, 1990), поставлений за однойменним романом Пола Боулза, приніс премію «Золотий глобус» композиторам Рюїчї Сакамото і Річарду Горовіцу. Новим етапом у творчості режисера стали зйомки «Маленького будди» (1994) з Кіану Рівзом у головній ролі і «Вислизаючої краси» (1996) з Лів Тайлер, Джеремі Айронсом та Жаном Маре, що підтвердили славу Бернардо Бертолуччі як одного з найкращих режисерів сучасного кіно.
Творчість культового режисера була відзначена престижними кінематографічними нагородами: крім премій «Оскар» 1987 року, він був володарем «Срібної стрічки» (1973), «Золотого глобусу» (1988), премії БАФТА (1989) та Берлінського міжнародного кінофестивалю (1970), лауреатом Венеційських кінофестивалів 1997 та 2007 років. У 2011 році Бертолуччі отримав почесний приз Каннського кінофестивалю, у 2013 році був удостоєний зірки на голлівудській Алеї слави (США).[8]
У 2014 році на XIV-му саміті лауреатів Нобелівської премії миру, що проходив у Римі, Бернардо Бертолуччі був відзначений Премією миру (англ. Peace Summit Award) за внесок у царині прав людини.[9]
У 2003 році Бернардо Бертолуччі була проведена невдала операція з видалення міжхребцевої грижі, після якої він понад 10 років провів у інвалідному візку.[3] Помер від раку[2] 26 листопада 2018 року в Римі[10].
Remove ads
Родина
- Старший брат — Джованні, продюсер
- Молодший брат — Джузеппе Бертолуччі (італ. Juseppe Bertolucci; 27 лютого 1947, Парма — 16 червня 2012, Дізо) — кінорежисер, драматург та письменник
- Перша дружина — Адріана Асті (італ. Adriana Asti; нар. 30 квітня 1933, Мілан) — акторка (шлюб з 1967 по 1972 роки)
- Друга дружина — Клер Пеплоу[en] (нар. 1942) — режисерка
Фільмографія
Remove ads
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads