Заштатне місто

Зашта́тне мі́сто, або безповітове місто — тип міста в Російській імперії, яке не було адміністративним центром повіту чи губернії, тобто не містило органів державного управління.^[1]

Ця категорія міст була введена у 1796 Павлом I при новому розподілі на губернії Російської імперії. Головним критерієм, що визначав статус населеного пункту, була кількість його мешканців. Від губернаторів вимагалося переглянути всю існуючу систему підпорядкованих їм населених пунктів. У випадках, коли кількість мешканців була недостатньою, міста переводились у категорію посадів.^[2] Зазвичай заштатними містами ставали міста, що були позбавлені статусу повітового центру через зменшення кількості повітів, що було запроваджене Павлом I.^[3]

У окремих випадках заштатне місто могло бути центром волості (такими були Березна^[4], Білопілля, Васильків, Глинськ, Градизьк, Золочів, Короп^[4], Корсунь, Краснокутськ, Миропілля, Недригайлів, Слов'янськ, Чугуїв), або навіть входити до складу волості, центром якої було село (Здолбунів)^[5].

На території України на час ліквідації повітового устрою 1923 року таких міст було 44 (заштатні міста були в усіх губерніях, однак кількість таких міст була різною - від 1 у Волинській та Катеринославській губерніях до 9 у Херсонській).^{[джерело?]}

У Київській губернії з 1846 по 1919 роки не було заштатних міст^[6].

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

Заштатне місто

Перелік заштатних міст Російської імперії

Див. також

Джерела

Посилання

Wikiwand - on