Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (січень — лютий 2015)

У статті наведено список втрат силових структур України у російсько-українській війні з 1 січня по 28 лютого 2015 року (включно).

← Січень Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31

Лютий → Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Докладніше: Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну

Список загиблих 1 січня — 28 лютого 2015 року

№	Світлина Емблема	Прізвище, ім'я, по батькові	Про особу	Дата смерті	Обставини смерті
Січень
1790		Подфедько Любомир Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-07-2929 липня 1987, Демня (Миколаївський район) Львівська область. Солдат, гранатометник 80-ї ОАеМБр. За фахом — електрика, працював на будівництві. Мобілізований 15.08.2014, з 11.11.2014 брав участь в АТО поблизу Донецька. Залишились батьки та троє братів.	02015-01-011 січня 2015	Загинув під час атаки російських бойовиків на новий термінал Міжнародного аеропорту «Донецьк», яка розпочалась близько 23:00, — під ногами бійця розірвалась ворожа граната. Похований в с. Демня[1].
1791		Кабанець Микола Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01973-05-2323 травня 1973, Красна Слобідка Обухівський район Київська область. Солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Останні три місяці утримував бойові позиції на блокпості під Чорнухине Перевальського району Луганщини. 7 грудня 2014 року за станом здоров'я вимушений був повернутися із зони АТО.	02015-01-033 січня 2015	Переніс операцію на внутрішніх органах у Київському військовому шпиталі та був направлений в Ірпінський військовий шпиталь на реабілітацію. Вночі на 3 січня серце бійця зупинилося.[2]
1792		Корчовний Роман Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01970-01-1111 січня 1970, Київ (район Святошин). Молодший сержант, військовослужбовець 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій» (Десна). Призваний за мобілізацією. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей, донька 1991 р.н. і син 1996 р.н.	02015-01-055 січня 2015	Помер під час несення служби на бойовому посту з охорони військового містечка, не витримало серце. Похований на Берковецькому цвинтарі.[3]
1793		Бабічев Сергій Ігорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-02-1515 лютого 1993, Сартана Іллічівський район (Маріуполь) Донецька область. Молодший сержант, водій 1-го відділення взводу спеціальних автомобілів роти МТЗ в/ч 3066 Північного ОТО Національної гвардії України. Відряджений для забезпечення ротації підрозділів батальйону оперативного призначення імені Кульчицького. Навесні 2011 року був призваний на військову службу, з квітня 2013 служив за контрактом. Залишилися мати, вітчим, сестра та наречена.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані. Похований у Сартані[4][5]
1794		Бурка Віктор Павлович (Позивний «Дядя Вітя») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01966-02-2323 лютого 1966, проживав у м. Київ. Старший солдат резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Був приватним підприємцем. До лав батальйону записався навесні одразу після Революції Гідності, в якій брав активну участь. Залишилась 18-річна донька.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані.[4][6]
1795		Герасимюк Тарас Павлович (Позивний «Одиночка») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-01-1010 січня 1995, 19 років, Городище-2 (Луцький район) Волинська область. Солдат резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності. Залишилися батьки.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані. 8 січня з Тарасом попрощались у Луцьку. Похований у с. Городище-2.[4][7]
1796		Зубчук Роман Валентинович (Позивний «Маріман») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-11-1313 листопада 1993, Демидівка Рівненська область. Старший солдат резерву, командир відділення батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Закінчив Демидівське вище професійне училище № 25, був старшим громадським тренером загальної фізпідготовки, чемпіоном обласних змагань з легкої атлетики. Служив матросом у Військово-морських силах України в Севастополі у званні сержанта. З перших днів Революції Гідності був активним її учасником, записавшись до медичної служби Майдану. Роман Зубчук в студії «Громадського ТБ», березень 2014.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані. Похований у Демидівці.[4][8]
1797		Каплуненко Ігор Валентинович (Позивний «Старшина») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01968-03-099 березня 1968, Біла Церква Київська область. Старшина резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Активіст Білоцерківського Євромайдану, член Громадського формування «Щит». З початком АТО допомагав бійцям Нацгвардії як волонтер, згодом записався добровольцем. Залишилася дружина, двоє дітей та внучка.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані. Похований у Білій Церкві.[4][9]
1798		Лінивенко Юрій Володимирович (Позивний «Пастор») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-11-088 листопада 1971, Барвінкове Харківська область. Старший солдат резерву, кулеметником 1-го відділення 2-го взводу батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. У травні 2014 добровольцем пішов захищати Вітчизну та звільняти Слов'янськ, у якому пропрацював 13 років. Залишилися батьки, брат і сестра, дружина та донька.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані.[4][10]
1799		Малюта Роман Володимирович (Позивний «Джин») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-02-1414 лютого 1969, Долинське (Бердянський район) Запорізька область. Старшина резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності та Самооборони Майдану. Роман був сиротою, рідних у селі в нього немає.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані. Похований у Долинському.[4][11]
1800		Матківський Володимир Анатолійович (Позивний «Маланець») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01973-03-3030 березня 1973, Сквира Київська область. Старший солдат резерву, боєць батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані.[4]
1801		Рожанський Пантелеймон Петрович (Позивний «Пантя») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-08-099 серпня 1993, Літин Вінницька область. Старший солдат резерву, старший стрілець-навідник батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Закінчив Вінницький технічний коледж. Навчався у Хмельницькому технологічному університеті. Активний учасник Революції Гідності, був на Майдані у загоні «Пекельна бочка». Хлопця не взяли до Нацгвардії, бо він був студентом, до закінчення навчання залишався один рік. Пантюша пішов з університету, щоб бути на фронті разом з товаришами. Залишились батьки та 10-річна сестра.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані. Похований у селі Сосни Літинського району.[4][12]
1802		Скрут Ростислав Стефанович (Позивний «Скрудж») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-08-1414 серпня 1978, Зимна Вода Пустомитівський район Львівська область. Старший солдат резерву, старший стрілець батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка. Для Ростислава це була перша поїздка на передову після підготовки на полігоні. Залишились дружина та двоє дітей.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані. Похований 9 січня на кладовищі села Зимна Вода.[4][13]
1803		Сокач Роман Михайлович (Позивний «Мамай») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-04-1010 квітня 1986, Зимна Вода Пустомитівський район Львівська область. Старший солдат резерву, гранатометник батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Займався малим підприємництвом. Пустив до себе жити переселенців із окупованих Криму та Донбасу. В батальйоні воював півроку. Місяць тому під час відпустки одружився.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобусу «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані. Похований 9 січня на кладовищі села Зимна Вода.[4][13]
1804		Щіпов Максим Юрійович (Позивний «Макс») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-01-3131 січня 1988, Бердичів Житомирська область. Проживав у м. Київ. Старший солдат резерву, командир відділення батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності, стояв на захисті барикад. З весни 2014 — на фронті.	02015-01-055 січня 2015	Близько 19:00 під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі Київ — Довжанський поблизу міста Артемівськ (Донецька область) через погані погодні умови відбулося зіткнення військових автомобілів КРаЗ та автобуса «Богдан». Внаслідок ДТП 12 бійців загинули, 18 травмовані. Похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.[4][14] Прим. Серед загиблих також був названий Васкуленко Ігор (не з батальйону Кульчицького) і йшлося про 13 загиблих[15], але його приналежність до Нацгвардії не підтверджено. За даними МВС загинули 12 нацгвардійців. 17 січня у київському шпиталі помер від травм ще один боєць Дідач Ігор (див. 17.01).
1805		Терещенко Володимир Григорович	01957-05-2323 травня 1957, Звенигородка Черкаська область. Мешкав у м. Одеса. Старший лейтенант, військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. Був активістом Одеської Самооборони. На фронт пішов добровольцем.	02015-01-066 січня 2015	Загинув у районі селища Піски (Ясинуватський район) поблизу Донецька, під час обстрілу великокаліберна куля пройшла крізь бронежилет військовослужбовця.[16]
1806		Вербицький Сергій Степанович	01977-09-2323 вересня 1977, Мукачеве Закарпатська область. Прапорщик, військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Залишилися дружина та двоє синів.	02015-01-066 січня 2015	31 грудня о 15:00 з району Дебальцеве військового з множинними вогнепальними пораненнями голови було доставлено до Харківського шпиталю та одразу переведено в палату інтенсивної терапії. Кілька днів лікарі боролися за його життя, але 6 січня його серце зупинилось. Поховали Сергія 13 січня на Центральному кладовищі міста Мукачеве.[17]
1807		Бойко Петро Леонідович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01970-05-1717 травня 1970, Москалівка (Ярмолинецький район) Хмельницька область. Сержант, командир відділення розвідки 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Раніше служив у десантних військах, мав досвід бойових дій. Добровольцем пішов до військкомату 2 серпня 2014 року.	02015-01-066 січня 2015	Загинув у бою від кулі снайпера поблизу села Нікішине (Донецька область).[18] За даними РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинули 3 військовослужбовця. Один загинув від кулі снайпера поблизу Нікішине, ще один — від мінометного обстрілу в районі аеропорту Донецька, третій — біля селища Піски під час обстрілу зі стрілецької зброї.[19]
1808		Мельник Юрій Вікторович	01972-01-011 січня 1972, Коритня Черкаська область. Проживав у с. Вербка (Крижопільський район) Вінницька область. Старший сержант, водій 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Працював трактористом, шофером та оператором на елеваторі. Був мобілізований 19 червня 2014 року, служив у 51-й ОМБр. Після боїв під Іловайськом і виходу з «котла» проходив лікування у Львові. Повернувся на фронт у складі 128-ї ОГПБр. Залишилися старенький тато на Черкащині, дружина та донька на Вінниччині.	02015-01-077 січня 2015	Помер в місті Артемівськ (Донецька область). Смерть бійця настала через хворобу.[20]
1809		Карпенко Олександр Борисович' Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01962-06-2828 червня 1962, Зугрес Донецька область. Солдат, військовослужбовець гранатометного відділення механізованого взводу 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). До червня 2014 року працював старшим майстром з ремонту обладнання в цеху Інтеренергосервіс ДТЕК Зуївська ТЕС (Зугрес-2) на Донеччині. До мобілізації працював заступником начальника з ремонту золонавантажувального цеху ДТЕК Бурштинська ТЕС (Бурштин, Івано-Франківська область). Призваний за мобілізацією 16 серпня 2014 року. Залишилася дружина та дорослий син.	02015-01-077 січня 2015	Загинув під час мінометного обстрілу в районі селища Кримське (Донецька область).[21]
1810		Потієнко Анатолій Юрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-08-1313 серпня 1983, Придеснянське, Коропський район Чернігівська область. Проживав у с. Валки Прилуцький район. Солдат 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). До мобілізації працював в особистому селянському господарстві. Мобілізований 31 березня 2014 року. Залишилися дружина, 4-річна донька, мати і сестра.	02015-01-077 січня 2015	Загинув на блок-посту біля с. Новогнатівка Донецької області від кулі снайпера.[22] За іншими даними був вбитий співслужбовцем під час виконання службових обов'язків.[23]
1811		Бас Павло Іванович (Позивний «Фікс»)	01988-07-011 липня 1988, Тернопіль. Боєць Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Був активним учасником руху ультрас тернопільського ФК «Нива». В зоні АТО перебував три місяці. Залишились молодші сестра і брати.	02015-01-077 січня 2015	Загинув від кульового поранення на блокпосту в районі села Гранітне (Волноваський район) на півдні Донецької області. Похований на Микулинецькому кладовищі Тернополя.[24]
1812		Шьохолм Лео (швед. Leo Sjöholm, позивний «Вікінг»)	01983-07-2323 липня 1983, Швеція. Шведський доброволець, військовий інструктор Полку особливого призначення «Азов». Пройшов шлях воїна разом з «Азовом» від кінця літа, долучившись до захисту суверенітету Народу України від окупантів та їх пособників.	02015-01-088 січня 2015	Загинув у автокатастрофі під час виконання бойового завдання під Бердянськом, від отриманих травм помер на місці[25]. 19 січня 2015 року побратими провели бійця в останню путь[26].
1813		Базга Юрій Олександрович	01984-10-2626 жовтня 1984, Євтодія Балтський район Одеська область. Проживав у м. Київ. Боєць 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». Активний учасник Революції Гідності.	02015-01-088 січня 2015	Був поранений на війні, помер у київському шпиталі від зараження крові. Похований у с. Євтодія.[27]
1814		Попик Сергій Іванович	01987-08-1818 серпня 1987, Христинівка Черкаська область. Проживав у м. Одеса. Лейтенант, командир танку 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Залишилися батьки та сестра.	02015-01-088 січня 2015	Загинув поблизу с. Оленівка (Волноваський район) на Донеччині (за іншими даними у районі Березівки) під час мінометного обстрілу. На блокпосту міна залетіла в окоп, Сергій помер від поранень.[28][29]
1815		Книш Леонід Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-11-099 листопада 1985, Білине Балтський район Одеська область. Солдат, військовослужбовець підрозділу піхоти 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Без батька залишились дворічна донька і чотирирічний син.	02015-01-088 січня 2015	Загинув поблизу с. Оленівка (Волноваський район) на Донеччині під час мінометного обстрілу. На блокпосту міна залетіла в окоп. Леонід отримав смертельне поранення, прикривши свого товариша.[28][30]
1816		Вовк Іван Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-03-2626 березня 1979, Мала П'ятигірка Андрушівський район Житомирська область. Сержант, військовослужбовець 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади. Призваний за мобілізацією. Разом із дружиною виховував двох усиновлених хлопчиків.	02015-01-099 січня 2015	Загинув під час обстрілу з РСЗВ «Град» позицій ЗСУ в місті Щастя під Луганськом у ніч на 9 січня.[31]
1817		Яндюк Олег Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-01-2828 січня 1991, Турчинка Володарсько-Волинський район Житомирська область. Старший солдат, військовослужбовець 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади. Працював токарем у ремонтному цеху Іршанського гірничо-збагачувального комбінату. Призваний за мобілізацією. Залишилися мати та сестра.	02015-01-099 січня 2015	Загинув під час обстрілу з РСЗВ «Град» позицій ЗСУ в місті Щастя під Луганськом у ніч на 9 січня.[31][32]
1818		Сидор Олег Миколайович (Позивний «Скіф»)	01977-03-1515 березня 1977, Коноплівці (колишня назва Кендерешів) Мукачівський район Закарпатська область. Командир штурмового загону «Яструб» 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». Колишній військовий, строкову службу проходив у десантних військах як снайпер-розвідник, потім служив за контрактом. Був активним учасником Революції Гідності, у 8-й «афганській» сотні Самооборони Майдану очолював групу швидкого реагування. Згодом пішов добровольцем на фронт, був учасником практично всіх боїв «Айдару». Залишилась дружина та двоє дітей. Після смерті Олега, його дружина підписала контракт зі 128 ОГПБр і поїхала у Старобільськ на Луганщину[33].	02015-01-099 січня 2015	Загинув близько 3:00 в районі міста Щастя під Луганськом, від вогнепального поранення.[34] 10 січня з воїном попрощались на Майдані незалежності у Києві. Похований у рідному селі на Мукачивщині.[35]
1819		Фурик Роман Степанович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01963-02-2020 лютого 1963, Коломия Івано-Франківська область. Підполковник міліції, старший інспектор БПСМОП «Миротворець», відряджений до 1-го БОП імені Кульчицького НГУ, заступник командира взводу. Заочно закінчив істфак ЧДУ. З 1985 служив в ОВС у Коломиї, з 1993 в УБОЗ. Тренер з карате-до, чорний пояс. 2006 вийшов на пенсію з посади оперуповноваженого. Член мотоклубу «Карпати», суддя з мотоспорту. Активний учасник Революції Гідності. Доброволець, звільняв Слов'янськ. Залишилися дружина та двоє синів.	02015-01-099 січня 2015	Близько 12:30 патруль Нацгвардії потрапив у засідку на околиці смт Станиця Луганська, в районі пішохідного переходу через річку Сіверський Донець по вулиці 5-та Лінія. В бою Роман Фурик прикривав вогнем відхід побратимів, куля снайпера перебила сонну артерію, — помер під час евакуації. Похований у Коломиї[36].
1820		Лагно Роман Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-07-1919 липня 1977, Волиця Сокальський район Львівська область. Мешкав у м. Сокаль. Старший солдат резерву, старший кулеметник 3-го відділення 2-го взводу 2-ї РОП 1-го БОП імені Кульчицького НГУ. Слюсар КВПіА Сокальського проммайданчика філії «Львівтрансгаз». Капітан волейбольної команди «Львівтрансгазу». Активний учасник Революції Гідності, десятник 10-ї Сокальської сотні. У квітні 2014 добровольцем пішов в НГУ. Залишився син.	02015-01-099 січня 2015	Близько 12:30 патруль Нацгвардії потрапив у засідку на околиці смт Станиця Луганська, в районі пішохідного переходу через річку Сіверський Донець по вулиці 5-та Лінія. В бою Роман Лагно прикривав вогнем відхід побратимів, дістав вогнепальні поранення, що несумісні з життям. Похований в Сокалі[36].
1821		Соколенко Андрій Олексійович (Позивний «Лівша») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-08-055 серпня 1972, проживав у м. Київ. Солдат 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади (раніше 34-й БТО Кіровоградської області «Батьківщина»). Працював на Рівненській атомній станції, потім працював таксистом у Києві. Підтримував Євромайдан. На початку бойових дій пішов добровольцем у батальйон. Був гарним майстром, окрім своїх військових обов'язків займався ремонтом та вдосконаленням техніки та приладів, за що й отримав свій позивний. Залишилися батько, сестра та дорослий син.	02015-01-099 січня 2015	Під час мінометного обстрілу блокпоста 8 серпня 2014 року в районі Дебальцеве, щоб врятувати життя побратимів, Андрій не побіг в укриття, а відкрив вогонь по лісопосадці, з якої коректувальник наводив вогонь російських бойовиків. Поряд з Андрієм розірвалася міна, він отримав чисельні осколкові поранення внутрішніх органів та голови, від яких почалося запалення. Помер у Київському військовому клінічному центрі після 12 операцій та 5-місячної госпіталізації.[37]
1822		Гриценко Роман Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-11-1919 листопада 1980, Переяслав-Хмельницький Київська область. Солдат, телефоніст відділення управління взводу управління 3-ї батареї гаубичного артилерійського дивізіону 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади. По закінченні школи здобув професію тракториста в міському профтехучилищі № 22. Протягом 2003—2004 років проходив військову службу у Дівичках. Працював у магазині «Нова лінія» міста Бориспіль. Мобілізований 4 вересня 2014 року. Залишились мати, брат, дружина та двоє неповнолітніх дітей.	02015-01-099 січня 2015	Загинув від кулі снайпера в районі міста Щастя під Луганськом.[38]
1823		Лестуха Володимир Михайлович	01987-04-1111 квітня 1987, Бахмач Чернігівська область. Солдат, військовослужбовець 80-ї окремої аеромобільної бригади. 2006 року закінчив Борзнянський сільськогосподарський технікум. Строкову службу проходив десантником у 95-й оаембр. Повернувся із заробітків з Росії та добровольцем пішов до військкомату в серпні 2014 року. Після навчань у Львові був переведений в зону АТО під місто Щастя, 120 днів провів на передовій, після контузії повернувся додому. Залишилися мати і брат у с. Велика Загорівка.	02015-01-099 січня 2015	Трагічно загинув на Львівщині біля с. Підбірці Пустомитівського району на залізничній колії під колесами електрички «Львів-Золочів». Володимир йшов вздовж колії та не реагував на сигнал. Рідні пов'язують його смерть з тяжким психологічним станом після війни, він втратив сон, поїхав на Львівщину, перервавши зв'язок із сім'єю.[39]
1824		Бобровник Сергій Володимирович	47 років, Луганська область. Проживав в смт Баришівка Київська область. Молодший сержант, командир відділу інженерної техніки — інженер 1-го інженерного взводу 1-ї інженерно-технічної роти інженерно-технічного батальйону, в/ч пп В1719. За освітою — електрик. Служив в армії, працював у міліції, побував в Чорнобилі під час ліквідації наслідків аварії 1986 року. Переїхав на Київщину, де жив із сім'єю в с. Поділля (Баришівський район), працював автослюсарем. Останні шість років мешкав у Баришівці, мав власну справу з ремонту взуття. На фронт пішов добровольцем. Залишилася дружина.	02015-01-1010 січня 2015	Загинув в смт Володарське, неподалік Маріуполя (Донецька область), обставини не уточнено. Похований у с. Поділля.[40]
1825		Петрушенко Андрій Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-12-099 грудня 1984, Канів Черкаська область. Молодший сержант, військовослужбовець 44-ї окремої артилерійської бригади (Старичі). Закінчив Канівське ПТУ № 23, у 2003 році проходив службу в ЗСУ. Потім навчався у Східноєвропейському університеті економіки і менеджменту за спеціальністю «організація обслуговування ГТК». До мобілізації працював на ПрАТ «Миронівська птахофабрика». Призваний за мобілізацією 14 серпня 2014 року. Залишились батьки, 7-річна дитина.	02015-01-1111 січня 2015	В ніч на 11 січня загинув від смертельних поранень під час мінометного обстрілу на блокпосту під м. Горлівка (Донецька область).[41] Прим. За даними РНБО, один військовий загинув у районі селища Озерянівка під Горлівкою.[42]
1826		Чомко Ярослав Степанович	01984-09-2020 вересня 1984, Івано-Франківськ. Резервіст окремої медичної роти імені Пірогова Національної гвардії України. Активний учасник Революції Гідності, надавав медичну допомогу в медичному пункті Жовтневого палацу. Потім пішов добровольцем на фронт. Після ротації в січні 2015 року повернувся на фронт, служив у військовому шпиталі в центральній лікарні Артемівська.	02015-01-1212 січня 2015	Отримав несумісне із життям вогнепальне поранення в місті Артемівськ (Донецька область). Проводяться слідчі дії щодо встановлення обставин. Поховали Ярослава в селі Крихівці Івано-Франківського району.[43] За даними РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинув один військовослужбовець, ще 10 отримали поранення.[44]
1827		Страпчук Олександр Федорович	01978-09-066 вересня 1978, Нетішин Хмельницька область. Військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Із квітня 2014 року перебував на Сході у складі 51 ОМБр, потім воював у 128-й бригаді. Приїхав додому у відпустку на новорічні свята, 16 січня мав повертатись назад під Дебальцеве.	02015-01-1212 січня 2015	Під час перебування у відпустці в рідному Нетішині після кількох місяців служби у зоні АТО, військовий помер від серцевого нападу. Поховали воїна у місті Славута на Новому кладовищі.[45]
1828		Безрода Анатолій Миколайович	01967-04-011 квітня 1967, Лубни Полтавська область. Старший лейтенант, військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади. У 1989 році закінчив Полтавське вище зенітне ракетне командне училище. Служив у Радянській Армії. Після звільнення у запас працював учителем передпризовної підготовки в Михнівській середній загальноосвітній школі Лубенського району. В зоні АТО перебував із серпня 2014 року.	02015-01-1313 січня 2015	12 січня 2015 року, внаслідок мінометного обстрілу, біля села Тоненьке (Ясинуватський район Донецька область), поблизу Донецького аеропорту, отримав поранення несумісне з життям. Помер наступного дня, у шпиталі.[46]
1829		Корзун Роман Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-04-1212 квітня 1981, Київ (район Святошин). Солдат, стрілець-водій мінометної батареї механізованого батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Призваний за мобілізацією 22 березня 2014 року. Залишились батьки.	02015-01-1313 січня 2015	Загинув під час обстрілу у селищі Піски під Донецьком.[47]
1830		Васюк Микола Олександрович	01987-05-1414 травня 1987, Ставиське Козелецький район Чернігівська область. Рядовий, снайпер 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Працював у місті Київ. Призваний до лав ЗСУ в березні 2014 року. Протягом червня-липня 2014 року у складі 80-ї окремої аеромобільної бригади брав участь в обороні аеропорту Луганська. У ході боїв отримав дві важкі контузії. У серпні 2014 року отримав відпустку, але через різке погіршення стану здоров'я опинився у військовому шпиталі. Після проходження курсу лікування повернувся до зони АТО. Проходив службу у окремій роті снайперів біля міста Волноваха.	02015-01-1414 січня 2015	Під час проходження служби через різке загострення хвороби воїна було доставлено до Дніпропетровського військового шпиталю, потім до одного з медичних закладів Києва. Після тривалого лікування, 29 грудня 2014 року Микола повернувся додому. 5 січня через різке погіршення здоров'я знову потрапив до військового шпиталю. Помер 14 січня внаслідок тяжких контузій, отриманих під час оборони аеропорту міста Луганська влітку 2014 року. Похований у рідному селі.[48]
1831		Дорош Тарас Русланович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-10-3030 жовтня 1987, Малехів Жовківський район Львівська область. Сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області. Добровольцем пішов до батальйону у травні 2014 року. Залишилась дружина.	02015-01-1414 січня 2015	Загинув при виконанні бойового завдання в смт Станиця Луганська. Снайпер поцілив між пластинами бронежилета на грудях.[49]
1832		Гречко Дмитро Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01970-04-1212 квітня 1970, Полтава. Солдат, кулеметник 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Залишилася старенька хвора матір та брат.	02015-01-1414 січня 2015	Отримав тяжкі осколкові поранення під час мінометного та гранатометного обстрілу опорного пункту поблизу села Нікішине (Донецька область) в районі Дебальцеве, помер під час медичної евакуації. Похований у Полтаві.[50]
1833		Касьяненко Сергій Сергійович	01991-12-033 грудня 1991, Ушкалка Верхньорогачицький район Херсонська область. Старший матрос, радіотелефоніст 1-го окремого батальйону морської піхоти.	02015-01-1414 січня 2015	Загинув під час виконання бойового завдання в районі смт Талаківка, що у 19 км від міста Маріуполь (Донецька область). Похований в с. Ушкалка.[51]
1834		Касьянов Сергій Олексійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-10-088 жовтня 1995, 19 років, Нікополь Дніпропетровська область. Солдат, розвідник 74-го окремого розвідувального батальйону (Черкаське). Із 2 жовтня 2013 року розпочав військову службу за контрактом у 93-й ОМБр, а потім у 74-му розвідбатальйоні. До зони АТО відправився добровільно в серпні 2014 року. Залишилась мати, хворий батько, сестра-близнючка та троє братів, один з яких служить у 93-й бригаді.	02015-01-1515 січня 2015	Загинув від тяжкого поранення в бою вранці під час масованої атаки російських збройних формувань на аеропорт Донецька. Похований у Нікополі.[52][53] За даними РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинули 6 військових, ще 18 отримали поранення.[54] В боях за аеропорт Донецька загинули двоє захисників, 11 отримали поранення.[55]
1835		Ніколаєнко Микола Михайлович (Позивний «Нік») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-12-2121 грудня 1993, Суми. Молодший сержант, військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське), військова частина А1302. Призваний за мобілізацією у травні 2014 року.	02015-01-1515 січня 2015	Отримав осколкові поранення у селищі Піски (Ясинуватський район), поблизу Донецького аеропорту. Помер у лікарні Артемівська. Поховали бійця на Алеї почесних громадян Центрального кладовища міста Суми.[56]
1836		Анатолій	Київ. Військовослужбовець 1-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).	02015-01-1515 січня 2015	Приїхав на ротацію в Київ. Перед від'їздом у зону АТО вдома зупинилося серце.[57]
1837		Банчук Олег Петрович	01986-10-2424 жовтня 1986, смт. Яблунець Ємільчинський район Житомирська область. Військовослужбовець 12-го інженерного полку (Новоград-Волинський). Після закінчення строкової служби в армії продовжив її за контрактом, брав участь в миротворчих операціях. Брав участь у звільненні Слов'янська, Краматорська, у боях за Донецький аеропорт. Залишилися батьки, дружина і маленький син.	02015-01-1515 січня 2015	Загинув 15 січня, обставини загибелі не зазначено.[58]
1838		Олефіренко Юрій Борисович	01965-04-2727 квітня 1965, Бобринець Кіровоградська область. Капітан 1 рангу, командир 73-го морського центру спеціального призначення, в/ч А1594 (Очаків). Військову освіту отримав у Рязанському вищому командному училищі ПДВ СРСР. Двічі служив в Афганістані, у складі українського контингенту в литовській групі виконував обов'язки помічника командира та перекладача, досконало знав мову фарсі. Був справжньою легендою Кіровоградського спецпризначення. 2010 року вийшов на пенсію, проживав із сім'єю в Кропивницькому. З початком бойових дій поновився на службі як комбат 42-го батальйону тероборони, а у серпні 2014 був призначений командиром 73-го МЦСО. Залишилася дружина та дві доньки.	02015-01-1616 січня 2015	Під час розвідувальної операції підрозділ Юрія виявив та передав координати вогневих точок противника, завдяки чому українська артилерія зупинила обстріл російськими збройними формуваннями мирних мешканців Павлополя. Автомобіль групи Юрія потрапив під мінометний обстріл бойовиків у районі Гранітне — Миколаївка в 40 км від Маріуполя. Юрій отримав важкі поранення, прикривши собою трьох бійців. Помер по дорозі до лікарні. Поранення отримали ще 4 бійці. Похований на Рівнянському кладовищі Кропивницького в секторі почесних поховань.[59]
1839		Тигнян Володимир Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-11-044 листопада 1989, Кропивницький. Старший солдат, механік-водій бронегрупи 300-го навчального танкового полку 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗСУ (Десна). Неодружений, залишився брат-близнюк.	02015-01-1616 січня 2015	Загинув поблизу кургану «Гостра Могила», що неподалік селища Польове (Шахтарський район) Донецької області. Після мінометного обстрілу бойова машина вийшла з ладу та з'їхала у ставок. Двом членам екіпажу вдалося вибратись, а Володимира вони не змогли витягти, заклинило люк. Похований на Алеї Слави Рівнянського кладовища у Кропивницькому.[60]
1840		Штанський Микола Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01959-05-011 травня 1959, 55 років, Любомль Волинська область. Старший сержант, командир гармати 44-ї окремої артилерійської бригади (Старичі). Працював на залізниці. Підтримував Євромайдан. Коли почалися бойові дії, добровольцем пішов захищати Вітчизну.	02015-01-1616 січня 2015	Загинув під час обстрілу з РСЗВ «Град» у районі Дебальцеве поблизу села Одрадівка (Бахмутський район). ЗМІ повідомляють, що разом з Миколою загинули ще 3 військових.[61]
1841		Босий Олександр Любомирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-05-1010 травня 1976, Львів, проживав у Київській області. Солдат, номер обслуги 44-ї окремої артилерійської бригади (Старичі). Призваний за мобілізацією, з вересня 2014 року перебував на Донеччині. Залишилися мати, брат та донька.	02015-01-1616 січня 2015	Загинув під час обстрілу з РСЗВ «Град» у районі Дебальцеве поблизу села Одрадівка (Бахмутський район), снаряд влучив у бліндаж. Похований у с. Макалевичі на Житомирщині поряд із батьком.[62]
1842		Каракула Віталій Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-03-1212 березня 1986, Деражня Хмельницька область. Солдат, номер обслуги 44-ї окремої артилерійської бригади (Старичі). Призваний за мобілізацією до Міжнародного центру миротворчості та безпеки, в/ч А4150 (Старичі).	02015-01-1616 січня 2015	Загинув під час обстрілу з РСЗВ «Град» у районі Дебальцеве поблизу села Одрадівка (Артемівський район).[63]
1843		Слобоженко Сергій Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-06-2626 червня 1981, Київ (Подільський район). Солдат, номер обслуги 2-ї батареї гаубично-артилерійського дивізіону 44-ї окремої артилерійської бригади (Старичі).	02015-01-1616 січня 2015	Загинув під час обстрілу з РСЗВ «Град» у районі Дебальцеве поблизу села Одрадівка (Артемівський район). Похований 21 січня у Києві.[64]
1844		Костюк Віталій Володимирович	01976-08-044 серпня 1976, Косівка (Олександрійський район) Кіровоградська область. Кулеметник 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Вивчився в СПТУ № 31 на механізатора. Після служби в армії займався будівництвом. Деякий час працював у олександрійської фірмі «Будмонтаж», а в основному їздив на заробітки. Призваний за мобілізацією 29 квітня 2014 року. З батальйоном ніс службу в Каховці, Мелітополі, потім у зоні АТО біля міста Щастя та Горлівки. Залишились мати, дружина та 12-річна донька.	02015-01-1616 січня 2015	8 січня під час несення служби в районі міста Горлівка (Донецька область) боєць від падіння отримав травму голови та з діагнозом «сильний забій» потрапив у харківський шпиталь, де в нього виявили інші хвороби. Через тиждень помер у шпиталі. Згідно з висновком, смерть настала 16 січня внаслідок гострого отруєння невідомою речовиною, що спричинило ураження печінки, нирок, стравоходу та легенів.[65]
1845		Суслопаров Олександр Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-11-2525 листопада 1978, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат, навідник механізованого взводу 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Як багатодітний батько міг би не йти на фронт, але пішов добровольцем. Залишилася вагітна дружина та троє дітей (13, 12 і 8 років). У червні народилася четверта дитина.	02015-01-1616 січня 2015	О 14-й годині на блокпосту смт Станиця Луганська біля річки Сіверський Донець чоловік 65-70 років назвався місцевим мешканцем, подарував військовим 3-літрову банку меду, подякував їм за службу та пішов. Коли бійці відкривали банку, вибухнув закладений у неї вибуховий пристрій. В результаті диверсійного акту один військовий загинув, ще двоє отримали поранення.[66][67] Прим.: Терориста, яким виявився громадянин Микола Рубан, 1951 р.н., затримали через місяць під час спроби другого теракту, а в березні 2016 року його засудили до 15 років позбавлення волі. Разом з тим, 29.12.2019, засудженого було звільнено і видано терористам в ході обміну полоненими поміж Україною, Росією і підконтрольними Москві терористами[68]
1846		Дідач Ігор Йосипович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01974-11-2020 листопада 1974, Модричі Дрогобицький район Львівська область. Старший солдат резерву, стрілець-гранатометник батальйону оперативного призначення імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Працював у поліклініці. Був активним учасником Революції Гідності. У квітні 2014 року записався добровольцем до батальйону. Влітку під час відпустки Ігор у Трускавці затримав двох злодіїв, які пограбували жінку в маршрутці, та передав їх правоохоронцям. Залишилися батьки, дружина та дві доньки.[69]	02015-01-1717 січня 2015	Близько 19:00 5 січня під час здійснення ротації в зоні АТО на трасі поблизу міста Артемівськ (Донецька область) зіткнулись вантажівка та автобус «Богдан», внаслідок чого загинули 12 бійців батальйону. В цій аварії Ігор отримав важкі травми. 17 січня о 9-й ранку, не виходячи з коми, воїн помер у київському шпиталі. Похований на кладовищі рідного села.[4][70]
1847		Сігаєв Віктор Геннадійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-05-099 травня 1984, Новояворівськ Яворівський район Львівська область. Прапорщик, військовослужбовець 3 батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (Біла Церква). Головний сержант роти матеріально-технічного забезпечення Академії Сухопутних військ України імені гетьмана Петра Сагайдачного.	02015-01-1717 січня 2015	Загинув під час бойового зіткнення з противником поблизу смт Оленівка (Волноваський район) Донецької області. Вранці подзвонили російські бойовики і повідомили, що вони забрали тіло Віктора та його товариша в Донецьк, і щоб за ним приїхали родичі.[71]
1848		Карпенко Василь Васильович	01961-02-1010 лютого 1961, Олевськ Житомирська область. Проживав у м. Новоград-Волинський. Підполковник, заступник командира 10-го окремого мотопіхотного батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (раніше 10-й БТО «Полісся»). Довгий час був командиром окремого батальйону радіаційного, хімічного та біологічного захисту у м. Новоград-Волинський. Після оголошення першої хвилі мобілізації навесні 2014 року долучився до формування 10-го батальйону тероборони і підготовки новобранців. Залишилася дружина та дві дорослі доньки.	02015-01-1717 січня 2015	Загинув у бою поблизу м. Докучаєвськ (Донецька область). Поховали Героя на міському кладовищі м. Новоград-Волинський, в секторі почесних поховань «Алея слави».[72]
1849		Трух Володимир Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-06-1414 червня 1992, Жабинці (Гусятинський район) Тернопільська область. Солдат, водій МТ-ЛБ 80-ї окремої аеромобільної бригади. Грав у футбол, щорічно брав участь у вертепі. Призваний за мобілізацією 30 серпня 2014 року. 20 січня мав приїхати на ротацію, влітку планував одружитись. Залишилися батьки, старші брат з сестрою та наречена.	02015-01-1717 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в Аеропорту Донецька. Машину бійців підірвали на під'їзді в аеропорт. Володимиру відірвало руку, напарник заніс його в новий термінал ще живого, але воїн помер від втрати крові.[73][74]
1850		Нагорняк Віталій Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01970-02-2222 лютого 1970, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший сержант, командир гранатометного відділення механізованої роти 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). Залишилася дружина та діти.	02015-01-1717 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями за аеропорт Донецька. Віталій вогнем з гранатомету стримував атаку противника, врятував своїх бойових товаришів ціною власного життя.[75]
1851		Сухіашвілі Тамаз Нодаревич Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-01-2525 січня 1979, Хашурі Грузія. Грузинський доброволець, воював разом із 93-ю окремою механізованою бригадою. Лейтенант армії Грузії, служив у Горійському загоні спеціального призначення. Брав участь у міжнародних миротворчих місіях в Іраку й Афганістані, у війні в Південній Осетії 2004 року, боровся проти російської агресії 2008 року. Добровольцем долучився до захисту суверенітету Народу України від окупантів та їх пособників. Залишилась дружина та двоє маленьких синів.	02015-01-1717 січня 2015	Загинув близько 18:00 у бою з російськими збройними формуваннями в районі Донецька під час виконання бойового завдання із відволікання сил противника з метою вивезення поранених з Донецького аеропорту[76] В операції брали участь військові 6 роти 2 батальйону 93 омбр та бійці ДУК Правий сектор.[77]. 21 січня 2015 року бійця провели в останню путь в Києві на Майдані Незалежності.
1852		Фурдик Дмитро Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-01-1111 січня 1979, останні 20 років проживав у Дніпропетровську. Солдат, командир відділення 6-ї роти 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). Дитинство провів у Вільнянську Запорізька область, куди сім'я Дмитра переїхала, коли йому було 2 роки. Навчався у Дніпропетровському інституті фізичної культури та спорту, який закінчив у 2002 році з відзнакою. Екс-гравець клубу «Дніпропетровські Ракети» (американський футбол). Займався ресторанним бізнесом, був артдиректором одного із закладів Дніпропетровська, влаштовував масові заходи. 1 жовтня 2014 року призваний за мобілізацією. Залишилися мати, брат і дружина.	02015-01-1717 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька. У Дмитра поцілив ворожий снайпер, коли він витягав з-під обстрілу пораненого бійця. Похований на кладовищі с. Павлівське Вільнянського району.[78]
1853		Лисенко В'ячеслав Олексійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-10-2626 жовтня 1976, Березівка (Гребінківський район) Полтавська область. Молодший сержант, військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). Призваний за мобілізацією навесні 2014 року.	02015-01-1717 січня 2015	Загинув у районі аеропорту Донецька в бою з російськими збройними формуваннями.[79]
1854		Остапенко Владислав Станіславович (Позивний «Остап») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01963-10-1515 жовтня 1963, 51 рік, Нікополь Дніпропетровська область. Солдат, військовослужбовець 3-ї роти 1-го мехбатальйону 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). Працював слюсарем з експлуатації та ремонту газового обладнання Нікопольського управління експлуатації газового господарства. Роботі у Міськгазі віддав 14 років. 7 серпня 2014 року пішов добровольцем на фронт. Залишилися дружина та донька.	02015-01-1717 січня 2015	Загинув у районі аеропорту Донецька в бою з російськими збройними формуваннями.[80]
1855		Михайлов Геннадій Валерійович	01975-07-1212 липня 1975, Бехтери Голопристанський район Херсонська область. Солдат гранатометного відділення 4-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Навчався у Херсонському професійному суднобудівному ліцеї.	02015-01-1818 січня 2015	Місце й обставини не уточнено. Загинув (помер) у зоні АТО. Похований в с. Бехтери.[81]
1856		Пресняков Максим Сергійович (Позивний «Артист»)	01986-05-2222 травня 1986, Мошни Черкаська область. Капітан, командир розвідувальної роти 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). Закінчив Одеську військову Академію. Останні 5 років жив і служив на Дніпропетровщині у с. Черкаське (Новомосковський район), де розташована військова частина. Виконував бойові завдання в зоні АТО з липня 2014 року. У 28-річного капітана було дві мрії — створити сім'ю і зняти фільм про бойову міць української армії.	02015-01-1818 січня 2015[82]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями за аеропорт Донецька. Повертаючись після виконання завдання, розвідники на БМП потрапили у засідку в районі селища Піски (Ясинуватський район) та були обстріляні противником з РПГ. Капітан прикрив собою підлеглого, врятувавши йому життя. Після прощання у військовій частині в Черкаському героя поховають у рідному селі Мошни.[83]
1857		Данильченко Олександр Опанасович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01960-05-044 травня 1960, 54 роки, Донецьк. Проживав у с. Ільниця Іршавський район Закарпатська область. Сержант, гранатометник 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). На фронт пішов добровольцем 21 серпня 2014 року. Залишилась дружина, четверо дорослих дітей та п'ятеро внуків.	02015-01-1818 січня 2015[82]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями за аеропорт Донецька від осколкового поранення під час обстрілу з РСЗВ «Град».[84]
1858		Петров Сергій Юрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-02-066 лютого 1988, Дніпропетровськ. Солдат 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). У 2011 році закінчив Дніпропетровський національний університет а спеціальністю «Політологія», отримавши кваліфікацію політолога та вчителя соціально-гуманітарних дисциплін. Восени 2014 року добровольцем пішов захищати Вітчизну.	02015-01-1818 січня 2015[82]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька.[85]
1859		Подорожний Сергій Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-11-066 листопада 1980, Тернівка Дніпропетровська область. Молодший сержант 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). Сергій пройшов «іловайський котел», полон, був поранений. Залишилась сім'я, 11-річна донька.	02015-01-1818 січня 2015[82]	Загинув в ніч на 19 січня в селі Тоненьке поблизу Донецького аеропорту. Під час обстрілу в укриття потрапив снаряд з РСЗВ «Град».[86]
1860		Никоненко Сергій Григорович (Позивний «Косічка» / «Сєдой»)	01962-12-2121 грудня 1962, Миргород Полтавська область. Солдат, командир розвідувального підрозділу 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». Ветеран-«афганець». Мав дві вищі освіти. З перших днів подій на сході брав активну участь в організації блок-постів на під'їздах до рідного міста. Одним із перших долучився до волонтерського руху допомоги армії. У червні добровольцем пішов у батальйон. Донька Сергія також займається волонтерством.	02015-01-1818 січня 2015	Загинув внаслідок обстрілу російськими збройними формуваннями з РСЗВ «Град» села Трьохізбенка (Луганська область). Після 3-ї години ночі кілька снарядів влучили в приміщення сільської школи, два корпуси зруйновані повністю, один частково. Сергій отримав важкі поранення і помер в лікарні міста Щастя.[87][88]
1861		Сурженко Сергій Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-02-2525 лютого 1985, Новоархангельськ Кіровоградська область. Солдат 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир).	02015-01-1818 січня 2015[82]	Отримав смертельні поранення поблизу села Спартак (Ясинуватський район) у бою з російськими збройними формуваннями в районі Донецького аеропорту.[89]
1862		Івах Дмитро Анатолійович	01989-10-011 жовтня 1989, Хмельницький. Старший лейтенант, командир роти 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). З весни 2014 року перебував у зоні АТО. Від 3 червня після поранення ротного Дмитро виконував обов'язки командира роти. Залишились батьки.	02015-01-1818 січня 2015[82]	Під час бойових дій з утримання коридору до аеропорту Донецька бійці потрапили під обстріл з РСЗВ «Град». Дмитру осколок влучив у голову, він загинув на місці. Ще двоє бійців померли у санітарному автомобілі по дорозі, та 14 отримали поранення. Поховали Дмитра на Алеї слави на кладовищі у мікрорайоні Раково.[90]
1863		Парубець Сергій Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-02-1010 лютого 1995, 19 років, Дрімайлівка Куликівський район Чернігівська область. Солдат, навідник 1 аеромобільно-десантної роти 1 аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). З 2013 року проходив військову службу за контрактом. Залишилися мати і молодший брат.	02015-01-1818 січня 2015[82]	Загинув у боях з російськими збройними формуваннями за Донецький аеропорт поблизу села Спартак (Ясинуватський район) під час обстрілу з РСЗВ «Град».[91]
1864		Воробйов Андрій Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01994-01-066 січня 1994, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший солдат, кулеметник парашутно-десантної роти 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське).	02015-01-1818 січня 2015[82]	Не уточнено. Імовірно, загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька.[92]
1865		Кушнір Юрій Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-05-066 травня 1978, Каплівка Хотинський район Чернівецька область. Солдат 80-ї окремої аеромобільної бригади. Після строкової служби рік служив в Африці у складі миротворчої місії в Сьєрра-Леоне. Працював телемайстром. Призваний за мобілізацією, з вересня ніс службу в зоні АТО. Залишилася дружина та 10-річна донька.	02015-01-1818 січня 2015[82]	Отримав важке поранення у голову від вибуху міни в бою з російськими збройними формуваннями в аеропорту Донецька. Юрію надали першу медичну допомогу, однак від отриманих поранень він помер дорогою до лікарні.[93]
1866		Смолярчук Василь Іванович (Позивний «Чапаєв») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-11-044 листопада 1981, Тристень Рожищенський район Волинська область. Солдат 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Виріс у багатодітній сім'ї. Мобілізований 19 серпня 2014 року, з листопада перебував у зоні АТО. Залишилася дружина та 4-річна донька.	02015-01-1919 січня 2015	Загинув під час оборони аеропорту Донецька. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, яких вивезли з аеропорту з-під завалів після підриву російськими бойовиками нового терміналу. 30 квітня з воїном попрощалися у райцентрі Рожище, 1 травня поховали у рідному селі Тристень.[94]
1867		Розналевич Юрій Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-08-066 серпня 1988, Київ (район Святошин). Солдат, розвідник 80-ї окремої аеромобільної бригади. Відслужив строкову службу. Вступив у Київський міжнародний університет на факультет журналістики. Влітку добровольцем пішов на фронт. Залишились батьки та сестра.	02015-01-1919 січня 2015[95]	13 січня поблизу смт Станиця Луганська армійська вантажівка «Урал» підірвалася на радіокерованому фугасі. Юрій отримав важке поранення голови з пошкодженням стовбуру головного мозку, провів кілька днів у комі та помер не приходячи до тями. Похований на Берковецькому цвинтарі Києва.[96]
1868		Панченко Олексій Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01974-09-2323 вересня 1974, Черкаси. Солдат 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади, служив у сформованому в серпні 2014 року черкаському взводі. У 1994 році закінчив пожежно-технічне училище, де й продовжив проходження служби на посаді інспектора по роботі з особовим складом до 1997 року. До мобілізації був начальником відділу лінійного контролю Управління Укртрансінспекції у Черкаській області. Призваний за мобілізацією 22 серпня 2014 року, з листопада 2014 року виконував завдання в зоні АТО. Залишилися батьки, дружина та син.	02015-01-1919 січня 2015[95]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька.[97]
1869		Мусієнко Олег Петрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-04-1919 квітня 1971, Київ. Солдат 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади.	02015-01-1919 січня 2015[95]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в новому терміналі аеропорту Донецька.[98][99]
1870		Данюк Олександр Григорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-02-2626 лютого 1982, Широке (Широківський район) Дніпропетровська область. Солдат, гранатометник механізованої роти 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг).	02015-01-1919 січня 2015	Загинув у смт Станиця Луганська.[100]
1871		Дмитренко Віталій Володимирович	29 років, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Призваний за мобілізацією. Без батька залишились двоє дітей.	02015-01-2020 січня 2015	Обставини не уточнено. Загинув у Донецькій області.[101]
1872		Іщенко Сергій Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-12-2222 грудня 1975, Роздільна Одеська область. Проживав у Дніпропетровську. Солдат, радіотелеграфіст-кулеметник 74-го окремого розвідувального батальйону (Черкаське). Закінчив профтехучилище в м. Роздільна, відслужив в армії. Потім переїхав до Дніпропетровська. Призваний за мобілізацією. Залишилися мати та дружина.	02015-01-2020 січня 2015[102]	6 січня зі своїм підрозділом виїхав на захист аеропорту Донецька. Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в новому терміналі аеропорту, де до останнього вів бій та надавав допомогу пораненим побратимам. 14 липня воїна поховали на Краснопільському цвинтарі під Дніпропетровськом.[103]
1873		Олефір Олександр Павлович (Позивний «Борода») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-09-3030 вересня 1992, Острів (Рокитнянський район), Київська область. Старший солдат, снайпер 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). У березні 2014 року пішов служити добровольцем. Двічі обороняв Донецький аеропорт.	02015-01-2020 січня 2015	Загинув в Донецькому аеропорту. 20 січня після другого вибуху у терміналі, зв'язок із військовим увірвався. 26 березня тіло військового було знайдене під завалами. 7 квітня бійця провели в останню путь мешканці рідного села та побратими[104].
1874		Купріянов Андрій Олександрович (Позивний «Якут») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-05-2020 травня 1978, Нова Збур'ївка Голопристанський район Херсонська область. Солдат, стрілець 3-ї роти 1-го мехбатальйону[105] 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське). Призваний за мобілізацією 24 серпня 2014 року. Залишилися мати та сестра.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув в новому терміналі Донецького аеропорту. В останнє Андрія бачили перед другим вибухом у терміналі в ніч з 20 на 21 січня. Ідентифікований за експертизою ДНК серед похованих під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. 10 грудня 2015 року воїна перепоховали у с. Нова Збур'ївка.[106]
1875		Кравченко Павло Станіславович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-12-2727 грудня 1984, Димитрове Олександрійський район Кіровоградська область. Солдат, розвідник-кулеметник 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Пішов до ЗСУ за контрактом після того, як мобілізували його молодшого брата. Залишилася мати, брат.	02015-01-2020 січня 2015[102]	За повідомленням волонтерів, загинув в аеропорту Донецька під час виконання завдання з евакуації поранених, бійці потрапили під обстріл із «Градів» та артилерії. Вважався зниклим безвісти, тіло виявили під завалами волонтери і впізнали за татуюванням. Поховали Павла 2 квітня на міському кладовищі смт Димитрове.[107]
1876		Пєтухов Дмитро Юрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-09-1515 вересня 1992, Миколаїв. Старший солдат інженерно-саперної роти 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Займався боксом в спортивному комплексі «Зоря». 2012 року закінчив Миколаївський технікум залізничного транспорту. 2013 року пішов в армію, проходив строкову службу в Центрі «Десна», потім у Новограді-Волинському. Повернувшись до Миколаєва, вступив на військову службу до 79-ї аеромобільної бригади за контрактом. Залишились мати, маленький брат та наречена.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув в районі аеропорту Донецька поблизу села Водяне (Ясинуватський район). Бійця накрила бетонна стіна, що обвалилася під час обстрілу з РСЗВ «Град».[108][109]
1877		Кожурін Віктор Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-12-2121 грудня 1991, Болград Одеська область. Солдат, старший сапер інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). З 2013 року служив за контрактом, проживав у Миколаєві. Був єдиним сином у батьків.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Група військовослужбовців поверталась після виконання завдання із розмінування проходу в аеропорту Донецька та потрапила під обстріл противника з РСЗВ «Град». Після прощання у Миколаєві, героя поховали у рідному Болграді.[108][110]
1878		Вітишин Іван Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-09-1414 вересня 1976, Велика Лука (Тернопільський район) Тернопільська область. Старший сержант 80-ї окремої аеромобільної бригади. Закінчив Тернопільське вище професійне училище № 4, за фахом столяр-тесля. Після закінчення училища служив у Криму. На фронт пішов добровольцем в серпні 2014 року. Залишилася дружина та три доньки.	02015-01-2020 січня 2015[102]	19 січня був поранений в новому терміналі аеропорту Донецька, помер від поранень в ніч на 21 січня. Рідні Івана впізнали його на фото загиблих у терміналі українських героїв, які оприлюднили російські бойовики 22 січня. Іван помер з фотографіями дітей у долоні… Тіло загиблого воїна з аеропорту вивезли волонтери. 19 лютого Івана поховали на малій батьківщині.[111] 19 січня терористи під прикриттям димових шашок здійснили підрив у новому терміналі аеропорту Донецька. Внаслідок обвалу перекриттів на другому поверсі терміналу серед захисників аеропорту є травмовані і загиблі.[112]
1879		Ґудзик Дмитро Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-10-1717 жовтня 1989, 25 років, Ванів Сокальський район Львівська область. Солдат, механік-водій МТ-ЛБ 80-ї окремої аеромобільної бригади.	02015-01-2020 січня 2015	В ніч на 20 січня виїхав з с. Піски забирати поранених з аеропорту Донецька. Загинув в результаті пожежі та вибуху боєкомплекту. Був похований, як тимчасово невстановлений захисник України, на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро.[113] 24 січня «Офіцерським корпусом» (Алла «Чонгар») вивезено до Дніпропетровська 6 тіл загиблих героїв з району Донецького аеропорту.[114] Рідні Дмитра не впізнали тіло у Дніпропетровську, проводиться експертиза ДНК.[115]27.08.2021 року, після ідентифікації за ДНК, був перепохований в м. Белз на Львівщині[116].
1880		Мельник В'ячеслав Олександрович (Позивний «Анчоус») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-12-1111 грудня 1988, с. Сєвєрний Усть-Янський улус Якутія РРФСР. З 2-річного віку проживав у с. Білокриниця (Кременецький район) Тернопільська область. Солдат, навідник зенітно-артилерійського взводу 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. 2014 року напередодні мобілізації загинула друга дружина В'ячеслава. Залишилися двоє маленьких дітей від першого шлюбу.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у боях за аеропорт Донецька.[117]
1881		Лізвінський Валерій Іванович	01966-04-2626 квітня 1966, Кам'янець-Подільський Хмельницька область. Майор[102], помічник командира аеромобільно-десантного батальйону з оперативного забезпечення 80-ї окремої аеромобільної бригади.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув під час оборони аеропорту Донецька. Після вибуху і завалів у новому терміналі аеропорту доля Валерія була невідома. Лише через місяць тіло воїна вдалося доставити до дому. Поховання 22 лютого на Алеї слави міського кладовища.[118]
1882		Самак Микола Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-03-1515 березня 1992, Баня-Березів Косівський район Івано-Франківська область. Солдат, стрілець зенітно-ракетного взводу 3 батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Закінчив Івано-Франківський коледж фізичного виховання. У зоні АТО перебував з жовтня 2014 року. Залишилася сестра.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Зник безвісти 19 січня, під час оборони аеропорту Донецька. Група, у складі якої був Микола, виїхала на МТ-ЛБ до нового терміналу. В умовах недостатньої видимості машина потрапила під обстріл та згоріла до тла. Упізнаний за результатами експертиз ДНК серед похованих під Дніпро невідомих героїв. Похований 10 липня 2016 року в с. Баня-Березів.[119]
1883		Дацюк Юрій Анатолійович	01987-01-2727 січня 1987, Глинськ (Здолбунівський район) Рівненська область. Солдат, навідник 7 роти 3 батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у боях за аеропорт Донецька. В останнє виходив на зв'язок 19 січня з аеропорту. Після підриву терористами нового терміналу аеропорту вважався зниклим безвісти, на початку лютого була інформація, що Юрій поранений і перебуває у полоні. Тіло воїна упізнано за експертизою ДНК серед загиблих, яких вивезли з Донецька 18 лютого.[120]
1884		Савчук Петро Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-11-1919 листопада 1991, Червоноград Львівська область. Солдат 80-ї окремої аеромобільної бригади. Навчався у ВПУ № 11. У зоні АТО перебував із серпня 2014 року.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою під час оборони аеропорту Донецька. 16 квітня воїна поховали на Бендюзькому кладовищі.[121] 24 січня «Офіцерським корпусом» (Алла «Чонгар») вивезено до Дніпропетровська 6 тіл загиблих героїв з району Донецького аеропорту. Рідні Петра не впізнали тіло у Дніпропетровську, ідентифікація проводилася за експертизою ДНК.[114][115]
1885		Полицяк Петро Петрович (Позивний «Чорний») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-07-055 липня 1992, Борбин Млинівський район Рівненська область. Солдат 1-го відділення 1-го взводу 7-ї рота 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Проживав у місті Дубно, звідки і був мобілізований до Збройних Сил України. Мав наречену, з якою хотів одружитись.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув під час оборони аеропорту Донецька. Зв'язок із Петром 20 січня після підриву терористами нового терміналу. Тіло воїна було упізнано серед загиблих героїв, яких волонтери вивезли з-під завалів аеропорту у морг Дніпропетровська.[122]
1886		Зінич Ігор Вікторович (Позивний «Псих»)	01989-09-088 вересня 1989, Рокитне, Київська область. Молодший сержант, медбрат 80-ї окремої аеромобільної бригади. У 2009 році закінчив фельдшерське відділення Білоцерківського медичного коледжу. Працював фельдшером в Рокитнянській центральній районній лікарні. На фронт пішов добровольцем. Врятував десятки життів в Донецькому аеропорту. Залишилися батьки. За виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння Українському народові Указом Президента України № 582/2015 присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно)[123][124]	02015-01-2020 січня 2015[102]	В останні дні перед підривом терористами нового терміналу аеропорту Донецька Ігор рятував життя поранених в умовах, коли їх неможливо було вивезти з аеропорту, під постійними обстрілами. Сам був поранений. Загинув під завалами в новому терміналі.[125]. 19 лютого на малій батьківщині бійця провели в останню путь.
1887		Опанасенко Валентин Леонідович (Позивний «Партизан»)	01986-10-011 жовтня 1986, Немішаєве Бородянський район Київська область. Солдат 9 роти 3 батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Без батька залишився маленький син.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув під час оборони аеропорту Донецька. В останнє товариші бачили Петра 20 січня в аеропорту. Ідентифікований серед загиблих. 9 квітня з воїном попрощалися на Бороднянщині. Похований в смт Немішаєве.[126]
1888		Скляров Дмитро Сергійович	01983-07-2727 липня 1983, Волгоград РРФСР. Проживав у с. Уладівка Літинський район Вінницька область. Молодший сержант 3 взводу 9 роти 3 батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. У дитячому віці переїхав із сім'єю на Вінниччину, де пішов до школи в с. Журавне (Літинський район). Закінчив Ладижинський технікум механізації, здобувши спеціальність механіка-техніка. Після проходження строкової служби у Львівській 80-й десантній бригаді у 2004 році брав участь в миротворчій місії в Іраку. В серпні 2014 року пішов добровольцем захищати Україну. Залишилися батьки.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув під час оборони аеропорту Донецька в результаті артилерійського обстрілу. 7 квітня Дмитра упізнали серед загиблих в Дніпропетровському морзі. 8 квітня з воїном попрощалися в Уладівці. Похований у сусідньому селі Журавному.[127]
1889		Козак Володимир Миколайович	01968-04-1212 квітня 1968, Мала Антонівка Білоцерківський район Київська область. Старший солдат 3 взводу 9-ї роти 3 батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Відслужив у прикордонних військах, працював столяром на меблевій фабриці та водієм у дорожньому управлінні. З початком російської окупації Криму пішов до військкомату добровольцем, але призвали його 28 серпня. Із листопада перебував у зоні АТО, з 14 січня 2015 року — в Донецькому аеропорту. Залишилися дружина та дві дорослі доньки.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув під час оборони аеропорту Донецька після другого вибуху в новому терміналі. Був двічі поранений в руку, та коли поранених вивозили, залишився в аеропорту. Ідентифікація проводилася за експертизою ДНК, поховали воїна 17 квітня у рідному селі Мала Антонівка.[128]
1890		Боднарюк Олександр Васильович (Позивний «Бандит») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-09-1414 вересня 1979, Анадоли Хотинський район Чернівецька область. Молодший сержант, військовослужбовець 9-ї роти 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув під час боїв за аеропорт Донецька. Олександр відвозив до аеропорту підкріплення, а звідти забирав поранених. Останній раз виходив на зв'язок 20 січня, о 10:20. В червні 2015 року ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих.[129]
1891		Грошев Олександр Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-11-2727 листопада 1984, Головне Любомльський район Волинська область. Мешкав у селі Масловець. Солдат 7-ї роти 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув під час боїв за аеропорт Донецька. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, 22 червня воїна провели в останню путь в рідному селищі.[130]
1892		Демчук Вадим Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-09-2727 вересня 1975, Нововолинськ Волинська область. Сержант, командир 1 взводу 9 роти 3 батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Мобілізований 16 серпня 2014 року. Залишились батьки. Батько Вадима колишній військовий, капітан.	02015-01-2020 січня 2015[102]	З 14 січня перебував у новому терміналі аеропорту Донецька. Зник безвісти під час боїв за аеропорт, з 20 січня не виходив на зв'язок. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих. 8 липня 2015 року з воїном попрощалися у Нововолинську.[131]
1893		Грицан Андрій Володимирович («Каптьор») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-09-066 вересня 1991, Великі Дідушичі Стрийський район Львівська область. Солдат 1 взводу 9 роти 3 батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Працював на заводі «Леоні». Мобілізований у кінці серпня 2014 року. Залишилися мати та сестра.	02015-01-2020 січня 2015[102]	19 січня дзвонив з Донецького аеропорту, був поранений. Загинув під час оборони аеропорту 20 січня. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих. 8 липня 2015 року воїна поховали у рідному селі.[132]
1894		Бузенко Володимир Петрович (Позивний «Італієць») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-07-2828 липня 1988, Великий Кучурів Сторожинецький район Чернівецька область. Солдат 7 роти 3 батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Він закінчив ПТУ, був механіком. Був депутатом сільської ради. призваний за мобілізацією, після підготовки на Яворівському полігоні у листопаді 2014 року поїхав до зони АТО, під Донецьк. Залишилися мати, дві сестри і молодший брат. Батько помер через місяць після смерті сина, не витримало серце.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув під час оборони аеропорту Донецька після другого вибуху в новому терміналі. Тіло знайдене в Дніпропетровську серед загиблих, яких вивезли з аеропорту з-під завалів. Ідентифікований за експертизою ДНК. 1 грудня 2015 року Володимира поховали у с. Великий Кучурів.[133]
1895		Байненков Борис Михайлович (Позивний «Бойок»)	01963-04-1010 квітня 1963, 51 рік, Семенівка (Обухівський район) Київська область. Капітан, командир взводу 3 батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Пішов захищати Батьківщину 15 серпня 2014 року.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув в аеропорту Донецька. В останнє виходив на зв'язок 20 січня об 11:30, в розмові повідомив про перший обвал перекриття, та бійців під завалами. 1 квітня упізнаний в Дніпропетровську серед вивезених з аеропорту загиблих. Поховання 2 квітня на Германівському кладовищі.[134]
1896		Ковальов Юрій Анатолійович	01992 1992, Криничне (Маневицький район) Волинська область. Військовослужбовець 7-ї роти 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Зниклий безвісти.	02015-01-2020 січня 2015	Зник безвісти під час боїв за аеропорт Донецька. В останнє виходив на зв'язок 19 січня.[135][136]
1897		Бондар Олександр Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01968-09-022 вересня 1968, Львів. Старший сержант, військовослужбовець 7-ї роти 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. До Збройних Сил України був призваний за частковою мобілізацією в середині серпня 2014 року. В серпні-листопаді проходив навчання на Яворівському полігоні, а 08.11. 2014 року, в складі підрозділу, відбув до зони бойових дій — в м. Костянтинівка. З 05.01.2015 року — захищав Донецький аеропорт. Кіборг.	02015-01-2020 січня 2015	Зник безвісти під час боїв за аеропорт Донецька, вважався зниклим безвісти (№ тіла 557/л)[135] 12.05.2015, фрагменти тіла загиблого були забрані з Калінінського моргу м. Донецька. Був похований на Краснопільському кладовищі (ділянка № 79, поховання № 8363) у м. Дніпрі, як невідомий. В подальшому, фрагменти тіла загиблого були ідентифіковані за експертизою ДНК. 04.12.2021 року перепохований на Алеї Героїв Личаківського кладовища у м. Львові[137].
1898		Степанишин Валерій Віталійович	01972 1972, Львів. Військовослужбовець 7-ї роти 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Зниклий безвісти.	02015-01-2020 січня 2015	Зник безвісти під час боїв за аеропорт Донецька.[135]
1899		Кравчук Олександр Михайлович	Аршичин Млинівський район Рівненська область. Військовослужбовець 7-ї роти 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Зниклий безвісти.	02015-01-2020 січня 2015	Зник безвісти під час боїв за аеропорт Донецька.[135]
1900		Атаманчук Олександр Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-06-2222 червня 1990, Миропіль Романівський район Житомирська область. Старший солдат 13-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). З перших днів був в АТО. Восени 2014 року отримав поранення, після лікування повернувся на службу.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька.[138][139]
1901		Марковський Володимир Геннадійович	01988-06-1111 червня 1988, Улашанівка (Славутський район) Хмельницька область. Капітан, командир 1 роти 13-го батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Захищати Батьківщину поїхав ще у березні. Був єдиним сином у сім'ї, залишилася мати.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька. Під час висування на допомогу захисникам аеропорту двоє розвідників підірвались на фугасі, ротний разом зі своїми бійцями витягнув їх до машини і в цей час поряд розірвався снаряд. Весь удар прийшовся на Володимира і ще одного бійця, якого він прикрив собою, врятувавши йому життя.[140][139]
1902		Ремішевський Віталій Валентинович	01974-07-1717 липня 1974, Голосків (Кам'янець-Подільський район) Хмельницька область. Солдат, водій 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Пройшов війни в Іраку та Лівані. Добровольцем пішов на фронт захищати Батьківщину. Залишилась дружина та троє дітей.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька. Як повідомили у Хмельницькому облвійськкоматі, поблизу села Піски (Ясинуватський район) його тактична група потрапила під обстріли бойовиків.[141] Згідно з повідомленнями учасників оборони аеропорту Віталій загинув, і визнаний загиблим. Тіло не знайдене (не ідентифіковане).[142]
1903		Миронюк Андрій Миколайович (Позивний «Сет») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-07-1212 липня 1975, Умань Черкаська область. Останні 13 років проживав у м. Маріуполь Донецька область. Солдат, командир 3-го взводу розвідувальної роти УНСО у складі 81-ї десантно-штурмової бригади (Дружківка). Хорунжий УНСО. Брав участь у війні в Ічкерії в загоні УНСО та у Грузії. Свої спогади про ті події видав власною книжкою: Миронюк А. «kavkaz.ua. Скіф». — К.: «Зелений пес», 2004. — 288 с.[недоступне посилання з червня 2019] На фронт пішов добровольцем, воював близько місяця. Олег Буланчук (вчитель Андрія): «Моя думка взагалі така. Якби він пережив ці бої, то, можливо, був би у нас новий Хемінгуей скоріше всього».	02015-01-2020 січня 2015[102]	Група Миронюка мала прикривати розрахунок зенітників, які виїхали на МТ-ЛБ в напрямку аеропорту, щоб надати вогневу підтримку оборонцям нового терміналу. Через туман виїхали за 800 м у стороні від місця призначення, потрапили під обстріл. Біля розбитого ангара зав'язався стрілецький бій. У перші ж хвилини бою Андрія смертельно поранило кулею снайпера у верхню частину тулуба, за кілька хвилин він помер. 27 січня героя поховали на Старокримському кладовищі під Маріуполем.[143][144]
1904		Євдокименко Іван Миколайович (Позивний «Ляшко») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-07-2323 липня 1992, Шостка Сумська область. Солдат, кулеметник, навідник 1 відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти УНСО у складі 81-ї десантно-штурмової бригади (Дружківка). Закінчив Хіміко-технологічний коледж у Шостці. Пішов на фронт добровольцем до батальйону УНСО, який потім увійшов до складу новоствореної 81-ї бригади.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Був у групі Миронюка («Сета»), яка в районі аеропорту Донецька вийшла прямо на російських бойовиків і потрапила під шквальний вогонь поблизу розбитого ангара. В бою Іван відстрілювався до останнього, з групи загинуло 3 бійців, двоє вижили. Перебував у списку зниклих, у квітні за експертизою ДНК ідентифікований в Дніпропетровську серед загиблих. 15 травня воїна поховали на центральному кладовищі Шостки.[143][145]
1905		Доценко Анатолій Ігорович (Позивний «Кент») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-01-1111 січня 1982, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Проживав у м. Київ. Солдат розвідувальної роти УНСО у складі 81-ї десантно-штурмової бригади (Дружківка). Закінчив Національний аерокосмічний університет «Харківський авіаційний інститут». Працював на Київському заводі «Авіант» ДП «Авіаційний науково-технічний комплекс ім. Антонова». Призваний за мобілізацією у Києві в листопаді 2014 року.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Був у групі Миронюка («Сета»), яка в районі аеропорту Донецька вийшла прямо на російських бойовиків і потрапила під шквальний вогонь поблизу розбитого ангара. Загинув у бою. Перебував у списку зниклих, ідентифікований серед загиблих. Похований 24 березня на Алеї Слави Центрального кладовища Кривого Рогу.[143][146]
1906		Яцина Євген Вікторович (Позивний «Беня») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-01-2525 січня 1989, Київ (район Печерськ). Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Навчався в Київському національному лінгвістичному університеті, на економічному факультеті. В університеті грав у КВК. Залишилися батьки.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в новому терміналі аеропорту Донецька. Тіло довгий час не було знайдене. Євгена упізнали рідні серед загиблих на відео, що зняли російські бойовики. Похований в м. Києві на Берковецькому кладовищі, діл. № 86.[98][147][148]
1907		Григор'єв Василь Леонідович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-11-066 листопада 1983, Нижнє Деражнянський район Хмельницька область. Солдат 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. До військкомату пішов добровольцем 28 серпня 2014 року. Залишилися дружина, три маленькі доньки, брат.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в новому терміналі аеропорту Донецька. Був упізнаний рідними серед загиблих на відео, що зняли російські бойовики. Майже через місяць волонтерам вдалося вивезти тіла загиблих 9 оборонців аеропорту. Поховали Василя 20 лютого в рідному селі.[98][149]
1908		Гаврилюк Андрій Петрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-02-033 лютого 1980, Узин Білоцерківський район Київська область. Старший сержант 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Призваний до лав ЗСУ 23 серпня 2014 року.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в новому терміналі аеропорту Донецька. Упізнаний рідними серед загиблих на відео, що зняли російські бойовики.[98][150]
1909		Марченко Олексій Володимирович (Позивний «Сєдой») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-08-1515 серпня 1975, Київ. Сержант 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в аеропорту Донецька. Впізнаний за експертизою ДНК в серпні 2015 року. Похований на Лук'янівському кладовищі Києва[151].
1910		Черниш Олег Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-09-2424 вересня 1984, Житомир. Молодший сержант, снайпер-розвідник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Закінчив Житомирський торговельно-економічний коледж. До мобілізації працював поваром у Василькові, в ресторані «Ранчо Болівар». Залишились батьки, брат, дружина та 5-річний син.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька. Поховали Олега на кладовищі у Зарічанах.[152]
1911		Питель Олександр Володимирович (Позивний «Молот») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-03-3030 березня 1983, Хмелище Бердичівський район Житомирська область. Солдат, розвідник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. 2013 року одружився. Призваний на військову службу у серпні 2014 року. Залишилися вагітна дружина, мати та дві сестри. 3 травня у Олександра народився син.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька, коли з іншими бійцями їхав на допомогу в аеропорт. 1 лютого з воїном попрощались у Бердичеві у Гарнізонному Будинку офіцерів. Похований у селі Хмелище.[153][154]
1912		Кондратюк Олександр Іванович (Позивний «Чорний Вовк»)	01982-07-044 липня 1982, Ярославка (Шполянський район) Черкаська область. Старший лейтенант медичної служби, начальник медичної служби 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. У 2010 році закінчив Вінницький національний медичний університет імені Миколи Пирогова, де здобув фах лікаря-педіатра. Працював дитячим лікарем у м.Шпола, значну увагу приділяв санітарно-освітній роботі, пропаганді здорового способу життя, профілактиці захворювань. Призваний до ЗСУ 21 липня 2014 року. Залишились старенька мати та маленька донька.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька під час виїзду в аеропорт на евакуацію поранених.[155]
1913		Чупилка Анатолій Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01974-09-2727 вересня 1974, Канів Черкаська область. Молодший сержант, заступник командира взводу 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Навчався у Київському політехнічному інституті, проходив військову службу в 95-й десантній бригаді. З перших днів Революції Гідності перебував у будівлі Київраді. Член ВО «Свобода», нагороджений найвищою партійною нагородою — золотим значком. З початку російської агресії перебував на фронті як доброволець, згодом перевівся до 90-го десантного батальйону. У липні 2014 року був обраний депутатом Черкаської обласної ради, але на засіданні сесії так жодного разу і не потрапив, оскільки весь час перебував на фронті.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька під час прориву для евакуації поранених.[156]
1914		Франишин Дмитро Юрійович (Позивний «Злостний гном») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-11-088 листопада 1982, Стадниця (Вінницький район) Вінницька область. Солдат 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька під час виїзду в аеропорт на евакуацію поранених. Тіло Дмитра та ще двох його побратимів 1 квітня привезли до Вінниці, де відбулося прощання з героями. Поховання у рідній Стадниці.[157][158]
1915		Шевчук Леонід Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-04-1313 квітня 1985, Вінниця. Солдат 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Леонід виріс без матері, його та сестру виховував батько. На фронт пішов добровольцем. На квітень у Дмитра було заплановане весілля.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька під час виїзду в аеропорт на евакуацію поранених. Тіло Леоніда та ще двох його побратимів 1 квітня привезли до Вінниці, де відбулося прощання з героями. 3 квітня похований на Алеї Героїв Центрального кладовища у м. Вінниця.[157][159]
1916		Зулінський Сергій Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-04-077 квітня 1987, Вінниця. Молодший сержант, військовослужбовець 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Мобілізований у серпні 2014 року. Залишилася мати, дружина та 9-місячна донька.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька під час виїзду в аеропорт на евакуацію поранених. В умовах щільного туману та відсутності зв'язку, який «глушили» російські збройні формування, десантники на двох БТР потрапили у засідку. Тіло Сергія та ще двох його побратимів 1 квітня привезли до Вінниці, де відбулося прощання з героями. 3 квітня похований на Алеї Героїв Центрального кладовища у м. Вінниця.[157][159][160]
1917		Загуба Володимир Миколайович (Позивний «Лєший») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-06-1515 червня 1976, Новоселиця (Чигиринський район) Черкаська область. Старшина 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька під час виїзду в аеропорт на евакуацію поранених. У березні упізнаний серед загиблих, вивезених з аеропорту, 1 квітня тіло воїна зустрічали на Чигиринщині.[161]
1918		Марченко Іван Миколайович (Позивний «Мім») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-11-1616 листопада 1984, Світильня Броварський район Київська область. Солдат 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Призваний за мобілізацією. Залишилися мати, сестра.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в аеропорту Донецька, в останнє Івана бачили 20 січня після обвалу перекриттів у новому терміналі внаслідок підриву російськими бойовиками, він був поранений. У квітні тіло воїна було передане з Донецька до Дніпропетровська. 25 квітня Івана поховали на сільському цвинтарі с. Світильня.[162]
1919		Зубков Іван Іванович (Позивний «Краб»)	01973-11-011 листопада 1973, Деражня Хмельницька область. Старший лейтенант, заступник командира роти вогневої підтримки по роботі з особовим складом 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Був гарним зброярем, ремонтував та налаштовував зброю у батальйоні. Активний учасник Революції Гідності. Наприкінці літа 2014 року вирушив захищати Україну. Залишилися батьки, дружина та дві неповнолітні доньки. Герой України (посмертно)[163].	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в аеропорту Донецька. 19 січня був поранений, але залишився в новому терміналі зі своїми бійцями, в останнє виходив на зв'язок 20 січня, був під завалами після обвалу перекриттів внаслідок підриву російськими бойовиками. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, яких вивезли з аеропорту. 30 квітня воїна поховали у Деражні.[164]
1920		Осаулко Юрій Леонідович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-02-1717 лютого 1981, Самгородок (Козятинський район) Вінницька область. Старшина роти вогневої підтримки 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. У мирному житті працював електриком. Коли Батьківщина опинилася в небезпеці, не вагаючись, отримав повістку і відбув до війська. Залишилися батьки, дружина і дві доньки — 7 і 4 років.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в новому терміналі аеропорту Донецька. Майже 4 місяці офіційно вважався зниклим безвісти. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, яких вивезли з аеропорту. 21 травня 2015 року воїна поховали у с. Самгородок.[165]
1921		Присяжнюк Руслан Анатолійович («Шаман») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-06-088 червня 1988, Буцні (Летичівський район) Хмельницька область. Мешкав у с. Пашківка (Макарівський район) Київська область. Солдат, навідник (кулеметник) 90 ОДШБ «Житомир» 81 ОДШБр. Закінчив Хмельницький професійний будівельний ліцей. Строкова служба — десантні війська. Працював будівельником у Києві. Мобілізований 23.08.2014. Залишились дружина і син.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув під завалами у новому терміналі ДАП (Донецьк) внаслідок підриву російсько-терористичними угрупованнями другого поверху і руйнування споруди терміналу. Ідентифікований за особливими прикметами. 26.02.2015 похований в с. Пашківка[166].
1922		Буйлук Анатолій Андрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-09-2727 вересня 1981, с. Кацмазів Жмеринський район Вінницька область. Сержант, навідник БМП 3-ї роти 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Призваний за мобілізацією у серпні 2014. Залишилися батьки, дві сестри та брат.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в аеропорту Донецька під час виїзду на евакуацію поранених. Майже 3 місяці офіційно вважався зниклим безвісти. На початку квітня рідні упізнали Анатолія у морзі Дніпропетровська. 9 квітня 2015 року воїна поховали у рідному селі.[167]
1923		Гасюк Віталій Аркадійович (Позивний «Юрист») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-12-066 грудня 1983, Баранівка Житомирська область. Солдат 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Призваний за мобілізацією у серпні 2014. Залишилися батьки, дружина і двоє дітей.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в аеропорту Донецька під час виїзду на евакуацію поранених. Тривалий час вважався зниклим безвісти, була інформація, що БТР повністю згорів на злітній смузі аеропорту. У кінці червня 2015 року тіло воїна ідентифікували за даними ДНК-експертизи.[168]
1924		Алексейчук Владислав Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-07-1818 липня 1977, РРФСР. Проживав у місті Умань Черкаська область. Молодший сержант, розвідник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Був активним громадським діячем, засновником мистецького проекту «Підвал Шекспіра». Мобілізований 21 серпня 2014 року. Залишилися батьки.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в аеропорту Донецька. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Ідентифікований за експертизою ДНК серед похований під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. 27 жовтня 2015 року воїна перепоховали в Умані на кладовищі «Софіївська Слобідка».[169]
1925		Коношенко Руслан Сергійович (Позивний «Поет») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-02-2323 лютого 1983, Кам'янець-Подільський Хмельницька область. Старший солдат 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Мобілізований у вересні 2014 року. Залишилися мати, дружина, двоє синів 9 і 5 років, та однорічна донька.	02015-01-2020 січня 2015[102]	Після підриву терористами нового терміналу аеропорту Донецька Руслан востаннє виходив на зв'язок 20 січня. Був взятий в полон і розстріляний російськими збройними формуваннями. 16 квітня воїна поховали на Алеї Слави рідного міста.[170]
1926		Борисевич Василь Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-01-044 січня 1969, Діброва Збаразький район Тернопільська область. Проживав у с. Мала Снігурівка Лановецький район. Сержант, заступник командира взводу 15 роти 5 батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Залишилися дружина та двоє дорослих синів.	02015-01-2020 січня 2015	Загинув від кулі снайпера на блокпосту № 31 на трасі «Бахмутка» поблизу смт Фрунзе (Луганська область). Довгий час вважався зниклим безвісти, упізнаний серед загиблих. 23 квітня із захисником попрощалися у Збаражі та Ланівцях, поховання 24 квітня у Малій Снігурівці на Лановеччині.[171]
1927		Збишко Володимир Іванович	01977-11-033 листопада 1977, Рава-Руська Жовківський район Львівська область. Старший лейтенант, військовослужбовець 5 батальйону 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Залишились батьки та дружина.	02015-01-2121 січня 2015	Після атаки російських збройних формувань 20 січня на блокпост № 31 на трасі «Бахмутка» поблизу смт Фрунзе (Луганська область) бійці повернулись на блокпост за пораненими. Володимир загинув під час евакуації поранених товаришів.[172] За повідомленням УМВС у Луганський області, 21 січня під час обстрілу блокпосту ЗСУ поблизу села Кримське (Новоайдарський район) загинув військовослужбовець ЗСУ 1977 р.н.[173]
1928		Білик Ігор Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-02-1414 лютого 1979, Старокостянтинів Хмельницька область. Солдат, мінометник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Закінчив профтехучилище за спеціальністю електрозварник. 14 років пропрацював на КП «Тепловик» слюсарем-ремонтником з обслуговування теплових мереж. Мобілізований влітку 2014 року. Залишилися батьки та молодший брат.	02015-01-2121 січня 2015[174]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька.[175]
1929		Брановицький Ігор Євгенович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-04-2525 квітня 1976, Київ (район Печерськ). Солдат, кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Служив у складі українського миротворчого контингенту ООН в Анголі. Учасник Революції Гідності. Мобілізований як доброволець, з кінця серпня 2014 року проходив військові навчання під Житомиром, з жовтня перебував у зоні АТО. Залишилася мати. Герой України (посмертно).	02015-01-2121 січня 2015[174]	Під час оборони аеропорту Донецька витягнув на собі двох поранених з нового терміналу і повернувся назад, де був захоплений у полон. За повідомленнями очевидців, після тортур і знущань був застрелений двома пострілами у голову російським терористом з Ростова-на Дону Павловим («Моторола»). У березні 2015 ідентифікований серед загиблих, яких вивезли з Донецька. Поховання відбулось 3 квітня на міському Берковецькому цвинтарі (ділянка 86, ряд 11, місце 3)[176].
1930		Гончарук Юрій	01989 1989, Житомирська область. Військовослужбовець 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади.	02015-01-1919 січня 2015 — 02015-01-2222 січня 2015	Брав участь в обороні донецького аеропорту. Обставини смерті не зазначено. Інформація поширена у соцмережах.[177]
1931		Терещук Ігор Петрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-03-099 березня 1980, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старшина, головний сержант гаубично-артилерійської батареї 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). У 2004 році закінчив Криворізький коксохімічний технікум Національної металургійної академії України. У 1999—2000 роках проходив службу в армії. Працював водієм у Дзержинському райвідділі міліції та у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Призваний за мобілізацією 27 березня 2014 року. Залишилися дружина, 17-річна донька та 10-річний син.	02015-01-2121 січня 2015[174]	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька.[178] 21 січня в Дніпропетровську СМЕ доставлені тіла 4 українських героїв з району донецького аеропорту волонтером Аллою «Чонгар». За її повідомленням, тіло Ігора забране з с. Спартак (Ясинуватський район).[179]
1932		Шевченко Ілля Геннадійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01994-08-1717 серпня 1994, Дніпропетровськ. Солдат, механік 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Хотів стати професійним військовим. Від самого початку, коли почалися бойові дії на сході, пішов захищати Батьківщину. Залишилися батьки та сестра.	02015-01-2121 січня 2015[174]	Під час бойових дій в районі аеропорту Донецька Ілля разом із сімома десантниками потрапив під мінометний обстріл російських збройних формувань. Від тяжкого осколкового поранення у потилицю помер у лікарні міста Красногорівка. Похований на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровська.[180]
			Військовослужбовці.	02015-01-1717 січня 2015 02015-01-2121 січня 2015	Загинули в районі аеропорту Донецька та новому терміналі аеропорту під завалами. Станом на 2 лютого вважаються зниклими безвісти на території донецького аеропорту 28 українських військовослужбовців.[181] З кінця лютого в аеропорту проводяться роботи із пошуку та вивезення тіл загиблих героїв. За повідомленнями у ЗМІ знайдено понад 30.[182] 17 березня у завалах в аеропорту знайдено тіло капітана ЗСУ.[183] 27 березня з моргу Донецька українській стороні були передані тіла 22 українських воїнів, які загинули в аеропорту.[184]
1933		Яцків Петро Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01966-01-044 січня 1966, Літиня Дрогобицький район Львівська область. Старший сержант 93-ї окремої механізованої бригади, в/ч А1302 (Черкаське).	02015-01-2121 січня 2015[174]	Загинув у бою поблизу с. Піски (Ясинуватський район) в районі Донецького аеропорту.[185] За повідомленням радника заступника міністра оборони Василя Будика, 20 січня під час контратаки в районі аеропорту Донецька була пошкоджена БМП, група бійців закріпилася в обороні та вела бій, поки не закінчилися боєприпаси. Щоб не опинитись в оточенні, вночі група з боями прорвалась до селища Опитне (Ясинуватський район), один боєць загинув.[186]
1934		Федчук Сергій	Військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське).	02015-01-2121 січня 2015	Помер від отриманих поранень у живіт і в голову.[187]
1935		Молодика Андрій Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-02-022 лютого 1978, Велика Медведівка (Шепетівський район) Хмельницька область. Молодший сержант, старший навідник 3 протитанкової артилерійської батареї окремого протитанкового дивізіону 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади. До мобілізації працював трактористом. Мобілізований 16 серпня 2014 року. Залишилось двоє дітей. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).	02015-01-2121 січня 2015	Бійці відбили танкову атаку противника в районі міста Горлівка (Донецька область), за допомогою гармати зупинили наступ п'яти ворожих танків, чим врятували життя десятків товаришів. Після того як ворог відступив, по позиціях українських воїнів було відкрито мінометний вогонь, у Андрія за спиною розірвалася міна.[188] На похоронах співслужбовець Андрія також розповів, що разом з ним загинув лейтенант.
1936		Пойда Артем Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01994-04-1414 квітня 1994, Нова Прага Олександрійський район Кіровоградська область. Молодший сержант, вогнеметник 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). У жовтні 2013 року демобілізувався після проходження строкової служби у морській піхоті. У квітні 2014 добровольцем прийшов у військкомат за мобілізацією. Залишились мати та старший брат.	02015-01-2121 січня 2015	Загинув під час відбиття масованої атаки російських збройних формувань на блокпост батальйону на західних околицях міста Горлівка (Донецька область). Російські бойовики вели тривалий вогонь з мінометів і самохідних артилерійських установок. Артем помітив мікроавтобус з 12 бойовиками і вогнеметом його знешкодив, чим зберіг життя багатьом своїм побратимам, але сам загинув від розриву снаряду.[189]
1937		Побережець Роман Борисович Медаль «За військову службу Україні»	01992-01-2323 січня 1992, Шамраєве Ульяновський район Кіровоградська область. Старший солдат, стрілець-регулювальник 2-го відділення комендантського взводу 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Призваний за мобілізацією 28 серпня 2014 року. Залишилися дружина та маленька донька.	02015-01-2121 січня 2015	Загинув у місті Костянтинівка (Донецька область).[190] За повідомленням ЗМІ із посиланням на джерело в правоохоронних органах, у прифронтовому місті Костянтинівка військовослужбовець відкрив вогонь з автомата Калашникова по трьом товаришам по службі, двоє з них померли на місці, третій від поранень помер в лікарні.[191]
1938		Деревянченко Олександр Костянтинович	01983-10-099 жовтня 1983, Миколаїв. Військовослужбовець 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 42-й БТО Кіровоградської області «Рух Опору»). Працював у ПАТ «Миколаївобленерго» електромонтером з експлуатації лічильників Центральної служби обліку. Призваний за мобілізацією 27 березня 2014 року.	02015-01-2222 січня 2015	Загинув у місті Костянтинівка (Донецька область).[192] За повідомленням ЗМІ із посиланням на джерело в правоохоронних органах, у прифронтовому місті Костянтинівка військовослужбовець відкрив вогонь з автомата Калашникова по трьом товаришам по службі, двоє з них померли на місці, третій від поранень помер в лікарні.[191]
1939		Атоян Альберт Юрійович	01984-10-2121 жовтня 1984, Тбілісі. Проживав у м. Миколаїв. Солдат, стрілець-помічник гранатометника 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 42-й БТО Кіровоградської області «Рух Опору»). Працював на Миколаївському суднобудівному заводі. На фронт пішов добровольцем. Служив у 208-й Херсонській зенітно-ракетній бригаді. Залишились дружина та 2-річна донька.	02015-01-2222 січня 2015	Загинув поблизу місті Костянтинівка (Донецька область). Похований в с. Новокрасне (Арбузинський район) Миколаївської області.[193] За повідомленням ЗМІ із посиланням на джерело в правоохоронних органах, у прифронтовому місті Костянтинівка військовослужбовець відкрив вогонь з автомата Калашникова по трьом товаришам по службі, двоє з них померли на місці, третій від поранень помер в лікарні.[191]
1940		Закревський Костянтин Романович (Позивний «Монгол»)	01980-12-2727 грудня 1980, Терсянка Новомиколаївський район Запорізька область. Молодший сержант 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 42-й БТО Кіровоградської області «Рух Опору»). На фронт пішов добровольцем 2 квітня 2014 року, з 4 червня служив у 42-му БТО «Рух Опору». Залишилась мати.	02015-01-2222 січня 2015	Загинув в районі міста Дебальцеве, відбиваючи атаку диверсійно-розвідувальної групи противника, яка діяла під прикриттям артилерії. В результаті артобстрілу в бою загинули три бійця бригади.[194]
1941		Ільїн Андрій Миколайович	01983-08-2828 серпня 1983, Світловодськ Кіровоградська область. Проживав у м. Кременчук Полтавська область. Лейтенант, командир взводу 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Останнім часом працював в одній з телекомунікаційних компаній Кременчука. Призваний за мобілізацією у березні 2014 року через військкомат на Кіровоградщині. Залишились батьки у Світловодську.	02015-01-2222 січня 2015	Загинув на блокпосту в районі м. Горлівка (Донецька область). Під час масованого артилерійського обстрілу блокпосту російськими збройними формуваннями під ногами Андрія розірвався снаряд. Тіло оборонця блокпосту довго не могли вивезти з території, що контролюється російськими бойовиками. 11 лютого воїна поховали на Ревівському кладовищі Світловодська.[195]
1942		Петренко Василь Васильович	01975-10-066 жовтня 1975, Коростень Житомирська область. Майор, заступник командира з фізичної підготовки особового складу 160-ї Варшавсько-Одеської зенітно-ракетної бригади Повітряних сил ЗСУ. Виріс в багатодітній родині. Кадровий офіцер, на фронт пішов добровольцем. Залишились дружина та дві доньки.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув на опорному пункті біля Донецького аеропорту від кулі снайпера.[197]
1943		Попович Денис Григорович (позивний «Денді») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-06-2828 червня 1979, Морозівка (Баришівський район) Київська область. Солдат, гранатометник Зведеного загону Повітряних Сил ЗСУ, військовослужбовець 40-ї бригади тактичної авіації Повітряного командування «Центр», в/ч А1789 (Васильків). Призваний за мобілізацією в серпні 2014 року. Залишились дружина та двоє синів 4 і 7 років.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув під час виконання бойового завдання в районі аеропорту Донецька від ворожої кулі. Похований у рідному селі.[198]
1944		Гарбуз Олександр Валентинович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-08-1010 серпня 1987, Анадоли Хотинський район Чернівецька область. Старший солдат 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). На військкомату пішов добровольцем ще у березні 2014 року, спочатку служив у ракетно-зенітному полку у Білій Церкві, та перевівся до 25-ї бригади, щоб потрапити на передову. Залишилися двоє маленьких синів та дворічна донька.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька.[199] 27 січня волонтери «Офіцерського корпусу» (Алла «Чонгар») вивезли з Авдіївки тіла 12 загиблих воїнів 25-й бригади, які загинули 22 січня.[200]
1945		Черніков Олександр Юрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-11-011 листопада 1984, Дніпропетровськ. Військовослужбовець 9-ї роти 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). У 2007 році закінчив факультет систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету, отримавши кваліфікацію спеціаліста з міжнародної інформації, перекладача. Працював відеооператором на дніпропетровському «9 каналі», з колегами робив програму розслідувань «Губернські Хроніки». У 2008 році, коли Олександру було 23 роки, добровольцем прийшов у військкомат та відправився служити у десантні війська, в 25-ту бригаду. У березні 2014 його призвали у перших лавах. Залишилась молода дружина та двомісячна донька, яка народилася вже після того, як Олександр пішов на фронт, він бачив її лише кілька разів під час коротких відпусток.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув у бою поблизу села Спартак (Ясинуватський район) неподалік аеропорту Донецька. Похований на Сурсько-Литовському кладовищі Дніпропетровська.[200][201]
1946		Жадан Олексій Валентинович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-10-011 жовтня 1983, Павлоград Дніпропетровська область. Старший солдат, снайпер 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Працював у ДТЕК Шахтоуправління імені Героїв космосу підземним електрослюсарем. Призваний за мобілізацією 25 березня 2014 року.	02015-01-2222 січня 2015	Загинув у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька.[200][202]
1947		Чумаченко Олександр Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-11-1515 листопада 1979, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший сержант, командир бойової машини — командир відділення 9-й парашутно-десантної роти парашутно-десантного батальйону 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Працював машиністом бурової установки виробничої дільниці кар'єру № 3 рудоуправління гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Призваний за мобілізацією у березні 2014 року. Одружений.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька.[200][203]
1948		Щербина Артем Григорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-06-044 червня 1981, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Сержант, командир відділення зв'язку 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Навчався у Криворізькому авіаційному коледжі на радіоелектроніка. Закінчив Харківський національний університет радіоелектроніки, отримав диплом спеціаліста з апаратури радіозв'язку. Працював у Державному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні державної служби надзвичайних ситуацій України распіраторником. Залишилася дружина та троє маленьких дітей.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька.[200][204]
1949		Пагуліч Євген Геннадійович (Позивний «Крамар») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-03-099 березня 1995, 19 років, Староварварівка Олександрівський район (Донецька область). Проживав у Краматорську. Солдат, кулеметник 8 роти 3 батальйону 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Закінчив Краматорське вище професійне училище, де навчався за професією «Модельник дерев'яних моделей». Працював на Новокраматорському машинобудівному заводі. Залишилися батьки та сестра.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька. Жителі мирного села на Донеччині на колінах зустрічали свого 19-річного героя-захисника.[200][205]
1950		Стародуб Андрій Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-02-1111 лютого 1984, Марганець Дніпропетровська область. Старший солдат 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Працював на шахті № 8 Марганецького ГЗК. Добровольцем пішов до військкомату одним з перших. Залишилась дружина та двоє маленьких дітей.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька.[200][206]
1951		Кулиненко Олег Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01996-02-055 лютого 1996, 18 років, Зоряне (Межівський район) Дніпропетровська область. Солдат 8-й роти 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Навчався у Межівському аграрному ліцеї-інтернаті. Чемпіон України з паверліфтингу серед юнаків 2013 року, срібний призер Чемпіонату України 2014 року, кандидат у майстри спорту.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька.[200][207]
1952		Кучер Микола Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-03-099 березня 1991, Будо-Рижани Володарсько-Волинський район Житомирська область. Старший солдат, старший механік-водій 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Здобув освіту газоелектрозварювальника. У 2009 році проходив військову службу в 30-й бригаді. У серпні 2014 року мобілізований до навчального центру № 184 у с. Старичі на Львівщині, а через місяць був переведений до Дніпропетровської в/ч А1126.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька.[200][208]
1953		Чередник Максим Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-01-011 січня 1995, 20 років, Каніж Новомиргородський район Кіровоградська область. Старший солдат 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Виріс без матері, захоплювався спортом, грав у сільських футбольних та баскетбольних командах. Одним з перших став на захист Батьківщини. День народження 1 січня та Різдво зустрів удома, перебуваючи в короткотерміновій відпустці. Хотів стати офіцером, після АТО продовжити навчатися військовій справі.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька.[200][209]
1954		Закарлюка Микола Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-02-044 лютого 1977, Решетилівка Полтавська область. Молодший сержант 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). Закінчив Решетилівське СПТУ № 52 (професійний аграрний ліцей імені І. Г. Боровенського). У 1995—1997 роках служив в армії зв'язківцем, у званні молодшого сержанта. 26 грудня 2014 року пішов добровольцем до 25-ї бригади на службу за контрактом. Залишилася дружина та двоє дітей.	02015-01-2222 січня 2015[196]	Загинув від вогнепального поранення у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька. 27 січня волонтери «Офіцерського корпусу» (Алла «Чонгар») вивезли з Авдіївки тіла 12 загиблих воїнів 25-й бригади, які загинули 22 січня.[200][210]
1955		Ткач Андрій Євгенович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-08-1111 серпня 1980, Дніпродзержинськ Дніпропетровська область. Проживав у с. Чернече (Криничанський район). Солдат 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське). 8 грудня 2014 року добровольцем прийшов до військкомату. Залишилися батьки, дружина.	02015-01-2222 січня 2015	Загинув від вогнепального поранення у бою поблизу міста Авдіївка в районі аеропорту Донецька. 30 січня Андрія поховали у с. Чернече.[200][211]
1956		Колісник Андрій Володимирович	01965-08-033 серпня 1965, Чумаки (Томаківський район) Дніпропетровська область. Старший лейтенант, командир взводу 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 20-й БТО Дніпропетровської області). Залишилася дружина та дві доньки.	02015-01-2222 січня 2015	Російські збройні формування на бронетехніці заїхали у селище Красний Партизан (Ясинуватський район), в якому стояв один блокпост зі взводом ЗСУ. Незважаючи на чисельну перевагу противника оборонці блокпосту відбивалися дві години. Шістьох з них бойовики захопили у полон, а командира взводу і ще 3 воїнів розстріляли, їх тіла вивіз з окупованої території капелан батальйону отець Дмитро Поворотний.[212][213]
1957		Саруханян Альберт Георгійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-10-2020 жовтня 1983, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Молодший сержант, боєць 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 20-й БТО Дніпропетровської області). Працював у ТОВ «Шляхпостач-КР». Залишились двоє маленьких дітей, 7-річний син та однорічна донька.	02015-01-2222 січня 2015	Російські збройні формування на бронетехніці заїхали у селище Красний Партизан (Ясинуватський район), в якому стояв один блокпост зі взводом ЗСУ. Незважаючи на чисельну перевагу противника оборонці блокпосту відбивалися дві години. Шістьох з них бойовики захопили у полон, а командира взводу і ще 3 воїнів розстріляли.[212][214]
1958		Слісаренко Сергій Станіславович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01963-02-055 лютого 1963, Дніпродзержинськ Дніпропетровська область. Солдат, боєць 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 20-й БТО Дніпропетровської області).	02015-01-2222 січня 2015	Російські збройні формування на бронетехніці заїхали у селище Красний Партизан (Ясинуватський район), в якому стояв один блокпост зі взводом ЗСУ. Незважаючи на чисельну перевагу противника оборонці блокпосту відбивалися дві години. Шістьох з них бойовики захопили у полон, а командира взводу і ще 3 воїнів розстріляли.[212]
1959		Сех Роман Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-08-2424 серпня 1989, смт Покровське (Покровський район) Дніпропетровська область. Молодший сержант, боєць 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 20-й БТО Дніпропетровської області).	02015-01-2222 січня 2015	Російські збройні формування на бронетехніці заїхали у селище Красний Партизан (Ясинуватський район), в якому стояв один блокпост зі взводом ЗСУ. Незважаючи на чисельну перевагу противника оборонці блокпосту відбивалися дві години. Шістьох з них бойовики захопили у полон, а командира взводу і ще 3 воїнів розстріляли.[212]
1960		Альберт Іван Збігнєвич Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-07-077 липня 1977, Дубаневичі Городоцький район (Львівська область). Сержант, оператор протитанкового взводу роти вогневої підтримки 3-го батальйону 80-ї окремої аеромобільної бригади. Проживав у с. Вишня (Городоцький район). Був активним учасником Революції Гідності. Влітку 2014 року пішов на фронт. У листопаді був поранений, десять днів лікувався у Львівському госпіталі і пішов знову на передову, відмовившись від курсу реабілітації. Залишилась дружина та двоє дітей.	02015-01-2323 січня 2015	Загинув у бою на першій лінії оборони аеропорту Донецька, перед тим підбив ворожий танк.[215]
1961		Конопльов Андрій Анатолійович (Позивний «Сєдой»)	01977-04-2929 квітня 1977, Новомихайлівка Красноярський край РРФСР. Проживав у м. Пирятин Полтавська область. Старший сержант, стрілець — помічник гранатометника 15 ОГПБ 128 ОГПБр. Шкільні роки провів у с. Новооржицьке Оржицький район. Закінчив Лубенське ПТУ-12, зварник. Працював за фахом на Пирятинському сирзаводі та на Пирятинській газовій дільниці ПАТ «Лубнигаз». Байкер. Мобілізований 07.08.2014, на фронті з 10.11.2014. Залишилась дружина та двоє синів. Герой України (посмертно).	02015-01-2323 січня 2015	Загинув у бою, відбиваючи танкову атаку на ВОП біля с. Нікішине на Дебальцівському плацдармі, — з РПГ-7В знищив один із танків противника та підбив другий, але той танк здійснив постріл, снаряд влучив у позицію. Похований в Пирятині[216].
1962		Шевцов Олександр Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-04-2424 квітня 1980, Тальне Черкаська область. Солдат, стрілець — помічник гранатометника 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Призваний за мобілізацією 10 квітня 2014 року. Був поранений в зоні АТО, після лікування повернувся на передову.	02015-01-2424 січня 2015	Загинув поблизу Нікішине (Донецька область) під час артилерійського та мінометного обстрілу опорного пункту ЗСУ російськими збройними формуваннями.[217][218]
1963		Хіврич Сергій Олександрович (Позивний «Космос») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-09-1616 вересня 1971, Калуш Івано-Франківська область. Проживав у Івано-Франківську. Старший сержант, старший стрілець 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Призваний 19 березня 2014 року. Спочатку служив у 5-му Прикарпатському батальйоні тероборони, потім перевівся до 128-ї бригади.	02015-01-2424 січня 2015	Загинув поблизу Нікішине (Донецька область) під час артилерійського та мінометного обстрілу опорного пункту ЗСУ російськими збройними формуваннями.[217][219]
1964		Свирид Руслан Григорович	01976-08-1111 серпня 1976, Коломия Івано-Франківська область. Молодший сержант, мінометник 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Пішов на фронт добровольцем у липні 2014 року. 17 жовтня на Луганщині потрапив під артилерійський обстріл, внаслідок якого зазнав важких поранень, зокрема, отримав забій головного мозку. Довго лікувався у військовому госпіталі, після чого отримав місячну відпустку для реабілітації.	02015-01-2424 січня 2015	Помер від серцево-судинної недостатності у своїй квартирі в Коломиї. Жив сам, тож його тіло виявили сусіди за кілька днів після смерті.[220]
1965		Юхимчук Олександр Володимирович	01973-08-1717 серпня 1973, Повчине Новоград-Волинський район Житомирська область. Проживав у місті Рівне. Військовослужбовець ремонтної роти 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). З 2000 року працював водієм «швидкої» на Рівненській станції екстреної невідкладної допомоги. Мобілізований у березні 2014 року. Залишилися дружина та 18-річна донька. Пару днів не дожив до свого 42-річчя.	02015-01-2424 січня 2015	Під час несення служби в зоні АТО помер від гострої коронарної недостатності.[221]
1966		Миколайчук Дмитро Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-06-033 червня 1993, Ломачинці (Віньковецький район) Хмельницька область. Старший солдат, військовослужбовець строкової служби військової частини 3056 Південного ОТО Національної гвардії України. Призваний Віньковецько-Новоушинським ОРВК. Добровольцем поїхав у зону АТО захищати Батьківщину.	02015-01-2424 січня 2015	Загинув у результаті артилерійського та мінометного обстрілу близько 9:20 позицій Нацгвардії поблизу Виноградне (Волноваський район) Донецької області під Маріуполем.[222] За попередньою інформацією, 24 січня внаслідок обстрілу з РСЗВ «Град» російськими збройними формуваннями міста Маріуполь загинули 30 мирних мешканців (з них двоє дітей) та ще 93 людини отримали поранення (з них близько 40 осіб перебувають у дуже важкому стані).[223]
1967		Жук Василь Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-09-2929 вересня 1991, Здолбунів Рівненська область. Солдат 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Навчався в Рівненському вищому професійному училищі. Займався паркуром. Призваний за мобілізацією 14 серпня 2014 року. Залишились батьки та старші брат і сестра.	02015-01-2424 січня 2015	Загинув у бою в районі аеропорту Донецька в результаті мінометного обстрілу.[224]
1968		Береза Олександр Григорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-07-2828 липня 1971, Каланчак Херсонська область. Молодший сержант 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Залишились дружина і дві донечки 14-ти і 10-ти років.	02015-01-2424 січня 2015	Загинув у бою в районі аеропорту Донецька під час артобстрілу.[225]
1969		Гребенюк Максим Олегович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01996-08-3030 серпня 1996, 18 років, Новомосковськ Дніпропетровська область. Боєць Полку патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». В батальйон прийшов в осені 2014 року.	02015-01-2424 січня 2015	Загинув під час обстрілу російськими збройними формуваннями села Піски (Ясинуватський район) під Донецьком у результаті прямого попадання артилерійського снаряду.[226]
1970		Попов Олександр Олександрович	01983-04-033 квітня 1983, Тернівка Дніпропетровська область. Капітан (посмертно), передовий авіаційний навідник мотопіхотної роти 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Після закінчення університету працював у ДТЕК Шахтоуправління Павлоградське гірничим майстром дільниці «Вентиляція і техніка безпеки» шахти «Тернівська». На фронт пішов добровольцем, мобілізований 11 травня 2014 року.	02015-01-2424 січня 2015	Загинув від осколкового поранення на блокпосту в районі Дебальцеве під час танкового обстрілу з боку противника.[227][228]
1971		Ласкін Сергій Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-11-2929 листопада 1976, Новоолексіївка Генічеський район Херсонська область. Сержант 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Працював у м. Київ. Коли отримав повістку, одразу повернувся і пішов до військкомату. Призваний за мобілізацією 8 серпня 2014 року. Залишились 18-річний син та 13-річна донька.	02015-01-2424 січня 2015	Загинув у зоні проведення АТО від кулі співслужбовця. Проводиться перевірка обставин.[225][229]
1972		Баширов Тахір Тахірович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-02-2525 лютого 1985, Ніжин Чернігівська область. Солдат 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Мобілізований як доброволець 28 серпня 2014 року. Залишилися батьки, сестра дружина та двоє дітей, 6-річний син і 2-річна донька.	02015-01-2424 січня 2015 орієнтовно	Загинув у бою поблизу міста Авдіївка (Донецька область) в районі Донецького аеропорту. Військові переганяли танки, Тахір їхав у першому, вибухівка потрапила під його днище. Бійцю розірвало ноги, він помер від крововтрати — у танку був сам, нікому було перев'язати.[230] Прим. Волонтерами «Офіцерського Корпусу» 26 січня вивезено 8 загиблих воїнів з району Дебальцеве, серед них і Тахір Баширов.[231]
1973		Шульц Михайло Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-07-1414 липня 1982, Херсон. Молодший сержант, командир танка Т-72 1-ї ОТБр. Виріс у родині священика. Займався карате. Випускник ХНТУ («Бухоблік і аудит», 2004); заочно здобув спеціальність енергетика в НТУ «ХПІ» (2014). Інструктор з туризму. Мобілізований у березні 2014. Залишилися батьки і брат.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув у бою в смт Оленівка (Волноваський район) під час рейду із розвідки боєм. Похований у Херсоні[232].
1974		Лебеденко Іван Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-07-2020 липня 1976, Мехедівка (Лохвицький район) Полтавська область. Солдат резерву 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Мобілізований у серпні 2014 року до 169-го навчального центру «Десна».	02015-01-2424 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве.[233] За іншими даними, був бійцем 93-ї ОМБр, загинув поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком, внаслідок підриву на фугасі.[234] Волонтерами «Офіцерського Корпусу» 26 січня вивезено 8 загиблих воїнів з району Дебальцеве, в списку вказане ім'я Івана Лебеденка.[231]
1975		Бузейніков Сергій Миколайович	01992-03-2323 березня 1992, Захарівка (Світловодський район) Кіровоградська область. Лейтенант, командир 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Закінчив Львівську Академію сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного. В зоні АТО перебував з вересня 2014 року. Залишилися молодший брат, дружина та 10-місячна донька.	02015-01-2525 січня 2015	На блокпосту в районі Мар'їнка — Курахове (Донецька область) під час огляду стався вибух автомобіля, за одною з версій, теракт скоєний «смертником». В результаті вибуху один військовий загинув на місці, ще один отримав важкі поранення і помер у лікарні.[235][236]
1976		Ливадар Олександр Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-10-011 жовтня 1993, Забари (Доманівський район) Миколаївська область. Солдат, стрілець 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Після закінчення школи рік служив у ЗСУ. 19 березня 2014 року у зв'язку з подіями в Криму був мобілізований. 19 червня звільнений в запас. 31 липня знову був призваний за мобілізацією, проходив службу в зоні АТО. Залишились мати та сестра.	02015-01-2525 січня 2015	На блокпосту в районі Мар'їнка — Курахове (Донецька область) близько 20:00 під час огляду стався вибух автомобіля, за одною з версій, теракт скоєний «смертником». В результаті вибуху один військовий загинув на місці, ще один отримав важкі поранення і помер у лікарні.[235][237]
1977		Криничко Леонід Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-05-2929 травня 1975, Житомирська область. З кінця 1980-х років проживав у с. Львове (Бериславський район) Херсонська область. Солдат 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Залишилася мати та дві старші сестри.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув від кулі снайпера в районі м. Красногорівка (Донецька область).[225][238] За повідомленням волонтерської групи 28-ї омбр у Фейсбуці, в результаті артобстрілу в районі Красногорівка (Донецька область) загинув один військовий.[239]
1978		Жук Микола Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-09-1010 вересня 1977, Липники (Лугинський район) Житомирська область. Мешкав у Мукачеве Закарпатська область. Капітан, командир протитанкової батареї 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). У Збройних силах України служив з 1994 року.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув у ніч на 26 січня в районі Дебальцеве в результаті обстрілу. Поховали воїна у Липниках.[240][241]
1979		Ткаченко Руслан Андрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-07-3030 липня 1993, Ніжин Чернігівська область. Старший матрос 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Мобілізований 3 серпня 2014 року.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув неподалік Дебальцеве в результаті підриву на міні. Руслан помер одразу, ще двоє його товаришів померли по дорозі в лікарню.[242]
1980		Голота Володимир Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-06-011 червня 1985, Київ (Голосіївський район). Солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).	02015-01-2525 січня 2015	Загинув поблизу села Новогригорівка (Артемівський район) Донецької області в районі Дебальцеве.[231][243]
1981		Ковач Адальберт Адальбертович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-05-2323 травня 1978, Виноградів Закарпатська область. Солдат, стрілець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). 16 років працював на швейному об'єднанні «Гроно». Залишилось двоє малолітніх дітей.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув від осколка снаряду у бою 25 січня на опорному пункті «Валера» поблизу села Санжарівка (Донецька область) в районі Дебальцеве, відбиваючи спробу прориву танків противника.[240][244][245]
1982		Питак Володимир Теодорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-02-077 лютого 1979, Вишнівчик (Теребовлянський район) Тернопільська область. Солдат, зенітник ремонтно-відновлювального полку гірсько-піхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Мешкав у селі Дарахів на Теребовлянщині. 10 років тому виграв «грін-карту» та емігрував до США, жив у Детройті, Чикаго. У березні 2014 року повернувся в Україну та 2 серпня за мобілізацією пішов захищати Вітчизну. Залишилися батьки, два брати, племінники.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув у бою на опорному пункті «Валера» поблизу села Санжарівка (Донецька область) в районі Дебальцеве, на висоті 307,5. Володимира переїхав ворожий танк Т-72. Похований у Дарахові.[244][246]
1983		Лопацький Федір Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-09-1717 вересня 1978, Сураж (Шумський район) Тернопільська область. З 2002 року проживав у с. Степанівка (Білогірський район) Хмельницька область. Солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Залишилися дружина та двоє неповнолітніх дітей.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув від кулі з НСВТ у бою на опорному пункті «Валера» поблизу села Санжарівка (Донецька область) в районі Дебальцеве, на висоті 307,5.[244][247] Волонтерами «Офіцерського Корпусу» 26 січня вивезено 8 загиблих воїнів з району Дебальцеве.[231]
1984		Леврінц Олександр Юрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-11-2929 листопада 1978, Фанчиково Виноградівський район Закарпатська область. Солдат, стрілець 3-го взводу 1-ї роти 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Мобілізований на початку червня 2014 року. Залишилися мати, брат.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув у бою на опорному пункті «Валера» поблизу села Санжарівка (Донецька область) в районі Дебальцеве. Тіло воїна було доставлено волонтерами в Дніпропетровськ у травні, ідентифікований за експертизою ДНК. 16 вересня 2015 року Олександра поховали у с. Франчиково.[244][248]
1985		Капчур Андрій Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-05-2222 травня 1980, Забойки Тернопільський район Тернопільська область. Солдат, оператор-навідник БМП 3-го взводу 1-ї роти 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Виріс в багатодітній сім'ї. До війни працював у сусідньому селі Драганівка в столярному цеху на підприємстві «Кузя». Любив музику, грав на гітарі та на баяні. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Залишилися батьки, шестеро братів та п'ять сестер.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув у бою на опорному пункті «Валера» поблизу села Санжарівка (Донецька область) в районі Дебальцеве. Тіло було знайдене волонтерами наприкінці травня, упізнаний за експертизою ДНК. 18 серпня труну з тілом доправили в Тернопіль із дніпропетровського моргу, похований у рідному селі.[244][249]
1986		Венгер Олександр Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-01-099 січня 1969, Бердичів Житомирська область. Старшина, снайпер 54-го окремого гвардійського розвідувального батальйону (Новоград-Волинський). Закінчив Бердичівське ПТУ № 4. За радянських часів служив у Вірменії та Азербайджані. Залишилися мати, дружина, двоє синів, внук та внучка.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув у бою на опорному пункті «Валера» поблизу села Санжарівка (Донецька область) в районі Дебальцеве. Олександра переїхав ворожий танк Т-72. 1 лютого з воїном попрощались у Бердичеві у Гарнізонному Будинку офіцерів. Похований у Гришківцях Бердичівського району.[153][244] За повідомленням «Лівий берег» із посиланням на військових, під час боїв під Дебальцеве загинуло двоє бійців 54-ї бригади, ще один зник.[244][250]
1987		Свищ Сергій Сергійович	01990-11-022 листопада 1990, Устилуг Волинська область. Старший лейтенант, командир розвідроти 54-го окремого гвардійського розвідувального батальйону (Новоград-Волинський). Закінчив Академію сухопутних військ імені Сагайдачного. Був єдиною дитиною у матері, яка виховувала його сама. Залишились дружина та 1,5-річний син.	02015-01-2525 січня 2015	Загинув, прикриваючи відхід бійців своєї роти у районі Дебальцеве в бою під час відбиття танкової атаки російських збройних формувань на опорному пункті «Валера» поблизу села Санжарівка (Донецька область). Сергія переїхав ворожий танк Т-72. Через постійні обстріли військові близько тижня не могли забрати тіло загиблого воїна. 9 лютого похований на рідній землі.[244][251]
1988		Гаїцький Олександр Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-02-2525 лютого 1993, Велика Олександрівка Херсонська область. Старший солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). У 2011 році закінчив Херсонський професійний суднобудівний ліцей. Призваний за мобілізацією влітку 2014 року.	02015-01-2525 січня 2015	За повідомленням райдержадміністрації, загинув від кулі снайпера в районі міста Маріуполь. Похований на центральному кладовищі смт Велика Олександрівка.[252]
1989		Степанок Володимир Іванович	01968-01-2727 січня 1968, Майське (Джанкойський район) АР Крим. Проживав у Кропивницькому. Майор, заступник командира 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 42-й БТО Кіровоградської області «Рух Опору») (Кропивницький). У 1989 році закінчив Новосибірське вище військове училище. Служив у Туркестанському військовому окрузі, потім служив у Криму, де жив із сім'єю довгий час. У 1998 році закінчив Київський військовий гуманітарний інститут та був направлений до Кропивницького (тоді - Кіровограда) на посаду старшого офіцера відділення виховної роботи. Член Кропивницької міської організації ВО «Свобода» з 2012 року. Був активним учасником Революції Гідності. Залишилася дружина та 20-річна донька.	02015-01-2626 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве внаслідок обстрілу БТР, на якому їхали військові. У бойову машину влучив протитанковий реактивний снаряд. Разом із Володимиром загинув водій. Поховали Володимира на Алеї Слави рівнянського кладовища Кропивницького.[253]
1990		Отрішко В'ячеслав Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-12-1818 грудня 1969, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат, водій 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 42-й БТО Кіровоградської області «Рух Опору») (Кропивницький). Закінчив професійно-технічне училище № 30 за спеціальністю «електрослюсар», до 2013 року працював у ТОВ «Трансмаш». Залишились мати, троє дітей.	02015-01-2626 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве внаслідок обстрілу БТР, на якому їхали військові. У бойову машину влучив протитанковий реактивний снаряд, загинули двоє військових.[254]
1991		Мазур Віталій Віталійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-08-2525 серпня 1979, Залужжя Дубровицький район Рівненська область. Проживав у Житомирі. Старший прапорщик, головний старшина 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Проходив строкову службу у військах спецпризначення у Кропивницькому. Подальшу свою службу пов'язав із десантними військами. Був старшиною розвідроти, начальником продовольчого складу. Тривалий час служив у в/ч А1910 (район Корбутівки) старшиною 3-ї аеромобільної роти. Перед початком військових дій був призначений головним старшиною 13-го батальйону. З 8 березня 2014 року виконував бойові завдання із захисту Батьківщини, спочатку у Криму, потім на сході. Залишились дружина та двоє дітей шкільного віку.	02015-01-2626 січня 2015	Отримав тяжке поранення голови 22 січня у бою в районі населених пунктів Спартак (Ясинуватський район) — Сєверне поблизу Донецького аеропорту. Перебував у комі, помер в лікарні Демитрово на Донеччині. Похований у Житомирі на Смолянському військовому кладовищі.[255]
1992		Гага В'ячеслав Олегович Орден «За мужність» ІІІ ступеня Орден «За мужність» ІІ ступеня	01991-08-033 серпня 1991, Плешкані Золотоніський район Черкаська область. Солдат, водій 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, отримав диплом вчителя фізкультури, працював за фахом у Гельмязівській школі. У жовтні 2013 року вирішив піти на контрактну службу в десантні війська. З перших днів АТО перебував у зоні бойових дій. Отримавши важке поранення у ногу, потрапив на реабілітацію, проте згодом повернувся на фронт. У липні 2014 року був нагороджений «Орденом за мужність» ІІІ ступеня. «Орден за мужність» ІІ ступеня отримав вже посмертно. Залишився батько.	02015-01-2626 січня 2015	Бійці інженерно-саперної роти потрапили під мінометний обстріл, їх БТР підірвався на міні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) у районі Донецького аеропорту. В'ячеслав отримав поранення, йому намагалися надати першу допомогу, але від значної втрати крові він помер.[256]
1993		Рачок Михайло Петрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-10-044 жовтня 1984, Лозова (Хмільницький район) Вінницька область. Прапорщик, головний сержант окремої роти радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). У військову частину перевівся у листопаді 2013 року. До того впродовж довгого часу служив у Житомирському військовому інституті. До зони АТО поїхав 8 березня 2014 року. Залишилися батьки, дружина, брат, сестра та бабуся.	02015-01-2626 січня 2015	Загинув від прямого попадання міни в БТР під селищем Спартак (Ясинуватський район) поблизу Донецького аеропорту. Екіпаж бойової машини виконував завдання з евакуації поранених бійців з поля бою. Разом з Михайлом загинули ще 4 військовослужбовця.[257]
1994		Синюк Денис Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-05-3131 травня 1993, Полтава. Солдат 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Був єдиним сином у батьків. Від березня 2014 року захищав Батьківщину, влітку приїздив додому, де познайомився з дівчиною, у жовтні під час наступної відпустки одружився. Хотів вступити до Одеського інституту сухопутних військ на аеромобільний факультет. Залишилися батьки і молода дружина.	02015-01-2626 січня 2015	Група, в якій перебував Денис, потрапила під мінометний обстріл, 5 бійців загинуло одразу, 2 отримали важкі поранення. Поховали Дениса на міському кладовищі Полтави на Алеї слави.[258]
1995		Білокуров Олександр Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-06-044 червня 1985, Сосниця Чернігівська область. Проживав у м. Чернігів. Сержант, командир відділення інженерно-саперного взводу 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Виріс у сім'ї військового. Закінчив Луганський державний університет внутрішніх справ, служив у правоохоронних органах. 27 вересня 2013 року пішов на контрактну службу до ЗСУ в аеромобільні війська. Захищав Батьківщину ще починаючи з подій у Криму. Залишилися батьки та наречена.	02015-01-2626 січня 2015	Бійці інженерно-саперної роти потрапили під мінометний обстріл, їх БТР підірвався на міні під селищем Спартак (Ясинуватський район) поблизу Донецького аеропорту. Загинули 5 військових. Олександра поховали в Чернігові на кладовищі «Яцево».[259]
1996		Стратович Анатолій Гримович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01962-04-077 квітня 1962, Житомир. Солдат, снайпер розвідроти 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Був активним учасником Революції Гідності. На фронт пішов добровольцем, від початку бойових дій ходив до віськкомату, щоб потрапити на передову, у серпні 2014 року його зарахували до лав 95-ї бригади. Залишилися мати, дружина, двоє дітей і двоє внуків.	02015-01-2626 січня 2015	Загинув у районі аеропорту Донецька поблизу селища Спартак (Ясинуватський район). Анатолій був поранений, його перев'язували і знову поряд розірвалася міна. Поховали бійця на військовому кладовищі у Житомирі.[260] 27 січня волонтери «Офіцерського корпусу» (Алла «Чонгар») вивезли тіла 5 загиблих воїнів 95-ї бригади з району аеропорту, село Водяне (Ясинуватський район).
1997		Білоус Анатолій Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-03-2121 березня 1979, Кременчук Полтавська область. Солдат 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область).	02015-01-2626 січня 2015	Загинув близько 18:45 в районі села Трьохізбенка Луганська область під артилерійським обстрілом.[261]
1998		Чеславський Володимир Едвардович	01976-11-2020 листопада 1976, Голотки Підволочиський район Тернопільська область. Військовослужбовець 26-ї Бердичівської окремої артилерійської бригади. Працював водієм у колгоспі. На фронт пішов добровольцем. Залишились мати та сестра.	02015-01-2626 січня 2015	Загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Попасна (Луганська область). Тіло загиблого знайшов у полі голова сільради, який воював разом із ним. За його словами, після 12-годинного маршу на морозі до зони АТО вночі бійців одразу ж відправили на позиції, та не було можливості їх замінити. Володимир, скоріш за все, замерз на бойовому посту.[262]
1999		Таценко Олександр Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-10-1616 жовтня 1982, Карпилівка (Срібнянський район) Чернігівська область. Солдат, старший навідник мінометної батареї 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). До мобілізації працював трактористом у СТОВ «Батьківщина». Залишилися дружина та двоє синів.	02015-01-2626 січня 2015	Загинув у бою поблизу Донецька від осколкового поранення в результаті розриву міни. Похований у рідному селі.[263] За повідомленням волонтерської групи 28-ї омбр у facebook, в результаті артобстрілу в районі Мар'їнка — Курахове (Донецька область) загинув один військовий. За два дні бригада втратила загиблими 4 воїнів.[239]
2000		Голик Анатолій Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01994-10-1717 жовтня 1994, Нижнє Солотвино Ужгородський район Закарпатська область. Солдат 101-ї окремої бригади охорони Генштабу (Київ). У 2012 році закінчив Ужгородське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування. По закінченні строкової служби в Національній гвардії України перейшов на військову службу за контрактом.	02015-01-2727 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве. Снаряд влучив у броньовик, у якому їхали бійці.[264]
2001		Лепеха Андрій Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-12-2121 грудня 1976, Мар'янське (Апостолівський район) Дніпропетровська область. Солдат 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Призваний за мобілізацією Нововоронцовським РВК (Херсонська область) за місцем реєстрації. Залишилось двоє дітей, молодшій доньці 2 роки.	02015-01-2727 січня 2015	В ночі у бою в районі міста Маріуполь отримав тяжке осколкове поранення, помер від втрати крові.[225][265]
2002		Войцеховський Віктор Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-05-033 травня 1987, П'ятихатки Дніпропетровська область. Солдат 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»).	02015-01-2727 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями, утримуючи позиції, орієнтовно, в районі Дебальцеве.[266]
2003		Плоцедим Олександр Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01994-08-3131 серпня 1994, Рожище Волинська область. Солдат, механік-водій 24-ї окремої Залізної механізованої бригади (Яворів). Служив за контрактом з грудня 2013 року. Залишилися батьки.	02015-01-2727 січня 2015	Загинув поблизу смт Станиця Луганська від кулі снайпера під час штурму українського блокпоста.[267]
2004		Пащенко Олександр Михайлович	01982-11-2020 листопада 1982, Дмитрівка Бахмацький район Чернігівська область. Проживав за місцем служби у м. Яворів Львівська область. Капітан, командир штабної роти 3-го механізованого батальйону 24-ї окремої Залізної механізованої бригади (Яворів). Батько Олександра помер, коли йому було лише два роки. У 2004 році закінчив Одеський інститут Сухопутних військ. Залишилася мати.	02015-01-2727 січня 2015	Під час боїв за Кримське (Новоайдарський район) Луганської області був тяжко поранений. Від отриманих поранень помер у військовому шпиталі Харкова 27 січня (за іншими даними 29 січня). Похований у Дмитрівці на Чернігівщині.[268]
2005		Римар Ігор Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-04-1616 квітня 1987, Трибухівці (Бучацький район) Тернопільська область. Старший солдат, стрілець-номер обслуги 80-ї окремої аеромобільної бригади. Із початком війни Ігор відмовився від своїх заробітків у Росії. 9 листопада 2014 року був призваний за мобілізацією. Залишилися мати і дружина.	02015-01-2727 січня 2015	Отримав тяжкі поранення 9 січня під час атаки російських бойовиків на новий термінал Аеропорту Донецька. У бою від розриву міни Ігорю відірвало руку, розтрощило щелепу і гортань. Через обстріли довелось чекати близько семи годин, перш ніж його змогли вивезти з аеропорту до шпиталю в Артемівську. Більше двох тижнів воїн боровся за життя, переніс чотири операції. Помер у Київському військовому клінічному центрі.[269]
2006		Кравчик Євген Віталійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-08-1111 серпня 1982, Дніпропетровськ. Солдат, кулеметник 20-го окремого мотопіхотного батальйону «Дніпропетровськ» 93-ї окремої механізованої бригади.	02015-01-2727 січня 2015	Загинув поблизу смт Верхньоторецьке (Ясинуватський район Донецька область) під час мінометного обстрілу. Похований в с. Братське Дніпропетровського району.[270]
2007		Шульга Анатолій Васильович (Позивний «Бізон») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01965-07-1515 липня 1965, Конотоп Сумська область. Боєць «волинського взводу» мінометно-артилерійської роти Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Ветеран-«афганець». Належав до лав УНСО та організації «Правий сектор» в Конотопі. На фронті перебував з червня 2014 року. Рішенням Полку «Азов» мінометно-артилерійська рота названа на честь Анатолія.	02015-01-2828 січня 2015	Вночі та зранку російські бойовики вели вогонь у напрямках сіл Гранітне та Миколаївка (Волноваський район) поблизу Маріуполя. Бійці «Азову» виїхали на передову, щоб відтягнути вогневий удар на себе та унеможливити жертви серед мирного населення. В результаті артилерійсько-мінометної дуелі двоє захисників загинули, шестеро отримали поранення.[271][272]
2008		Бєлофастов Геннадій Миколайович (Позивний «Вальтер») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01965-03-1414 березня 1965, Київ. Боєць мінометно-артилерійської роти Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Прийшов до полку «Азов» у грудні 2014 року.	02015-01-2828 січня 2015	Вночі та зранку російські бойовики вели вогонь у напрямках сіл Гранітне та Миколаївка (Волноваський район) поблизу Маріуполя. Бійці «Азову» виїхали на передову, щоб відтягнути вогневий удар на себе та унеможливити жертви серед мирного населення. В результаті артилерійсько-мінометної дуелі двоє захисників загинули, шестеро отримали поранення. 2 січня з Геннадієм попрощались у Києві на Майдані Незалежності.[271][273]
2009		Бакал Анатолій Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-08-1818 серпня 1972, Свистунове Широківський район Дніпропетровська область. Сержант, головний сержант роти 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»).	02015-01-2828 січня 2015	Загинув у бою під час артилерійського обстрілу російськими збройними формуваннями в районі Дебальцеве.[274]
2010		Заплітний Дмитро Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-06-088 червня 1983, Забойки Тернопільська область. Проживав у м. Тернопіль. Молодший сержант 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Виріс у багатодітної сім'ї.	02015-01-2828 січня 2015	Загинув під час артилерійського обстрілу в Шахтарському районі Донецької області (в районі Дебальцеве).[275] За повідомленням речника АТО Андрія Лисенко на щоденному брифінгу, протягом останньої доби в зоні АТО загинули 5 військовослужбовців, ще 29 отримали поранення.[276]
2011		Пономаренко Руслан Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-12-066 грудня 1978, Гадяч Полтавська область. Проживав у с. Осняги (Гадяцький район). Старший сержант, артилерист 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Закінчив Гадяцьке СПТУ-47. У 1997—1998 роках служив в армії. Працював охоронником у нафтогазовидобувному управлінні «Полтаванафтогаз». Мобілізований у серпні 2014 року. Залишилися батьки, брати, дружина та син.	02015-01-2828 січня 2015	Загинув поблизу смт Комишуваха (Попаснянський район) Луганської області під час мінометного обстрілу позицій артилеристів. За іншими даними, загинув у районі Дебальцеве. Похований у с. Осняги.[277]
2012		Буйновський Ігор Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01968-02-1414 лютого 1968, Южноукраїнськ Миколаївська область. Старший солдат артилерійського розрахунку зенітно-артилерійського взводу 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Працював на Південноукраїнській АЕС з 1988 року, спочатку електрослюсарем, з 1997 року — на посаді інженера з ремонту, а в 1999 році став наглядовим інспектором служби відомчого нагляду та пожежної безпеки ВП ЮУАЕС. 2004 року був прийнятий інструктором в навчально-тренувальний центр. У 2010 році балотувався на посаду міського голови Южноукраїнська. 21 серпня 2014 року мобілізований як доброволець.	02015-01-2828 січня 2015	Загинув у результаті обстрілу з РСЗВ «Град» позицій військових під Вуглегірськом (Донецька область). Ігора вбило електричним струмом через падіння лінії електропередач внаслідок обстрілу. Після проведення процедур ідентифікації 28 травня захисника поховали в Южноукраїнську.[278][279][280]
2013		Зеленський Олександр Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-09-022 вересня 1971, Високе (Бериславський район) Херсонська область. Проживав у с. Заозерне (Каховський район). Солдат 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). На фронт пішов добровольцем у серпні 2014 року. Був не одружений. Залишилася мати.	02015-01-2828 січня 2015	Загинув, згорівши у БТРі під Дебальцевим Донецької області. Похований у селі Заозерне 19 вересня.[281]
2014		Соломаха Олег Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-01-2424 січня 1978, Буда-Вороб'ївська Новгород-Сіверський район Чернігівська область. Старший солдат, оператор 1 протитанкового відділення протитанкового взводу 1 мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Працював у місцевому ТОВ «Промінь» слюсарем. Призваний за мобілізацією 2 вересня 2014 року. Залишилися дружина, донька та син.	02015-01-2929 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями у м. Вуглегірськ (Донецька область) внаслідок попадання мінометної міни в районі розташування блокпосту 1302. Тіло загиблого воїна залишилось на зруйнованому обстрілами блокпосту, наприкінці лютого його вдалося вивезти. 25 лютого Олега поховали в рідному селі.[278][279][282]
2015		Андрусенко Сергій Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-01-011 січня 1979, Глибочиця (Житомирський район) Житомирська область. Старший солдат, оператор протитанкового взводу 1-ї мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Залишилася мати та сестри.	02015-01-2929 січня 2015	Загинув під час мінометного обстрілу в бою на блокпосту 1302 поблизу Вуглегірська (Донецька область). Три місяці вважався зниклим безвісти, упізнаний за експертизою ДНК серед загиблих. 16 травня 2015 Сергія поховали в рідному селі.[278][283]
2016		Бригинець Олександр Валентинович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-07-2424 липня 1992, Жуківщина Козелецький район Чернігівська область. Солдат 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Після закінчення школи відслужив строкову військову службу. Призваний за мобілізацією 28 квітня 2014 року. Залишилися мати, сестра.	02015-01-2929 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями під час оборони блокпоста 1301 (позиція «Вовк») у місті Вуглегірськ (Донецька область). 31 січня рідні впізнали Сашу на відео, відзнятому російськими бойовиками. У квітні ідентифікований за експертизою ДНК. Поховали 22-річного захисника в місті Остер Козелецького району.[284]
2017		Лебедєв Андрій Володимирович (Позивний «Птаха») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-06-066 червня 1980, Ярославль РРФСР. З 1983 мешкав у м. Чернігів. Солдат, кулеметник 1 відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). 1999 закінчив ПТУ № 1 м. Чернігова за фахом електромонтера високовольтних ліній. Строкова служба — Національна гвардія України, м. Сімферополь (1999—2001). Працював експедитором. Призваний за мобілізацією 15.04.2014, з травня на фронті. Залишилась мати.	02015-01-2929 січня 2015	Загинув під час оборони блокпоста 1301 (позиція «Вовк»)[285] у місті Вуглегірськ (Донецька область). За свідченнями товаришів по зброї, вбитий у полоні пострілом у голову. Була інформація, що 10.03.2014 Андрія упізнали серед загиблих. Остаточна ідентифікація відбулась 2018 року. Перепохований 25.04.2018 у Чернігові.[278][286]
2018		Мельник Андрій Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-12-033 грудня 1979, Олександрія (Рівненський район) Рівненська область. Старший сержант, старший механік-водій танкового взводу 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Залишилися батьки і сім'я.	02015-01-2929 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями під час оборони блокпоста у місті Вуглегірськ (Донецька область). Тривалий час Андрія розшукували серед полонених і поранених, у червні ідентифікований серед загиблих за експертизою ДНК.[278][287]
2019		Барановський Василь Володимирович	01967-01-3030 січня 1967, Устинівка (Малинський район) Житомирська область. Проживав у с. Горинь. Старший лейтенант, військовослужбовець протитанкової дивізії 44-ї окремої артилерійської бригади (Тернопіль). Залишилася мати, брат, дружина та дві доньки.	02015-01-2929 січня 2015	Загинув у боях з російськими збройними формуваннями у м. Вуглегірськ (Донецька область). 29 січня під час бою Василь подзвонив командиру і сказав, що вибрався з машини і поранений в ногу, його мали забрати, але коли прибули до пункту призначення, Василя там вже не було. Ідентифікований серед загиблих, поховали захисника 20 червня 2015 року в селі Фортунатівка Малинського району.[288]
2020		Качкалда Микола Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-12-1919 грудня 1972, Київ. Сержант, механік-водій — оператор 44-ї окремої артилерійської бригади (Тернопіль). Вважається зниклим безвісти, але нагороджений посмертно.	02015-01-2929 січня 2015	Зник після бою з російськими збройними формуваннями у м. Вуглегірськ (Донецька область).[289]
2021		Шахрай Олександр Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-02-1717 лютого 1984, Левків (Житомирський район) Житомирська область. Молодший сержант, командир танку 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією у березні 2014 року. Залишилася мати, сестра та молода дружина.	02015-01-2929 січня 2015	Зник 29 січня під час бою у Вуглегірську на вул. Некрасова, після прямого влучення снаряду в танк. Ідентифікований за експертизою ДНК. Похований у селі Левків 7 листопада 2015 року.[290]
2022		Гарбарчук Тарас Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-09-1414 вересня 1995, Гоща Рівненська область. Старший солдат, механік-водій танку 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією.	02015-01-2929 січня 2015	Зник 29 січня під час бою у Вуглегірську на вул. Некрасова, після прямого влучення снаряду в танк. За рішенням суду від 10.12.2015 оголошений померлим.[291]
2023		Хоречко Микола Степанович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-12-1313 грудня 1975, Радовель Олевський район Житомирська область. Старший солдат, навідник танку 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Вважається зниклим безвісти, але нагороджений посмертно.	02015-01-2929 січня 2015	Зник 29 січня під час бою у Вуглегірську на вул. Некрасова, після прямого влучення снаряду в танк.[292]
2024		Ступак Іван Станіславович (Позивний «Мажор»)	01977-02-1010 лютого 1977, Фастів Київська область. Лейтенант, командир підрозділу 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). До 1998 року працював у ТОВ «Інтроверт» слюсарем та одночасно навчався у Національному аграрному університеті. Працював економістом на заводі «Радар», потім у Фінансовому управлінні Київської ОДА. З 1999 року перейшов на роботу в АТ «Брокбізнесбанк», де займав посаду заступника керуючого з корпоративного бізнесу Київського ГРВ. 31 липня 2014 року як офіцер запасу пішов добровольцем на військову службу боронити Батьківщину, з 20 серпня брав участь у бойових діях в зоні АТО. У 2014 році балотувався у депутати Верховної Ради України по 91-му виборчому округу за підтримки ГО «Самооборона Майдану Фастівщини», ГО «Самопоміч» та бойових товаришів (відео). У жовтні була опублікована розповідь Івана про будні на передовій. Залишились дружина та двоє синів 10 і 8 років.	02015-01-2929 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями під час оборони міста Вуглегірськ (Донецька область).[293]
2025		Михайлюк Михайло Леонідович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-02-1616 лютого 1980, Яковлівка (Лозівський район) Харківська область. Старший солдат, водій тягача МАЗ-537 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область). Залишились батьки та двоє молодших братів.	02015-01-2929 січня 2015	Загинув від осколкових поранень біля міста Щастя під Луганськом. На тягачі МАЗ-537 привіз з ремонту танк Т-64БВ. Раптом почався мінометний обстріл, Михайло вийшов з кабіни, і поруч із ним розірвалася міна. Військовий отримав поранення несумісні з життям.[294]
2026		Карабін Сергій Ігорович (Позивний «Сімнадцятий») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-12-1616 грудня 1983, Новояворівськ Львівська область. Солдат, вогнеметник розвідувальної роти УНСО у складі 81-ї десантно-штурмової бригади (Дружківка). Разом із дружиною, яка є військовослужбовцем 24-ї омбр, винаймав квартиру у 53-му військовому містечку в Яворові. Залишились батьки, вагітна дружина та маленька донька.	02015-01-2929 січня 2015	Загинув в районі аеропорту Донецька під час коректування вогню української артилерії. Снаряд РСЗВ «Град» розірвався у кронах дерев лісопосадки близько від спостережного пункту, ще один боєць дістав поранення. Поховали воїна у Новояворівську.[295]
2027		Яковенко Іван Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-03-1313 березня 1989, Долинська Кіровоградська область. Солдат, номер обслуги гаубичної самохідної артилерійської батареї 3-го механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Був мобілізований у серпні 2014 року.	02015-01-2929 січня 2015	Загинув поблизу смт Ольховатка (Донецька область) у районі Дебальцеве внаслідок смертельного осколкового поранення під час артилерійського обстрілу.[296]
2028		Лістровий Олександр Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-10-1717 жовтня 1984, Васильків Київська область. Молодший сержант, військовослужбовець 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Залишилася дружина та троє маленьких дітей, син 2004 р.н., донька 2009 р.н. і донька 2014 р.н. (два місяці).	02015-01-3030 січня 2015	Помер у лікарні від тяжких поранень, отриманих в бою з російськими збройними формуваннями в районі Дебальцеве (Донецька область).[297]
2029		Завірюхін Ігор Анатолійович (Позивний «Дід»)	01957-01-033 січня 1957, 58 років, Велика Димерка Броварський район Київська область. Майор, військовослужбовець 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Кадровий військовий-розвідник, у 1979 році служив у Грузії в бригаді спецпризначення, мав великий досвід роботи в розвідці. З 1980-х проживав у місті Бровари. Після виходу на пенсію займався приватним охоронно-детективним бізнесом, був директорам ТОВ «Альянс-Альфа», мав власну маленьку буддійську школу. З початком бойових дій на сході України їздив до зони АТО як волонтер, тренував бійців добровольчих батальйонів МВС, сам партизанив під Слов'янськом. Потім залишився добровольцем у 25-му БТО як боєць та інструктор. Сини Ігоря Анатолійовича — десантники. Окрім синів залишилася донька.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве в бою з російськими збройними формуваннями поблизу с. Рідкодуб (Шахтарський район). Через місяць тіло героя було передано українській стороні разом з іншими під Горлівкою. За умовами терористів, від української сторони був тільки один парламентар — ветеран-«афганець» Іса Курмагамедов, бойовий товариш Ігора Завірюхіна за часів СРСР. Поховали воїна у рідному селищі Велика Димерка.[298]
2030		Єфіменко В'ячеслав Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-08-2121 серпня 1977, Обухів, Київська область. Солдат 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). З вересня 2014 року захищав Батьківщину у складі батальйону. Залишилася дружина та двоє неповнолітніх дітей.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув в районі Дебальцеве під час мінометного обстрілу з боку російських збройних формувань поблизу села Рідкодуб. З 30 січня не виходив на зв'язок, ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих. 1 травня громадськість Обухова провела бійця в останню путь.[299][300].
2031			Військовослужбовець Національної гвардії України, військова частина 3057 (Маріуполь).	02015-01-3030 січня 2015 орієнтовно	Поблизу міста Маріуполь під час стрільб вибухнув 120-мм міномет. Загинув один військовослужбовець, ще 5 отримали поранення. Також постраждали двоє цивільних — один загинув і один травмований.[301]
			Військовослужбовці 25-ї Дніпропетровської окремої аеромобільної бригади, в/ч А1126 (Гвардійське).	02015-01-3030 січня 2015	За повідомленням журналіста і волонтера Олександра Рудоманова, в боях у Вуглегірську в районі Дебальцеве загинули двоє бійців 25-ї бригади.[302]
2032		Тербан Олександр Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-08-1616 серпня 1981, Чинадійово Мукачівський район Закарпатська область. Проживав у с. Нове Давидково. Сержант, старший кухар 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Працював кухарем у ресторанах Мукачевого. Залишилися дружина, син та донька.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве від розриву снаряду під час обстрілу позицій військових.[303]
2033		Бойко Ігор Дмитрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-08-2323 серпня 1972, Черкаси. Солдат, розвідник 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Добровольцем прийшов до військкомату, мобілізований 3 серпня 2014 року. Залишилися дружина, троє дітей та новонароджений онук.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве поблизу с. Рідкодуб (Шахтарський район) при спробі штурму населеного пункту з південної сторони. Тіло воїна вдалося доправити до Черкас лише в середині березня. 15 березня бійця провели в останню путь.[304][300].
2034		Тимченко Руслан Олегович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-02-077 лютого 1984, Згурівка Київська область. Солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). У 2002 році служив у повітряно–десантних військах в Житомирі. Призваний за мобілізацією 20 серпня 2014 року як доброволець. Залишилися батьки, дружина та 7-річний син.	02015-01-3030 січня 2015	Під час артилерійського обстрілу на взводному опорному пункті під Дебальцеве БМП Руслана підірвалась на міні.[305]
2035		Марьєнко Сергій Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-11-088 листопада 1978, Комишуваха (Оріхівський район) Запорізька область. Проживав у м. Запоріжжя. Солдат, водій мінометного взводу мінометної батареї 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Після закінчення будівельного технікуму пройшов строкову армійську службу. До 1999 року служив у Держслужбі транспорту. Призваний за мобілізацією 7 серпня 2014 року, спочатку проходив підготовку у 169-ту Навчальному центрі «Десна», потім був направлений до 128-ї бригади. Залишилася мати, дружина та двоє дітей, 8 і 9 років.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув в районі Дебальцеве під час обстрілу опорного пункту з РСЗВ «Град». Підрозділ Сергій стримував наступ противника на першій лінії оборони.[306]
2036		Сохацький Андрій Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01970-10-1414 жовтня 1970, Колки Маневицький район Волинська область. Останнім часом проживав у м. Київ. Солдат, лінійний наглядач взводу зв'язку 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Після проходження строкової служби в армії вступив у Київський національний університет імені Тараса Шевченка на історичний факультет. Захоплювався комп'ютерною технікою, грав на скрипці. Працював у сфері відеоспостереження. У 2008 році влаштувався на круїзний лайнер оператором відеонагляду. Багато мандрував. Повернувшись в Україну, створив туристичний сайт, де описував різні країни та маршрути подорожей. Оселився у Києві. Був активним учасником Революції Гідності. Мобілізований у серпні 2014 року. Залишилися мати, брат, сестра та наречена.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве під час обстрілу з РСЗВ «Град» та мінометів опорного пункту поблизу Нікішине (Шахтарський район Донецька область).[307]
2037		Михайлов Віталій Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-08-2929 серпня 1976, Київ (Шевченківський район). Сержант, старший стрілець 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув в районі Дебальцеве під час обстрілу опорного пункту з РСЗВ «Град».[308]
2038		Бондар Віктор Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-07-1414 липня 1991, Київ. Молодший сержант, головний сержант — командир відділення зенітно-ракетної артилерійської батареї 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).	02015-01-3030 січня 2015	Загинув в результаті обстрілу з РСЗВ БМ-21 «ГРАД» базового табору підрозділу в районі міста Дебальцеве, Донецька область.[308][309]
2039		Кутковський В'ячеслав Володимирович	01988-05-2020 травня 1988, Глібів (Новоушицький район) Хмельницька область. Солдат 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). До чотирьох років ріс у селі Глібів. Закінчив Вовковинецьку школу-інтернат, згодом отримав спеціальність у Говорівському професійному аграрному ліцеї. На фронт пішов добровольцем під час мобілізації у середині серпня 2014 року. Залишилася мати та дві сестри.	02015-01-3030 січня 2015	Інші джерела називають дати 27-28 або 29 січня. Загинув від вибуху під Луганськом поблизу селища Козачий (Станично-Луганський район). Похований у селі Зоряне Віньковецького району, де проживає мати захисника.[233][310]
2040		Онопрієнко Олександр Валерійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-04-099 квітня 1988, Київ. З 12 років проживав у с. Марківці (Бобровицький район) Чернігівська область. Солдат, стрілець 2 роти 2 взводу 3 відділення 1 мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Після закінчення школи працював на меблевій фабриці у Києві. Призваний 28 квітня 2014 року.	02015-01-3030 січня 2015	Отримав смертельне вогнепальне поранення в шию під час слідування за маршрутом Дебальцеве — Луганське о 15:00. Похований у с. Марківці.[278][279][311]
2041		Томилко Іван Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-04-1414 квітня 1986, Михайло-Коцюбинське Чернігівська область. Проживав у м. Чернігів. Сержант, командир 3-го відділення — командир машини 1-го мотопіхотного взводу 1-ї мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Працював у міліції, звільнився під час Революції Гідності. Коли розпочалися військові дії на Донбасі, пішов добровольцем захищати Батьківщину, мобілізований 24 квітня 2014 року. В липні приїжджав із зони АТО до Чернігова та одружився.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув під Вуглегірськом (Донецька область) на блокпосту, що виходив у бік Єнакієве. Поряд із Іваном розірвалася міна. Більше ніж через місяць вдалося відшукати та повернути тіло воїна. 15 березня з Іваном попрощалися у Чернігові. Похований в рідному селищі.[312]
2042		Колесник Віталій Павлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-09-055 вересня 1975, Сухиня Бобровицький район Чернігівська область. Сержант, навідник міномета 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Раніше служив у морській піхоті. Призваний за мобілізацією 1 вересня 2014 року.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув у бою на блокпосту міста Вуглегірськ (Донецька область). Сепаратисти вивезли тіла оборонців блокпоста до моргу в Єнакієво, потім передали українській стороні. В березні упізнаний серед загиблих. 15 березня Віталія поховали у рідному селі.[313]
2043		Харитонов Сергій Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-03-2626 березня 1969, Чернігів. Сержант, головний сержант — командир міномета мінометного взводу 1-ї мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Закінчив Чернігівське професійно-технічне училище залізничного транспорту. після проходження строкової військової служби працював у залізничному депо міста Чернігова, потім у ВАТ «Союзспецстрах». Згодом відкрив власну станцію техобслуговування автомобілів, де працював автомеханіком. На фронт пішов у вересні 2014 року.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями під час оборони блокпоста у місті Вуглегірськ (Донецька область). Тіло не змогли тоді забрати через ворожу артилерію. На початку квітня Сергія упізнали серед загиблих за експертизою ДНК. 3 квітня захисника поховали на Алеї пам'яті чернігівського кладовища «Яцеве».[278][279][314]
2044		Старченко Павло Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-05-1818 травня 1977, Старий Оскол Бєлгородська область РРФСР. Проживав у м. Чернігів, м. Київ. Старший солдат, стрілець 1-ї мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Школу закінчив у Чернігові. У 14 років, коли помер батько, Павло став у родині за головного. Під час навчання у старших класах закінчив курси екскурсоводів, а також «Клуб юних космонавтів» при Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків. 1995 року вступив до Харківського авіаційного інституту, але у зв'язку з травмою залишив навчання на останньому курсі. З 2000 року працював на будівельних майданчиках міста Києва. Неодноразово бував за кордоном, подорожував Європою автостопом. 2008 року вступив до Міжрегіональної Академії управління персоналом (Київ) на факультет «Політологія міжнародних відносин», яку закінчив з відзнакою у 2013 році. Поки вчився, працював каменярем. 2014 року добровольцем пішов до військкомату. Не одружений. Залишилася мати.	02015-01-3030 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями під час оборони блокпоста у місті Вуглегірськ (Донецька область). Тіло не змогли тоді забрати через ворожу артилерію. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих захисників, яких вивезли з місця боїв до Дніпропетровська. 9 квітня воїна поховали у Чернігові.[315]
2045		Марченко Олексій Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-06-1212 червня 1981, Комишани Херсонська область. Солдат 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). 20 січня приїжджав на 3 дні на похорони матері. Залишилась донька.	02015-01-3131 січня 2015	В районі Дебальцеве бійці на БМП потрапили під мінометний обстріл, Олексій загинув від чисельних тяжких поранень. Тіло воїна забрали бойовики та, шантажуючи рідних, вимагали гроші за його повернення. За допомогою волонтерів тіло бійця було доправлено до Комишан. 10 лютого односельці провели бійця в останню путь.[233][316]
2046		Ковальчук Юрій Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-03-044 березня 1969, Малий Скнит Славутський район Хмельницька область. Старший сержант, заступник командира БМП 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у бою в районі Дебальцеве. Зник 25-27 січня у Вуглегірську, був у БМП-2. Є інформація, що згорів у машині. Вважався зниклим безвісти, упізнаний за експертизою ДНК серед загиблих. 27 вересня 2015 року Юрія поховали в с. Малий Скнит.[317]
2047		Бобуров Руслан Юрійович (Позивний «Німець») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01966-03-2323 березня 1966, смт Катеринопіль Черкаська область. Солдат, зенітник, кулеметник 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». Ветеран-«афганець». Добровольцем пішов на фронт, брав участь у всіх боях батальйону за визволення Луганщини. У січні Руслан став героєм сюжету «Громадське. Волинь».	02015-01-3131 січня 2015	Близько 13:00 місто Щастя під Луганськом було обстріляно з РСЗВ «Град». Руслан загинув біля входу на прохідну Луганської ТЕС.[318][319]
2048		Жеребило Вадим Володимирович (Позивний «Діджей») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-10-077 жовтня 1993, Мена Чернігівська область. Боєць 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». У 2009 році вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, після закінчення якого навчався в Київському національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут». Під час Революції Гідності працював біля КМДА у зеленому наметі зі звуковою апаратурою, активний учасник протистояння на Грушевського.	02015-01-3131 січня 2015	Близько 13:00 місто Щастя під Луганськом було обстріляно з РСЗВ «Град». Загинули двоє бійців «Айдару».[318][320]
2049		Ярмоліч Олександр Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-03-099 березня 1991, Велюнь (Дубровицький район) Рівненська область. Молодший сержант, командир мінометного розрахунку 80-ї окремої аеромобільної бригади. Був призваний на строкову військову службу у квітні 2012 року, після її закінчення продовжив службу за контрактом.	02015-01-3131 січня 2015	Близько 13:00 місто Щастя під Луганськом було обстріляно з РСЗВ «Град». Олександр отримав тяжкі поранення під час обстрілу поряд із Луганської ТЕС, помер в лікарні міста Щастя.[321][322]
2050		Черепаха Олександр Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01970-03-2525 березня 1970, Скибинці (Тростянецький район) Вінницька область. Солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Закінчив Ольгопільське ПТУ, де отримав професію електрика. Пройшов службу в армії. Працював у місцевому господарстві спочатку електриком, а потім трактористом. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Був єдиним сином у родині, батько Олександра помер 19 років тому. Залишилася мати та дружина.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве поблизу смт Чорнухине (Луганська область) в результаті мінометного обстрілу. Тіло Олександра знайшли у моргу Дніпропетровська наприкінці лютого. 28 лютого воїна поховали у рідних Скибинцях.[323]
2051		Дідух Володимир Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-08-2727 серпня 1979, Вербів (Нараївська сільська громада) Тернопільська область. Солдат, водій-санітар 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Працював водієм у сільгоспі, їздив на заробітки до Польщі. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Залишилися батьки, сестра.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве від смертельного поранення у голову від снаряду. «Швидка», якою Володимир керував, повністю розбита.[324] За повідомленням «Лівий берег» із посиланням на військових, двоє бійців 128-ї бригади загинули поблизу селища Кам'янка в районі Дебальцеве у стрілецькому бою.[325]
2052		Довгий Олег Іванович	01993-01-066 січня 1993, Щурівці (Ізяславський район) Хмельницька область. Лейтенант, заступник командира гірсько-піхотної роти по роботі з особовим складом 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Випускник Львівської Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного 2014 року. Залишилися батьки та сестра. Герой України (23.08.2018, посмертно).	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у районі Дебальцеве в результаті обстрілу блокпосту поблизу смт Чорнухине (Луганська область). Лише 23 лютого вдалося забрати тіло Олега з місця боїв. 26 лютого воїна поховали у рідних Щурівцях.[326]
2053		Прошак Андрій Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-06-099 червня 1990, Івано-Франківськ. Сержант, стрілець-помічник гранатометника 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Спочатку був бійцем 5-го БТО, після його розформування продовжив службу у 128-й бригаді. Залишилися мати та старенька бабуся.	02015-01-3131 січня 2015	В ніч на 31 січня група бійців, у якій був Андрій, вирушила з опорного пункту на допомогу товаришам, які на БМП-2 потрапили у засідку під час евакуації поранених з району Нікішине — Рідкодуб (Шахтарський район) дорогою на Дебальцеве. Андрій загинув у бою з противником. Тіло не могли знайти через сильні бої. Вже наприкінці лютого його знайшли серед вивезених до Дніпропетровська загиблих героїв.[327]
2054		Григоришин Михайло Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-04-2828 квітня 1990, Панівці (Борщівський район) Тернопільська область. Солдат, кулеметник 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Навчався у Чернівецькому національному університеті на юриста. Мобілізований у квітні 2014 року. Спочатку служив у 51-ї ОМБр, потім у 128-ї гірсько-піхотній.	02015-01-3131 січня 2015	Воїни відбивали атаку на опорний пункт № 6 на околиці Чорнухине (Попаснянський район Луганська область), яку здійснили російські збройні формування із застосуванням РСЗВ «Град», танків та мінометів. Співслужбовці бачили, як під час обстрілу Михайло впав, але до нього не можна було дістатися через бойові дії.[328] У квітні тіло бійця було ідентифіковане серед загиблих, похований 20 квітня у Панівцях.[329]
2055		Матусевич Сергій Андрійович (Позивний «Махор») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-02-044 лютого 1992, Кривець (Ставищенський район) Київська область. Старший солдат, старший сапер інженерно–саперного взводу 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Ще до війни мріяв бути військовим. Добровольцем пішов до ЗСУ навесні 2014 року. Круглий сирота, залишилися дід та бабуся. Розшукується. Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), Указ Президента № 108/2015 від 26 лютого 2015 року.	02015-01-3131 січня 2015	Воїни відбивали атаку на опорний пункт поблизу Чорнухине (Попаснянський район Луганська область), яку здійснили російські збройні формування із застосуванням РСЗВ «Град», танків та мінометів. В останній раз Сергія бачили пораненим у голову, без свідомості. Залишився на окупованій території.[330]
2056		Голуб Аркадій Юрійович («Броня») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-11-2626 листопада 1979, Бровари Київська область. Солдат, стрілець 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Строкову службу проходив у танкових військах. Мобілізований у квітні 2014 року, пройшов підготовку у Центрі «Десна», з серпня перебував в районі Дебальцевого. У вересні був поранений, після лікування повернувся на фронт у січні 2015 року. Залишилася вагітна дружина та 7-річна донька, вже після смерті Аркадія народилася друга донька.	02015-01-3131 січня 2015	Підрозділ батальйону утримував дорогу від Дебальцеве на Нікішине. Під час евакуації поранених з району Нікішине — Рідкодуб (Шахтарський район) колона військових машин потрапила у засідку. Боєць загинув у ближньому бою від осколкових та кульових поранень, був вбитий контрольним пострілом у голову. Тіло воїна знайшли та вивезли наприкінці лютого. Похований у Броварах на новому кладовищі по вулиці Кутузова.[331][332]
2057		Москаленко Сергій Миколайович («Рижий») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-04-1313 квітня 1969, Бровари Київська область. Солдат, стрілець 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). У 1980-х проходив строкову службу у радіотехнічних військах в РРФСР. Дуже любив малювати та майструвати. Працював у взуттєвому кооперативі. На фронт пішов добровільно, оскільки мав проблеми із зором і не підлягав призову. Після підготовки у Центрі «Десна» поїхав на передову. Розлучений, залишилися донька.	02015-01-3131 січня 2015	Підрозділ батальйону утримував дорогу від Дебальцеве на Нікішине. Під час евакуації поранених з району Нікішине — Рідкодуб (Шахтарський район) колона військових машин потрапила у засідку. Боєць загинув у ближньому бою від осколкових та кульових поранень. Тіло воїна знайшли та вивезли наприкінці лютого. Похований у Броварах на новому кладовищі по вулиці Кутузова.[331][333] Прим.: У документах вказано, що Сергій загинув 1 лютого.
2058		Воропай Василь Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01956-01-1111 січня 1956, 59 років, Косарі Кам'янський район Черкаська область. Старший солдат, командир відділення 43-ї окремої артилерійської бригади (Дівички). Голова Косарської сільської ради з листопада 2008 року. Призваний 4 вересня 2014 року. Залишилися мати, дружина та двоє дітей.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув під час обстрілу в районі селищ Гродівка — Очеретине (смт) (Донецька область).[334]
2059		Антоненко Павло Леонідович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-04-022 квітня 1992, Чигирин Черкаська область. Старший солдат, старший навідник 43-ї окремої артилерійської бригади (Дівички).	02015-01-3131 січня 2015	Загинув під час обстрілу в районі селищ Гродівка — Очеретине (смт) (Донецька область).[335]
2060		Пономаренко Микола Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-05-1313 травня 1981, Корюківка (с. Мілейки) Чернігівська область. Молодший сержант, командир гармати 43-ї окремої артилерійської бригади (Дівички). Після мобілізації перепідготовку проходив у 26-й окремій артбригаді, в/ч пп В3231 (Бердичів). Понад 10 років працював вальником лісу у Корюківському лісництві, ДП «Корюківське лісове господарство». Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Залишились батьки, дружина, 5-річна донька та 3-річний син.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув під час обстрілу в районі селищ Гродівка — Очеретине (смт) (Донецька область).[336] За іншими джерелами, служив в 13-му окремому мотопіхотному батальйоні «Чернігів-1», загинув внаслідок осколкового поранення під час обстрілу з РСЗВ «Град» під Вуглегірськом.[337]
2061		Дмитрів Святослав Сергійович Орден Данила Галицького	01992-12-1010 грудня 1992, Київ. Старший солдат 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій» (Десна). На початку січня, коли перебував у відпустці, одружився.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув під час виконання бойового завдання.[338]
2062		Кравченко Євген Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-09-1313 вересня 1991, Чернігів. Молодший сержант, командир відділення — командир БМП 1-ї мотопіхотної роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Навчався у чернігівському професійному будівельному ліцеї № 18 на зварювальника. Після проходження строкової військової служби працював у ТОВ «Чернігів ТОРГ». Призваний за мобілізацією 24 квітня 2014 року.	02015-01-3131 січня 2015	Під час бою з російськими збройними формуваннями при обороні блокпоста 1302 у місті Вуглегірськ (Донецька область) отримав поранення, несумісне з життям. Поховали героя на чернігівському кладовищі Яцево на Алеї пам'яті воїнів, загиблих в АТО.[278][279][339]
2063		Башняк Роман Васильович	01972-04-1414 квітня 1972, Новофастів Погребищенський район Вінницька область. Капітан, командир взводу 3 роти танкового батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). 1989 року вступив до Казанського військового танкового училища. Впродовж 1993—2001 років служив у Збройних силах України на посадах командира взводу в м. Бердичів та заступника начальника штабу бригади, що дислокується у м. Біла Церква. Мобілізований 31 липня 2014 року. Залишилися дружина та донька.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у бою поблизу селища Чорнухине (Попаснянський район Луганська область). Перебував у списках зниклих безвісти. Похований 23 липня 2015 року в с. Новофастів[340]
2064		Лимарь Олександр Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01956-06-1313 червня 1956, 58 років, Антрацит Луганська область. Молодший сержант, механік-водій танку 3 роти танкового батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). У 2014 році разом з сім'єю переїхав з тимчасово окупованої території до міста Світловодськ (Кіровоградська область). 28 серпня добровольцем пішов до Української армії захищати рідну землю, проходив підготовку в 169-му Навчальному центрі. В січні 2015 року був направлений в зону АТО під Дебальцеве. Одружений.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у бою поблизу селища Чорнухине (Попаснянський район Луганська область). Перебував у списках зниклих безвісти, ідентифікований за експертизою ДНК. Похований 29 липня 2015 року в Світловодську.[341] Прим. Башняк Роман і Лимарь Олександр були в одному танковому екіпажі, разом з ними після бою зник безвісти Олександр Батурин.
2065		Батурін Олександр Валентинович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-09-011 вересня 1983, Київ. Солдат, навідник-оператор 2 роти танкового батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Був мобілізований 17 червня 2014 року військовим комісаріатом Святошинського району до навчального центру «Десна» на 45 днів. У зоні АТО з серпня 2014 року. Залишились батько, мати та сестра.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у бою поблизу селища Чорнухине (Попаснянський район Луганська область). Перебував у списках зниклих безвісти, ідентифікований за експертизою ДНК. Похований 14 липня 2015 року в с.Германівка (Обухівський район) Київська область.[342]
2066		Волошин Ігор Олексійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-07-2727 липня 1969, Кузьминчик Чемеровецький район Хмельницька область. Проживав у с. Вільхівці. Солдат, гранатометник 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Прикарпатський факультет Національної академії внутрішніх справ України. З 1996 до 2001 роки служив дільничним інспектором центрального відділу міліції Хмельницького міськвідділу УМВС. Останнім часом працював монтером колії на Хмельницькій дистанції колії. Мобілізований у серпні 2014 року. Залишилося двоє синів, 24 і 10 років.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув поблизу селища Чорнухине (Попаснянський район Луганська область). Його тіло вдалось забрати з поля бою тільки наприкінці лютого. Поховали Ігора 28 лютого на кладовищі у с. Вільхівці.[343]
2067		Садовець Віктор Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01965-06-088 червня 1965, Мовчани (Красилівський район) Хмельницька область. Молодший сержант 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). На фронт пішов добровольцем. Залишилися батьки та сім'я.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у бою у Луганській області в районі міста Дебальцеве. Ідентифікований в Дніпропетровську за експертизою ДНК серед загиблих. 22 травня захисника поховали у рідному селі Мовчани.[344]
2068		Ковальов Костянтин Георгійович (Позивний «Гера») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01958-05-1010 травня 1958, 56 років, Дніпропетровськ. Молодший сержант резерву, начальник поста збору та обробки інформації резервного батальйону оперативного призначення «Донбас».	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями під Вуглегірськом (Донецька область). В бою під Вуглегірськом 31 січня загинули 4 бійця батальйону (позивні Папа, Карат, Твердий, Гера), ще 11 отримали поранення. Вранці 1 лютого машину, на якій бійці повертались з нічної розвідки з Чорнухине до Дебальцеве було обстріляно, загинули позивні Медок і Даді, комбат Семенченко отримав поранення.[345]
2069		Магомедов Кадир Кримханович (Позивний «Карат») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-02-1919 лютого 1972, Харків. Молодший сержант резерву, старший кулеметник БТР резервного батальйону оперативного призначення «Донбас».	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями під Вуглегірськом (Донецька область).[345][346]
2070		Беляєв Сергій Володимирович (Позивний «Папа») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01960-01-2020 січня 1960, 54 роки, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший солдат резерву, старший кулеметник БТР резервного батальйону оперативного призначення «Донбас». Залишилось двоє синів.	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями під Вуглегірськом (Донецька область).[345][347]
2071		Мякотін Сергій Павлович (Позивний «Твердий») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01970-12-055 грудня 1970, Лебедин Сумська область. Солдат резерву, розвідник резервного батальйону оперативного призначення «Донбас». На фронт Сергій пішов разом із братом, воював спочатку в ДУК «Правий сектор», потім приєднався до батальйону «Донбас».	02015-01-3131 січня 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями під Вуглегірськом (Донецька область).[345][348]
Лютий
2072		Копиця Олександр Вікторович (Позивний «Дадді») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-01-1515 січня 1977, Куп'янськ Харківська область. Проживав у м. Харків. Солдат резерву, водій резервного батальйону оперативного призначення «Донбас».	02015-02-011 лютого 2015	Вранці машину, на якій бійці повертались з нічної розвідки з Чорнухине до Дебальцеве, було обстріляно, загинули двоє бійців батальйону, «Медок» і «Дадді». Поховали воїна на 15-му міському кладовищі Харкова.[345][346]
2073		Реута Андрій Олександрович (Позивний «Медок») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-01-033 січня 1983, Суми. Солдат резерву, стрілець-санітар резервного батальйону оперативного призначення «Донбас». Закінчив Сумський державний університет, інженер. У вільний час займався страйкболом, виступав за сумську «збірну Франції». Брат і батько Андрія також пішли до армії.	02015-02-011 лютого 2015	Вранці машину, на якій бійці повертались з нічної розвідки з Чорнухине до Дебальцеве, було обстріляно. Андрій загинув на місці. Похований на Центральному кладовищі Сум на Алеї Почесних громадян.[345][349]
2074		Мунаєв Іса Ах'ядович	01965-05-2020 травня 1965, Янді Ачхой-Мартановський район Чечня — Чеченська Республіка Ічкерія. Чеченський доброволець, командир Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва. Бригадний генерал Збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія. Учасник Першої та Другої чеченських воєн, міністр внутрішніх справ Ічкерії, військовий комендант Грозного (1999–2000). З літа перебував в Україні, де створив батальйон добровольців для захисту суверенітету Народу України від окупантів та їх пособників.	02015-02-011 лютого 2015	Загинув вранці в бою з російськими збройними формуваннями в районі Чорнухине - Дебальцеве під час проведення бойової операції спільно із батальйоном Донбас.[350][351]
2075		Римар Павло Андрійович	01980-07-088 липня 1980, Тернопіль. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). Мав вищу педагогічну освіту. Добровольцем пішов до батальйону тероборони, з липня 2014 року ніс службу на блокпостах на в'їзді у Крим. Залишилася мати.	02015-02-011 лютого 2015	На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових, 11 отримали поранення.[352][353]
2076		Кулинець Назарій Вікторович	01989-08-1717 серпня 1989, Млинівці (Зборівський район) Тернопільська область. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»).	02015-02-011 лютого 2015	На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових.[352][354]
2077		Наливайчук Юрій Богданович	01977-09-1515 вересня 1977, Тернопіль. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). Залишилися дружина та донька-другокласниця.	02015-02-011 лютого 2015	На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових.[352][355]
2078		Вернигора Вадим Васильович	01987-12-044 грудня 1987, Дорофіївка (Підволочиський район) Тернопільська область. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). Працював на машинобудівному заводі «Мотор Січ». Записався добровольцем у батальйон ще навесні 2014 року, з липня ніс службу на блокпостах на в'їзді у Крим. Залишилися молода дружина та двомісячна донечка.	02015-02-011 лютого 2015	На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових.[352][356]
2079		Чухась Руслан Іванович	01971-08-2424 серпня 1971, Новокатеринівка (Красногвардійський район) АР Крим. Проживав в смт Гусятин Тернопільська область. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). Залишилися батьки та троє дітей.	02015-02-011 лютого 2015	На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових.[352][357]
2080		Сикліцкий Назарій Олексійович	01984-10-1717 жовтня 1984, Тернопіль. Військовослужбовець 6-го окремого мотопіхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (раніше 6-й БТО Тернопільської області «Збруч»). Залишилися брат-близнюк та сестра.	02015-02-011 лютого 2015	На адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом близько 3:00 у польовому таборі ЗСУ поблизу села Преображенка (Херсонська область), сталася пожежа та вибух складу боєприпасів, уламками зруйнованої будівлі завалило військові намети, що стояли на території старої ферми. Загинули 6 військових, 11 отримали поранення.[352][358]
2081		Невеличук Сергій Васильович	01967-11-066 листопада 1967, Брюховичі (Львів). Старший лейтенант, командир 1-ї гаубичної батареї 80-ї окремої аеромобільної бригади. Закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище. Підприємець і громадський діяч, один з лідерів ГО «Я львів'янин». У підприємницькому середовищі мав прізвисько «Генерал». У 2010 році на виборах до Львівської міськради балотувався від партії «Україна соборна». Залишилася дружина, син та донька.	02015-02-011 лютого 2015	Загинув поблизу села Передільське під Луганськом. Поховають Сергія на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань №76.[359]
2082		Ковальчук Микола Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-12-077 грудня 1995, 19 років, Донецьк. Проживав у м. Київ (район Дніпровський). Солдат, стрілець-зенітник 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Проходив військову службу за контрактом. Залишилися батьки та сестра.	02015-02-011 лютого 2015	Загинув в районі міста Дебальцеве. Похований на Лісовому кладовищі Києва.[360]
2083		Денисів Ігор Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-10-1717 жовтня 1976, Новоселиця (Долинський район) Івано-Франківська область. Солдат, снайпер, водій 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Після одруження проживав у с. Княжолука. Залишилися дружина та двоє дітей: 14-річний син та 12-річна донька.	02015-02-011 лютого 2015	Загинув у результаті мінометного обстрілу блокпосту «Хрест» під Дебальцеве.[361]
2084		Головін Дмитро Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-06-099 червня 1981, Володимир-Волинський Волинська область. Старший солдат 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Закінчив Нововолинське профтехучилище, пройшов строкову службу в Збройних силах України. Деякий час працював у ТОВ «Гербор-Холдинг». Був мобілізований влітку 2014 року. Отримав поранення, та пробувши у відпустці всього десять днів, повернувся на передову. Без батька залишилися 12-річний син і 8-річна донька, які мешкають з бабусею.	02015-02-011 лютого 2015	Загинув у Попаснянському районі Луганської області.[362]
2085		Человський Дмитро Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-10-3030 жовтня 1980, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Сержант, механік-водій розвідроти 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Працював на шахті «Гвардійська». Залишилася дружина та 7-річна донька.	02015-02-011 лютого 2015	Загинув у зоні АТО. Похований на кладовищі селища «Веселі Терні» (Кривий Ріг).[363]
2086		Денисюк Василь Захарович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-12-1919 грудня 1982, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Молодший сержант, старший механік-водій танкової роти 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). У сім'ї був молодшим з чотирьох синів. З 2003 року почав працював вантажником у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». У 2007 році став водієм гірничотранспортного цеху гірничого департаменту на цьому ж комбінаті, працював на автомобілі КрАЗ. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Після війни збирався одружитись. Залишилася мати.	02015-02-011 лютого 2015	Загинув поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області на опорному пункті «Дзига». Від ПТКР, що влучила у танк, вибухнув боєкомплект. Екіпаж танку «Егер» загинув на місці (командир, механік-водій і навідник). Для ідентифікації проводилася експертиза ДНК, але вона не дала результату. Особу встановили через розслідування обставин загибелі. 15 квітня у Кривому Розі воїна провели в останню путь. Похований у селі Трудолюбівка (Широківський район).[364][365]
2087		Ткачук Костянтин В'ячеславович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-09-1818 вересня 1990, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший солдат, навідник 3 танкової роти 1 танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Працював помічником машиніста електровозу на Інгулецькому ГЗК. Мобілізований 31 липня 2014 року.	02015-02-011 лютого 2015	Загинув поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. Від ПТКР, що влучила у танк, вибухнув боєкомплект. Екіпаж танку загинув на місці. Тіло воїна було вивезено волонтерами місії «Чорний тюльпан» 11 лютого, ідентифікація проводилась за експертизою ДНК. 19 березня з воїном попрощались в Інгульці (Кривий Ріг).[364][366]
2088		Осташевський Олексій Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-06-011 червня 1991, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Молодший сержант, командир танку 8-ї танкової роти 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг).	02015-02-011 лютого 2015	Загинув поблизу села Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. Від ПТКР, що влучила у танк, вибухнув боєкомплект. Екіпаж танку загинув на місці. Тіло воїна було вивезено волонтерами місії «Чорний тюльпан» 11 лютого, ідентифікація проводилась за експертизою ДНК. 17 квітня 23-річного танкіста поховали у Кривому Розі.[364][367]
2089		Дюс Сергій Миколайович	01980-04-1414 квітня 1980, Велика Лінина Старосамбірський район Львівська область. Старший солдат, водій бензовозу 8-го ПОП НГУ, в/ч 3028 (Калинівський полк, колишній «Ягуар»). Військовослужбовець військової служби за контрактом. Двічі у складі миротворчого континенту по півроку служив у Ліберії. Навесні й улітку 2014 проходив службу в Чугуєві на Харківщині, на третю ротацію був відряджений у Сватове. Доставляв паливно-мастильні матеріали до військової техніки. Залишилися мати, дружина та двоє маленьких дітей, 10-річна донька та 6-річний син.	02015-02-022 лютого 2015	Загинув у м. Сватове (Луганська область), від наскрізного вогнепального поранення голови. Похований у Великій Лінині.[368][369]
2090		Гуріч Сергій Миколайович (Позивний «Йожик») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-12-1515 грудня 1987, Кожанка Фастівський район Київська область. Старший солдат 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Захоплювався розведенням голубів. Призваний за мобілізацією у червні 2014 року. Залишилися батьки.	02015-02-022 лютого 2015	Під час транспортування боєприпасів в напрямку Дебальцеве БТР військових було підірвано із засідки.[370][371]
2091		Сабадаш Андрій Васильович (Позивний «Старшина») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-01-2828 січня 1971, Кожанка Фастівський район Київська область. Старшина 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Сім'я Андрія розпалась після того як загинув його син, і колишня дружина з донькою жили окремо. Щоб забезпечувати їх та 78-річну матір, Андрій працював на кількох роботах. Призваний за мобілізацією 11 червня 2014 року, з 20 серпня перебував у зоні АТО, в батальйоні відповідав за тактику бою та справність техніки. Залишилися мати та донька.[372]	02015-02-022 лютого 2015	Під час транспортування боєприпасів в напрямку Дебальцеве БТР військових було підірвано із засідки. Андрій загинув в одному бою із земляком Сергієм Гурічем. Вважався зниклим безвісти, наприкінці лютого був ідентифікований серед загиблих. Поховали воїна 1 березня в смт Кожанка.[373]
2092		Гултур Денис Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-05-2020 травня 1986, Сергіївка (Новотроїцький район) Херсонська область. Зі шкільних років проживав у м. Славутич Київська область. Старший солдат, майстер відділення технічного обслуговування автомобільної техніки роти забезпечення 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Закінчив Чернігівське профтехучилище №18, за спеціальністю електрозварник ручного зварювання, монтажник технологічного обладнання і конструкцій. Працював за фахом, служив у Збройних силах. З 2008 року і до мобілізації працював у ВП «Атомремонтсервіс» ДП «НАЕК «Енергоатом» слюсарем 4 розряду в цеху з ремонту тепломеханічного обладнання. Мобілізований у червні 2014 року.	02015-02-022 лютого 2015	Загинув у бою від чисельних осколкових поранень в районі Дебальцеве поблизу с. Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області. Російські бойовики після бою дзвонили рідним з його телефону, через місяць тіло героя було передано українській стороні.[374]
2093		Шайдюк Віталій Вікторович (Позивний «Куб»)	01971-12-2020 грудня 1971, Попільня Житомирська область. Проживав у місті Біла Церква Київська область. Майор, військовослужбовець роти матеріального забезпечення 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Закінчив військове училище та військову академію, служив у Збройних Силах України, потім звільнився в запас. Мобілізований влітку 2014 року. Залишилися батьки-пенсіонери, сестра, дружина та донька-студентка.	02015-02-022 лютого 2015	Загинув у бою в районі Дебальцеве. Супроводжуючи вантаж, військові потрапили у засідку поблизу с. Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області. Поховають Віталія 28 лютого у Попільні.[375]
2094		Охмак Іван Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-06-088 червня 1991, Лугове (Дубровицький район) Рівненська область. Старший солдат, водій польового вузла зв'язку 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).	02015-02-022 лютого 2015	Виконував бойове завдання з усунення пошкоджень зв'язку в базовому таборі під Дебальцеве. У цей час було здійснено мінометний обстріл, у результаті чого Іван загинув.[376]
2095		Шакула Андрій Юрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-01-055 січня 1984, Любоіванівка Арбузинський район Миколаївська область. Солдат 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Призваний за мобілізацією 1 серпня 2014 року. Залишились батько та брат.	02015-02-022 лютого 2015	Загинув від осколкового поранення в районі аеропорту Донецька у результаті обстрілу.[377]
2096		Стельмах Олександр Миколайович	01990-08-088 серпня 1990, Хомутець (Брусилівський район) Житомирська область. Старший лейтенант, військовослужбовець 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, випускник 2013 року (Комплекси, прилади та пристрої артилерійської розвідки). Молодший брат Олександра навчається в Національній академії внутрішніх справ.	02015-02-022 лютого 2015	Загинув поблизу селища Піски (Ясинуватський район) в районі Донецького аеропорту.[378]
2097		Непоп Костянтин Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-09-2525 вересня 1979, Хотянівка Вишгородський район Київська область. Сержант, командир відділення 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Брав участь у миротворчих операціях під егідою ООН. Працював водієм у ТОВ «Автолайн». Депутат Вишгородської районної ради по Хотянівському округу №29, член партії «УДАР». Мобілізований як доброволець у червні 2014 року. У вересні під час бойових дій був поранений та відразу після реабілітації повернувся на фронт.	02015-02-022 лютого 2015	В районі аеропорту Донецька автомобіль, на якому рухалися українські бійці, підірвався на фугасі, внаслідок чого Костянтин загинув.[379]
2098		Стадник Микола Степанович	01967-09-1111 вересня 1967, Узин Київська область. Старший прапорщик, військовослужбовець 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Проходив військову службу в Угорщині, потім в Узині та м. Біла Церква. Звільнившись в запас працював на різних роботах, у тому числі в ЗОШ №1 міста Узин заступником директора з господарської роботи, переймався питанням створення у школі музею першого українського космонавта Поповича.[380] У серпні 2014 року був призваний до військової частини в місто Ужгород та звідти направлений у зону АТО.	02015-02-022 лютого 2015	Отримав важкі поранення в бою 29 січня, був доставлений до Харківського військового шпиталю. Під час операції 2 лютого Микола помер. Похований в Узині.[381]
		Ломей Дмитро Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	02 лютого 1982 Солдат закінчив Тлумацьку школу-інтернат, їздив на заробітки. З родиною знімали житло в Цуцилові. В 2014 році, після побиття студентів, приїхав до Києва, брав активну участь у подіях Революції Гідності. Від серпня 2014-го — боєць 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», до якого пішов впотай від родини. Дружина вважала, що Дмитро поїхав на заробітки — адже сім'я жила не багато. Аж поки якось, розмовляючи з чоловіком по телефону, не почула вибухи.[300] нагороджений медаллю «За мужність і милосердя» від Митрополита Галицького, керуючого Івано-Франківською єпархією УАПЦ. В 2021 році був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).[382] Нагороджений відзнакою ДУК ПС «Бойовий Хрест Корпусу» (посмертно).[383]	2 лютого 2015	Загинув у ніч 3 22 на 23 лютого 2015 року поблизу селища Піски під час артилерійського обстрілу з боку російських терористів, від влучення снаряду завалилась стіна, загинуло двоє бійців — Дмитро Ломей та Дмитро Колєсніков, ще 5 зазнали поранень. Дмитра спершу контузило, за другим вибухом винесло разом зі стіною та прикидало уламками. Похований в с. Чукалівка Тисменицького району.[300]
2099		Сніжок Ігор Сергійович	01973-12-066 грудня 1973, Куликівка Чернігівська область. Проживав у м. Чернігів. Підполковник, начальник Служби військових сполучень тилу Командування Сухопутних військ Збройних сил України. У 1997 році закінчив Київське вище військове інженерне училище зв'язку. Служив на різних посадах в Кадровому центрі Сухопутних військ, з червня 2012 року обіймав посаду начальника Служби військових сполучень тилу, нагороджений медалями та відзнаками. Залишилися дружина, донька та син.	02015-02-033 лютого 2015	Загинув поблизу Дебальцеве під час мінометного обстрілу.[384]
2100		Янченко Дмитро Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-09-3030 вересня 1989, Бровари Київська область. Солдат 15-ї бригади мобільного вузла зв'язку сектора «С». Батько Дмитра помер, і він став опорою для матері, у якої був єдиною дитиною. Почав працювати ще в старших класах школи, підробляв на «Сапсані». У 2007 році пішов в армію, потім працював монтажником метало-пластикових вікон. Грав у футбол в броварській ФК «Юніон», допомагав дитячому будинку. Був активним учасником Революції Гідності у Києві, чергував на броварському блокпосту, патрулював місто та захищав вулиці від «тітушок». Пішов до військкомату добровольцем, мобілізований влітку 2014 року до військової частини зв'язку у Семиполках. Залишилася мати.	02015-02-033 лютого 2015	Близько 8:00 під час масованого мінометного обстрілу позицій вузла зв'язку 15 бригади під Дебальцеве міна розірвалася за кілька метрів від групи військових. Дмитро загинув, ще кілька солдат отримали поранення.[385]
2101		Мажуга Микола Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-06-2525 червня 1981, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат, снайпер 2-го взводу окремої роти снайперів 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг).	02015-02-033 лютого 2015	Загинув під час виконання бойового завдання в зоні АТО.[386]
2102		Селищев Олексій Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-08-2727 серпня 1992, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Молодший сержант, командир танку 2 танкової роти 1 танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг).	02015-02-033 лютого 2015	Загинув під час несення служби на взводному опорному пункті «Станіслав» в районі Дебальцеве у результаті мінометного обстрілу. 1 березня з Олексієм попрощались у Кривому Розі.[387]
2103		Токмаков Сергій Юрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01966-01-1212 січня 1966, Дніпропетровськ. Народився у Донецькій області, проживав у Дніпропетровську. Солдат 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 20-й БТО Дніпропетровської області). Залишилися батько, дружина та донька.	02015-02-033 лютого 2015	Загинув в районі м. Авдіївка Донецької області під час мінометного обстрілу.[388] За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинули 4 військовослужбовця, ще 25 отримали поранення.[389]
2104		Слюсаренко Артем Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-11-2525 листопада 1984, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат, майстер-гранатометник взводу технічного забезпечення 1-го механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). До мобілізації працював гірником на шахті «Гвардійська».	02015-02-044 лютого 2015	Помер у Харківському шпиталі, куди був доправлений із зони АТО.[386][390]
2105		Гавеля Богдан Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01974-09-055 вересня 1974, Кременчук Полтавська область. Сержант, гранатометник 3-го окремого батальйону «Фенікс» 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). На фронт пішов добровольцем. Залишилися батьки, донька.	02015-02-044 лютого 2015	Близько 11:00 в Широкине (Новоазовський район Донецька область) з протитанкової та стрілецької зброї було обстріляно патруль ЗСУ, загинули двоє військових, ще двоє отримали поранення.[391][392]
2106		Зайченко Олександр Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-10-033 жовтня 1975, Київ (район Оболонь). Солдат, стрілець-помічник гранатометника 3-го окремого батальйону «Фенікс» 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Залишилися дружина та двоє дітей.	02015-02-044 лютого 2015	В Широкине (Новоазовський район Донецька область) з протитанкової та стрілецької зброї було обстріляно патруль ЗСУ, загинули двоє військових, ще двоє отримали поранення.[391][393]
2107		Іткалюк Юрій Герасимович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01966-04-2323 квітня 1966, Рудливе Млинівський район Рівненська область. Прапорщик, механік-водій танку 3-го механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг), в/ч пп В3675. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Залишилась дружина та двоє синів.	02015-02-044 лютого 2015	Загинув під час виконання бойового завдання у зоні АТО внаслідок підриву танка. Екіпаж танку відбивав наступ російських збройних формувань, прикриваючи українські підрозділи.[394]
2108		Гунько Юліан Олександрович (Позивний «Конь») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-08-1616 серпня 1990, Благовіщенка (Дніпропетровський район) Дніпропетровська область. Старший солдат, механік-водій танкового взводу 93-ї окремої механізованої бригади. Мобілізований у квітні 2014 року.	02015-02-044 лютого 2015	Після успішного виконання бойового завдання з розмінування мінного поля під час відходу танк підірвался на фугасі. Юліан загинув, ще двоє членів екіпажу отримали контузію.[395]
2109		Криворученко Степан Гаврилович (Позивний «Вуж») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-10-1818 жовтня 1969, Сарни Рівненська область. Мешкав у м. Феодосія АР Крим. Капітан, командир розвідгрупи Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. З 12 років мешкав у Криму. Служив в радянській армії у підрозділі спецпризначення. По тому служив в апараті управління МВС України в АР Крим в Сімферополі, був одним із тих, хто створював кримський підрозділ "Беркут". Звільнився у званні капітана міліції. Займався самбо, брав участь у міжнародних змаганнях, бронзовий призер чемпіонату в Європі, відкрив школу дзюдо в Феодосії. У березні 2014 виступив проти російських окупантів, допомагав українським військовим, захищав феодосійський батальйон морської піхоти, чергував біля військової частини. Після окупації Криму російськими військами залишив квартиру у Феодосії та переїхав з дружиною до м. Бориспіль (Київська область). У серпні 2014 записався до добровольчого батальйону МВС "Золоті ворота", 11.11.2014 зі своєю групою перейшов у полк «Азов». За два місяці інтенсивних занять зробив зі своєї групи злагоджений бойовий підрозділ. З 25.01.2015 виконував завдання в обороні Маріуполя. Залишились мати, дружина та донька.	02015-02-055 лютого 2015	Розвідгрупа полку «Азов» під час виконання бойового завдання на північній околиці села Дзержинське (Новоазовський район) поблизу міста Маріуполь потрапила у мінну засідку. Боєць, який йшов попереду зачепив «розтяжку». Капітан Криворученко йшов другим, більшість осколків вразили саме його. Поховали воїна на Рогозівському кладовищі Борисполя.[396]
2110		Зерній Євген Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-04-2626 квітня 1977, Зміївський район Харківська область. Сержант, заступник командира гранатометного взводу 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область). Призваний за мобілізацією 7 серпня 2014 року. Залишилася дружина та син.	02015-02-055 лютого 2015	Загинув поблизу міста Дебальцеве від осколкових поранень не сумісних із життям. Похований 8 лютого 2015 року в Зміївському районі.[397]
2111		Кравчук Вадим Анатолійович (Позивний «Бача»)	01962-06-2626 червня 1962, Київ. Солдат, навідник 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Залишилися троє дорослих синів.	02015-02-055 лютого 2015	Загинув під час артилерійського обстрілу польового складу БК в районі села Новогригорівка (Артемівський район) під Дебальцеве. Тіло не знайдене. Визнаний загиблим за показами свідків та рішенням суду.[398][399][400]
2112		Орляк Олександр Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-09-066 вересня 1990, Тернопіль. Молодший сержант, командир гармати протитанкового взводу 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). 2009 року закінчив Тернопільський кооперативний торговельно-економічний коледж за спеціальністю «кухар-кондитер». Працював у закладах громадського харчування Тернополя, хотів стати підприємцем і відкрити власну справу. Мобілізований у серпні 2014 року. Залишилися мати, брат.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув в результаті поранення осколком гранати під час виконання бойового завдання поблизу Дебальцеве. Поховали Олександра на Микулинецькому цвинтарі.[401]
2113		Вергай Віталій Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-11-2121 листопада 1969, Черкаси. Сержант, старший розвідник розвідвзводу механізованого батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Закінчив профтехучилище, де отримав фах бджоляра. Після строкової служби в армії працював за спеціальністю, потім їздив у Москву на заробітки. Під час Революції Гідності був у самообороні. Після початку війни одним із перших пішов на фронт. Нагороджений Відзнакою за заслуги перед Черкащиною (посмертно). Залишилися дружина, дві доньки та син. Нещодавно Віталій став дідом.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув в бою від розриву міни, захищаючи опорний пункт поблизу села Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області в районі Дебальцеве. 12 лютого бійця провели в останню путь на Соборній площі Черкас; похований на кладовищі села Благодатне[402].
2114		Слонський Анатолій Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-02-2020 лютого 1975, Умань Черкаська область. Військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією у вересні 2014 року. Залишилися дружина та донька.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув у районі Дебальцеве, відбиваючи танкову атаку на блокпосту №3 поблизу села Троїцьке (Попаснянський район). Поховання на кладовищі «Нова Умань».[403]
2115		Полупанов Володимир Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-04-077 квітня 1976, Липовець Вінницька область. Старшина розвідроти, командир-розвідник 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Виріс в багатодітній родині. Закінчив профтехучилище, де отримав фах механізатора. Після строкової служби в армії був миротворцем в Іраку. Служив у «Французькому легіоні». Побудував собі будинок, придбав трактор та займався сільським господарством. Призваний за мобілізацією 31 липня 2014 року. Залишилися дружина та двоє маленьких синів, старшому 5 років, а молодший народився в серпні 2014 року.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув у бою, захищаючи взводний опорний пункт поблизу села Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області в районі Дебальцеве[404]
2116		Рябко Максим Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-08-1414 серпня 1992, Воронинці (Оржицький район) Полтавська область. Молодший сержант, стрілець – помічник гранатометника гірсько-піхотної роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув в районі Дебальцеве поблизу селища Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області в результаті мінометного обстрілу.[405]
2117		Капуш Олександр Васильович	01991-07-2727 липня 1991, Ужгород Закарпатська область. Старший солдат, старший механік-водій гірсько-піхотного взводу гірсько-піхотної роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Служив за контрактом. Залишилися мати й молодша сестра. Герой України (посмертно).	02015-02-066 лютого 2015	Загинув у бою в районі смт Чорнухине, зазнавши поранення осколком від гранати у скроню. Прикрив собою товариша, а сам загинув на місці. Похований в Ужгороді на Пагорбі Слави кладовища Кальварія.[406][407]
2118		Ткаченко Василь Антонович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01968-01-011 січня 1968, Воронівка (Городищенський район) Черкаська область. Старший прапорщик, командир танку 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Навчався в Гарбузинському профтехучилищі. Проходив військову службу за кордоном, зокрема, в Угорщині. Потім одружився і жив у Донецьку. Останнім часом жив у рідній Воронівці. На захист Батьківщини пішов добровольцем 7 серпня 2014 року.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув о 8-ї годині ранку в результаті мінометного обстрілу в районі села Кримське (Новоайдарський район) Луганської області.[408]
2119		Микитюк Микола Петрович	01992-05-1212 травня 1992, Ізяслав, Хмельницька область. Лейтенант, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). У 2014 році закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м.Львів).	02015-02-066 лютого 2015	Загинув в районі Дебальцеве під час артилерійського обстрілу поблизу селища Рідкодуб (Шахтарський район). Поховали Миколу в Ізяславі на кладовищі по вул.Незалежності на Алеї почесних поховань.[233][409]
2120		Новак Ігор Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-05-1616 травня 1983, Оріховець (Підволочиський район) Тернопільська область. Солдат, механік-водій 2 взводу 2 роти 1 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Батько загинув, мати поїхала на заробітки в Іспанію. Ігор був старшим з трьох братів, отримав технічну освіту. Не одружений.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув в районі Дебальцеве від кулі снайпера, військові потрапили у засідку в селищі Рідкодуб (Шахтарський район). В березні тіло воїна упізнали в Дніпропетровському морзі. Похорон відбудеться 21 березня в рідному селі Оріховець.[410]
2121		Буслаєв Олексій Георгійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-12-3030 грудня 1976, Київ. Старший солдат 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). До війни Олексій був бізнесменом. На війну пішов, щойно надійшла повістка. Залишилася дружина та двоє дітей.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув при штурмі оточеного ворогом селища Рідкодуб (Шахтарський район) на Донеччині, в ході його деблокади. Це сталося ще 6 лютого, але усі ці три місяці рідні Олексія вважали, що він у полоні.[411]
2122		Нищик Руслан Петрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-06-2424 червня 1991, Аврамівка (Монастирищенський район) Черкаська область. Молодший сержант 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Здобув середню освіту, професію електрозварювальника та водія, займався боксом. У 2009-2010 роках проходив строкову армійську службу. Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року.	02015-02-066 лютого 2015 орієнтовно	Загинув в районі Дебальцеве.[233][412]
2123		Печунка Михайло Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-10-2828 жовтня 1977, Хуст Закарпатська область. Сержант, кулеметник-розвідник 4-го взводу 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Активний учасник Революції Гідності. В зону АТО пішов добровольцем від Києво-Святошинського військкомату.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув в смт Станиця Луганська Луганської області. Поховали воїна на місцевому кладовищі Хуста.[233][413]
2124		Вербецький Роман Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-06-1212 червня 1977, Курячівка (Старобільський район) Луганська область. Старший солдат 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).	02015-02-066 лютого 2015	Загинув під час артилерійського обстрілу поблизу селищ Чорнухине — Рідкодуб на дебальцівському плацдармі. Був у списку загиблих, вивезених волонтерами із зони АТО. Також названий серед загиблих прес-секретарем 30-ї бригади.[233][414][415]
2125		Грицай Олександр Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-07-044 липня 1978, Семиполки Київська область. Кулеметник, розвідник 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Працював старшим інспектором з кадрів служби соціального забезпечення Київського метрополітену. На фронт пішов добровольцем 7 червня 2014 року. Залишилась дружина та 10-річна донька. Під час перебування у короткій відпустці Олександр дав інтерв'ю газеті «Вечірній Київ».	02015-02-066 лютого 2015	Загинув від кулі снайпера на дебальцевському напрямку під селищем Рідкодуб (Шахтарський район), прикриваючи відхід заблокованих терористами побратимів. 10 лютого односельці провели бійця в останню путь.[416]
2126		Карнаухов Микола Миколайович (Позивний «Нежурись») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01965-07-2020 липня 1965, Кокшетау Казахстан. Мешкав у с. Бугрин Гощанський район Рівненська область. Останні роки жив і працював у м. Рівне. Старший лейтенант, командир інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Кандидат технічних наук, доцент кафедри автомобілів та автомобільного господарства НУВГП (Рівне). У 1982 році вступив на механічний факультет Українського інституту інженерів водно господарства, який закінчив у 1989 році і отримав кваліфікацію інженера-механіка. У 1983–1985 роках проходив строкову службу у Військово-повітряних Силах. Займався науковою та викладацькою діяльністю. У 1999 році захистив дисертацію. З 2005 року — доцент кафедри ААГ і ТМ. Автор понад 50 наукових і навчально-методичних праць, має 4 авторських свідоцтва і патента на винаходи.[417] Призваний за мобілізацією 1 серпня 2014 року. Під Дебальцеве виконував бойові завдання у складі 128-ї бригади в ролі посилення взводного опорного пункту. Залишилася сім'я.	02015-02-066 лютого 2015	Зник безвісти після бою поблизу Чорнухине (Попаснянський район Луганська область) під час танкової атаки російських збройних формувань на взводно-опорний пункт «Віталій». Була інформація, що поранений. На початку березня було підтверджено смерть Миколи.[418][419] 10 березня у кафедральному Свято-Покровському соборі міста Рівного відбувся молебень по загиблому воїну. Похований на Алеї Героїв.[420]
2127		Шверненко Євген Валерійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-05-2727 травня 1990, Рівне (Новоукраїнський район) Кіровоградська область. Солдат, військовослужбовець інженерно-технічної роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Під Дебальцеве виконував бойові завдання у складі 128-ї бригади в ролі посилення взводного опорного пункту.	02015-02-066 лютого 2015	Зник безвісти після бою в Чорнухине (Попаснянський район Луганська область) під час танкової атаки російських збройних формувань на взводно-опорний пункт «Віталій». 5 березня з Євгеном попрощалися у с.Рівне.[418][421]
2128		Іскандаров Віталій Нуралійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-12-1313 грудня 1978, Свердлівка (Світловодський район) Кіровоградська область. Старший солдат, старший сапер-гранатометник інженерно-технічної роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Під Дебальцеве виконував бойові завдання у складі 128-ї бригади в ролі посилення взводного опорного пункту.	02015-02-066 лютого 2015	Зник безвісти після бою в Чорнухине (Попаснянський район Луганська область) під час танкової атаки російських збройних формувань на взводно-опорний пункт «Віталій».[418][422]
2129		Мокляк Олександр Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-08-2121 серпня 1986, Нові Санжари Полтавська область. Солдат, механік лісопильного відділення інженерно-технічної роти 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Під Дебальцеве виконував бойові завдання у складі 128-ї бригади в ролі посилення взводного опорного пункту. Олександр рано втратив батьків та став сиротою ще у дитинстві. Призваний за мобілізацією. Залишилася дружина та 6-річний син.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув у бою в Чорнухине (Попаснянський район Луганська область) під час танкової атаки російських збройних формувань на взводно-опорний пункт «Віталій». Від танкового снаряду Олександру рознесло голову. Тіло опинилося у сепаратистів. При цьому, російський пропагандиський канал «Лайф Ньюз» та сепаратисти на своїх сайтах розповсюджували брехню, що бійці йшли здаватись, і їх застрелили «заградотряди Нацгвардії». Після довгих перемовин у березні вдалося забрати тіло воїна, 11 березня Олександра поховали у рідній землі.[418][423]
2130		Вакульчук Олексій Олексійович	01971-01-1212 січня 1971, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший лейтенант, заступник командира 2-ї танкової роти по роботі з особовим складом 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). 1993 року закінчив Криворізький гірничорудний інститут за будівельною спеціальністю. З 2002 року працював на Інгулецькому ГЗК інженером-конструктором, з 2007 року був начальником проєктно-конструкторського відділу. Потім працював в ТОВ «Майнінг Інжинірінг Центр» головним інженером проєктів. Мобілізований 2 серпня 2014 року. Залишилася дружина та двоє дітей.	02015-02-066 лютого 2015	Загинув в бою поблизу селища Рідкодуб (Шахтарський район) Донецької області. Після ідентифікації тіла, Олексія 3 квітня поховали на кладовищі «Візирка» в мікрорайоні Інгулець.[424][425].
2131		Олійник Олександр Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01970-10-1010 жовтня 1970, Романівка (Попільнянський район) Житомирська область. Старшина, старший механік-водій 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій» (Десна). Працював завгоспом у Романівській загальноосвітній школі. У вільний від роботи час ремонтував техніку. Мобілізований 4 вересня 2014 року. Залишилися батьки-пенсіонери, дружина та двоє синів-студентів.	02015-02-077 лютого 2015	Загинув у танку, виконуючи бойове завдання поблизу міста Авдіївка (Донецька область) в районі аеропорту Донецька. Танк потрапив у засідку, двоє членів екіпажу змогли евакуюватись, а водій танку загинув. Наступного дня, під час спроби евакуювати танк і тіло, загинули ще двоє бійців батальйону. Тіло Олександра було упізнане за експертизою ДНК і доправлене на Житомирщину у серпні 2015 року.[426][427]
2132		Мартиненко Олександр Євгенович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-03-2121 березня 1989, Маріуполь Донецька область. Солдат, командир гранатометного відділення 2 роти механізованого батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). З 6-го класу школи займався волейболом в ДК «Маркохім». Випускник Харківського Національного юридичного університету. Грав у волейбол за команду «Юракадемія». До зони АТО поїхав у вересні 2014 року.	02015-02-077 лютого 2015	Загинув близько 16:00 в районі Дебальцеве поблизу села Новоорлівка (Шахтарський район Донецька область). У 4 метрах від бійця розірвалася міна.[428]
2133		Кравченко Віталій Олегович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-03-1313 березня 1990, Жашків Черкаська область. Старший солдат, гранатометник 2 механізованої роти механізованого батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Проходив військову службу в роті почесної варти Президентського полку. На захист Батьківщини пішов добровольцем в липні 2014 року, був поранений, але повернувся на передову. Батько Віталія також боронить Україну.	02015-02-077 лютого 2015	Загинув у ніч з 7 на 8 лютого в районі Дебальцеве від прямого влучення снаряду під час обстрілу. Похований у селі Тетерівка Жашківського району, де проживає його бабуся.[429]
2134		Дідушко Олег Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-03-1717 березня 1972, Київ. Солдат Національної гвардії України, військова частина 3002. Призваний за мобілізацією, з серпня 2014 року захищав Батьківщину. Олег (у фанатів – Олег Беркут) з 80-х років XX століття підтримував київські команди та збірну України з хокею. У свої 42 роки він завжди перебував на фан-секторі. Після побиття студентів на Майдані 2013 року вийшов на захист свободи свого народу[430].	02015-02-077 лютого 2015	Загинув під Дебальцевим під час обстрілу з установки БМ-21 «Град». 10 лютого бійця провели в останню путь.[431]
2135		Клочан Олександр Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-12-2929 грудня 1992, Поташ (Маньківський район) Черкаська область. Старший солдат, водій 101-ї окремої бригади охорони ГШ (Київ). Призваний за мобілізацією у травні 2014 року. Батько Олександра також на фронті.	02015-02-077 лютого 2015	Загинув під час обстрілу з БМ-21 «Град» базового табору в районі м. Дебальцеве. Похований у с. Поташ.[432]
2136		Добрань Андрій Дмитрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01994-10-2929 жовтня 1994, Гонорівка (Піщанський район) Вінницька область. Старший солдат, командир машини відділення БТР 101-ї окремої бригади охорони ГШ (Київ). У 2013 році закінчив Заболотнянське вище професійно-технічне училище. Проходив строкову військову службу в бригаді охорони Генштабу. В жовтні 2014 року призваний за мобілізацією.	02015-02-077 лютого 2015	Під час артобстрілу в районі Дебальцеве один із осколків потрапив у намет, де був Андрій та ще четверо бійців. Двоє загинули.[433][434]
2137		Законов Василь Ігорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-05-099 травня 1992, Свердловськ (нині Довжанськ) Луганська область. З п'яти років проживав у смт Великі Коровинці Чуднівський район Житомирська область. Молодший сержант, командир відділення 101-ї окремої бригади охорони ГШ (Київ). В 1997 році сім'я Законових переїхала на Житомирщину, де Василь закінчив школу у 2008 році. Навчався в Бердичівському коледжі промисловості. В травні 2013 року був призваний на строкову військову службу та залишився служити за контрактом. З 1 грудня 2014 року перебував у зоні АТО. Залишилися батьки та дві сестри.	02015-02-077 лютого 2015	Отримав смертельне поранення під Дебальцеве. Похований у Великих Коровинцях.[435]
2138		Рубцов Вадим Костянтинович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-11-1111 листопада 1991, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Сержант, командир танку 3-го танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Служив у Збройних силах за контрактом.	02015-02-077 лютого 2015	Загинув в районі смт Станиця Луганська під час мінометного обстрілу взводного опорного пункту. Похований на Центральному кладовищі Кривого Рогу.[436]
2139		Голубєв Денис Григорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-03-1212 березня 1983, Вільногірськ Дніпропетровська область. Прапорщик, командир відділення зв'язку 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Закінчив військово-морський коледж у м.Севастополь. З 2004 року працював слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики дільниці експлуатації КВПтаА гірничо-транспортного виробництва філії «Вільногірський ГМК» ПрАТ «Кримський Титан». Пішов захищати Батьківщину за мобілізацією у серпні 2014 року, залишивши вдома вагітну дружину.	02015-02-077 лютого 2015	Загинув в районі смт Станиця Луганська під час мінометного обстрілу взводного опорного пункту. 12 лютого бійця провели в останню путь.[437]
2140		Чіндяскін Євген Валерійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-08-2929 серпня 1980, Дніпропетровськ. Молодший сержант, старший розвідник-далекомірник 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг).	02015-02-077 лютого 2015	Загинув в районі смт Станиця Луганська під час мінометного обстрілу взводного опорного пункту. Похований на Лівобережному кладовищі Дніпропетровська.[438]
			Військовослужбовець (-вці).	02015-02-077 лютого 2015	За повідомленням речника штабу АТО Андрія Лисенка, за минулу добу в зоні АТО загинули 12 військовослужбовців, ще 24 отримали поранення.[439] За повідомленням ДПСУ, з 12:40 до 13:10 було здійснено обстріли двома танками та з 13:40 до 14:15 обстріл мінометами контрольного поста «Фащівка» (Луганська область) в районі Дебальцеве. У результаті обстрілу один військовий ЗСУ загинув, ще 3 отримали поранення. Втрат серед прикордонників немає.[440]
2141		Панченко Едуард Андрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-07-044 липня 1992, Дніпродзержинськ Дніпропетровська область. Солдат, механік-водій 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Закінчив училище в Дніпродзержинську, грав у баскетбольній команді. Строкову службу проходив у 25-ї десантній бригаді. Мобілізований 4 квітня 2014 року. Залишилась вагітна дружина, 17 квітня 2015 року у героя народився син.	02015-02-088 лютого 2015	18 січня поблизу села Тоненьке під Донецьком під машиною Едуарда вибухнув снаряд — праву ногу хлопцеві практично повністю розірвало, а друга була сильно поранена. Його витягнув з лінії вогню командир роти Максим Пресняков ціною власного життя. Едуард був доставлений до лікарні Дніпропетровська, потім відправлений до Києва. Дорогою почалася гангрена, одну ногу довелося ампутувати майже по стегно. Однак це не допомогло, через тиждень після другої операції боєць пішов з життя.[441]
2142		Шемчук Петро Михайлович	01991-07-1010 липня 1991, Чепелівка Красилівський район Хмельницька область. Лейтенант, командир взводу 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій» (Десна). З 2008 по 2013 рік навчався у ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут» за спеціальністю «Механізація сільського господарства».	02015-02-088 лютого 2015	Загинув під мінометним обстрілом поблизу міста Авдіївка (Донецька область), намагаючись врятувати танк та витягнути свого загиблого товариша Олександра Олійника.[426][442]
2143		Арабський Віктор Романович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-06-2525 червня 1969, Воронівка (Городищенський район) Черкаська область. Старший сержант, механік-водій 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій» (Десна). Навчався в Шевченківському гідромеліоративному технікумі, два роки служив у «Десні». Мав золоті руки, тримав велике господарство. Призваний за мобілізацією 3 вересня 2014 року. Залишилися мати, дружина, діти, сестра і брат.	02015-02-088 лютого 2015	Загинув під мінометним обстрілом поблизу міста Авдіївка (Донецька область), намагаючись врятувати танк та витягнути свого загиблого товариша Олександра Олійника.[426][443]
2144		Левківський Віктор Сергійович	01965-10-1313 жовтня 1965, Возничі Овруцький район Житомирська область. Проживав у с. Новоданилівка (Якимівський район) Запорізька область. Старший лейтенант, заступник командира роти з технічної частини 23-го окремого мотопіхотного батальйону «Хортиця» 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 23 БТО «Хортиця»]]). Призваний за мобілізацією 25 квітня 2014 року. Залишилися мати і сестра на Житомирщшині, дружина та двоє дітей на Запоріжжі.	02015-02-088 лютого 2015	Близько 1-ї години ночі, в секторі «Маріуполь», поблизу села Новоселівка (Волноваський район) Донецької області, ворожа міна потрапила в бліндаж, де перебував офіцер з чотирма військовослужбовцями. Віктор загинув, інші військові отримали поранення. Похований у Новоданилівці.[444]
2145		Чумак Віталій Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-08-2424 серпня 1990, Єрки Катеринопільський район Черкаська область. Молодший сержант, старший стрілець, командир танку 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Мобілізований 31 липня 2014 року.	02015-02-088 лютого 2015	Під час відводу підрозділу із селища Рідкодуб (Шахтарський район) під Дебальцеве військові потрапили під мінометний обстріл, Віталій загинув у бою.[445]
2146		Палай Андрій Йосипович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-11-1111 листопада 1985, Ужгород Закарпатська область. Солдат, навідник — командир зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.	02015-02-088 лютого 2015	Загинув у районі Дебальцеве в результаті артилерійського та гранатометного обстрілу опорного пункту «Лама».[406]
2147		Пономаренко Євген Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-12-3131 грудня 1986, Юр'ївка (Юр'ївський район) Дніпропетровська область. Солдат 39-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади (раніше 39-й БТО «Дніпро-2»). Пішов захищати Батьківщину добровольцем ще навесні. Двічі був поранений в зоні АТО. Після війни хотів працювати в міліції.	02015-02-088 лютого 2015	Не уточнено. Загинув на Донбасі.[446] За даними ІАЦ РНБО, за минулу добу в зоні АТО загинули 9 військовослужбовців, ще 26 отримали поранення.[447]
2148		Харитонюк Віталій Ігорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-02-022 лютого 1995, 19 років, Ківерцівський район Волинська область. Старший солдат, навідник 1 взводу 1 роти танкового батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), Указ Президента №108/2015 від 26 лютого 2015 року.	02015-02-099 лютого 2015	Загинув у бою в районі Дебальцеве поблизу села Логвинове, де танк потрапив у засідку. Російські бойовики з «ДНР» прикопали останки українського танкіста і поставили табличку. Тіло вивезли волонтери місії «Чорний тюльпан», в травні його доставили на Волинь.[448]
2149		Козлов Юрій Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01973-06-2323 червня 1973, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший солдат, навідник-оператор 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). На війні був поранений, пройшов полон. Після звільнення повернувся на передову.	02015-02-099 лютого 2015	Отримав тяжке поранення в бою під Дебальцеве. Юрія евакуювали до Артемівська, потім переправили у військовий шпиталь м. Харків. Лікарі до останнього боролися за його життя, але серце воїна зупинилося. Помер в нейрохірургії.[449]
2150		Ковтун Сергій Леонтійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-07-1212 липня 1971, Бистрик (Бердичівський район), Житомирська область. Молодший сержант, стрілець 10 окремого мотопіхотного батальйону «Полісся» 30 ОМБр. Мобілізований 2 вересня 2014 року. Залишилось двоє дорослих синів.	02015-02-099 лютого 2015	Загинув під час мінометного обстрілу села Гранітне (Волноваський район) на півдні Донецької області. 12 лютого з бійцем попрощались у Бердичеві; похований в рідному селі[450][451].
2151		Панасюк Юрій Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-02-2424 лютого 1984, Гальчин (Бердичівський район), Житомирська область. Старший сержант, стрілець 10 окремого мотопіхотного батальйону «Полісся» 30 ОМБр. Мобілізований 10 червня 2014 року. Залишилася 3-річна донька.	02015-02-099 лютого 2015	Загинув під час мінометного обстрілу села Гранітне (Волноваський район) на півдні Донецької області. 12 лютого з бійцем попрощались у Бердичеві; похований в рідному селі[450][451].
2152		Фролов Сергій Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-10-055 жовтня 1985, Іршанськ, (Володарськ-Волинський район) Житомирська область. Солдат, стрілець 10 окремого мотопіхотного батальйону «Полісся» 30 ОМБр. Відслужив в армії, працював на Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті. Закінчив заочно Житомирський державний технологічний університет, отримав фах інженера-механіка. Одним з перших записався добровольцем до лав ЗСУ, охороняв Батьківщину на Чонгарі на адміністративному кордоні з окупованим Кримом, а після ротації і короткого відпочинку вирушив на схід. Залишилася дружина та донька 2014 року народження.	02015-02-099 лютого 2015	Загинув під час обстрілу села Гранітне (Волноваський район) на півдні Донецької області. 12 лютого похований в Іршанську.[450][452][453]
2153		Руснак Дмитро Григорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-09-3030 вересня 1993, Чернівці. Солдат, танкіст 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Змалку виховувався в родині тітки, бо мама Дмитра померла, а батько мав іншу родину. Закінчив Чернівецький спортивно-військовий ліцей. У 2012 році пішов на строкову армійську службу, служив у Дніпропетровську. З початком АТО продовжив службу за контрактом. На захисті Батьківщини був із самого початку бойових дій. Залишилися тітка, двоюрідний брат та батько.	02015-02-099 лютого 2015	Загинув близько 20-ї години під час артилерійського обстрілу 34-го блокпосту поблизу села Світличне Нижнянської селищної ради (Попаснянський район Луганська область).[454]
2154		Кончевич Тарас Григорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-10-2828 жовтня 1979, Щирець Пустомитівський район Львівська область. Капітан медичної служби, лікар 7 батальйону військової частини 3002 (Львів) Національної гвардії України. Закінчив Львівський медичний університет імені Данила Галицького. Працював головним лікарем Звенигородської лікарні. Заступник голови Щирецької первинної організації партії «УДАР». У вересні 2014 року добровольцем вирушив у зону АТО, повернувся з пораненням. На початку січня поїхав на фронт вдруге. Залишилися батьки, дружина, син і донька.	02015-02-099 лютого 2015	Бригада медиків виїхала з міста Артемівськ (Донецька область) в сторону Дебальцеве назустріч медичному екіпажу, з яким зник зв'язок. Василь Задорожний і Дмитро Лагунов їхали в медичному джипі, а Тарас Кончевич – у медичному БТРі. В районі Логвинове джип підірвався на фугасі. Тарас пішов на допомогу, але потрапив під обстріл. Тіла загиблих вивезли з-під Логвинове 21 лютого. 25 лютого у Львові попрощались з медиками-добровольцями та поховали на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань №76.[455][456][457]
2155		Задорожний Василь Богданович (Позивний «Кавказ») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01965-10-1111 жовтня 1965, Львів. Солдат резерву, водій-санітар 1-ї окремої медичної роти імені Пірогова Національної гвардії України, військовий шпиталь у центральній лікарні Артемівська. Був активним учасником Революції Гідності, до того як пішов в АТО, постійно допомагав військовим. З літа 2014 року їздив у зону АТО як волонтер, потім в Артемівську утворили медичну роту Нацгвардії і Василь став водієм «швидкої». Виховував своїх двох дітей і допомагав 12 прийомним дітям сестри.	02015-02-099 лютого 2015	Бригада медиків виїхала з міста Артемівськ (Донецька область) в сторону Дебальцеве назустріч медичному екіпажу, з яким зник зв'язок. Василь Задорожний і Дмитро Лагунов їхали в медичному джипі, а Тарас Кончевич – у медичному БТРі. В районі Логвинове джип підірвався на фугасі. Василь отримав поранення обидвох ніг і травми грудної клітки. Тіла загиблих вивезли з-під Логвинове 21 лютого. 25 лютого у Львові попрощались з медиками-добровольцями та поховали на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань №76.[455][456][458]
2156		Лагунов Дмитро Анатолійович (позивний «Кащей») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-03-066 березня 1976, Львів. Солдат резерву 1-ї окремої медичної роти імені Пірогова Національної гвардії України, військовий шпиталь у центральній лікарні Артемівська. Залишилась сім'я.	02015-02-099 лютого 2015	Бригада медиків виїхала з міста Артемівськ (Донецька область) в сторону Дебальцеве назустріч медичному екіпажу, з яким зник зв'язок. Василь Задорожний і Дмитро Лагунов їхали в медичному джипі, а Тарас Кончевич – у медичному БТРі. В районі Логвинове джип підірвався на фугасі. Дмитро отримав травму, несумісну із життям. Тіла загиблих вивезли з-під Логвинове 21 лютого. 25 лютого у Львові попрощались з медиками-добровольцями та поховали на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань №76.[455][456]
2157		Овчарук Максим Валерійович (позивний «Тарпан») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-05-1919 травня 1976, Львів. Солдат резерву, водій санітарного автомобіля 1-ї окремої медичної роти імені Пірогова Національної гвардії України, військовий шпиталь у центральній лікарні Артемівська. Активний учасник Революції Гідності, входив до «Автомобільної сотні». Тривалий час був волонтером ГО «Рабів до раю не пускають», згодом разом зі своїм другом дитинства Дмитром Лагуновим поїхав до зони АТО, де перебував з 20 січня. Залишилося двоє синів, 12 та 6 років.	02015-02-099 лютого 2015	Бригада медиків виїхала з міста Артемівськ (Донецька область) в сторону Дебальцеве назустріч медичному екіпажу, з яким зник зв'язок, на двох машинах, медичному джипі і медичному БТРі. В районі Логвинове джип підірвався на фугасі. Тіла чотирьох загиблих вивезли з-під Логвинове 21 лютого, трьох упізнали. Максима ідентифікували у березні. Похований на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань №76.[455][459]
2158		Суліма Анатолій Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-06-022 червня 1976, Хмельницький. Старший солдат, військовий санітар-водій 7-ї Хмельницької автомобільної санітарної роти (базується у Сватове). Вирушив на фронт добровольцем 3 липня 2014 року, вивозив поранених з поля бою. До того працював водієм у Хмельницькому. Залишилася дружина та дві маленькі доньки.	02015-02-099 лютого 2015	Машина «швидкої допомоги», під час евакуації поранених з позиції «Хрест» (Дебальцеве) до Артемівська, потрапила у засідку та підірвалася на фугасі поблизу села Логвинове, після чого була розстріляна прямим наведенням. 23 лютого зі Сватова повідомили, що знайдені тіла двох санітарів-добровольців. Поховали Анатолія на «Алеї Слави» кладовища у мікрорайоні Ракове.[460][461] Тіла медиків вивезли з-під Логвинове 21 лютого.[456]
2159		Балюк Михайло Борисович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-09-1818 вересня 1989, Микулин (Полонський район) Хмельницька область. Солдат, військовий санітар 7-ї Хмельницької автомобільної санітарної роти. Останнім часом Михайло жив і працював у місті Славута. Влітку 2014 року добровольцем вирушив на фронт, вивозив поранених з поля бою.	02015-02-099 лютого 2015	Машина «швидкої допомоги», під час евакуації поранених з позиції «Хрест» (Дебальцеве) до Артемівська, потрапила у засідку та підірвалася на фугасі поблизу села Логвинове, після чого була розстріляна прямим наведенням. 23 лютого зі Сватова повідомили, що знайдені тіла двох санітарів-добровольців.[460] Тіла медиків вивезли з-під Логвинове 21 лютого.[456]
2160		Кацабін Сергій Борисович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-04-2222 квітня 1983, Липовецький район Вінницька область. Проживав у Козятині. Солдат, фельдшер-фармацевт відділення медичного постачання 1-ї окремої медичної роти імені Пирогова Північного ТУ Національної гвардії України, в/ч 3001. В дитинстві був покинутий рідною матір'ю та усиновлений сімейною парою з Козятина. Мав фельдшерську освіту, працював у лікарні швидкої допомоги фельдшером, крім того, продовжував навчання в Національному Медичному Університеті ім. О.О. Богомольця на фармацевтичному факультеті. Учасник Революції Гідності. На початку війни був волонтером, співпрацював з медиками 2-го добровольчого батальйону НГУ, в кінці червня 2014 року чергував з ними на блокпосту №3 у Слов'янську, у серпні-вересні допомагав медикам батальйону Кульчицького на Дебальцівському «Хресті». У червні 2014 року був нагороджених Почесною грамотою облдержадміністрації та обласної Ради як лікар-волонтер. Відразу після заснування Медичної роти Пирогова, записався добровольцем. Залишилися батьки.	02015-02-099 лютого 2015	Машина «швидкої допомоги», під час евакуації поранених з позиції «Хрест» (Дебальцеве) до Артемівська, потрапила у засідку та підірвалася на фугасі поблизу села Логвинове, після чого була розстріляна прямим наведенням. Сергій вважався безвісти зниклим, пошук тіла ускладнювало те, що його рідна матір, яка перебуває в Ізраїлі, навідріз відмовилася здати аналіз ДНК. 21 грудня 2015 року рішенням Козятинського міськрайонного суду визнаний загиблим. На початку квітня 2016 року за експертизою ДНК було ідентифіковане тіло загиблого серед похованих під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. Перепоховання пройшло 22 квітня у Козятині.[462]
2161		Кравченко Олександр Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01964-08-1010 серпня 1964, 50 років, Миколаїв. Молодший сержант, командир 3 відділення 3 взводу 1 роти 1 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Працював пожежником, вийшов на пенсію. На фронт пішов добровольцем, мобілізований у вересні 2014 року. Залишилася дружина та двоє дітей.	02015-02-099 лютого 2015	Олександр дістав поранення під час обстрілу в Чорнухине. Під час евакуації поранених, серед яких був і Олександр, з Дебальцеве до Артемівська машина «швидкої допомоги» потрапила у засідку та підірвалася на фугасі поблизу села Логвинове, після чого була розстріляна прямим наведенням. Вважався зниклим безвісти, ідентифікований серед загиблих. Поховали воїна через рік, 13 лютого 2016 року, в Миколаєві.[463]
2162		Сухенко Сергій Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01973-12-1616 грудня 1973, Київ (Шевченківський район). Сержант 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Мобілізований 22 серпня 2014 року. Залишилася дружина та дві доньки, 1997 і 2010 р.н.	02015-02-099 лютого 2015	Дві машини бригади попали під обстріл поблизу села Логвинове у верхній частині «дебальцівського виступу» на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область). З того часу зв'язок з бійцями був втрачений. Тіло воїна було упізнано серед загиблих. Поховали Сергія 25 лютого в селі Мотижин Київської області.[464]
2163		Лялевич Сергій Францович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-09-1515 вересня 1981, Романів Житомирська область. Сержант 3 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією навесні 2014 року. Залишилися батьки, дружина та син-першокласник.	02015-02-099 лютого 2015	Загинув поблизу села Логвинове на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область). Зв'язок із Сергієм втратили 9 лютого. Тіло воїна було упізнано серед загиблих. Похований 1 березня 2015 року в смт Романів.[465]
2164		Романчук Сергій Михайлович	01974-04-2020 квітня 1974, Коростень Житомирська область. Старший лейтенант, заступник командира по роботі з особовим складом 8 роти 3 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Після закінчення школи вступив до Ленінградського вищого військового інженерного училища зв'язку, яке закінчив у 1996 році. З 1996 по 1998 рік служив на командних посадах в військах ППО Збройних Сил РФ, але вирішив звільнитись та повернутися на Батьківщину. Працював на різних підприємствах міста Коростень. Останнє місце роботи – відділення ВОХОР, що здійснює охорону військової частини в селі Ушомир. Під час першої хвилі мобілізації 19 березня 2014 року за власним бажанням був призваний до Збройних Сил України. Залишилася дружина, малолітня донька та двоє дітей дружини, яких Сергій виховував як рідних.	02015-02-099 лютого 2015	Загинув поблизу села Логвинове на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область) в результаті артилерійського обстрілу. В останнє виходив на зв'язок вранці 9 лютого. У березні ідентифікований серед загиблих. 26 березня Сергія поховали на центральному кладовищі Коростеня поряд із батьком.[466]
2165		Бердес Олександр Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-09-1616 вересня 1979, Жашків Черкаська область. Молодший сержант 3 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Навчався у Жашківському ПТУ №38. 1997 року проходив строкову армійську службу, потім працював у Жашкові. Призваний за мобілізацією 21 серпня 2014 року. До мобілізації працював на цегельному заводі. Залишились батьки, дружина та двоє синів, 6 і 12 років.	02015-02-099 лютого 2015	Дві машини бригади попали під обстріл поблизу села Логвинове на трасі між містами Дебальцеве і Артемівськ (Донецька область). Олександр потрапив у полон і був розстріляний російськими бойовиками. Волонтери знайшли тіла бійців неподалік Логвинове, де терористи їх прикопали. 9 квітня воїна поховали у Жашкові.[467][468]
2166		Демчук Василь Гервасійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-01-1515 січня 1972, Матейки Маневицький район Волинська область. Сержант, командир БМП 8 роти 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Виріс у багатодітній родині, у 10-річному віці став напівсиротою, залишившись без матері, виховувався батьком, братами та сестрами. Закінчив Колківське СПТУ, здобув професію тракториста. Строкову службу проходив у танкових військах. Останнім часом жив у старшого брата в селі Забороль (Луцький район), займався будівництвом і ремонтом квартир у Луцьку. Мобілізований у серпні 2014 року, проходив підготовку у Старичах та на Миколаївському полігоні, обороняв адміністративний кордон з Кримом. Після відпустки у січні 2015 року був направлений під Маріуполь, а потім на оборону дебальцівського плацдарму. Залишилися батько, брати, сестри, племінники та кохана жінка, з якою Василь планував одружитися після демобілізації.	02015-02-099 лютого 2015	Дві машини бригади, які виїхали з Дебальцевого за боєприпасами, попали під обстріл поблизу села Логвинове на трасі між містами Дебальцеве і Артемівськ (Донецька область). Василь був захоплений у полон і розстріляний російськими бойовиками. Бойовики живим знімали його на відео, а через деякий час він опинився у донецькому морзі з понівеченою головою без вуха. Похований у квітні в селі Матейки.[467][469]
2167		Плацинський Павло Янович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-02-088 лютого 1978, Радомишль Житомирська область. Старший сержант, механік-водій мінометної роти 3-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).	02015-02-099 лютого 2015	Дві машини бригади, які виїхали з Дебальцевого за боєприпасами, попали під обстріл поблизу села Логвинове на трасі між містами Дебальцеве і Артемівськ (Донецька область). Павло був захоплений у полон і розстріляний російськими бойовиками. В квітні у Радомишлі відбулося прощання з воїном на Меморіалі Слави.[467][470]
2169		Корота Євген Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-09-1616 вересня 1969, Кіровськ Луганська область. Останні 10 років проживав у с. Варівськ Іванківський район Київська область. Сержант, водій 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). У вересні 2014 року добровольцем прийшов до військкомату, щоб захищати рідну землю. За тиждень до загибелі Євгена поранило осколком від міни, але він залишився на передовій. Залишилися дружина та син.	02015-02-099 лютого 2015	Дві машини бригади, які виїхали з Дебальцевого за боєприпасами, попали під обстріл поблизу села Логвинове на трасі між містами Дебальцеве і Артемівськ (Донецька область). Євген був за кермом ЗІЛу, з того часу зв'язок із ним втрачено. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, 3 березня 2015 року воїна поховали в с. Гатне Києво-Святошинського району.[471]
2170		Білак Василь В'ячеславович	01993-09-1717 вересня 1993, Дротинці Виноградівський район Закарпатська область. Старший лейтенант, командир артилерійської батареї 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Обрав професію військового та після навчання служив у ЗСУ. Залишилися батьки.	02015-02-099 лютого 2015	Військовослужбовці їхали на вантажівці з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве та потрапили під обстріл. Згодом вантажівку було знайдено, а про військових відомостей не було. Наприкінці лютого тіло військовослужбовця знайшли серед загиблих, вивезених до Дніпропетровська. 3 березня Василя поховали у рідному селі.[472]
2171		Совлич Роман Йосипович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-11-055 листопада 1993, Фанчиково Виноградівський район Закарпатська область. Солдат 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).	02015-02-099 лютого 2015	Військовослужбовці їхали на вантажівці «ЗИЛ» з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве та потрапили під обстріл. Згодом вантажівку було знайдено, а про військових відомостей не було. На початку березня тіло воїна було ідентифікуване серед загиблих. 5 березня Романа поховали на кладовищі у Фанчикові.[473]
2172		Гуртов Олексій Анатолійович	01977-10-099 жовтня 1977, Балаклія Харківська область. Проживав у м. Мукачеве Закарпатська область. Майор, командир зенітно-ракетної батареї ракетно-артилерійського дивізіону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Батько, Анатолій Гуртов, був вертолітником, загинув у 1988 році в Афганістані. Закінчив Харківське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ та артилерії. Залишилися мати, дружина та двоє дітей.	02015-02-099 лютого 2015	Військовослужбовці їхали з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве та потрапили під обстріл поблизу Логвинове. Тіла загиблих наприкінці лютого були передані українській стороні[474][475].
2173		Чорнобай Роман Богданович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-12-2121 грудня 1981, Броди Львівська область. Сержант, водій ракетно-артилерійського дивізіону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Строкову службу проходив у Мукачевому, та й залишився за контрактом. Шість місяців перебував у зоні бойових дій, після півторамісячної відпустки знову повернувся на схід. Залишилася дружина та 5-річний син.	02015-02-099 лютого 2015	Військовослужбовці їхали з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве та потрапили під обстріл поблизу Логвинове. Тіла загиблих наприкінці лютого були передані українській стороні. Поховали воїна 3 березня у селі Пониква Бродівського району, звідки родом його батьки.[474][476]
2174		Музика Артур Сергійович	01978-05-1313 травня 1978, Ульяновка Кіровоградська область. Підполковник відділу організації зв'язку головного управління Генерального штабу ЗСУ. Родина Артура тривалий час жила в Грузії, там він навчався у школі. По закінченню школи вирішив стати військовим, здобув освіту в Полтавському військовому інституті. У званні лейтенанта розпочав службу в гарнізонах Одеської, Дніпропетровської, Харківської областей. Залишилися батьки, сестри, дружина та 7-річний син.	02015-02-099 лютого 2015	Військовослужбовці їхали з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве та потрапили під обстріл поблизу Логвинове. Була інформація, що в машині загинули двоє військових, а Артура було поранено. Перебував у списках зниклих безвісти. 4 березня в Кіровоградській ОДА підтвердили смерть підполковника. 5 березня воїна провели в останню путь у рідній Ульянівці.[477]
2175		Циганок Сергій Анатолійович	01974-12-3030 грудня 1974, Круті Горби Таращанський район Київська область. Полковник 330-го центрального вузла фельд'єгерсько-поштового зв'язку ГШ ЗСУ, в/ч А0168. Брав участь у бойових діях на сході з жовтня 2014 року. Залишилася мати, брат, сестри, дружина та двоє синів, 10 і 14 років.	02015-02-099 лютого 2015	Військові везли до міста Дебальцеве фахівців та обладнання для налагодження зв'язку. На трасі поблизу Логвинове автомобіль УАЗ потрапив у засідку терористів і був розстріляний з автоматів. Тіло полковника вдалося забрати у терористів майже через місяць. 9 березня Сергія поховали в рідній землі.[478] Прим. Рідні дізнались про загибель Сергія з відео, що виклали терористи на своїх сайтах, де вони показали документи полковника Циганка, та документи ще одного полковника - Ігора Павлова.
2176		Василенко Святослав Вікторович	01982-04-2626 квітня 1982, Донецьк. Проживав у м. Київ. Майор, заступник начальника вузла з виховної роботи 330-го центрального вузла фельд'єгерсько-поштового зв'язку ГШ ЗСУ, в/ч А0168. 2004 року закінчив Полтавський військовий інститут зв'язку. Служив у 330 ЦВФПЗ на посадах від командира взводу до заступника начальника (з 2012 року). Залишилися син і донька.	02015-02-099 лютого 2015	Військові везли до міста Дебальцеве фахівців та обладнання для налагодження зв'язку. На трасі поблизу Логвинове автомобіль УАЗ потрапив у засідку терористів і був розстріляний з автоматів. Довгий час був у списках зниклих. За даними Книги пам'яті, упізнаний серед загиблих, похований у Києві.[479]
2177		Макаренко Антон Миколайович	01990-05-1717 травня 1990, Калита Броварський район Київська область. Молодший сержант, командир відділення 330-го центрального вузла фельд'єгерсько-поштового зв'язку ГШ ЗСУ, в/ч А0168.	02015-02-099 лютого 2015	Військові везли до міста Дебальцеве фахівців та обладнання для налагодження зв'язку. На трасі поблизу Логвинове автомобіль УАЗ потрапив у засідку терористів і був розстріляний з автоматів. Довгий час був у списках зниклих. За даними Книги пам'яті, ідентифікований за ДНК та визнаний загиблим.[480]
2178		Павлов Ігор Миколайович	01968-05-2828 травня 1968, Мензелінськ Свердловська область РРФСР. Проживав у м. Київ (район Дарниця). Полковник, фахівець у сфері зв'язку. Кандидат технічних наук, доцент, начальник кафедри тактико-спеціальної підготовки Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Рано втративши батьків, виховувався у будинку малюка та в школах-інтернатах. З 17 років почав працювати на Богословському алюмінієвому заводі у м. Краснотурьїнськ (РРФСР). Військову освіту отримав у Київському вищому зенітному ракетному училищі та залишився в Україні. 1993 року прийняв присягу на вірність Українському Народові, проходив службу на посаді курсового офіцера та начальника курсу факультету спеціального зв'язку Київського військового інституту управління та зв'язку. У 1999-2001 роках – слухач факультету підготовки фахівців оперативно-тактичного рівня Національної академії оборони України. З 2001 року викладав на кафедрі тактико-спеціальної підготовки Військового інституту телекомунікацій та інформатизації. Після закінчення ад'юнктури був призначений на посаду заступника начальника кафедри, з 2008 року - начальник кафедри. Захистив дисертацію, автор наукових праць. Залишилась донька.	02015-02-099 лютого 2015	На трасі поблизу Логвинове автомобіль УАЗ потрапив у засідку терористів і був розстріляний з автоматів. Похований у Києві.[481] Прим. Разом із полковником Павловим в УАЗі були підполковник А. Музика, полковник С. Циганок, майор С. Василенко, молодший сержант А. Макаренко.
2179		Недоводієв Микита Олександрович	01981-03-099 березня 1981, Київ. Підполковник (посмертно), начальник бронетанкової служби 101-ї окремої бригади охорони ГШ, в/ч А0139 (Київ). Залишилися батьки, сестра та дружина.	02015-02-099 лютого 2015	О 8-й годині виїхав на КАМАЗі з міста Дебальцеве до Харкова. До місця призначення не доїхав. У червні ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, офіцер загинув від вибухової травми в районі с. Логвинове. 21 червня з воїном попрощалися на території 101-ї бригади. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі міста Києва.[482] Прим. Разом з майором Недоводієвим зник безвісти солдат Вадим Федорченко[483]
2180		Федорченко Вадим Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01994-12-2626 грудня 1994, 20 років, Павлівка (Близнюківський район) Харківська область. Старший солдат, водій 101-ї окремої бригади охорони ГШ, в/ч А0139 (Київ). 2012 вступив до Лозівського ліцею, спеціальність «рихтувальник кузовів та електрозварювальник». Того ж року був зарахований на заочне відділення Лозівського автодорожнього коледжу, факультет «Ремонт двигунів». 14.10.2013 був призваний на строкову службу. 03.08.2014 підписав контракт. Проходив службу у Краматорську, з 02.12.2014 — в Дебальцевому. Залишились батьки.	02015-02-099 лютого 2015	Загинув від вибухової травми внаслідок обстрілу в районі с. Логвинове. О 8:00 разом з майором Недоводієвим виїхав на КАМАЗі з м. Дебальцеве до Харкова, за шинами для БМП. До місця призначення не доїхав. 13.03.2015 тіло загиблого було вивезено з району Дебальцевого та поховане на Краснопільському кладовищі м. Дніпро як тимчасово невстановлений захисник України. У липні 2019 ідентифікований за експертизою ДНК. 14.09.2019 перепохований у Павлівці[484]
2181		Гейнц Кирило Іванович (Позивний «Німець»)	01986-04-1212 квітня 1986, Росія. Російський доброволець Батальйону МВС спеціального призначення «Свята Марія». Етнічний німець. Був талановитим електриком. Вступив до лав батальйону у вересні 2014 року, долучившись до захисту суверенітету Народу України від окупантів та їх пособників.	02015-02-1010 лютого 2015	Загинув у бою за Павлопіль на півдні Донецької області від кульового поранення. Бійці батальйону виконували функції розвідки в даному районі, тому вранці саме «Німець» заводив першу розвідгрупу Нацгвардії до міста. Сили АТО розбили російсько-терористичні угрупування навколо Маріуполя та встановили контроль над кількома населеними пунктами.[485] Після прощання в Маріуполі та у Києві воїна поховали на Софіївсько-Борщагівському кладовищі.[486]
2182		Гаспарян Ігіт Сагателович (Позивний «Армані») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-03-088 березня 1986, Бобринець Кіровоградська область. Старший матрос, боєць 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Етнічний вірменин, друзі звали його Ігорем. Займався спортом, брав активну участь у художній самодіяльності. Із квітня 2014 року долучився до 17-го батальйону.	02015-02-1010 лютого 2015	Загинув на блокпості поблизу міста Горлівка (Донецька область) під час атаки російських збройних формувань. У бою Ігіт відстрілювався, захищаючи блокпост, і був смертельно поранений пострілом із гранатомета.[487][488]
2183		Харті Вадим Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-02-2929 лютого 1987, Ульяновка Кіровоградська область. Сержант, боєць 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Залишилася мати, дружина та двоє маленьких синів, 4 і 5 років.	02015-02-1010 лютого 2015	Загинув у бою на блокпості поблизу селища Майорськ під містом Горлівка (Донецька область). Під час атаки на блокпост Вадим знищив командира диверсійно-розвідувальної групи противника.[487][489]
2184		Терновий Дмитро Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-05-1717 травня 1969, Чернігів. Полковник міліції, начальник відділу внутрішньої безпеки на Донецькій залізниці Департаменту внутрішньої безпеки МВС України. Працював у Державній податковій службі України та в міліції. 18 травня 2012 року був призначений заступником начальника відділу внутрішньої безпеки в Чернігівській області. 28 серпня 2014 року був призначений начальником відділу внутрішньої безпеки на Південно-Західній залізниці ДВБ МВС України. Захоплювався рибальством. Залишилася дружина та донька.	02015-02-1010 лютого 2015	О 15:00 поблизу села Логвинове у верхній частині «дебальцівського виступу» на трасі між м. Дебальцеве і м. Артемівськ (Донецька область) група офіцерів МВС, які їхали на двох автомобілях, підірвалася на фугасі та потрапила у засідку. Від вибуху Дмитро загинув, інші офіцери отримали поранення, але прийняли бій та кілька годин тримали оборону, очікуючи на підмогу. В результаті військової спецоперації їх вдалося врятувати. Тіло полковника 21 лютого сепаратисти передали українській стороні. Поховали Дмитра 26 лютого у Чернігові.[490]
2185		Юханов Євген Георгійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-10-2828 жовтня 1976, Донецьк. Полковник міліції, начальник міського відділу міліції в місті Дебальцеве УМВС України в Донецькій області. Почав службу в міліції у 1997 році на посаді міліціонера - водія полку ППСМ Донецького МУ. З 1999 працював на різних посадах від дільничного інспектора Будьоннівського райвідділу до начальника управління громадської безпеки ГУМВС України в Донецькій області. В листопаді 2014 року був відправлений на відповідальну ділянку - в Дебальцеве. Особисто займався питаннями гуманітарної допомоги та евакуації мешканців, вивезенням дітей з Дебальцевого до безпечного Дніпропетровська. Залишились дружина та двоє маленьких дітей.	02015-02-1010 лютого 2015	Диверсійно-розвідувальна група російських бойовиків здійснила спробу захоплення міськвідділу міліції міста Дебальцеве. Співробітники відділу та бійці батальйону «Артемівськ» відбили атаку, Євген загинув у бою з диверсантами. Похований у селищі Мангуш під Маріуполем.[491]
2186		Жембровський Денис Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-11-055 листопада 1981, Вінниця. Майор міліції, старший інспектор з особливих доручень відділу дільничних інспекторів УМВС України у Вінницькій області. В зоні АТО перебував у складі зведеного загону вінницької міліції. У 2002 році закінчив Одеський юридичний інститут. Починав працювати дільничним інспектором у м. Вінниця, згодом на різних посадах міліції громадської безпеки. У травні 2014 року у числі перших міліціонерів вирушив на схід захищати Україну, ніс службу на блокпостах поблизу захопленого бойовиками Слов'янська. У друге своє відрядження до зони АТО поїхав у січні. Одружений.	02015-02-1010 лютого 2015	Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. Денис загинув внаслідок прямого влучання снаряду на територію дислокації зведеного загону вінницької міліції. Ще двоє вінницьких міліціонерів отримали поранення.[492][493]
2187		Бушнін Євген Валерійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-07-1919 липня 1976, Чернігів. Солдат, розвідник 8-го окремого полку спеціального призначення (Хмельницький). Вищу освіту здобув на історичному факультеті Чернігівського державного педагогічного університету ім.Т.Г.Шевченка. Захоплювався археологією, був учасником рок-групи «Кущі». Влітку 2014 року добровольцем пішов на фронт. Залишилися дружина та донька.	02015-02-1010 лютого 2015	Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. За оперативними даними станом на 19:15, загинули 5 військовослужбовців, 29 отримали поранення, серед цивільного населення 7 загиблих, 35 поранених, в тому числі 8 дітей. Поховали загиблого на кладовищі Яцево в Чернігові.[492][494]
2188		Глубоков Володимир Петрович	01978-07-2323 липня 1978, проживав у м. Хмельницький. Майор, військовослужбовець окремого полку дистанційно-керованих літальних апаратів (Хмельницький). Закінчив авіаційне училище, у Збройних Силах України служив з 1995 року. Залишилась мати на Житомирщині, дружина та 7-річна донька.	02015-02-1010 лютого 2015	Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. За оперативними даними станом на 19:15, загинули 5 військовослужбовців, 29 отримали поранення. Поховали Володимира у с. Вишевичі на Житомирщині, звідки родом його батьки.[453][492][495]
2189		Шмерецький Сергій Васильович (Позивний «Змій») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-02-1616 лютого 1984, Старокостянтинів Хмельницька область. Сержант, старший механік-водій окремого полку дистанційно-керованих літальних апаратів (Хмельницький). Після строкової служби в армії залишився на контрактній службі. В зоні АТО перебував з липня 2014 року. Залишилась мати, вітчим, сестра, дружина та 13-річна донька.	02015-02-1010 лютого 2015	Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. За оперативними даними станом на 19:15, загинули 5 військовослужбовців, 29 отримали поранення.[492][495][496]
2190		Дев'яткін Віктор Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-05-033 травня 1988, Шовкове (Бердянськ) Запорізька область. Солдат 11-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України. У 2006 році закінчив Бердянський машинобудівний професійний ліцей (колишнє училище №19), служив строкову армійську службу. З 2010 працював під Києвом в ЖЕКу слюсарем-покрівельником. Пішов добровольцем захищати Батьківщину, 7 серпня 2014 року був направлений до 169-го навчального центру у Десні на навчання, потім зарахований до вертолітної 11-ї бригади. Залишились батьки та дві сестри.	02015-02-1010 лютого 2015	Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. За оперативними даними станом на 19:15, загинули 5 військовослужбовців, 29 отримали поранення.[492][497]
2191		Ілляшук Михайло Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-07-1010 липня 1979, Свійчів Володимир-Волинський район Волинська область. Старший сержант 1-ї радіотехнічної бригади. Служив за контрактом. Залишилися батьки, дружина та син п'ятикласник.	02015-02-1010 лютого 2015	Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор.[492][498]
2192		Довганюк Володимир Леонідович	01967-01-1717 січня 1967, Бердянськ Запорізька область. Проживав у м. Київ. Полковник ГУР МО. Закінчив Краснодарське вище військове училище, проходив військову службу на офіцерських посадах в Семипалатинську в Казахстані, в Броварах і Києві. Брав участь у миротворчих місіях ООН в Югославії, Ліберії, Сьєрра-Леоне. Мав відзнаки та нагороди Міноборони. Влітку 2014 року поновився на військовій службі. Залишилася дружина.	02015-02-1010 лютого 2015	Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. Похований у Києві.[492][499]
2193		Шевченко Ігор Станіславович	01981-08-044 серпня 1981, Київ. Полковник (посмертно) ГУР МО.	02015-02-1010 лютого 2015	Близько 12:30 російські збройні формування з боку Горлівки з РСЗВ «Смерч» обстріляли місто Краматорськ (Донецька область) 300-міліметровими снарядами, які влучили в район аеродрому та у житловий сектор. За оперативними даними станом на 19:15, загинули 5 військовослужбовців, 29 отримали поранення, серед цивільного населення 7 загиблих, 35 поранених, в тому числі 8 дітей. Похований у Києві на Лісовому військовому кладовищі.[492][500]
2194		Хаустович Сергій Олегович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-04-088 квітня 1980, Куйбишев РРФСР. Зі шкільних років проживав у м. Радомишль Житомирська область. Старший солдат, водій-електрик 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Виріс у сім'ї військового. Став, як і батько, військовослужбовцем. Залишилася дружина та дві доньки.	02015-02-1010 лютого 2015	Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області. Похований у Радомишлі.[501][502] Прим.За повідомленням Житомирської ОДА, загинув під Краматорськом.[453]
2195		Порозінський Сергій Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-09-066 вересня 1985, Небіж Володарськ-Волинський район Житомирська область. Старшина 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив гірничо-екологічний факультет Житомирського державного технологічного університету. Проходив службу за контрактом у територіальному управлінні прикордонної служби у званні старшини. Був призваний до 95-ї аеромобільної бригади. Залишилася дружина та маленька дитина.	02015-02-1010 лютого 2015	Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області.[501][503][504]
2196		Рудницький Іван Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-02-077 лютого 1995, Чуднів Житомирська область. Солдат, навідник 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Після закінчення школи у квітні 2013 року пішов на військову службу за контрактом. Восени 2014 року 19-річний воїн був поранений, але після лікування повернувся на передову. Залишилися мати і сестра.	02015-02-1010 лютого 2015	Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області.[501][503][505]
2197		Назарчук Микола Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-03-2626 березня 1982, Радомишль Житомирська область. Сержант, сержант з маттехзабезпечення 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Залишилися дружина та дві доньки 8 та 11 років.	02015-02-1010 лютого 2015	Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області.[501][503]
2198		Ущапівський Андрій Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-10-022 жовтня 1993, Васьковичі Коростенський район Житомирська область. Солдат, оператор 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Закінчив Козятинське вище професійно-технічного училище залізничного транспорту. У 2012 році розпочав військову службу за контрактом. В зоні АТО перебував з травня 2014 року.	02015-02-1010 лютого 2015	Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області.[501][503]
2199		Саєнко Олександр Віталійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-04-2626 квітня 1991, Білогородка (Києво-Святошинський район) Київська область. Солдат 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). Був єдиною дитиною у сім'ї. Залишилися батьки.	02015-02-1010 лютого 2015	Загинув у бойовому зіткненні поблизу села Спартак (Ясинуватський район) Донецької області.[506]
2200		Місків Артур Валерійович	01983-04-2323 квітня 1983, Березнуватівка Солонянський район Дніпропетровська область. Старший лейтенант, заступник командира роти з технічної частини та озброєння 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40-й БТО «Кривбас»). 2006 року закінчив Дніпропетровський державний аграрний університет (агрономія), 2008 року — Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (державне управління). Працював в Дніпропетровській ОДА, потім у групі компаній «Кернел» агрономом, заступником керівника з виробництва. До останнього приховував від батьків, що перебуває на передовій. Не одружений, залишилися батьки та брат.	02015-02-1010 лютого 2015	Загинув під час обстрілу взводного опорного пункту під Дебальцевим. Довгий час вивезти тіло загиблого не вдавалося через постійні обстріли. 14 березня в рідному селі Артура провели в останню путь[507].
2201		Мельник Валерій Павлович	01970-03-2323 березня 1970, Сутиски Тиврівський район Вінницька область. Старшина, сапер 9 роти 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією 13 серпня 2014 року. Ніс службу на блокпостах на адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом. Залишилася дружина та прийомний син, який служить в Нацгвардії в зоні АТО.	02015-02-1010 лютого 2015	Під час несення служби на блокпостах без належного лікування у Валерія розвинулись хвороби, 4 грудня був госпіталізований, спочатку у Новоград-Волинський, а потім у Київський військовий шпиталь з діагнозом двостороння пневмонія та рак шлунку. Помер у Києві після тривалого лікування. Поховали захисника 13 лютого у рідному селищі.[433][508]
2202		Грушко Роман Миколайович (Позивний «Лісник») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-05-1818 травня 1985, Липовець Вінницька область. Старший солдат, оператор-навідник БМП розвідувальної роти 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Навчався за спеціальністю «Лісове господарство». Працював лісівником, був керівником підрозділу з лісових насаджень на залізниці станції «Погребище». Призваний за мобілізацією 14 серпня 2014 року. Залишились батьки, молодший брат, дружина та донька 2012 р.н. Батько Романа, Микола Терентійович Грушко – полковник запасу, громадський діяч, голова районної організації ветеранів війни, праці та ЗСУ, викладає у Липовецькій школі предмет «Захист Вітчизни».	02015-02-1111 лютого 2015	Загинув під час танкового обстрілу в районі Дебальцеве. 20 лютого воїна провели в останню путь, похований на міському кладовищі Липовця.[233][509]
2203		Мельник Микола Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-12-1616 грудня 1982, Цибулівка (Тростянецький район) Вінницька область. Солдат 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї мотопіхотної бригади (раніше 17 батальйон територіальної оборони «Кіровоград»). Після закінчення школи служив у військовій частині ППО в Євпаторії. Працював механізатором, потім слюсарем, їздив разом з братом на заробітки у Київ, там працював на будівництві. Підробляв роботами по господарству у селі. Призваний за мобілізацією 13 серпня 2014 року. Залишилися батьки та троє братів.	02015-02-1111 лютого 2015	Загинув від осколкового поранення у голову під час обстрілу в районі Дзержинська поблизу міста Горлівка (Донецька область).[433][510]
2204		Покрищенко Микола Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-03-1515 березня 1990, Мартинівка (Новоархангельський район) Кіровоградська область. Солдат 55-го окремого автомобільного батальйону «Чорний ліс» (Біляївка, Кіровоградська область). Залишилися мати, дружина, 4-річна донька та 2-річний син.	02015-02-1111 лютого 2015	Загинув у районі Дебальцеве в результаті обстрілу базового табору з РСЗВ «Град». 7 березня луганські сепаратисти передали тіло Миколи українській стороні разом із 8 іншими загиблими.[511]
2205		Коряк Дмитро Володимирович (Позивний «Брат») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-04-2525 квітня 1989, Миргород, Полтавська область. Боєць Полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Був активним учасником Революції Гідності з перших її днів, входив до Свободівської сотні Самооборони Майдану у Жовтневому палаці. Потім організовував Самооборону на Полтавщині.[512] В серпні 2014 року приєднався до батальйону «Азов». За кілька днів до останнього бою Дмитра документалісти проєкту «Вавилон'13» записали з ним інтерв'ю.	02015-02-1111 лютого 2015	Загинув від осколкових поранень вночі під час штурму ворожого блокпоста поблизу села Саханка (Новоазовський район Донецька область) — поруч з бійцем розірвалася міна.[513][514]
2206		Коваль Олег Миколайович	01972-01-3030 січня 1972, Лисянка Черкаська область. Проживав у місті Чоп Закарпатська область. Старший лейтенант, військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Вступив до вищого військово-будівельного училища в Нижньому Новгороді. В серпні 1992 року був переведений у Сімферопольське вище військово-будівельне училище, яке закінчив у 1994 році. З липня 1994 по грудень 2002 року проходив військову службу у в/ч А0474 м. Чоп на посаді заступника командира роти з виховної роботи. З 2004 до 2010 року працював начальником Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чопської міської ради та заступником Головного архітектора. З 2010 року — начальником Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородського району. Призваний за мобілізацією у липні 2014 року. Залишилася дружина, двоє дітей та онук.	02015-02-1111 лютого 2015	Загинув у районі міста Дебальцеве під час обстрілу з РСЗВ «Град» та мінометів базового табору бригади.[515]
2207			Військовослужбовці 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).	02015-02-1111 лютого 2015	За неофіційною інформацією з посиланням на бійців 128-ї бригади, у середу, 11 лютого, станом на 20:00 2 вантажівки з пораненими бійцями 128-ї бригади змогли прорвати кільце з Дебальцева через село Логвинове. Одній з вантажівок вдалося дістатися до Артемвіська, а в іншу влучив снаряд терористів. У результаті загинуло 13 бійців (11 поранених і 2 супроводжуючих) 128-ї бригади.[516] Офіційно цю інформацію підтвердив заступник командира 128-ї гірсько-піхотної бригади Бондар Євген Петрович.[517]
2208		Шелупець Дмитро Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-02-044 лютого 1989, Ріпки Чернігівська область. Старший солдат, водій-електрик 2-го зведеного польового гвардійського вузла зв'язку Генерального штабу Збройних Сил України. Навчався у Чернігівському будівельному ліцеї. Призваний на контрактну військову службу 20 жовтня 2008 року до полку зв'язку у Чернігові, в/ч А0870. Після розформування частини продовжив військову службу у селищі Семиполки (Броварський район Київська область).	02015-02-1111 лютого 2015	У районі міста Дебальцеве Донецької області внаслідок обстрілу бойових позицій артилерією ворога був тяжко поранений. Від отриманих ран помер по дорозі до лікарні міста Артемівська Донецької області.[518]
2209		Зозуля Максим Петрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-08-022 серпня 1976, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший солдат, механік-водій мотопіхотного відділення 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Закінчив Криворізький автотранспортний технікум, де отримав спеціальність технік-електромеханік, водій. У 1995-1996 роках проходив строкову військову службу водієм у Києві. Мобілізований 15 травня 2014 року. За заслуги у боях зі звільнення Іловайська 16 серпня 2014 був нагороджений знаком «Мужність, честь, закон».	02015-02-1111 лютого 2015	Загинув під Дебальцеве. Був поранений у плече, та під час медичної евакуації машина потрапила під обстріл і Максим отримав поранення у голову. Тіло було передано луганськими сепаратистами волонтерам 7 березня. Похований 25 квітня на Центральному кладовищі Кривого Рогу.[519]
2210		Шельмук Анатолій Володимирович	01975-01-1111 січня 1975, Середи Ємільчинський район Житомирська область. Прапорщик 12-го інженерного полку (Новоград-Волинський). У 1992 році його призвали на строкову службу, яку проходив в м. Хуст Закарпатської області. Служив в десантних військах. Після строкової служби в армії з 1994-1997 роки працював міліціонером в м. Києві. Згодом він перевівся служити в Ємільчинську військову частину – прапорщиком. Після розформування частини у 2000 році його переводять служити в частину А-3814 м. Новоград-Волинського. У 2002-2003 роках був миротворцем в Лівані. Після перебування в Лівані продовжував службу в тій самій частині. У 2014 році був відряджений в Херсонську область на кордон з Кримом. Залишилася дружина, син і донька.	02015-02-1111 лютого 2015	29 січня 2015 року отримав травму, після чого його відправили до лікарні в м. Чаплинку Херсонської області, а згодом перевели у військовий шпиталь міста Одеса. 11 лютого 2015 року від отриманих травм помер.[520]
2211		Штильов Сергій Степанович	01986-08-2323 серпня 1986, Калита Броварський район Київська область. Солдат, підсобний робітник 12-го інженерного полку (Новоград-Волинський). 2004 року закінчив Київський професійний ліцей «АВІАНТ» за фахом «слюсар з ремонту автомобілів». Строкову службу проходив у військовій розвідці в складі 72 ОМБр. Працював за наймом. Мобілізований 22 серпня 2014 року. Учасник АТО. Залишилися мати і старший брат.	02015-02-1111 лютого 2015	Виїхав із зони АТО на ротацію, помер у розташуванні військової частини. Похований в смт Калита.[521]
2212		Гранда Руслан Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-11-1717 листопада 1971, Львів. Проживав у c. Крива Балка (Миколаївський район) Миколаївська область. Старшина, командир мінометного розрахунку 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Мобілізований у серпні 2014 року як доброволець. Залишилася донька і брат.	02015-02-1111 лютого 2015	4 лютого на блок-посту поблизу міста Мар'їнка (Донецька область) отримав осколкові поранення під час обстрілу. Помер у Дніпропетровському шпиталі. Похований у селі Крива Балка.[522]
2213		Трепко Владислав Віталійович	01986-06-066 червня 1986, Чернівці. Лейтенант медичної служби, лікар-хірург 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Виріс в сім'ї вчителів. Навчався у Буковинському медичному університеті. На час АТО закінчував інтернатуру хірургічного відділення Чернівецької обласної лікарні, звідки в березні 2014 року добровольцем поїхав на схід. В зоні АТО пробув 200 днів, оперував поранених. Під час короткої відпустки до дому провів зустріч зі школярами, навчав їх надавати першу медичну допомогу. Перед поверненням на схід Владислав поспілкувався з буковинськими журналістами (відео «Чернівецький Промінь»). Залишилися батьки.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув у ніч на 12 лютого під час артилерійського обстрілу в районі Дебальцеве, коли намагався вивезти поранених. 16 лютого сотні мешканців Чернівців прийшли провести бійця в останню путь.[233][523]
2214		Бойко Олександр В'ячеславович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-01-1515 січня 1977, Клевань Рівненська область. Сержант, старший навідник 4-го мінометного розрахунку мінометної батареї 93-ї окремої механізованої бригади. Працював у селі Зоря на тепличному комплексі, був електриком і спеціалістом з контрольно-вимірювальних приладів. Захоплювався квітникарством і фотографуванням. Мобілізований у серпні 2014 року. Залишилися дружина, син та донька.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув від осколкового поранення під час мінометного обстрілу бойовиками поблизу села Водяне (Ясинуватський район) під Донецьком.[524]
2215		Мельничук Роман Вікторович (Позивний «Санта») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-08-1616 серпня 1990, Вінниця. Солдат резерву, сапер інженерно-саперного взводу батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. Коли Роману виповнилося два роки, помер його батько. Строкову службу служив на флоті, на корветі «Вінниця». Добровольцем пішов на захист Батьківщини, з осені 2014 року перебував у зоні АТО. Залишилися мати, старша сестра і бабуся.	02015-02-1212 лютого 2015	Бійці батальйону зайшли в село Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область) для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. В бою загинули троє бійців (позивні «Вован», «Впевнений», «Санта») та 6 отримали поранення. Ідентифікація проводилася за експертизою ДНК. Поховали Романа на кладовищі села Пирогово, поруч з обласним центром.[525][526] 21 лютого російські бойовики знайшли обгорілі тіла трьох загиблих бійців «Донбасу» та передали їх українській стороні, а також тіла 5 медиків, які загинули 9 лютого в тому ж районі та військових ЗСУ.[456]
2216		Камінський Андрій Ігорович (Позивний «Впевнений») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-06-1010 червня 1987, Харків. Мешкав у м. Дніпродзержинськ Дніпропетровська область. Солдат, стрілець-гранатометник гранатометного взводу батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. Отримав військову освіту, але військовим не став. У квітні 2014 року Андрій долучився до руху «Правий сектор», потім пішов у батальйон «Донбас». Брав участь у боях, пройшов школу сержантів. За тиждень мав повернутись у відпустку та одружитись. Батько Андрія теж захищає Батьківщину в зоні АТО.	02015-02-1212 лютого 2015	Бійці батальйону зайшли в село Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область) для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. Андрій підбив ворожий БТР, і тут його напарник отримав поранення. Коли Андрій поповз до нього, щоб допомогти, противник відкрив вогонь з танків, добиваючи поранених. Від обстрілу загорілася вантажівка. Тіло Андрія сильно обгоріло. Його вивезли 21 лютого.[456][525][527]
2217		Самоленко Володимир Іванович (Позивний «Вован») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01968-12-3131 грудня 1968, Київ. Солдат, стрілець 1 взводу роти охорони батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. У 1990-х роках служив за контрактом в бригаді охорони диппредставництв у Києві. По тому здобув професію системного адміністратора. Залишились мати і донька.	02015-02-1212 лютого 2015	Бійці батальйону зайшли в село Логвинове, що на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область) для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. В бою загинули троє бійців батальйону.[525][528] 21 лютого російські бойовики знайшли обгорілі тіла трьох загиблих воїнів «Донбасу» та передали їх українській стороні.[456] Ідентифікований за ДНК серед похованих на Краснопільському цвинтарі. 6 липня 2017 року з Володимиром прощались на Майдані Незалежності у Києві, перепоховання на київському кладовищі[529]
2218		Поліщук Анатолій Олександрович (Позивний «Кемел») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01974-08-088 серпня 1974, Родниківка (Уманський район) Черкаська область. Сержант, боєць батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. Ще під час Євромайдану стояв на блок-посту, що був неподалік Маньківки, завертав автобуси із тітушками. Із квітня 2014 року подавав заявки у батальйон «Донбас», ходив у військкомат за повісткою, проте скрізь його «футболили» та просили чекати. В серпні його забрали в батальйон, проходив навчання, в зону АТО потрапив у січні. Одружений.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув у боях за контроль над селом Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область).[530][531] Прим. 19 лютого бійці «Донбасу» обміняли одного полоненого бойовика-сепаратиста на тіла двох своїх загиблих товаришів, «Кемела» і «Араба», і тіло одного військового ЗСУ.[532]
2219		Панчук Володимир Феліксович (Позивний «Араб») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-01-033 січня 1978, Хмельницький. Сержант, снайпер батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. Доброволець ще на початку АТО вирушив на схід. Залишилися дружина та троє дітей, молодшій доньці три роки.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув під час мінометного обстрілу у боях за контроль над селом Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область)[530][533]. 19 лютого бійці «Донбасу» обміняли одного полоненого бойовика-сепаратиста на тіла двох своїх загиблих товаришів, «Кемела» і «Араба», і тіло одного військового ЗСУ[532]. 24 лютого бійця провели в останню путь: панахида за загиблим відбулася в Свято-Покровському кафедральному соборі, прощання з Героєм — на майдані Незалежності[534]. Примітка: під час прощання з бійцем на хресті була дата смерті 11 лютого[535].
2220		Турков Ігор Леонідович (Позивний «Партизан») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01966-02-077 лютого 1966, Новополоцьк Вітебська область Білоруська РСР. Мешкав у м. Дніпро. Солдат, кулеметник батальйону оперативного призначення «Донбас» НГУ. Строкову службу проходив у військово-будівельній частині Московського гарнізону. Згодом переїхав до Дніпропетровська. Працював електриком на підприємстві, останнім часом — водієм у Дніпропетровській обласній організації Товариства Червоного Хреста України. Керівник релігійної громади християн віри євангельської «Шлях додому», директор БФ «Воскресіння». Учасник Революції Гідності. Волонтер, збирав допомогу для воїнів АТО. Після розстрілу «зеленого коридору» з Іловайська, 31 серпня 2014 вступив на контракт до НГУ, пройшов підготовку у Навчальному центрі НГУ в м. Золочів і вирушив на Схід. Залишилися мати, двоє старших братів, дружина та троє дітей: дві доньки і неповнолітній син.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув під час боїв за контроль над селом Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область). Залишився прикривати з кулемету відхід товаришів, після бою повідомив телефоном, що поранений, і разом з іншими пораненими переховується у підвалі одного з будинків села. З того часу вважався зниклим безвісти, інформація, що Ігор у полоні, не підтвердилась. Упізнаний по фото загиблих, яких привезли до моргу Донецька. У липні 2017 волонтери гуманітарної місії «Евакуація-200» доставили останки до Дніпра, ідентифікований за ДНК. 7 жовтня 2017 перепоховання на Краснопільському цвинтарі[536].
2221		Браух Андрій Васильович (Позивний «Рижий») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-04-2828 квітня 1991, Херсон. Солдат, водій БМП 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний 24 березня 2014 року. Був єдиним сином у батьків.	02015-02-1212 лютого 2015	Отримав смертельне поранення у бою за контроль над селом Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область). З 12 лютого був у списку зниклих. 25 лютого з воїном попрощалися у Херсоні.[537] Прим. 19 лютого бійці «Донбасу» обміняли одного полоненого бойовика-сепаратиста на тіла двох своїх загиблих товаришів та тіло одного військового із 30-ї бригади.[532]
2222		Сущук Микола Володимирович (Позивний «Вершниця») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-05-1616 травня 1990, Вершниця Новоград-Волинський район Житомирська область. Старший солдат, танкіст 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишилися батьки та двоє маленьких дітей.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув у бою в районі села Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область). Танк підірвався на міні. Перед боєм Микола подзвонив батькові. Потім його батько відправився в район Дебальцеве, пішки та повзком пробирався до місця боїв, щоб відшукати сина. У червні 2015 року Миколу ідентифікували за експертизою ДНК серед загиблих. 23 червня поховали на Алеї Слави міського кладовища у Новоград-Волинському[538]
2223		Шульга Володимир Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-08-1515 серпня 1991, Веселий Поділ (Семенівський район) Полтавська область. Молодший сержант, танкіст 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). З перших днів окупації Криму стояв на кордоні Херсонської області. Із серпня 2014 року захищав Україну в зоні бойових дій.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув у боях в районі Дебальцеве, коли танк, в якому був Володимир, підірвався на фугасі. Знайдений серед загиблих за аналізом ДНК. Похований 30.06.2015 року на кладовищі села Тарасівка Семенівського району.[539]
2224		Суслик Володимир Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-02-1515 лютого 1980, Монастирчани Богородчанський район Івано-Франківська область. Старший прапорщик, військовослужбовець 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Призваний за мобілізацією 2 серпня 2014 року. Залишився малолітній син.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув близько 19:00 в районі міста Дебальцеве в результаті танкового обстрілу поблизу села Логвинове. Володимир загинув, надаючи допомогу пораненому товаришу. 20 лютого воїна поховали у рідному селі.[540]
2225		Марквас Ігор Йосипович	01967-10-1717 жовтня 1967, Новомиколаївка (Жовтневий район) Миколаївська область. Проживав у м. Снігурівка. Старший лейтенант, командир взводу 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Закінчив Одеський національний політехнічний університет. Залишилась дружина та доросла донька.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув близько 19:00 в районі міста Дебальцеве в результаті танкового обстрілу поблизу села Логвинове та смт Луганське. Похований у Снігурівці.[541]
2226		Комаров Олексій Миколайович	01973-09-2323 вересня 1973, Пирятин Полтавська область. Капітан інтендантської служби 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Виріс в сім'ї військових і сам майже 25 років віддав службі в армії. Службу проходив у м. Новоград-Волинський Житомирської області, де жив з сім'єю - дружиною і сином. В зоні АТО перебував з травня 2014 року.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув в районі міста Дебальцеве під час масованого обстрілу позицій російськими бойовиками. Поховали Олексія у місті Глухів на Сумщині, де живуть його батьки.[233][542]
2227		Кравченко Олександр Дмитрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-10-088 жовтня 1979, Королівка (Макарівський район) Київська область. Молодший сержант 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗСУ (Десна). На фронт пішов добровольцем.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув у боях за Дебальцеве поблизу смт Луганське. Похований в с. Королівка.[543]
2228		Лісовенко Дмитро Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-12-2525 грудня 1982, Суми. Солдат, командир БМП 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Закінчив Сумський державний університет. Працював старшим майстром механічної дільниці в цеху №22 заводу ВАТ «Сумське МНВО ім.М.В.Фрунзе». На фронті був механіком-водієм, потім командиром БМП. Залишилася дружина та двоє неповнолітніх дітей.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув у результаті мінометного обстрілу поблизу села Новогригорівка (Артемівський район) під Дебальцеве. 6 березня прощання з воїном та поховання на Алеї Почесних громадян Центрального кладовища Сум.[544]
2229		Шевченко Олег Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01973-12-066 грудня 1973, Дніпропетровськ. Старшина 3 взводу 1-ї штурмової роти 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Указом від 4 лютого 2015 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).	02015-02-1212 лютого 2015	Зник безвісти після обстрілу поблизу села Новогригорівка (Артемівський район) під Дебальцеве.[545]
2230		Асмолов Андрій Вікторович (Позивний «Ендрю») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01973-09-1717 вересня 1973, Нікополь Дніпропетровська область. Сержант, начальник автослужби 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). 13 років пропрацював в органах внутрішніх справ, розкривав кримінальні злочини, проводив поліграфічні тестування. Мобілізований з рядів добровольців 17 травня 2014 року. Залишились мама, брат, дружина, донька та син.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув у результаті мінометного обстрілу на блокпосту «Зірка» під Дебальцеве (за одними джерелами 17 лютого, за іншими 12 лютого). Перебував у списку зниклих безвісти. 5 березня тіло воїна вивезли до Дніпропетровська, 6 березня поховали у Нікополі.[546][547]
2231		Постолакі Віталій Андрійович (Позивний «Апостол»)	01965-02-2020 лютого 1965, Ужгород Закарпатська область. Майор, командир розвідувального підрозділу 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). 1989 року закінчив факультет романо-германської філології Ужгородського національного університету, працював на митниці, згодом керував відділом внутрішньої політики спочатку в Ужгородській міськраді, а після помаранчевої революції — аналогічним управлінням Закарпатської ОДА. Громадський діяч, член Ради крайового товариства «Просвіта», голова ГО «Карпатська Батьківщина», обирався депутатом Закарпатської облради 5 скликання. Останні роки займався підприємництвом, тримав у новому районі Ужгорода невеличкий магазин будівельних та господарських матеріалів. Після окупації Криму російськими військами офіцер запасу пішов до військкомату, йому відмовили. Після третьої відмови написав звернення до міністра оборони та начальника Генштабу. Враховуючи послужний список, Віталію доручили очолювати розвідку 128-ї бригади. У серпні 2014 року потрапив на передову у Дебальцеве. Залишилися дві доньки.[548] Ужгородські кінематографісти відзняли документальну стрічку, яка розповідає про життєвий шлях майора-розвідника «Мовчать слова коли говорять кулі».	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув у бою близько 14:00 на спостережному пункті базового табору 128 бригади в місті Дебальцеве. Разом з Віталієм в бою полягли ще 7 захисників.[549] Як розповіли військові, під час евакуації тіл загиблих з міста Дебальцеве в автомобіль «Урал» влучив снаряд поблизу села Новогригорівка (Артемівський район). У вантажівці були тіла 12 військових, в тому числі і майора Віталія Постолакі. Після довгих пошуків його літаком доправили до Ужгорода. 12 березня героя-добровольця провели в останню путь.[550]
2232		Бондар Василь Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01973-11-077 листопада 1973, Одеська область. Проживав із сім'єю у м. Київ. Старшина роти матеріального забезпечення 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією 5 серпня 2014 року. В зоні АТО займався доставкою паливно-мастильних матеріалів. Залишилася дружина та двоє дітей.	02015-02-1212 лютого 2015	Загинув у боях за Дебальцеве від осколкового поранення у серце. Військові розповіли, що 12 загиблих відправили «Камазом» на Артемівськ (Донецька область), але машина не доїхала. У березні тіло воїна було упізнано в Дніпропетровському морзі. 7 березня Василя поховали на Житомирщині у селі Барвінки, на батьківщині його дружини.[551]
2233 ... 2234			Військовослужбовці 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).	02015-02-1212 лютого 2015	Близько 14:00 у бою на спостережному пункті базового табору 128 бригади в місті Дебальцеве загинули 8 захисників.[549]
2235		Кость Ярослав Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01974-06-1717 червня 1974, Лавки Мукачівський район Закарпатська область. Солдат, майстер групи регламенту та ремонту ремонтної роти 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією влітку 2014 року. Залишилося 2 дітей, 14-річна донька та 7-річний син. Брат Ярослава воює в тому ж підрозділі.	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув під Дебальцеве. Зв'язок з Ярославом обірвався 13 лютого після обстрілу. 7 березня захисника поховали у селі Лавки.[552]
2236		Діхтяр Іван Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01963-11-2727 листопада 1963, 51 рік, Воскресенка (Великоновосілківський район) Донецька область. Проживав у с. Октябрське. Прапорщик, старшина роти 43-го окремого мотопіхотного батальйону «Патріот» (Дніпропетровськ). 1983 року закінчив Красноармійський педагогічний коледж, сім років перебував на військовій службі. Навчався у Донецькому юридичному інституті МВС України. 1990 року переїхав у селище Октябрське та розпочав роботу в органах внутрішніх справ, від дільничного інспектора до старшого слідчого. З 2008 року працював юрисконсультом. Полковник Українського реєстрового козацтва з 2011 року. Був членом виконкому, головою адміністративної комісії Октябрської сільради. На фронт пішов добровольцем у серпні 2014 року. Залишилися мати, дружина, двоє дітей та онук.	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув в районі міста Попасна (Луганська область), керуючи відводом особового складу в укриття під час обстрілу. Похований в с. Воскресенка.[553]
2237		Якубик Ростислав Зенонович (Позивний «Кубик»)	01979 1979, Ішків Козівський район Тернопільська область. Боєць 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ «Айдар». Під час Революції Гідності був командиром тернопільської «12-ї сотні» Самооборони Майдану.	02015-02-1313 лютого 2015	За інформацією Романа Кузя, військовослужбовця «Айдару», Ростислав помер від зупинки серця під час артилерійського обстрілу міста Щастя під Луганськом[554]. 15 лютого з воїном попрощалися в Києві на Майдані Незалежності.[555]
2238		Митрога Ігор Федорович	01970-06-1111 червня 1970, Василівка Запорізька область. Стрілець Національної гвардії України, в/ч В3011 (Кривий Ріг). Призваний за мобілізацією. Дві ротації був у зоні АТО, під Луганськом та під Маріуполем.	02015-02-1313 лютого 2015	Помер у міській лікарні Кривого Рогу, 13 лютого, після 9 днів перебування у комі. Під час конфлікту в кафе у Ігоря стався крововилив у мозок в результаті травми.[556]
2239		Єлефтеріаді Валерій Степанович (Позивний «Грек») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-09-2323 вересня 1969, Суханове Бериславський район Херсонська область. Старшина 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Воював в Афганістані та Чечні. У квітні 2014 року пішов добровольцем на фронт захищати рідну землю.	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув у бою від кулі снайпера поблизу села Новогригорівка (Артемівський район) Донецької області в районі Дебальцеве.[557][558]
2240		Орловський Петро Орестович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-03-022 березня 1989, Муроване (Пустомитівський район) Львівська область. Солдат 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). На фронт пішов добровольцем, майже два місяці боронив Вітчизну в зоні АТО.	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув від смертельного осколкового поранення у бою під Дебальцеве Донецької області.[559]
2241		Рясков Микола Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-11-2929 листопада 1985, Зіньків Полтавська область. Солдат 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). У 2004-2005 роках проходив строкову військову службу в Гайсині Вінницької області і в Полтаві. 2005 року вступив до Харківського інституту радіоелектроніки, одночасно працював охоронником у Зіньківському відділенні АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Мобілізований 22 серпня 2014 року.	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув у бою під Дебальцеве Донецької області. Ідентифікований серед похованих під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. 30 липня 2015 року воїна перепоховали у рідному Зінькові.[560]
2242		Іволга Сергій Олексійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-12-2828 грудня 1969, Придніпровське (Нікопольський район) Дніпропетровська область. Солдат, механік-водій 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Працював покрівельником на Нікопольському феросплавному заводі. Залишилися дружина та син 1992 р.н.	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув у бою під Дебальцеве Донецької області. Ідентифікований серед похованих під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. 20 липня 2015 року з воїном попрощалися у Придніпровському та перепоховали на центральному кладовищі Нікополя.[561]
2243		Голік Руслан Валерійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-06-2424 червня 1977, Благодатне (Скадовський район) (колишнє Радгоспне) Херсонська область. Сержант 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади (раніше 40 БТО «Кривбас»), Кривий Ріг.	02015-02-1313 лютого 2015	Зник безвісти у передмісті Дебальцеве (насип у кінці вулиці Серго) на блок-посту. Там було підбито БМП, в якому перевозили поранених, серед яких був Руслан. За даними Книги пам'яті, Ідентифікований по ДНК та визнаний загиблим.[562]
2244		Павлюк Олег В'ячеславович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-07-2626 липня 1989, Кам'янське (колишній Дніпродзержинськ) Дніпропетровська область. Старший солдат, оператор-навідник БМП 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади (раніше 40 БТО «Кривбас»), Кривий Ріг. До ЗС України був призваний під час перших хвиль мобілізації в 2014 році.	02015-02-1313 лютого 2015	Зник безвісти разом з Русланом Голіком у передмісті Дебальцеве (насип у кінці вулиці Серго) на блок-посту, де було підбито БМП, в якому перевозили поранених. Навесні 2017 року, за показами свідків, суд визнав його загиблим. Був ідентифікований за ДНК серед загиблих після того, коли попіл, що залишився від військовослужбовця, був знайдений в остові БМП на заводі з перероблення кольорових металів. Перепохований 23.11.2017 у Кам'янському, на Алеї Слави військового кладовища Соцміста.[563]
2245		Сич Тарас Степанович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01966-03-3030 березня 1966, Вінниця. Солдат, кухар 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Працював будівельником, у вільний час безкоштовно ремонтував монастир. Активний учасник Революції Гідності. В батальйон пішов з Майдану, там він також годував людей. Коли формували «Київську Русь» із добровольців з Майдану, Тарас їздив у військкомат брати направлення на перекваліфікацію, бо був прикордонником за спеціальністю. Знайомі розповіли, що Тарас був пацифістом, на фронті куховарив, допомагав пораненим, зброю до рук не брав. Залишилася доросла донька.	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув під мінометним вогнем під Дебальцеве, коли снаряд розніс кухарський намет. Тіло загубилось в Артемівську, пошуки вели силами волонтерів, у березні його відшукали у Дніпропетровську. 27 березня з Тарасом попрощаються у Вінниці.[564]
2246		Лехмінко Ігор Ігорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01973-11-1818 листопада 1973, Яворів Львівська область. Прапорщик міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області. В батальйон прийшов добровольцем наприкінці 2014 року. Залишилися батьки, дружина та 13-річний син.	02015-02-1313 лютого 2015	Виїхав на танку на завдання з міста Дебальцеве разом із бійцями батальйону «Артемівськ». Зі слів танкістів, в танк потрапила міна, Ігор був вбитий, його тіло залишилося в районі «Хреста» під Дебальцеве. 28 березня воїна поховали на Новому кладовищі у Яворові.[565]
2247		Домченко Владислав Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-11-1515 листопада 1977, Львів. Молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів» ГУМВС України у Львівській області. Служив у батальйоні з серпня 2014 року.	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув під час виконання бойового завдання у м. Дебальцеве. Після артобстрілу вважався зниклим безвісти, ідентифікований серед загиблих у липні 2015 року. Поховання 22 липня на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань №76.[566]
2248		Стрєлець Дмитро Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-03-2020 березня 1979, Покров Дніпропетровська область. Молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ». Без батька залишилося двоє дітей.	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув у бою під Дебальцеве. Як розповідали співслужбовці, підрозділ потрапив у засідку під час проведення розвідки, разом з Дмитром загинули ще двоє бійців БПСМОП «Артемівськ». 4 березня воїна поховали на центральній алеї міського кладовища Орджонікідзе.[567]
2249		Лаговський Віктор Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01964-07-3030 липня 1964, Житомир. Молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ». У зону АТО пішов добровольцем. Залишилися дружина, двоє синів та новонароджена внучка.	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув у бою під Дебальцеве. Підрозділ потрапив у засідку під час проведення розвідки. Зі слів очевидця, був застрелений в голову, тіло на БТРі вивезено з місця бою і разом з іншими загиблими перевозилося до Артемівська, по дорозі в машину влучила міна. Перебував у списку зниклих, ідентифікований за експертизою ДНК. Поховали воїна-захисника 30 квітня у Житомирі на військовому кладовищі.[568]
2250		Карпо Сергій Едуардович (Позивний «Мальок») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-06-2424 червня 1995, 19 років, Коровій Яр Краснолиманський район Донецька область. Молодший сержант міліції, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ». Триває експертиза ДНК.	02015-02-1313 лютого 2015	Зник після бою під Дебальцеве. Боєць був поранений, і його намагались вивезти на бронемашині, яка потрапила під обстріл. Перебуває у списку зниклих безвісти.[569]
2251		Каморников Денис Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-12-2222 грудня 1969, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший лейтенант, командир 3 танкового взводу 1 роти 1 танкового батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг).	02015-02-1313 лютого 2015	Загинув під Дебальцеве (Донецька область). Військовий не повернувся з дозору (на сайті пошуку вказано дату 17 лютого). У березні упізнаний серед загиблих.[570]
2252		Мельник Володимир Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-04-022 квітня 1977, Чорниж Маневицький район Волинська область. Проживав у Дніпропетровську. Старший сержант, командир танку Т-64 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). У 1995 році закінчив ВПУ №2 у Луцьку за фахом столяра. Строкову службу проходив у десантних військах. Призваний за мобілізацією 4 серпня 2014 року. Танк Володимира з вересня перебував на захисті міста Дебальцеве, спочатку на підсиленні 1-го БТО «Волинь», потім 128-ї ОГПБр. Залишились батьки, дружина та 8-річний син.	02015-02-1414 лютого 2015	Загинув під Дебальцеве (Донецька область) внаслідок поранення в голову.[571]
2253		Топіха Андрій Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-07-1111 липня 1991, Гоголів Броварський район Київська область. Солдат, водій 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). На фронті провів майже півроку, після повернення хотів одружитись.	02015-02-1414 лютого 2015 орієнтовно	Машина Андрія потрапила під мінометний вогонь під час виконання бойового завдання поблизу села Піски (Ясинуватський район) під Донецьком, воїн загинув на місці.[572]
2254		Гольченко Ігор Іванович (Позивний «Ернесто») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01996-10-1616 жовтня 1996, 18 років, Суми. Кулеметник 3-го відділення 3-го комендантського взводу комендантської роти полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Закінчив Сумський будівельний коледж. Належав до руху ультрас ФК «Суми».	02015-02-1414 лютого 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуванням в районі між містом Маріуполь і Новоазовськом, під час відбиття атаки на село Широкине (Новоазовський район Донецька область). Автомобіль «Газель» з бійцями потрапив під обстріл, Ігор загинув від чисельних поранень, прикривши собою побратима. Похованих в Сумах.[514][573][574]
2255		Черненко Роман Олександрович (Позивний «Бенч») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-05-2525 травня 1995, 19 років, Дніпропетровськ. Боєць 1-го гаубичного артилерійського взводу 1-ї гаубичної артилерійської батареї артилерійського дивізіону полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. В «Азов» прийшов у вересні 2014 року.	02015-02-1414 лютого 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуванням в районі між містом Маріуполь і Новоазовськом, під час відбиття атаки на село Широкине (Новоазовський район Донецька область).[514][573][575]
2256		Радіонов Володимир Олександрович (Позивний «Чемпіон») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-11-077 листопада 1988, Луганськ. Боєць 1-го гаубичного артилерійського взводу 2-ї гаубичної артилерійської батареї артилерійського дивізіону полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України (окремий загін спецпризначення «Азов» в/ч 3057 Східного ОТО НГУ). Належав до руху ультрас ФК «Зоря». Одним з перших пішов на фронт.	02015-02-1414 лютого 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуванням в районі між містом Маріуполь і Новоазовськом, під час відбиття атаки на село Широкине (Новоазовський район Донецька область). Володимир був за кермом «Спартана», який підбили російські найманці, загинув від чисельних уламкових поранень.[514][573][576]
2257		Кириченко Євген Олександрович	01988-03-033 березня 1988, Мелітополь Запорізька область. Старший солдат, сапер інженерно-саперного взводу інженерної роти 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). На військову службу був призваний в квітні 2013 року, після чого служив за контрактом. Залишилися батьки та дружина.	02015-02-1414 лютого 2015	7 лютого на військовому полігоні «Широкий Лан» (Миколаївська область), під час розмінування ділянки після навчальних стрільб, у Євгена в руках розірвалася граната РПГ-7. З важкими пораненням солдата було доставлено до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (ВМКЦ Південного регіону), м.Одеса. Тиждень лікарі боролись за його життя, але 14 лютого, Євген помер у реанімаційному відділенні.[577][578]
2258		Дужик Євген Євгенович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-05-2828 травня 1989, Запоріжжя. Сержант, командир гармати 1-ї протитанкової батареї 1-го протитанкового дивізіону 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Служив за контрактом з січня 2012 року. Залишилися мати, дружина та новонароджена донька.	02015-02-1414 лютого 2015	О 23:40, за 20 хвилин до початку режиму припинення вогню, отримав смертельні поранення в результаті артилерійського обстрілу в районі Дебальцеве. Євген загинув на місці, ще двох бійців відправлено в лікарню.[579]. 21 лютого в рідному місті бійця провели в останню путь.
2259		Єрощенко Олександр Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-10-044 жовтня 1982, Ірпінь Київська область. Молодший сержант, навідник аеромобільної десантної роти 95-ї окремої аеромобільної бригади (Житомир). За освітою був викладачем історії. У березні 2014 року пішов добровольцем на захист Батьківщини спочатку до Нацгвардії, а після ротації перейшов до десанту. Залишилася 8-річна донька.	02015-02-1414 лютого 2015	Загинув в бою під Дебальцеве. Під час штурму російськими бойовиками українських позицій Олександр кинувся рятувати пораненого товариша та не помітив одну з вогневих точок противника. Був у бронежилеті, але ворожа куля дістала з боку.[580][581]
2260		Губриченко Михайло Михайлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-08-2828 серпня 1991, Очаків Миколаївська область. Солдат, стрілець-номер обслуги аеромобільно-десантного взводу 4-ї аеромобільно-десантної роти 2-го аеромобільно-десантного батальйону 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). У 2011 році був призваний на строкову службу, служив на флоті в Севастополі, на підводному човні. Під час проведення АТО був призваний за мобілізацією 13 серпня 2014 року. Залишилися батьки, сестра.	02015-02-1414 лютого 2015	Загинув поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком — під час виконання бойового завдання був смертельно поранений осколком у голову. Похований в Очакові[582]. Прим. В ЗМІ також повідомляли, що Михайло Губриченко служив у 3-му окремому батальйоні «Фенікс» 79-ї ОАЕМБр, загинув за 40 км від міста Дебальцеве.
2261		Гирич Віталій Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-06-2323 червня 1978, Корюківка Чернігівська область. Солдат, гранатометник 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). За іншими даними — десантник. Працював верстатником у ТОВ «Ванеса» в Корюківці. Призваний за мобілізацією у квітні 2014 року.	02015-02-1414 лютого 2015	Отримав смертельне осколкове поранення в шию під час артилерійського обстрілу в селищі Луганське (Донецька область).[583]
2262		Костюченко Артур Іванович	01977-01-1313 січня 1977, Мезенівка Краснопільський район Сумська область. Підполковник, командир механізованого батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Закінчив Сумське вище артилерійське командне училище та Академію Збройних Сил України. Залишилися батько, дружина та дві доньки, 18 і 9 років.	02015-02-1414 лютого 2015	Загинув в результаті підриву на фугасі, коли колона входила в село Петрівське поблизу міста Волноваха (Донецька область). Водій бойової машини загинув на місці, комбата з важкими пораненнями доправили до шпиталю, але врятувати його життя не вдалося. Похований у Мезенівці.[584]
2263		Скляр Юрій Олексійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-12-077 грудня 1971, Васильків Київська область. Солдат, механік-водій 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Був водієм в телепроєкті «Шопінг монстри». Призваний за мобілізацією 11 серпня 2014 року як доброволець, 28 грудня був направлений в зону АТО. Розлучений.	02015-02-1414 лютого 2015	Загинув в результаті підриву на фугасі, коли колона входила в село Петрівське поблизу міста Волноваха (Донецька область). Перебував у списку зниклих безвісти. 27 червня 2015 року захисника поховали у Василькові.[585]
2264		Черненко Максим Зеновійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-06-2828 червня 1984, Миронівка Київська область. Старший солдат, водій, снайпер 3 роти 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Працював у банку. В березні 2014 року був призваний за мобілізацією, спочатку служив у Миронівському військкоматі, а в червні відправився на передову. Був єдиним сином у батьків. Залишилися дружина та 8-річна донька.	02015-02-1515 лютого 2015 орієнтовно	Загинув від поранень під Дебальцеве, де машина військових потрапила під мінометний обстріл. В останнє виходив на зв'язок із рідними 14 лютого. 3 березня воїна поховали у Миронівці.[586]
2265		Антоненко Василь Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-06-1414 червня 1971, Королівка (Поліський район) Київська область. Проживав у місті Буча. Солдат, сапер 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Залишилися батьки, які поховали вже другого і останнього сина, - старший брат Василя загинув в Афганістані.	02015-02-1515 лютого 2015	Загинув під Дебальцеве, поряд із Василем розірвалася 120-мм міна. 12 березня похований на Бучанському міському кладовищі на Алеї слави.[587]
2266		Чумак Дмитро Сергійович (Позивний «Митяй») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-11-2626 листопада 1985, Біла Церква Київська область. Солдат 3 роти 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Не одружений.	02015-02-1515 лютого 2015	Загинув від кульового поранення під Дебальцеве. Тіло воїна змогли знайти тільки у березні. 13 березня Дмитра провели в останню путь у Білій Церкві. Похований на Алеї Слави кладовища Сухий Яр.[588]
2267		Тельнов Євгеній Львович (Позивний «Усач») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01961-11-2020 листопада 1961, 53 роки, Кропивницький. Солдат резерву, водій батальйону оперативного призначення Нацгвардії «Донбас». До травня 1982 року проходив військову службу в Києві у внутрішніх військах. Працював на Кіровоградському заводі радіовиробів токарем, потім лаштувальником верстатів з ЧПК. Заочно навчався в Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування за спеціальністю «Обробка металів». Працював інструктором зі спорту в Кіровоградській РТШ (ДОСААФ). Останні роки займався власним бізнесом. В червні 2014 року добровольцем долучився до лав батальйону і з липня перебував у зоні АТО, був поранений, вийшов з «іловайського котла» зі зброєю.[589] На виборах до Верховної Ради у 2014 році балотувався по виборчому округу №100 від «Об'єднання «Самопоміч». Герой України (посмертно).	02015-02-1515 лютого 2015	Бійці роти батальйону, яка була нещодавно перекинута в район міста Маріуполь, пересувались з провідником та вийшли на блок-пост сепаратистів поблизу села Широкине (Новоазовський район Донецька область), в результаті чого відбулось бойове зіткнення. В бою загинули двоє бійців та 3 отримали поранення. Перед смертю Євгеній під вогнем витягнув одного з поранених товаришів з поля бою.[590][591]
2268		Шабельний Олег Юрійович (Позивний «Цар») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01966-10-1111 жовтня 1966, Піщана (Білоцерківський район) Київська область. Старшина, старший кулеметник батальйону оперативного призначення Нацгвардії «Донбас». Одружений.	02015-02-1515 лютого 2015	Бійці роти батальйону, яка була нещодавно перекинута в район міста Маріуполь, пересувались з провідником та вийшли на блок-пост сепаратистів поблизу села Широкине (Новоазовський район Донецька область), в результаті чого відбулось бойове зіткнення. Олег загинув у бою від кулі снайпера.[590][592]
2269		Бурлака Олег Анатолійович (Позивний «Олеш») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-07-055 липня 1972, Донецьк. Сержант, боєць батальйону оперативного призначення Нацгвардії «Донбас». Через захоплення сепаратистами Донецька, де Олег мав невеликий бізнес, вивіз свою сім'ю до Чернігова, а сам пішов добровольцем до батальйону «Донбас» захищати рідну Донеччину від терористів і окупантів. Залишилася дружина та двоє дітей.	02015-02-1515 лютого 2015	Бійці роти батальйону, яка була нещодавно перекинута в район міста Маріуполь, пересувались з провідником та вийшли на блок-пост сепаратистів поблизу села Широкине (Новоазовський район Донецька область), в результаті чого відбулось бойове зіткнення. Загиблі в бою бійці батальйону опинилися на ворожій території, тож про загибель Олега стало відомо пізніше. 20 лютого бійця провели в останню путь у Чернігові.[590][593]
2270		Чеботарьов Михайло Вікторович (Позивний «Чавур») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-07-2929 липня 1987, Фастів, Київська область. Боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України.	02015-02-1515 лютого 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуванням в районі села Широкине (Новоазовський район Донецька область). 20 лютого в рідному місті бійця провели в останню путь[514][594].
2271		Грицай Антон Юрійович (Позивний «Сіф») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-05-077 травня 1987, Полтава. Лейтенант, боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Належав до лав ультрас ФК «Ворскла» з групи COGE. Був активним учасником Революції Гідності. У Полтаві Антон разом із художником Дмитром Білоконем створили графіті-меморіал пам'яті борців за незалежність.	02015-02-1515 лютого 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуванням в районі села Широкине (Новоазовський район Донецька область).[514][595]
2272		Кирилов В'ячеслав Юрійович (Позивний «Козак») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-12-1919 грудня 1981, Одеса. Боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Активіст одеської організації «Рада Громадської Безпеки». Залишились дружина та син.	02015-02-1515 лютого 2015	Загинув від кулі снайпера в бою з російськими збройними формуванням в районі села Широкине (Новоазовський район Донецька область), рятуючи поранених товаришів. 18 лютого в Будинку офіцерів бійця провели в останню путь[514][596].
2273		Троїцький Микола Дмитрович (Позивний «Акела») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01965-10-1919 жовтня 1965, Одеса. Боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України.	02015-02-1515 лютого 2015	Загинув від кулі снайпера в бою з російськими збройними формуванням в районі села Широкине (Новоазовський район Донецька область), рятуючи поранених товаришів. Кілька днів терористи не хотіли віддавати тіло бійця. 23 лютого одесити провели воїна в останню путь.[597]
2274		Кутузакій Олександр Сергійович (Позивний «Кутуз») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-12-2626 грудня 1986, Одеса. Боєць полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України.	02015-02-1515 лютого 2015	Загинув від кулі снайпера в бою з російськими збройними формуванням в районі села Широкине (Новоазовський район Донецька область), рятуючи поранених товаришів. Кілька днів терористи не хотіли віддавати тіло бійця. 23 лютого одесити провели воїна в останню путь.[597] На похоронах мати Олександра попросила не закривати понівечене російськими найманцями обличчя її сина, щоб всі могли бачити звірячу натуру окупантів.[598]
2275		Вакуленко Олександр Іванович (Позивний «Плотник»)	01967-09-099 вересня 1967, Нікополь Дніпропетровська область. Майор, заступник командира з озброєння 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Кадровий офіцер, танкіст. Після звільнення в запас працював у ВО «Оскар». Призваний із запасу 21 серпня 2014 року, спочатку готував молодих бійців у Кривому Розі, потім був направлений на оборону Дебальцевого. Залишились дружина і 17-літній син.	02015-02-1515 лютого 2015	Загинув поблизу Дебальцеве, під час виїзду назустріч до нацгвардійців, які прибули на допомогу підрозділу (замість них він наткнувся на терористів). 22 лютого Олександра провели в останню путь у Нікополі.[599][600]
2276		Козак Віктор Олександрович	01973-03-2727 березня 1973, Майстрів Новоград-Волинський район Житомирська область. Старший прапорщик, військовослужбовець батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишилися батьки, брат та донька.	02015-02-1515 лютого 2015	Під час супроводу колони, яка йшла польовою дорогою з смт Луганське до міста Дебальцеве військові потрапили у засідку поблизу села Нижнє Лозове. Бійці на БРДМ перекрили шлях терористам, взявши весь удар на себе і таким чином врятувавши близько сотні військових ціною власного життя.[601][602]
2277		Чернявський Олександр Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-04-099 квітня 1986, Сколобів (Червоноармійський район) Житомирська область. Старший сержант, військовослужбовець батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту (РХБЗ) 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Служив за контрактом. Залишилися батьки, дружина та син.	02015-02-1515 лютого 2015	Під час супроводу колони, яка йшла польовою дорогою з смт Луганське до міста Дебальцеве військові потрапили у засідку поблизу села Нижнє Лозове. Бійці на БРДМ перекрили шлях терористам, взявши весь удар на себе і таким чином врятувавши близько сотні військових ціною власного життя.[601][603]
2278		Яневич Володимир Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-06-2323 червня 1993, Миролюбне Старокостянтинівський район Хмельницька область. Солдат 3568-ї зенітної технічної ракетної бази, в/ч А4009 (Старокостянтинів). Закінчив Новоселицький професійний аграрний ліцей. Кілька років служив за контрактом у Старокостянтинові. Під час АТО на сході служив у військовій частині 4309, був водієм автомобіля «Урал». Залишилися батьки і молодший брат.	02015-02-1515 лютого 2015	Загинув поблизу Логвинове під час доставки боєприпасів автомобілем «Урал» з міста Артемівськ (Донецька область) до Дебальцеве. Автомобіль потрапив у засідку і був розстріляний з танків, загинули двоє військових - водій і старший машини. Тіло Володимира знайшли волонтери. 24 квітня захисника поховали у Миролюбному.[604]
2279		Бутенко Микола Валерійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-09-033 вересня 1990, Дмитрівка (Знам'янський район) Кіровоградська область. Старший солдат 55-го окремого автомобільного батальйону «Чорний ліс» (Лісове), за іншими джерелами, — 62-го арсеналу боєприпасів МО, в/ч А1201 (Богданівка). Вступив до Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, де провчився 2 місяці та був призваний на строкову військову службу. Після армії закінчив Дмитрівське СПТУ-39, отримав кваліфікацію кам'янщика. З травня 2014 року працював теслею в Знам'янському будівельно-монтажному поїзді №704 Одеської залізниці. Мобілізований у серпні 2014 року до в/ч А1201, в грудні був відряджений до 65-го арсеналу ракетно-артилерійського озброєння, в/ч А1352 (Балаклія). Залишилися мати і брат.	02015-02-1515 лютого 2015	Колона конвою з 6 машин, яка йшла польовою дорогою з міста Дебальцеве до міста Артемівськ (Донецька область) потрапила у засідку поблизу села Нижнє Лозове. Довгий час Микола вважався зниклим безвісти, упізнаний серед загиблих в липні 2015 року. Похований 17 липня на центральному кладовищі Дмитрівки.[605]
2280		Кримінський Дмитро Валентинович	01985-03-2929 березня 1985, Привітне (Кам'янець-Подільський район) Хмельницька область. Мешкав із сім'єю у м. Кам'янське (колишній Дніпродзержинськ). Молодший сержант, сержант роти матеріального забезпечення (в/ч не уточнено). Єдиний син у матері, батько помер, коли Дмитру було 3 місяці. Школу закінчив у м. Кам'янець-Подільський. З червня 2014 перебував у зоні бойових дій. Залишились мати, дружина та 3-річна донька.	02015-02-1515 лютого 2015	Загинув поблизу міста Дебальцеве.[606].
2281		Щербина Ігор Іванович (Позивний «Сват»)	01966-07-033 липня 1966, проживав в смт Якимівка Запорізька область. Полковник, заступник командира 40-го окремого мотопіхотного батальйону «Кривбас» 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40-й БТО «Кривбас»). Кадровий офіцер, учасник бойових дій під час конфлікту в Нагорному Карабасі, у складі миротворчого контингенту перебував у колишній Республіці Югославія. Нагороджений Орденом Червоної зірки, багатьма медалями та відзнаками. 2007 року звільнився у запас. Працював на ДП «Судномех» Київського суднобудівного заводу, потім — начальником відділу з питань цивільного захисту населення Якимівської райдержадміністрації. В серпні 2014 року був мобілізований до ЗСУ на посаду командира 3-го батальйону 17-ї бригади. У листопаді 2014 року був відряджений до 40-го батальйону, з грудня перебував в районі Дебальцеве.	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув на північно-східних околицях міста Дебальцеве. Під час спроби прориву конвою з пораненими військовий транспорт підірвався на міні. Полковник дістав тяжких поранень, через обстріли його не змогли евакуювати. Коли військові повернулися на поле бою, Ігора там вже не було. Вважався зниклим безвісти. В червні 2015 року за експертизою ДНК ідентифікований серед загиблих. 1 липня захисника поховали в Якимівці.[607][608]
2282		Карайбіда Анатолій Васильович	01960-03-2121 березня 1960, 54 роки, Микільське (Солонянський район) Дніпропетровська область. Солдат, водій 40-го окремого мотопіхотного батальйону «Кривбас» 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40-й БТО «Кривбас»).	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Парасковіївка (Бахмутський район) Донецької області.[609]
2283		Гаврилюк Сергій Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-04-066 квітня 1985, Піківець Уманський район Черкаська область. Старший солдат, номер розрахунку зенітного артилерійського відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Призваний до Збройних Сил України за мобілізацією у серпні 2014 року. Залишилася дружина та 8-річна донька.	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув поблизу Дебальцеве в результаті мінометного обстрілу опорного пункту. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, 8 липня воїна поховали у Піківці.[610]
2284		Фролов Олександр Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01974-01-1818 січня 1974, Полтава. Молодший сержант, командир бойової машини – командир відділення гірсько-піхотної роти 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Був відмінним кухарем. Залишилася дружина з дітьми.	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув під час мінометного обстрілу російськими бойовиками опорного пункту «Балу» в районі міста Дебальцеве, тіло знайшли у полі. Похований на Алеї Героїв на Божківському кладовищі Полтави.[611]
2285		Іваничко Михайло Йосипович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01994-05-2323 травня 1994, Карпатське Турківський район Львівська область. Солдат 101-ї окремої бригади охорони ГШ (Київ). Був призваний на строкову службу 15 травня 2013 року, по закінченні залишився служити за контрактом.	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув у бою з російськими збройними формуваннями під Дебальцеве.[612] 17 лютого в Прес-центрі АТО підтвердили, що військові 101-ї бригади та 8-го полку спецпризначення, які супроводжували колону забезпечення для оборонців Дебальцеве, потрапили у засідку. Вони прийняли бій та відстрілювались, допоки не закінчився боєкомплект і не було втрачено БТР. Кілька воїнів потрапили у полон. Про загиблих не повідомлялось.[613] Прим. Відео з полоненими російські бойовики виклали у мережу 16 лютого.
2286		Барвін Дмитро Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-09-1414 вересня 1993, Халтурине Карлівський район Полтавська область. Старший солдат, водій БТР 1 роти 1 батальйону 101-ї окремої бригади охорони ГШ, в/ч А0139 (Київ). Навчався у Карлівському ПТУ №50, здобув професію зварювальника. У березні 2013 року був призваний на строкову службу. По закінченню служби добровольцем записався до війська захищати Вітчизну. Залишилися батьки.	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув у районі Дебальцеве. Військові їхали з Новогригорівки у напрямку смт Луганське ґрунтовою дорогою. Під селом Нижнє Лозове БТР підірвався на фугасі, загинули двоє бійців. Після ідентифікації Дмитра поховали 9 квітня у рідному селі.[614]
2287		Тимошенко Роман Васильович	01989-03-055 березня 1989, Київ. Старший лейтенант, військовослужбовець 101-ї окремої бригади охорони ГШ, в/ч А0139 (Київ). Залишилися батьки, старша сестра та дружина.	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув у районі Дебальцеве. Військові їхали з Новогригорівки у напрямку смт Луганське ґрунтовою дорогою. Під селом Нижнє Лозове БТР підірвався на фугасі. Перебував у списку зниклих безвісти.[615]
2288		Говоруха Олександр Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01994-06-2929 червня 1994, Запоріжжя. Солдат, водій 1-ї протитанкової батареї 1-го протитанкового дивізіону 55-ї окремої артилерійської бригади (Запоріжжя). Служив у Збройних Силах України за контрактом з січня 2014 року. Залишилися батьки та старший брат.	02015-02-1616 лютого 2015	14 лютого о 23:40 отримав важкі поранення в результаті артилерійського обстрілу в районі Дебальцеве. Помер від поранень у лікарні міста Артемівськ (Донецька область)[616]. 21 лютого в рідному місті бійця провели в останню путь.
2289		Хроленко Євген Миколайович	01978-10-1919 жовтня 1978, Ромни Сумська область. Старший лейтенант міліції, інспектор Роменського міськвідділу міліції. В зоні АТО перебував у відряджені в складі зведеного загону УМВС України в Сумській області, забезпечуючи охорону громадського порядку. Прослужив у міліції 15 років, працював у патрульній службі, потім у карному розшуку на посаді молодшого інспектора-кінолога, інспектором-черговим в ізоляторі тимчасового тримання, інспектором міськвідділу.	02015-02-1616 лютого 2015	Отримав смертельні поранення в зоні АТО.[617]
2290		Науменко Олег Геннадійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-02-044 лютого 1989, Холми Корюківський район Чернігівська область. Сержант міліції, помічник оперативного чергового Корюківського райвідділу УМВС України в Чернігівській області. В зоні АТО перебував у відряджені в складі зведеного загону УМВС України в Чернігівській області. Залишилася дружина та донька.	02015-02-1616 лютого 2015	15 лютого був поранений в Чорнухине (Попаснянський район Луганська область) та вивезений до військово-польового шпиталю в Дебальцеве. Наступного дня колона, що транспортувала поранених в Артемівськ, була обстріляна російськими бойовиками. Подальша доля міліціонера була невідома. У березні знайдений серед загиблих. Олег помер від чисельних вогнепальних поранень.[618]
2291		Кобченко Олег Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01983-02-1818 лютого 1983, Чернігівська область. Проживав у м. Київ (район Голосієво). Солдат 1 взводу 7 роти 3 батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією у червні 2014 року. Був єдиним сином у матері. У Києві залишилася сім'я.	02015-02-1616 лютого 2015	15 лютого був поранений в ноги у бою під Чорнухине (Попаснянський район Луганська область). Разом із пораненими бійцями 128-ї бригади Олега вивозили до шпиталю, але колона потрапила під обстріл. У березні ідентифікований серед загиблих. 26 березня з воїном попрощалися у Києві. Поховання відбудеться на Чернігівщині.[619]
2292		Лотоцький Віталій Зіновійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-07-1919 липня 1979, Тернопіль. Старший сержант, командир взводу швидкого реагування (за іншими даними, старший водій роти матеріального забезпечення) 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). У 2005 році служив миротворцем в Іраку. Був нагороджений польським орденом-хрестом «За мужність». У мирному житті працював водієм. Був активним учасником тернопільського Євромайдану. У липні 2014 року добровольцем пішов на фронт. Отримав поранення, після лікування повернувся на передову. Розлучений. Залишилася мати, 10-річна донька та брат, який мешкає за кордоном.	02015-02-1616 лютого 2015	У бою на блокпосту під Дебальцеве Віталію відірвало ногу, йому надали першу допомогу та відправили до шпиталю. Дорогою машина з пораненими потрапила під артобстріл, загинули всі, хто був в автівці. Тіло Віталія знайшли на тому місці, де розстріляли машину. Його впізнали побратими, які допомагали волонтерам у пошуках. Поховали воїна 10 березня на Микулинецькому кладовищі.[620]
2293		Стукало Олег Юрійович	01979-08-1616 серпня 1979, Лисянка Черкаська область. Майор, заступник командира механізованого батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Служив за контрактом.	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув під час виходу підрозділу з Дебальцеве, прикриваючи своїх товаришів. Зник безвісти 16 лютого, у березні упізнаний серед загиблих захисників. 12 березня офіцера поховали у Лисянці.[621]
2294		Лабуткін Дмитро Віталійович	01986-12-1111 грудня 1986, Кременець Тернопільська область. Капітан-лейтенант, військовий кореспондент, заступник редактора Телерадіокомпанії Міноборони України «Бриз» ВМС ЗСУ. Закінчив Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка». Працював у Севастополі. Навесні 2014 року після окупації Криму російськими військами виїхав з Криму до Одеси. 21 січня прибув до Краматорська та поїхав у місто Дебальцеве як журналіст, виконуючи завдання із збору фотоматеріалів для переговорної групи у Мінську. Залишилася дружина та донька.	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув у районі Дебальцеве, де працював кореспондентом. Вночі з Дебальцевого виїхала колона, яка перевозила поранених, Дмитро разом із колоною їхав на БТР до Артемівська після виконаного завдання. 19 лютого терористи надіслали дружині Дмитра відео із записом з місця бою обабіч залізничної колії, де були тіла загиблих поряд із розбитим БТРом. Тіло Дмитра було знайдено й упізнано в березні в Дніпропетровському морзі. Поховали офіцера 25 березня у рідному селі батьків Білокриниця (Кременецький район)[622].
2295		Бутусов Юрій Юрійович	01989-03-1313 березня 1989, Чернігів. Проживав у Кіровограді. Капітан, командир групи спецпризначення 3-го окремого полку спецпризначення ГУР МО (Кропивницький). З відзнакою закінчив школу в Чернігові, навчався у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Випускник Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у місті Львові. Служив у Кіровограді. Одружений.	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув під час супроводження колони, яка близько 11:00 потрапила у засідку під Дебальцеве. Російські бойовики підбили БТР, Юрій врятував із палаючої машини двох побратимів, а сам загинув. У березні ідентифікований серед загиблих. 27 березня з воїном попрощалися у Кіровограді, поховання пройде 28 березня на батьківщині матері героя у Бахмачі на Чернігівщині.[623]
2296		Федитник Віталій Валерійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-07-022 липня 1988, Докучаєве (Устинівський район) Кіровоградська область. Проживав у Кіровограді. Старший сержант, старший розвідник — командир відділення 3-го окремого полку спецпризначення ГУР МО (Кропивницький). З 2010 року служив за контрактом. Залишилась дружина та син 2013 року народження.	02015-02-1616 лютого 2015	Загинув під час обстрілу в бою під Дебальцеве. У березні знайдений серед загиблих. 24 березня воїна поховали у Кіровограді на Алеї Слави Рівнянського кладовища[624]
2297		Лепеха Андрій Анатолійович	01969-05-1515 травня 1969, Кролевець Сумська область. Проживав у м. Київ. Полковник, начальник відділу експлуатації складів та ремонту технічних засобів управління забезпечення технічними засобами Центрального управління забезпечення паливно-мастильними матеріалами Тилу Збройних Сил України. Службу розпочав з Одеського військового округу заступником командира ремонтної роти 274 навчального танкового полку. З 1994 по 2009 роки служив на керівних посадах у 169 навчальному центрі в смт Десна. З 2009 по 2014 роки — начальник служби пожежної безпеки Командування Сухопутних військ ЗСУ, з 2014 роки – начальник відділу експлуатації складів та ремонту технічних засобів управління Тилу. За період військової служби нагороджений багатьма медалями та відзнаками. В зоні АТО керував логістикою забезпечення пальним. У відрядженнях на сході був тричі.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув у районі Дебальцеве. Сівши за кермо паливозаправника, пройшов через кільце оточення і здійснив дозаправку танків. При виході з оточення, в районі села Нижнє Лозове (Донецька область), під час артилерійського обстрілу при евакуації вбитих та поранених бійців, загинув. На початку квітня ідентифікований серед загиблих. 3 квітня з полковником попрощалися у штабі Тилу. Похований в Кролевці на центральному кладовищі.[625]
2298		Кучер Валерій Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-11-011 листопада 1987, Верблюжка Новгородківський район Кіровоградська область. Військовослужбовець 55-го окремого автомобільного батальйону «Чорний ліс» (Біляївка, Кіровоградська область). Закінчив Новгородківське ПТУ №36, де здобув професію тракториста-водія. Працював в місті Долинська на залізниці. Призваний за мобілізацією 1 серпня 2014 року. Залишилися дружина та дві доньки.	02015-02-1717 лютого 2015	Військові на вантажівках поверталися з міста Дебальцеве і поблизу села Нижнє Лозове орієнтовно о 22:00-24:00 годині потрапили під обстріл. Подальша доля Валерія була невідома. У березні був ідентифікований серед загиблих. 12 березня захисника поховали у с. Верблюжка.[626]
2299		Федорченко Сергій Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-12-2121 грудня 1981, Жовті Води Дніпропетровська область. Старший солдат 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Закінчив Ерастівський державний аграрний технікум імені Е. К. Бродського за спеціальністю «агроном», пройшов службу в армії. З 2002 по 2009 рік працював у сільгоспі «Жовторіченський», а у 2010 році прийшов у ТОВ «Схід-Руда», де працював машиністом насосних установок дільниці № 25 збагачувальної фабрики цеху переробки руд. Призваний за мобілізацією 17 травня 2014 року. Залишилося двоє дітей.	02015-02-1717 лютого 2015 орієнтовно	Дату не уточнено. Загинув у боях під Дебальцеве.[627]
2300		Яцьков Олександр Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-02-066 лютого 1992, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Молодший сержант, навідник 2 відділення 3 взводу 2 мотопіхотної роти 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»).	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув у боях під Дебальцеве. 7 березня з воїном попрощались у Кривому Розі.[628]
2301		Павленко Роман Віталійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-08-044 серпня 1987, Тарандинці Лубенський район Полтавська область. Солдат 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Навчався в Полтавському ПТУ, відслужив в армії. Повернувшись до рідного села, брався за будь-яку роботу, допомагав батькам. Призваний за мобілізацією.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув від розриву ворожого снаряду поблизу Дебальцеве. Поховали Романа 4 квітня у Тарандинцях.[629]
2302		Жук Олег Олегович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-09-088 вересня 1993, Ромашки (Компаніївський район) Кіровоградська область. Старший солдат 9 роти 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Виріс без батька, закінчив школу у с. Виноградівка (Компаніївський район), працював різноробочим. Мобілізований 2 серпня 2014 року. Залишилася мати-інвалід та молодша сестра.	02015-02-1717 лютого 2015	У ніч на 17 лютого під Дебальцеве отримав тяжке поранення в живіт та був відправлений машиною до міста Артемівськ (Донецька область). Машина не доїхала, з того часу вважався зниклим безвісти. У березні тіло Олега в Дніпропетровському морзі впізнали його товариші по службі. 13 березня з воїном попрощались на Компаніївщині.[630]
2303		Гирман Сергій Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-06-2121 червня 1982, Дмитрівка (Горішньоплавнівська міська рада) Полтавська область. Солдат 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Призваний за мобілізацією у 2014 році. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув у боях під Дебальцеве, довгий час перебував у списку зниклих, ідентифікований серед загиблих. 6 квітня 2015 року військовослужбовця провели в останню путь в селі Дмитрівка поблизу міста Горішні Плавні Полтавської області.[631]
2304		Білоус Ілля Костянтинович	01996 1996, 18 років, Чернігів. Військовослужбовець 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). В зоні АТО провів дві ротації.	02015-02-1717 лютого 2015	Застрелився рано вранці в автобусі, коли бійці поверталися за ротацією після 45 діб перебування в зоні бойових дій та проїжджали село Кіпті Чернігівської області.[632]
2305		Семенов Вячеслав Анатолійович	01969-06-2626 червня 1969, Жмеринка Вінницька область. Старший лейтенант, заступник начальника першої прикордонної застави оперативно-бойової прикордонної комендатури 24 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України. З 1987 по 1989 роки проходив строкову армійську службу. У 2005 році закінчив Вінницький політехнічний інститут. Тривалий час працював на Жмеринському заводі «Сектор» наладчиком, потім у Жмеринській дистанції електропостачання, обслуговував комп'ютерну мережу, електро- та енергосистеми, на залізниці механіком ремонтно-ревізійної дільниці телеуправління «Граніт». У серпні 2014 року призваний за мобілізацією до Могилів-Подільського прикордонного загону. Залишились батьки, дружина, дві доньки та 4-річний онук. Герой України (посмертно).	02015-02-1717 лютого 2015	Протягом дня російські збройні формування за підтримки артилерії та танків штурмували контрольний блокпост смт Фащівка (Перевальський район) Луганської області поблизу Дебальцеве (блокпост «Балу»). Коли почався артобстріл, В'ячеслав вискочив з бліндажа, аби перевірити обстановку. У цей час російський танк вистрелив впритул по позиціях прикордонників. Осколок пробив задню пластину бронежилета, пройшов під кутом вверх під праву лопатку. Коли командира занесли до бліндажа, він був ще живий, помер у лікаря на руках. Під час евакуації тіла загиблого у БМП влучив ще снаряд, вона загорілась та залишилась на окуповані території. 5 березня воїна провели в останню путь у Жмеринці.[633][634]
2306		Химич Віталій Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-06-033 червня 1981, Ладижин Вінницька область. Сержант, старший розвідник взводу розвідки 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Залишилися батьки, дружина та двоє дітей.	02015-02-1717 лютого 2015	Військові потрапили у засідку близько 22:30 в районі приватного сектора поблизу міської лікарні міста Дебальцеве. Двох розвідників відкинуло вибуховою хвилею й вони впали. Коли за ними повернулися, їх там вже не було. Тіло Віталія вивезли на початку березня. 8 березня воїна поховали у рідному місті.[635][636] Прим. Другий зниклий - Герасевич Євгеній.
2307		Герасевич Євген Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-12-2222 грудня 1982, Могилів-Подільський Вінницька область. Старший солдат, старший розвідник — стрілець 4-го відділення взводу розвідки 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Єдиний син у батьків. Дитинство провів у селі Михайлівка (Ямпільський район), жив з батьками в молдовському місті Отач, закінчив школу в Могилеві-Подільському. Строкову військову службу проходив у десантних військах. 2009 року закінчив Київський національний університет внутрішніх справ (правознавство), з червоним дипломом. Навчався в Одеському регіональному інституті державного управління, де в грудні 2010 року був обраний головою слухацького самоврядування[637]. Працював начальником юридичного відділу апарату Могилів-Подільської міської ради та виконкому. Писав вірші.[638] Ще з початку російської агресії й окупації Криму виступив як доброволець, але мобілізували його лише в серпні 2014 року. Залишилися батьки, дружина та прийомний син 2001 р.н.	02015-02-1717 лютого 2015	Військові потрапили у засідку близько 22:30 в районі приватного сектора поблизу міської лікарні міста Дебальцеве. Двох розвідників відкинуло вибуховою хвилею й вони впали. Коли за ними повернулися, їх там вже не було. Тіло Євгенія вивезли на початку березня, його знайшли за татуюванням серед загиблих, переданих пошуковою місією. На тілі бійця були помічені сліди осколкових поранень, а ще в скроні рана від прицільного пострілу. 8 березня воїна-захисника поховали у місті Могилів-Подільський.[635][639]
2308		Остяк Василь Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01979-01-1212 січня 1979, Лісоводи Городоцький район (Хмельницька область). Молодший сержант, старший механік-водій 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Працював механізатором в аграрній компанії «2004». Мобілізований у серпні 2014 року. Залишилася дружина та дві доньки, 6 і 9 років.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув у боях за Дебальцеве внаслідок мінометного обстрілу. 27 лютого воїна поховали у рідному селі.[640][641]
2309		Попик Віктор Петрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-11-044 листопада 1972, Лісоводи Городоцький район (Хмельницька область). Старший солдат, військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув у боях за Дебальцеве. Військові розповіли, що не змогли під час відступу забрати його тіло з території, яку контролюють терористи.[640][642][643]
2310		Козичко Роман Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01984-12-077 грудня 1984, Тячів Закарпатська область. Сержант, командир відділення 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Закінчив Тячівський професійний ліцей. 20 березня 2006 року вступив на військову службу за контрактом старшим патрульним прикордонної застави «Тячів» Мукачівського прикордонного загону, звільнився у запас. Призваний за мобілізацією 31 липня 2014 року. Мати Романа не пережила смерті сина, вона померла 9 травня 2015 року у 49-річному віці. Залишився брат.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув у районі Дебальцеве під час обстрілу російськими бойовиками. Була інформація, що під час передислокації військ з Дебальцевого 18 лютого транспорт, у якому вивозили загиблого воїна до Артемівська потрапив під обстріл та залишився на території, що контролюється російськими бойовиками. 21 липня 2015 року Романа поховали у Тячіві.[644]
2311		Сабов Руслан Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-11-022 листопада 1977, Великий Березний Закарпатська область. Старшина ремонтної служби 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Захищав Батьківщину із серпня 2014 року. Залишилася дружина та дві доньки.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув у боях в районі Дебальцеве. 2 березня воїна провели в останню путь у Великому Березному.[645]
2312		Чабанчук Денис Миколайович	01992-09-022 вересня 1992, Луцьк Волинська область. Старший лейтенант, командир підрозділу 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. 2013 року закінчив Львівську Академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Залишилися батьки.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув під час передислокації військ з Дебальцеве. Машина, в якій був Денис, наїхала на міну поблизу села Калинівка (Артемівський район) та залишилася на території, що контролюється російськими бойовиками. Родичам сепаратисти надіслали відео, на якому Денис був вже мертвий, сидів за кермом КАМАЗу, яким вивозили поранених. Лише у березні вдалося забрати тіло 22-річного захисника. 15 березня Дениса поховали на Алеї Почесних поховань в селі Гаразджа.[646]
2313		Покладов Андрій Євгенович	01972-10-099 жовтня 1972, Кременчук Полтавська область. Старший лейтенант, командир зенітної батареї 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону (Ужгород) 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Закінчив СПТУ №22, Криворізький авіаційно-технічний коледж, Кременчуцький інститут економіки та нових технологій, був аспірантом Кременчуцького національного політехнічного університету, писав кандидатську дисертацію по темі очищення води. Мав солідний досвід роботи. Працював наладчиком, автослюсарем, авіатехніком; брокером, економістом «Укрспец'юст», начальником відділу Торгово-промислової палати, начальником відділу збуту на заводі євроруберойду. Потім був начальником відділу маркетингу на Кременчуцькому пивзаводі, замдиректора кременчуцької взуттєвої фабрики, директором «Промислової групи ДФМ», в.о. начальника департаменту АСК «Укррічфлот». Останнє місце роботи - ПП «Приходько», директор із виробництва. Залишилася дружина.	02015-02-1717 лютого 2015 орієнтовно	Загинув в районі Дебальцеве під час відходу з Чорнухине (Перевальський район Луганська область). В ніч на 19 лютого дружині Андрія подзвонили терористи і повідомили, що її чоловік загинув. Після довгих пошуків і перемовин тіло воїна вдалося доправити до Кременчука, 4 березня воїна провели в останню путь. Похований на Свіштовському цвинтарі.[647]
2314		Шумило Анатолій Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-04-022 квітня 1977, Михайло-Лукашеве Вільнянський район Запорізька область. Мешкав у м. Вільнянськ. Солдат, розвідник 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Кропивницький). Виріс в багатодітній сім'ї, мама Анатолія сама виростила сімох дітей. Закінчив профтехучилище, відслужив строкову службу в армії. З 1996 року працював у КП «Водоканал» Запорізької міської ради слюсарем, трактористом, машиністом екскаватора. Призваний за мобілізацією 28 серпня 2014 року. Залишилися мати, донька.	02015-02-1717 лютого 2015	Отримав поранення несумісне із життям в бою поблизу Чорнухине (Попаснянський район Луганська область). Поховали захисника в селі Новомихайлівське (Вільнянський район), де проживають його рідні.[648]
2315		Соснюк Віктор Володимирович	01973-06-066 червня 1973, Десна (Козелецький район) Чернігівська область. Підполковник, зв'язківець 300-го навчального танкового полку 169-го навчального центру Сухопутних військ ЗСУ. Залишилося троє дітей.	02015-02-1717 лютого 2015 орієнтовно	Загинув в районі Дебальцеве від кулі снайпера.[649][650]
2316		Синчак Анатолій Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-03-3030 березня 1972, Вінницька область. Проживав у с.Будо-Орловецька Городищенський район Черкаська область. Молодший сержант 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Залишилися мати, дружина та двоє дітей.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув від кульового поранення у голову під Дебальцеве в ніч на 18 лютого. На початку березня тіло Анатолія доправили до села Будо-Орловецька, де з ним попрощалися 5 березня.[651]
2317		Бахмач Володимир Степанович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01973-11-2727 листопада 1973, Понори (Талалаївський район) Чернігівська область. Солдат 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). З 1997 року працював слюсарем, а потім завідувачем молочнотоварної ферми ТОВ «Понори». Мобілізований у вересні 2014 року. Залишилася мати.	02015-02-1717 лютого 2015	Разом із двома товаришами, за 3 км від смт Луганське (Артемівський район Донецька область) підірвався на міні. Протягом тривалого часу тіло не могли ідентифікувати, тож бійця поховали у Дніпропетровську на цвинтарі Воїнської слави як Невідомого солдата. Після проведення експертизи ДНК 27 червня 2015 року перепохований у с. Понори.[652]
2318		Лабань Роман Олегович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-08-2929 серпня 1993, Сутківці Ярмолинецький район Хмельницька область. Лейтенант, командир взводу окремого полку спеціального призначення Західного територіального командування Національної гвардії України, в/ч А3028, колишній спецпідрозділ МВС «Ягуар» (Калинівка). В родині був єдиним сином. У 2014 році закінчив Національну академію внутрішніх справ в Києві. Не одружений. Залишилися батьки.	02015-02-1717 лютого 2015	Взвод Романа виконував завдання по безпечному виводу сил АТО з району Дебальцеве в напрямку м. Артемівськ (Донецька область). В селищі Луганське взвод потрапив під обстріл ворожої артилерії і танків. Танковий снаряд розірвався буквально в декількох метрах. Роман отримав тяжкі поранення і контузію, йому надали першу допомогу та під обстрілами евакуювали до Артемівська, але врятувати воїна не вдалося.[653][654]
2319		Вовк Богдан Ігорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-07-099 липня 1969, Дрогобич Львівська область. Старший сержант, боєць 5 роти 2 батальйону Національної гвардії України.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув під час відводу сил АТО з району Дебальцеве. Вважався зниклим безвісти, тіло упізнано в Харківському морзі.[655] Прим. Під час виходу з Дебальцевого зникли безвісти семеро бійців 5 роти 2 батальйону Нацгвардії.[656]
2320		Хорошковський В'ячеслав Дмитрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-10-1818 жовтня 1971, Вознесенське (Золотоніський район) Черкаська область. Старшина, боєць 5 роти 2 батальйону спеціального призначення Національної гвардії України. До Нацгвардії пішов добровольцем, перебував у зоні АТО з 16 листопада 2014 року. Залишилися дружина та дві неповнолітні доньки.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув під час відводу сил АТО з району Дебальцеве. В останнє виходив на зв'язок 17 лютого, тіло упізнано в березні серед загиблих.[657] Прим. За повідомленням Черкаської ОДА, загинув 18 лютого.
2321		Гриценко Василь Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-06-022 червня 1975, Зазим'я Броварський район Київська область. Сержант, боєць 5 роти 2 батальйону Національної гвардії України, в/ч 3017.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув під час відводу сил АТО з району Дебальцеве. Вважався зниклим безвісти, але через деякий час тіло ідентифікували. Був похований 2 жовтня[658][659]
2322		Чабан Сергій Петрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-04-1818 квітня 1969, Київ. Сержант, командир міномета 1-го мінометного взводу мінометної батареї 5 роти 2 батальйону оперативного призначення Національної гвардії України, в/ч 3017 (Харків).	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув під час відводу сил АТО з району Дебальцеве. Протягом 4-х місяців вважався зниклим безвісти, 13 червня 2015 року ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих.[658][660]
2323		Кіндзера Євген Йосипович	01979-02-2121 лютого 1979, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Солдат, номер обслуги мінометного взводу мінометної батареї механізованого батальйону 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). Працював у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та на інших промислових підприємствах. Мобілізований 31 липня 2014 року. Залишилися брати та сестри.	02015-02-1717 лютого 2015	Помер від поранень, отриманих в зоні АТО поблизу міста Попасна (Луганська область). Похований на центральному кладовищі Кривого Рогу.[661]
2324		Мироненко Віктор Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	26 років, Вишневе (П'ятихатський район), Дніпропетровська область. Солдат 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). До мобілізації працював у місцевому кар'єроуправлінні. Залишилися мати та молодша сестра.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув під час відходу з району міста Дебальцеве, танк Віктора підірвався на міні.[662][663]
2325		Саган Сергій Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-12-1515 грудня 1982, Ємільчине Житомирська область. Сержант, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією 19 березня 2014 року. Залишилися мати, дружина та двоє братів.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув під час артилерійського обстрілу поблизу міста Дебальцеве.[233][664]
2326		Кулініч Андрій Григорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-10-033 жовтня 1992, Новоград-Волинський Житомирська область. Солдат, кулеметник 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). У 2010 році закінчив Новоград-Волинське вище професійне училище, за спеціальністю токар. У 2011-2012 роках проходив строкову службу. До мобілізації працював у Державному підприємстві «Новоград-Волинське ДЛМГ». Призваний 18 березня 2014 року.	02015-02-1717 лютого 2015	Був поранений під час виконання бойового завдання поблизу смт Луганське в районі Дебальцеве. Під час транспортування до лікарні санітарна машина потрапила під обстріл й Андрій загинув. Поховали воїна у рідному місті, на кладовищі у мікрорайоні «Дружба».[665]
2327		Красноголовець Олександр Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01991-03-033 березня 1991, Мала Волиця Чуднівський район Житомирська область. Сержант, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). У 2011-2012 роках проходив військову службу у в/ч А4608. Потім працював різноробочим в ТОВ «Камоміла» у с.М.Волиця. Призваний за мобілізацією 29 серпня 2014 року. Залишилися тітка та дві сестри.	02015-02-1717 лютого 2015	Загинув під час артилерійського обстрілу села Кам'янка (Артемівський район) поблизу Дебальцеве.[233][666]
2328		Шептицький Петро Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-08-1414 серпня 1975, Жмеринка Вінницька область. Проживав у с. Могилівка (Жмеринський район). Солдат, старший стрілець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Закінчив Тульчинський ветеринарний технікум. Працював майстром трамвайно–тролейбусного депо у місті Вінниця, будував хату для своєї сім'ї. Призваний за мобілізацією 21 серпня 2014 року. Залишилися батьки, дружина та дві доньки, 2003 і 2005 р.н.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час зміни позиції в районі Дебальцеве в результаті артобстрілу поблизу села Кам'янка (Артемівський район).[233][667]
2329		Гаврилюк Ігор Володимирович	01984-09-1515 вересня 1984, Томашпіль Вінницька область. Лейтенант, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний 1 серпня 2014 року, ніс службу за контрактом. Залишились батьки.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час виходу українських військ із міста Дебальцеве.[233][668]
2330		Будніков Анатолій Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01960-12-1515 грудня 1960, Київ (район Печерськ). Сержант, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Залишились дружина та діти.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час виходу українських військ із міста Дебальцеве. Похований на Берковецькому кладовище.[233][669]
2331		Гайченя Микола Борисович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-10-088 жовтня 1978, Олевськ Житомирська область. Старший сержант, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Залишилися мати, дружина та 12-річний син.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час виходу з Дебальцеве, в районі села Логвинове. За іншими даними, Микола загинув 12 січня, — БТР 79-ї аеромобільної бригади, який підвозив трьох військових 30-ї мехбригади, потрапив під мінометний обстріл та загорівся поблизу Логвинове. Микола їхав зверху на броні, свідки бачили як він отримав смертельне поранення у голову, забрати тіло не було можливості через сильний обстріл. Вважався зниклим безвісти, ідентифікований за експертизою ДНК. 30 січня 2016 року Миколу перепоховали в Олевську.[670] Прес-секретар 30-ї бригади майор Андрій Малошук назвав імена 16 загиблих героїв, 27 воїнів вважаються зниклими безвісти.[233]
2332		Катішов Віталій Федорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	41 рік, Поплавка (Котовський район) Одеська область. Солдат, механік-водій танку 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Призваний за мобілізацією. Залишились мати, дружина та двоє дітей.	02015-02-1818 лютого 2015 орієнтовно	Згорів у танку в результаті артобстрілу під час виходу з Дебальцеве. В липні 2015 року ідентифікований серед похованих під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. Перепохований у рідному селі.[671]
2333		Кисельов Денис В'ячеславович	01976-08-1515 серпня 1976, Мукачеве Закарпатська область. Капітан, заступник начальника штабу механізованого батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве).	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час виводу українських військ з району Дебальцеве.[672]
2334		Товт Шандор Ерниевич (Олександр) (Позивний «Ганс») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01970-11-2323 листопада 1970, Берегово Закарпатська область. Старший сержант, командир БМП 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією 2 серпня 2014 року.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час виводу українських військ з району Дебальцеве.[673]
2335		Маркусь Віктор Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01970-08-055 серпня 1970, Вербовець (Виноградівський район) Закарпатська область. Сержант 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Одружений.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час відходу з Дебальцеве. Автомобіль ЗИЛ, в якому їхали військові, було підбито в районі Логвинове — Луганське. Вважався зниклим безвісти, у березні упізнаний серед загиблих. 13 березня захисника провели в останню путь у Вербовці.[674]
2336		Грубий Анатолій Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-10-2626 жовтня 1971, Торків Тульчинський район Вінницька область. Сержант, водій-машиніст компресора 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). За професією був ветеринарним лікарем. Призваний за мобілізацією навесні 2014 року. Залишились батько, дружина та двоє синів, 1996 та 1999 р.н.	02015-02-1818 лютого 2015	В ніч з 17 на 18 лютого, коли в черговий раз вирушив за побратимами, щоб вивезти їх із Дебальцеве, в результаті обстрілів отримав осколкове поранення в шию, помер по дорозі до шпиталю. Рідні відшукали тіло в моргу Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. Мечникова. 23 лютого односельці провели бійця в останню путь.[668][675]
2337		Кушнір Олег Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01972-11-3030 листопада 1972, Великодолинське Овідіопольський район Одеська область. Сержант, командир БМП 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Пішов до лав ЗСУ добровольцем 18 березня 2014 року. Спочатку служив в одеській військовій частині, потім був направлений до центру «Десна». Під час короткої відпустки у грудні 2014 року провів зустріч з учнями Великодолинської ЗОШ №2. Залишилися сестра, дружина та двоє дітей, 10-річний син і 4-річна донька.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув у районі Дебальцеве. За словами сестри, коли російські збройні формування вели обстріл блокпосту під Чорнухине з усіх видів зброї, Олегу у спину влучила розривна куля калібром 7,2-мм, він помер на місці. Поховали воїна 14 березня у Великодолинському.[676] Прим. За даними одеського видання «Думська», Олег Кушнір загинув 16 лютого під Дебальцеве, служив у 28-ї ОМБр.[677]
2338		Кондратюк Олексій Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-11-1616 листопада 1976, Київ. Солдат, водій 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Залишились дружина та два сини, брат та дві сестри.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час виходу особового складу з району міста Дебальцеве.[678] Прим. Внесений до списку Київради на черговість отримання земельних ділянок сім'ями загиблих (померлих) киян — учасників АТО (додаток до рішення, № 17 у списку), дату загибелі вказано 03.08.14.[679]
2339		Кінах Олександр Васильович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-05-1515 травня 1990, Годомичі Маневицький район Волинська область. Солдат, помічник гранатометника 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Грав за сільську футбольну команду. Вивчився в Колківському ВПУ-24 на водія, відслужив строкову службу у Внутрішніх військах в Сімферополі, після чого працював у Луцьку спочатку охоронцем, а потім комірником у торговому центрі «Аванта». Мобілізований 2 серпня 2014 року. Залишилися батьки, сестра, брат, дружина та маленька донька 2014 р.н. Коли народилася донька, Олександр був уже на фронті.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув поблизу смт Луганське (Артемівський район Донецька область) під час прориву у бік Артемівська. Вважався зниклим безвісти, в липні 2015 ідентифікований за експертизою ДНК серед похованих під Дніпропетровськом невідомих героїв АТО. 12 березня 2016 року Олександра перепоховали у рідному селі Годомичі.[680]
2340		Пастухов Олександр Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	39 років, Ставниця Летичівський район Хмельницька область. Старший солдат, розвідник відділення управління зенітно-ракетного дивізіону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією 8 серпня 2014 року.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув на трасі Дебальцеве – Артемівськ на Донеччині, під час виходу з Дебальцевого. Ідентифікований за експертизою ДНК. Похований на сільському кладовищі у рідному селі 28 травня.[681]
2341		Коренівський Віктор Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-06-1313 червня 1981, Червоне (Андрушівський район) Житомирська область. Проживав у Львові. Солдат 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Призваний за мобілізацією 1 серпня 2014 року, з 4 жовтня перебував у зоні АТО. Залишилася дружина та двоє синів, 9 і 12 років.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час прямування з міста Дебальцеве у напрямку Артемівська на Донеччині, де військова колона потрапила у засідку. Вважався зниклим безвісти, ідентифікований за експертизою ДНК. Поховання 26 березня 2016 року у Львові, на полі почесних поховань №76 Личаківського цвинтаря.[682]
2342		Живкович Владислав Хайдарович (Позивний «Хоттабич»)	01975-07-3030 липня 1975, Ангарськ Іркутська область РРФСР. Проживав у с. Мрин Носівський район Чернігівська область. Старший прапорщик, командир взводу 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й БТО «Київська Русь»). Народився в родині вчителів, коли вони були на будівництві БАМу в Сибіру. Згодом сім'я повернулася на батьківщину в с. Мрин. 1993 року Владислав пішов на строкову службу й залишився в армії, служив у навчальному центрі «Десна», 101-й бригаді охорони, 30-й автобазі, центрі забезпечення МО України. 2 грудня 2014, після наполегливих клопотань, перевівся у зону АТО. Залишилась дружина та двоє дітей шкільного віку.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув в результаті обстрілів російськими збройними формуваннями під час відходу з Дебальцеве. Похований в с. Мрин.[683][684]
2343		Амброс Сергій Сергійович (Позивний «Амброс») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01990-05-1616 травня 1990, Черкаси. Лейтенант полку особливого призначення «Азов» Національної гвардії України. Громадський активіст, учасник ініціативної групи «Здравіє» та координаційної ради молодіжних організацій «Патріотична ініціатива». Займався бойовим гопаком, організовував змагання «Козацькі забави», посів друге місце на загальноукраїнському чемпіонаті. Брав участь в організації патріотичних акцій, у численних етно-фестивалях, де часто працював волонтером. Належав до руху ультрас ФК «Черкаський Дніпро». Брав участь у мовному Майдані в Черкасах. Був активним учасником Революції Гідності. До полку «Азов» прийшов у травні 2014 року. Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та Відзнакою за заслуги перед Черкащиною (посмертно). Залишились батьки та старший брат.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час мінометного обстрілу села Широкине (Новоазовський район Донецька область).[685] За інформацією «Громадського ТБ», в селі Широкине російські бойовики з мінометів обстріляли позиції українських захисників, після чого розпочався бій із застосуванням стрілецької зброї. Були поранені двоє бійців полку «Азов», один з них помер у лікарні Маріуполя. 21 лютого на Соборній площі Черкас бійця провели в останню путь.[686].
2344		Белима Микола Григорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01985-12-033 грудня 1985, Лузанівка Кам'янський район (Черкаська область). Сержант 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). На фронт пішов добровольцем.	02015-02-1818 лютого 2015	Отримав поранення в голову 8 лютого у боях за Дебальцеве. Переніс кілька операцій, але 18 лютого помер у госпіталі від отриманих поранень.[687]
2345		Медведєв Геннадій Вікторович (Позивний «Медвєдь») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01973-03-088 березня 1973, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Старший сержант, командир машини 2-го відділення розвідувального взводу 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Ветеран-«афганець».	02015-02-1818 лютого 2015	17 лютого під Дебальцеве на блокпосту «Зірка» був поранений осколком у стегно. Під час медичної евакуації машина потрапила під обстріл, і Геннадій отримав смертельне осколкове поранення у голову. Перебував у списку зниклих безвісти. 5 березня тіло воїна доправили до Кривого Рогу.[546][688]
2346		Козаченко Денис Юрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-11-1919 листопада 1986, Кривий Ріг Дніпропетровська область. Молодший сержант, командир відділення зв'язку 40-го окремого мотопіхотного батальйону 17-ї окремої танкової бригади, Кривий Ріг (раніше 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас»). Мобілізований 17 травня 2014 року.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час виходу військ із Дебальцеве. Знайдений за експертизою ДНК серед похованих на початку березня під Дніпропетровськом невідомих Героїв АТО. 1 липня Дениса перепоховали в Кривому Розі.[689]
2347		Щепанський Олег Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01976-08-2727 серпня 1976, Комарівці (Барський район) Вінницька область. Солдат 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Працював у ТОВ «Чернеччина» в Комарівцях. Призваний за мобілізацією 21 серпня 2014 року. Залишилися батьки та дружина.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув під час виходу військових із Дебальцеве внаслідок артобстрілу російськими бойовиками. Рідні втратили зв'язок із Олегом 15 лютого, тіло було вивезене із зони боїв наприкінці лютого.[690]
2348		Коваль Олег Володимирович	01986-07-1010 липня 1986, Івашків Кодимський район Одеська область. Капітан, військовослужбовець 101-ї окремої бригади охорони ГШ (Київ). Залишилася дружина та трирічна донька.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув від кулі снайпера під час відходу з Дебальцеве. Ворожа куля потрапила у кевларову каску та спричинила перелом шийних хребців.[691]
2349		Куслій Олег Григорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-08-011 серпня 1978, Борзна Чернігівська область. Сержант, командир відділення 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»). Займався торгівлею на місцевому базарі разом з тещею, працював охоронцем у Гостомелі Київської області. Мобілізований у вересні 2014 року. Залишилася вагітна дружина та 8-річний син.	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув вночі під Дебальцеве в районі блокпоста «Хрест». Розповідають, що під ногами Олега розірвалася міна, він помер від великої крововтрати. Тіло ідентифіковане у Дніпропетровську. 12 березня воїна поховали у Борзні.[692]
2350		Головатий Максим Сергійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01992-02-2323 лютого 1992, Мена Чернігівська область. Сержант 13-го окремого мотопіхотного батальйону «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади (раніше 13-й БТО «Чернігів-1»).	02015-02-1818 лютого 2015	Загинув в районі Дебальцеве під час відходу підрозділу до Артемівська. Була інформація, що Максим отримав поранення від кулі снайпера. Вважався зниклим безвісти, ідентифікований серед загиблих. 30 квітня воїна провели в останню путь у Мені.[693]
2351		Каменюк Олександр Олександрович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-11-1212 листопада 1981, Полтава. Капітан міліції, співробітник відділу кадрів спеціальної роти судової міліції «Грифон» м. Полтава. У спецпідрозділі служив з 2003. В зоні АТО перебував з 20.01.2015 у складі зведеного загону міліції УМВС України в Полтавській області. Залишилась дружина та 9-річна донька.	02015-02-1818 лютого 2015	Під час виходу з оточення в районі м. Дебальцеве, противник обстріляв службовий автобус із бійцями підрозділу "Грифон", двох працівників міліції було поранено. Щоб не допустити ще більших втрат серед особового складу, капітан міліції О. Каменюк вирішив прикривати відступ підлеглих. Вважався зниклим безвісти, але його тіло було знайдено та ексгумоване, а тест на ДНК, який було проведено у травні 2016, збігся з його батьком на 93%. За даними Книги пам'яті, похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро. У травні 2019 був перепохований на кладовищі у м. Полтаві[694]
			Військовослужбовці.	02015-02-1818 лютого 2015	18 лютого українські війська здійснили перегрупування та з боями відійшли з Дебальцеве. До міста Артемівськ (Донецька область) були доставлені поранені і загиблі за останні кілька днів, частину тіл загиблих не вдалося евакуювати через обстріли. За уточненими даними Генштабу, оприлюдненими 4 березня, під час відходу з району Дебальцеве майже 3-тисячного угруповання військ 18 лютого загинули 19 воїнів, 12 зниклі безвісти, 135 дістали поранень різної ступені тяжкості.[695] Комбриг 128-ї бригади повідомив журналістам, що під час виводу військ з Дебальцевого бригада втратила 7 бійців загиблими.[696] 11 березня Президент Петро Порошенко повідомив дані про втрати внаслідок атаки російських збройних формувань на Дебальцеве та прилеглі населені пункти після оголошення режиму повного припинення вогню, з 15 лютого: 66 українських воїнів загинули, понад 300 були поранені.[697]
2352		Садовський Богдан Анатолійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01974-06-1515 червня 1974, Томаківка Дніпропетровська область. Сержант, старший навідник 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське).	02015-02-1919 лютого 2015 орієнтовно	Загинув у селі Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. Дату не уточнено, повідомлення у соцмережах 19 лютого (Борис Гуменюк).[698]
2353		Горбенко Андрій Степанович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01971-01-066 січня 1971, Сміла Черкаська область. Сержант, старший водій аеромобільно-десантного взводу 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Закінчив школу СПТУ-5, відслужив строкову службу, працював помічником машиніста в локомотивному депо станції імені Тараса Шевченка. Потім проходив службу в органах внутрішніх справ та заочно навчався в Смілянському технікумі харчових технологій. Працював головним механіком у міському РЕМ, водієм у районному РЕМ. У серпні 2014 року був мобілізований до ЗСУ. Залишилася дружина та дві доньки.	02015-02-1919 лютого 2015	Загинув поблизу селища Опитне (Ясинуватський район) під Донецьком.[699][700] За даними Генштабу, за минулу добу в зоні АТО загинули 2 військовослужбовця, ще 3 отримали поранення.[701]
2354		Порфир'єв Віталій Сергійович Орден Данила Галицького	01995-11-2525 листопада 1995, 19 років, Балта Одеська область. Старший солдат 25-го окремого полку матеріального забезпечення тилу Збройних Сил України, в/ч А1559 (Балта). Закінчив Одеський військовий ліцей, служив за контрактом.	02015-02-2020 лютого 2015 орієнтовно	Потрапив під обстріл під час відходу з Дебальцеве. Важко пораненого воїна було доставлено до Харківського шпиталю, після кількох діб боротьби за життя він помер. Поховали Віталія 23 лютого на кладовищі приміського села Мирони.[702]
2355		Сусяк Роман Романович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01975-04-1010 квітня 1975, Меденичі Дрогобицький район Львівська область. Солдат, водій 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). До Збройних Сил України був призваний під час другої хвилі мобілізації у травні 2014 року. Працював водієм, зокрема, возив військових на ротації. Залишилась дружина та син-третьокласник.	02015-02-2020 лютого 2015	Загинув в ДТП під час повернення зі сходу поблизу м. Лубни Полтавської області.[703]
2356		Чихун Олег Ігорович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01986-02-2424 лютого 1986, Херсон. Солдат 28-ї окремої механізованої бригади (Чорноморське (Одеська область). Призваний до ЗСУ в липні 2014 року. Залишились дружина та двоє маленьких дітей.	02015-02-2020 лютого 2015	13 лютого отримав чисельні осколкові поранення поблизу села Олексіївка (Великоновосілківський район) Донецької області. Олег тиждень боровся за життя у Київській лікарні, проте поранення виявились смертельними.[704]
2357		Євсюков Олександр Євгенович (Позивний «Док») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-01-088 січня 1978, Старий Крим Кіровський район Автономна Республіка Крим. Старший солдат, медик 3-го окремого батальйону «Фенікс» 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Закінчив Медичний університет у Криму, лікар-педіатр. У 2004 році переїхав до Херсона, де жив і працював. Активний учасник Революції Гідності та херсонського Автомайдану. Мобілізований як доброволець у серпні 2014 року.	02015-02-2121 лютого 2015	Загинув у бою в селі Широкине (Донецька область) поблизу Маріуполя під час обстрілу з танку та мінометів. Розвідгрупа десантників потрапила у засідку та впродовж доби тримала кругову оборону. Наступного дня військові ЗСУ провели успішну операцію з деблокування розвідгрупи. Поховали Олександра на кладовищі селища Геологів на Алеї Слави.[705][706]
2358		Оніщенко Олег Петрович (Позивний «Кент»)	01987-06-2121 червня 1987, Білогородка (Києво-Святошинський район), Київська область. Білорус[707]. Боєць 1-ї штурмової роти 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Із вересня 2014 року обороняв Донецький аеропорт та селище Піски.	02015-02-2121 лютого 2015	Напередодні повернувся з передової додому у зв'язку з важким станом здоров'я матері. 21 лютого вранці її поховали, а ввечері зупинилось серце Олега. 23 лютого односельці та бойові побратими провели воїна в останню путь.[708][709]
2359		Колєсніков Дмитро Вадимович (Позивний «Правий») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01995-01-1212 січня 1995, Володимир-Волинський Волинська область. Боєць 1-ї штурмової роти 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Закінчив Володимир-Волинський агротехнічний коледж. З перших днів був активним учасником Революції Гідності. Член Володимир-Волинського осередку «Правого Сектора». Належав до лав ультрас київського ФК «Динамо». В грудні 2014 року пройшов тренування на базі «Десна» та поїхав на передову. Залишилися батьки, сестра.	02015-02-2222 лютого 2015	Загинув вранці у селищі Піски (Ясинуватський район) від прямого попадання танкового снаряда у приміщення, де перебували бійці. Поховали воїна на міському кладовищі у с.Федорівка.[708][710]
2360		Ломей Дмитро Вікторович (Позивний «Лом») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01982-02-022 лютого 1982, Цуцилів, Івано-Франківська область. Мешкав в м. Івано-Франківську. Боєць 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Прийшов у ДУК в серпні 2014 року. Залишилася дружина та двоє синів, 5 і 3 років.	02015-02-2222 лютого 2015	Загинув у ніч на 23 лютого під селищем Піски (Ясинуватський район) поблизу Донецька під час артилерійського обстрілу з боку російських терористів. Від влучення снаряду завалилась стіна, загинули двоє бійців, ще 5 дістали поранень. 6 березня воїна поховали в Івано-Франківську, на Алеї Слави центрального міського кладовища у Чукалівці[711].
2361		Рибальченко Вадим Миколайович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01977-09-1212 вересня 1977, Лозова Харківська область. Проживав у м. Первомайський. Полковник (посмертно) міліції, заступник начальника райвідділу – начальник кримінальної міліції Первомайського районного відділу ГУМВС України в Харківській області. Прийшов на службу до міліції у 1998 році після закінчення Харківського Національного університету внутрішніх справ за спеціальністю правознавство. Працював на різних посадах від оперуповноваженого ВДСБЕЗ Лозівського МРВ до начальника кримінальної міліції Первомайського райвідділу. З 1998 до 2010 працював у Лозівському міськвідділі міліції, потім служив у Первомайському. Неодноразово відзначався нагородами. До Харкова приїхав у службове відрядження з організації супроводу масових заходів, запланованих на 22 лютого. Залишилася літня мати, сестра та дружина.	02015-02-2222 лютого 2015	Близько 13:20 в центрі міста Харків на Московському проспекті біля станції метро «Маршала Жукова» проросійські терористи підірвали вибуховий пристрій. Терористичний акт було спрямовано проти харків'ян, які проходили колоною від Палацу спорту до метро під час масових заходів на річницю Революції Гідності та вшанування пам'яті загиблих героїв. В результаті теракту загинув підполковник Вадим Рибальченко та відомий харківський активіст 52-річний фізик Ігор Толмачов, 11 чоловік отримали поранення, в тому числі 5 міліціонерів.[712][713] 23 лютого в лікарні помер від поранення у голову 15-річний патріот Данил Дідик, 24 лютого помер від поранень 18-річний студент Микола Мельничук.[714]
2362		Петрик Сергій Вікторович	01987-04-1616 квітня 1987, Червоний Колодязь Ніжинський район Чернігівська область. Військовослужбовець ремонтного підрозділу 1-ї окремої гвардійської танкової бригади (Гончарівське). Призваний за мобілізацією 19 березня 2014 року. Як хорошого механіка Сергія залишили в Гончарівському ремонтувати техніку, яку він потім сам переправляв у зону бойових дій. Залишилися дружина та двоє маленьких синів, 4 і 1 років.	02015-02-2222 лютого 2015	Загинув в районі міста Волноваха Донецька область під час доставки вантажу в зону АТО. Поховали Сергія 25 лютого в селі Перемога (Ніжинський район).[715]
2363		Кревогубець Ярослав Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-03-2222 березня 1989, Шепетівка Хмельницька область. Солдат 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Працював експедитором. Залишилися батьки.	02015-02-2222 лютого 2015	Загинув під Донецьком.[716][700]
2364		Дереш Валерій Костянтинович (Позивний «Амін»)	01982-05-033 травня 1982, Хмельницький. Боєць розвідгрупи «Святі» Батальйону МВС спеціального призначення «Свята Марія». Як кажуть побратими, Валерій був одним із центральних людей під Павлополем, він водив розвідгрупи «на ту сторону».	02015-02-2222 лютого 2015	Близько 15:00 на трасі Донецьк - Маріуполь в районі пам'ятного знака Сталевару під Маріуполем перекинувся автомобіль «УАЗ» з військовими. Водій не впорався з керуванням, автомобіль виїхав за межі проїжджої частини і перекинувся. За даними медиків, двоє військових загинули на місці, ще одного доставили в лікарню, але врятувати його не вдалося.[717][718]
2365		Росоха Василь Юрійович (Позивний «Тихий»)	01992-06-2929 червня 1992, Негровець Міжгірський район Закарпатська область. Боєць 1-ї розвідгрупи Батальйону МВС спеціального призначення «Свята Марія». Був відмінником, добре грав у футбол та шахи. Закінчив Київський фінансово-економічний коледж і поступив на навчання у Національний університет державної податкової служби України в м. Ірпінь на заочне відділення, водночас працював, щоб заробити на навчання й оренду квартири. Активний учасник Революції Гідності. На фронт пішов добровольцем. Залишилися батьки, брат і сестра.	02015-02-2222 лютого 2015	Близько 15:00 на трасі Донецьк - Маріуполь в районі пам'ятного знака Сталевару під Маріуполем перекинувся автомобіль «УАЗ» з військовими. Водій не впорався з керуванням, автомобіль виїхав за межі проїжджої частини і перекинувся. За даними медиків, двоє військових загинули на місці, ще одного доставили в лікарню, але врятувати його не вдалося.[717][719]
2366		Сухацький Леонід Андрійович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01969-07-1010 липня 1969, Тетіїв Київська область. Старший сержант, командир танку 17-ї окремої танкової бригади (Кривий Ріг). У 1987 році закінчив ПТУ №34 у Радомишлі. Пройшов службу у лавах Збройних Сил в місті Катовіце (Польща) командиром танку. З 1993 року служив в органах внутрішніх справ, з 2000 року працював на посаді командира відділення пожежної частини №29 у місті Тетієві. З 2008 року до серпня 2014 року працював у ПП «Слободяник». 28 серпня пішов добровольцем на фронт. Залишилася дружина та донька. В грудні під час відпустки Леонід Сухацький став героєм програми телеканалу 1+1 «Хоробрі серця». Сепаратисти називали його танк «чорна смерть», а Леонід називав його «наш дружочек». На його рахунку три підбиті бойові машини ворога за два місяці оборони Маріуполя.	02015-02-2222 лютого 2015	Загинув під Маріуполем.[720] Близько 15:00 на трасі Донецьк - Маріуполь в районі пам'ятного знака Сталевару перекинувся автомобіль «УАЗ» з військовими. Водій не впорався з керуванням, автомобіль виїхав за межі проїжджої частини і перекинувся. Двоє бійців батальйону «Свята Марія» загинули на місці. Леоніда довезли до лікарні, але він помер в реанімації.[717]
2367		Ваколюк Володимир Павлович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01981-11-1010 листопада 1981, Печенга Мурманська область РРФСР. З 1999 року проживав у с. Червоні Кошари Вознесенський район Миколаївська область. Солдат 3-го окремого батальйону «Фенікс» 79-ї окремої аеромобільної бригади (Миколаїв). Призваний за мобілізацією у серпні 2014 року. Залишилися батьки і молодша сестра.	02015-02-2323 лютого 2015	Загинув поблизу села Широкине (Донецька область) під час виконання бойових завдань. Похований на кладовищі с. Мартинівське Вознесенського району.[721]
2368		Стукало Богдан Ярославович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01993-08-1111 серпня 1993, Красна (Зборівський район) Тернопільська область. Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Після строкової служби в армії служив за контрактом. Із березня 2014 року захищав Батьківщину, кілька місяців пробув на східному фронті. Влітку отримав поранення в зоні АТО, після лікування повернувся на передову. Вдруге був поранений у ногу на початку грудня 2014 року та проходив лікування у Львівському шпиталі. Залишилися батьки.	02015-02-2323 лютого 2015	Трагічно загинув у селі Сокільники (Пустомитівський район) поблизу Львова. О 7:50 Богдан зняв номер у готелі «Галіція», а о 8:00 його знайшли мертвим під вікнами готелю. Розглядаються версії самогубства та навмисного вбивства.[722]
2369		Мандрик Віталій Олегович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-04-1212 квітня 1987, Красноармійськ Донецька область. Старший лейтенант міліції, оперуповноважений відділу швидкого реагування спецпідрозділу «Сокіл» Управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС України в Донецькій області. Розпочав службу в органах внутрішніх справ у Красноармійському міськвідділу з посади дільничного інспектора міліції. З 2011 року перевівся до обласного УБОЗ. Майстер спорту з рукопашного бою, неодноразово брав участь та займав призові місця на чемпіонатах України. Залишилася дружина та 1-річна дитина.	02015-02-2323 лютого 2015	Троє співробітників спецпідрозділу «Сокіл» з працівником ДАІ о 18:15 в місті Маріуполь на вулиці Пашковського зупинили автомобіль марки «ДЕУ» для перевірки. В машині виявились терористи, які відкрили вогонь. В результаті боєзіткнення співробітник «Сокола» отримав вогнепальне поранення в голову, від якого помер. Ще двоє були поранені. В машині було знайдено сумку з вибухівкою.[723][724]
2370		Білоконь Олександр Вікторович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01974-10-066 жовтня 1974, Горішні Плавні (колишній Комсомольськ) Полтавська область. Солдат, зв'язківець 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський). Спортсмен, служив у морській піхоті. Працював у СПУ ВАТ «Полтавський ГЗК». Призваний за мобілізацією. Залишилися син та донька-першокласниця.	02015-02-2424 лютого 2015	Разом з військовою частиною Олександр вийшов з Дебальцеве, де був контужений. Вже у шпиталі він помер через інфаркт. Похований на міському цвинтарі Горішніх Плавнів.[725]
2371		Федчук Юрій Ростиславович (Позивний «Юз»)	01968-05-2929 травня 1968, Луцьк Волинська область. Боєць 2 штурмової роти 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Добровольцем поїхав на фронт, більше двох місяців воював на передовій у с. Піски під Донецьком.	02015-02-2525 лютого 2015	Загинув у Луцьку близько 4-ї години ранку внаслідок ДТП на проспекті Відродження, був збитий нетверезим водієм. Похований на Гнідавському кладовищі.[726]
2372		Гнатюк Володимир Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01980-06-2020 червня 1980, Житомир. Мешкав у с. Сонячне (Житомирський район). Старший солдат, снайпер взводу снайперів 90-го ОДШБ «Житомир» 81-ї ОДШБр. 15 років служив за контрактом в 13-му ОАеМБ 95-ї ОАеМБр. Миротворець (Ірак, Косово). 2014 поновився на службі і добровольцем поїхав на фронт. Залишилися дружина та донька.	02015-02-2626 лютого 2015	Загинув у бою поблизу с. Водяне (Ясинуватський район) в результаті обстрілу з танку. Похований у Сонячному[727].
2373		Батенко Олександр Іванович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01987-12-066 грудня 1987, Миколаїв. Солдат, снайпер 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Добровольцем пішов на фронт. Залишилася мати та сестра.	02015-02-2626 лютого 2015	Загинув у бою поблизу аеропорту Донецька під селом Водяне (Ясинуватський район) в результаті обстрілу з танку.[728][729] Російські бойовики з артилерії, мінометів і танків обстріляли та штурмували позиції сил АТО у районі н.п. Опитне, Водяне та Авдіївка.
2374		Биков Олег Володимирович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01989-10-2424 жовтня 1989, Ніжин Чернігівська область. Солдат, розвідник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади. Закінчив Київський транспортний коледж. Відслужив в армії, у житомирській 95-ї аеромобільній бригаді. Отримав вищу освіту на факультеті менеджменту Славістичного університету у Києві. В серпні 2014 року став на захист Батьківщини.	02015-02-2626 лютого 2015	Загинув у бою поблизу аеропорту Донецька під селом Водяне (Ясинуватський район) в результаті обстрілу з танку.[728][730]
2375		Саранча Максим Ростиславович Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01988-09-1212 вересня 1988, Вишневе (П'ятихатський район) Дніпропетровська область. Солдат, стрілець 93-ї окремої механізованої бригади (Черкаське). Залишилися батьки, молодші брат і сестра.	02015-02-2727 лютого 2015	Загинув під час мінометного обстрілу взводного опорного пункту поблизу селища Піски (Ясинуватський район) під Донецьком.[662]
2376		Факас Микола Ілліч	01969-12-1919 грудня 1969, Білка (Іванівський район) Одеська область. Проживав у c. Новосвітлівка (Веселинівський район) Миколаївська область. Солдат, старший механік-водій БМП-2 7-ї роти 3-го батальйону 28-ї ОМБр. Працював трактористом у ТОВ «Довіра». Мобілізований 01.08.2014. На фронті з осені 2014. Залишилася дружина та троє дітей.	02015-02-2727 лютого 2015	Помер у ніч на 28 лютого від серцевого нападу в районі м. Мар'їнка (Донецька область). Похований у Новосвітлівці[731].
2377		Флерко Микола Олексійович (Позивний «Танк») Орден «За мужність» ІІІ ступеня	01978-08-2222 серпня 1978, Деркачі (Старокостянтинівський район) Хмельницька область. Проживав у м. Кам'янець-Подільський. Боєць 2 штурмової роти 5-го окремого батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Мав «золоті руки», в зоні АТО доводив до ладу бойову техніку, ремонтував машини. Залишилася дружина і троє дітей.	02015-02-2828 лютого 2015	Микола супроводжував двох журналістів у с. Піски (Ясинуватський район) під Донецьком. В результаті мінометного обстрілу знімальної групи російськими бойовиками від осколкових поранень загинув Микола «Танчик» та фотокореспондент газети «Сегодня» Сергій Ніколаєв, який помер від поранень на операційному столі.[732][733].
2378		Баришполець Євген Володимирович	01981-05-1515 травня 1981, Чернігів. Проживав у м. Київ. Командир бойового розрахунку БМ-21 «Град» 92-ї окремої механізованої бригади (Харківська область). Призваний за мобілізацією у вересні 2014 року. Залишилися батько й сестра.	02015-02-2828 лютого 2015	Обставини не уточнено. Загинув поблизу міста Щастя під Луганськом. Поховали Євгена 4 березня у Чернігові.[734]

Невстановлена дата смерті

Рішення Київської міської ради № 455/1319 від 14 травня 2015 року про оформлення земельних ділянок сім'ям загиблих (померлих) киян - учасників АТО, у додатку до рішення 90 імен учасників АТО з вказанням дати смерті. Серед них: Гусішний Олег Миколайович, загинув 15.02.2015 р.^[679][735] Потрібна додаткова інформація.

Посилання

• Книга пам'яті загиблих
• Український меморіал. Пам'яті героїв, що загинули за Україну
• Пантеон Героїв (Сайт Міністерства оборони України)
• Вони життя віддали за Вітчизну (Сайт Національної гвардії України)
• Вічна пам'ять героям-прикордонникам! (Сайт Державної прикордонної служби України)
• Пам'яті героїв (Сайт Служби безпеки України)
• Пам'ятаємо (Сайт Національної академії СБУ)
• Герої не вмирають (Сайт Чернігівської ОДА)
• Вони захищали Україну (Сайт Вінницької ОДА)
• Книга пам'яті героїв АТО (Сайт Житомирської ОДА)
• Герої не вмирають (Сайт Миколаївської ОДА)
• Сторінка пам'яті. Херсонщина (Сайт Херсонської ОДА)
• Пам'ятаємо загиблих героїв (Сайт Полтавської Облради)
• Книга пам'яті Сумської області
• Герої АТО (Сайт Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва імені О.М.Бойченка)
• Військовослужбовці, які загинули під час проведення АТО, з Одеської області^{[недоступне посилання з червня 2019]} (Сайт Одеського обласного центру патріотичного виховання дітей та молоді)
• Ніхто не забутий: на Донбасі загинула майже сотня військовослужбовців з Одеської області (список) (Одеське видання «Думська»)
• Військовослужбовці з Вінницької області, які загинули в зоні АТО (Сайт «20 хвилин: Вінниця»)
• Список загиблих у зоні АТО мешканців Прикарпаття (Інтернет-видання «Паралелі»)
• Меморіал пам'яті загиблих харків'ян - Героїв АТО (Портал «Весь Харків»)
• Герої. Чернівецька область. АТО (блог)
• Пам'яті загиблих воїнів... Список військових, які загинули в зоні АТО, та з якими прощалися на Рівненщині (Проект «Ціна Свободи», сайт телеканалу «Рівне-1»)
• Сайт пам'яті загиблих героїв Хмельниччини в ході АТО 2014 року (Медіа-корпорація «Є»)

Див. також

• Бої за Донецький аеропорт
• Бої за Дебальцеве