Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Список переможців чемпіонату Іспанії з футболу
стаття-список у проєкті Вікімедіа З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Історія іспанського футболу розпочалася в Країні Басків. Більбао був у той час найважливішим портом країни, куди приїздили британські моряки і робітники, які влаштовувалися працювати на підприємства вугільної промисловості регіону. Пропагандистами футболу також були іспанські студенти, які навчалися на Британських островах. Перший футбольний клуб виник в іншій частині країні: в Уельві, адміністративному центрі однойменної провінції, два шотландських лікарі Александр Маккей і Роберт Рассел Росс заснували «Рекреатіво» (23 грудня 1889 року)[1]. Через місяць в Андалусії була створена «Севілья». Саме ці дві команди провели і перший матч 8 березня 1890 року (2:0 на користь «Севільї»)[2].

Через соціально-економічні і політичні суперечності між центром і регіонами єдиним загальноіспанським змаганням протягом майже тридцяти років був національний кубок. А решту часу клуби проводили в регіональних турнірах. У цей час переможцями кубка були команди з Країни Басків, а також «Реал Мадрид» і «Барселона». У сезоні 1927/28 національна федерація організувала турнір — Кубок клубів-чемпіонів — який вважається попередником загальноіспанської ліги. До участі були запрошені всі володарі кубка: «Барселона», «Атлетік» (Більбао), «Реал Сосьєдад» (Сан-Себастьян), «Аренас» (Гечо), «Реал» (Мадрид) і «Реал Уніон» (Ірун). Першими фінішували каталонці, з відривом у чотири очки від команди з Більбао[3].
1928 року була створена загальнонаціональна професіональна футбольна ліга, яка наступного року провела перший чемпіонат. Його учасниками стали чотири баських клуби — «Аренас» (Гечо), «Атлетік» (Більбао), «Реал Сосьєдад» (Сан-Себастьян), «Реал Уніон» (Ірун); три з Каталонії — «Барселона», «Еспаньйол», «Еуропа»; два зі столиці — «Реал», «Атлетік», а також «Реал» (Сантандер), який потрапив до еліти через сито квалікаційного турніру[4]. Першим чемпіоном Прімери стала «Барселона», яку очолювали англієць Джеймс Белламі і місцевий фахівець Рома Форнс. Найбільш відомим гравцем того складу був нападник Хосеп Самітьєр. Голкіпер Ференц Платтко згодом став відомим тренером[5].
Протягом наступних сезонів домінував «Атлетік» (Більбао), який мав найсильнішу в лізі лінію нападу: Горостіса, Бата, Лафуенте, Ірарагоррі і Чіррі II. Баски чотири рази ставали чемпіонами і двічі віце-чемпіонами. Дві перемоги у турнірі здобув мадридський «Реал», кольори якого захищали воротар Рікардо Самора, основні захисники національної збірної Хасінто Кінкосес та Сіріако Еррасті, бомбардир Мануель Оліварес і баски — брати Луїс та Педро Регейро. У сезоні 1934/35 найсильнішою командою Прімери став «Бетіс», у складі якого грали учасник чемпіонату світу-1934 Сімон Лекуе і голеадор Вікторіо Унамуно.
У липні 1936 року в Іспанії розпочалася громадянська війна. Протягом трьох років проводилися лише регіональні змагання, серед них найбільш солідними за складом учасників була Середземноморська ліга. Мадридський «Реал» також мав намір стати одним з учасників, але це не вдалося зробити через протидію одного з клубів, керівництво якого вважало, що поява столичного гранда значно зменшить доходи команди[6].
Восени 1939 року стартував перший повоєнний чемпіонат. У роки війни багато футболістів завершили виступи або виїхали за кордон і грали за команди Мексики, Франції, Аргентини та інших країн. Зокрема, «Атлетік» (Більбао) залишився без Грегоріо Бласко, Анхеля Субієти, Леонардо Сілауррена, Хосе Мугерси і Хосе Ірарагоррі: «Реал» (Мадрид) — без братів Регейро, Еміліо Алонсо, Сіріако Еррасті і Рікардо Самори: «Барселона» — без Рамона Сабало, Педро Аресо[es], Марті Вентольри, Елемера Беркеші, Хосепа Райча[en], Доменека Балманьї, Хуліо Мунльока[de] і Енріке Фернандеса. Федерація зробила вимушену заміну серед учасників Прімери: невдачі дошкуляли «Ов'єдо» — багаторічний лідер колективу Ісідро Лангара поїхав виступати за аргентинський «Сан-Лоренсо», а під час боїв вщерт був зруйнований стадіон клубу. Місце в еліті зайняв столичний «Атлетіко», який у підсумку став переможцем[7][8].
Потім на провідні позиції вийшли «Валенсія» і «Барселона». Левантійці відбудували зруйнований під-час війни стадіон, запросили для підсилення складу кількох басків і за шість років здобули три чемпіонських титули. П'ятірку нападників «Валенсії» називали «електричною лінією» і до неї входили Епі, Амадео, Мундо, Асенсі і Горостіса, а ворота захищав кіпер збірної Ігнасіо Ейсагірре[9].
Для каталонців перші повоєнні роки були тяжкими. 1939 року поліція відкрила на клуб кримінальну справу. Організатор поїздки на американський континент Россенд Кальвет отримав вісім років дискваліфікації, а інші учасники турне були відсторонені від футбола на два роки. Але поступово стан справ покращувався: з-за кордону поверталися гравці, у яких закінчився термін дискваліфікації, вихованець клубу Сезар Родрігес стає лідером лінії нападу. Окрім того, були запрошені Хосеп Сегер і Маріано Гонсальво (один із трьох братів, які грали в команді, більше відомий як Гонсальво ІІІ)[8]. Вдалим виявилося запрошення не посаду тренера Енріке Фернандеса, пррихильника атакувального футболу, який надав великої уваги тактичній і психологічній підготовці гравців. Разом із наступним тренером, Фердинандом Даучиком, прийшов Ладислав Кубала і став лідером «Барселони» на наступні десять років. Вже в першому сезоні з Кубалою команда здобула перемоги у всіх турнірах: чемпіонаті, національному кубку, Латинському кубку, Кубку Мартіні Россі і Кубку Еви Дуарте[10].
У тому ж 1952 році «Реал» св'яткував своє 50-річчя і організував турнір за участю шведського «Норрчепінга» і колумбійського «Мільйонаріоса». Кращим футболістом південоамериканського клубу був аргентинець Альфредо Ді Стефано, якого Сантьяго Бернабеу запросив до Мадрида. Але «Білу Стрілу» бажала бачити у своєму складі і «Барселона», яка домовмилася з «Рівер Плейтом», з яким у Ді Стефано був чинний контракт. Далі була майже детиктивна історія за участю ФІФА, національної футбольної федерації і уряду Іспанії. Влітку 1953 року аргентинець отримав дозвіл грати за «Реал» і ця дата вважається початком великої ери столичного колективу. У середині 50-х починають свою історію єврокубкові турніри; «Реал» здобуває перемоги у п'яти перших розіграшах Кубка європейських чемпіонів[11]. Намагається не відставати на євроарені і «Барселона», яка виграє Кубок ярмарків і Кубок кубків. Але у внутрішніх турнірах боротися зі столичним грандом ставало все складніше[12].
1963 року федерація заборонила іноземцям грати за іспанські клуби. Після скасування заборони «Барселона» уклала угоду з Йоганом Кройфом, володарем «Золотого м'яча» 1971 і 1973 років[13]. Але навіть його присутність у складі дала змогу каталонському клубу потіснити «Реал» з вершини лише в одному сезоні[14].
На початку 80-х про себе нагадали баски: «Реал Сосьєдад» і «Атлетік» поспіль виграли чотири турніри, але потім знову на перші ролі вийшов «Реал» з Еміліо Бутрагеньйо, Хорхе Вальдано, Уго Санчесем, Карлосом Сантільяною у складі[12].
1988 року до Барселони, вже як тренер, повернувся Йоган Кройф. Він створив команду, яка домінувала в іспанському футболу протягом чотирьох років і надалі постійно веде боротьбу з «Реалом» за перше місце. «Валенсії», «Атлетіко» і «Депортіво» інколи вдається потіснити великий дует грандів іспанського футболу, але зазвичай вони ведуть боротьбу за третє місце[12].
Remove ads
Скорочення
Примітка: До списку внесені гравці, які виходили на поле бодай в одному матчі переможного турніру.
1929—1936
Узагальнити
Перспектива
- 1929/30 — «Атлетік» (Більбао) став першим іспанським клубом, який в одному сезоні здобув перемоги у чемпіонаті і кубку країни.
- 1929/30 — чемпіон забив 63 м'ячі у 18 іграх (в середньому 3,50 гола за матч).
- 1929/30 — різниця забитих і пропущених м'ячів у переможців склала 35 пунктів (63—28)
- 1930/31 — три команди набрали однакову кількість очок: «Атлетік» (Більбао), «Расінг» (Сантандер), «Реал Сосьєдад» — по 22. За додатковими показниками чемпіоном стала команда з Більбао.
- 1930/31 — чемпіон забив 73 м'ячі у 18 іграх (в середньому 4,06 гола за матч).
- 1930/31 — різниця забитих і пропущених м'ячів у переможців склала 40 пунктів (73—33)
- 1931/32 — за весь турнір «Мадрид» не зазнав жодної поразки.
- 1931/32 — столична команда стала першою, яка пропустила менше одного гола за матч: 15 у 18 іграх (в середньому — 0,83).
- «Барселона» (1928/29)
- «Атлетік» (1930/31)
Remove ads
1940—1950
Узагальнити
Перспектива
- 1941/42 — «Валенсія» забила 85 м'ячів у 26 іграх; стала кращою за результативністю і різницею забитих та пропущених м'ячів в одному сезоні (+46).
Remove ads
1951—1960
Узагальнити
Перспектива
Remove ads
1961—1970
Узагальнити
Перспектива
- Гравець «Реала» Хенто
- «Реал Мадрид» (1964)
- Гравці «Реала» Ді Стефано і Пушкаш
Remove ads
1971—1980
Узагальнити
Перспектива
- Тренер «Реала» Муньйос
- Гравець «Барселони» Кройф зі своєю донькою Шанталь
Remove ads
1981—1990
Узагальнити
Перспектива
- 1989/90 — «Реал Мадрид» став кращим за результативністю в одному сезоні: 107 забитих м'ячів.
- Луїс Арконада (1981)
- Уго Санчес (1988)
Remove ads
1991—2000
Узагальнити
Перспектива
- 1993/94 — «Барселона» і «Депортіво» (Ла-Корунья) набрали однакову кількість очок. За додатковими показниками чемпіоном стали каталонці.
Remove ads
2001—2010
Узагальнити
Перспектива
- 2009/10 — «Барселона» встановила рекорд по різниці забитих і пропущених м'ячів — 74 пункти (98—24). Наступного сезону каталонці повторили це досягнення.
- «Реал Мадрид» (2007/08)
- «Барселона» (2008/09)
Remove ads
2011—2020
Узагальнити
Перспектива
- 2011/12 — «Реал Мадрид» забив 121 м'яч у 38 іграх; став кращим за результативністю і різницею забитих та пропущених м'ячів в одному сезоні (+89). «Реал Мадрид» також встановив новий рекорд за кількістю набраних очок (100) в одному сезоні, який складається з 38 матчей. Наступного сезону «Барселона» повторила це досягнення.
- Ліонель Мессі («Барселона»)
- Кріштіану Роналду («Реал» М)
Remove ads
2020—2025
Узагальнити
Перспектива
Remove ads
Статистика
Зведені клубні дані
Міста, в яких базуються чемпіони Іспанії з футболу
(число в дужках означає загальну кількість перемог для міста)
(число в дужках означає загальну кількість перемог для міста)
Гравці і тренери
Список переможців чемпіонату Іспанії, які здобували титул як гравці і тренери:
- Мігель Муньйос
- Альфредо Ді Стефано
- Жузеп Гвардіола
- Хаві Ернандес
- Луїс Арагонес
- Дієго Сімеоне
- Рікардо Замора
Примітки
Джерела
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads