Географія Італії

Італія — південноєвропейська країна, що займає на півдні континенту Апеннінський півострів з прилеглими островами . Загальна площа країни 301 340 км² (72-ге місце у світі), з яких на суходіл припадає 294 140 км², а на поверхню внутрішніх вод — 7 200 км²^[1]. Площа країни вдвічі менша за площу території України.

Географія Італії
Географічне положення Італії
Континент	Європа
Регіон	Південна Європа
Координати	42°50′ пн. ш. 12°50′ сх. д.
Площа	301 340 км² (72-ге)
• суходіл	97,6 %
• води	2,4 %
Морське узбережжя	7600 км
Державний кордон	1836 км
Тип	переважно гористий
Найвища точка	гора Монблан (4748 м)
Найнижча точка	Йоланда-ді-Савоя (-3 м)
Тип	субтропічний
Найдовша річка	По (652 км)
Найбільше озеро	Гарда (370 км²)
Природні ресурси	кам'яне вугілля, ртуть, руди кольорових металів, поташ, мармур, барит, азбест, пемза, плавиковий шпат, польовий шпат, сірка, вуглеводні, риба, родючі ґрунти
Стихійні лиха	зсуви ґрунту, селі, лавини, землетруси, активний вулканізм, повіді, підтоплення
Екологічні проблеми	забруднення повітря, забруднення вод, кислотні дощі

Етимологія

Офіційна назва — Італійська Республіка, Італія (італ. Repubblica Italiana, Italia)^[2]. Назва країни походить від етноніму давнього народу італіків (лат. Italici), що мешкали в південній Італії^[3]. Згідно з найпоширенішим поясненням, цей термін був запозичений з грецької, де «італос» (дав.-гр. ιταλός) означає бика, через оскську «вітеліу» (víteliú), і умбрську «вітло» (vitlo) — теля. Бик був символом південних італійських племен і топонім Італія спочатку використовувався тільки для південної частини Апеннінського півострова (сучасна Калабрія). З часів римського панування з V-III століть до н. е. цей термін був поширений на весь півострів^[3].

Історія дослідження території

Географічне положення

Італія — південноєвропейська країна, що межує з шістьма іншими країнами: на півночі — зі Швейцарією (спільний кордон — 698 км) і Австрією (404 км), на заході — з Францією (476 км), на північному сході — з Словенією (218 км), з країнами, що являють собою анклави, з усіх сторін обмежені територією Італії — Ватиканом (3,4 км) і Сан-Марино (37 км). Загальна довжина державного кордону — 1836,4 км^[1]. Італія з усіх сторін, окрім півночі, омивається водами Середземного моря Атлантичного океану, на північному заході Лігурійським, на заході Тирренським, на південному сході — Іонічним, на сході — Адріатичним морями^[4]. Загальна довжина морського узбережжя 7600 км^[1]. Морські кордони в 4 рази довші за сухопутні. Навіть глибинні райони країни віддалені від узбережжя не більше ніж на 200—300 км.

• 
  Порівняння розмірів території Італії та США

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 30 морських миль (55,6 км) від узбережжя. Континентальний шельф — до глибин 200 м^[6][1].

Крайні пункти

Докладніше: Крайні точки Італії

Час

Докладніше: Час в Італії

Час в Італії: UTC+1 (-1 година різниці часу з Києвом)^[7]. Літній час вводиться останньої неділі березня переводом годинникової стрілки на 1 годину вперед, скасовується в останню неділю жовтня переводом годинникової стрілки на 1 годину назад.

Геологія

Докладніше: Геологія Італії

Див. також: Гідрогеологія Італії

• 
  Тектонічні рухи Апеннінського півострова
• 
  Тектоніка Альп (італ.)
• Геологічна карта Італії (італ.)
  Геологічна карта Італії (італ.)
• 
  Геологічна карта Італії, 1844 рік (фр.)

Сейсмічність

Докладніше: Сейсмічність Італії

Територія Італії належить до сейсмічно активних регіонів, тут часті землетруси, особливо в центральній частині.

Вулканізм

Див. також: Вулкани Італії

Головні активні вулкани Італії: Стромболі (924 м) на однойменному острові, Везувій (1277 м) поблизу Неаполя і Етна (3323 м) в східній Сицилії.

• Вулкани Італії
• 
  Вид на Везувій з Неаполітанської затоки
• 
  Карта-схема вивержень Везувія
• 
  Етна
• 
  Стромболі

Вулкани Етна і Везувій були включені у 1990-х роках до «Десятиліття вулканів», міжнародної дослідницької програми впливу вулканічної діяльності на людство Міжнародної асоціації вулканології і хімії надр Землі (IAVCEI), як частини програми ООН зі зменшення небезпеки від стихійних лих^[1].

Рельєф

Докладніше: Рельєф Італії

Переважно гірська країна. На півночі — Західні Альпи з найвищою точкою країни та Західної Європи — горою Монблан (4748 м), південніше — Паданська рівнина, далі гори Апенніни (найвища точка — гора Корно, 2914 м). Середні висоти — 538 м. Найнижча точка — рівень вод Середземного моря (0 м). В районі акумулятивних наносів дельти річки По деякі колишні ділянки Адріатичного моря стали суходолом, але залишились нижче рівня моря, наприклад, Йоланда-ді-Савоя (-3 м).

• 
  Гіпсометрична карта Італії
• 
  Рельєф Італії
• 
  Супутниковий знімок поверхні країни
• 
  Карта країни (англ.)

Альпи — складна система гірських хребтів, що заходять також на територію східної Франції, Швейцарії, Австрії і Словенії. Інша велика гірська система Італії — Апенніни — утворює кістяк однойменного півострова і продовжується в Сицилії. Альпи і Апенніни так тісно пов'язані між собою, що важко встановити, де кінчається одна система і починається інша. Альпи і Апенніни — відносно молоді гори, що сформувалися в палеогені і неогені (в інтервалі від 65 млн до 2 млн років тому). Тут відбувалися також численні тектонічні розломи, складкоутворення й вулканічні виверження. Останні особливо виражені в областях Лаціо і Кампанія на заході Апеннінського півострова і на Сицилії.

• 
  Вид на гору Монблан з долини Аоста
• 
  Гран-Сассо
• 
  Паданська низовина
• 
  Поля Тоскани
• 
  Виноградники П'ємонту

Узбережжя

Берегова лінія, що має загальну довжину близько 7600 км, порізана слабо. Північно-західний берег Апеннінського півострова омивається Лігурійським морем з Генуезькою затокою. Узбережжя італійської Рив'єри має переважно абразійний характер і рясніє дрібними бухтами. Тірренське море, в північній частині якого знаходиться Тосканський архіпелаг, омиває материкову частину Італії із заходу, острова Сардинія і Корсика (територія Франції) зі сходу і Сицилію — з півночі. На західному узбережжі акумулятивні рівнини чергуються з піднесеними ділянками, є кілька неглибоких заток дугоподібної форми: Гаета, Неаполітанська і Салернська затока, Полікастро, Санта-Еуфемія та Джоя.

Вузька Мессінська протока між Калабрією і Сицилією з'єднує Тірренське море з Іонічним, а Сицилійська протока (Туніська) шириною 135 км відокремлює Сицилію від Північної Африки. Південне узбережжя Апеннінського півострова розчленоване найбільш сильно, в південно-східній частині переважають круті береги. На південному заході знаходиться затока Скуїллаче, а між півостровами Калабрія і Салентина в сушу вдається велика Тарентська затока.

• Узбережжя Італії
• 
  Лігурійське
• 
  Венеційська лагуна
• 
  Карстове адріатичне
• 
  Мессінська протока
• 
  Сардинське

Протока Отранто між італійським регіоном Апулія і Албанією з'єднує Іонічне море з Адріатичним, яке омиває східні райони країни. Східний берег в основному плоский, в його південній частині невеликий півострів Гаргано відгороджує затока Манфредонія. Північно-східне узбережжя омивається водами Венеційської затоки, що включає однойменну лагуну і Трієстську затоку.

Острови

Докладніше: Острови Італії

• Острови Італії
• 
  Сицилія з космосу
• 
  Сардинія з космосу

Клімат

Докладніше: Клімат Італії

Більша частина території Італії лежить у субтропічному кліматичному поясі, північ — у помірному, перехідного від морського до континентального типу^[8]. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною^[9]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадання снігу^[9]. На півночі опадів значно більше, але їхній розподіл нестійкий.

• 
  Сонячна радіація (англ.)
• 
  Кліматична карта Італії (за Кеппеном)

Італія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[10].

Внутрішні води

Докладніше: Гідрографія Італії

• 
  Гідрографічна мережа Італії
• 
  Водоспади Марморе

Річки

Докладніше: Річки Італії

Річки країни належать басейнам Адріатичного (північ і схід), Іонічного (південь), Тирренського (захід) і Лігурійського (північний захід) Атлантичного океану.

• 
  Витік річки По в Альпах
• 
  Сточище річки По
• 
  Річка Тибр у Римі

Озера

Докладніше: Озера Італії

• Озера Італії
• 
  Гарда
• 
  Тразімено
• 
  Комо

Болота

Докладніше: Болота Італії

Льодовики

Докладніше: Льодовики Італії

Ґрунтові води

Ґрунти

Докладніше: Ґрунти Італії

Ґрунтовий покрив Італії надзвичайно різноманітний, що зумовлено складним рельєфом, різними кліматичними умовами та типами рослинності. На півночі, у межах Паданської рівнини, переважають родючі алювіальні ґрунти, сформовані на наносах річок По, Адідже, Тічино та інших. Вони мають високий вміст гумусу і добре придатні для землеробства — тут вирощують пшеницю, кукурудзу, рис, овочі та виноград. У центральній Італії, зокрема в районі Тоскани та Лаціо, поширені вулканічні ґрунти, утворені на базальтах і туфах. Вони відзначаються високою родючістю та добре забезпечені мінералами, тому активно використовуються для вирощування олив, винограду й зернових культур.

У передгір'ях Альп і Апеннін поширені бурі лісові ґрунти, що формуються під широколистяними лісами. Вони менш родючі, але використовуються для пасовищ і садівництва. На вапнякових горах поширені малопотужні скелетні ґрунти, часто з високим вмістом карбонатів, які придатні переважно для виноградарства. На півдні країни й на островах Сицилія та Сардинія переважають червоноземи та коричневі ґрунти середземноморського типу. Вони утворилися в умовах тривалого сухого літа та вологої зими. Через посухи й ерозію їхня родючість нижча, проте завдяки зрошенню вони також продуктивні.

Рослинний світ

Докладніше: Рослинний світ Італії

Італія — одна з найцікавіших країн Європи з точки зору ботанічного різноманіття. Її флора і рослинність відображають як середземноморські, так і альпійські, континентальні риси, що пов'язано з великою протяжністю території з півночі на південь і значними відмінностями у рельєфі, кліматі та ґрунтах. На відносно невеликій площі Італії поєднуються вічнозелені ліси, субтропічні чагарники, альпійські луки, болота та навіть залишки прадавніх букових масивів.

Флора

Флора Італії налічує понад 7600 видів судинних рослин, серед яких чимало ендеміків і реліктів (понад 20 % від загальної кількості видів). Особливо багаті на них Апеннінські гори, Сицилія та Сардинія.

За флористичним районуванням світу Італія належить до двох флористичних підцарств Голарктичного флористичного царства^[11].

• Європейсько-Сибірське підцарство
  • Центральноєвропейська область. Охоплює північну частину Італії. Виділяють дві флористичні провінції.
    • Альпійська провінція. Охоплює всю гірську систему Альп. Для неї характерна альпійська, субальпійська та монтанна флора, представлена холодолюбними видами, багато з яких мають аркто-альпійське походження. Типові види: едельвейс альпійський (Leontopodium alpinum), тирлич безстеблий (Gentiana acaulis), ломикамінь супротивнолистий (Saxifraga oppositifolia), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala), Rhododendron ferrugineum, модрина європейська (Larix decidua). Ендеміки: дзвоники альпійські (Campanula alpina), Primula glaucescens, Androsace helvetica.
    • Іллірійська провінція. Займає північний схід країни. Характеризується флористичним перехрестям між центральноєвропейськими, середземноморськими та балканськими елементами. Тут ростуть бук звичайний (Fagus sylvatica), ялиця біла (Abies alba), ялиця біла (Carpinus betulus), а також реліктові види — тис звичайний (Taxus baccata), падуб звичайний (Ilex aquifolium), цикламен пурпуровий (Cyclamen purpurascens).

• Середземноморське підцарство
  • Середземноморська область. Охоплює більшу частину Італії, включно з островами Сицилія, Сардинія, Ельба. Характеризується високим рівнем ендемізму (до 25 %), наявністю ксерофітної та склерофільної рослинності. Виділяють три флористичні провінції.
    • Італійська провінція. Охоплює більшу частину Апеннінського півострова — від Лігурії та Тоскани до Кампанії й Калабрії. Рослинність складається з вічнозелених склерофітних чагарників і лісів, з домінуванням дуба кам'яного (Quercus ilex), оливи (Olea europaea), суничного дерева (Arbutus unedo), мирту (Myrtus communis), Pistacia lentiscus, еріки деревоподібної (Erica arborea). На висотах формується пояс змішаних лісів із каштану їстівного (Castanea sativa), буку звичайного (Fagus sylvatica), Acer obtusatum. Рівень ендемізму високий — близько 10 % флори є італійськими ендемами (Campanula isophylla, Centaurea aplolepa, Daphne oleoides).
    • Сицилійсько-Мальтійська провінція. Охоплює о. Сицилія, а також Мальтійський архіпелаг. У флорі більше ксерофітних елементів, ніж на материку. Тут спостерігається багатство ендемічних видів, зокрема Anthemis cupaniana, Helichrysum rupestre, Limonium bocconei, Astragalus siculus. Гірські райони Сицилії зберігають реліктові ліси з Quercus congesta, явір (Acer pseudoplatanus), Betula aetnensis — останній вид є ендеміком острова. На прибережних схилах поширені фрігани й гариги, у яких домінують чисти (Cistus), чебреці (Thymus), чабери (Satureja), розмарин (Rosmarinus officinalis).
    • Сардинська провінція. Займає о. Сардинія. Це одна з найстаріших у геологічному сенсі частин Середземномор'я, що відділилася від континенту ще в міоцені. Саме тому тут спостерігається дуже високий рівень ендемізму (понад 20 %). Типові представники: суничне дерево (Arbutus unedo), Juniperus phoenicea, еріка деревоподібна (Erica arborea), Cistus monspeliensis, Helichrysum italicum, Genista corsica, Bupleurum dianthifolium. Ендеміки: Ribes sardoum, Centaurea filiformis, Aquilegia barbaricina, Limonium insulare. Рослинність варіює від маквису і гариги на узбережжі до лісів із дуба коркового (Quercus suber) у горах.

• 
  Широколистяні ліси Паданської низовини

Рослинність

Північ країни, зокрема Альпи та Паданська рівнина, характеризується помірно-континентальною рослинністю. У передгір'ях Альп поширені широколистяні ліси з бука, дуба та граба. Вище, у гірських районах, панують хвойні породи — ялина європейська, модрина, сосна кедрова, а на верхніх межах лісу — альпійські луки, багаті на едельвейси, гірські дзвоники, тирлич. Ці угруповання утворюють один з найкрасивіших природних ландшафтів Європи.

Центральна Італія, яку перетинають Апенніни, має більш мозаїчний рослинний покрив. Тут можна побачити як дубово-букові ліси на висотах понад 800–1000 м, так і маквіс — типовий для Середземномор'я вічнозелений чагарниковий комплекс. Маквіс складається з мирту, суничного дерева, лавра, ялівцю, чебрецю рожевого та різних видів чистів.

Південна Італія, Сицилія та Сардинія мають яскраво виражену середземноморську рослинність. Тут збереглися ліси з дуба кам'яного і дуба коркового, а також характерні вічнозелені зарості — гарига, що формується на кам'янистих ґрунтах після вирубки або випасання. У цих заростях ростуть лаванда, розмарин, шавлія, каперси, фісташкові дерева та численні ендемічні види. Тут, як і в інших регіонах Італії, спостерігається тенденція до деградації лісів та іншої природної рослинності через випас худоби, пожежі та урбанізацію.

Див. також: Ліси Італії

Тваринний світ

Козел альпійський

Тваринний світ Італії вирізняється надзвичайною різноманітністю, що зумовлено великим розмаїттям природних ландшафтів — від снігових Альп на півночі до теплих середземноморських берегів на півдні. Італія має близько третини всієї фауни Європи. Такий багатий склад пояснюється її географічним положенням, складною орографією, численними островами та довгим морським узбережжям — усе це створює багато різних екологічних ніш.

Загалом фауна країни налічує понад 58 тис. видів тварин, у тому числі близько 55 тис. видів безхребетних, понад 1260 видів хребетних. Дуже високий рівень ендемізму  — наприклад, серед амфібій, прісноводних риб і бабок він сягає 30 % і більше. Найбагатшою групою серед безхребетних є членистоногі (понад 46 тис. видів), з яких приблизно 65 % комахи (понад 37 тис. видів). Молюсків близько 2140 видів. На території Італії зареєстровано понад 570 видів риб, понад 40 видів земноводних, близько 60 видів плазунів, 570 видів птахів і 121 вид ссавців^[12][13].

За зоогеографічним районуванням світу більша частина території Італії належить до Італійсько-Сицилійська провінція Середземноморської підобласті, а Альпійські гори — до Центральноєвропейської провінції Європейсько-Сибірської підобласті Палеарктичної фауністичної області.

• Італійсько-Сицилійська провінція. Охоплює Апеннінський півострів, острови Сицилію, Сардинію, Корсику та Мальту. Клімат тут середземноморський із м'якими зимами та сухим літом. Характерні види: їжак європейський (Erinaceus europaeus), лисиця (Vulpes vulpes), дика кішка (Felis silvestris), лисиця сардинська (Vulpes ichnusae), синьошийка (Luscinia svecica), сапсан (Falco peregrinus), куріпка сіра (Perdix perdix italica). Ендемічні види: тритон італійський (Lissotriton italicus), тритон сардинський (Euproctus platycephalus). Провінція є центром ендемізму, особливо серед безхребетних (молюски, комахи). Сардинія й Корсика мають спільні риси з фауною південної Франції, але й містять давні середземноморські елементи.

• Центральноєвропейська провінція. До цієї провінції належить італійська частина Альпійських гір. Характерні західноальпійські види: козел альпійський (Capra ibex), козиця звичайна (Rupicapra rupicapra), бабак альпійський (Marmota marmota), беркут (Aquila chrysaetos); в орнітологічному складі присутні також арктико-альпійські елементи. Фауна Східних Альп має балканські риси, адріатичні впливи та перехідні елементи між Центральною Європою і Середземномор'ям. Характерних видами тут є рись (Lynx lynx), сарна європейська (Capreolus capreolus), а також низка ендемічних комах та павукоподібних.

На відносно невеликій території Італії поєднуються гірські, рівнинні, лісові та приморські екосистеми, кожна з яких має власні характерні угруповання тварин. Основу тваринного населення Італії становлять зональні середземноморські тваринні угруповання. Значну роль відіграють також інтразональні^[14] гірські та водно-болотні (долинно-річкові й приморські) угруповання тварин, характерні для Середземномор'я. Домінуючими в зональних угрупованнях є ксерофільні й ксеромезофільні групи та види тварин. Типовими видами тваринних угруповань маквісу є стінна ящірка італійська (Podarcis siculus), веретеноподібний сцинк (Chalcides chalcides), листопалий гекон європейський (Euleptes europaea ), веретільниця ламка (Anguis veronensis), полоз балканський (Hierophis gemonensis), черепаха балканська (Testudo hermanni), кропив'янка середземноморська (Curruca melanocephala), кропив'янка прованська (Sylvia undata), орел-карлик яструбиний (Aquila fasciata), заєць корсиканський (Lepus corsicanus) тощо.

Стихійні природні явища

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

• регіональні зсуви ґрунту, грязьові потоки в горах; сходження снігових лавин;
• руйнівні землетруси;
• вулканічна активність на півдні країни, найбільш активний вулкан Європи, Етна (3300 м), що знаходиться на острові Сицилія, востаннє вивергався 2010 року, що виверження загрожують навколишнім поселенням як лавою, так і вулканічним попелом, Везувій несе потенційну загрозу місту-мільйоннику Неаполю, останнє значне виверження відбувалось після закінчення Другої світової війни;
• повіді, особливо на Паданській низовині;
• підтоплення у Венеції^[1].

• 
  Землетрус у Л'Аквілі 2009 року

Природні ресурси

Мінеральні ресурси

Докладніше: Корисні копалини Італії

Надра Італії багаті на ряд корисних копалин: кам'яне вугілля, ртуть, цинк, калійні солі, мармур, барит, азбест, пемзу, флюорит, польовий шпат, пірит, природний газ, нафту^[15].

Водні ресурси

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 191,3 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 39,5 тис. км² зрошуваних земель^[1].

Земельні ресурси

Земельні ресурси Італії (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 47,1 %,
  • орні землі — 22,8 %,
  • багаторічні насадження — 8,6 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 15,7 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 31,4 %;
• інше — 21,5 %^[1].

Охорона природи

Докладніше: Екологія Італії

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• забруднення повітря викидами промислових підприємств, особливо діоксидом сірки;
• забруднення вод річок і навколо узбережжя промисловими стоками і агрохімікатами;
• кислотні дощі знищують місцеві озера;
• невідповідне очищення промислових відходів, менеджмент твердих побутових.

Італія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про транскордонне забруднення повітря (CLRTAP),
• Мадридського протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику,
• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Конвенції про заборону військового впливуна природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Міжнародної угоди про торгівлю тропічною деревиною 1983 і 1994 років,
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[16],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу^[1].

Природоохоронні території

|Природно-заповідний фонд Італії}}

Екорегіони

Докладніше: Екорегіони Італії

Фізико-географічне районування

У фізико-географічному відношенні територію Італії можна розділити на 5 великих регіонів, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом:

• Південні схили Альп.
• Паданська рівнина.
• Апеннінський хребет.
• Острів Сардинія.
• Острів Сицилія.

Див. також

• Італія (географічний регіон)^[en]
• Південна Європа