Красні Ворота (станція метро)

55°46′07″ пн. ш. 37°39′00″ сх. д.

Красні ворота
Московський метрополітен Сокольницька лінія
Загальні дані
Тип	Пілонна трисклепінна
Глибина закладення	32,8 [1] м
Проєктна назва	Красноворотська площа, Красноворотська
Стара назва	Красні ворота (до 29 травня 1962), Лермонтовська (до 25 серпня 1986)
Кількість	1
Тип	острівна
Форма	пряма
Дата відкриття	15 травня 1935
Архітектор(и)	І. О. Фомін , співавтор М. М. Андріканіс
Архітектор(и) вестибюлів	М. О. Ладовський[en] (південний), О. М. Душкін (північний)
Інженер(и)-конструктор(и)	А. Ф. Денищенко
Будівельник(и)	Шахта №21-22 (БМУ-5) і Будівництво №8 (БМУ-8) Мосметробуда
Пересадка на	А: с633, Б, т24, н15
Виходи до	обидві сторони Садового кільця, площа Красні ворота, Каланчевськая вулиця, Нова Басманна вулиця, Боярський провулок, Хоромний тупик
Час відкриття	05:30
Час закриття	01:00
Код станції	007

Сокольницька лінія

п о р Легенда Оборотний тупик Бульвар Рокосовського ТЧ-13 «Черкізово» Черкізовська заділ під ССГ до ВКЛ заділ під ССГ до АПЛ Преображенська площа Преображенський метроміст через річку Яузу Оборотні тупики Сокольники Красносільська ТЧ-1 «Північне» Оборотний тупик Комсомольська  +зал +зал +зал +зал Красні Ворота Чисті пруди Луб'янка Охотний ряд відгалуження на ФЛ Бібліотека імені Леніна Кропоткінська Парк культури Оборотні тупики ССГ до КЛ Фрунзенська Спортивна гейт в Метро-2 (Д-6) Лужнецький метроміст Воробйові гори р. Москва Університет Оборотні тупики Проспект Вернадського Південно-Західна Тропарьово Оборотний тупик Рум'янцево Салар'єво Оборотні тупики Філатов Луг Прокшино Вільхова Новомосковська ТЧ «Столбово» Потапово Оборотний тупик

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Красні ворота (значення).

«Кра́сні Воро́та» (рос. Красные Ворота) — станція Сокольницької лінії Московського метрополітену. Відкрита 15 травня 1935.

Розташована між станціями «Комсомольська» і «Чисті пруди», на території Красносільського району Центрального адміністративного округу Москви^[2]

Історія

Станція відкрита 15 травня 1935, у складі першої пускової черги Московського метрополітену — «Сокольники» — «Парк культури» з відгалуженням «Охотний ряд» — «Смоленська». Названа по площі Красні Ворота.

Під час Німецько-радянської війни на станції був обладнаний командний пункт керівництва і оперативно-диспетчерського апарату Народного комісаріату шляхів сполучення^[3]. тому поїзди на цій станції не зупинялися, перон відгородили від колій високою фанерною стіною.

Проект станції здобув Гран-прі на Міжнародній всесвітній виставці у Парижі.

На станції у 1952, почав роботу перший в московському метро турнікет, а 28 липня 1959 вперше випробуваний турнікет, заснований на принципі вільного проходу.

Вестибюлі і пересадки

• 
  Північний вестибюль. 1 грудня 2009
• 
  Світильники північного проміжного вестибюля. 1 грудня 2009
• 
  Малий ескалатор північного вестибюля. 1 грудня 2009

Станція має два наземні вестибулі^[4], розташованих по різні боки Садового кільця, крім Садового кільця, через них можна вийти на Нову Басманну вулицю, площу Красні ворота, Каланчовську вулицю, Боярський провулок.

Перший (південний, що знаходиться всередині Садового кільця) вестибюль було споруджено у 1938 (архітектор — М. О. Ладовський); зовні має чотири вкладених один в одну арки, під якими знаходиться вхід.

Північний вестибюль (архітектор — О. М. Душкін) було відкрито 31 липня 1954 при будівництві 138 м висотного будинку на Лермонтовській площі, вестибуль знаходиться всередині будівлі.

Пересадки

• Автобуси: с633, Б, т24, н15

Технічні характеристики

Конструкція станції — пілонна трисклепінна (глибина закладення — 32.8 м^[1]). Споруджена за індивідуальним проектом гірничим способом з оправою з монолітного бетону.

Колійний розвиток

Станція без колійного розвитку.

Оздоблення

У декорі станції повторюється мотив воріт — декоративні ніші в пілонах, склепінні проходи між пілонами, проходи до ескалаторів, склепіння центрального залу.

Основні поверхні пілонів оздоблені мармуризованим вапняком червоно-бурого і м'ясисто-червоного кольору у приглушених барвах з грузинського родовища Стара Шроша. Декоративні ніші на пілонах оброблені світлим, сіруватим, грубозернистим уральським мармуром родовища Коєлга.

Колійні стіни оздоблені золотаво-жовтим, жовтувато-рожевим кримським вапняком мрамуризованого родовища Біюк-Янка.

Підлога центрального залу викладено в шаховому порядку плитами з чорного і сірого граніту (раніше покриття було викладено керамічною плиткою).