Ціолковський Костянтин Едуардович

Костянти́н Едуа́рдович Ціолко́вський (5 (17) вересня 1857(18570917) — 19 вересня 1935) — російський і радянський вчений-самоук, який розробляв теоретичні питання космонавтики, мислитель езотеричного спрямування, що займався філософськими проблемами освоєння космосу^[4]. На рівні з німцем Германом Обертом та американцем Робертом Ґоддардом один із піонерів ракетної техніки.

Костянтин Едуардович Ціолковський
Народився	5 (17) вересня 1857(1857-09-17) Іжевське, Рязанська губернія, Російська імперія
Помер	19 вересня 1935(1935-09-19) (78 років) Калуга, РРФСР
Поховання	Калуга
Місце проживання	Російська імперія  СРСР
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР[1][2][…]  Російська республіка
Національність	росіяни
Діяльність	бортінженер, математик, винахідник, письменник, письменник наукової фантастики, фізик, філософ, астроном, науковець, космолог, педагог
Alma mater	В'ятська чоловіча гімназіяd
Галузь	космонавтика
Членство	Академія наук СРСР[3]
Відомий завдяки:	Формула Ціолковського
Рід	Q6545773?
Батько	Q131577849?
У шлюбі з	Ціолковська Варвара Євграфівна
Діти	Ціолковська Любов Костянтинівнаd
Нагороди	Міжнародна зала космічної славиd (1976)
Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах  Ціолковський Костянтин Едуардович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ціолковський.

Походив зі шляхетського роду герба Ястршембець. Майже повністю оглухнувши в дитинстві внаслідок скарлатини, Ціолковський не здобув систематичної освіти (навчався чотири роки у В'ятській гімназії^[ru] та три роки займався самоосвітою). 1879 року склав іспит на звання народного вчителя й до 1921 року викладав математику й фізику в училищах Боровська та Калуги, паралельно намагаючись зацікавити наукову спільноту своїми проєктами аеропланів і суцільнометалевого дирижабля^[ru], а згодом — і ракетної техніки. Видав власним коштом численні праці, зокрема присвячені обґрунтуванню ідеї космічного пантеїзму.

Ціолковський дослужився до колезького асесора (1889), за педагогічні успіхи був нагороджений орденом Святого Станіслава третього ступеня (1906). У 1920 році став членом Російського товариства любителів світознавства^[ru], здобув персональну пенсію радянського уряду, а 1932 року — орден Трудового Червоного Прапора.

У своїх науково-фантастичних творах, як прихильник і пропагандист ідей освоєння космічного простору, Ціолковський пропонував заселити космос за допомогою орбітальних станцій, висував ідеї космічного ліфта та потягів на повітряній подушці. Він вважав, що розвиток життя на одній із планет колись досягне такої могутності й досконалості, що дозволить подолати силу тяжіння й поширити життя по всьому Всесвіту. Необхідним етапом на шляху до розселення людства в космосі він уважав піднесення інтелектуалів і створення людства, позбавленого пристрастей, але з великим розумом, який дозволить здійснити «раціональне мирне існування»^[5][6]. Ця езотерична утопія Ціолковського стала важливим стимулом для розроблення основ ракетно-космічної техніки.

Учений також обґрунтував використання ракет для польотів у космос, ще у 1920-х роках дійшов висновку про необхідність застосування «ракетних потягів» — прообразів багатоступеневих ракет; розглядав питання виживання людини в умовах невагомості під час тривалих космічних подорожей. Основні його наукові праці — з аеронавтики, ракетодинаміки й космонавтики — починалися зі спроби застосувати математичний апарат для розв’язання фантастичних завдань. Багато дослідників, зокрема Яків Перельман, характеризували Ціолковського як мислителя, що значно випередив свій час.

Після 1930-х років у СРСР сформувалося уявлення про Ціолковського як про геніального вченого-самоука; це уявлення швидко набуло популярності в усьому світі, чому сприяли філателія та науково-фантастичні твори. Потужним стимулом до вивчення його здобутків став початок космічної ери, який збігся зі сторіччям від дня народження Ціолковського, що відзначалося 1957 року. На честь ученого встановлено пам’ятники в Калузі та Москві, існують його будинок-музей у Калузі^[ru] та в селі Іжевське Рязанської області. 1954 року була заснована Медаль імені Ціолковського. У 1961 році на його честь названо кратер на зворотному боці Місяця^[ru], а 2015 року — місто біля космодрому «Східний».

Біографія

Походження. Ранні роки (1857—1868)

Едуард Ігнатійович Ціолковський — батько

Марія Іванівна Юмашева — мати

В автобіографічному рукописі «Риси мого життя», написаному 1935 року, Костянтин Ціолковський стверджував, що його батько мав «…родинний зв’язок із Северином Наливайком». Відомо, що шляхетський рід Ціолковських^[pl] герба Ястржембєць згадується з 1697 року в селі Цюлково Плоцького воєводства. Того ж року родоначальник — Яків Ціолковський — брав участь у засіданні сейму під час обрання польським королем Августа ІІ. Представники роду володіли селами Велике й Мале Цюлково до 1777 року. Після першого поділу Речі Посполитої прадід — Фома Ціолковський — втратив свої маєтності й переїхав на Житомирщину. У Російській імперії 1786 року народився Ігнатій Фомич Ціолковський — дід майбутнього вченого. Його молодший син, якого по-польськи звали Макарій Едуард Еразм, народився 31 березня 1820 року. Рішенням Сенату Російської імперії від 28 травня 1834 року Едуард отримав свідоцтво про дворянське походження, що дозволило йому вступити до Лісового інституту^[ru]. 1841 року Едуард Ігнатійович Ціолковський закінчив його зі званням прапорщика другого розряду^[7][8].

Його син Едуард Ігнатійович Ціолковський, батько майбутнього науковця, служив у Вятській губернії, а з 1843 року — в Рязанській, у Пронському повіті^[ru]. У селі Довгому він познайомився з дрібнопомісними дворянами татарського походження Юмашевими, які також володіли бондарною та кошиковою майстернями. У січні 1849 року він узяв шлюб із їхньою донькою Марією Іванівною за православним обрядом. Улітку того ж року Едуарда Ціолковського перевели до Спаського повіту^[ru] в село Іжевське^[ru], де в будинку на вулиці Польній (нині — Ціолковського) народилися їхні діти. За спогадами сина, Едуард Ігнатійович був за вдачею похмурим, холодним, стриманим і рідко виявляв почуття назовні; одного разу сварка з дружиною дійшла до того, що він навіть хотів із нею розійтися. За тими ж спогадами, батько «помірно вживав спиртне», усе життя курив. Маючи практичну освіту, він не знав іноземних мов (окрім польської, якою читав газети), не вирізнявся релігійністю й не був патріотом Польщі; у домі завжди говорили російською^{[Прим. 1]}. Незадовго до смерті Едуард Ціолковський зацікавився Євангелієм, імовірно, під впливом толстовства. За спогадами Костянтина Ціолковського, його мати не дожила до сорока років, переживши 13 тяжких вагітностей. Із дітей вижили семеро — дві доньки та п’ятеро синів, серед яких і сам Костянтин, який народився 5 (17) вересня 1857 року^{[10][Прим. 2]}.

У 1860—1868 роках і згодом у 1878—1881 роках родина Ціолковських мешкала в Рязані, займаючи кілька приміщень у міській садибі Колеміна (нині — вулиця Вознесенська, 40). Батько служив діловодом Лісової контори, а згодом викладав природознавство в землемірних класах Рязанської гімназії^[ru]; колеги вважали його «червоним» і вільнодумцем. Матеріальне становище було скрутним — в архіві зберігся запис про виплату Едуардом Ціолковським заборгованості за оренду за весь 1865 рік. Домашнім вихованням і початковою освітою дітей займалася мати, яку син вважав дуже здібною й освіченою жінкою. Костянтин навчився читати самостійно у віці семи років за «Казками» Олександра Афанасьєва. Біографи називають його дитинство «щасливим»: імовірно, він не був пригнічений суворим вихованням і відзначався фізичною активністю. Його цікавили природничі науки й техніка: у віці восьми років мати подарувала йому іграшковий аеростат, який наповнювали воднем; Костянтин захоплювався запуском повітряних зміїв, до яких міг прив’язати коробочку з тарганом.

1867 року сусідами по будинку було сімейство Василя Аполлоновича Бєлопольського — рідного брата астронома Аристарха Бєлопольськиого; його син Петро товаришував із братами Ціолковськими. Навесні 1868 року Едуарда Ігнатійовича перевели на службу до Вятки^{[13][14][15][16][17][18]}.

Приблизно на початку 1867 року (сам він не міг точно датувати подію) Костянтин тяжко застудився, катаючись узимку на санчатах. Хвороба перейшла в гостру скарлатину, і через ускладнення він майже повністю втратив слух. Це надзвичайно ускладнило його спілкування з оточенням і визначило особливості характеру та розвитку Ціолковського на все життя^[19].

Освіта. Життєве покликання (1869—1880)

В’ятка. Гімназія

Костянтин Ціолковський у віці 6–7 років

У 1868 році Едуард Ігнатійович Ціолковський був призначений столоначальником Лісової контори у Вятці. Ймовірно, переведення було зумовлене тим, що в цьому місті мешкали родичі, зокрема старший брат Нарціз. Крім того, у В’ятці було багато засланих поляків, які служили в різних відомствах^[20]. Родина Ціолковських залишалась у Вятці до 1878 року; вони мешкали в садибі Швецової, а в 1873–1878 роках — у будинку Шуравіних^[21][22]. Восени 1870 року померла мати — Марія Іванівна Ціолковська; точна дата її смерті невідома^[23]. Судячи з подвірного перепису 1873 року, Ціолковські могли дозволити собі утримувати покоївку та кухарку; разом із ними мешкала й своячениця — Катерина Іванівна Юмашева^[24]. Станом на 1876 рік Едуард Ціолковський обіймав посаду губернського землеміра в чині надвірного радника, отримуючи 600 рублів річного окладу та додатково 200 «кормових» рублів^[25][26].

Костянтина Ціолковського у 12-річному віці — на початку серпня 1869 року — віддали до Вятської класичної гімназії^[ru], звільнивши при цьому від плати за навчання^[12][23]:

Наслідки хвороби — відсутність чітких слухових відчуттів, від'єднаність від людей, приниження від каліцтва — сильно мене притупили. Брати навчалися, а я не міг. Чи це було наслідком отупіння, чи тимчасової несвідомості, властивої моєму вікові й темпераменту, я й досі не знаю[27].

Кочетков зазначав, що саме в гімназії Ціолковському прищепили навички самоосвіти та повагу до теоретичних знань^[28]. Водночас, за збереженими журналами, Костянтин вирізнявся жвавим характером, неодноразово піддавався дисциплінарним стягненням, а через неуспішність із латини, грецької, німецької та російської мов, а також із Закону Божого, був залишений на другий рік у другому класі^[29]. Наслідком ізоляції стала більш-менш несистемна самоосвіта, якою Ціолковський наполегливо займався з 14–15 років. Переважно воно зводилося до арифметики, геометрії та фізики; Костянтин навчився працювати на токарному верстаті, почав замислюватися над створенням аеростата^[30][31]. Батько, очевидно, розуміючи здібності сина, вирішив направити його до Москви. У липні 1873 року Костянтина офіційно відрахували з четвертого класу гімназії «для вступу до технічного училища». Він вирушив до Москви з рекомендаційним листом Бєлопольського^[24]. Ймовірно, його супроводжував батько: зберігся документ від 24 липня 1873 року, за яким Едуард Ціолковський отримав 29-денну відпустку^[32].

Москва

Московський період життя Ціолковського мало задокументований і, наприкінці його життя, був сильно міфологізований самим ученим. На прожиття Костянтину виділялося близько 10 рублів на місяць (іноді вдавалося отримати 15), причому він намагався витрачати на себе якомога менше, і протягом трьох років буквально жив на хлібі й воді — близько 3 копійок на день; решту грошей — цілком достатню за тогочасними цінами суму — витрачав на книги, матеріали для фізичних і хімічних дослідів тощо^[33]. Крайній аскетизм побуту не завадив першому романтичному захопленню: господиня квартири — праля — розповіла про свого дивного «подвижника»-постояльця своїм клієнтам — заможний купецькій родині, позначеній у спогадах як «Ц» (Циплакови або Циммермани). У результаті між освіченою дівчиною з цієї родини (її ім’я ніде не згадується) та Ціолковським зав’язалося листування, що тривало близько двох років і було припинене за волею її батьків^[34][35]. За результатами досліджень Кочеткова, Ціолковський мешкав на Петропавлівській вулиці^[ru] неподалік від будинку Циммерманів у Лефортовому^[ru][36]. За словами самого Ціолковського, він займався у Чертковській публічній бібліотеці^[ru], де його прихильно приймав «відомий аскет Федоров, друг Толстого і дивовижний філософ і скромник», зокрема видаючи йому заборонені цензурою книги. Проте, за іншими свідченнями самого Ціолковського, з філософськими поглядами Федорова він ознайомився лише багато років потому^[37]; крім того, у бібліотеці той працював лише з 1876 року й не міг справити на Ціолковського особливо глибокого впливу^[38]. Кочетков висловив припущення, що Ціолковський міг навчатися у Миколи Петровича Малініна, викладача Зразкової школи при Московській учительській семінарії^[39]. Інакше кажучи, ступінь самостійності Костянтина в столиці був значно перебільшений, а Едуард Ціолковський діяв через Аристарха Бєлопольського та прагнув підготувати сина до вступу в Московське технічне училище^[ru]. Ймовірно, учителі розпізнали в Костянтині педагогічний талант і запропонували змінити програму занять; принаймні це добре пояснює подальші події^[40].

Моїсеєв, аналізуючи заняття Ціолковського цього періоду, зазначав, що він «ставить собі в цей період низку проблем — нових, не вичитаних, можливо, а придуманих і лише навіяних читанням. Усі ці проблеми такі, що потребують певного механічного оформлення, розв’язання»; це визначається як «вивчення основ фізики та механіки за допомогою методу етюдного технічного проєктування»^[41]. Водночас Гелій Салахутдінов не вважав його математичну підготовку та отриману освіту достатньо ґрунтовними: «розбираючись в елементарній алгебрі, він не мав твердих навичок у тригонометрії і в чотирьох спробах знайти тригонометричні функції у трикутнику двічі помилився. З вищої математики він умів диференціювати та інтегрувати найпростіші вирази, а також розкладати функції в ряд»^[42]. Вагомий вплив на формування світогляду Ціолковського мали праці Дмитра Писарєва^[ru], у якого він перейняв методи популяризації наукових знань; певною мірою Костянтин Едуардович відчував і літературний вплив його образного стилю^[43].

В’ятка — Рязань

Садиба Шуравіних у В’ятці (нині — Кіровський музей К. Е. Ціолковського, авіації та космонавтики)

1876 року Костянтин повернувся до Вятки. Зазвичай у біографіях зазначається, що причиною цього стало те, що батько більше не міг його утримувати, однак це спростовується тим, що Едуард Ігнатійович отримував допомогу в 100 рублів на рік на виховання дітей, яка виплачувалася протягом шести років. За сприяння батька Ціолковський влаштувався репетитором з алгебри та геометрії й користувався успіхом, оскільки вмів доступно пояснювати матеріал і демонструвати його на власноруч виготовлених моделях. Костянтин ніколи не торгувався, тому його оплата коливалася від 25 копійок до одного рубля за годину занять. Заробітки стали регулярними, дозволили накопичити певну суму й орендувати окреме приміщення під майстерню-лабораторію. Старший брат Олександр, закінчивши Лісовий інститут, служив неподалік — у Слободському. 7 листопада 1876 року від тифу помер молодший брат Ігнатій — здібний гімназист шостого класу. Раніше, у 1875 році, померла й молодша сестра Катерина, похована поряд із матір’ю. Нарешті, у 1878 році Едуард Ціолковський вийшов на пенсію та вирішив повернутися до Рязані. До того часу батько також страждав на глухоту й певне нервове захворювання, що спричиняло «судоми всіх кінцівок і тривале знесилення ніг»^{[44][45][25][46]}. Разом із батьком і Костянтином залишилися тітка Є. І. Юмашева (51 рік) і 13-річна сестра Марія. Старшого брата Олександр того ж року перевели до Бобровського повіту Воронезької губернії, а брат Йосип (який раніше закінчив Казанське піхотне училище^[ru]) повернувся з фронту російсько-турецької війни у чині штабс-капітана^[47][48].

Родина Ціолковських оселилася на орендованій квартирі в будинку Трубникової на Садовій вулиці^[47]. У Рязані не було можливості давати уроки, і накопичені гроші швидко закінчилися. 16 листопада 1878 року Костянтин пройшов медичну комісію і був звільнений від військової служби через глухоту та прогресуючу короткозорість^[49]. У свій день народження Ціолковський склав екстерном іспит на звання вчителя народних училищ. Найскладнішим виявився іспит з «Закону Божого» (5 вересня 1879 року), за яке він отримав відмінну оцінку. Іспит із російської мови (12 вересня) був оцінений задовільно, а з арифметики й алгебри (13 вересня) — на найвищий бал; пробний урок також було визнано комісією задовільним^[50]. Призначення на посаду затяглося на чотири місяці, протягом яких Костянтину вдалося влаштуватися репетитором у поміщицькій родині, у бібліотеці якої були «Основи хімії» Менделєєва. До цього періоду належать його перші рукописи з проєктами літальних апаратів, а також нотатки про тяжіння й відцентрову силу, деякі креслення та розрахунки. У селі він також захопився селянською дівчиною, яку додатково навчав грамоті. 24 січня 1880 року прийшло повідомлення про призначення Ціолковського вчителем арифметики й геометрії в Боровське міське училище. Батько був настільки радий успіхам сина, що власним коштом замовив йому службовий мундир і шинель на суму 32 рублі, які Костянтин повернув під час канікул із першої зарплати. Едуард Ігнатійович Ціолковський раптово помер 9 січня 1881 року на шістдесят першому році життя. Лист із повідомленням дійшов до сина надто пізно, тож він навіть не зміг бути на похороні; на цьому сімейні зв’язки Костянтина Едуардовича фактично обірвалися^[51][52][53].

Боровськ (1880—1892)

Одруження

Прибувши до Боровська, Ціолковський спершу зупинився в готелі, а вже наступного дня його запросили до будинку начальника училища Толмачова. Отримавши підйомні гроші, молодий учитель орендував кімнату в порожньому будинку, де вже першої ночі мало не задихнувся чадним газом, після чого зміг розірвати договір. Згодом він зняв квартиру (що складалася із зали, передпокою та двох бічних кімнат) у священника єдиновірницької^[ru] Покровської церкви отця Євграфа Соколова. Будинок належав парафії та стояв на околиці, на старому Калузькому тракті. Квартира була тихою і добре підходила для наукових занять, хоча отець Євграф «сильно зловживав спиртним». Родина Соколових також запросила Ціолковського харчуватися в них. Незважаючи на глухоту, він швидко зійшовся з колегами по училищу, особливо з наглядачем Толмачовим, учителем С. Чертковим (який згодом став першим видавцем праць Костянтина Едуардовича) та іншими^[54][55].

Різдвяна церква в селі Роща, де вінчався Ціолковський

20 серпня 1880 року Костянтин Ціолковський одружився з дочкою свого квартирного господаря — 23-річною Варварою Соколовою. Вінчання відбулося в селі Роща, за чотири версти від міста; поручителями виступили вчитель історії Чистяков і вчитель єпархіального училища Толмачов, а також священник Євграф Соколов і його син, семінарист Іван. Того ж дня Ціолковський придбав у купця Воропяннікова токарний верстат і привіз його додому^[56]. У своїх пізніших спогадах він так описував свій шлюб:

Я одружився <…> без кохання, сподіваючись, що така дружина не буде мною вертіти. Вона працюватиме і не заважатиме мені робити те саме. Ця надія повністю справдилася. Така супутниця не могла виснажити мої сили: по-перше, вона мене не приваблювала, по-друге, і сама була байдужою й безпристрасною. У мене був уроджений аскетизм, і я всіляко йому сприяв. Із дружиною ми завжди жили в окремих кімнатах, іноді навіть через сіни. <…> До шлюбу і після нього я не знав жодної жінки, крім дружини. Мені соромно говорити про інтимне, але ж я не можу брехати. Кажу і про погане, і про добре. Шлюбу я надавав лише практичного значення[57].

Сам Ціолковський визнавав, що його шлюб був нещасливим, а атмосфера в родині — гнітючою. За вдачею Костянтин Едуардович був деспотичний і не терпів заперечень; водночас, наскільки дозволяли сили, допомагав дружині по господарству (навіть шив собі та їй сорочки на швейній машинці), хоча з часом усе, що відволікало його від занять, дедалі більше дратувало його. Грошей на прислугу не було, тож більшість побутових потреб (включно із заготівлею припасів на зиму) задовольняли власними силами. Мешканці Боровська вважали дружину вчителя «великомученицею». У Костянтина Едуардовича та Варвари Євграфівни було семеро дітей: старша донька Любов (1881—1957), сини Ігнатій (1883, покінчив життя самогубством у 1902 році), Олександр (1885—1923, також самогубство), Іван (1888—1919); пізніше вже в Калузі народилися молодший син Леонтій (1892, помер наступного року від кашлюку) і дві молодші доньки — Марія (1894—1964) та Анна (1897—1922). В автобіографії Ціолковський писав: «від таких шлюбів діти не бувають здоровими, щасливими й радісними»^{[58][59][60][61]}.

Учительська та наукова діяльність

Музей Ціолковського в Боровську

Після смерті Толмачова наглядачем училища став Є. Ф. Філіппов, з яким у Ціолковського стосунки не склалися. Втім, педагогічний талант молодого вчителя приваблював учнів — він ніколи не зловживав покараннями, не підвищував голос і вмів цікаво пояснювати матеріал^[58]. Як дворянин, Ціолковський мав доступ до місцевих дворянських зборів, зблизився з повітовим предводителем дворянства^[ru] Д. Я. Курносовим і давав уроки його дітям, що певною мірою захищало вчителя від свавілля начальства. Згодом єпархіальні власті зажадали від Ціолковського пояснень щодо його благонадійності та ставлення до Священного Писання; характеристику на нього подав тесть, священник Євграф Соколов, а також колеги по училищу^[62]. Після від’їзду тестя з міста Ціолковським у 1883 році довелося шукати інше житло, а згодом переїхати ще раз — на Калузьку вулицю. Їхніми сусідами були цікаві люди: місцевий краєзнавець Глухарьов, судовий слідчий Феттер — власник великої бібліотеки, а також ентузіаст Шокін, який вирощував у теплиці лимони та апельсини й запускав разом із Ціолковським літальні моделі^[60]. Костянтин Едуардович набув у місті стійкої репутації дивакуватої людини, яка підтримувалась його химерними витівками. Окрім нічних феєрверків і запуску повітряного змія з ліхтарем, він міг користуватися вакуумним насосом (який, за спогадами, «видавав непристойні звуки»), коли в господарів збиралася компанія; іноді запрошував відвідувачів «скуштувати невидимого варення», запускав електричну машину й бив гостей струмом. Для домашніх майже нестерпною була його звичка наспівувати під час роботи в майстерні. У певному сенсі Ціолковський став яскравим утіленням образу ентузіаста-одинака, захопленого наукою^[63][64].

Перша друкована праця Ціолковського «Тиск рідини на рівномірно рухому в ній площину» (Праці відділення фізичних наук Імператорського товариства аматорів природознавства, т. IV)

У 1882—1883 роках Ціолковський написав свої перші наукові роботи, присвячені кінетиці газів і аеродинамічній подібності (обидві не збереглися). Рукопис першої статті потрапив на рецензію до Петра Фан-дер-Фліта^[ru], який високо оцінив ентузіазм і здібності провінційного вчителя; у результаті Ціолковського прийняли до Російського фізико-хімічного товариства^[65]. У 1884 році він отримав чин губернського секретаря (зі старшинством від 26 березня 1880 року), а з 8 листопада 1885 року — чин колезького секретаря. 23 грудня 1886 року Ціолковського підвищили до титулярного радника. 1886—1887 роки стали для нього плідними: він завершив розрахунки великого керованого аеростата, а також написав повість «На Місяці». Навесні 1887 року Боровськ відвідав Павло Голубицький^[ru], який, вражений знайомством із Ціолковським, організував йому поїздку до Москви. Там, у Політехнічному музеї на засіданні Товариства любителів природознавства^[ru] Ціолковський виступив із доповіддю про металевий аеростат. Після повернення, 23 березня 1887 року, будинок Ціолковських згорів (сусід-вугляр випадково підпалив сінник), загинула бібліотека й майже все майно. Учитель на довгий час занурився в депресію, яка виявлялася в зовнішній байдужості. Новий будинок затопило під час повені 1888 року, вода не сходила все літо й підмила ґанок. Ймовірно, саме тоді Ціолковський пережив перше містичне видіння — він побачив правильний чотирикінцевий хрест у хмарах як «доказ» надприродного буття. Восени родина переїхала до зручної квартири на Молчановській вулиці (меблі залишилися від попередніх господарів), орендна плата становила 6 рублів на місяць — чверть учительської платні. Доньку Любов зарахували до гімназії, інших дітей навчав сам батько. За спогадами, у школі він був спокійним і терплячим, однак до своїх дітей ставився суворо, легко гарячкував і часом бив їх; за провину міг поставити в кут або тиждень не випускати з дому. Від дітей він вимагав беззастережного послуху^[66][67].

У 1889 році Ціолковський отримав чин колезького асесора (зі старшинством від 23 березня) і продовжував удосконалювати педагогічні методи. 1890 року він розробив нові навчальні програми з арифметики й геометрії для 1–3 класів, затверджені педагогічною радою Боровського училища. Улітку 1890 року попечитель Московського навчального округу запропонував Ціолковському переведення до Владимирського училища; він погодився, але переведення не відбулося. Тим часом Ціолковський завершував проєкт металевого дирижабля, який представив 23 жовтня на засіданні Імператорського Російського технічного товариства; проєкт схвалили, однак у фінансуванні відмовили. 1891 року Ціолковський розробив проєкт аероплана, який надіслав Миколі Жуковському; той оцінив роботу цілком прихильно^[68]. Нарешті, 27 січня 1892 року директор народних училищ Калузької губернії Д. С. Унковський звернувся до Москви з клопотанням про переведення Ціолковського — «одного з найздібніших і найстаранніших викладачів» — до Калуги. 4 лютого клопотання задовільнили, оклад мав становити 36 рублів на місяць. Місто Боровськ влаштувало Ціолковському урочисті проводи: хор хлопчиків співав «Многая літа», а колектив училища виголосив напутнє слово^[69].

Калуга (1892—1935)

• Родина Ціолковського в Калузі
• 
  К. Е. Ціолковський із дзеркалом, 6 липня 1902 року. Фото О. Ассонова
• 
  Ціолковський із донькою Марією, вересень 1899 року. Фото О. Ассонова
• 
  Родина Ціолковських під час повені 1908 року. Фото К. Ціолковського (автоспуск)
• 
  Ціолковський із дружиною та доньками влітку 1914 року. Фото О. Ассонова

Дім і науково-технічна діяльність (1892—1917)

Костянтин Едуардович Ціолковський прожив у Калузі всю зрілість і старість — від 35 до 78 років. Разом із ним до губернського центру були переведені його колеги з Боровська — С. Чертков, Є. Казанський і В. Єргольський. Учитель географії Є. Єрємеєв допоміг зняти квартиру на Георгіївській вулиці^[ru] в будинку Тимашової. Із 4 лютого 1892 року Ціолковський працював учителем арифметики та геометрії в повітовому училищі. 8 серпня в Калузі народився молодший син родини — Леонтій. Наступного року сім’я переїхала до зручнішої квартири на тій самій вулиці; саме там народилися молодші доньки. Ціолковський підтримував дружні стосунки з боровським повітовим предводителем дворянства Дмитром Курносовим, тому літо 1893 року провів у його маєтку, навчаючи його дітей. Однорічний син Леонтій помер від кашлюку під час відсутності батька. Основою життя Ціолковського в другій половині 1890-х років стали його роботи над металевим аеростатом і спорудження у 1897 році аеродинамічної труби. Напружена праця призвела до тяжкої хвороби, що восени 1897 року ускладнилася перитонітом. Завдяки старанням лікарів В. Н. Єргольського та І. А. Казанського операція пройшла успішно, і Ціолковський вижив, але, ймовірно, пережив клінічну смерть^[70]. У спогадах він писав:

Останнє, що я запам’ятав, — це відчуття падіння в якусь прірву, а потім мене огорнула темна хмара. Скільки часу я перебував у небутті — не знаю. <…> Відтоді я знаю, що таке небуття — це безчуття, відсутність будь-яких відчуттів і думок, а отже, і самого свідомого існування[71].

З 1899 року Ціолковський додатково викладав фізику в жіночому єпархіальному училищі — закритому навчальному закладі для дітей духовенства^[72]. Того ж року він знову звернувся до Академії наук із проханням звернути увагу на його праці з аеродинаміки, і в 1900 році отримав із Петербурга 470 рублів, за які зміг збудувати нову аеродинамічну трубу. Крім того, за двадцятирічну бездоганну службу він отримав пенсію 324 рублі на рік. У травні 1903 року вийшла праця «Дослідження світових просторів реактивними приладами». Того ж року сталася трагедія: 19-річний син Ігнатій, студент Московського університету, наклав на себе руки 2 грудня 1903 року, прийнявши ціаністий калій. Батько поїхав до Москви на похорон, знепритомнів і важко повертався до тями. Ці події стали поштовхом до написання «Етики»^[73][74]. Гроші, призначені на навчання Ігнатія, дозволили старшій сестрі Любові закінчити Вищі жіночі курси^[75].

К. Е. Ціолковський на велосипеді, 1932 рік. Фото Ф. Чміля

5 травня 1904 року Ціолковський на заощаджені кошти придбав власний будинок на Коровінській вулиці. Спочатку це була одноповерхова споруда з однією кімнатою (згодом поділеною навпіл) і сіньми. Поступово з’явилася житлова прибудова з двома вікнами та другий поверх — «світлиця» (рос. светёлка) з майстернею та бібліотекою господаря. Навесні 1908 року будинок, розташований у низині, сильно постраждав від повені: рівень води у приміщенні перевищував метр; намокло все майно. Бібліотеку довелося сушити аркуш за аркушем. За спогадами доньки Марії Костянтинівни, увесь домашній розпорядок був підпорядкований батькові. Ритм життя визначався його заняттями та навчанням дочок, які відвідували різні гімназії (приватну М. Шалаєвої та державну губернську). Обідали завжди всією родиною. Оскільки у церковних училищах у святкові дні не були занять, після богослужінь Ціолковський займався науковою роботою. Він також любив їздити на велосипеді^[76].

У джерелах і сучасній історіографії наводяться суперечливі оцінки взаємин Ціолковського з калужанами. Зазвичай зазначають, що його ідеї не розуміли, вважаючи їх «порожньою фантазією», а донька Любов у спогадах «Поруч із батьком» прямо писала, що міські обивателі називали його «диваком, який займається дрібницями». Натомість у вчительському середовищі Калуги його цінували дуже високо, а директор приватного реального училища Федір Шахмагонов^[ru] характеризував його як «людину видатну». Ситуація почала змінюватися у 1896—1897 роках, коли у США оголосили конкурс на створення літального апарата, придатного для перевезення людей. У «Калузькому віснику»^[ru] з’явилася велика стаття Павла Голубицького^[ru] «Про нашого пророка» із закликом підтримати Ціолковського у його дослідженнях. Після публікацій початку XX століття та листування з Академією наук репутація вченого поліпшилася: він охоче приймав відвідувачів, демонстрував моделі дирижаблів і поширював свої брошури. Одним із його найближчих друзів став Василь Ассонов^[ru]. До їхнього кола спілкування входили також ентузіасти творчості Ціолковського — П. П. Каннінг (1877—1919) і Сергій Земблінов^[ru]. За словами останнього, ідеї Ціолковського у 1910-х роках користувалися популярністю серед інженерів Сизрано-Вяземської залізниці^[ru]. Вченого підтримувала й родина Тереніних, молодший син якої Олександр Теренін^[ru] згодом став академіком^[77][78][79].

Ассонов так згадував своє перше знайомство з Ціолковським у 1892 році:

Наступного дня хтось подзвонив (електричні дзвінки тоді були рідкістю). Я відчинив двері й повідомив батькові, що до нього прийшли. Увійшов чоловік в осінньому пальті, трохи вищий за середній зріст, із довгим чорним волоссям і карими очима. На ньому був довгий сюртук. Під час розмови він ніяковів і червонів. Батько запросив його до вітальні, де довго говорив про видання його праць. Я стояв у дверях і слухав. Незабаром Костянтин Едуардович пішов, надягаючи на ходу пальто. Потім за обідом батько розповів, що цей учитель — видатний математик, і треба докласти всіх зусиль, щоб видати його нові роботи, зібравши кошти через підписку серед знайомих. Так і було видано другу частину «Аеростата»[80].

Ціолковський у 1909 році

Праці Ціолковського з проєктування суцільнометалевого дирижабля, які рецензували провідні фахівці Російської імперії (зокрема Микола Жуковський і Михайло Рикачов), привернули увагу газети «Російське слово»^[ru]. Редакція навіть оголосила збір коштів на продовження робіт, зібрала близько 500 рублів, але вони так і не дійшли до Калуги. За ініціативою Жуковського у 1904 році Ціолковського обрали членом Товариства любителів природознавства^[ru] за фізичним відділенням. 6 травня 1906 року він був нагороджений орденом Святого Станіслава III ступеня «за успіхи на педагогічній ниві». Наприкінці того ж року помер його старший брат Олександр, який дослужився до посади керівника державними маєтностями Таврійської губернії^[81][73].

Дослідження Ціолковського в галузі аеродинаміки та опору матеріалів для суцільнометалевих літальних апаратів, що тривали протягом десятиліття, спонукали його оформити патенти. 26 червня 1909 року він подав до Департаменту торгівлі та мануфактур Міністерства фінансів заявку на рухоме з’єднання металевих листів обшивки дирижабля. Аналогічні заявки на патенти в Німеччині та Великій Британії були оформлені до середини грудня того ж року. Через дорожнечу процедури оформлення в січні 1910 року Ціолковський подав прохання про допомогу до Товариства сприяння успіхам дослідних наук^[ru] і попросив Жуковського підтримати це клопотання. У травні рада товариства асигнувала винахіднику 400 рублів на виготовлення демонстраційної моделі. Паралельно протягом 1910 року заявки на патенти щодо з’єднання листів оболонки суцільнометалевого аеростата подавалися в Бельгії та Швеції, а в грудні — також в Італії. Загалом здобути кошти на оформлення патентів Ціолковському не вдалося, хоча до 1911 року він подав заявки і в Австрії, і в США; заявка в Російській імперії також була прийнята^{[Прим. 3]}. Публікація французькою мовою в журналі «L’Aéronaute» значно підвищила інтерес до праць Ціолковського в Російській імперії. Калузьке товариство з вивчення природи рідного краю обрало його своїм почесним членом. У 1913 році відбулося знайомство Ціолковського з Яковом Перельманом, якого насамперед цікавили ідеї освоєння космічного простору. Учений намагався зацікавити проєктом дирижабля військове відомство, а в 1914 році взяв участь у роботі III Всеросійського з’їзду повітроплавців (доповідь виголошував його прихильник П. П. Каннінг). До 1914 року М. Жуковський і В. Вєтчинников остаточно дали за його роботами негативний висновок і визнали їх фінансування недоцільним^[87][88].

Під час Першої світової війни Ціолковський займався утопічними проєктами перебудови транспортної системи та створення універсальної мови. У 1915 році було відхилено клопотання про його нагородження орденом Святої Анни III ступеня. З 1 серпня 1916 року він працював за контрактом у Калузькому Романовському вищому початковому училищі й був звільнений від обов’язків у єпархіальному жіночому училищі. П. Каннінг і Я. Перельман із цього часу активно популяризували космічні проєкти Ціолковського. Нарешті, влітку 1917 року Ціолковський подав прохання про вихід на пенсію та пройшов медичне обстеження. 23 липня міністр народної освіти задоволенив клопотання «з огляду на його тривалу педагогічну діяльність» із призначенням пенсії в 35 рублів на місяць^[89].

Перші радянські роки (1918—1923)

Металевий дирижабль. Матеріали заявки на винахід. 1929

Радянська влада була встановлена в Калузі 27 листопада (11 грудня) 1917 року. Через глухоту 60-річний Ціолковський не брав участі в політичних подіях революційного року, хоча у своїй автобіографії зазначав, що його вважали «більшовиком». Після відкриття в грудні Народного університету Ціолковський прочитав там кілька лекцій про соціальний устрій майбутнього суспільства та філософію пізнання. Життя виявилося надзвичайно складним: нерегулярно виплачуваної пенсії не вистачало в умовах різкого зростання цін, іноді бракувало дров і гасу, освітлювати приміщення доводилося лучинами. Сім’я не голодувала лише завдяки тому, що донька Анна Костянтинівна працювала у продовольчому відділі за 270 рублів. 1 липня 1918 року були закриті всі старі навчальні заклади, і Ціолковський утратив можливість додаткового заробітку в єпархіальному училищі. 30 липня він звернувся з клопотанням до Соціалістичної академії, де був прийнятий як член-змагальник із платнею 300 рублів на місяць. Крім того, з 1 листопада Ціолковського прийняли на посаду вчителя Шостої радянської трудової школи II ступеня. У лютому 1919 року він почав розсилати свої брошури про аеростати й літаки до штабу Південного фронту та в різні наркомати. Йому вдалося зацікавити управління Червоного військово-повітряного флоту^[ru], однак його комісія (до якої входив і Жуковський) 30 травня дала негативний висновок щодо можливості будівництва дирижабля Ціолковського. 5 жовтня 1919 року від завороту кишок і отруєння зіпсованою квашеною капустою у тяжких муках помер син Ціолковського Іван^{[Прим. 4]}.

17 листопада Ціолковського заарештувала ВЧК і відправила до Москви. Арешт виявився непорозумінням, і через два тижні (2 грудня) його звільнили, чому сприяло клопотання освітніх діячів Калуги. За розпорядженням начальника особливого відділу Московської ЧК Юхима Євдокимова справу закрили. Згодом виникла легенда, ніби Ціолковський особисто зустрічався з Феліксом Дзержинським. У своїх спогадах учений писав, що харчування у внутрішній тюрмі на Луб’янці було кращим, ніж пайок на волі. Повертався він до Калуги товарним потягом і під час посадки сильно травмував ногу. Великим ударом після повернення стала хвороба і смерть П. П. Каннінга в грудні 1919 року — за спогадами сучасників, Ціолковський «плакав навзрид». У червні 1920 року його прийняли до Товариства любителів природознавства^[ru] (хоча особисто з його головою Миколою Морозовим він так і не познайомився), проте Соціалістична академія відмовилася переобирати його. Пенсію також перестали виплачувати^{[91][92][93][75][94]}. Необхідність виживати спонукала Ціолковського звернутися 1920 року до Київського губернського раднаргоспу з пропозицією переселити його в Україну «для використання його винаходів». Сприяв цьому льотчик Федоров, листування з яким було причиною арешту Ціолковського попереднього року. У вересні влада вже була готова виділити цілий вагон для переїзду. У січні—лютому 1921 року Калузький губраднаргосп зв’язався з головним управлінням Робітничо-селянського Червоного повітряного флоту, а 9 квітня Ціолковського взяли під «особливу опіку» і навіть створили ініціативну групу Товариства металевого дирижабля. 20 червня його зарахували до губраднаргоспу на посаду техніка-конструктора (пізніше — консультанта) і направили клопотання до Народного комісаріату освіти щодо призначення академічного пайка й персональної пенсії. 26 серпня Академічний центр Наркомпросу виділив Ціолковському одноразову допомогу у 500 000 рублів, а з 1 жовтня почали видавати академічний пайок у подвійному розмірі. 22 жовтня 1921 року він подав заяву про звільнення з посади викладача в калузькій школі, і 1 листопада був остаточно звільнений за станом здоров’я. 9 листопада Малий Раднарком^[ru] розглянув справу Ціолковського й ухвалив постанову про призначення йому довічної пенсії в 500 000 радянських рублів на місяць. Поки тривала бюрократична процедура, 21 січня 1922 року від туберкульозу померла донька Анна (у шлюбі Кисельова), яка на той час була членом РКП(б). 22 квітня губраднаргосп скоротив його посаду, але вказав на «необхідність знайти спосіб підтримати роботу Ціолковського і створити навколо нього таку атмосферу, яка дозволила б йому повністю присвятити свої час, енергію і знання на благо держави». З 1 травня губраднаргосп почав виплачувати йому 25 мільйонів інфляційних рублів на місяць. Влада серйозно поставилася до проєкту металевого дирижабля, і 29 вересня 1922 року Науково-технічний комітет Головного управління повітряного флоту асигнував Ціолковському 3000 рублів золотом на побудову діючої алюмінієвої моделі літального апарата. Після грошової реформи в СРСР постановою Раднаркому Ціолковському було встановлено пенсію в 75 рублів золотом на місяць^{[Прим. 5]}. У цей період відбулося знайомство вченого з Олександром Чижевським. 28 червня 1923 року сталася трагедія: на тлі депресії наклав на себе руки син Ціолковського Олександр, який мешкав в Україні^{[96][97][75][98]}.

Всесоюзна слава. Останні роки життя (1924—1934)

К. Е. Ціолковський розмовляє з колгоспниками після лекції «Коли згасне Сонце». Село Угра, 2 грудня 1934 року. Фото Ф. А. Чміля

У 1924 році при військово-науковому товаристві Академії повітряного флоту було створено секцію міжпланетних сполучень, з якою Ціолковський почав листування 29 квітня; втім, уже в грудні секцію ліквідували як «передчасну». У червні він надіслав до секції першу частину статті «Життя в міжпланетному ефірі»; тоді ж журнал «Техніка і життя» (рос. Техника и жизнь) замовив у нього науково-популярну статтю про міжпланетні польоти, оскільки в № 13 планувалося розмістити матеріал з цієї теми від Фрідріха Цандера. Статті так і не були опубліковані. За замовленням Головповітрофлоту в грудні Ціолковський завершив велику модель металевого дирижабля, про що повідомив Калузький губсовнаргосп. Комісія оглянула модель 4 квітня 1925 року; сам Ціолковський писав, що металева оболонка «вдалася погано (через неякісний матеріал і мої хиби)». 3 травня в великій аудиторії Політехнічного музею відбувся публічний диспут про дирижабль Ціолковського, у якому взяли участь представники ЦАГІ, Головповітрофлоту, Всеросійської асоціації натуралістів та навіть Наркомзему. Після дискусії відбулася пресконференція, де Ціолковський заявив, що необхідно побудувати нелітну модель для відпрацювання технології, за фінансування Головповітрофлоту. 3 червня технічна комісія Повітрофлоту постановила виділити 2000 рублів на проєктування моделі дирижабля об’ємом 150 м³. 16 липня питання розглянуло Бюро з’їздів Держплану, ухваливши забезпечити умови для роботи Ціолковського, щоб він міг створити детальний проєкт із технічними розрахунками на основі наявної схеми. 4 серпня президія ТСОАВІАХІМу вирішила відкрити кредит на будівництво моделі дирижабля Ціолковського, і до квітня 1926 року вона споруджувалася в АССНАТі з латуні. Комісія Повітрофлоту 14 травня та Бюро президій Авіахіму СРСР і РРФСР 9 серпня визнали подальшу роботу над моделями недоцільною. У вересні для розгляду проєктів Ціолковського була створена комісія ЦАГІ (голова — Володимир Ветчинкін^[ru]), яка визнала конструкцію дирижабля нераціональною. Розгляд питання про дирижабль тривав і в 1927 році. У листопаді 1927 року комісія Наркомсобесу з присудження персональних пенсій підвищила Ціолковському пенсію до 150 рублів на місяць, але в лютому 1928 року РНК РРФСР залишив її на рівні 75 рублів^[99]. У 1929 році до батьків переїхала наймолодша донька Марія (у шлюбі Костіна) й узяла на себе ведення домашнього господарства^[100].

31 травня 1928 року близько 20-ї години Ціолковський вдруге в житті пережив видіння^[101], яке описував так:

Сонце ще не зайшло, але було закрите хмарами. І раптом майже біля самого горизонту я побачив, ніби надруковані, горизонтально розташовані поруч три літери: чАу. Було очевидно, що вони складалися з хмар і перебували на відстані 20–30 верст. Поки я дивився на них, вони змінювали свою форму. Але що означали ці літери? Мені одразу спало на думку сприйняти їх як латинські. Тоді я прочитав RAI. Це вже мало сенс[102].

Лист Ціолковського Арі Штернфельду^[ru] від 4 липня 1934 року з повідомленням про спостереження боліда над Боровськом

Упродовж 1928 року пенсію Ціолковського збільшили до 100 рублів на місяць, але Осоавіахім припинив виплату допомоги. Крім того, через заперечення ЦАГІ та зростання кошторису Вища рада народного господарства СРСР постановила припинити роботи над дирижаблем і призначити нову комісію для розгляду проєкту; представники ЦАГІ та ВПС знову наголошували на його нереальності та безперспективності. Осоавіахім двічі клопотав про підвищення пенсії вченому, і 1 червня 1928 року її збільшили до 225 рублів на місяць. У 1929—1930 роках Ціолковський захопився ідеєю створення літака з повітряно-реактивним двигуном, але технічний штаб Військово-повітряних сил 26 серпня 1930 року визнав пропозицію економічно недоцільною і технічно невідпрацьованою^[103]. У березні 1932 року Рапопорт домігся створення групи з дирижабля Ціолковського у структурі Дирижаблебуду^[ru], де він із 1 березня отримував зарплату в 200 рублів^[104].

Осоавіахім ухвалив рішення урочисто відзначити 75-річчя Ціолковського, а також клопотав про нагородження його орденом Трудового Червоного Прапора. Урочистості відбулися в Клубі залізничників у Калузі 9 вересня 1932 року. 16 серпня підписали до друку книгу Якова Перельмана про життя й наукову діяльність Ціолковського. 20 серпня Дирижаблебуд закрив тему суцільнометалевого дирижабля^[105]. 17 жовтня ЦВК СРСР затвердив нагородження Ціолковського орденом, ухвалив клопотання Осоавіахіму про встановлення йому пенсії в 600 рублів на місяць, а Калузька міськрада перейменувала вулицю Брута, на якій стояв його будинок, на вулицю Ціолковського. Того ж дня на його честь відбулося засідання в Колонній залі Будинку спілок^[ru] (Ціолковський відмовився приїхати, і урочисті доповіді виголосили Роберт Ейдеман і Микола Ринін), а також пресконференція в готелі «Метрополь». Орден був вручений на засіданні Президії ЦВК СРСР 27 листопада 1932 року^[106][107].

Протягом 1933 року Рапопорт прагнув відновити роботи над суцільнометалевим дирижаблем. Улітку Ціолковський виступив із лекцією в санаторії комсомольців, а 25 липня прочитав по радіо лекцію про стратаплани та ракети; також виступив у піонерському таборі. Калузька міськрада надала родині Ціолковських новий будинок, куди вони переїхали 18 листопада^[100][108]. Після створення в 1934 році Реактивного науково-дослідного інституту^[ru] Ціолковський зустрічався з його директором Іваном Клеймьоновим^[ru] і Михайлом Тихонравовим^[ru], який очолював один із відділів. Дізнавшись від онука про падіння боліда, який спостерігали в Підмосков’ї, 14 травня Ціолковський через газету звернувся до очевидців із проханням повідомляти свої спостереження^[109]. Приблизно в цей час для консультацій щодо фільму «Космічний рейс» до Калуги приїхали Василь Журавльов і Віктор Шкловський, якого залучили до написання сценарію. За спогадами Шкловського, опублікованими у 1963 році, Ціолковський стверджував, що регулярно спілкується з ангелами, а самому Шкловському теж радив це робити, бо «в нього відповідна будова голови»^[110][111].

Смерть

Запис голосу: першотравневе звернення К. Е. Ціолковського (1935 рік)

Парк і обеліск над могилою Ціолковського, 2016 рік

У 1935 році здоров’я калузького вчителя різко погіршилося. Попри це, його промову по радіо транслювали на першотравневому мітингу одразу після виступів керівників держави (її записали напередодні в Калузі). У ній учений висловив тверду впевненість, що космічні подорожі стануть реальністю, і свідками цього будуть багато його слухачів; хоча основна частина промови була присвячена повітроплаванню^[112][107]. 9 липня Ціолковського оглянули професори Лурія^[ru] та Герштейн^[ru], які поставили невтішний діагноз — рак шлунка^[113]. Стан Ціолковського швидко погіршувався: у щоденнику його дочки Любові Константинівни від 4 вересня зазначено, що її батько «нестерпно мучився» й говорив, що «втомився жити»^[114]. 7 вересня, напередодні від’їзду до лікарні, Ціолковський разом із дочкою розбирав власний архів, розкладаючи документи у спеціально придбані для цього теки; підписувати їх доводилося лежачи. Він знесилив, не встигнувши виконати й половини роботи^[115].

Потім відбувся консиліум професорів Плоткіна й Смирнова. 8 вересня Ціолковського доставили до Калузької залізничної лікарні, де о 23:20 йому зробили операцію. Його стан перебував під постійним контролем ЦК ВКП(б), а центральна й калузька преса регулярно публікували медичні бюлетені про здоров’я вченого. Лазар Каганович ініціював передачу праць Ціолковського державі, і зволікати не можна було: 13 вересня стан різко погіршився, хоча вчений залишався при свідомості й зберіг ясність мислення. Перший секретар Калузького райкому Борис Трейвас^[ru] доручив скласти текст листа Ціолковського (його автором був журналіст Петухов), адресованого особисто Сталіну. Трейвас відвідав ученого в лікарні, переконуючи його підписати листа — що було нелегко, зважаючи на впертість і глухоту Ціолковського. Текст послання, який починався словами «Наймудрійший вождь і друг усіх трудящих, тов. Сталін!» після схвалення Ціолковським був переданий Кагановичу до Москви. Дружина Трейваса, М. Селивьорстова, особисто доставила заповіт до Москви, надіславши копії до ЦК партії та газети «Правда». Передача листа Сталіну затримувалася, оскільки залишалося невирішеним питання з оригіналом^{[Прим. 6]}. Після особистого розпорядження Кагановича оригінал потрапив до Сталіна о 23 годині 16 вересня. Наступного дня, 17 вересня, «Правда» та «Известия» опублікували урядову телеграму-відповідь Ціолковському, яку також доставили до лікарні^[116]. Незважаючи на слабкість, учений був глибоко зворушений, навіть підвівся з ліжка й продиктував телеграму у відповідь:

Заповіт Ціолковського на його надгробному обеліску

«Москва, товаришеві Сталіну. Зворушений Вашою теплою телеграмою. Відчуваю, що сьогодні не помру. Вірю, знаю: радянські дирижаблі будуть найкращими у світі. Дякую товаришу Сталіну!» Потім власноруч приписав: «Немає міри подяці. Ціолковський. 17 вер.»^[113].

19 вересня о 22:34 Ціолковський помер. Журналіст Петухов, отримавши звістку з лікарні, негайно зателефонував до Москви, і повідомлення ТАСС з’явилося вже за 20 хвилин. Некролог у газеті «Правда» написав Карл Радек. Похорон Ціолковського у Заміському саду 21 вересня перетворився на грандіозну ходу, в якій, за повідомленнями преси, взяли участь близько 50 тисяч осіб — майже все населення Калуги^{[115][107][116][117]}.

У 1936 році на місці поховання вченого (Парк імені Ціолковського^[ru]) за проєктом архітектора Б. Г. Дмитрієва встановили пам’ятник-обеліск заввишки 12,5 метра. П’єдестал було оздоблено чавунними барельєфами скульпторів Бірюкова та Муратова, які зображують портрет ученого, оточеного школярами, і ракетний снаряд у міжзоряному просторі; також розміщено меморіальні написи, що відтворюють листа Сталіну^[118].

Варвара Євграфівна Ціолковська пережила чоловіка на чотири роки й одинадцять місяців і померла 20 серпня 1940 року. Її могила на П’ятницькому кладовищі втрачена. Молодша донька — Марія Константинівна Костіна (померла 16 грудня 1964 року) — стала головною зберігачкою батькової спадщини, консультувала фахівців під час облаштування будинку-музею Ціолковського^[ru], завідувачем якого довгий час був її син — Олексій Веніамінович Костін (1928—1993)^{[100][119][120][121][122]}.

Теорії Ціолковського

Теорія газів і суцільнометалевий дирижабль

Перші наукові дослідження Ціолковського відбулися у 1880–1881 роках. Не знаючи про вже зроблені відкриття, він написав роботу «Теория газов (Теорія газів)», у якій виклав основи кінетичної теорії газів. Друга його робота — «Механика животного организма (Механіка тваринного організму)» одержала схвальний відгук І. М. Сєченова, і Ціолковського було прийнято до Російської фізико-хімічної спілки. Основні роботи Ціолковського після 1884 року були пов'язані із чотирма значними питаннями: науковим обґрунтуванням суцільно-металевого аеростата дирижабля, обтічного аероплана, поїзда на повітряній подушці й ракети для міжпланетних подорожей. Після знайомства з Миколою Жуковським, що був учнем Столєтова, Ціолковський став досліджувати механіку керованого польоту, у підсумку чого ним був розроблений керований аеростат (слово «дирижабль» тоді ще не вигадали). Ціолковський першим запропонував задум суцільнометалевого дирижабля й побудував його робочу модель, створив прилад для автоматичного керування польотом дирижабля й схему керування його підіймальною силою.

Першою друкованою працею про дирижаблі, була «Аэростат металлический управляемый (Аеростат металевий керований)» (1892 рік), де дано наукове й технічне обґрунтування конструкції дирижабля з металевою оболонкою. Далекоглядний для свого часу проект дирижабля Ціолковського не був підтриманий; авторові було відмовлено в субсидії на створення моделі. Звернення Ціолковського в Генеральний штаб російської армії також не мало успіху.

Прототип літаків

1892 року він звернувся до нової й мало вивченої області літальних апаратів, важчих за повітря. Ціолковському належить задум конструкції аероплана з металевим каркасом. У дописі «Аэроплан или Птицеподобная (авиационная) летательная машина (Аероплан або Птахоподібна (авіаційна) літальна машина)» (1894 рік) надані опис й креслення моноплана, який за своїм зовнішнім виглядом й аеродинамічним улаштуванням, передбачав конструкції літаків, що з'явилися через 15-18 років. В аероплані Ціолковського крила мають товстий профіль із заокругленим переднім краєм, а фюзеляж — обтічну форму. Але робота над аеропланом, так само як і над дирижаблем, не одержала визнання в офіційних представників російської науки. На подальші розробки Ціолковський не мав ні коштів, ні навіть моральної підтримки. Через багато років, уже в радянський час, в 1932, він розробив теорію польоту реактивних літаків у стратосфері й схеми пристроїв літаків для польоту з гіперзвуковими швидкостями. Ціолковський побудував 1897 року, першу в Росії аеродинамічну трубу з відкритою робочою частиною, розробив методику дослідів у ній і 1900 року, на субсидію Академії наук зробив продувки найпростіших моделей та визначив коефіцієнт опору кулі, плоскої пластинки, циліндра, конуса й інших тіл.

Дослідження реактивних апаратів

З 1896 року Ціолковський постійно досліджував теорію руху реактивних апаратів. Думки про використання ракетного принципу в космосі висловлювалися Ціолковським ще в 1883, однак достеменна теорія реактивного руху, викладена ним 1896 року. Ціолковський вивів формулу (вона одержала назву «формула Ціолковського»), що встановила співвідношення між:

• швидкістю ракети в будь-який мить,
• швидкістю витікання газів із сопла,
• масою ракети,
• масою підривних речовин.

Креслення першого космічного корабля Ціолковського (з рукопису «Вільний простір», 1883).

Закінчивши математичні записи, Ціолковський мимовільно поставив дату: 10 травня 1897 року, сам того не відаючи, закріпив власну першість у питаннях наукового освоєння космосу. 1903 року він оприлюднив книжку «Исследования мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)», де вперше довів, що єдиним апаратом, здатним здійснити космічний політ, є ракета. У цій статті і її продовженнях, що представлені в (1911 і 1914 роки), він заклав основи теорії ракет і рідинного ракетного двигуна. У цій піонерській праці Ціолковський:

• повністю довів неможливість виходу в космос на аеростаті або за допомогою артилерійської гармати;
• вивів залежність між вагою пального й вагою конструкцій ракети для подолання сили земного тяжіння;
• висловив ідею бортової системи орієнтації за Сонцем або іншими небесними світилами;
• проаналізував поводження ракети поза атмосферою, у середовищі, вільному від тяжіння;
• вирішив питання посадки космічного апарата на поверхню планет, позбавлених атмосфери.

Результат першої публікації виявився зовсім не тим, якого очікував Ціолковський. Ні співвітчизники, ні закордонні вчені не оцінили дослідження, яким сьогодні пишається наука. Воно просто на епоху обігнало свій час. 1911 року, видано другу частину праці «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)». Ціолковський обчислює роботу з подолання сили земного тяжіння, визначає швидкість, необхідну для виходу апарата в Сонячну систему («друга космічна швидкість») і час польоту. Цього разу стаття Ціолковського мала великий розголос в науковому світі. У вченого з'явилося багато друзів у світі науки.

У 1926–1929 роках Ціолковський вирішив прикладне питання: скільки потрібно взяти палива у ракету, щоби досягти швидкості відриву й покинути Землю. З'ясувалося, що кінцева швидкість ракети залежить від швидкості газів, що виходять із неї, і від того, у скільки разів маса пального перевищує масу порожньої ракети. Розрахунок показав: для того, щоби ракета з людьми розвинула швидкість, необхідну для відриву й вирушила в міжпланетний політ, потрібно взяти палива в сто разів більше, ніж важить корпус ракети, двигун, механізми, прилади й пасажири, разом узяті. А це знову створило дуже серйозні перешкоди. Учений знайшов оригінальний вихід — багатоступеневий міжпланетний корабель. Він складається з багатьох ракет, з'єднаних між собою. У передній ракеті, крім палива, перебувають пасажири й спорядження. Ракети працюють по черзі, розганяючи весь потяг. Коли паливо в одній ракеті вигорить, вона скидається, водночас віддаляються спустошені баки й весь потяг стає легшим. Потім починає працювати друга ракета тощо. Передня ракета, як по естафеті, одержує швидкість, набрану всіма попередніми ракетами. У ці ж роки він оцінив вплив опору атмосфери на політ ракети й додаткові витрати палива при цьому.

Ціолковський — основоположник теорії міжпланетних сполучень

Його дослідження вперше показали можливість досягнення космічних швидкостей, довівши ймовірність міжпланетних польотів. Він першим вивчив питання про ракету — штучний супутник Землі й висловив задум створення навколоземних станцій як штучних поселень, що використають енергію Сонця, і проміжних баз для міжпланетних сполучень; розглянув медико-біологічні проблеми, що виникають під час тривалих космічних польотів.

Ціолковський висунув декілька ідей, що знайшли застосування в ракетобудуванні. Ним запропоновані:

• газові керма (із графіту) для керування польотом ракети й зміни траєкторії руху її центра мас;
• використання складників пального для охолодження зовнішньої оболонки космічного апарата (під час входу в атмосферу Землі), стінок камери згоряння й сопла;
• насосна система подачі компонентів пального;
• оптимальні траєкторії спуску космічного апарата при поверненні з космосу й інше.

В галузі ракетного пального Ціолковський досліджував багато різних окислювачів і паливних матеріалів; рекомендував паливні пари: рідкий кисень із воднем, кисень із вуглеводнями. Він багато й плідно працював над створенням теорії польоту реактивних літаків, винайшов власну схему газотурбінного двигуна; 1927 року опублікував теорію й схему поїзда на повітряній подушці. Він першим запропонував «корпуси, що висуваються знизу шасі». Космічні польоти й дирижаблебудування були головними дослідженнями, яким він присвятив своє життя. Але говорити про Ціолковського лише як про батька космонавтики — значить збіднити його внесок у сучасну науку й техніку. Ціолковський обстоював ідею розмаїтості форм життя у Всесвіті, став першим ідеологом і теоретиком освоєння людиною космічного простору, кінцева мета якого уявлялася йому у вигляді повної перебудови біохімічної природи породжених Землею розумних істот.

Ціолковський - творець космічної філософії

Костянтин Едуардович Ціолковський відомий у всьому світі як основоположник сучасної космонавтики, який розробив теорію дирижабле- і ракетобудування. Але є й інший, маловідомий Ціолковський, який описав з позицій монізму свою точку зору на устрій Всесвіту і місце людини у виявленій ним стрункій ієрархії вселенських істот і сутностей.

Сукупність своїх ідей і гіпотез, що склали зміст філософських творів, сам Костянтин Едуардович назвав «Космічною філософією».

Про важливість цих досліджень для людства свідчить твердження Костянтина Ціолковського про те, що теорію ракетобудування він розробив лише як доповнення до своїх досліджень, присвячених пізнанню принципів функціонування Всесвіту і дослідженню на цій основі принципової можливості переселення людства із Землі та в заселенні людьми Космосу. Ракети для нього - це тільки спосіб, тільки метод проникнення в глибину космосу, але аж ніяк не самоціль.

Ціолковський уявляв склад космічної філософії так:

1. Вища фізика (метафізика), що складається з онтології (склад світу) і телеології (походження світу). Онтологію він представляв як єдність матеріального і духовного, тобто як монізм.

Бог визначається ним потрійно: як Першопричина Всесвіту, як ідея любові і солідарності, що об'єднує всіх істот, і як президент вищої організації вищих істот у Космосі.

У монізмі розвивається концепція відносності безсмертя (зокрема відносної безсмертності атомів), а також грандіозна картина багаторівневого надсвіту. Кожен атом має психічну енергію і волю. Волею володіє космос і першопричина, що створила його. Міркування про першопричину є фундаментом космічної філософії. Основи монізму і поняття про першопричину викладено в ранньому рукописі Ціолковського "Наукові основи релігії" (1898 рік).

2. Гносеологія (способи пізнання). Тут Ціолковський дотримувався єдності досвіду і розуму, їхньої однакової важливості. Особливо він виділяв питання про цінність знання.

3. Етика (наукові основи моральності). На основі монізму Костянтин Ціолковський побудував етику майбутнього, а на основі етики підійшов до суспільного устрою космічної ери.

Він був впевнений у тому, що поширення космічної філософії торкнеться розвитку суспільства в усіх його аспектах, а також стане основою для розвитку природознавства.

Письменник-фантаст

Науково-фантастичні твори Ціолковського мало відомі широкому колу читачів. Можливо, через те, що вони тісно пов'язані з його науковими працями. Дуже близька до фантастики його рання робота «Свободное пространство (Вільний простір)»^[123], написана 1883 року (оприлюднена в 1954 р.). Костянтин Едуардович Ціолковський є автором науково-фантастичних творів: «Грезы о Земле и небе (Марення про Землю й небо)» (збірник творів), «На Весте (На Весті)», повість «На Луне (На Місяці)» (уперше була надрукована в додатку до журналу «Вокруг света (Навколо світу)» в 1893 році, неодноразово перевидавалася у радянський час).

Роботи з ракетоплавства й міжпланетного зв'язку

• 1903 — «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)»^[124]
• 1914 — «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дополнение) (Дослідження світових просторів реактивними приладами (доповнення до I та II частин праці тотожного найменування)»^[125]
• 1924 — «Космический корабль (Космічний корабель)»
• 1926 — «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами. Перевидання робіт 1903 і 1911 р. з деякими змінами та доповненнями)»^[126]
• 1927 — «Космическая ракета. Опытная подготовка (Космічна ракета. Дослідна підготовка)»
• 1928 — «Труды о космической ракете 1903—1907 гг. (Праці про космічну ракету 1903—1907 р.)»
• 1929 — «Космические ракетные поезда (Космічні ракетні потяги)»
• 1929 — «Реактивный двигатель (Реактивний двигун)»
• 1929 — «Цели звездоплавания (Цілі зореплавства)»^[127]
• 1930 — «Звездоплавателям (Зореплавцям)»^[128]
• 1932 — «Реактивное движение (Реактивний рух)»
• 1932—1933 — «Топливо для ракеты (Пальне для ракети)»

Роботи з космічної філософії

• 1883 - “Продолжительность лучеиспускания Солнца” ("Тривалість променевипускання Сонця")
• 1883 - “Свободное пространство” (“Вільний простір”)
• 1893 - “Тяготение как главнейший источник мировой энергии” ("Тяжіння як найголовніше джерело світової енергії")
• 1894 - “Грёзы о земле и небе” ("Мрії про землю та небо")
• 1898 - ”Научные основания религии" ("Наукові основи релігії")
• 1902 - "Этика или естественные основы нравственности" ("Етика або природні основи моральності")
• 1902 - “Неизвестные разумные силы” (“Невідомі розумні сили”)
• 1902 - “Существа разных периодов эволюции” (“Істоти різних періодів еволюції”)
• 1914 - "Нирвана" ("Нірвана")
• 1915 - “Будущее Земли и человека. Технический и научный прогресс будущего.” (“Майбутнє Землі та людини. Технічний і науковий прогрес майбутнього”)
• 1916 - ”Горе и гений" ("Горе і геній")
• 1917 - ”Человек. Свойства человека" ("Людина. Властивості людини")
• 1918 - "Первопричина" ("Першопричина")
• 1918 - ”Приключения атома" (“Пригоди атома”)
• 1918 - “Приключения души ” (“Пригоди душі”)
• 1918 - “Свобода воли” (“Свобода волі”)
• 1918 - “Развитие и возобновление Вселенной. Цикл Вселенной. (Звёздный цикл)” (“Розвиток і відновлення Всесвіту. Цикл Всесвіту. (Зоряний цикл)”)
• 1919 - “Богатства Вселенной” (“Багатства Всесвіту”)
• 1920 - “Воображение (или цена мысли)” (“Уява (або ціна думки)”)
• 1920 - “Картина Земли и её частей” (“Картина Землі та її частин”)
• 1920 - “Первобытная космогония” (“Первісна космогонія”)
• 1920 - “Непротивление” (“Непротивлення”)
• 1920 - “Спокойствие и радость” (“Спокій і радість”)
• 1920 - “Сколько времени существует Вселенная?” (“Скільки часу існує Всесвіт?”)
• 1920 - “Биология карликов и великанов” ("Біологія карликів і велетнів" )
• 1921 - “Пространство, время, мрак и неодушевлённая материя не могут погасить жизнь” (“Простір, час, морок і нежива матерія не можуть погасити життя”)
• 1922 - “Зарождение жизни на Земле. Возможен ли перенос жизни на Землю с иных планет” (“Зародження життя на Землі. Чи можливе перенесення життя на Землю з інших планет”)
• 1923 - “О душе, о духе и о причине” (“Про душу, про дух і про причину”)
• 1923 - “Механичность мира” (“Механічність світу”)
• 1923 - ”Живая Вселенная" (“Живий Всесвіт”)
• 1923 - “Радость без расплаты” (“Радість без розплати”)
• 1924 - “Жизнь в космическом эфире” (“Життя в космічному ефірі”)
• 1924 - “Радость и страдание” (“Радість і страждання”)
• 1925 - “Причина космоса” ("Причина космосу")
• 1925 - “Блуждание атомов” (Блукання атомів)
• 1925 - ”Монизм Вселенной" (“Монізм Всесвіту”)
• 1926 - “Новая этика (Из монизма)” (“Нова етика (З монізму)”)
• 1927 - “Будущее Земли” (“Майбутнє Землі”)
• 1928 - ”Будущее Земли и человечества" ("Майбутнє Землі та людства" )
• 1928 - “Прошедшее Земли” ("Минуле Землі" )
• 1928 - “Воля Вселенной” (“Воля Всесвіту”)^[129]
• 1928 - “Теоремы жизни” (“Теореми життя”)
• 1928 - “Эфирный остров” (“Ефірний острів”)
• 1928 - “Совершенство жизни вселенной” (“Досконалість життя всесвіту”)
• 1928 - “Ум и страсти” ("Розум і пристрасті")
• 1929 - “Самозарождение” (“Самозародження”)
• 1929 - “Животное космоса” (“Тварина космосу”)
• 1929 - “Растение будущего” (“Рослина майбутнього”)
• 1929 - “Руководители человечества” (“Керівники людства”)
• 1930 - “Научная этика” ("Наукова етика")
• 1930 - “Жизнь человечества” (“Життя людства”)
• 1931 - “Монистический материализм или Что надо знать каждому человеку” (“Моністичний матеріалізм або Що треба знати кожній людині”)
• 1932 - “Космос есть животное” (“Космос є тварина”)
• 1932 - “Условная истина” (“Умовна істина”)
• 1932 - “Высшая истина” (“Найвища істина”)
• 1932 - “Господство жизни и разума” (“Панування життя і розуму”)
• 1932 - “Есть ли Бог?” (“Чи є Бог?”)^[130]
• 1932 - “Есть ли духи?” (Чи є духи?)^[131]
• 1932 - “Органический мир вселенной” (“Органічний світ всесвіту”)
• 1932 - "Теория космических эр" ("Теорія космічних ер")^[132]
• 1932 - “Свойства космоса” (“Властивості космосу”)
• 1932 - “Ничего нет (Мысли безбожника)” (“Нічого немає (Думки безбожника)”)
• 1933 - “Граждане Вселенной” (“Громадяни Всесвіту”)
• 1933 - “Непрерывность жизни” (“Безперервність життя”)
• 1933 - “Когда погаснет Солнце” (“Коли згасне Сонце”)
• 1933 - “Разум космоса и разум его существ” (“Розум космосу і розум його істот”)
• 1933 - “Жизнь в межзвёздной среде” (“Життя в міжзоряному середовищі”)
• 1933 - “Вселенная без орудий исследования и науки” (“Всесвіт без знарядь дослідження і науки”)
• 1933 - “Вечная деятельность Вселенной.” (“Вічна діяльність Всесвіту”)
• 1933 - “Планеты заселены живыми существами” (“Планети заселені живими істотами”)
• 1933 - “Существа выше человека” (“Істоти, вищі за людину”)
• 1933 - “Вероятность рождения и вероятность высшей жизни и чувства” (“Імовірність народження та ймовірність вищого життя і почуття”)
• 1933 - “Субъективная непрерывность высшей жизни” (“Суб'єктивна безперервність вищого життя”)
• 1933 - “Простые мысли о вечности материи и чувства” (“Прості думки про вічність матерії та почуття”)
• 1933 - “Порядок космической философии и её выводы” (“Порядок космічної філософії та її висновки”)
• 1933 - “Радость смерти” (“Радість смерті”)
• 1934 - “Земная этика” (“Земна етика”)
• 1934 - “Совершенство законов вселенной” (“Досконалість законів всесвіту”)
• 1934 - “Очерки о вселенной” (“Нариси про всесвіт”)
• 1934 - “Судьба существа зависит от судьбы Вселенной" ("Доля істоти залежить від долі Всесвіту")
• 1934 - “Натуральные основы” (“Натуральні основи”)
• 1934 - “Свет и тьма поколений” (“Світло і темрява поколінь”)
• 1934 - “Сомнительность всякой философии” (“Сумнівність усілякої філософії”)
• 1934 - “Вместо злорадства — ликвидация несовершенного и эгоистическое сострадание” (“Замість зловтіхи - ліквідація недосконалого та егоїстичне співчуття”)
• 1934 - “Блуждание материи при жизни одного существа.” ("Блукання матерії за життя однієї істоти." )
• 1934 - “Вероятность жизни.” (“Імовірність життя”)
• 1934 - “Что чувствует” (“Що відчуває”)
• 1934 - “Права материи и низших существ и обязанности высших” (“Права матерії та нижчих істот і обов'язки вищих”)
• 1934 - “Ощущение, жизнь и смерть” (“Відчуття, життя і смерть”)
• 1934 - “Необходимость космической точки зрения” (“Необхідність космічної точки зору”)
• 1935 - “Непротивление или борьба” (“Непротивлення чи боротьба”)
• 1935 - “Конспект космической философии” (“Конспект космічної філософії”)
• 1935 - ”Космическая философия" (“Космічна філософія”)^[133]

Зібрання праць

• Зібрання творів філософського плану Костянтина Едуардовича Ціолковського російською мовою.
• Космічна філософія Костянтина Едуардовича Ціолковського в перекладі на українську мову.

Нагороди Ціолковського й увічнення його пам'яті

Пам'ятна монета Банку Росії, присвячена 150-річчю з дня народження Ціолковського.

За особливі заслуги в області винаходів, що мають величезне значення для оборони Союзу РСР, Ціолковський 1932 року був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Напередодні 100-річчя від дня народження Ціолковського в 1954 році АН СРСР заснувала золоту медаль ім. К. Е. Ціолковського «3а видатні роботи в галузі міжпланетних сполучень».

У Калузі й Москві споруджені пам'ятники науковцю; створено меморіальний будинок-музей у Калузі; його ім'я носять Державний музей історії космонавтики й педагогічний інститут (нині Калузький Державний Педагогічний університет), школа в Калузі, Московський авіаційно-технологічний інститут. Ім'ям Ціолковського названий кратер на Місяці.

1957 року, вийшов на екрани радянський науково-фантастичний фільм «Шлях до зірок», в якому наводиться опис теорії Ціолковського.