Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Костичани

село в Чернівецькій області, Україна З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Костичани
Remove ads

Сьогодні село Костичани складається з 3 окремих сіл, які до 1950-х рр. мали власні органи виконавчої влади — сільські ради та окремі соціалістичні колективні господарства — колгосп (колхоз). 11 вересня 1954 р. всі 3 колгоспи об'єднались в один — Колгосп ім. Ватутіна, також всі 3 сільські ради об'єднались в одну — Костичанівська сільська рада. В 2019 р. у наслідок децентралізації в Україні та адміністративно-територіальної реформи в Україні 2015—2020 рр. Костичанівська сільська рада увійшла до складу нової утвореної територіальної громади — Ванчиковецька сільська громада, як — Костичанівський старостинський округ № 2.

Коротка інформація село Костичани, Основні дані ...
Remove ads

Населені пункти

Культурно та історико-географічно всі 3 села дуже повязані, і розлядати їх окремо некоректно. З середини XX ст. з обєднанням колгоспів, сільских рад та школи, а також одна церква, одна лікарня та одна музикальна школа стерлось всі кордони між сіл як физико-географично на терені так і культурно-соціально. Змішані браки та зміна місця пороживання призвело до того що більшість населення не зможе конкретно вказати кордони між сіл.

У складі старостату (колишньої сільської ради) входять 3 сіла:

Більше інформації №, село ...
Remove ads

Площа

Площа території старостинського округу № 2 — с. Костичани

(в межах населеного пункту, до залізної дороги)

Більше інформації №, село ...
Remove ads

Географія

Узагальнити
Перспектива

Загальне положення

Село розташоване на Надпрутнянській рівнині, вздовж лівого берега Прута. Через село проходить автошлях Н10 Чернівці-Кишинів. Через село пролягає залізнична лінія Чернівці — Ларга. Центр села розташований за 50 км від обласного центру та 11 км від пункт пропуску через державний кордон України на кордоні з Молдовою — Мамали́га. Село розташоване на лівому березі річки Прут. Село лежить у межах Західно-Української лісостепової фізико — географічної провінції.

Клімат

Клімат помірно континентальний. Середня температура січня — -4,0°С, липня — +19,5°С. Період з температурою понад +10°С становить 185 днів. Кількість опадів близько 580 мм на рік, переважно в теплий період року, максимальна кількість у червні–липні. Висота снігового покриву 15 см. Сніговий покрив нестійкий. Міститься у вологій, помірно-теплій агрокліматичній зоні. Починаючі з 2-м десятиріччям XXI ст. як наслідок глобальної зміни клімату зими в Костичани сталі більш пізднями та теплими, рідко нічна температура опускається до -20°С, але тепло весною наступає достатньо піздно, із неоднократними заморозками та пізднимі возвратним морозами.

https://meteofor.com.ua/weather-kostychany-102513/month/

Гідрологічні об'єкти

Інші об'єкти

Географічне положення старостату

Україна

Черленівка
( Ванчиковецька сільська територіальна громада)

 Україна

Щербинці
( Ванчиковецька сільська територіальна громада)

 Україна

Стальнівці
( Мамалигівська сільська територіальна громада)

Україна

Ванчиківці
( Ванчиковецька сільська територіальна громада)

 Thumb Україна

Драниця
( Мамалигівська сільська територіальна громада)

Румунія

Баранка (Худешть, Ботошань)
(Худешть (комуна))
( Ботошані (повіт))

 Румунія

Баранка (Худешть, Ботошань)
(Худешть (комуна))
( Ботошані (повіт))

 Румунія

Бажура (Дарабань, Ботошань)
( Дарабань)
( Ботошані (повіт))

Відстань від с. Костичани до великих міст (автошляхами)

«Всі дороги ведуть до Костичан» - вислів у стилі римського прислів'я «Omnes viae Romam ducunt» (Всі дороги ведуть до Риму).

Відстань від с. Костичани до великих міст (по прямий лінії)

«Costiceni - centru' universului» (Костичани - центр всесвіту) - популярний вислів серед молодь села Костичани в 90-ті та 2000-ні роки.

Remove ads

Населення

Узагальнити
Перспектива

Населення

На 2001 рік в Костичани мешкало 3523 людей.

Більше інформації №, село ...

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Абсолютна більшість мешканців володіють румунською мовою на рівні рідної мови, решта також володіють мовою більшості. Румунська мова в селі представлена дакорумунським диалектом (тобто сучасна румунська мова) у вигляді - північний тип у різновиді молдовського говору (субдіалекту), (яким розмовляють в історичному регіоні Молдові - сьогодні поділеному між Румунією, Республікою Молдовою та Україною (тобто на Буковині та в Бессарабії), а також у північі Добруджі, їхня особливість того що використовують частково синт.

Все населення вільно володіє російською (старше населення як наслідок радянської системи освіти, молоде покоління завдяки російськомовному контенту в інтернеті та соціальних мереж). Все населення вільно володіє українською мовою (старше покоління добре розуміє, молодші 50-ті років володіють вільно, молоде покоління завдяки системи освіти, старше населення завдяки телебачення, радіомовлення, українськомовному контенту в інтернеті та соціальних мереж). Великий відсоток (приблизно 40-50%) мешканців вільно володіють італійською мовою як наслідок трудової миграції.









Thumb

Розподіл населення за рідною мовою (за даними перепису 2001 року)

   румунська (95.36%)
   українська (2.87%)
   російська (1.68%)
   інші (0.08%)
Більше інформації №, мова ...

Релігія

З історії церкви села Костичани

За допомогою православного населення с. Костичани в 1770 р., під час панування Туреччини була збудована дерев’яна церква. Престол був у ній один, в ім’я святого ієрарха Миколая.

Церква святого Миколая знаходилась на відстані 228 верст від Кишинівської духовної консисторії. В 29 верстах від правлячого протоієрея, в 17 верстах від тутешнього благочинного. Ближче до цієї церкви – Різдвянобогородична церква (с. Шендернь) – 2 версти; Дмитріївська церква (с. Ванчікоуці) – 2 версти. Вона була достатньо забезпечена церковною утвар’ю, книгами. Тут регулярно вели церковну документацію. Згідно відомостей, при Миколаївській церкві у тутешньому архіві знаходилось багато документів. Наприклад, опис церковного майна вівся з 1809 року, книги доходів та видатків справно вели з 1809 року, копії свідоцтва про народження – з 1808 р., сповідні відомості регулярно вели з 1813 року, шлюбні записи вели з 1835 року. Церковний архів в цілості зберігся до наших днів. Шли роки, стара дерев’яна церква прийшла в негідність. Час вимагає будівництва нової церкви. У 1874 році з причин старіння церковної будівлі, протікання даху та інших недоліків, по настоянію єпархіального керівника церква була зачинена. Будівництво нової церкви було завершено у 1879р.

Ось що написано в відомостях про церкву в 1890 році: “Церква збудована в 1879 році. Споруда кам’яна, покрита листовим залізом, з дзвоном над притвором. Престол в церкві один, в ім’я святителя Миколая.

Розподіл населення за релігійними переконаннями за даними перепису 2001 року.

[3]:









Thumb

Розподіл населення за релігійними переконаннями (за даними перепису 2001 року)

   Православні (70%)
   Баптисти (10%)
   Свідки Єгови (10%)
   П'ятидесятники (10%)

Абсолютна більшість населення села у релігійному плані сповідують християнство різних гілок. Більшість християн — православні, які відвідують Православну церкву Св. Миколая (1879 року) з храмовим святом 22 травня/ 9 травня. Настоятель храму протоєрей Христотел (в миру Піцу Аурел) служив з березня 1993 р. по серпень 2024 р. З вересня 2024 р. служить Мойсей Михайло (Міхай). Релігійна громада підпорядкована Української православної церкви (Московський патріархат). Служіння проводиться румунською мовою. Обрядовий календар церкви — Юліанський календар (або старий стиль). В селі існує адепти протестантських течій християнства. Баптисти яки мають свою культову будівлю — Баптистська церква. Свідки Єгови теж мають свою культову будівлю — Молитвений будинок «Свідки Єгови» — Sala Regatului a Martorilor lui Iehova. Молитвений будинок так само мають послідовники християнської течії п'ятидесятників — Молитвений будинок «Hristos pentru Fiecare».

Костичанівські прізвища

Найбільш поширені прізвища в Костичани на початок XXI ст.

Александроає, Анастас, Андриєш, Аркан, Афанас, Бабан, Банар/ Банарь, Барбуца, Бідашку, Білік/ Білик, Будяну, Безушко, Бологан, Ботгрос, Ботезат/ Ботезату, Вакараш, Валканеску, Ватаман/ Ватаману, Гайсан, Гарабажіу, Говорнян, Гортопан, Горя, Григораш, Гроза, Гургіш, Дзядік, Доголич, Друк, Єремія, Єфтемій, Жосан, Іванес, Іванов, Каланча, Калараш, Каптарь/ Каптар, Карабчивський, Карп, Катан, Кіріяк, Кирстя, Кліпа, Кодіца, Колак, Корецький, Костин, Кучук, Кушнир, Лунгу, Лупой, Мироненко, Морар/ Морарь/ Морару, Мунтян/ Мунтяну, Нікорич/ Никорич/ Нікоріч, Паневский, Парпауц, Паскар/ Паскарь/ Паскару, Пашалик, Писларь/ Пислару, Поп, Попичук, Постолаке/ Постолатій, Присакар, Раца, Рєус, Роман, Ротар/ Ротарь/ Ротару, Рошка, Руснак, Русу/ Руссу, Рябко, Савка/ Саука, Савчук, Сучеван, Сирбу, Скорокиржа, Скриндица, Суружіу, Тиховецький, Тозлован, Тудурой, Унгурян, Фолошня, Хмель, Худояров, Цугуй, Чеботар/ Чеботарь/ Чеботару, Чимпой, Чупак, Шеремет.

Каптарь та Ватаман — статистичні данні на початок XXI ст.

Найбільш поширені прізвища в селі Костичани — Каптарь, а на другому місці Ватаман. В виборчих списках мешканців села із загальної кількості 2774 людей з правом голосу на «Парламентських виборах в Україні 2007» було зафіксовувано 183 людей (6.6%) із прізвіищем Каптарь/ Каптар та 123 людей (4.43%) із прізвищем Ватаман/ Ватаману.

Легенда прізвища Каптарь

За стародавньою легендою, перша людина що отримала прізвище Каптарь приплила на старому дереві під час весняних паводків на річці Прут. Тоді місцеві коли побачіли його відгукнули: «Ce cap tare!!! (Чє кап тарє!!!)». (що з румунської можно перекласти: кап-голова, таре- тверда; що можно трактувати як: «який сміливий, який мудрий!!!»). Але це скорійш за все фольклор оскільки в список мешканців села Костичани (1774 р.) зустрічається людина — Гєоргє, кепетарь, у якої прізвиско кепетарь можливо означає рід діяльності.

Сімейні династії Костичан — «клани» наприкінці XIX – початок XX ст.

Ближче до кінця XIX століття, зі збільшенням права власності селян на землю та збільшенням населення, відбулося розшарування суспільства. Серед селян з'явився клас заможних селян. У випадку великих і заможних сімей, завдяки близьким родинним зв'язкам, виникло явище сімейних династій або «сімейних кланів». Взаємна підтримка та економічні можливості структурували суспільство селян у Костичаени. На початку XX століття в Костичани з'явилася можливість початкової освіти для дітей. Представники заможних селян прийняли ідею: "знання – це сила"; саме тому більшість їхніх дітей були освіченими.

Найуспішнішим сімейним кланом в економічному та соціальному плані був - Прекуп. У якому до середини 40-х років усі діти отримували освіту, деякі мали професійну або вищу освіту.

Про Лупоєні, багатий і дуже згуртований клан, існува cтригетура:

Unde joacă Lupoienii, Geme tot Șendreniu

(Де танцують Лупоєнь, стогне весь Шендрень)

— Популярна стригатура про Лупоєнь

В Думени:

  • Прекуп — прекупєнь
  • Лупой — лупоїєнь

В Костичани:

  • Нікорич — нікорічєнь
  • Каптарь — каптарєнь

В Пол-Ванчікауць:

  • Говорнян — говорнєнь
  • Мунтян — мунтень

Після радянської окупації, конфіскації земель та депортацій еліти в середині 1950-х років соціальне значення цих династій було підірване. Подальше здобуття вищої освіти та професійного зростання в різних містах (Чернівці, Кішінеу, Киів, Москва), а також припинення сімейних династій по чоловічої лінії майже повністю виснажило людські ресурси деяких кланів. Наприклад у 2025 році серед прекупень було лише двоє літніх людей з прізвищем Прекуп.

Remove ads

Історія

Узагальнити
Перспектива

Історична приналежність села Костичани

Історична приналежність території села Костичани

Трипільська культура 5500 до Р. Х. — 2650 до Р. Х.
Культура Ноа XVI—XII ст. до Р. Х.
Даки і Гети V століття до Р. Х. — 106 від Р. Х.
вільні Даки : Карпи і Костобоки — Культура карпатських курганів 106 від Р. Х. — поч. 5 ст. від Р. Х.
Cultura Dridu VIII—XII ст. і Лука-райковецька культура VII—X ст.

Велике переселення народів
       Готи і готська держава Оюм — Черняхівська культура 275–375
     Гуни 375–454
     Гепіди і Лангобарди 354–526
     Слов'яни 525–454
      Авари і Булгари 526–896
     Печеніги 890
      Угорці 896
      Русь (етнонім) і Вікінги 968
     Половці 1067

Теребовлянське князівство 1092–1140
Галицьке князівство II пол. XII–1199
Галицько-Волинське князівство 1199–1241
     ( Țara Ounutului / Онутська земля – Василів (місто)) 1150–1241
Золота Орда 1241–1340
Угорське королівство (1301–1526) 1340–1346
     ( Марамурешское Воєводство ) 1340–1346
Молдавське князівство 1346–1713
      ( Шипинська земля) 1359–1444
1581 — Перша письмова згадка села Костичани
Османська імперія (Хотинська райя) 1713–1812
     окуповане російськими військами 1739
     окуповане російськими військами 1769–1774
влада Молдавське князівство 1772–1773
     окуповане військами Австрії 1774–1776
     окуповане військами Австрії 1788–1793
     окуповане російськими військами 1806–1812
Російська імперія 1812–1917
Молдовська Демократична Республіка 1917–1918
     окуповане військами Австрії 1918
Румунське королівство Румунське королівство 1918–1940
СРСР СРСР (Українська РСР) 1940–1941
Румунське королівство Румунське королівство 1941–1944
СРСР СРСР (Українська РСР) 1944–1991
Україна Україна 1991–до наших днів

Наш край у давнину

У 4-3 тис. до н.е. на величезній території (південно-східна Трансільванія, Молдова, центральна частина України на заході від Дніпра) була поширена археологічна культура Кукутени-Трипілля. В нашому краї відомо більше ніж 300 пам’яток цієї культури – ранньоземлеробської цивілізації Східної Європи, попередниці єгипетських пірамід, ровесниці цивілізацій Близького Сходу. Поселення трипільської культури були знайдені у Глибоці, Волоку, Великому Кучурові, Динівцях, Магалі, Мамалигі, Костичанах, Тарасівцях, Черлені, Стальнівцях та ін. У Костичанах трипільське поселення розмірами 180–40 м було розташовано за 3 км на північ від села, на лівому березі потоку, біля тракторної бригади, на території ферми. Яскравою особливістю трипільської культури є її кераміка – стародавні гончарі розмальовували свої вироби чудовим орнаментом. Завдяки своїм вражаючим досягненням, археолого-культурний комплекс Кукутени-Трипілля вважається дослідниками «унікальним в Європі протягом останніх 5000 років».

Поселення трипільської культури с. Костичани, 3 км на північ від села, біля тракторної бригади, на території літнього лагеря ферми

Давні гето-дакійці й римська експансія

Творцями й носіями археологічних культур епохи заліза в цьому регіоні були гето-дакійці — північна гілка фракійських народів. У грецьких джерелах вони частіше згадуються як «гети», а в латинських – як «дакійці», проте це один і той самий народ. Геродот, «батько історії», першим описав їх у контексті походу Дарія у Північне Причорномор’я; він зазначав, що в Добруджі стикнувся з опором гетів — «найхоробріших і найсправедливіших серед фракійців». За словами географа Страбона, даки й гети говорили однією і тією ж мовою. Деякі слова з мови дакійців дожили до нас у сучасній румунській: amurg (сутінки), brad (ялина), brânză (бринза), copil (дитина), mal (берег), Puretys (Прут) тощо.

У II столітті до н.е. давньодакійське суспільство швидко розвивалося, з’явився поділ на класи, що зумовило формування держави. Центром стало ядро всередині Карпатської дуги, зокрема область Ораштія (нинішня жудець Хунедоара, Румунія). Буребіста, перший цар дакійської держави, об’єднав численні племена і створив могутнє царство, яке охоплювало території від Карпат до Балканів та від Дунаю до Чорного моря. Страбон свідчив, що для загальної мобілізації Буребіста міг зібрати до 200 000 воїнів.

У 44 р. до н.е. Буребіста був убитий внаслідок змови серед гето-дакійської еліти, після чого його царство розпалося. Проте держава Дакія продовжувала існувати, особливо у II столітті нашої ери, і була остаточно об’єднана при Децебалі (87–106 рр. н.е.). Згідно з римським істориком Кассієм Діо, він був вправним воєначальником, хоробрим у бою і мудрим у використанні військових переваг.

Імператор Траян розпочав війну проти Децебала, результатом якої стала римська провінція Дакія у 106 р. Присутність Риму зберігалася до III століття, коли за наказом імператора Авреліана у 271–274 рр. римські війська залишили провінцію, залишивши численне романізоване населення.

Походження назви села Костичани

Існує кілька пояснень назви села Костичани:

У милості Божій, ми, Стефан воєвод господар Молдови. Цією нашою книгою ми сповіщаємо тих, хто її побачить або почує, що цей наш справжній і вірний слуга, пан Ходко Костіч, служив нам праведно та вірно. Тому ми, бачачи його праведно та вірно служити нам, виявили йому особливу милість і дали йому в нашій країні села на Вороні, а саме: двір Анушкай, і Хуєцєнь, і Сінешть, поблизу Верещака, і Глодень, де жуде (граф) Ненчул, і млин на Сіреті, де Хуєц. Нехай усе це буде благословенням для них, і для його дружини Васютка, і для їхніх дітей, і для їхніх онуків, і для братів Васютки та їхніх правнуків, ніколи не вагаючись, навіки.

— І граматик Дончу писав у Сучаві 6941 року». <1433> 16 листопада.

З Божої милості, ми, воєвода Іллі, господар Молдови, цією нашою книгою сповіщаємо всіх, хто побачить чи почує її читання, що ми виявили милість до цього вірного слуги та вірного боярина нашого, пана Оани, та до його дружини Анни, дочки Негря, та до їхнього сина Андрія, з нашої особливої милості, і дали їм у нашій країні два села, а саме: Кошилеуці та Станулауці,...»

А межа Кошилеуців буде вгору по потоку Руда, на кінці Несфої, навколо пресаців Негря; від Несфої, на валу, від валу, через ліс Костюка, від лісу, через гай, і від гаю, на старих межах, на межах до села Любань.

— «писав Пашко, диякон Купчічів, у Сучаві 6940 року <1432>, 4 січня».

Це свідчить, що назва має антропонімічне походження: «Костич» син — син/нащадок Кості, а в румунський мові (мова абсолютної більшості населення села) додавання суфикса "єнь / eni" до назви місцевості утворює назву населення цієї місцевості (Сучевєнь, Клужєнь, Мамаліжєнь, Чернеуцєнь, Київєнь) — тобто «Costiceni ( Костичєнь / Костичани)» — піданні/ люді (населення) сина Костича. За румунським дослідником Мірон Костекеску, за часів молдавського господаря Олександра Доброго (1400–1432) (рум. Alexandru I Mușat cel Bun, ст.-укр. Александръ) при дворі господаря існував боярина Костича, («Костич» син — син/нащадок Кості). Костя (Костѣ воєводѫ, відомий також іноді як Штефан из Щепениц) маловідомий молдавський господарь що правив між 1373-1375, чоловік Мушати чиїм ім'ям названо династію молдавських господарів Мушатів. Костя (Костѣ воєводѫ, відомий також іноді як Штефан из Щепениц) дід молдавського господаря Олександра Доброго з цього виходить що боярін «Костич» можливо дядько господаря Олександра Доброго.

Відомості про село в документах

Село вже, ймовірно, існувало на початку XIV столітті, як вважає Мірон Костекеску, хоча прямих доказів цього не збереглося. Перші згадки про поселення Костичани датуються 1581 роком.

Грамотний акт від 7089 <1581> 17 лютого господаря Янку воєвода ватав фортіфікації Білавія про закріплення на восьму частину половини села Костічєнь на Пруті, що становить шістнадцяту частину всього села, придбане у Ангеліни, дочки Сімки, онуки Долінці, правнучки Думітру та праправнучки постєльніка Хотку Костя.

— Грамотний акт від 7089 <1581> 17 лютого, https://ro.scribd.com/document/131109647/DRH-A-07-1571-1584

Довгий час перші документальні згадки вважалась "грамота господаря Молдови Гаспар Граціані" яка відносяться до 1619 року, коли господар Молдови Гаспар Граціані приписав частину села поміщиці Маріці. У документах 1665 року згадується друга його частина, що належала поміщиці Гафіці. Наприкінці XVIII століття село перейшло у власність бояр Чуря. Окрім панів (царанів, тобто поміщиків), село населяли вільні селяни з невеликими наділами землі. За даними перепису 1774 року в селі існувало 83 господарства: із них лише 3 звільнені від податків, решта платили податки та виконували повинності.

— Список мешканців села Костичани (1774 р.), 83 господарства

Список голів родин-господарств села Костичани на 1774 р. (83 господарства)

Список мешканців села Костичани (1774 р.), 83 господарства
1. Штефан Перпеуце

2. Іліє зет прєскурнічєр

3. Іон СмокІне

4. Пєтрє Данкул

5. Іон Гогонєл

6. Іон син прєскурничєр

7. Іон Спетарюл

8. Тоадєр зет ветеманулуй

9. Штєфан сепунарюл

10. Апостол син Рошка

11. Іон Іонєл

12. Андрєй Рєзуш

13. Грігораш син Єрхан

14. ІфтІміє ал Софронієй

15. Тоадєр Аркуш

16. Тенасе брат чіботарюл

17. Васілє прєскурничєр

18. Костандін, ворнік

19. Грігораш син Кучук

20. Іон Кучук

 21. Сандул, чіботар

22. Штєфан Гєба

23. Іліє Мєланкє

24. Костандін Кочорве

25. Грігораш Болохан

26. Іон Станчул

27. Штєфан Белечін

28. Гєоргє Раба

29. Кіраян зет Штєфан

30. Іонице, морар

31. Савін, ротар

32. Маковєй, ротарюл

33. Іон, ротарюл

34. Савін син Бєшліу

35. Гєоргє зет Штефан

36. Тенасє Рєцін

37. Тудосє

38. Василє Пеун

39. Василє Раце

40. Василє син стругарюл

 41. Георгіце, стругарюл

42. Тоадєр, бачул

43. Сіміон, морарюл

44. Гєоргє, кепетарь

45. Іоніце Перпеуце

46. Костандін Перпеуце

47. Грігораш син Смокіне

48. Урсул Веданул

49. Гєоргє Сучєвянул

50. Василє син Іоанн

51. Грігораш Келдарє

52. Костандін, русул

53. Ніколає, скутєльнік

54. Георгє син Думітречасе

55. Штєфан

56. Грігораш син русул

57. Грігораш ал прєскурніцій

58. Тоадєр син Міхай

59. Василє син Смокіне

60. Урсакє зет Богу

 61. Костє зет Смокіне

62. Гавріл син сирбул

63. Костандін син сирбул

64. Марку, сирбул

65. Нікіта, чіботар

66. Іон Спенак

67. Андрєєш

68. Іон, русул

69. Костандін Лібухан

70. Козма

71. Онка

72. Іфтіміє

73. Іоніце Рошка

74. Гора

75. Грігораш Бекарюл

76. Рошка

77. Мірон Раце

78. Іоніце

79. Гєоргє

80. Тоадєр Раце

 Руфетуріле- звільнені від податків

81. Іоніце, даскел

82. Іон, попа

83. Іон, ціганул

У 1806 році власники забрали значну частину землі у селян, залишивши кожній сім’ї лише одну фалчу під оплату податку (14–15 к., за роком) і феодальних повинностей.

Історичні періоди

— Російський період (XIX ст.)

Після російсько-турецької війни (1806–1812 рр.) і Бухарестського мирного договору (16/28 травня 1812 р.) регіон увійшов до складу Російської імперії. Костичани стали частиною Хотинського повіту Бессарабської губернії. Цей період тривав до 1918 року, коли Бессарабія знову відійшла до Румунії.

У цей час у селі було споруджено нову церкву св. Миколая (кінець XIX століття): стара дерев’яна, збудована в 1770 р., застаріла і була закрита у 1874 р., а нову кам’яну відкрито в 1879 р. Особливо долучився до її будівництва селянин Костянтин Раца, якого заохотили похвальною грамотою Синоду та дали право бути похованим на території церкви.

Костичанівське народне училище -школа засновано 12 листопада 1900 р. за Положенням від 25 травня 1874 р. Містило два класи й вчительську квартиру. Костичанівське народне училище - школа володіло землею на 1910 рік - 1200 сажнів. До 1912 р. школу закінчили 308 учнів (26 хлопців, 10 дівчат). Навчання — російською мовою; вивчали Закон Божий, читання, письмо, арифметику. Першим учителем був О. М. Корольов (також похований на території церкви).

— Перша світова війна (1914–1918 рр.)

У селі мобілізували чоловіків, забирали інвентар, худобу, провіант; руйнували інфраструктуру — залізниці, мости, дороги. Бессарабія стала тилом для російської армії (зокрема 8-а армія), а місцеве населення несло основні витрати.

— Румунський період в історії села Костичани

27 березня 1918 року наш край увійшов до складу Румунії. Село Костичани залишився у Хотинському повіті, провінція Бессарабія. На чолі села стояв примар (сільський голова), якого обирали селяни. Наприкінці 30-х років примарем села Костичани став Прекуп Федір, а секретарем був Нікоріч Володимир. Також в селі існував жандармський пост, який слідкував за дотриманням порядку в населеному пункті.

За цей період село майже не зростало; якщо у 1922 році там було 240 хат, 246 сімей, 1050 жителів, то на 1930 рік в селі налічувалось 245 хат, 265 сімей, 1169 населення.

Так, у загальному переписі населення 1930 року було зареєстровано 1169 мешканців, з них 602 чоловіки та 567 жінок. Із загальної кількості мешканців 1108 були румунами, 25 росіянами, 8 українцями, 3 поляками, 25 євреями та 3 циганами. Як рідну мову 1112 осіб вказали румунську, 24 особи – російську, 8 осіб – українську та 25 осіб – їдиш. Серед мешканців віком понад 7 років (447 чоловіків та 447 жінок) 233 чоловіки та 80 жінок були грамотними, таким чином рівень грамотності становив 35%. З освічених 220 чоловіків та 70 жінок мали початкову освіту, 3 чоловіки та 5 жінок мали середню освіту (гімназію), 1 чоловік мав професійно-технічну освіту та 1 чоловік мав вищу освіту.

З 1 січня 1930 року в Костичанах при міській управі сільської комуни Костичани працював відділ цивільного стану. Офіс обслуговував населення наступних населених пунктів: Костичани, Кошулень, Думені, Мамалига, Негрень (Негрінці), Шендрень, Ванчинець (Феґедау), Ванчікауцій Марь та Ванчікауцій Мічь (Пол-Ванчікауць).

Після радянської окупації 28 червня 1940 року реєстри цивільного стану були порушені. 21 серпня 1942 року мерія комуни Костичани опублікувала в «Офіційному віснику» (Monitorul Oficial № 203 від 1 вересня 1942 року) офіційне оголошення, відповідно до Декрету-закону № 539 від 24 липня 1942 року, в якому мешканцям було запропоновано декларувати події цивільного стану (народження, шлюби, смерті, усиновлення та розлучення), що відбулися під час більшовицької окупації Північної Буковини між 28 червня 1940 року та 4 вересня 1941 року, з метою відновлення реєстрів. Декларації та подання документів мали бути подані протягом двох місяців з моменту публікації в Офіційному віснику (Monitorul Oficial). Згідно з чинним законодавством, неподання декларацій каралося штрафом від 2000 до 5000 леїв, а неподання документів батьком і матір'ю дитини у разі народження або спадкоємцями у разі смерті каралося штрафом від 5000 до 15000 леїв.

У 1933 році село Костичани було важливим сільським медичним центром Хотинського повіту. Згідно з медичним звітом, у цій місцевості діяв медичний округ, який обслуговував 15 сіл із загальною чисельністю населення 21 737 душ. У цьому окрузі працювало три медичних працівники, які відповідали за медичне обслуговування мешканців усієї місцевості. Протягом 1932 року цим підрозділом було проліковано 2562 пацієнтів.

Деякі радянські джерела після 1945 року, такі як «Історія міст і сіл Української РСР», хибно стверджують, що перший заклад охорони здоров’я в Костичанах було відкрито лише після 1941 року, стверджуючи, що «вперше в історії села була відкрита лікарня з безкоштовним медичним обслуговуванням».

Thumb
Медичний персонал з Костичани (1930-ті роки). Жінка в центрі – Єлизавета Полічук, яку селяни називали «Кукоана-моаше (пані-акушерка)»

Насправді, медичні заклади існували в Костіченах ще з часів Російської імперії, коли місцевість входила до складу Бессарабської губернії. Ці структури були консолідовані та розширені під час міжвоєнного румунського правління, коли румунська держава запровадила організовану мережу сільських медичних округів та пунктів.









Thumb

Етнічна структура населення у 1930 році

   румуни (94.78%)
   євреї (2.13%)
   росіяни (2.05%)
   Інше (1.04%)

Головною галуззю економіки села залишилось сільське господарство. Понад 600 га землі належало поміщикам Г. Пантазі (близько 100 га), Сутягину, А. Бінтовському, Сонсєдовському, Борткевичу, Соболевському та ін. Існували заможні селяни, наприклад, Прекуп Федір мав 30 десятин землі, середняк мав 6–8 дес. землі, але більшість селянських сімей мали від 0,5 до 3,5 дес. землі, чого ледве вистачало, щоб не вмерти з голоду.

Розповсюджувалась оренда землі. Орендарі Групман, Донець та інші, використовуючи техніку, мінеральні добрива, вирощували цукрові буряки, соняшник, сою, виноград, одержуючи великі прибутки. Малоземельні селяни змушені були батракувати, їх заробіток за 16–17 годинний день не перевищував 15–20 леїв. І це в той час, коли 1 кг госп. мила коштував 12–18 леїв, 1 кг цукру – 28,5 леїв, макарони – 22 леї.

Thumb
Сімейне фото (Костичани, 1950-ті). Ніколає Ротарь приймає родичів з Маркауць

І навпаки, сільськогосподарські продукти коштували дуже дешево: кілограм часнику – 0,5 леїв, картоплі – 0,8 леїв тощо.

Страждаючи від малоземелля, костичани шукали її в інших місцях, наприклад, у Молдові. Вихідцями з нашого села там були засновані населені пункти на території Бессарабії (сучасна Республіка Молдова) - Рауцєл, Балатіна, Кішкерєнь, Маркауць. Також чимало костичанців виїхали за кордон у пошуках щасливої долі (США, Канада, Латинська Америка - Аргентина та Бразилія).

Культурне життя села Костичани у 20–30 роки була сконцентрована навколо будинку культури, що носив ім’я імператора Траяна та місцевої школи. Завдяки зусиллям талановитого педагога Е. Супокойника, у нашому селі був організований перший оркестр музикальних інструментів.

У цей період розпочав свою плідну діяльність на ниві духовності відомий музикант Федір Каптар.

Хор будинку культури села Костичани брав участь у хоровому фестивалі, організованому у Бухаресті, де отримав почесне місце.

Відправились з Чернівців вранці, 8 червня 1938 року і прибули в Бухарест ввечері того ж дня. Заночували в казармах 21 піхотного батальйону. На слідкуючий день нас привели до стадіону, де зустрілись з королем Каролом II, та наследним принцем Міхай I, потім відбувся хоровий фестиваль. Хор будинку культури отримав I місце в категорії "костюмація" та II місце в категорії "хорове виконання". На третій день ми повернулись додому…

— Мешканець села Нікоріч Василь, який брав участь у цьому фестивалі, згадує

Після адміністративної реорганізації 1939 року, проведеної Міністерством внутрішніх справ Румунії, структура комун Хотинського повіту зазнала кількох змін. Рішенням № 1.564 від 4 лютого 1939 року, опублікованим в Офіційному віснику (Monitorul Oficial) 20 квітня 1939 року, було затверджено нові територіальні розмежування для сільських комун повіту. Згідно з офіційним документом, село Ванчікауцій Мічь (Пол-Ванчікауць) було відокремлено від сільської комуни Костичани та приєднано до сільської комуни Ванчікауць. Село Шендряніи було передано з комуни Мамалига до комуни Костичани, а резиденцію сільської комуни Костичани було перенесено з села Костичани до села Думени.

— Радянський період та події 1940-х

З 28 червня 1940 року у житті мешканців нашого краю почались кардинальні зміни. Замість румунської адміністрації прийшла радянська влада. «Радянізація» області, яка проводилась у стислі строки, супроводжувалася негативними моментами. Розпочалася інтенсівна русифікація та помірна українізація системи освіти та культури. До негативних моментів також слід відносити соціально-економічне пограбування місцевого населення та масові політичні репресії. Новий порядок одразу ж прийнявся за так званих «ворогів народу». Під цю категорію потрапили заможні селяни та діячі румунських політичних партій. У 20–30 роки на Буковині та Хотинщині, з різним рівнем активності діяло чимало політичних партій і національно-культурних, спортивних та робітничих товариств. 15 вересня 1919 року була утворена Демократична партія об’єднана, головою якої став Й. Ністор. 21 січня 1923 року вона увійшла до Націонал-ліберальної партії І. Брєтянау. А в березні 1923 року була утворена Ліга Національно-християнського захисту, очолювана А. Кузою. У лютому 1923 року на політичній арені з’являється Цараністська партія Буковини, яка у грудні 1926 року увійшла до складу Націонал-цараністської партії Румунії. 14 липня 1935 року утворилася Націонал-християнська партія А. Кузи та О. Гоги, партійним знаком якої була свастика. Всі ці партії діяли в умовах постійної боротьби за владу. Більшість діячів цих партій були репресовані радянською владою. Продуктів харчування, медикаментів, палива, взуття й одягу для «ворогів народу» не вистачало. Це призвело до загибелі депортованих, особливо похилого віку. Так, 15 листопада 1945 року помер на спецпоселенні Александрой Афанасій Матвійович, у 1943 на спецпоселенні помер Нікорич Василь Іванович, Савка Георгій Іванович помер на спецпоселенні 16 червня 1956 року, трагічно загинув на спецпоселенні Савка Федір Серафимович, у 1946 році помирає Раца Василь Миколайович. Таким чином, за попередніми підрахунками, в 1940–1941 рр. на території Північної Буковини та Хотинщини, було репресовано з політичних мотивів близько 11 тис. осіб, з яких понад 1400 розстріляні, загинули в таборах та на спецпоселенні. Погоня за членами румунських «буржуазних партій» було своєрідною гонитвою за відьмами і єретиками в епоху жорстокого середньовіччя. Сотні людей безвинно потерпіли тільки тому, що живучи в інших країнах, як добропорядні громадяни, прилаштовувалися до тих соціально-економічних та політичних умов, у яких їм доводилося жити. Навіть просте ознайомлення з долею репресованих дає підстави твердити, що жорстока розправа над громадянами області є непростимим злочином комуністичного тоталітарного режиму по відношенню до людей.

Друга хвиля репресій відбулась на початку 50-х років, коли в основному брали віруючих.

Шкільний історико-краєзнавчий гурток провів велику пошукову роботу з метою вивчення трагічної долі репресованих села Костичани. Завдяки зусіллям місцевих краєзнавців, був складений список сімей які були репресовані у 40-50 роки XX ст.

Список сімей села Костичани які були репресовані у 40-50 роки XX ст.
1. Александроає Афанасій Матвійович,

2. Александроає Марія Аксентіївна,

3. Александроає Ксенія Афанасіївна,

4. Александроає Февронія Афанасіївна,

5. Александроає Віра Афанасіївна,

6. Александроає Володимир Афанасійович,

7. Александроає Георгій Афанасійович,

8. Александроає Василь Афанасійович,

9. Банарь Федір Федорович,

10. Банарь Любов Онуфріївна,

11. Банарь Борис Федорович,

12. Ватаман Андрій Пантелеймонович,

13. Ватаман Ольга Дмитрівна,

14. Ватаман Віра Андріївна,

15. Ватаман Григорій Андрійович,

 16. Ватаман Марія Андріївна,

17. Гарабажіу Володимир Федорович,

18. Гарабажіу Любов Петрівна,

19. Гарабажіу Сергій Іванович,

20. Гарабажіу Валентина Сергіївна,

21. Гарабажіу Віктор Сергійович,

22. Гарабажіу Любов Петрівна,

23. Гарабажіу–Парпауц Ольга Антонівна,

24. Гарабажіу Григорій Федорович,

25. Іванов Іларіон Олексійович,

26. Іванова Профіра Іванівна,

27. Іванов Серафім Іларіонович,

28. Іванова Євгенія Іларіонівна,

29. Іванес Георгій Фоміч,

30. Кирстя Серафім Степанович,

 31. Кушнір Андрій Іванович,

32. Нікорич Василь Іванович,

33. Нікорич Марія Федорівна,

34. Нікорич Любов Василівна,

35. Нікорич Серафім Васильович,

36. Нікорич Аксенія Василівна,

37. Раца Василь Миколайович,

38. Раца Марія Павлівна,

39. Раца Федір Васильович,

40. Раца Андрій Васильович,

41. Раца Леонід Васильович,

42. Раца Ольга Василівна,

43. Раца Віктор Васильович,

44. Раца Зінаїда Василівна,

45. Савка Георгій Іванович,

 46. Савка-Никорич Марія Миколаївна,

47. Савка Іван Андрійович,

48. Савка Володимир Георгійович,

49. Савка Анастасія Петрівна,

50. Савка Федір Георгійович,

51. Савка Віктор Володимирович,

52. Савка Олександра Володимирівна,

53. Савка Серафім Спиридонович,

54. Савка Марія Серафімівна,

55. Савка Федір Серафімович,

56. Савка Ніна Василівна,

57. Чимпой Андрій Олексійович,

58. Говорнян Олексій Петрович з родиною.

59. Парпауц Євсевій з родиною.

60. Парпауц Іван з родиною.

А тепер ми хочемо ознайомити вас з трагічною долею декілька костичанських родин, які повною мірою на себе відчули всі жахливі сторони сталінського режиму.

Савка Георгій Іванович народився у 1899 році. Він був членом румунської ліберальної партії. В 1941 р. Савка Г.І., його дружина та два його сини з родинами були депортовані далеко на Схід, у місті Новий Порт. Умови життя були важкими. З ранку до ночі дорослі займались заготівлею риби. Жили у дерев’яних бараках. В 1958 р. Георгій Іванович помер і був похований у м. Новий Порт. На початку 60-х років родина Савки Г.І. повернулася додому, але їм не дозволили жити у рідному селі. Молодший син Федір переїхав у селі Рауцел (Молдова), старший – Володимир повернувся до Іркутську. Дружина Савки Г.І. Марія Миколаївна померла у 1989 р. і похована у селі Костичани.

— Зі спогадів Савка (Лунгу) Наталі Федорівни.

Доля родини Попічук – Нікорич водночас і драматична, і дуже цікава.

Я, Попічук Костянтин Іванович народився у 1919 р. у селі Магала, Новоселицького району. Сім’я була багато чисельною: брат Авраам і Георгій; сестри Олена і Катерина. В 1940 р. старший брат Авраам був розстріляний більшовиками біля села Финтина Албе, коли він разом з іншими, намагався перейти кордон з Румунією. Незабаром, батько, а також Костянтин і Георгій були депортовані у Новий Порт, Тюменська обл. Працювали на рибальському судні. В 1947 році помирає батько.

В 1940 році з Костичан була депортована родина Нікорича Василя Івановича. Він також був активістом однієї з румунських політичних партій. Сім’я опинилась в Ямало – Ненецькому окрузі, у селі Яптік – Сале. В 1943 році від цинги помирає Василь Іванович; тяжко захворіла дочка Аксентія.

В 1946 році відбулась зустріч Костянтина Попічука та Любов Нікорич. Костянтин почув від місцевих, що в Яптік – Сале мешкає родина з Чернівецької області. Він поїхав провідати. Там Костянтин зустрів свою долю…

В 1958 році вони разом повертаються додому…

— Зі спогадів Попічука К.І.

Родина Іванових Іларіон і Порфіра, були людьми глибоко віруючими, свідками Єгови.

В квітні 1951 р. мого чоловіка, мене, а також дітей Євгенію і Серафима депортували. Я встигла прихопити з собою трохи одягу і їжі. Нас посадили на підводу і повезли в Новоселицю. Там посадили на поїзд і повезли у невідомому напрямку. У вагонах було темно і тісно, люди лежали на підлозі. На рідких зупинках чоловіки діставали воду і дещо з їжі. Поїздка тривала декілька тижнів. По прибутті нас розмістили у селі Новочунка, Новочунківського р-ну, Іркутської обл. Жили у дерев’яних бараках. Працювали в основному на лісозаготівлі…

— Зі спогадів Іванової Порфири.

Наша родина була віруючою і за це над нами було вчинено жорстокі репресії. 8 квітня 1951 р. нам повідомили, що ми підлягаємо евакуації. Наступного дня нас відправили в Новоселицю. Майно конфіскували. Повантажили у товарний потяг і вирушили на Схід. Поїздка тривала 16 діб. Ми потрапили в далекий Сибір, Іркутську обл., Тайшетський р-н. Разом працювали на лісозаготівлі. Жили в дерев’яних бараках; їжі не вистачало. Місцеве населення жило не краще, але допомагало нам в міру можливостей. В 1968 році ми повернулись додому…

— Зі спогадів Богданової П.Ф.

Після 17 квітня 1991 року – дня прийняття Закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ці громадяни були реабілітовані як безпідставно арештовані та засуджені.

— Сучасний період — частина України

У селі збереглися румунські традиції та звичаї. Наразі тут діє будинок культурний (з 13 гуртками: сольних пісень, вокалу, театру, фольклору, духової оркестри, танців тощо). При ньому діють румунські фольклорні гуртки «Калуцій (Іродул)» та «Ізвораш».

Загальні данні про Думени та Пол-Ванчікауць

Перші згадки про поселення Думени датуються 1443 роком.

Перші згадки про поселення Пол-Ванчікауць (Новоіванківці) датуються 1859 роком.

Станом на 1886 рік у власницькому селі Пол-Ванчикауць (Ново-Іваннківці) Новоселицької волості мешкало 591 особа, налічувалось 96 дворових господарств, існував кордон[4]. Пол-Ванчикауць (Ново-Іваннківці) — село царське при річці Прут, 591 особа, 96 дворів, кордон.

З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.

До складу села Костичани (Costiceni) у підпорядкуванні старостату (до середини літа 2019 у підпорядкуванні Костичанівської сільської ради) входять села: Костичани (Costiceni), Думени (Dumeni) та Новоіванківці (раніше Пол-Ванчікауць або румунськ. Pol-Vancicăuți).

Держави та давні адміністративні одиниці

(до складу яких входило село з моменту першого письмого згадування)

Більше інформації Адміністративні одиниці, Період ...
Thumb
Нікорич А.В. Історія сільскої громади Костичани
Remove ads

Об'єкти з історико-географічним, туристичним та рекреаційним потенціалом

  1. Розп'яття на території церкви Св. Миколая (с. Костичани)
  2. Розп'яття у вулиці до церкви Св. Миколая (с. Костичани)
  3. Розп'яття в парку (с. Костичани)
  4. Розп'яття в Думени (с. Думени)
  5. Розп'яття у вулиці до цвинтаря (с. Костичани)
  6. Розп'яття напроти магазину «Domnița» (с. Костичани)
  7. Розп'яття у вулиці біля Сирбу, напроти Диомида Івановича Савка (с. Пол-Ванчікауць)
  8. Розп'яття в Пол-Ванчикауць (с. Пол-Ванчікауць)
  9. Розп'яття в поле біля залізної дороги (с. Костичани)
  10. Розп'яття у дороги в Думени в поле до ставку «Чєл Марє» (великий — iazul cel mare din Costiceni) (с. Думени)
  • Парк села Костичани (с. Костичани):
  1. Меморіал пам'яті полеглим жителів села Костичани у другій світовій війні 1939—1945,
  2. Алея пам'яті полеглим жителів села Костичани в російсько-український війні (з 2022)
  • Територія старого цвинтаря (с. Костичани)
  • Діючий цвинтар сільської громади Костичани (с. Костичани)
  • Поселення трипільської культури — 3 км на північ від села Костичани, біля тракторної бригади, на території літнього лагеря ферми
  • Будівля старої школи села Костичани (сьогодні будівля старостату) (с. Костичани)
  • Будівля школи — Костичанівський ліцей імені Іона Ватаману 1958 року (с. Костичани)
  • Руїни будівлі старої школи села Думени (потім старої музичної школи, потім бар «Корчма (Чýма)») (с. Думени)
  • пляжи ставку «Чєл Марє» (великий — iazul cel mare din Costiceni) (приватна власність, вільна для відпочинку, рибальство за перепусткою) (на кордоні с. Костичани та Думени)
  • природа в зоні посадки, саду та ставку «Ла ліваде» (садовий — iazul de la livadă) (приватна власність, вільна для відпочинку) (с. Пол-Ванчікауць)
  • Мисливський будинок "Каса Винеторулуй" (Casa vânătorului) та природа в зоні ставок «Ла бріґаде» біля колишньої тракторної бригади. (приватна власність, вільна для відпочинку) (с. Костичани)
  • рибне угіддя ставок «Ла ґрадіне» (городний — iazul de la gradină) (приватна власність, вільна для відпочинку, рибальство за перепусткою) (с. Думени)
  • Лавандове поле — в Думени біля стариці Ґіреу (приватна власність) (с. Думени)
  • курган «Мовіла туркулуй» (турецька могила — Movila turcului (Mojila turcului)) (с. Пол-Ванчікауць)
  • Колодязь в полі «майстрів Каптарь Тоадер та Василь (Финтина Болханєнілор)» (с. Костичани)
  • Ворота села — на вході по трасі з боку Новоселиці та з боку митниці стилізовані ворота з короткою історію села (с. Пол-Ванчікауць та Думени)
  • Ієзерь — в полі непосередньо поряд з селом (с. Думени) знаходиться Драницький орнітологічний заказник. Місце під назвою Біло Озеро відоме з історичних хронік про першу письмову згадку села Думени в 1443. Місце з яким пов'язано багато легенд та мифів про зникле та затоплене село (Біло Озеро), затоплену церкву, бездонний колодязь Юсуфа.
Remove ads

Освіта та Культура

Узагальнити
Перспектива

Школа

Костичанівське народне училище -школа засновано 12 листопада 1900 р. за Положенням від 25 травня 1874 р. До 1912 р. Костичанівське народне училище - школу закінчили 308 учнів.

Дата відкриття нової будівлі школи та початок роботи - 1 вересня 1958 року.

В 1997 році школі присвоєно ім’я видатного поета та публіциста Буковини та Бессарабії, кандидата хімічних наук, політика та депутата парламента Республіки Молдова, председатель комісії культури та культів парламента РМ, ярого борця за незалежність Молдови від Радянського Союзу, нашого земляка - Іон Ватаману.

Досягнення школярів (кінця 90-х)
Досягнення школи : 1998 р. 1999 р. 2000 р.
Призери районних олімпіад 8 17 17
Закінчили школу 26 44 36
– золоті медалі 3 4 5
– срібні медалі - 2 4
Поступили у ЗВО 12 21 18

В учень Костичанівського ліцею імені Іона Ватаману Никорич Александр-Армін на IV (Національному) етапі шкільної олімпіади з географії в 2024 виборов 4 місце, а в 2025 III місце.

З історії становлення та діяльності оркестру народних інструментів «Ізвораш»

Оркестр народних інструментів села Костичани має цікаву та багату подіями історію. Колектив бере початок аж в далекі 30-ті роки. Тоді вчитель місцевої школи Єпіфан Супокойний організував перший ансамбль народних інструментів. Він налічував 10 чоловік, які серцем відчули музику і спрагло потяглися до прекрасного. Власне вони працювали більше навіть не на сцені, а саме серед людей. Бо тільки у вирі самого життя, у побуті, де прості хлібороби, літні вже трудівники не «виконували» танці, не «грали» мелодії, а саме просто танцювали і грали під час родинних свят і домашнього застілля, народних гулянь, учасники ансамблю збагачувалися мелодіями, бачили народні звичаї і традиції. В цей період розпочав свою діяльність і майбутня гордість краю, легендарний музика Федір Костянтинович Каптар. Він народився у квітні 1923 року. Навчався у Костичанській початковій школі румунського періоду. Любов до скрипки передав йому досвідчений педагог Єпіфан Супокойний. У 1948 році він стає керівником оркестру народних інструментів. Звання народного цей оркестр отримав у 1972 році. Каптар Ф.К. було присвоєно звання «Заслужений працівник культури УРСР». Він нагороджений медаллю «За трудову доблесть».

Післявоєнна розруха, голод 1946-1947 років та інші труднощі не змогли зупинити потяг наших краян до прекрасного. В 1948 році завдяки зусиллям аматорів, в селі Костичани виник і почав плідно діяти оркестр народних інструментів «Флуераш», який потім отримав назву «Ізвораш». Його керівником став Ф.К. Каптар. Його хист виявився у повсякденній копіткій праці з порівняно молодим колективом. Першими учасниками ансамблю були: Каптар Харитон Костянтинович (скрипка), Раца Василь Федорович (скрипка), Каба Василь Пантелеійович (контрабас), Ватаман Василь Петрович (скрипка), Загорський Володимир Петрович (гітара), Савка Демид Іванович (домра) та ін. Керівник і оркестранти усвідомлювали, який серйозний екзамен чекає на них на сцені.

Федір Костянтинович був не тільки чудовим музикантом, а й неперевершеним майстром виготовлення народних інструментів – окарини і наю. Він отримав почесне звання «Народний майстер Молдови». Окарини, виготовлені ним з глини і випалені на вогні, любовно прикрашені народним орнаментом і вкриті поливою, за висотою звучання вони різні – від сопрано до контрабаса. А за характером звуку – навіть чистіші і ніжніші флейти. Багато художнього смаку й хисту вкладає він і у виготовлення духовного інструменту – багатоствольної флейти наю, широко розповсюдженої в Молдові.

Відтоді у колективі зросло чимало цікавих і талановитих віртуозів-музикантів, солістів, виконавців народних пісень. Зачарувати музикою, як казкою, що немає кінця, – ось такий основний принцип, покладений в основу діяльності оркестру. Слава цього фольклорного ансамблю гриміла в області, у Києві, у Москві.

Саме у Костичанському оркестрі «Ізвораш» зробила свої перші кроки на велику професійну сцену нині народна артистка України, Молдови та СРСР Софія Ротару. Тоді, в далекому 1962 році, після перемоги у районному конкурсі художньої самодіяльності вона Софія вперше виступила з «Ізворашем» на обласному огляді, після якого її назвали буковинським соловейком. А вже в 1964 році, виступаючи у супроводі «Ізворашу», Софія Ротару вперше перемогла на республіканському фестивалі народних талантів та полонила разом з «Ізворашем» Москву, виступивши на сцені Кремлівського палацу з’їздів. Через багато років Софія Ротару зізналася: «Я навіть не думала, що колись співатиму з естрадним оркестром. Окрім скрипок та цимбалів, інших інструментів для супроводу я не визнавала».

Якщо перегорнути сторінки біографії оркестру, то пересвідчуєшся, що його поступу передувала велика виховна робота. Починаючи з 1964 року колектив поповнюється молодими виконавцями. В той же час організовується дитячий оркестр народних інструментів. Першими його учасниками були Володимир Шеремет, Віктор Ротар, Григорій Сучеван, Володимир Говорнян, Лілія Каптар, Іван Сірбу та ін.

Роки виснажливої праці, безперервні репетиції, записи, зйомки, концерти призвели до неймовірної популярності та широкого визнання цього талановитого колективу. Для учасників «Ізворашу» 1972 рік – найпам’ятніший. Тоді оркестру присвоєно звання народного самодіяльного.

І ось перше несподіване враження дебюту. На повну силу зазвучали пісні фронтових років, молдавські народні пісні. Деякі номери програми доводилося виконувати на «біс» під нестихаючі оплески й захоплюючі скандування. Концерти за участю музикантів набули розголосу серед трудящихся району. На них приходили цілими сім’ями, дорослі і діти.

Перший успіх на обласному фестивалі додав снаги, заохотив. Ще б пак, костичанський оркестр звучав напрочуд схвильовано й піднесено, проникливо, вияскравлюючи глибини музики. Журі високо оцінило виступ аматорів.

Згодом музикантам відкрився простір для виявлення можливостей на республіканському фестивалі. Коли заграли мелодію для молдавського танцю «Хора», з великим захопленням глядачі зустріли цей номер. Їм влаштували справжні овації, довго не відпускали зі сцени.

Добру справу, розпочату Каптар Ф.К. продовжує Володимир Филимонович Шеремет. Він народився 12 червня 1955 року. У прославлений колектив «Ізвораш» він прийшов ще дванадцятирічним хлопчиком. Тут сформувався його музичні смаки, тут став справжнім музикантом-віртуозом. Після закінчення місцевої школи та музичної школи Шеремет В.Ф. поступив в музичне училище по класу скрипки. 19 серпня 1977 року він був призначений завідуючим філіалом, а з 1979 року директором музикальної школи села Костичани. В 1985 році Володимир Филимонович стає керівником оркестру «Ізвораш». Вдумливий і дбайливий педагог одразу знайшов спільну мову з музикантами, добився від них повної самовіддачі. Впродовж останнього періоду Володимир Филимонович чимало зробив для поліпшення матеріальної бази оркестру, а заодно і підвищення виконавської майстерності артистів. І, крізь лет «Ізвораш» популярний далеко за межами краю. Успішно виступав у Тернополі на відкритті «Співочого поля», в Чорнобилі перед воїнами, які ліквідовували наслідки аварії, в м. Даугавпілс, в м. Рязані.

Remove ads

Соціальні Заклади

Узагальнити
Перспектива

На території села працює:

Освіта та культура

Здоров'я, безпека та краса

Торгівля та послуги

  • Супермаркет «Центральний» (Білік Лідія) (с. Костичани)
  • Магазин «Domnița» — домогосподарська, побутова та сантехника (с. Костичани)
  • Магазин Сільмаг «Fierărie» (Каптар Семен) — домогосподарська, побутова та сантехника (с. Костичани)
  • Магазин «Стєла» — домогосподарська, побутова та сантехника (с. Костичани)
  • Магазин «маркет Класик» — продуктовий (с. Думени)
  • Магазин «Тано» — «Market ABC» (Шеремет Іван) продуктовий (с. Костичани)
  • Магазин «Тано» — Магазин «Людмила» (Поп Юрій) — продуктовий (с. Костичани)
  • Магазин «Сотня» — продуктовий (с. Думени)
  • Магазин "На вулиці до цвинтаря " (Каптар Віктор) (с. Костичани)
  • Піцерія «Family» (с. Костичани)
  • Фаст-фуд кафе «Ин парк» (Марін Кіріяк) (с. Костичани)
  • Фаст-фуд кафе «Кароліна» (с. Костичани)
  • Сільський ринок «Базар» — сільськогосподарські вироби, діє кожен п'ятничний ранок 7⁰⁰-10⁰⁰ (с. Костичани)
  • Поштове відділення «Укрпошта» (індекс 60352) (с. Костичани)
  • Відділення «Нова Пошта» (від. № 1) (с. Костичани)
  • Поштомат від «Нова Пошта» №42055
  • Заправка «GB Oil» — бензин, дизель та газ (на в'їзді в с. Пол-Ванчікауць)
Remove ads

Економічна діяльність

Аграрна галузь

  • Агрохолдинг «Колос»
  • Аграрне господарство (Доголич Володимир)
  • Аграрне господарство (Лупой Борис)
  • Аграрне господарство (Лупой Володимир)
  • Аграрне господарство (Кирстя Віктор)
  • Аграрне господарство (Ефтемій Михайло)
  • Аграрно-тваринне господарство (скотарство та свинарство) (Кирстя Андрій)
  • Тваринне господарство (свинарство) (Білік Геннадій)
  • Тваринне господарство (свинарство та вівчарство) (Каптар Юліан)
  • Тваринне господарство (вівчарство) (Станчу Володимир)
  • Пташине господарство (Нікорич Мар'ян)
  • Пташине та тваринне господарство (свинарство) - "гаїнарія" (Журат Валерій)
  • Тваринне господарство (вівчарство) - "стина" (Костин Віорел)
  • Рибне господарство ставок «Чєл Марє» (Iazul cel mare) (Костин Віорел)
  • Рибне господарство ставок «Ла ґрадіне» (Iazul de la gradină) (Постолатий Володимир)

Виробнича галузь

  • Магазин-виробник Вікна-двері (Пашалик Донат "Дану") (с. Думени)
  • Магазин-виробник Вікна-двері «Veka» (Александроає Валентин) (с. Думени)
  • Магазин-виробник Вікна-двері (Александроає В'ячеслав) (с. Думени)
  • Пікарня (Білік Лідія) (с. Костичани)

Ремонтна галузь

  • Автомайстерня (Гортопан Ігор) (с. Думени)
  • Автомайстерня (Говорнян Валерій) (с. Думени)
  • Автомайстерня (Калараш Вадим) (с. Костичани)

Особистості

  • Барбуца Сергій (Сержіу) (13.08.1989 —) — Історик, журналіст, автор наукових робіт з історії села, церкви, особистостей села, активіст за збереження культури та історії села, адміністратор платформи «Valea Prutului»
  • Білік Павло Пентелейович (29.07.1980 — †16.10.2018) — Солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Ватаману Іон (01.5.1937 — †09.08.1993) — Румунський письменник (поет, прозаїк, перекладач), вчений у галузі хімії, доктор філософії з хімічних наук, політик. Був членом Спілки письменників СРСР. Був депутатом Парламенту Республіки Молдова.
  • Гарабажиу Марія Іванівна (16.02.1924 — †2005) — Герой Соціалістичної Праці. Працювала у рільничій бригаді, очолювала ланку. За високі врожаї насіння кок-сагизу у 1951 р. присвоєно звання Героя з врученням медалі Золота Зірка та ордена Леніна. Її ім'я репрезентовано у науково-популярному видані «Вони прославили Буковину»
  • Григораш Василь Миколайович (13.10.1937 —) — Український журналіст, редактор. Член Національної спілки журналістів України. У 1963 р. закінчив факультет романо-германської філології Чернівецького держуніверситету, пізніше — факультет журналістики Київської Вищої партійної школи. Працював кореспондентом районної газети «Ленінським шляхом» (м. Новоселиця), заступником редактора районної газети «Будівник комунізму» (смт Глибока), завідувачем відділу обласної газети «Зоріле Буковіней», головним редактором Головної редакції телерадіопередач молдавською мовою Чернівецької державної телерадіокомпанії. Його ім'я включено до інформаційно-енциклопедичного видання «Інформаційний простір Буковини».
  • Гургіш (Бабан) Тетяна Миколаївна (06.10.1963 —) — Українська вчитель французької мови, активний громадський діяч, викладач іноземної мови в Костичанівський ліцей ім. Іона Ватаману. Указом Президента України від 18 серпня 2009 №619 нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Указ підписан президентом України Виктор Ющенко, номер ордена №2101
  • Каптар Тоадер (14.04.1923 — †25.09.1995) — Музикант, заслужений працівник культури України.
  • Каптар (Бідашку) Юлія (03.08.1950 —) — виконавиця народної музики, рапсодистка, відома виконанням балад та дойн з румунського фольклору. Працювала в оркестрі народної музики «Ізвораш» (розформованому у 2018 році), а також була художнім керівником Культурного центру Костичани.
  • Колак Антон (15.01.1913 — †?) — був учителем, директором школи та румунським ветераном війни, родом із села Костичани. Він працював учителем у кількох навчальних закладах Хотинського повіту (Макарівка, Зарожани, Белкеуці-де-Сус, Білауць та Костичани). Він очолював підцентр довійськової підготовки в Костичани та був секретарем культурного центру "Імператор Траян" у цій місцевості. Через свою прорумунську діяльність був змушений шукати притулку в Румунії. Він працював у початковій школі в Лапунікул-Маре, повіт Караш. У 1950-х роках його було призначено директором школи в Бажура, комуна Дарабань, повіт Ботошань, де він зробив свій внесок у навчання кількох поколінь учнів з Північної Молдови. За військові заслуги перед Румунською державою під час Другої світової війни він був нагороджений медаллю «Пам'ятний хрест Другої світової війни 1941–1945 років» Указом № 64/1994, виданим Президентом Румунії.
  • Колак Тодор (Тудор) Васильвич (1948 — †2021) — Румунський етнолог і фольклорист, доктор філософії з етнології, колишній науковий співробітник і координатор сектору фольклору Інституту філології Академії наук Республіки Молдова, член Спілки письменників Молдови.
  • Нікорич Андрій Васильович (23.12.1947 — †18.09.2016) — Доктор філософії з фізико-математичних наук. З 1987 року спеціаліст Лабораторії фізики низьких температур Інституту прикладної фізики Академії наук Молдови на посаді старшого наукового співробітника; з 1995 року став провідним науковим співробітником. Висококваліфікований спеціаліст у галузі фізики та технології напівпровідникових матеріалів.
  • Нікорич Андрій Володимирович (30.09.1948 —) — Кандидат історичних наук, професор Національного технічного університету «Харківський політехнічний Інститут», автор понад 50 наукових та навчально-методичних праць, автор роботи "Історія сільскої громади Костичани, з діда-прадіда до сьогодення"
  • Пантазі Григорій (Ґріґорє) (24.01 / 6.02.1872 — †09.06.1939) — Був видатним діячем культури, визнаним за його значний внесок у різні галузі мистецтва, включаючи театральну режисуру, музику, акторську майстерність, хореографію, живопис і скульптуру.
  • Паскар Февронія Федорівна (01.09.1925 — †01.06.2003) — Звеньова колгоспу імені Ватутина Новоселицького району Чернівецької області Української РСР. Герой Соціалістичного Труда (06.06.1952)
  • Пислару Евгеній (30.12.1950 — †07.08.2018) — Молдовський політик. Був депутатом Парламенту Республіки Молдова.
  • Раца Петро Григорович (1939 — ) — Спортсмен. Майстер спорту з волейболу. Працював викладачем у Чернівецькому національному універсітеті ім. Ю.Федьковича.
  • Савка Деомид Іванович (1933 — †2018) — педагог, діяч культури, музикант, диригент хору, інструменталіст, фольклорист і поет, також відомий як автор гімну села Костичани.
  • Смокіна-Ротару Зінаїда (28.03.1941 —) — Поет, автор багатьох збірок поезій для дітей.
  • Станчу Константин (? — †16.03.1990) — Журналіст, публіцист і перекладач з Чернівецької області, відомий своєю багаторічною діяльністю в місцевій пресі. Після закінчення Чернівецького університету працював учителем у школі в Апша-де-Жос Тячівського району (Закарпаття), потім, у 1968 році, два десятиліття пропрацював у редакції газети «Пє каля лєніністе» з Новоселицкого району, де був колишнім кореспондентом, коректором, перекладачем і головним редактором допоміжного видання «Молдавська мова». Опубліковано статтю про культуру, освіту та сільське життя. Трагічно загинув 16 березня 1990 року, потрапивши під машину поблизу Ванчіківці.
  • Шеремет Володимир (1955 —) — Дирижор і педагог румунського походження, відомий своєю роботою, присвяченою збереженню та популяризації румунського фольклору. Був художнім керівником оркестру народної музики «Ізвораш» (розформованого у 2018 році) та директором музичної школи Костичани. Йому присвоєно звання Заслуженого працівника культури України.
Remove ads

Фотогалерея

  • Thumb
    Православна церква Св. Миколая
  • Thumb
    Православна церква Св. Миколая
  • Thumb
    Каплиця на території церкви (с. Костичани)
  • Thumb
    Каплиця в Пол-Ванчикауць
  • Thumb
    Каплиця біля парку
  • Thumb
    Костичанівський ліцей ім. Іона Ватаману
  • Thumb
    Костичанівський ліцей ім. Іона Ватаману (вид з дрону)
  • Thumb
    Вид з дрона на центр села
  • Thumb
    Розп'яття на території церкви Св. Миколая (с.Костичани)
  • Thumb
    Розп'яття у вулиці до церкви Св. Миколая
  • Thumb
    Розп'яття в парку
  • Thumb
    Розп'яття в Думени
  • Thumb
    Розп'яття у вулиці до цвинтаря
  • Thumb
    Розп'яття напроти магазину "Domnița"
  • Thumb
    Розп'яття у вулиці біля Сирбу (напроти Диомида Івановича Савка)
  • Thumb
    Розп'яття в Пол-Ванчикауць
  • Thumb
    Розп'яття в поле біля залізної дороги
  • Thumb
    Розп'яття у дороги в Думени в поле до ставку "Чєл Марє"
  • Thumb
    Молитвений будинок п'ятидесятників - "Hristos pentru Fiecare" (с.Костичани)
  • Thumb
    Будівля старої лікарні, старої аптеки Костичани
  • Thumb
    Лікарня Костичани
  • Thumb
    Будівля старої школи Костичани, старостат
  • Thumb
    Будівля старої школи Думени, стара музична школа
  • Thumb
    Костчанівська Музична школа
  • Thumb
    Будинок Культури - клуб
  • Thumb
    Ворота села Костичани
  • Thumb
    «Ворота раю» — Ворота цвинтаря сільської громади Костичани
  • Thumb
    Меморіал пам'яті полеглим жителів села Костичани в другої світовий війні 1939-1945
  • Thumb
    Парк с. Костичани (вид з дрону)
  • Thumb
    Супермаркет "Центральний"
  • Thumb
    Магазин "Domnița"
  • Thumb
    Магазин "маркет Класик"
  • Thumb
    Магазин ТАНО
  • Thumb
    Бригада Думени, Магазин «Сотня»
  • Thumb
    Магазин "Сотня"
  • Thumb
    Магазин "Стела"
  • Thumb
    Магазин «На вулиці до цвинтаря» (Каптар Віктор)
  • Thumb
    Піцерія "Family"
  • Thumb
    Кафе-Фастуд "Кароліна"
  • Thumb
    Аптека ФОП Лупой БП (Лупой Людмила)
  • Thumb
    Ветеринарна аптека (Гудан Віталій)
  • Thumb
    Сільський ринок "Базар"
  • Thumb
    Сільський ринок "Базар"
  • Thumb
    Магазин-виробник Вікна-двері "Veko" (Александроає Валентин)
  • Thumb
    Кантон Укрзалізниця платформа 49 км
  • Thumb
    Залізна дорога в Костичани
  • Thumb
    Колодязь «майстрів Каптарь» — Финтина Болханєнілор
  • Thumb
    Колодязь «майстрів Каптарь» — Финтина Болханєнілор
  • Thumb
    Мовіла туркулуй
  • Thumb
    Мовіла туркулуй
  • Thumb
    Прут в Костичани
  • Thumb
    Річка Черлена
  • Thumb
    Річка Черлена взимку
  • Thumb
    Річка Черлена взимку
  • Thumb
    ставок «Чєл Марє» (iazul cel mare din Costiceni)
  • Thumb
    Поле в Костичани - Пол-Ванчикауць
  • Thumb
    Лавандове поле
  • Thumb
    Лавандове поле в Костичани
  • Thumb
    Поле в Костичани - прапор України
  • Thumb
    Поле в Костичани - соняшник
  • Thumb
    Зимове поле в Костичани
  • Thumb
    Сход сонця в грудні
  • Thumb
    Костичани вид з румунського боку
  • Thumb
    Баптистська церква - Костичани (с. Думени)
  • Thumb
    Дитячий садочок "Стєлуца" (с.Думени)
  • Thumb
    Аптека №1 (Каптар Віолета) та Магазин Сільмаг "Fierărie" (Каптар Семен)
  • Thumb
    Магазин "Тано" — Магазин "Людмила" (Поп Юрій)
  • Thumb
    Ставок «Ла ліваде»
  • Thumb
    Ставок «Ла ліваде»
  • Thumb
    Курган «Мовіла туркулуй»
  • Thumb
    Джерело «Ґура лєулуй»
  • Thumb
    Джерело «Ґура лєулуй»
  • Thumb
    Православна церква Св. Миколая 1879 р. (початок 2000-х)


Remove ads

Проект символіки Костичанівського старостинського округу

Узагальнити
Перспектива

Проєкт прапора

Проєкт прапора Костичанівського старостинського округу

Цивільний прапор — це полотно прямокутної форми з співвідношенням ширини до довжини a: b = 2: 3. На полотні зображено три горизонтальні рівновеликі смуги c = 1/3 a. Верхня смуга — синього кольору, що символізує мирне небо, вірність, чесність. Середня смуга — жовтого кольору, що символізує добробут та достаток мешканців старостинського округу Костичани. Нижня смуга, червоного кольору — великодушність, мужність, відвагу, сміливість.

Державний прапор — це цивільний прапор з великим гербом в центі зміщений на 1/3 ближче до списа (древко). Цивільний прапор та Державний прапор рівнозначні. Прапор із гербом зазвичай використовують державні органи влади.

Для особливих випадків прийняти особистий штандарт старости.

Більше інформації колір, RGB ...

Церемоніальний штандарт старости — Для особливих випадків прийняти особистий штандарт старости громади. Це цивільний прапор доповнений декоративними елементами, прапор у кольорах прапора старостату доповнений декоративними елементами, полотно прямокутної форми з співвідношенням ширини до довжини a: b = 3: 4 В центрі прапора малий герб старостату. По кутам геральдичні елементи з герба: верхній кут у древка та нижній у древка краю сонце, нижній кут у вільного та верхній у вільного краю півмісяць направлений рогами до центру. По краям прапора золотий візерунок на срібному (сірому) та фіолетовому (пурпуровому). На візерунку 7 сердець. Серця різного кольору у порядок веселки починаючи із червоним з верхнього кута у древка прапора проти годинникової стрілки закінчуючи із фіолетовим у верхньому куті у вільного краю. По краям прапора золота (жовта) бахрома, а на вільних кутах 2 кісті.

Більше інформації колір, RGB ...

Полотно кріпіться до древко з допомогою окремих стрічок. Щоб прапор не сповзав вниз, верхня стрічка прикріплена до древко з допомогою шурупа або цвяха з бронзовою пів-кулястою голівкою. На верхньому кінці — верхівка (наконечник) виконана з бронзи у вигляді списа. Древко з натуральної дерева покритою лаком або фарбою (яка не змінює колір дерева). Довжина древко не менш як 2,5 ширини прапора.

Thumb
Прапор старостату Костичани
  • Thumb
    Прапор старостату Костичани (цивільний)
  • Thumb
    Штандарт старости Костичани

Проєкти прапорів сіл Костичанівського старостинського округу

Прапор села Костичани

Цивільний прапор — це полотно прямокутної форми з співвідношенням ширини до довжини a: b = 2: 3. На полотні зображено дві горизонтальні рівновеликі смуги c = ½ a. Верхня смуга білого кольору, що символізує мир та свобода. Нижня смуга, пурпурного (фіолетового) кольору — духовність та віра. По співвідношення повторює співвідношення державного прапора України.

Державний прапор- це цивільний прапор з малим гербом в центі зміщений на 1/3 ближче до списа (древко). Цивільний прапор та Державний прапор рівнозначні. Прапор із гербом зазвичай використовують державні органи влади.

  • Thumb
    Прапор села Костичани
  • Thumb
    Прапор села Костичани (цивільний)
  • Thumb
    Лавандове поле в Костичани
Прапор села Думени

Цивільний прапор — це полотно прямокутної форми з співвідношенням ширини до довжини a: b = 2: 3. На полотні зображено дві горизонтальні рівновеликі смуги c = ½ a. Верхня смуга блакитного кольору, що символізує мирне небо. Нижня смуга, темно-синього кольору — сила духу та води ріки Прут та річок Черлена (Черніла) та Глодос, від яких залежало життя селян у минулому. По співвідношення повторює співвідношення державного прапора України.

Державний прапор- це цивільний прапор з малим гербом в центі зміщений на 1/3 ближче до списа (древко). Цивільний прапор та Державний прапор рівнозначні. Прапор із гербом зазвичай використовують державні органи влади.

  • Thumb
    Прапор села Думени
  • Thumb
    Прапор села Думени (цивільний)
  • Thumb
    Ставок "Чєл Марє" (iazul cel mare)
Прапор села Новоіванківці (Пол-Ванчікауць)

Цивільний прапор — це полотно прямокутної форми з співвідношенням ширини до довжини a: b = 2: 3. На полотні зображено дві горизонтальні рівновеликі смуги c = ½ a. Верхня смуга блакитного кольору, що символізує мирне небо. Нижня смуга, зеленого кольору — багаті поля від яких залежить життя селян. По співвідношення повторює співвідношення державного прапора України.

Державний прапор- це цивільний прапор з малим гербом в центі зміщений на 1/3 ближче до списа (древко). Цивільний прапор та Державний прапор рівнозначні. Прапор із гербом зазвичай використовують державні органи влади.

  • Thumb
    Прапор села Новоіванківці (Пол-Ванчікауць)
  • Thumb
    Прапор села Новоіванківці (Пол-Ванчікауць) (цивільний)
  • Thumb
    Поле в Пол-Ванчикауць
  • Thumb
    Курган «Мовіла туркулуй»
Більше інформації колір, RGB ...

Проєкт герба

Проєкт герба Костичанівського старостинського округу

Малий герб — це щит розтинний навпіл (поділений вертикально) на дві частини. Ліва частина (з точки зору геральдики — права частина) щита синього кольору — що символізує вірність, чесність, шляхетність, лицарські чесноти, бездоганність. Права частина (з точки зору геральдики — ліва частина) червоного кольору –  що символізує великодушність, мужність, відвагу, сміливість. В центрі щита голова в анфас тура (дикого бика) жовтого (золотого) кольору — як символ праці, терпіння та родючості, також корова завжди була годувальниця селян. Над головою між рогами та з обох боків 3 корони золотого (жовтого) кольору. Корони як символ що кожне окреме село що зараз входить до складу старостинського округу колись мали окремі органи місцевого врядування (прімарії, сільської ради тощо) а зараз починаючи з 1951 р. утворюють спільну громаду. Нижче голови тура розташовані геральдичні фігури золотого сонця та  срібного молодого півмісяця як символ що живимо із надією що життя у нашому селі (старостинському окрузі) буде стільки скільки буде сонце та місяць на небі.

Великій герб — щит малого герба. Навколо щита вінок із пшениці, кукурудзи — як символи сільськогосподарської діяльності мешканців та гілок із квітами бузьку — як символ весни  період коли святкується храм села (бузок для Костичани має стати характерний символ, як для України калина, для Буковини та Чернівецької області бук, як словаків липа чи для канадців клен; як на сучасному гербі області). Вінок з'єднаний білою стрічкою, із історичними назвами сіл червоного кольору що утворюють старостінський округ. Зліва  (з точки зору геральдики — права частина) -Dumeni (Думени), в центрі -Costiceni (Костичани), зправа (з точки зору геральдики — ліва частина) Pol-Vancicăuți (Новоіванківці). Під стрічку грона винограду (по бокам білого, в центрі чорного). Під стрічку поверх винограду герби сіл що входять до складу старостинського округу, кожен герб під свою назву. Опис гербів дивись нижче. Над гербовим щитом біла стрічка із назвою на румунської мові (рідна мова більшості населення) — Costiceni (Костичани). Вінчає всю гербову композицію мурова корона. На короні золотий (жовтий) православний хрест — як символ що більшість мешканців громади православні християни.

Більше інформації колір, RGB ...
Thumb
Герб старостату Костичани
Thumb
Малий герб старостату Костичани

Проєкти гербів сіл Костичанівського старостату

Герб села Костичани

Герб села Костичани — це щит пурпурного (фіолетового) кольору — духовність та віра. В центрі щита в низу голова в анфас тура (дикого бика) жовтого (золотого) кольору — як символ праці, терпіння та родючості, також корова завжди була годувальниця селян. Над головою між рогами корона золотого (жовтого) кольору. Корона як символ що  село Костичани колись мало окремі органи місцевого врядування (прімарії, сільської ради тощо) а зараз починаючі з 1951 р. утворюють спільну громаду. Також в центрі зверху в низ розташовано золотий (жовтий) православний хрест — як символ що більшість мешканців громади православні християни, кадуцій — як символ медицини та відкрита книга — джерело знань. Ці елементи символізують також: церкву Св. Миколая, лікарня та ліцей ім. Іона Ватаману. На верху по кутам розташовані геральдичні фігури золотого сонця та  срібного молодого півмісяця як символ що живимо із надією що життя у нашому селі буде стільки скільки буде сонце та місяць на небі. В низу щита напис золотого кольору 1581 — рік першої письмової згадки села Костичани.

Thumb
Герб села Костичани
Герб села Думени

Герб села Думени — це щит розтинний навпіл (поділений вертикально) на дві частини. Ліва частина (з точки зору геральдики — права частина) щита блакитного кольору — що символізує вірність, чесність, шляхетність, лицарські чесноти, бездоганність. Права частина (з точки зору геральдики — ліва частина) синього кольору –  що символізує родючі води ріки Прут та річок Черлена (Черніла) та Глодос, від яких залежала життя мешканців села. В центрі щита в низу голова в анфас тура (дикого бика) жовтого (золотого) кольору — як символ праці, терпіння та родючості, також корова завжди була годувальниця селян. Над головою між рогами корона золотого (жовтого) кольору. Корона як символ що  село Думяни колись мало окремі органи місцевого врядування (прімарії, сільської ради тощо) а зараз починаючи з 1951 р. утворюють спільну громаду. Також в центрі зверху відкрита книга — джерело знань та скрипічний ключ. Ці елементи символізують також: колишню школу в селі Думени та Костичанівську музичну школу яка знаходиться в селі Думени. В самий низ під головою тура 3 хвилясті лінії синього кольору на білому тлі — що символізує родючі води ріки Прут та річок Черлена (Черніла) та Глодос. На верху по кутам розташовані геральдичні фігури золотого сонця та  срібного молодого півмісяця як символ що живимо із надією що життя у нашому селі буде стільки скільки буде сонце та місяць на небі. В низу щита напис золотого кольору 1443 — рік першої письмової згадки села Думени.

Thumb
Герб села Думени
Герб села Новоіванківці (Пол-Ванчікауць)

Герб села Новоіванківці (Пол-Ванчікауць) — це щит розтинний навпіл (поділений вертикально) на дві частини. Ліва частина (з точки зору геральдики — права частина) щита блакитного кольору — що символізує вірність, чесність, шляхетність, лицарські чесноти, бездоганність. Права частина (з точки зору геральдики — ліва частина) зеленого кольору –  що символізує родючі землі, від яких залежить життя мешканців села. В центрі щита в низу голова в анфас тура (дикого бика) жовтого (золотого) кольору — як символ праці, терпіння та родючості, також корова завжди була годувальниця селян. Над головою між рогами корона золотого (жовтого) кольору. Корона як символ що  село Новоіванківці (Пол-Ванчікауць)  колись мало окремі органи місцевого врядування (прімарії, сільської ради тощо) а зараз починаючи з 1951 р. утворюють спільну громаду. В самий низ під головою тура темно-зелений пагорб — старовинний скіфський  курган відомий під назвою «Могила Турка» (Movila Turcului)  із двома бойовими піками з червоними прапорцями часів Штефана Чел Маре — як зв'язок з одною з прізвиськ території села Резешаска (Răzășasca), тобто територія що належала разешам (Резешами в Молдавському князівстві називали також осіб, які брали участь у військових діях, але не перебували у володінні держави (господаря). Зазвичай робили це на релігійному ґрунті — боролися за православну віру. Іноді в нагороду за заслуги і підтримку у війнах пани дарували землі або державні посади, також це символизує колишню прикордонну заставу. Також в центрі зверху відкрита книга — джерело знань, цей елемент символізує також колишню школу в селі Пол-Ванчікауць. На верху по кутам розташовані геральдичні фігури золотого сонця та срібного молодого півмісяця як символ що живимо із надією що життя у нашому селі буде стільки скільки буде сонце та місяць на небі. В низу щита напис золотого кольору 1859 — рік першої письмової згадки села Пол-Ванчікауць.

Thumb
Герб села Новоіванківці
Більше інформації колір, RGB ...


Проєкт гімну Костичанівского старостинського округу

Аудіофайли з оркестровим виконаннем гімна села на порталі YouTube:

Виконавець духовий оркестр Костчанівської Музичної школи, дирижер Доголич Іван Михайлович

Слова та музика гімну

ODĂ SATULUI NATAL

Thumb
Гімн села (старостату) Костичани
Thumb
Автор слов та музики гімну Савка Деомід Іванович
  • Răzeșii lui Ștefan Ți-au fost dat ființă;

Răzeșii lui Vodă — de neam moldoveni

Ți-au dat și un nume, să-l porți cu credință,

Ți-au dat frumos nume de sat Costiceni.

  • Ne ești Vatră Sfântă, ești floare aleasă-n

Cununa de sate a scumpei țări;

Ai școală, biserici și case frumoase,

Livezi înflorite ai în primăveri.

  • În partea de-amiază stau maluri sfințite

De Prut cu agheasma ce curge din munți,

De cealaltă parte cresc holde-ngrijite

De harnici flăcăi și de vârstnici cărunți.

  • Ai tăi bravi feciori au brațe de aur,

Sunt meșteri la toate și sunt virtuoși;

Au pâine pe masă și tihnă în casă,

De viața prosperă ei sunt bucuroși.

  • Și graiul cel dulce din veacuri ne-aduce

În casele noastre cuvântul sonor:

Roș-Galben-Albastră e Flamura noastră,

E Flamura Sfântă — i Drapel Tricolor!

  • Slavă Ție, Costiceni!

Veșnic să trăiești!

Veșnic — tânăr și frumos,

Să nu îmbătrânești!

Слова та музика (редактованна версія 2018 р.)

Савка Деомід Іванович

#biblio2024

Бібліографичні джерела

Зовнішні джерела

Примітки

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads