Вільня

Ві́льня — село в Україні, у Коростишівській міській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Населення становить 330 осіб (2001). У 1923—2018 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

село Вільня
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Тер. громада	Коростишівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA18040250100091076
Основні дані
Колишня назва	Вілія
Населення	330 (2001)
Площа	2,7 км²
Густота населення	122,22 осіб/км²
Поштовий індекс	12536
Географічні дані
Географічні координати	50°16′10″ пн. ш. 29°16′53″ сх. д.H G O
Середня висота над рівнем моря	170 м
Водойми	р. Дубовець
Найближча залізнична станція	Коростишів
Відстань до залізничної станції	20 км
Місцева влада
Адреса ради	вул. Володимирська, 1, м. Коростишів, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12501
Карта
Вільня
Вільня
Мапа

Загальна інформація

Розташоване на річці Дубовик, за 20 км південно-східніше Коростишева і залізничної станції Коростишів та за 12 км від автошляху Київ—Львів^[1].

Населення

У 1783 році в поселенні проживало 230 осіб обох статей у 38 дворах, в середині 19 століття — 720 селян обох статей, з них православних 618, римокатоликів — 102^[2].

За довідником 1885 року в селі мешкало 600 осіб, налічувалося 98 дворових господарства^[3], наприкінці 19 століття — 1 205 осіб, з них 617 чоловіків та 588 жінок, дворів — 217^[4].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 204 особи, з них: православних — 1 121, чоловіків — 617, жінок — 587^[5].

На початок 1970-х років село мало 287 дворів із населенням 744 особи^[1].

Відповідно до перепису населення СРСР, станом на 17 грудня 1926 року чисельність населення становила 1 571 особу, з них, за статтю: чоловіків — 781, жінок — 790; етнічний склад: всі — українці. Кількість господарств — 348^[6].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 477 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 330 осіб^[7].

Історія

Давнє поселення, що існувало вже на початку 15 століття під назвою Велія. Належало катедрі Київської метрополії, згодом входила до складу коростишівського маєтку Олізарів. В судових записах 1609 року згадується як містечко, що належало Адамові Олізару-Волчковичу. Відповідно до податкових записів Київського воєводства 1628 року поселення належало Людвикові Олізару, перебувала в заставі, платила з 4 городників та млину.

Судові записи та податкові реєстри початку 17 століття згадують про село та містечко Вілія, що розміщувалося в тій же околиці, але входило до складу Ходорківського маєтку Тиш-Биковських, захоплене ними у Данила Обдули-Почапицького. Село згадується у документах 1624 року, в угоді між Адамом і Яремою Биковськими та їх стриєм Василем Биковським. За податковими реєстрами, у 1628 році Адам та Ярема Тиша-Биковські платили з містечка Вілія від 3 димів та 3 городників^[8].

У 1728 році селом володів Йосип Олізар-Волчкович, який надав нещодавно збудованій церкві орної землі та сінокосу. У 1754 році належало Адамові Олізару-Волчковичу, тоді ж священником став Іван Венгринович, син попереднього священника, який помер того ж року^[2][8]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, належало до коростишівського маєтку, сплачувало із 40 дворів 6 злотих і 7 грошів до замку та 25 злотих до скарбу^[9].

У середині 19 століття — село Радомисльського повіту Київської губернії. Лежало на річці Вілія, за 10 верст південно-східніше Коростишева, на пограниччі зі Сквирським повітом. З півночі, заходу та півдня село було оточене лісами, лише з південного боку простягалася поляна, яку засівали. Церкву збудовано 1791 року на місці колишньої, збудованої із соснових колод, землі при ній було 64 десятини. До парафії належали такі поселення Коростишівського маєтку: Кропивня (8 верст), Хутори (2 версти), Войташівка (6 верст), Пилипонка (5 верст), Здвижка (3 версти), Романівка (6 верст), Віленька (2 версти), Олешпіль, Щигліївка (8 верст), Продубіївка (10 верст). У всій парафії налічувалося 1 187 православних, 571 католик та 298 юдеїв. Селяни, 250 ревізьких душ, були наділені під виплату землею в кількості 587 десятин^[2][8].

За довідником 1885 року — колишнє власницьке село Водотийської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Лежало на річці Дубовець. Були церковна парафія, заїзд, водяний млин, лавка^[3].

Наприкінці 19 століття — власницьке село Водотийської волості (1 стану) Радомисльського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Радомисль — 25 верст, до найближчої залізничної станції Попільня — 40 верст, до найближчої поштово-телеграфної станції у Коростишеві — 15 верст, до поштової земської станції у Брусилові — 22 версти. Основним заняттям мешканців було хліборобство. У селі числилося 1 769 десятин землі, з яких 799 десятин належало поміщикам, 907 десятин — селянам, 63 десятини — церкві. Село належало поміщикові О. Племянникову, господарство вів орендатор О. Вольф, застосовував трипільну сівозміну, як і селяни. В селі були православна церква, церковно-парафільна школа, водяний млин, 6 вітряків, 2 кузні, хлібна комора. Пожежна команда мала 3 бочки та 3 багри^[4][8].

21 листопада 1921 року через Вілію, повертаючись з Листопадового рейду, проходила Подільська група (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки^[10].

У 1923 році включене до складу новоствореної Вільнянської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Брусилівського району Білоцерківської округи; адміністративний центр ради^[11].

На фронтах Другої світової війни воювали 240 селян, 130 з них загинули, 110 нагороджені орденами й медалями.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 1 935 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1 714 га ріллі. Господарство вирощувало зернові культури, мало розвинуте м'ясо-молочне тваринництво та вівчарство. 29 працівників нагороджені орденами й медалями СРСР, зокрема чабана П. І. Бурлаченка — орденом Леніна. У селі були середня школа, будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня^[1].

23 травня 1960 року, в складі сільської ради, увійшло до Коростишівського району Житомирської області^[11].

3 липня 2018 року увійшло до складу новоутвореної Коростишівської міської територіальної громади Коростишівського району Житомирської області^[12]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області^[13].

Відомі люди

• Шварцман Ошер Маркович (1889—1919) — єврейський поет.