Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (липень — вересень 2018)
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні з липня по вересень 2018 року.
Усі списки
Список загиблих з 1 липня до 30 вересня 2018 року
Remove ads
Втрати силових структур в тилу під час війни
Узагальнити
Перспектива
Михальчук Сергій Степанович, 02.11.1976, Річиця (Ратнівський район) Волинська область. Учасник АТО/ООС, 14 ОМБр. З лютого 2015 по травень 2016 проходив військову службу за мобілізацією. Взимку 2018 підписав контракт. Про смерть військовослужбовця повідомили 03.07.2018 у Ратнівській РДА. Дату, місце й обставини не зазначено — потребує уточнення, можливо помер у зоні проведення ООС (небойова втрата). 5 липня в Ратнівському районі оголошено День жалоби. Похований в с. Річиця[93].
Фалюн Віталій Григорович, 07.09.1972, Олександрія Кіровоградська область. Учасник АТО, 1 ОТБр. Закінчив Олександрійське ПТУ № 13 за спеціальністю машиніст екскаватора. Працював помічником машиніста екскаватора на вугільному розрізі «Верболозівський». Після армії працював на різних роботах, їздив на заробітки, торгував на ринку, таксував. В січні 2017 вступив на військову службу за контрактом. Пішов з життя 02.07.2018 у розташуванні військової частини в смт Гончарівське на Чернігівщині, — повішене тіло знайшли в покинутих військових будівлях поруч з частиною. Похований в Олександрії. Залишились батьки, брат, дружина та син, і донька від першого шлюбу[94].
Скус Олександр Дмитрович, 06.01.1976, Свинарка (Уманський район) Черкаська область. Мешкав в смт Бабанка. Учасник АТО/ООС, 54 ОМБр, старший сержант, механік-водій 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону. 2015 був мобілізований до Нацгвардії, командир гармати, виконував завдання в зоні АТО. 2016 підписав контракт, служив у в/ч А1588 командиром відділення такелажного взводу роти забезпечення, згодом перевівся до 54 бригади, брав участь у боях на Світлодарській дузі. Загинув унаслідок нещасного випадку 03.07.2018 на залізничній станції Коробочкине (Чугуївський район Харківська область), під час завантаження бронетехніки на залізничні платформи, — при наїзді дістав травми, що несумісні з життям. Попередньо встановлено, що причиною трагедії стало грубе порушення військовослужбовцем техніки безпеки при проведенні робіт. Поховання 6 липня в смт Бабанка. Залишились дружина, 20-річна донька та 12-річний син[95].
Пащенко Олександр Вікторович, 1982 р.н., Байбузи Черкаський район Черкаська область. Старший сержант, військовослужбовець автомобільної роти 1647-го окремого автомобільного батальйону, в/ч А0709 (Черкаси). Призваний на службу 29.03.2016. 04.07.2018 близько 15:00, на автошляху «Дніпро — Нікополь», на території Запорізького району військовий МАЗ під час перевезення військового вантажу потрапив у ДТП, — втрапив в яму, з'їхав у кювет і перекинувся на дах. Водій Пащенко, якого затисло в кабіні, від отриманих травм помер на місці; прапорщик на пасажирському місці дістав перелом ноги. Поховання в с. Байбузи. Залишилась дружина та двоє синів, 2010 і 2018 р.н.[96]
П'ятигорець Сергій Валентинович, 10.11.1971, Маріуполь Донецька область. Мешкав у м. Київ. Полковник, начальник служби з організації ремонту бронетанкового озброєння та техніки відділу бронетанкової техніки управління озброєння та техніки логістики Головного управління НГУ. Випускник Академії ВВ МВС України у Харкові (1993). Передчасно пішов з життя 05.07.2018. Залишилась дружина та двоє синів[97].
Глушак Дмитро Вадимович, 07.04.1977, Київ. Учасник АТО[98]. Підполковник поліції, заступник начальника управління — начальник відділу, Департамент технічно-оперативних заходів НПУ. З 1995 року працював у кримінальній поліції, був старшим уповноваженим в Оболонському райуправлінні, пізніше займав посаду заступника начальника одного з відділів, останнє місце роботи — департамент оперативно-технічних заходів[99]. Застрелений 05.07.2018 близько 14:00 у Києві на вулиці Щусєва, 18/14 (Шевченківський район) в а/м Hyundai, — вбивство з корисливих мотивів. Нападників було двоє, одного підозрюваного (має 5 судимостей за скоєння корисливо-насильницьких злочинів) затримано наступного дня, — він приїхав на зустріч за оголошенням про продаж золотого ланцюжка, сів на заднє сидіння, вбив чоловіка двома пострілами з пістолету ТТ і пограбував. Залишились батьки, дружина та 6-річний син[100].
Коханевич Сергій, 24 роки, Улянівка (Богодухівський район) Харківська область. Учасник АТО/ООС, 80 ОДШБр. В лютому 2017 вступив на військову службу за контрактом. Наприкінці червня 2018 повернувся з бригадою з фронту у ППД м. Львів. Помер 06.07.2018 під час планових занять з бойової підготовки в результаті зупинки серця. Залишилась мати та маленький син. Похований в рідному селі[101].
Тихоновський Валерій Тимофійович, 29.12.1978, мешканець м. Ужгород Закарпатська область. Учасник АТО, капітан, командир мінометної батареї 15 ОГПБ 128 ОГШБр. Звільнився з армії ще до війни. 2014 повернувся на службу, брав участь у боях за Дебальцеве до самого дня виходу з блокпосту «Балу». У 2016—2017 проходив службу в Ужгородському ОМВК на посаді старшого офіцера мобілізаційного відділення, з 2017 — в 15-му батальйоні. О 05:55 06.07.2018, під час бригадних тактичних навчань з бойовою стрільбою, на 233-му загальновійськовому полігоні в Рівненській області стався розрив міни в каналі ствола 120-мм міномета «Молот». Внаслідок вибуху загинули троє військовослужбовців, ще 9 дістали поранення. Основними версіями слідства є порушення військовослужбовцями правил проведення стрільб та поводження з мінометом та неналежний технічний стан міномета або міни. За фактом вибуху на Рівненському полігоні відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 414 КК України (порушення правил поводження з боєприпасами, що спричинило загибель і тілесні ушкодження кількох осіб). Слідчий експеримент показав, що найбільш ймовірною причиною є подвійне заряджання. 7 липня з бійцями попрощались побратими на Рівненському полігоні. Похований в Ужгороді на Пагорбі Слави. Залишились мати, дружина та донька[102][103].
Власов Дмитро Олегович, 10.07.1996, Ужгород Закарпатська область. Солдат, старший навідник міномету 1 мінометного взводу мінометної батареї 15 ОГПБ 128 ОГШБр. Єдиний син у батьків. 2017 закінчив УжНУ, факультет інформаційних технологій (бакалавр), і за власним бажанням вступив на військову службу. О 05:55 06.07.2018, під час бригадних тактичних навчань з бойовою стрільбою, на 233-му загальновійськовому полігоні в Рівненській області стався розрив міни в каналі ствола 120-мм міномета «Молот». Внаслідок вибуху загинули троє військовослужбовців із Закарпаття, ще 9 дістали поранення. За фактом вибуху на Рівненському полігоні відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 414 КК України (порушення правил поводження з боєприпасами, що спричинило загибель і тілесні ушкодження кількох осіб). Слідчий експеримент показав, що найбільш ймовірною причиною є подвійне заряджання. 7 липня з бійцями попрощались побратими на Рівненському полігоні. Похований в Ужгороді на Пагорбі Слави. Залишились батьки[102][104][103].
Пишкар Юрій Юрійович, 13.07.1975, Мокра Перечинський район Закарпатська область. Солдат, майстер — номер обслуги 1 мінометного взводу мінометної батареї 15 ОГПБ 128 ОГШБр. Призваний на військову службу за контрактом в лютому 2018. О 05:55 06.07.2018, під час бригадних тактичних навчань з бойовою стрільбою, на 233-му загальновійськовому полігоні в Рівненській області стався розрив міни в каналі ствола 120-мм міномета «Молот». Внаслідок вибуху загинули троє військовослужбовців із Закарпаття, ще 9 дістали поранення. За фактом вибуху на Рівненському полігоні відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 414 КК України (порушення правил поводження з боєприпасами, що спричинило загибель і тілесні ушкодження кількох осіб). Слідчий експеримент показав, що найбільш ймовірною причиною є подвійне заряджання. 7 липня з бійцями попрощались побратими на Рівненському полігоні. Поховання 10 липня в с. Мокра. Залишилися батьки і дорослий син[102][105].
Зайцев Юрій Миколайович, 09.11.1981, мешканець м. Самбір Львівська область (прим., за збігом даних, ймовірно, уродженець м. Дружківка Донецька область). Учасник АТО. Майор, 703 ОПОЗ. Випускник Донецького військового ліцею та ВІТІ. З 2014 виконував завдання в зоні АТО, зокрема у Пісках. Загинув 13.07.2018 у ДТП, що сталась близько 14:30, на автошляху «Львів — Самбір», між селами Лапаївка та Оброшине Пустомитівського району, — водій автомобіля Mazda-626 не впорався з керуванням на слизькій дорозі та на швидкості виїхав на зустрічну смугу, де сталось зіткнення з мікроавтобусом Ford Transit. Внаслідок ДТП двоє пасажирів Мазди, військовослужбовці 703 полку, загинули на місці, ще двоє дістали травми, — водій (старший лейтенант) і майор Володимир Откідич з Кам'янця-Подільського[106], який перебуває у важкому стані. Поховання 15 липня в Самборі. Залишилась дружина, двоє синів та донька дружини[107][108].
Спринський Роман Ігорович, 04.10.1988, Самбір Львівська область. Учасник АТО. Молодший лейтенант, помічник начальника інженерної служби[109] 703 ОПОЗ. Випускник ЛНАУ. На фронт пішов солдатом-сапером, в Херсонській області проводив укріплення рубежів адмінкордону з окупованим російськими військами Кримом, з липня по вересень 2014 на Луганщині робив проходи у мінних полях ворога на БМР-2 (броньована машина розмінування), супроводжуючи колони військової техніки. 23.01.2015, під час укріплення 29-го блокпосту на Бахмутські трасі, зазнав осколкового поранення під час обстрілу[110]. Після лікування повернувся у 703-й полк і продовжив службу на посаді старшого сапера відділення механізованих мостів 1-го інженерно-дорожнього взводу інженерно-дорожньої роти інженерно-дорожнього батальйону. Згодом став офіцером. Загинув 13.07.2018 у ДТП, що сталась близько 14:30, на автошляху «Львів — Самбір», між селами Лапаївка та Оброшине Пустомитівського району, — водій автомобіля Mazda-626 не впорався з керуванням на слизькій дорозі та на швидкості виїхав на зустрічну смугу, де сталось зіткнення з мікроавтобусом Ford Transit. Внаслідок ДТП двоє пасажирів Мазди, військовослужбовці 703 полку, загинули на місці, водій та ще один пасажир дістали травми. Поховання 15 липня в Самборі. Залишились брат, дружина та двоє синів[107].
Буряк Віталій Павлович, 11.11.1993, Скала-Подільська Борщівський район Тернопільська область. Учасник АТО/ООС. Солдат, навідник 80 ОДШБр. До війни 4 роки мешкав у Донецьку, де навчався в ДонНУ на філологічному факультеті. 2014 продовжив навчання на магістратурі НУ «Львівська політехніка». 31.03.2016 вступив на військову службу за контрактом, брав участь у бойових діях на Сході, українсько-польсько-литовських навчаннях в Польщі, параді у Вільнюсі на День Незалежності Литви, спільних навчаннях ЗСУ і НАТО. Під час перебування у черговій відпустці поїхав із мамою у подорож в Карпати на мотоциклі «Yamaha». 07.07.2018 близько опівдня, потрапив у ДТП, — на нерегульованому перехресті автодороги «Стрий — Чернівці — Мамалига», поблизу с. П'ядики Коломийського району, рухаючись другорядною дорогою з боку села П'ядики, допустив зіткнення із боковою частиною автопоїзда у складі сідлового тягача «Scania», який їхав по головній дорозі. 43-річна мати загинула на місці, Віталія було доправлено до реанімаційного відділення Коломийської районної лікарні з діагнозом: відкрита ЧМТ, скальпована рана черепа, забій головного мозку, мозкова кома. Помер 14.07.2018. Похований в с. Скала-Подільська. Залишився батько[111].
Вакула Валерій, 1996 р.н., Хренів (Іваничівський район) Волинська область. Учасник АТО/ООС, 14 ОМБр. З початку 2018 перебував на фронті. Трагічно загинув під час відпустки, — потонув на озері Світязь поблизу пляжу пансіонату «Шацькі озера», де відпочивав із друзями. Похований 13.07.2018 в рідному селі. Залишились батьки[112].
Мусієвич Віктор Петрович, 02.06.1971, Бронники (Рівненський район) Рівненська область. Учасник АТО, сержант, командир відділення штабних машин взводу штабних машин роти штабних машин польового вузла зв'язку 55 окремого полку зв'язку[113]. Активний учасник Революції Гідності, командир одного з загонів самооборони Рівного. На фронт пішов добровольцем у 2014 в складі ДУК ПС (позивний «Беркут»), по тому служив у 2 ОМПБ «Горинь». Бойовий шлях: Амвросіївка, Піски, Дебальцеве, Слов'янськ. 2010 та 2016 був обраний депутатом Бронниківської сільради[114]. Займався волонтерством. З 01.06.2018 — координатор Рівненського району ВП ГО «Об'єднання Добровольців»[115]. Загинув 21.07.2018 близько 2:00 в м. Рівне у ДТП, що сталася на вул. Макарова, — керуючи автомобілем «Volkswagen Т4», в'їхав у вантажівку «DAF» з причепом, яка була припаркована по правому краю проїзної частини, від отриманих травм загинув на місці. Пасажира, 35-річного капітана ЗСУ, рівнянина, із травмами госпіталізували до військового госпіталю. Обидва учасники ДТП — військовослужбовці, які перебували поза службою (автомобіль не армійський, часто використовувався для перевезення волонтерської допомоги на фронт). Поховання 22 липня у Бронниках. Залишилися дружина та син[116].
Стойко Андрій Сергійович («Сокіл»), 05.07.1991, Тернопіль. Учасник АТО, старший лейтенант поліції, інспектор поліції ППС ПОП «Миротворець» ГУНП в Київській області. 2010 закінчив Технічний коледж ТНТУ ім. І. Пулюя за спеціальністю «Обслуговування комп'ютерних систем і мереж», продовжив навчання на заочній формі в ТНТУ за спеціальністю «Комп'ютерна інженерія». 2011—2012 проходив службу у в/ч А1225 ГУР МОУ в Києві (База технічного та транспортного забезпечення, група оперативних автомобілів спецпризначення, водій). З червня 2012 по квітень 2013 працював охоронцем взводу охорони кредитно-фінансових установ ОБМ ВДСО при УМВС України в Тернопільській області.[117]. Активіст ВГО «Сокіл» з 2010. Активний учасник Революції Гідності. У 2014 пішов добровольцем на фронт у складі міліцейського батальйону «Шахтарськ», по тому — РПСМОП «Торнадо», пройшов Іловайськ, воював на Луганщині. З 2016 служив у поліції Києва. Трагічно загинув 22.07.2018, під час виконання службових обов'язків з охорони громадського порядку в селі Петропавлівська Борщагівка у передмісті Києва. Наряд групи реагування патрульної поліції Києво-Святошинського відділу поліції переслідував водія скутера, який порушив ПДР і почав втікати. Під час переслідування поліцейський автомобіль потрапив у ДТП, перекинувся та впав до водойми. Напарник в лікарні, а Андрія шукали 6 днів, ймовірно, його викинуло з автомобіля, тіло було знайдене 27 липня в іншій стороні водоймища. Похований на Микулинецькому кладовищі Тернополя. Залишились батьки, сестра, дружина та однорічний син[118].
Козаков Костянтин Олександрович, 23 роки, Біла Церква Київська область. Учасник АТО/ООС, старший солдат, 46 БСП «Донбас-Україна», кулеметник штурмового підрозділу. Пройшов дві ротації на фронті в складі Батальйону ім. Кульчицького, у взводі Елвіса, нагороджений нагрудним знаком НГУ «За доблесну службу». В грудні 2017 вступив на контрактну службу в ЗСУ. 30.07.2018 тіло військовослужбовця з тілесними ушкодженнями було виявлене у каналізаційному колекторі біля військової частини в місті Лозова на Харківщині. В поліції повідомили, що 25.07.2018 близько 23:00 між трьома військовослужбовцями стався конфлікт, під час з'ясування стосунків двоє співслужбовців Костянтина почали бити його руками і ногами в область голови та тулуба, а коли він впав, задушили його та кинули тіло до каналізаційного колектора. Вбивць затримано 31 липня, вони зізнались у скоєному. Похований у Білій Церкві[119].
Бігун Олександр Петрович, 1969 р.н., Мелітополь Запорізька область. Учасник АТО. Майор, працівник Мелітопольського ОВК. Помер 27.07.2018 у Львівському військовому шпиталі внаслідок тривалої важкої хвороби. Похований в Мелітополі. Залишились мати та двоє синів[120].
Карпич Олександр Михайлович, 26.04.1986, Лукашівка (Золотоніський район) Черкаська область. Майстер відділення розбирально-складальних робіт ремонтного взводу ремонтної роти автомобільної техніки. Здобув професію електрика. Після строкової служби працював механізатором. З 2014 проходив військову службу, підписав контракт. Готував військові автомобілі на передову. Під час служби у військовій частині в місті Нікополь, у травні 2018 тяжко захворів. Помер 28.07.2018. Похований в Лукашівці. Залишились батьки[121].
Откідич Володимир Сергійович, 03.05.1980, Кам'янець-Подільський Хмельницька область. Мешкав у Самборі. Учасник АТО. Майор, 703 ОПОЗ. Учасник боїв за Донецький аеропорт. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст. 13.07.2018 у ДТП, що сталась близько 14:30, на автошляху «Львів — Самбір», між селами Лапаївка та Оброшине Пустомитівського району, — водій автомобіля Mazda-626 не впорався з керуванням на слизькій дорозі та на швидкості виїхав на зустрічну смугу, де сталось зіткнення з мікроавтобусом Ford Transit. Внаслідок ДТП двоє пасажирів Мазди, військовослужбовці 703 полку майор Юрій Зайцев і молодший лейтенант Роман Спринський, загинули на місці, водій (старший лейтенант) і майор Откідич зазнали травм. Перебував у Львівському військовому госпіталі у важкому стані, переніс складні операції. Помер 31.07.2018. Похований в Кам'янці-Подільському, на Алеї Слави міського кладовища. Залишилась дружина та дві доньки[107][122].
Яковчук В'ячеслав Миколайович, 14.03.1980, мешкав у м. Андрушівка Житомирська область. Учасник бойових дій. Капітан поліції, старший дільничний офіцер поліції Андрушівського відділення поліції. Понад 15 років працював в ОВС дільничним та старшим дільничним офіцером. Якось на початку 2014 до офіцера звернулась киянка, яка 30 років розшукувала своїх рідних по батьківській лінії і отримувала відписки з компетентних органів. В'ячеслав Яковчук, на той час дільничний інспектор смт Червоне, за день обійшов усе тритисячне селище та знайшов інформацію про родичів. Жінка написала листа до керівництва МВС України з проханням заохотити В'ячеслава Яковчука за його небайдужість до проблем громадян[123]. Останні роки служив в Андрушівському відділенні. Раптово помер уночі 31.07.2018 в Андрушівській міській лікарні через загострення виразки. Залишились батьки, дружина і син[124].
Босенко Сергій Володимирович, 29.05.1976, Геронимівка Черкаський район Черкаська область. Учасник АТО, прапорщик ЗСУ. Отримав поранення під час виконання службових обов'язків. Помер 07.08.2018, 10 серпня в районі оголошено День жалоби. Похований у Геронимівці. Залишились дружина, 20-річний син і 11-річна донька[125]. Потрібна додаткова інформація.
Горват Станіслав, 1997 р.н., Олександрівка (Слов'янський район) Донецька область. Солдат строкової служби, стрілець роти охорони, 169 НЦ «Десна». У квітні 2018 призваний Слов'янським військкоматом. 07.08.2018, приблизно о 20:50, під час несення вартової служби на об'єднаних складах озброєння військової частини виявлено тіло солдата з наскрізним вогнепальним пораненням голови. Загиблий залишив передсмертну записку, у якій вказує про добровільний намір піти з життя. Рідні та односельці в самогубство не вірять. Похований 22.08.2018 в рідному селі. Залишились мати і сестри[126].
Кравцов Костянтин Олександрович, 27.10.1969. Старший матрос ВМС ЗС України, морська піхота (Миколаїв). Загинув близько 22:00 10.08.2018 на автодорозі Херсон—Джанкой—Керч поблизу с. Раденськ Олешківського району Херсонської області внаслідок наїзду автомобіля, — водій а/м ВАЗ-2105 здійснив наїзд на трьох чоловіків, які стояли на дорозі поблизу узбіччя і ремонтували свій автомобіль. Внаслідок ДТП два військовослужбовця віком 49 та 39 років загинули на місці, їх 29-річному товаришу була надана медична допомога. Водій пояснив, що був засліплений світлом фар зустрічного автомобіля і не помітив людей на дорозі[127].
Литвиненко Андрій Миколайович, 24.10.1979, Бритавка Чечельницький район Вінницька область. Мешкав у с. Раденськ Олешківський район Херсонська область. Матрос ВМС ЗС України, морська піхота (Миколаїв). Загинув близько 22:00 10.08.2018 на автодорозі Херсон—Джанкой—Керч поблизу с. Раденськ внаслідок наїзду автомобіля, — водій а/м ВАЗ-2105 здійснив наїзд на трьох чоловіків, які стояли на дорозі поблизу узбіччя і ремонтували свій автомобіль. Внаслідок ДТП два військовослужбовця загинули на місці, їх 29-річному товаришу була надана медична допомога. Водій пояснив, що був засліплений світлом фар зустрічного автомобіля і не помітив людей на дорозі[127].
Сватіков Роман Євгенович, 29.06.1974, Антрацит Луганська область. Мешкав у м. Нікополь Дніпропетровська область. Майор, командир стартової батареї 301-го зенітно-ракетного полку. Протягом півроку проходив службу в зоні АТО. Нещодавно повернувся з Дніпровського військового шпиталю і перебував у відпустці для реабілітації, після хірургічної операції. Помер 13.08.2018. Похований у Нікополі[128].
Ліщук Олександр Миколайович («Беркут»), 12.04.1985, Бердичів Житомирська область. Мешкав у м. Біла Церква Київська область. Прапорщик, головний сержант 2-го мехбатальйону 72 ОМБр. Закінчив ПТУ № 3 у Бердичеві за фахом маляра-штукатура. На військовій службі з 2005. З початком війни у 2014 виконував завдання в зоні АТО/ООС: Маріуполь, Гуково і Червонопартизанськ на кордоні з РФ, Волноваха, Гранітне, терикони біля окупованого Докучаєвська, у 2016—2017 воював поблизу Верхньоторецького, останнім часом — на Світлодарській дузі. Загинув у ДТП 15.08.2018 о 15:40 на 189 км автодороги Виступовичі — Житомир — Могилів-Подільський, поблизу с. Пряжів Житомирського району, — рухаючись на а/м ВАЗ в напрямку Бердичева в'їхав у «Peugeot Partner», що йшов попереду. Від отриманих травм Олександр загинув, жінку-водія Пежо госпіталізовано. Військовослужбовець взяв відпустку і прямував на власне весілля, яке мало відбутися 16.08.2018. Похований на військовому секторі Центрального кладовища Бердичева. Залишились мати, брат і вагітна наречена[129].
Семененко Олександр Сергійович («Сьома»), 1992 р.н., Київ. Учасник АТО[130], виконував завдання в районі Донецька. Близько року проходив службу у 90 ОАеМБ 81 ОАеМБр, 2 рота, водій. Згодом продовжив службу в іншій військовій частині ЗС. За непідтвердженою інформацією у соцмережі, загинув 19.08.2018 в Одесі внаслідок нещасного випадку під час навчань на полігоні. Залишилися мати, сестра[131].
Копоть Федір Леонідович, 19.11.1985, Атамань Генічеський район Херсонська область. Мешкав у м. Генічеськ. Учасник АТО. Інспектор сектору реагування патрульної поліції Генічеського відділу поліції ГУ НП в Херсонській області. Загинув 19.08.2018, — потонув у морі під час шторму поблизу с. Стрілкове на Арабатській стрілці. Того дня в цьому районі потонули 5 відпочивальників. Похований в с. Атамань. Залишились дружина, син і донька[132].
Кірієнко Дмитро Олександрович, 31.01 1989, Добропілля Донецька область. Мешкав у м. Харків. Старший лейтенант поліції, інспектор, заступник командира 2 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції України. З 2006 по 2012 працював у підрозділах цивільного захисту, 2011 закінчив Національний університет цивільного захисту України, обіймав посаду інженера з пожежної безпеки. Також закінчив Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна та Харківський національний університет внутрішніх справ. З 28.09.2015 — інспектор патрульної поліції Харкова. 20.08.2018 близько 0:37 невідомий чоловік обстріляв двері будівлі Харківської міськради (м. Харків, пл. Конституції, 7) і поранив охоронця, після чого зайшов до будівлі. На місце прибув наряд патрульної поліції на двох машинах, правоохоронці почали перемовини, але нападник відкрив по них вогонь і був знешкоджений. Офіцер Кірієнко дістав два кульових поранення, від яких помер у лікарні в реанімаційному відділенні, близько 2:00. Поранений охоронець міськради перебуває у стабільному тяжкому стані. Особа злочинця встановлена[133], при ньому знайдені два стартові пістолети, перероблені під бойові, та саморобні патрони. У загиблого поліцейського залишилась дружина та 2-річна донька.[134]. 22.08.2018 указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[135].
Руденко Сергій. Учасник АТО. Старший лейтенант, командир взводу 80 ОДШБр. Призваний на військову службу у 2018, згодом він підписав контракт. Помер внаслідок інсульту 14.09.2018, перебуваючи на лікуванні у шпиталі. Залишилась донька[136].
Сибіга Петро Петрович, 24.02.1963, 55 років, Бокиївка Волочиський район Хмельницька область. Мешкав у м. Хмельницький. Учасник АТО (2015). Полковник служби цивільного захисту, заступник начальника ГУ ДСНС України у Хмельницькій області з реагування на надзвичайні ситуації. Закінчив Львівське пожежно-технічне училище МВС СРСР (1986, пожежний технік) та Академію пожежної безпеки України (2001). З 1982 року працював у структурах пожежної безпеки. 1986—1992 — у 229-ій військовій авіаційній школі механіків, від командира учбового взводу до командира учбової роти — старшого викладача; 1992—1995 — інспектор групи Держпожежнагляду (Хмельницький); з 1993 — на керівних посадах: начальник Окремого поста Відділу пожежної охорони (Хмельницький), начальник пожежної частини (Волочиськ), начальник 1-ї самостійної державної пожежної частини Хмельницький, начальник відділу моніторингу, заступник начальника управління МНС України в Хмельницькій області; 2004—2011 — начальник Хмельницького міського управління МНС; 2011—2013 — начальник Волочиського райвідділу Управління Держтехногенбезпеки; з 2013 — заступник начальника ГУ ДСНС України у Хмельницькій області. Нагороди та відзнаки: нагрудний знак «За відзнаку в службі» ІІ ст. (2002), Почесна відзнака МНС України (2004), Орден «Комітету координації сприяння правоохоронним органам та військовим формуванням України» ІІ ст. (2007), відзнака МНС України «За відвагу в надзвичайній ситуації» ІІ ст. (2008)[137]. 2015-го виїжджав у відрядження в зону АТО, нагороджений Почесною відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»[138]. Проводив інструктаж та давав настанови хмельницьким рятувальникам, яких направляли в зону АТО (ротації на 45 днів, аварійно-рятувальні роботи з відновлення систем життєзабезпечення та інфраструктури в зоні бойових дій)[139], зустрічався з представниками моніторингової групи, яка вивчала соціальне забезпечення переселенців зі Сходу та Криму[140]. 22.09.2018 близько 20:00 в м. Дунаївці на вул. Шевченка, 115 почалась масштабна пожежа у складському приміщенні цеху з переробки деревини, яка швидко поширювалась та створила загрозу сусіднім будівлям. Полковник Сибіга виїхав на місце і взяв на себе керівництво гасінням пожежі, яке тривало майже вісім годин на площі 600 кв. м. Під час виконання службових обов'язків полковнику стало зле, він знепритомнів, невідкладні реанімаційні заходи не дали результату, офіцер-рятувальник помер у лікарні (гостра коронарна недостатність, гостра ішемія міокарда). Похований у Хмельницькому (кладовище на вулиці Західно-Окружній). Залишились дружина та донька[141].
Жаров Антон Сергійович, 08.06.1985, Кропивницький Кіровоградська область. Військовослужбовець 57 ОМПБр. Учасник АТО/ООС. Приїхав додому у відпустку. Помер 28.09.2018 від серцевого нападу. Похований на Далекосхідному кладовищі Кропивницького. Залишились мати, дружина, діти[142].
Remove ads
Померлі демобілізовані учасники АТО
Узагальнити
Перспектива
Кирилюк Роман Володимирович, Копіювата (Монастирищенський район) Черкаська область. Учасник АТО 2015—2017, 131 ОРБ, командир відділення. Педагог за освітою. 2013 замість запланованої поїздки до Польщі на заробітки, потрапив на Євромайдан та пройшов його із початку до кінця. 2015 пішов добровольцем на фронт, в подальшому воював у складі 131 розвідбату в Чермалику, Широкиному, Трьохізбенці, Кримському… 26.07.2017 звільнився, повернувся додому. Наприкінці 2017 проходив планове лікування в Черкаському військовому шпиталі. Взимку 2018 захворів на запалення легень, лікувався в Монастирищенській ЦРЛ, після обстеження у Черкаській обласній лікарні виявили гепатит, хвороба почала стрімко прогресувати. У квітні в Черкаському обласному онкодиспансері встановили діагноз: цироз печінки вірусної етіології (спричинений гепатитом С). Помер 03.07.2018. Похований в рідному селі[143].
Бугайов Олександр Сергійович, 1988 р.н., Нововолинськ Волинська область. Учасник АТО, аеромобільні війська. Двічі був в зоні проведення АТО, 2017 повернувся додому. Наклав на себе руки у ніч на 04.07.2018, — знайдений у себе вдома повішаним на дверях шафи, з порізаними венами. Двері в квартиру були відчинені. Рідні не вірять у самогубство. Похований в Нововолинську на цвинтарі біля 2-ї шахти. Залишилась вагітна дружина[144].
Сарвін Сергій Владиславович, 11.01.1970, Дніпро. Учасник АТО 2014—2015, 43 ОМПБ «Патріот», 1 рота. Працював токарем. Помер. Похований 06.07.2018 на Сурсько-Литовському кладовищі біля Дніпра. Рідних не залишилось[145].
Лісевич Тарас Михайлович («Док»), 21.05.1962, 56 років, Стрий Львівська область. Лікар, доброволець ДУК ПС, 1 окрема штурмова рота, 2 резервна сотня (львівська). Випускник Московського медико-стоматологічного інституту (1984). Хірург-стоматолог, працював у Стрийській міській стоматологічній поліклініці[146]. Захоплювався історію. Медик Євромайдану, волонтер, громадський активіст. В серпні 2016 добровольцем пішов на фронт. Помер 06.07.2018 в Стрию від серцевого нападу. Поховання 8 липня у Стрию. Залишились мати, брат (головний лікар стоматполіклініки, депутат Стрийської міськради), дружина та дві доньки. Старша донька — офіцер військово-медичної служби ОК «Південь»[147].
Близнюк Володимир Вікторович, 05.10.1966, 52 роки, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Учасник АТО, 40 ОМПБ «Кривбас» 17 ОТБр. Металург, працював на заводі «АрселорМіттал Кривий Ріг». Після повернення з фронту займався волонтерством, громадською діяльністю, очолював ГО «Сталеве братство», був профспілковим лідером металургів, писав вірші, присвячені воїнам АТО. Помер 08.07.2018 близько 4:00 в лікарні № 16 м. Кривий Ріг внаслідок хвороби ендокринної системи (за словами головлікаря — від гострої печінкової недостатності). 27 червня оголосив голодування, щоб привернути увагу до неналежного медикаментозного забезпечення в 16-ій міськлікарні Кривого Рогу[148] (29-го припинив голодування, після того як отримав ліки, але не від лікарні, а від благодійного фонду). Залишилась донька[149].
Рождєствін Олександр Олександрович, 30 років, Долинська Кіровоградська область. Учасник АТО (3 ОПСпП ?), в зоні проведення АТО перебував рік і 3 місяці. 29.06.2018 поїхав на мотоциклі «ІЖ Планета» у село Першотравневе (Олександрійський район), аби навести лад у покинутому будинку. На дорогу вибігла дитина. Щоб не збити її, водій мотоцикла скерував його на узбіччя, де врізався у дерево. Внаслідок зіткнення отримав контузію мозку, перелом склепіння черепа, черепно-мозкову травму, перелом стегна, забій легенів та впав у кому. 07.07.2018, після третьої операції, помер в реанімації лікарні Кропивницького. Залишилась дружина і 3-х місячний син[150].
Караєв Володимир Русланович, 23.06.1973, Кременчук Полтавська область. Мешкав у м. Прилуки Чернігівська область. Учасник АТО. Старший військовий капелан Духовного Управління Капеланів, член Душпастирської ради при Міноборони України. Працював фрезерувальником на заводі «Дормаш». На початку 1990-х, після строкової служби закінчив школу прапорщиків і залишився в армії. Звільнившись, працював у бізнесі. У 2004—2009 навчався у Київському інституті практичного місіонерства. 2010 висвячений у сан пресвітера, переїхав в Прилуки, де допомагав алко- та наркозалежним. Під час війни вирушив добровольцем на фронт, де пробув майже 2 роки. Служив військовим капеланом для добровольців та окремих підрозділів ЗСУ. Проводив тренінги з бойового злагодження та тактичної медицини. Помер 09.07.2018 внаслідок хвороби крові (мієлофіброзу). Залишилась дружина, донька та два сини.[151].
Іванов Віталій Дмитрович, 1976 р.н., Луцьк. Учасник АТО 2014—2015, прапорщик, 1 ОМПБ «Волинь». Закінчив ВПУ № 9 у Луцьку. Був призваний за мобілізацією, воював на Дебальцівському плацдармі. Помер 11.07.2018 в Луцькій МКЛ № 2, після 6 днів перебування у реанімації із цирозом печінки. Поховання 13 липня у Луцьку на кладовищі Гаразджа[152].
Михайленко Анатолій Сергійович, 11.03.1972, Мар'ївка (Компаніївський район) Кіровоградська область. Учасник АТО 2014 року, сержант, 17 ОМПБ «Кіровоград», командир відділення 2 взводу 1 роти охорони. В серпні 2014 прибув у зону АТО, та виконував завдання на посту № 2 («Квіточка»), біля с-ща Шуми (Торецька міська рада), протягом 1,5 місяців, доки не отримав поранення. Проходив тривале лікування в шпиталях. Було виявлено пухлину в мозку. Останнім часом відмовили ноги, втратив зір. Помер 12.07.2018 в обласному госпіталі для ветеранів війни м. Кропивницький. Поховання 14 липня у с. Мар'ївка[153].
Питулько Юрій Олексійович, 14.01.1973, Кременчук Полтавська область. Учасник АТО, старший сержант, 42 ОМПБ «Рух опору» 57 ОМПБр. 01.09.2014 уклав контракт на військову службу, брав участь у бойових діях. Помер в Кременчуці внаслідок тривалої хвороби. Поховання 14 липня на Свіштовському цвинтарі Кременчука в секторі Героїв АТО[154]. Прим. В базі декларацій є Питулько Юрій Олексійович, який до грудня 2017 служив у патрульній поліції м. Кременчук, на посаді старшого інспектора-чергового сектора реагування[155].
Іванов Андрій Олексійович («Сятослав»), 16.06.1965, 53 роки, Нововасилівка Приазовський район Запорізька область. З 1996 мешкав у м. Маріуполь Донецька область. Учасник АТО 2014—2015, прапорщик, БСП НГУ «Донбас», заступник командира взводу 1 роти. Козацького роду. Працював в охоронній структурі, потім на заводі майстром цеха, був приватним підприємцем. Після розлучення до війни рік працював у РФ на будівництві газопроводу, проте приїхавши у відпустку, став активним учасником Євромайдану («Козацька сотня»), брав участь у всіх сутичках, починаючи з січня 2014, на вул. Грушевського, на Майдані Незалежності, дістав контузію від світло-шумової гранати, 20 лютого разом з Парасюком і Бубенчиком брав участь у збройному відбитті атаки «Беркуту». З Майдану пішов добровольцем на фронт. Разом з батальйоном пройшов усі бої, починаючи з Карлівки. 15.02.2015, під час наступальної операції в с. Широкине, дістав важкі поранення, втратив кисть руки, мав безліч осколків. Лікувався в Україні та США (Сан-Антоніо) — встановили протез на руку, але багато дрібних осколків так і не вилучили. Інвалід війни, нагороджений нагрудним знаком «За доблесну службу» та медаллю імені Івана Сірка. 2015 одружився з волонтеркою. Громадський активіст, учасник блокади торгівлі з ОРДЛО, екс-начальник штабу «Внутрішнього Корпусу Батальйону Донбас», учасник руху «Визволення». Останнім часом мешкав у хостелі в Києві. Помер у ніч на 13.07.2018 в результаті інфаркту. Прощання 15 липня у Києві в Михайлівському соборі. Залишились дружина, маленький син та донька від першого шлюбу[156].
Іващенко Євген («Мессер Старший»), 31 рік, Дубов'язівка Конотопський район Сумська область. Учасник АТО, доброволець ДУК ПС. Проходив тривале лікування, два роки тому переніс першу операцію. Під час чергового дороговартісного лікування, увечері 13.07.2018 покінчив з життям. Залишились батьки та двоє братів, один з яких також доброволець ДУК. Похований в смт Дубов'язівка на центральному кладовищі[157].
Автанділов Олег Юрійович, 04.11.1963, 54 роки, Черкаська область. Мешкав в смт Кринички Дніпропетровська область. Учасник АТО, капітан, 40 ОМПБ «Кривбас». Випускник КНУ ім. Т. Г. Шевченка (1986, юрфак). Батько — начальник ДАІ Абхазької АР Юрій Автанділов, грузин, був убитий у 1993, під час Абхазької війни, — розстріляний у власному будинку в Сухумі[158]. Олег на початку 1990-х працював у системі МВС Грузії, брав особисту участь у боях. Пізніше повернувся в Україну. 20 років присвятив службі у лавах прокуратури України. Майор юстиції. Займався підприємництвом (консультування з питань комерційної діяльності й керування). 2014-го добровольцем пішов на фронт. Учасник боїв за Іловайськ, командував блокпостом, під час виходу колони з оточення пораненим потрапив у полон, де пробув 11 днів. Помер 13.07.2018 внаслідок тяжкої хвороби. Залишились дружина, дві доньки та онуки[159].
Гузун Максим Володимирович, 10.10.1987, Семенівка Чернігівська область. Мешкав у м. Хмельницький[160]. Учасник АТО 2014—2016, 1 ОТБр. 2005 закінчив Чернігівський військовий ліцей, 2011 — Харківський військовий університет. Займався приватною справою. У 2014—2016 проходив військову службу за мобілізацією, був поранений в зоні АТО, отримав 3-тю групу інвалідності[161]. Помер 17.07.2018. Залишилась сім'я[162].
Бицюра Ігор Анатолійович, Пологи-Яненки Переяслав-Хмельницький район Київська область. Учасник АТО 2015—2016, солдат, 80 ОДШБр. Походив службу за мобілізацією у бригадній батареї. Загинув 19.07.2018 близько 18:00 у ДТП (зіткнення з фурою) біля с. Світанок (Переяслав-Хмельницький район)[163].
Ріжко Олег, 02.01.1983, Калуш Івано-Франківська область. Учасник АТО 2015—2016. Активний учасник Революції Гідності, зокрема, протистоянь у Маріїнському парку 18.02.2014. Помер 20.07.2018 внаслідок раптової хвороби. Похований у Калуші[164].
Крис Роман (у Facebook Roman Krys), 24 роки, Донецьк. Учасник АТО 2014—2015, солдат строкової служби, стрілець ЗРК, 755 окрема радіолокаційна рота 164-ї радіотехнічної бригади ППО, в/ч А2938. З 24.04.2013 по 12.02.2015 проходив строкову службу у військовій частині А2938, що поблизу Донецького аеропорту. Влітку 2014 ця частина тримала оборону і не здалась противнику (опорний пункт «Зеніт» на території військового містечка 156-го ЗРП біля с-ща Спартак)[165]. Строковики Донецької роти разом із бійцями ЗРП та ВСП захищали частину, маючи лише стрілецьку зброю та дві зенітки ЗУ-23-2[166]. Після численних контузій лікувався у Харківському військовому госпіталі, був звільнений за станом здоров'я. З березня 2015 мешкав у Харкові, родина переїхала з Донецька і оселилась у містечку для переселенців. Кілька років не міг отримати статус УБД (прим. бюрократичні проблеми виникли через те, що військовослужбовців строкової служби не залучали до проведення АТО, але вони опинилися в епіцентрі бойових дій). Помер 11.07.2018 від крововиливу у мозок під час перебування у дитячому таборі поблизу Києва, де працював вожатим (після закінчення зміни у таборі мав відразу лягти в госпіталь). Після кремації поховання на Байковому кладовищі у Києві. Залишились мати, 19-річна сестра та вітчим[167].
Кучурін Володимир Миколайович, Маріуполь Донецька область. Учасник АТО, полк «Азов», танкова рота «Холодний Яр». Займався громадською діяльністю, співзасновник ГО «Маріупольське об'єднання інвалідів АТО». Помер 21.07.2018 внаслідок тривалої онкологічної хвороби. Похований в Маріуполі. Залишилась дружина[168].
Костів Роман Максудович, 05.06.1992[169], Бурштин Івано-Франківська область. Останні роки мешкав у Києві. Учасник АТО. Закінчив Бурштинський енергетичний коледж. Активний учасник Революції Гідності, 7-ма сотня Самооборони Майдану. З Майдану пішов добровольцем на фронт в складі міліцейського батальйону «Київ-1». В подальшому 1,5 роки служив за контрактом в 25 ОПДБр, понад рік — у 58 ОМПБр, в батальйоні «Донбас». За час служби був контужений та отримав два поранення. Брав участь у зйомці д/ф «Рейд». Загинув 23.07.2018 у військовій частині на Миколаївщині. Залишились батьки, сестри, наречена. Похований в Бурштині[170].
Шевченко Станіслав Миколайович («Хімік»), Біла Церква Київська область. Учасник АТО, 11 ОМПБ «Київська Русь». Помер 24.07.2018. Поховання у Білій Церкві[171].
Чередниченко Сергій («Банкір»), 1965 р.н., Буча Київська область. Учасник АТО, сержант, 11 ОМПБ «Київська Русь». Пройшов 2 роки і 8 місяців війни, знову збирався до війська — за контрактом. Помер 26.07.2018 у Бучі. Поховання на Алеї Слави Бучанського міського кладовища. Залишились дружина, син[172].
Хусалімов Вячеслав Галімзенович, 04.04.1969, мешкав у м. Славутич Київська область. Учасник АТО 2015—2016, офіцер, командир взводу, 3 ОПСпП. Випускник КВЗКУ ім. Фрунзе. Приватний підприємець. Учасник Революції Гідності з перших днів, — вдень працював, а на ніч їздив на київський Майдан. З початком бойових дій став волонтером, допомагав армії, ініціював збір гуманітарної допомоги для Новоайдарської школи-інтернату. Згодом добровольцем пішов на фронт. 2016 повернувся з війни за станом здоров'я. Депутат Славутицької міськради. Помер 26.07.2018 внаслідок хвороби. Похований на міському цвинтарі Славутича. Залишились дружина та 14-річний син[173].
Олійник Антон Леонідович («Ланцелот»), 19.06.1968, Чернівці. Учасник АТО, підрозділ спецпризначення ГУ НП в Луганській області. Пройшов кілька років війни, зокрема, виконував завдання у м. Щастя. Помер 28.07.2018 внаслідок онкологічної хвороби. Поховання у Чернівцях на Годилівському кладовищі. Залишилась дружина[174].
Олешко Віталій Ігорович («Сармат»), 16.09.1975, Бахмут (колишній Артемівськ) Донецька область. З 1999 мешкав у м. Бердянськ Запорізька область. Учасник АТО 2014—2015, БСП НГУ «Донбас», командир відділення 1-го взводу 2-ї роти. 1992 закінчив Республіканське училище олімпійського резерву в Києві за напрямком «Легка атлетика». З 1994 займався підприємництвом, останні кілька років — дистриб'ютор торгової марки «Сармат». У травні 2014 добровольцем долучився до підрозділу «Шторм» батальйону «Донбас», що формувався у Бердянську. Захищав Попасну, Лисичанськ, пройшов бої за Іловайськ, півроку був у полоні, звільнений в лютому 2015. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня[175]. Підприємець, громадський активіст, розслідував факти корупції в місті та області[176], конфліктував з місцевим олігархом екс-регіоналом нардепом Пономарьовим. У свою чергу представники влади звинувачували Олешка в популізмі[177]. Активіст міської організації ветеранів АТО, один із засновників Громадського формування охорони громадського порядку «Громадський дозор». 02.05.2018 на Олешка було відкрито кримінальну справу за підозрою у завданні тілесних ушкоджень середньої важкості меру Бердянська Володимиру Чепурному[178]. Вбитий 31.07.2018 о 12:30 в Бердянську двома пострілами у спину з двоствольної гвинтівки на дворі будинку-готелю «Атмосфера», що належить сім'ї Олешків (Східний пр-т, 157), на очах дружини та друга. Того ж дня знайшли автомобіль нападників і затримали 5 підозрюваних, у чоловікові, який стріляв, упізнали колишнього бійця розформованої роти «Торнадо». Похований на міському цвинтарі Бердянська. Залишились дружина та донька[179]. Основна версія слідства: вбивство «на ґрунті особистих відносин у зв'язку з наявними протиріччями підприємницької діяльності на території міста Бердянськ»[180].
Гусаков Вадим Валентинович, 26.01.1966, Харків (П'ятихатки). Учасник АТО 2014—2015, старший лейтенант, 22 ОМПБ, командир взводу. Випускник ХНУ ім. Каразіна, історичний факультет. Вчитель історії, заступник директора з виховної роботи Харківської спеціалізованої школи № 62. У квітні 2014 добровольцем пішов до війська, ніс службу на Луганщині, в районі Трьохізбенки[181]. Після демобілізації повернувся до роботи у школі, займався громадською діяльністю. Помер 02.08.2018 від укусу шершня в голову у дворі школи № 62, що призвело до анафілактичного шоку та асфіксії. Поховання у Харкові на кладовищі с-ща Лісне. Залишились дружина, діти, внучка[182].
Собко Олександр Павлович, 1984, мешканець м. Києва. Учасник АТО, 90 ОАеМБ. Оборонець Донецького аеропорту. У ніч з 25 на 26 травня 2018 потрапив у ДТП — Олександра збив автомобіль. Перебував у надважкому стані, в комі, у відділенні реанімації 17-ї лікарні міста Києва, переніс кілька операцій, помер 05.08.2018. Залишилась тітка[183].
Бондар Борис Васильович, Житомирська область. Учасник АТО, двічі був на фронті. Після демобілізації мешкав і працював у м. Коростень. За повідомленням поліції, 07.08.2018, після опівночі, до Коростенського відділу поліції надійшло повідомлення про те, що на території місцевого підприємства, розташованого біля хутора Купчарі неподалік Коростеня, покінчив життя самогубством житель Овруцького району, 1990 р.н. Похований в с. Троща (Чуднівський район), де проживають батьки. Залишились дружина та 4-річний син[184].
Дашевський Сергій Євгенович. Учасник АТО, 1-й батальйон НГУ ім. Кульчицького. Під час Революції Гідності був у 3-ій сотні Самооборони Майдану. Добровольцем пішов на фронт, воював на Світлодарській дузі. Трагічно загинув 08.08.2018 (самогубство)[185].
Склярук Денис Володимирович («Качан»), 16.09.1984, Окниця Молдова. Мешкав Олексіївка (Сокирянський район) Чернівецька область. Учасник АТО 2015—2016, 15 ОМПБ «Суми» 58 ОМПБр, водій. До 9 класу навчався в Молдові, з того часу мешкав на Сокирянщині, отримав український паспорт, закінчив ПТУ № 23 м. Сокиряни. Проходив службу за мобілізацією з січня 2015 по травень 2016, учасник бойових дій. Тіло було знайдене 11.08.2018 у м. Вінниця. За офіційною версією правоохоронців, — покінчив життя самогубством. Похований в Олексіївці. Залишилась дружина і син шкільного віку[186].
Бобришев Сергій Юрійович, 1981, Мелітополь Запорізька область. Учасник АТО 2016—2017, старший солдат, 56 ОМБр, водій БТР. Проходив військову службу за контрактом з 28.04.2016 по 05.06.2017. Помер 11.08.2018, причини смерті встановлюються. Похований в Мелітополі[187].
Головач Роман Іванович, 41 рік, Чорногузи Вижницький район Чернівецька область. Учасник АТО 2015—2016, 80 ДШБр, 3 батальйон, старшина роти. Помер у лікарні від хвороби 11.08.2018. Похований в Чорногузах[188].
Коробов Сергій Вікторович («Монгол»), 31.01.1967, 51 рік, Миколаїв. Учасник АТО, 72 ОМБр, розвідка. Повернувшись з фронту, брав активну участь у діяльності ГО «Асоціація учасників та інвалідів АТО», — керівник напрямку психологічної підтримки і консультацій[189]. Засновник ГО «Сила побратимства». Покінчив з життям 12.08.2018 в м. Миколаєві. Залишились дружина та дорослий син[190].
Луценко Віктор Васильович, 27.04.1977, Озерянка (Житомирський район) Житомирська область. Мешкав у м. Житомир. Учасник АТО, 128 ОГПБр. З 2014 півтора року виконував завдання на фронті, пройшов бої за Дебальцеве, був тяжко поранений, після лікування продовжив службу. У 2016—2017 служив водієм-електриком радіостанції у в/ч 1495 (Житомирський прикордонний загін) та за сумісництвом трактористом Військового Корбутівського лісогосподарства[191]. Помер 14.08.2018. Похований в рідному селі. Залишилися дружина та двоє синів[192].
Вакацієнко Ярослав, Мелітополь Запорізька область. Помер у Мелітополі, похований 16.08.2018[193].
Диба Ігор Романович («Батя»), 1972 р.н., мешканець м. Тернопіль (мкрн Березовиця). Учасник АТО, 6-й ОМПБ «Збруч». У мирному життя — юрист, банкір. Працював керівником підрозділу по роботі з проблемними активами філії ВАТ КБ «Надра», після повернення зі служби — провідним юрисконсультом ПУАТ «Фідобанк»[194]. Загинув у ДТП близько 12:00 15.08.2018 на трасі Доманово—Ковель—Чернівці—Тереблече" при в'їзді в Кременецький район Тернопільської області поблизу с. Андруга, — перебуваючи за кермом власного а/м Hyundai Accent, не впорався з керуванням та виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з вантажівкою Renault Magnum, від отриманих травм помер до приїзду «швидкої». Залишилась дружина та двоє синів[195].
Лісоволик Василь, 39 років, Білоусівка (Тульчинський район) Вінницька область. Учасник АТО 2015—2016, десантник. Рано втратив батька. Брав участь у миротворчій місії в Югославії. Був заступником голови громадської організації села[196]. 2015 призваний за мобілізацією, воював у Пісках та Щасті. Після повернення з війни працював на будівництві курників. Загинув вдома у хліву від удару струмом, ймовірно, перечепився та схопився за неізольований дріт. Похований 19.08.2018 в с. Білоусівка. Залишились мати, дружина на однорічний син[197].
Боровков Михайло Миколайович, 44 роки, з 1999 мешкав у м. Дрогобич Львівська область. Учасник АТО, 128 ОГПБр. Помер 19.08.2018 у Дрогобичі. Похований у Дрогобичі[198].
Попов Олег, 20.02.1979, Львів. Мешканець смт Мирне (Мелітопольський район) Запорізька область. Учасник АТО 2015—2016, 30 ОМБр, стрілець. Довгий час проживав в смт Нововасилівка Приазовського району. Проходив службу за мобілізацією (4 хвиля). Повернувшись з війни, оселився в Мирному, де живе батько. Трагічно загинув 20.08.2018 в результаті падіння з металевої конструкції, — отримані травми голови виявилися несумісними з життям. Поховання в смт Мирному[199].
Лучка Іван Богданович, 05.07.1975, Переволока Бучацький район Тернопільська область. Учасник АТО 2014—2015, 72 ОМБр, снайпер-розвідник. По тому — механік-радіотелефоніст відділення зв'язку та інформатизації Бучацького РВК[200]. До війни працював на Бучацькому цукровому заводі. Призваний у другій хвилі мобілізації. Бойовий шлях: Старобешеве, Старогнатівка, Волноваха, Іловайськ, де був поранений у ногу. Після лікування повернувся до війська, осколок не видаляли через його важкодоступність. Повернувшись з фронту, працював за контрактом у військкоматі. Заступник голови Спілки воїнів АТО Бучацького району. У 2017 виникли ускладнення, була паралізована нижня частина тіла та ноги. В квітні 2018 у Львові зробили операцію. З травня небайдужі люди збирали гроші на операцію в київській онкоклініці, але врятувати військовослужбовця не вдалося, він помер 21.08.2018. Похований у с. Переволока. Залишились дружина, 12-річний син та 17-річна донька[201].
Малий В'ячеслав Миколайович, 36 років, Кременчук Полтавська область. Учасник АТО/ООС, 72 ОМБр. Нещодавно повернувся з фронту по закінченні контракту. Помер 22.08.2018 у Кременчуці. Похований на Свіштовському кладовищі Кременчука в секторі Героїв АТО[202].
Діхтяр Євген («Шкаф»), 10.08.1964, 54 роки, Ольгопіль (Чечельницький район) Вінницька область. Учасник АТО, ДУК ПС, БПСМОП «Херсон», в/ч ЗСУ. Після училища закінчив школу прапорщиків, служив на естонсько-фінському кордоні. Займався важкою атлетикою, виступав на міжнародних змаганнях. У 1991 повернувся до Чечельника. На фронт пішов добровольцем у 2014, пройшов бої за Донецький аеропорт, бої за Піски, бої на Світлодарській дузі. З Рівненського полігону потрапив до шпиталю. Звільнився із ЗСУ за станом здоров'я. Після повернення додому за два дні йому стало зле. Помер 22.08.2018 о 2:40 в реанімації Чечельницької районній лікарні від повторного інфаркту. Залишились дружина та 10-річний син. Похований у Чечельнику. Рідні звинувачують лікарів у несвоєчасно наданій допомозі[203].
Кузик Богдан Валентинович («Майстер Куз», «Біс»), 05.06.1995, Жердя Чемеровецький район Хмельницька область, неподалік м. Кам'янець-Подільський. Учасник АТО 2014—2017, 95 ОДШБр. З дитинства хотів служити в армії, займався парашутним спортом. Закінчив ПТУ за фахом автослюсаря та водія. Коли був призваний на строкову службу, у 2013, одразу підписав контракт, щоб потрапити в десантні війська. Здійснив понад 130 стрибків з парашутом. На війні від самого початку, з 19 років, навідник кулемету БТР. З чотирьох років служби перші 1,5 — у 1-му батальйоні. Пройшов бої за Слов'янськ (зокрема, зачистка Карачуна, бій біля Андріївки 2 травня, де загинув товариш Богдана Петро Коваленко, бій за Семенівку 3 червня), Красний Лиман, ДАП, Шахту Бутівку. Після поранення і контузії пройшов лікування і повернувся до бригади в Авдіївку, перевівся у 2-й батальйон. Через погіршення зору внаслідок контузії отримав інвалідність, тому 2017-го не зміг подовжити контракт. Загинув у ДТП 23.08.2018, був збитий машиною поблизу свого дому. Батько помер, залишились мати і брат-військовослужбовець[204].
Мішин Сергій Вікторович, 26.08.1967, Козятин Вінницька область. Учасник АТО. Учасник війни в Афганістані, сапер. З початком бойових дій на Сході України був призваний за мобілізацією. На фронті переніс сильний удар вибуховою хвилею об дерево під час обстрілу, що обернулося погіршенням здоров'я. Ускладнення призвели до онкохвороби. Помер наприкінці серпня 2018. Був єдиним сином у матері, залишилась дружина[205].
Іванюк Валерій Євгенович, 28.09.1968, Софіївка (Софіївський район) Дніпропетровська область. Мешканець м. Кривий Ріг. Учасник АТО 2014—2015. Старшина, 93 ОМБр, головний сержант мотострілецького взводу. До війни працював у правоохоронних органах, юристом у ЖЕКу. Навесні 2015 його підрозділ відбив кілька танкових атак біля Пісків. Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (Указом Президента України № 310/2016), нагрудним знаком «За заслуги перед містом» III ст. (Кривий Ріг, 2016)[206]. Помер наприкінці серпня, похований 31.08.2018 в смт Софіївка[207].
Щербак Артур («Арчі»), 1969 р.н., Київ. Учасник АТО 2014—2016, молодший сержант, 1-й БОП НГУ ім. Кульчицького. На фронт пішов добровольцем на початку бойових дій, пройшов бої за Дебальцеве, Попасну, Щастя, Станицю Луганську. Коли був на фронті, померла мати, а сестра продала її квартиру і виїхала до Ізраїлю. Артур лишився без житла, шукав роботу у Києві[208]. Вбитий 31.08.2018 у Києві, на Вітряних горах (за непідтвердженою інформацією, зарізаний разом з товаришем). Похований побратимами з батальйону 05.09.2018 у Києві[209].
Рябчун Сергій, Братерське Компаніївський район Кіровоградська область. Учасник АТО. Двічі був у зоні бойових дій. Після отриманої контузії часто скаржився на головні болі та погане самопочуття. Загинув вдома у серпні 2018, — пішов із сином по дрова, через спеку вирішив освіжитись у місцевій водоймі та потонув. Рідні вважають, що йому стало зле. Залишились дружина та четверо неповнолітніх дітей, — два сина і дві доньки[210].
Касьяненко Микола («Касік»). Учасник АТО, 25 ОМПБ «Київська Русь». Помер 01.09.2018. Залишилась мати. Повідомлено у соцмережі[211].
Косолап Юрій Костянтинович, 08.10.1963, 55 років, м. Дніпро. Учасник АТО 2015 року. Випускник Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту. Заступник голови Новокодацької районної у місті Дніпрі ради з питань діяльності виконавчих органів. Помер 01.09.2018 після довготривалої хвороби. Похований у м. Дніпро. Залишились дружина і син[212].
Сікорський Іван Іванович, 09.04.1975, Великосілки Кам'янка-Бузький район Львівська область. Учасник АТО, 24 ОМБр. На фронті був майже три роки. Помер вдома 02.09.2018 від хвороби. Похований у Великосілках. Залишився син[213].
Стельмах Сергій, Миропіль Романівський район Житомирська область. Учасник АТО. Помер, похований 07.09.2018 у Мирополі (повідомлення у соцмережі)[214].
Карнаух Роман Вікторович, 07.06.1981, Чернівці. Учасник АТО 2014—2017. Старший сержант, 80 ОДШБр, 3 БТГр, сержант з матеріального забезпечення. Закінчив Чернівецький професійний ліцей автомобільного сервісу. Вступив на військову службу за контрактом ще до війни. На фронті — з 2014, воював за м. Щастя, учасник оборони Луганського аеропорту. 2017 повернувся додому. Працював в. о. керівника управління воєнізованої охорони на залізниці у Чернівцях. Були проблеми зі здоров'ям, інвалідність. 5 вересня стався інсульт, впав у кому, помер 06.09.2018 о 3:30 в міській лікарні № 3 міста Чернівці. Поховання 8 вересня у Чернівцях. Залишились батьки і дружина[215].
Шмельов Олег Володимирович («Одеса»), Шостка, Сумська область. Учасник АТО. Помер внаслідок хвороби. Похований 09.09.2018 на Центральному кладовищі Шостки[216].
Литовченко Олексій Валерійович, 23 роки, Щербинівка (підпорядковане Торецькій міській раді) Донецька область. Мешкав у м. Харків. Учасник АТО, до 26.01.2018 проходив службу у військовій частині 3017 НГУ (3 БрОПр, м. Харків), інструктор-сапер[217]. Керівник ГО «Ветерани АТО та патріоти України Немишлянського району м. Харкова». За повідомленням ЗМІ з посиланням на джерела у правоохоронних органах, вбитий під час затримання співробітниками СБУ у Харкові 13.09.2018, на парковці в районі станції метро «Завод імені Малишева», поряд із супермаркетом «Рост». Правоохоронці затримали двох організаторів угруповання, які підозрюються у вимаганні грошей з підприємців, під час отримання ними 20 тис. дол. В ході затримання Литовченко чинив опір, погрожуючи бойовою гранатою, проти нього була застосована табельна вогнепальна зброя. Від отриманого вогнепального поранення він помер у лікарні[218].
Некритий Володимир Володимирович, 27.10.1965, Козятин Вінницька область. Учасник АТО 2015—2016, підполковник у відставці. В армії — близько 20 років, служив в автомобільних військах у Туркменії, Німеччині, на Далекому Сході. Працював завідувачем сховища у козятинській військовій частині А1329 («воїнські склади»)[219]. На фронт пішов за мобілізацією шостої хвилі влітку 2015. Повернувшись з війни і звільнившись з армії дбав про молодих бійців, своїми руками лагодив вдома техніку. Помер 14.09.2018 через зупинку серця. Похований у Козятині[220].
Лізанець Юрій Михайлович, 1967 р.н., Мелітополь Запорізька область. Учасник АТО, проходив службу в ЗСУ з 19.07.2015 до 18.10.2016. Помер 15.09.2018 внаслідок тривалої хвороби[221].
Ільїн Олександр Миколайович, 1970 р.н., Львів. Учасник АТО, 3 ОМПБ «Воля» 24 ОМБр. Волонтер. Був призваний як доброволець навесні 2014, у першу хвилю мобілізації. У січні 2018, після лікування запалення легень, лікарі виявили рак легені, 12 січня зробили операцію. Помер 16.09.2018, вранці. Залишилась дружина, діти[222].
Іванов Сергій Борисович, 54 роки, Кременчук Полтавська область. Учасник АТО 2014—2015, розвідник. В зоні АТО дістав вогнепальне осколкове поранення, отримав інвалідність. Перебував на лікуванні в кардіологічному відділенні лікарні «Кременчуцька», помер 18.09.2018. Поховання на Свіштовському кладовищі в секторі Героїв АТО. Залишились мати і син[223].
Злобінець Руслан, Гостомель Київська область. Учасник АТО. Лікувався в лікарні після повернення з АТО. Помер 19.09.2018. Поховання на новому кладовищі Гостомеля[224].
Гунька Олег Євстахович, Львів. Учасник АТО. Помер 23.09.2018 у Польщі, після коми. Залишились дружина, 3-річний син і однорічна донька[225].
Шутов Сергій Віталійович, 1993 р. н., Новосілка (Веселинівський район) Миколаївська область. Учасник АТО 2014—2017, 79 ОДШБр. На військовій службі за контрактом з 2013, у 2017 повернувся з війни. З 19.09.2018 перебував на стаціонарному лікуванні у Миколаївській обласній клінічній лікарні, гострий лейкоз. Помер 27.09.2018. Залишилась дружина та двомісячний син[226].
Remove ads
Посилання
- Ян Осока. Загиблі Герої липня-2018 // Цензор.нет, 1 серпня 2018.
- Мар'яна Чорнієвич. Пам'ятаємо: імена всіх героїв, які загинули на Донбасі у липні // Gazeta.ua, 2 серпня 2018.
- Леся Шовкун, Дмитро Лиховій. Сім загиблих героїв липня: Історії життя, фото // Новинарня, 2 серпня 2018.
- Ян Осока. Полеглі Герої серпня-2018 // Цензор.нет, 1 вересня 2018.
- Мар'яна Чорнієвич. Пам'ятаємо: імена усіх воїнів, які загинули на Донбасі у серпні // Gazeta.ua, 3 вересня 2018.
- Леся Шовкун, Дмитро Лиховій. 18 загиблих воїнів серпня-2018: обличчя, історії // Новинарня, 3 вересня 2018.
- Ян Осока. Полеглі Герої вересня // Цензор.нет, 30 вересня 2018.
- Дмитро Лиховій, Леся Шовкун. Вісім загиблих героїв вересня: обличчя, історії // Новинарня, 1 жовтня 2018.
Remove ads
Див. також
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads