Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Російський імперіалізм
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Російський імперіалі́зм — державницька ідея, згідно якої Росія може існувати тільки у формі імперії, а також державна політика Росії в різних історичних фазах її існування (Великого князівства Московського, Московського царства, Російської імперії, СРСР, Російської Федерації), спрямована на підкорення завойованих народів та завоювання нових територій, встановлення політичного й економічного контролю над іншими державами[1].


Російський імперіалізм, як державна політика, базується на ідеологічних кліше, створених для обґрунтування «права зверхності», «обраності», «святості Русі», «захисту православ'я», «старшості», «залучення до цивілізації», «захисту миру та знедолених», «вищості російської культури», протистояння «ворожому оточенню». Історично, російський імперіалізм є спадкоємцем культури влади Золотої Орди: концентрація влади в одних руках, відкидання договорів, насильство[2]. Сучасна імперіалістична політика Росії спирається, перше за все, на нехтування цивілізаційних цінностей, а в окремих випадках — також на військову або економічну перевагу над сусідніми державами або народами.
Основними шляхами закріплення Московії/Росії на захоплених територіях є військова присутність, силовий (поліцейський) тиск, створення розбрату на окупованих територіях, ідеологічне обґрунтування (пропаганда), знищення національних культур, політика русифікації і штучної зміни демографічного складу.
Remove ads
Російський імперіалізм за часів Московського князівства і Московського царства
Узагальнити
Перспектива
1277 року московський князь Данило Олександрович отримав ханський ярлик на удільне князівство в складі Великого князівства Владимирського. Москва на ті часи ще невелике, нічим непримітне містечко. Але князі московські — «сміливі хижаки» як про них пише російський історик В. О. Ключевський — «пильно спостерігають за тим, що відбувається навколо, уважно виглядають, що погано лежить і прибирають це до рук». Перший московський князь Данило, за розповіддю літописця, зненацька напав на свого рязанського сусіда князя Костянтина, переміг його «якоюсь хитрістю», тобто обманом, узяв його в полон і забрав у нього Коломну. Син цього Данила Юрій в 1303 р, напавши на іншого сусіда, князя Можайського, також взяв його в полон і захопив Можайський уділ, потім убив батькового бранця Костянтина і утримав за собою Коломну. Так збільшувалась міць, значення, а головне територія Великого князівства Московського. Серед способів розширення найчастіше зустрічаємо пряме військове захоплення. Багато землі Москва придбала при допомозі Орди. В Карамзіна знаходимо, що «Москва зобов'язана своєю величчю ханам». Московські князі по відношенню до татар, вважали вигіднішим діяти «смиренною мудрістю», тобто підлабузництвом і грошима, а не збройно. Ніхто з князів частіше московських не їздив на поклон до хана-царя. Завдяки своєму таланту «умздити» московський князь Калита, по генеалогії молодший серед своєї братії, добився старшого великокняжого столу. Застосовуючи наговори, московські князі не раз накликали на інші князівства каральні загони татар, а після цього розорені землі скупляли за безцінок.
Таким чином більшу частину своїх земель московські князі придбали силою та хитрістю, а не по стародавньому звичаю та праву. Перебуваючи фактично в складі Золотої Орди Велике князівство Московське захопило більшість північно-східних князівств колишньої Київської Русі.
Після розпаду Золотої Орди Московія, як її колишній улус, поставила собі за мету захопити решту улусів. Першим на черзі було Казанське ханство. У 1547—1548 та 1549—1550 роках Іван IV Грозний здійснив два невдалі походи на Казань. 1552 року відбувся третій похід на Казань, яка, незважаючи на відчайдушній опір, була взята. Місто було розграбоване і спалене, його мешканці вбиті або забрані в полон. Війна закінчилася анексією Казанського ханства і всіх підконтрольних йому територій. Московія приєднала все Середнє Поволжя. Іван IV Грозний прийняв титул «царя казанського» і став правителем чувашів, башкир, удмуртів, мордви, марійців. Після знищення Казанського ханства почалася колонізація нових земель та русифікація народів Надволжя, що призвело до зміни етнічної карти регіону. Проти московського панування народи Надволжя неодноразово піднімали повстання, які жорстоко придушувалися. Інші колишні улуси Золотої Орди (Астраханське ханство, Сибірське ханство, Велика Ногайська Орда) також були завойовані й приєднані Московією.
Російські козаки і служилі люди поступово просувалися на схід переважно водними шляхами аж до Тихого океану. Підкорення Сибіру або «мирна» колонізація відбувалася наступним чином. Озброєний загін козаків «землепроходців», вступивши в чергову місцевість, населену туземцями, пропонував їм підкоритися Білому царю і платити ясак. Як правило це викликало обурення і тоді справа вирішувалася зброєю. Росіяни були озброєні вогнепальною зброєю, яка місцевим народам наразі була невідома. Для закріплення на нових землях будували остроги з постійною збройною залогою. Все доросле населення чоловічої статі записувалося в так звані ясачні списки, по яким збирали ясак — натуральний податок, як правило пушниною. Слідом за військом йшли адміністратори, купці, поселенці й духовенство. Як свідчать дослідження Ядрінцева Н. М., російська експансія в Сибір обернулася для корінних народів Сибіру зубожінням, поширенням пияцтва, занепадом культури та національних традицій, поширенням епідемій раніше невідомих хвороб, загальним зменшенням чисельності; деякі народи (мотори, камасинці та інші) вимерли.
В 1654 році між московським царським урядом і українською козацькою старшиною було укладено угоду відому під назвою Березневі статті або Переяславський договір. Згідно з цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом, власні збройні сили (60-тисячні козацькі війська), місцеве право, невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину. Серед істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Московією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Московії чи їх возз'єднання. Незважаючи на це, саме з цього договору почалося захоплення Москвою українських земель. 1667 року Московське царство за спиною України підписало з Річчю Посполитою Андрусівське перемир'я. Цей договір закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну і Лівобережну Україну. Підписання Андрусівського перемир'я порушувало умови Переяславської ради та інших договорів з українськими гетьманами і фактично скасовувало Березневі статті 1654 року.
Remove ads
Російський імперіалізм за часів Російської імперії
Узагальнити
Перспектива
1721 року московський цар Петро I прийняв титул Імператора Всеросійського, а Московське царство було перейменовано на Російську імперію. Російська експансія продовжувалася.
Remove ads
Російський імперіалізм за часів СРСР
Узагальнити
Перспектива
Радянська політологія розглядала поняття «Російський імперіалізм» виключно в контексті марксистського вчення про імперіалізм — як вищу форму капіталізму. Тим не менше, політика Російської РФСР щодо народів СРСР та політика СРСР щодо сусідніх держав була направлена на утримання та поширення панування Росії, її діячі відкрито проголошували курс на роздмухування «світової пролетарської революції» Радянська ідеологія продовжувала месіанство панславізму, який виділяв Росію як особливу націю[4].
Після перемоги у Громадянській війні більшовики, з метою привернення на свій бік національних еліт, взагалі широких мас національних регіонів, деякий час (приблизно 1923—1932 рр.) проводили політику «коренізації» (залучення до керівництва радянськими партійними та господарськими структурами національних кадрів, показова підтримка місцевих мов, культур), на місці Російської імперії було навіть створено «союз» формально самостійних і автономних республік, але реальне керівництво завжди здійснювалось з московського Кремля, а на зміну «коренізації» незабаром прийшла русифікація. Радянський Союз проводив внутрішній колоніалізм у Центральній Азії[5].
Після певного укріплення СРСР, подолання кризових явищ, наслідків Громадянської війни, московське керівництво на чолі з ВКП(б) та Йосипом Сталіним суттєво наростило військову міць і продовжило політику захоплення сусідніх країн.
23.08.1939 між СРСР та Німеччиною був укладений пакт, відомий нині як «Пакт Молотова — Ріббентропа». Таємним протоколом до Пакту визначались радянські та німецькі «сфери впливу» в Північній та Східній Європі.
У Другу світову війну СРСР вступив на боці гітлерівської Німеччини, напавши зі сходу на Польщу через 17 діб після нападу не неї Німеччини. В результаті у вересні Польщу було розділено, і в СРСР оголосили про «приєднання Західної України і Західної Білорусі». На наступному етапі СРСР вимусив країни Балтії в жовтні 1939 року дати згоду на розміщення радянських військових баз. Фінляндія відмовилась від вимог СРСР (у тому числі і територіальних), через що СРСР розв'язав проти неї неоголошену війну (1939—1940 р.), внаслідок якої захопив друге місто Фінляндії — Виборг і прилеглі території. Вже влітку 1940 року СРСР повністю окупував і анексував Латвію, Литву та Естонію, оформивши захоплення як «добровільний вступ до СРСР». Також влітку 1940 року СРСР окупував північну Буковину і Бессарабію, вимусивши Румунію визнати цей факт. Таким чином СРСР заволодів більшістю територій, втрачених Російською імперією під час Першої світової і Громадянської війн.
За результатами Другої світової війни СРСР остаточно закріпив за собою території, захоплені у 1939—1940 роках, а також опанував частину німецької Східної Прусії з Кенігсбергом і Закарпаття (до 1938 належало Чехословаччині, у 1938—1945 — було відторгнуто Угорщиною), японські Південний Сахалін і Курильські острови. Також під час Другої світової війни, 11.10.1944 до СРСР було приєднано союзницьку Тувинську Народну Республіку в центрі Азії, на яку також претендував Китай.
Одночасно СРСР отримав можливість розмістити свої війська у деяких країнах Східної Європи (НДР — ГРВН; ПНР — ПнГВ, ЧССР — ЦГВ, УНР — ПдГВ), встановити і підтримувати підконтрольні режими. Будь-які спроби позбутися радянської «опіки» жорстоко придушувались за допомогою армії. В наступному СРСР активно підтримував різноманітні прокомуністичні рухи у багатьох країнах світу, що призвело до встановлення в деяких країнах дружніх соціалістичних режимів (Куба, В'єтнам, тощо), тривалих громадянських війн (Ангола, Мозамбік, Нікарагуа), численних людських втрат. Підтримка виражалась у фінансуванні, наданні сумнівних кредитів, поставках озброєнь, надсиланні військових «спеціалістів», «радників», укладанні економічних угод, далеко не завжди вигідних для СРСР, дипломатичній підтримці у світі. У 1979 р. СРСР на підтримку «дружнього» режиму прямо ввів війська в іншу країну — Афганістан. Окупація країни і боротьба з місцевим населенням викликала різкий осуд міжнародної спільноти, певні санкції і в підсумку стала одним із факторів, які призвели до краху Радянського Союзу.
Remove ads
Сучасний російський імперіалізм та демократія
Узагальнити
Перспектива
Російський письменник Андрій Бітов відзначає, що одразу після розпаду СРСР, ще тоді, коли Росія тягнулася до Європи, «ностальгія по ворогу була проявлена відразу, в тому числі ліберальним, інтелектуальним нібито середовищем»[6].
В січні 1994 р. французька газета «Ле-Монд» опублікувала копію карти Європи майбутнього, яку Жириновський вручив шведському дипломату, який відвідав штаб-квартиру ЛДПР. Це був план європейського перекроювання. Західна половина Польщі відходить до Німеччини, до якої до того ж приєднуються Австрія, Чеська Республіка та Словенія, повертається Східна Пруссія з Кенігсбергом. Росія вбирає в себе Україну (від якої відрізається і передається Польщі неабиякий шматок, включаючи Львів), Білорусь, три балтійські держави, а також Словаччину. Відновлюється «Велика Болгарія» за рахунок поглинання колишньої югославської Македонії та територій, що відриваються від Туреччини, Греції та Румунії. Те, що залишається від колишньої Югославії, ділиться між Сербією та Хорватією, ще одна частина Румунії віддається Угорщині. Задуми Жириновського, зауважує газета, не просто плід уяви, бо вони відтворюють елементи реальної карти Європи, якою вона була приблизно п'ятдесят років тому.[7]
Білорус Зенон Позняк визначає російський імперіалізм як такий, що будь-який політичний діяч Росії є імперіалістом:
![]() |
Жодної принципової різниці між паном Жириновським і панами Козирєвим, Гайдаром, Черномирдіним, Шумейко, Собчаком, Явлінським і іншими в політичному сенсі, я вважаю, немає. Є різниця тільки в темпераменті, рівні культури й у поведінці. Жириновський в юродивій формі говорить те ж саме, що говорять і роблять його номенклатурно-демократичні опоненти[8]. |
![]() |
Яскравим підтвердженням визначення російського імперіалізму від Зенона Позняка та ілюстрацією його ординської суті — неповаги до договорів у сучасній російській державі — є заява «російського демократа» Гаврила Попова, яку він зробив влітку 2015 року, під час російської агресії в Україні стосовно порушення Росією норм міжнародного права:
![]() |
Кореспондент: Ельцинская (Россия) подписала Большой договор с Украиной, а Россия Путина постоянно подтверждала эти решения, говорила, что они в силе, подписывала новые договоры. У нас международное право должно нарушаться всегда? Гавриил Попов: Я это международное право правом считать не хочу.[9]. |
![]() |
Можновладці Російської Федерації пропагують окупацію всіх суверенних держав колишнього СРСР[10].
Для проведення своєї політики на територіях СНГ Росія створювала на чолі з собою різноманітні «союзи», зокрема, ОДКБ, Митний союз.
Під різними приводами Росія розпалила збройні конфлікти у різних точках колишнього СРСР і фактично окупувала деякі регіони:
- Придністров'я (ПМР, Молдова), 1992 р.
- Абхазія (Грузія), 1992—2008 р.
- Південна Осетія (Грузія), 1992—2008 р.
На початку 2014 року Росія, скориставшись розвалом української армії, захопила Крим (лютий-березень 2014 р.) і офіційно анексувала його (18.03.2014), а незабаром (з березня-квітня 2014 р.) почала розігрувати подібний сценарій і на сході України. В результаті навколо Донецька і Луганська утворені т. зв. «ДНР» та «ЛНР», які існують тільки завдяки військовій, політичній і фінансовій підтримці Росії.
У відповідь на дії Росії провідні країни Заходу підтримали Україну і ввели проти Росії секторальні санкції.
Після 2014 р. експерти зазначали небезпеку поширення «руського миру» на регіони північного Казахстану.
Після фактичної делегитимізації Президента Білорусі О.Лукашенка внаслідок сумнівної перемоги на виборах у 2020 р. посилились процеси, спрямовані на поглинання Росією Білорусі під ширмою створення «Союзної держави».
Вторгнення Росії в Україну є проявом сучасного російського імперіалізму.
Remove ads
Див. також
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Російський імперіалізм
- Російська експансія
- Список держав, знищених внаслідок московської (російської) експансії
- Антиросійські виступи
- Російський націоналізм
- Загальноросійська ідея
- Рускій мір
- Теорія офіційної народності
- Третій Рим
- Чорна сотня
- Русифікація
- Русифікація України
- Інтернаціоналізм чи русифікація?
- Репресії в Україні 1972
- Рашизм
- Путінізм
- Росія — батьківщина слонів
- Імперіалізм
- Американський імперіалізм
- Британський імперіалізм
Remove ads
Примітки
Джерела та література
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads