Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (липень — вересень 2017)

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

У статті наведено список втрат українських військовослужбовців у російсько-українській війні з липня по вересень 2017 року.

Всі списки

Список загиблих з 1 липня до 30 вересня 2017 року

Більше інформації №, Світлина Емблема ...
Remove ads

Втрати силових структур в тилу під час війни

Узагальнити
Перспектива

Україна Шпінда Руслан Михайлович, 01977-12-011 грудня 1977, Нововоронцовка Херсонська область. Старшина, військовослужбовець 79-ї ОДШБр. Був призваний за мобілізацією 31 липня 2014 року, з 29.09.2014 по 08.09.2015 брав участь у бойових діях в зоні АТО. За повідомленнями в соцмережах, воював у складі 28-ї ОМБр. В подальшому підписав контракт з 79 ОДШБр. Одружений. Загинув 02017-07-1010 липня 2017 під час проведення тактичних навчань з бойовою стрільбою на військовому полігоні «Широкий лан» (Миколаївська область) внаслідок порушення заходів безпеки. Похований в с. Любимівка (Нововоронцовський район)[72].

Україна Топалов Леонід Геннадійович (Позивний «Бріз» / «Волноріз»), 01967-08-044 серпня 1967, мешкав у м. Одеса. Військовослужбовець 1-го батальйону 54-ї ОМБр. На початку війни долучився до ДУК ПС, проходив тренування на базі в Десні, звідти поїхав на передову. В подальшому підписав контракт з 54 ОМБр, куди перейшла частина бійців ДУК. Помер 02017-07-1010 липня 2017 від серцевого нападу, місце не уточнено. Похований на Таїрівському цвинтарі Одеси. Залишились син і донька[73].

Україна Клусов Максим Олегович, 01994-01-1313 січня 1994, Крижопіль Вінницька область. Матрос, командир бойової машини розрахунку реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону 32-го РеАП ВМС ЗСУ, в/ч А1325. На військовій службі за контрактом з серпня 2016 року. Ніс службу у районі виконання спеціальних завдань поблизу адмінкордону з окупованим Кримом, в Новотроїцькому районі Херсонської області. Загинув 02017-07-1212 липня 2017 під час виконання службових обов'язків на Херсонщині внаслідок зіткнення легкового автомобіля, в якому перебували військовослужбовці ВМС, з вантажівкою. ДТП сталася о 16:44 поблизу с. Молочне (Чаплинський район). Ще троє військовослужбовців отримали тілесні ушкодження. Похований в Крижополі. Залишились мати і молодший брат[74].

Україна Паровий Олександр Миколайович, 42 роки, Кам'янець-Подільський Хмельницька область. Полковник, заступник командира 48-ї ОІБр. Випускник Кам'янець-Подільського ВВІКУ[75]. В ЗСУ пройшов шлях від лейтенанта командира понтонного взводу до підполковника командира батальйону забезпечення навчального процесу військово-інженерного факультету. 2012 року призначений командиром новоствореного 11-го окремого понтонно-мостового батальйону 48-ї ОІБр[76]. З 2014 року неодноразово виїздив у відрядження в зону АТО, достроково отримав звання полковника. В липні 2014 під командуванням Парового пройшли навчання підрозділів 48-ї ОІБр на Рівненщині[77]. Передчасно помер 02017-07-2626 липня 2017 уранці в Кам'янці-Подільському. Похований на Алеї Слави міського кладовища. Залишились дружина і син[78].

Україна Тіщенко Юрій Вікторович, 01972-04-1212 квітня 1972, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Військовослужбовець танкового підрозділу 93-ї ОМБр. 20 липня 2017 року близько 8:00, на Чугуївському полігоні (Харківська область), під час танкових змагань, в результаті вибуху дістали поранень 8 військовослужбовців. Юрій зазнав тяжких поранень, помер 02017-07-3030 липня 2017 в лікарні Мечникова у Дніпрі. Поховання 1 серпня на Південному кладовищі Кривого Рогу (Південне ГЗК)[79].

Україна Рябоконь Ігор Анатолійович, 45 років, Стрижавка Вінницький район Вінницька область. Військовослужбовець 72-ї ОМБр. На фронті з 2014 року, доброволець батальйону «Айдар». У червні 2016 підписав контракт з 72 ОМБр. Поблизу м. Щастя дістав поранення ноги, після лікування повернувся на фронт, але постійно хворів, перебував у лікарнях. Помер 20 липня 2017 від обширного інсульту в лікарні м. Вінниця, при цьому ще мав двостороннє запалення легенів. Похований у Стрижавці. Залишилась сестра[80].

Україна Муртазаєв Сергій Семенович, 01962-11-2727 листопада 1962, 54 роки, Одеса. Мешкав в смт Таїрове Овідіопольський район Одеська область. Полковник медичної служби, начальник клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (411-й військовий госпіталь), м. Одеса. Пройшов шлях від лікаря медичного пункту до начальника клініки. Учасник бойових дій на Сході України. Одружений (дружина — лікар-офтальмолог). Раптово помер 02017-08-022 серпня 2017 при виконанні службових обов'язків, на території ВМКЦ в м. Одеса. Попередньо, смерть настала в результаті проблем із серцем, які загострилися внаслідок спеки[81].

Україна Токарєв Юрій В'ячеславович, 01993-05-066 травня 1993, Автономна Республіка Крим. Військовослужбовець 72 ОМБр. Сирота, вихованець дитячого будинку, переселенець з Криму. 23.11.2016 вступив на військову службу за контрактом. Учасник бойових дій в зоні АТО. Помер 02017-08-033 серпня 2017 від гострої серцевої недостатності у НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь», м. Київ. Похований в с. Мізяківські Хутори у Вінницькій області, де мешкає його сестра[82].

Україна Милостивий Андрій, 01969 1969, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Водій-гранатометник реактивної артилерійської батареї 17-ї ОТБр. Загинув 4 серпня 2017 року на полігоні, розташованому в с. Дівички на Київщині, під час тактичних навчань з бойовою стрільбою. Близько 11:00 було здійснено постріл зі 120-мм міномету 2С12 «Сані», міна відхилилася від попередньо визначеної цілі та влучила в окоп, де перебували військові. Андрій загинув на місці, ще 5 військовослужбовців дістали поранення. Похований у Кривому Розі[83].

Україна Серебренніков Сергій Олександрович (позивний «Комар»), 27.09.1988, Кам'янське Дніпропетровська область. Військовослужбовець кулеметного взводу 2-ї МР 2-го МБ 54-ї ОМБр. Призваний за мобілізацією 2014 року, в подальшому підписав контракт. Учасник бойових дій. З військової частини матері повідомили, що на одній зі станцій (м. Кременчук на Полтавщині) Сергій відстав від військового ешелону та з 10 серпня вважався таким, що самовільно залишив військову частину. Знайдений місцевими жителями мертвим 14 серпня неподалік від залізничного вокзалу Кременчука, за кілька метрів від залізничних шляхів у пров. Сковороди (Перший Занасип), у цивільному одязі. У висновку СМЕ вказано, що помер 12 серпня 2014 від гострої серцево-судинної недостатності внаслідок ішемічної хвороби серця. 24 серпня похований як невідомий на Деївському кладовищі Кременчука, хоча при ньому були документи, але загубились. Як з'ясувалося, до 15 вересня документи Сергія знаходилися у Кременчуцькому відділенні поліції № 1. Матері пояснили, що тіло направили в морг разом із документами, потім документи повернули до поліції. На момент оформлення лікарського свідоцтва про смерть Сергій проходив як «невідомий». Судмедексперт виписав лікарське свідоцтво про смерть лише 21 серпня. У батьків виникли проблеми з проведенням ексгумації та експертизи, їм допомогли волонтери. Ексгумацію проведено 1 грудня, перепоховання у Кам'янському. Залишились батьки, дружина та син[84].

Україна Гніденко Руслан Олександрович, 24.12.1977, Біла Церква Київська область. Військовослужбовець оперативного резерву. Прибув до 169-го НЦ в смт Десна (Козелецький район) Чернігівська область на заплановані заняття. 14 серпня 2017 втонув у місцевій водоймі, імовірно перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. Неодружений[85].

Україна Попов Євген Володимирович, 1976 р.н., Нікополь Дніпропетровська область. Сержант, військовослужбовець 17-ї ОТБр. 31 липня 2014 року добровольцем пішов до війська, часник АТО. 4 серпня 2017 року, близько 11:00, на полігоні, що розташований в с. Дівички на Київщині, під час тактичних навчань з бойовою стрільбою, дістав важких поранень внаслідок влучення міни в окоп. 19 серпня 2017 помер від поранень в Київському військовому шпиталі. Похований в Нікополі. Залишилися мати, дружина та дві доньки[86].

Україна Гунза Василь Володимирович, 1985 р.н., Нижня Яблунька Турківський район Львівська область. Молодший сержант, водій-хімік 704-го ОПРХБЗ, в/ч А0807. Учасник АТО, повернувся з фронту більш як півроку тому. Навчався у 201-му НЦ в м. Кам'янець-Подільський на курсах підвищення кваліфікації. За даними військкомату, звідти і потрапив до шпиталю. Помер вночі 20 серпня 2017 року в Київському військовому госпіталі, причини смерті не уточнено. Похований в Н. Яблуньці. Залишились дружина та донька[87].

Україна Гончаров Володимир Олександрович (позивний «Мєлкій»), 10.03.1997, Ізюмське Борівський район Харківська область. Військовослужбовець 72-ї ОМБр. Учасник АТО, в бригаді 1,5 роки, останні півроку воював у промзоні Авдіївки. Загинув 20 серпня 2017 року під час відпустки. За повідомленням поліції, о 1:38 на 57-му км залізничної колії на відстані близько 150 метрів від залізничної станції «Преддонбасівська», поблизу смт Борова, вантажним потягом сполученням «Куп'янськ-Вузловий — Святогірськ» був смертельно травмований 20-річний мешканець с. Ізюмське, який переходив залізничну колію в неналежному місці. За повідомленням командира, — вбитий в смт Борова, помер від двох ножових поранень. В поліції цю інформацію не підтвердили[88].

Україна Хорошко Марина, Дніпро. Старший солдат, головна медсестра неврологічного відділення госпіталю м. Дніпро. З 2014 працювала у шпиталі. Померла 23 серпня 2017 внаслідок довготривалої хвороби[89].

Україна Шмирін Сергій Васильович (позивний «Боцман»), 25.07.1972, Житомир. Розвідник 26-ї ОАБр. Свого часу служив підводником. Мобілізований у 2014 році, з липня воював біля міста Щастя. Після демобілізації, не зважаючи на проблеми зі здоров'ям, підписав контракт і повернувся на фронт. Помер 25 серпня 2017 року у Харківському військовому шпиталі внаслідок хронічної хвороби. Похований на житомирському кладовищі у Корбутівці[90].

Україна Левчук Андрій Миколайович, 03.12.1986, Славута Хмельницька область. Головний сержант взводу матеріального забезпечення роти забезпечення 24 ОШБ «Айдар». Після закінчення школи пройшов строкову службу. У 19 років ледь не загинув, — стрибнув під потяг у київському метро[91]. В батальйоні — з 2015. З лютого по квітень 2016 був командиром взводного опорного пункту в Мар'їнці. Пройшов бої на Світлодарській дузі в районі селища Новолуганське. Помер 26 серпня 2017 в лікарні м. Славута в результаті черепно-мозкової травми, яку отримав під час сварки у розважальному закладі 25 серпня, — у ході суперечки опонент штовхнув Андрія, який впав і вдарився головою об бруківку. Перебував в реанімації, впав у кому, помер, не приходячи до свідомості. За кілька днів мав повернутися на службу в зону АТО. Похований у Славуті. Залишились мати, дружина та дві доньки. Підозрюваний втік з країни та був оголошений у розшук, затриманий 12.12.2018 у пункті пропуску «Шегині»[92].

Україна Атаманенко Андрій Олександрович, 26 років, мешкав у м. Новоград-Волинський Житомирська область. Військовослужбовець за контрактом 30-ї ОМБр, тричі був у зоні АТО. Знайден повішеним на військовому полігоні в Чернігівській області, де його підрозділ проходив перепідготовку. Ведеться слідство. Похований 8 вересня 2017 у Новограді-Волинському. Залишились мати і батько — полковник ЗСУ[93].

Україна Ревіцький Артур Анатолійович, 17.06.?, Миколаїв. Старший солдат, військовослужбовець за контрактом 808-го понтонно-мостового полку. Випускник Миколаївського навчально-наукового інституту ОНУ ім. Мечникова (2012). Загинув 7 вересня 2017 року у ДТП на трасі Київ — Одеса поблизу села Шарин Уманського району Черкаської області, — внаслідок наїзду вантажівки «Сканія» на військовий тягач МАЗ-537, що був припаркований на узбіччі для проведення ремонтних робіт[94].

Україна Коломійчук Сергій, 36 років, мешкав у м. Мелітополь Запорізька область. Військовослужбовець 23-го ОМПБ «Хортиця» 56-ї ОМПБр. Доброволець першої хвилі мобілізації. Учасник АТО, воював в районі Маріуполь Новоазовськ. Після того, як 5 вересня 2014 загинули троє бійців 23-го батальйону поблизу с. Комітернове (нині Пікузи), двічі намагався вчинити самогубство. Пройшов курс лікування у стаціонарі психіатрії. За рік по демобілізації вступив на військову службу за контрактом. 9 вересня 2017 року покінчив життя самогубством. Поховання 12 вересня в с-щі Переможне Якимівського району. Залишилися дружина і маленька дитина[95].

Україна Озєров Олексій Олегович, 15.03.1987, Путивльський район Сумська область. Мешкав у м. Суми. Старший сержант, військовослужбовець 25-ї ОПДБр. Проходив службу в 95-ій ОАеМБр. Служив у київському «Беркуті», потім перевівся до сумського. В часі війни чотири рази був у зоні АТО, пройшов бої за Дебальцеве. З липня 2016 до квітня 2017 проходив службу в 11-му батальйоні НГУ, в/ч 3051, виконував завдання в районі Торецька. Загинув близько 22:40 10 вересня 2017 року від кульового поранення під час тренувань на території однієї з військових частин неподалік Канатове, що поблизу м. Кропивницький. За повідомленням Військової прокуратури, один із солдатів здійснив 2 короткі черги у напрямку двох військовослужбовців цієї ж частини, які виконували тренувальні вправи. Унаслідок отриманих вогнепальних поранень старший сержант та солдат загинули на місці події. Розпочато кримінальне провадження за ч. 2 ст. 115 КК України (умисне вбивство). Похований у Сумах на Алеї Слави Центрального кладовища. Залишились батьки, дружина та 9-річна донька[96][97].

Україна Тимофєєв Ігор Євгенович, 03.10.1993, Мирноград Донецька область. Солдат 25-ї ОПДБр. З шахтарської родини. Працював гірничим робочим на шахті 5/6 (колишня шахта «Димитрова»), прохідником на шахті «Капитальна» (колишня шахта «Стаханова») ДП «Мирноградвугілля». В лютому 2016 вступив на військову службу за контрактом, кілька місяців перебував у зоні АТО. Загинув близько 22:40 10 вересня 2017 року від кульового поранення під час проведення навчань на території однієї з військових частин неподалік Канатове, що поблизу м. Кропивницький. За повідомленням Військової прокуратури, один із солдатів здійснив 2 короткі черги у напрямку двох військовослужбовців цієї ж частини, які виконували тренувальні вправи. Унаслідок отриманих вогнепальних поранень старший сержант та солдат загинули на місці події. Розпочато кримінальне провадження за ч. 2 ст. 115 КК України (умисне вбивство). Похований в Мирнограді на кладовищі «Озерне». Залишились батьки, дружина та двоє маленьких дітей, син і донька[96][98].

Україна Аркуш Сергій Іванович (позивний «Краб»), 20.02.1963, 54 роки, Миколаїв. Старший прапорщик (мічман) 1-го ОБМП 36-ї ОБрМП. Навчався у МНУ ім. Сухомлинського на факультеті фізичної культури та спорту і в Севастопольському ВМІ ім. Нахімова. Опанував професію електромеханіка. 1995 закінчив навчання в Ізмаїльському центрі підготовки офіцерського складу, отримав посвідчення інструктора-водолаза. З 1985 по 2000 проходив службу в спецпідрозділах ВМФ, 73 ЦСО (о. Майський). Після звільнення в запас працював в охоронних структурах «БАРС», а з травня 2006 протягом майже шести років — як персональний водій-тілоохоронець в компанії «Аеротехсервіс». По тому поїхав на роботу до Естонії, де працював складальником металоконструкцій на підприємстві «Євро-профіль». З початку війни пішов добровольцем у морську піхоту, воював у «гарячих» точках, був наставником для молодих бійців. Помер від хвороби 14 вересня 2017 року. 16 вересня прощання на території 36 бригади, поховання у Миколаєві[99].

Україна Стопчинський Роман Олегович, 01994 1994, Кривоносове (Бобринецький район) Кіровоградська область. Старший солдат 79-ї ОДШБр. Виріс у багатодітній родині. Закінчив Бобринецьке училище за спеціальністю «кухар». Другий рік проходив службу за контрактом, виконував завдання в зоні АТО. Неодружений. 02017-09-2323 вересня 2017 покінчив життя самогубством у розташуванні військової частини. Похований в с. Кривоносове[100].

Україна Кулик Ростислав, 1986 р.н., Чортків Тернопільська область. Мешкав в смт Велика Березовиця Тернопільський район. Старший сержант поліції, військовослужбовець роти поліції особливого призначення ГУ НП в Тернопільській області. У правоохоронних органах з 2006 року, служив у «Беркуті». 2015-го ніс службу в зоні АТО, дістав важку контузію біля Попасної, довгий час лікувався. Загинув 26 вересня 2017 близько 12:50 внаслідок вибуху гранати РГД-5, біля свого будинку у В. Березовиці. Залишилась дружина (також працює у поліції, — дільничним в Тернополі) та 9-місячна донька. Попередньо, причиною нещасного випадку стало необережне поводження з вибухонебезпечними предметами[101].

Україна Бородаченко Сергій Станіславович, 30.11.1978, Затишок Уманський район Черкаська область. Підполковник, заступник командира частини з льотної підготовки 7-ї БрТА (Старокостянтинів). З кінця 1990-х років проходив службу у складі 806-го бомбардувального авіаційного полку на Луцькому військовому аеродромі (до розформування у 2004). По тому служив у 7 бригаді. 29 вересня 2017, о 12:21 під час планових тренувальних польотів в районі Старокостянтинівського аеродрому було втрачено зв'язок з навчально-тренувальним літаком Л-39 (бортовий номер 72) Повітряних Сил ЗСУ. Літак впав на кукурудзяне поле поблизу с. Берегелі (Красилівський район) Хмельницька область (в районі сіл Западинці, Баглайки та Берегелі), загинули двоє військових льотчиків. Військовою прокуратурою розпочато досудове розслідування попередньо за ст. 416 ККУ (порушення правил польотів, що спричинило тяжкі наслідки). Після проведення експертиз з льотчиками попрощались у Старокостянтинові, поховання на малій батьківщині[102][103].

Україна Ткаченко Михайло Васильович, 11.09.1987. Старший лейтенант, штурман ланки авіаційної ескадрильї 7-ї БрТА (Старокостянтинів). 29 вересня 2017, о 12:21 під час планових тренувальних польотів в районі Старокостянтинівського аеродрому було втрачено зв'язок з навчально-тренувальним літаком Л-39 (бортовий номер 72) Повітряних Сил ЗСУ. Літак впав на кукурудзяне поле поблизу с. Берегелі (Красилівський район) Хмельницька область (в районі сіл Западинці, Баглайки та Берегелі), загинули двоє військових льотчиків. Військовою прокуратурою розпочато досудове розслідування попередньо за ст. 416 ККУ (порушення правил польотів, що спричинило тяжкі наслідки). Після проведення експертиз з льотчиками попрощались у Старокостянтинові, поховання на малій батьківщині[102].

Remove ads

Померлі демобілізовані учасники АТО

Узагальнити
Перспектива

Україна Коноваленко Валерій, 25 років, Погреби (Глобинський район) Полтавська область. Учасник АТО, військовослужбовець 107-го РАП. Загинув 6 липня 2017 року у ДТП внаслідок лобового зіткнення автомобіля ВАЗ-2110 з бензовозом DAF в районі села Гориславці Кременчуцького району Полтавській області. Водій ВАЗу загинув на місці. Похований в с. Погреби[104].

Україна Галушко Юрій Петрович, 28.06.1955, 62 роки, Стовпець Дубенський район Рівненська область. Старший лейтенант, учасник АТО. Після закінчення Кам'янець-Подільського військового училища та Українського інституту інженерів водного господарства у 1980 році переїхав до міста Вараш, до 2000 року працював в управлінні будівництва Рівненської АЕС. Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС. Активний учасник Революції Гідності. Мобілізований 2014 року, брав участь у бойових діях під Дебальцевим та біля Донецького аеропорту. Помер 7 липня 2017 року. Похований у Вараші[105].

Україна Фесюк Анатолій (позивний «Прапор»), Городківка (Крижопільський район) Вінницька область. Учасник АТО, солдат вінницького 40-го полку НГУ, в/ч 3008. Ніс службу на блокпосту № 25 на Бахмутській трасі. Після повернення з війни скоїв самогубство. Похований 9 липня 2017 року у селі Городківка. Залишилась дружина та донька від першого шлюбу[106].

Україна Левицький Андрій (позивний «Вірний»), Прошова Тернопільська область. Мешкав у м. Київ. Учасник АТО, доброволець ДУК ПС. Закінчив Галицький інститут. Активний учасник Революції Гідності, 24-та сотня Самооборони Майдану, якийсь час був у «Правому секторі». На фронт пішов добровольцем у 2014 році. Загинув вночі 10 липня 2017 року в результаті ДТП на пр-ті Перемоги у Києві. Намагався перебігти дорогу у невстановленому місці навпроти автобусної зупинки біля парку Нивки, був збитий мікроавтобусом «Mercedes». З Андрієм прощались на Майдані у Києві. Залишилась дружина та маленька донька[107].

Україна Григорів Володимир Михайлович, 1979, Отинія Коломийський район Івано-Франківська область. Демобілізований учасник АТО. Помер 10 липня 2017 року[108].

Україна Дроздовський Михайло (позивний «Дід»), 1957 р.н., 60 років, Чортків Тернопільська область. Учасник АТО, сапер 14-го ОМПБ. Півтора року прослужив і повернувся додому. Загинув 11 липня 2017 року, рятуючи дітей, які потрапили у вир на річці Серет. Михайло рибалив поблизу й кинувся на допомогу. Одного витягнув, іншого виштовхав на мілину, а третього хлопчика дістати не зміг і разом із ним потонув. Залишились дружина, син і донька[109].

Україна Коваленко Микола Володимирович (позивний «Тінь»), 01983-12-1919 грудня 1983, Сквира Київська область. Демобілізований учасник АТО, військовослужбовець саперної групи 95-ї ОДШБр. Закінчив Сквирське професійно-технічне училище № 29, де здобув спеціальність тракториста-машиніста, слюсаря-ремонтника, водія автомобіля. Служив у прикордонних військах. Працював у зеленому господарстві ДЗК «Феофанія» м. Києва. З січня 2015 до квітня 2016 проходив військову службу за мобілізацією. Помер вночі 02017-07-1212 липня 2017 року в лікарні. Похований у Сквирі. Залишились батьки і брат[110].

Україна Гриць Вадим, 24 роки, Дунковиця Іршавський район Закарпатська область. Ветеран АТО, військовослужбовець 128-ї ОГПБр, учасник боїв за Луганський аеропорт та боїв за Дебальцеве. Загинув 12 липня 2017 року у ДТП. На в'їзді в село Дунковиця водій вантажівки «Renault» не впорався з керуванням, і великовагова машина перекинулася в кювет. Вадим, який перебував на пасажирському місці, від отриманих травм загинув[111].

Україна Бабій Володимир Іванович (позивний «Монгол»), 01995-08-088 серпня 1995, Горохівський район Волинська область. Демобілізований учасник АТО, розвідник 3-го ОТБ «Звіробій» 54-ї ОМБр. Мешкав у с. Перегонівка (Голованівський район) Кіровоградська область. Здобув професію слюсаря-механіка. В 19 років пішов на фронт добровольцем, служив з липня 2015 року: у Троїцькому, Попасній, Бахмуті, Слов'янську, Станиці Луганській. 20 жовтня 2016 демобілізувався, працевлаштувався в клуб «СпортЛайф» у Києві. В листопаді 2016 року був госпіталізований, виявили пухлину носоглотки з поширеними метастазами, ймовірно, наслідок ураження хімічною зброєю на війні. Переніс операцію, хіміотерапію, лікувався у Києві, Кропивницькому, Луцьку. Захопився малюванням на склі, картини продавав на аукціонах, а виручені кошти передавав на лікування хворих дітей, продав і прапор з підписом Вакарчука. Привозив хворим дітям іграшки, підтримував їх. Готував виставку своїх картин у Дніпрі. Помер 17 липня 2017 року у Луцьку. Похований на луцькому кладовищі у с. Гаразджа на Алеї Слави. У Луцьку залишились мати і молодший брат[112].

Україна Бабіч Дмитро, 25 років, Зарічне Рівненська область. Учасник АТО і Євромайдану. 18 липня 2017 року прийшов у гості, з товаришами почали розбирати гранату, яку приніс із собою. Від вибуху всі троє чоловіків загинули. Залишились батько і сестра[113].

Україна Вагнер Олексій (позивний «Шах»), 1980 р.н., Біла Церква, мешкав у м. Тернівка Дніпропетровська область. Доброволець 20-го ОМПБ «Дніпропетровськ» 93-ї ОМБр. На фронт пішов у травні 2014, брав участь у боях за Мар'їнку та Красногорівку. Учасник подій 9 травня 2017 у Дніпрі, коли «тітушки» Опоблока напали на ветеранів. Входив до групи громадського контролю за розслідуванням цієї справи. 24 липня 2017 року ветерани війни прийшли в кальян-бар «D.O.M.» по пр. Гагаріна, 92 в Шевченківському районі Дніпра, зі своїм товаришем адвокатом Едмондом Саакяном, на зустріч з бізнес-партнером брата Саакяна, щоб розібратись у фінансовому конфлікті, якій виник між ними. Під час розмови, близько 19:50 приїхали ще кілька чоловік, у яких Едмонд Саакян помітив зброю. Він пішов до машини брата і дістав з багажника карабін «Вулкан». В цей момент чоловіки, що приїхали, відкрили вогонь з автомата Калашникова. Саакян встиг зробити кілька пострілів і поранити нападників, він дістав чисельних кульових поранень. Від автоматної черги нападників Олексій Вагнер загинув на місці. Ще один ветеран, Максим Іващук, помер від поранень у лікарні. В області введено оперативний план «Сирена», двоє чоловіків затримані. Похований Тернівці. Розлучений, залишилась мати і 8-річний син[114][115].

Україна Іващук Максим (позивний «Щука»), 1981 р.н., мешкав у м. Дніпро. Колишній боєць 11-го ОМПБ «Київська Русь» 59-ї ОМПБр. Закінчив ДНУЗТ. Працював інженером в ДП «Дніпростандартметрологія». Одружений. 24 липня 2017 року ветерани війни прийшли в кальян-бар «D.O.M.» по пр. Гагаріна, 92 в Шевченківському районі Дніпра, зі своїм товаришем адвокатом Едмондом Саакяном, на зустріч з бізнес-партнером брата Саакяна, щоб розібратись у фінансовому конфлікті, якій виник між ними. Під час розмови, близько 19:50 приїхали ще кілька чоловік, у яких Едмонд Саакян помітив зброю. Він пішов до машини брата і дістав з багажника карабін «Вулкан». В цей момент чоловіки, що приїхали, відкрили вогонь з автомата Калашникова. Саакян встиг зробити кілька пострілів і поранити нападників, він дістав чисельних кульових поранень. Від автоматної черги нападників загинув на місці Олексій Вагнер. Максим Іващук помер від поранень у лікарні. В області введено оперативний план «Сирена», двоє чоловіків затримані. Похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро[114][116].

Україна Супрун Віктор, 30.09.1969, Погребище, Вінницька область. Учасник АТО, колишній військовослужбовець батальйону «Айдар». Закінчив Вінницький політехнікум за спеціальністю теплотехнолога. Працював на різних підприємствах, зокрема Погребищенському цукровому заводі. По тому займався будівельно-ремонтними роботами, мав свій невеликий бізнес. В серпні 2014-го мобілізований як доброволець, після року служби повернувся додому. Загинув 24 липня 2017 року від вибуху у своїй хатині, через необережне поводження з гранатою РГД-5. Похований в Погребищі. Залишились мати, дві доньки та цивільна дружина[117].

Україна Грубий Ілля Володимирович, 20.06.1991, Жашків, Черкаська область. Старший лейтенант, учасник АТО. В Спілці учасників АТО Жашківщини повідомили, що 28 липня 2017 року відбудеться прощання із загиблим учасником АТО[118]. Прим. Людина з такими ПІБ є випускником Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою 2008 року[119].

Україна Приказчиков Андрій Анатолійович, 1978 р.н,, Новгородківка, Мелітопольський район, Запорізька область. Учасник АТО, солдат ЗС України, проходив службу за мобілізацією з 09.02.2015 до 29.04.2016. 27 липня 2017 року помер від інсульту, похований в с. Полянівка[120].

Україна Найденко Микола, 09.07.1970, Виноградове (Олешківський район), Херсонська область. Учасник АТО, військовослужбовець 122-го ОАеМБ 81-ї ОАеМБр, захищав Батьківщину з липня 2015 по липень 2016. Трагічно загинув 2 серпня 2017 року, — потонув у місцевій водоймі. Похований в рідному селі. Залишились дружина і дорослий син[121].

Україна Апанович Микола Петрович, 14.02.1985, Кропивник, Дрогобицький район, Львівська область. Учасник АТО, військовослужбовець 80-ї ОДШБр. У кінці липня 2017 року на роботі, на будівництві в смт Східниця Дрогобицького району раптом втратив свідомість і впав, був доправлений до Львова з важкою травмою голови, переніс операцію в лікарні м. Львова на Топольній. 2 серпня 2017 помер, не приходячи до свідомості[122].

Україна Павлик Богдан Богданович (позивний «Маестро»), 21.08.1981, Турка, Львівська область. Учасник АТО, капітан міліції, колишній командир 1-ї роти БПСМОП «Січ». Працював експертом-криміналістом у міліції, служив в Іраку, працював у Львівському СІЗО. Один з тих, хто створювали батальйон «Січ». На фронті з літа 2014, воював в Авдіївці та Пісках, нагороджений орденом Данила Галицького. Після повернення з фронту якийсь час працював охоронцем. Покінчив життя самогубством 4 серпня 2017 року, на пустирі поблизу м. Турка. Похований на кладовищі військового містечка м. Турка. Залишилися дружина та син[123].

Україна Гонтар Валентин Володимирович (позивний «Прапор»), 1973, Кіровоградська область. Зареєстрований у м. Кременчук. Учасник АТО, ветеран батальйону «Донбас», групи «Купол». Військовий за професією, служив у Криму в морській піхоті. Звільнившись з армії, мешкав і працював Москві. Під час Революції Гідності приїхав з Москви до батьків, пішов на Київський Майдан, щоб подивитись на власні очі. В подальшому увійшов до групи «Купол» [Архівовано 11 вересня 2017 у Wayback Machine.] (ветерани морської піхоти, спецпризначенці) батальйону «Донбас». Пройшов бої за Бахмут, Лисичанськ, Попасну, Курахове, Іловайськ. Під час першого штурму Іловайська, 10 серпня 2014, отримав контузію та поранення руки, переніс 4 операції. Після лікування на фронт вже не повернувся. 2015-го одружився з київською художницею Віталіною Масловою, разом займалися проектом соціально-психологічної реабілітації бійців АТО «Творча Криївка» [Архівовано 7 червня 2017 у Wayback Machine.] у Карпатах. Трагічно загинув у Києві від вибуху гранати. Тіло в лісі неподалік від озера Нива, селище Катеринівка (Київ), знайшли перехожі близько 16:00 4 серпня 2017 року. З Валентином прощались на Майдані Незалежності у Києві, потім в Івано-Франківську. Похований в селі Криворівня Верховинського району. Залишилися дружина та однорічний син[124].

Україна Паньків Василь Іванович, 1988 р.н., проживав в с. Незвисько Городенківський район Івано-Франківська область. Учасник АТО, демобілізований. Помер 14 серпня 2017 року[125].

Україна Хобта Артем, 25 років, Вовчків (Переяслав-Хмельницький район) Київська область. Демобілізований учасник АТО, снайпер. З 14.03.2015 по 11.04.2016 служив за мобілізацією в зоні АТО. Повісився 17 серпня 2017 року. Похований в селі Вовчків. Залишились батьки і старша сестра[126].

Україна Андріяшев Олександр Володимирович (позивний «Палач»), 25.08.1986, Рівне. Учасник АТО, доброволець батальйону «Айдар», гранатометник, «афганська» рота. Активний учасник Революції Гідності, на київському Майдані пробув 5 місяців, після чого пішов в «Айдар». На фронті з 12.08.2014, учасник боїв в районі Луганського аеропорту, Хрящувате, Новосвітлівка, де зазнав контузії. Після демобілізації займався волонтерством, постійно їздив на фронт. Керівник рівненської міської організації "Спілка учасників бойових дій та АТО «УВО». Працював, 2016 року закінчив НУВГП за спеціальністю «Екологія». Помер 19 серпня 2017 року під час відпочинку ветеранів «афганської» роти «Айдару» у гідропарку в Києві, — потонув, коли купався у Дніпрі. Похований в Рівному на Алеї Героїв на кладовищі «Нове» («Молодіжне»). Лишилася мати (інвалід ІІ гр.) та молодший брат[127].

Україна Єрещенко Сергій Олександрович, 1968 р.н., Здолбунів Рівненська область. Демобілізований учасник АТО. У 2014—2015 роках проходив службу в лавах 51-ї та 14-ї ОМБр. Проживав у Здолбунові разом з матір'ю. Передчасно помер 19 серпня 2017 року[128].

Україна Яльницький Василь Семенович, 1974 р.н., Піща Шацький район Волинська область. Демобілізований учасник АТО, молодший сержант ЗСУ. Був мобілізований 07.05.2015, учасник бойових дій на території Донецької області. На фронті дістав захворювання, що пов'язане із захистом Батьківщини. Передчасно помер 23 серпня 2017 року[129].

Україна Стаюра Володимир Іванович, 19.06.1966, Буцнів Тернопільський район Тернопільська область. Мешкав у м. Тернопіль. Демобілізований учасник АТО, служив у добровольчому батальйоні міліції «Січ», згодом став заступником командира роти «Карпатська Січ» 93-ї ОМБр. Брав участь у національно-визвольному русі з кінця 1980-х років. Брав активну участь у створенні «Народного Руху», очолював осередок «Просвіти» на заводі «Оріон», стояв біля витоків створення в Тернополі товариств «Меморіал» та «Вертеп». У 1990 році підняв перший національний прапор над Тернопільською міською радою. 1993 року закінчив Тернопільський приладобудівний інститут. Працював у м. Тернополі слюсарем на ВО «Оріон» (1986—1994), інженером ТОВ «Біттер» ЛТД, заступником директора ТОВ «Озон». З 1997 — приватний підприємець, 1999 — директор ПП «Партнер», 2007 — директор ТОВ «Тернопільська інвестиційна компанія „Галичина“», 2009 — голова благодійного фонду «Фундація українських меценатів». З 2008 обіймав посаду заступника голови Тернопільської обласної організації ВО «Свобода» з питань партійної дисципліни. 2009 обраний депутатом Тернопільської обласної ради, в грудні 2012 очолив Тернопільську обласну організацію ВО «Свобода». Також був головою Тернопільської міської організації партії. Активний учасник Революції Гідності у Києві та координатор революційного руху в Тернополі. У 2014 добровольцем пішов на фронт. З 25 жовтня 2015 — депутат Тернопільської міської ради від ВО «Свобода». Директор з комерційних питань ПП «Партнер». Багато років займався дайвінгом. Помер 26 серпня 2017 року внаслідок серцевого нападу, перебуваючи із сім'єю на відпочинку в Єгипті. Похований на Микулинецькому цвинтарі Тернополя. Залишилась дружина та двоє синів[130].

Україна Симчач Василь Миколайович, 10.10.1967, Печеніжин Коломийський район Івано-Франківська область. Демобілізований учасник АТО. Загинув 27 серпня 2017 року внаслідок наїзду скутера «Хонда 300», — помер від травм дорогою до лікарні. Похований в Печеніжині[131].

Україна Камнєв Сергій Володимирович, 1989 р.н., мешкав у м. Миколаїв. Учасник АТО. Командир взводу 79-ї ОДШБр. Закінчив Одеський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, після якого поступив у Київський військовий інститут телекомунікацій. З 2011 по 2012 служив у 54-му ОРТБ, з 2013 — в 79-ій десантній бригаді. На війні з перших днів: Дякове, Маринівка, Піски, оборона ДАП. В січні 2016, після виявлення онкозахворювання пройшов хіміотерапію і повернувся на службу. У квітні 2017 стався рецидив раку, перебував на лікуванні в Центральному військовому шпиталі у Києві. Помер 31 серпня 2017 року. Залишилась мати, в смт Затишшя на Одещині, та дружина[132].

Україна Гайдаєнко Максим Андрійович (позивний «Юнга»), 27.09.1977, Мелітополь Запорізька область. Учасник АТО, військовослужбовець 23-го ОМПБ «Хортиця». З 25.04.2014 по 30.03.2015 проходив службу за мобілізацією, після чого продовжив службу за контрактом. 31.10.2016 звільнився за станом здоров'я. Активіст Ради ветеранів. Помер вночі 31 серпня 2017 року після тривалої хвороби. Похований в Мелітополі[133].

Україна Волощенко Максим Іванович, 05.06.1985, Обухів Київська область. Учасник АТО, солдат, снайпер. Працював на Трипільському пакувальному комбінаті. Мобілізований 20.04.2015 як доброволець, до того в армії не служив. Воював у Донецькій області, демобілізований 06.04.2016. Помер 1 вересня 2017 року в лікарні міста Боярка, після важкої хвороби легенів. Похований в Обухові[134].

Україна Шегера Тарас, 37 років, Київ. Мешкав у с. Катеринівка (Кременецький район) Тернопільська область. Демобілізований учасник АТО. Сапер 93-ї ОМБр. Працював у Києві, в трамвайному депо. Після трагічної смерті матері продав київську квартиру та переїхав на Кременеччину до села дружини, де й мешкав останні 15 років. Заробляв на різних підробітках. Служив за мобілізацією з січня 2015 до березня 2016, воював у Водяному, Авдіївці, в районі Донецького аеропорту. Загинув 2 вересня 2017 року в селі Цеценівка Шумського району, куди поїхав на заробітки. Копав траншею під фундамент підвалу, на глибині 3 м стався обвал ґрунту, Тараса засипало землею і він загинув. Похований в Катеринівці. Залишилась дружина[135].

Україна Гончаров Ігор Володимирович, 07.07.1975, мешкав у м. Коломия Івано-Франківська область. Демобілізований учасник АТО. Помер 4 вересня 2017 року. Похований в Коломиї[136].

Україна Сивопляс Ірина, 42 роки, Добропілля Донецька область. Доброволець, учасник АТО. Медсестра-волонтер ПДМШ ім. Пирогова. Мала інвалідність через тривалу хворобу серця, тому на військову службу її не взяли. 2014 року вирушила на передову як волонтер мобільного шпиталю. Рятувала життя артилеристів 44-ї бригади, кілька місяців прожила в підземному медпункті-бліндажі неподалік Сіверського Дінця, працювала у Новоайдарі та Мар'їнці. Допомагала як військовим, так і цивільному населенню. Взимку 2017 повернулась додому в Добропілля. Померла 7 вересня 2017 року. Залишились батьки, сестра і син[137].

Грузія Алі Тімаєв (Тимур Махаурі; Руслан Папаскері; Алі Дабуєв; псевдонім «Зона»), 04.04.1978, Гучум-Калі, Ітум-Калінський район, Чечня, СРСР. Учасник АТО, розвідник чеченського батальйону ім. Шейха Мансура. З 1999 по 2000 брав участь у бойових діях проти російських військ в Дагестані, учасник Другої російсько-чеченської війни, з 2005 — громадянин Грузії, у 2008 — учасник російсько-грузинської війни. Алі називали «особистим ворогом Кадирова», він постійно переслідувався спецслужбами РФ та Чеченської Республіки, щодо нього було вчинено три замахи. 2012 був заарештований в Туреччині за звинуваченням у вбивстві представника «Імарата Кавказ», у квітні 2016 виправданий рішенням суду в Стамбулі і звільнений. З того часу жив в Україні. Загинув 8 вересня 2017 року о 18:21 у підірваному автомобілі Toyota Camry в центрі Києва, на вулиці Павла Скоропадського біля Бессарабського ринку. В машині також перебували жінка з донькою. Жінка дістала важких поранень, дитина — опіків. За попередніми даними, спрацював вибуховий пристрій, що був закладений в автомобіль[138].

Україна Ворона Олександр, 02.03.1965, 52 роки, мешкав у м. Мена Чернігівська область. Капітан, учасник АТО. Ветеран війни в Афганістані. Працював інженером на заводі з виготовлення чіпсів. У 2015 пішов на фронт. Помер 16 вересня 2017 року під час риболовлі на ставку поблизу Мени, — ймовірно, чоловіку стало погано і він впав з лодки у воду[139].

Україна Сидор Михайло Васильович, 1971 р.н., Берегомет Кіцманський район Чернівецька область. Демобілізований учасник АТО. Пройшов бої за Дебальцеве. Демобілізований у квітні 2017. 18 вересня 2017, під час перебування на зборах резервістів на Рівненському полігоні, помер внаслідок ішемічної хвороби. Був доставлений до шпиталю, але реанімаційні заходи не допомогли[140].

Україна Ковальчук Олександр Богданович, мешкав у Луцьку. Учасник АТО у складі 14-ї ОМБр. Помер в середині вересня 2017 року в Луцьку з побутових причин. Похований у с. Несвіч Луцького району. Батько теж учасник АТО[141].

Україна Єськін Віктор Володимирович, 38 років, Чаква Володимирецький район Рівненська область. Учасник АТО. Заступник начальника відділу охорони Полицької виправної колонії № 76 (с. Іванчі Володимирецького району). Після строкової служби 10 років відслужив в органах внутрішніх справ. З 2010 проходив службу в ДКВСУ, у Полицькій ВК № 76, пройшов шлях від інспектора відділу нагляду і безпеки до заступника начальника установи — начальника відділу охорони. Під час війни, в грудні 2014, звільнився зі служби і пішов добровольцем до 24-го ОШБ «Айдар». З лютого по жовтень 2015 року проходив службу в зоні АТО. У жовтні звільнився в запас і з кінця грудня 2015 прийнятий на службу в органи ДКВСУ на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби Полицької ВК № 76[142]. 21 вересня 2017 близько 21:30 застрелився в кабінеті зі службової зброї (пістолета Макарова), передсмертної записки не знайдено. Проводиться службове розслідування. Залишились дружина та четверо дітей: троє синів і донька 2007 р.н.[143].

Україна Сніжко Олексій, мешканець смт Компаніївка Кіровоградська область. Учасник АТО, понад рік служив у 72-й ОМБр, брав участь у бойових діях. Повісився на дереві у дворі власного домоволодіння 25 вересня 2017 після ймовірного побиття у місцевому відділку поліції, куди викликався у справі нанесення тяжких тілесних ушкоджень його цивільній дружині. В рамках розслідування за ч.115 КК України призначено судово-медичну експертизу. Громада вимагає відсторонення начальника Компаніївського відділення поліції[144].

Україна Мельник Микола, Загороща Рівненська область. Учасник АТО. Трагічно помер 27 вересня 2017 поблизу с. Загороща внаслідок нещасного випадку на відпочинку. Поховання у Загорощі[145].

Remove ads

Див. також

Посилання

Remove ads

Примітки

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads