Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Меморіальні дошки Києва

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

Перша меморіальна дошка за радянської влади у Києві була урочисто відкрита 1925 року. Відтоді на фасадах київських будівель їх було встановлено близько тисячі.

Історія

Узагальнити
Перспектива

Найперша дошка була вмонтована в стіну Театру музичної комедії (Велика Васильківська вулиця, 53) з нагоди 20-х роковин революційних подій 1905 року. Її текст свідчив: «1905 р. У цьому будинкові зорганізовані 1-і профспілки робітників м. Києва»[1].

У грудні того ж року відкрилися ще дві меморіальні дошки. Обидві були приурочені до 100-річчя повстання декабристів, що відбулося в Санкт-Петербурзі в 1825 році. Одну дошку встановили на фасаді Контрактового будинку на Подолі, іншу — біля входу у витончений особняк по вулиці Михайла Грушевського, 14/1. Лаконічний напис повідомляв, що в цих будівлях в 1820-ті роки збиралися перші російські революціонери. Автор всіх трьох дощок, відкритих в 1925 році — скульптор Бернард Кратко[2].

У 1929 році на фасаді прохідної Київського електровагоноремонтного заводу з'явилася дошка з білого мармуру, на якій позолоченими буквами було виведено: «1879–1929. 50 років тому робітники Київських головних майстерень провели перший переможний страйк проти капіталістів»[3]. Під час Другої світової війни ця дошка виявилася сильно пошкодженою, тому в 1947 році її замінили[3]. У тому ж 1947 року в Києві було відкрито ще декілька меморіальних дощок.

На фасаді будинку Управління Південно-Західної залізниці (вулиця Лисенка, 6) з'явилася мармурова дошка, що увіковічує страйк залізничників 1905 року[4]. На фасаді Театру музкомедії відкрили ще одну дошку — як і попередня, вона була присвячена революційним подіям: «Тут в 1905 році містився Народний будінок, де відбувалися збори і мітинги демократичніх організацій м. Києва»[5]. Втім, в 1979 році дошка здалася властям дуже скромною і була замінена соліднішою. Тоді ж почали з'являтися і дошки на честь діячів мистецтв, учених. Так, в 1947 році кияни пошанували пам'ять видатного льотчика Петра Нестерова, що зробив в київському небі першу в історії авіації «мертву петлю», названу згодом його ім'ям. На будинку по вулиці Князів Острозьких, 5, в якому він жив в 1914 році, з'явилася мармурова меморіальна дошка[6]. Це була перша дошка, що не мала відношення до політики. Через три десятиліття, в 1977 році, її замінили гранітною плитою з бронзовим барельєфним портретом льотчика[7].

У 1948 році відкрили дошки письменникові Михайлу Коцюбинському (бульвар Тараса Шевченка, 17) і композитору Віктору Косенко (вулиця Михайла Коцюбинського, 9)[8].

У грудні 1952 року на так званому «будиночку Петра» (Костянтинівська вулиця, 6/8) встановили меморіальну дошку, що стверджувала, що в цьому двоповерховому особняку в 1706–1707 роках зупинявся засновник Російської імперії Петро I. У червні 1965 році її замінили новою — розкішнішою, з портретом російського імператора[9]. Але насправді виявилось, що «будиночок Петра» споруджений 1743 року, тому самодержець тут ніяк не міг зупинятися. У 1990-ті роки дошку демонтували.

З середини 1950-х років, після смерті Сталіна, в місті почали досить часто відкриватися різні меморіальні дошки. Одні увічнювали пам'ять учених: академіка Данила Заболотного (1955)[10], одного з засновників Української академії наук Володимира Вернадського (1963)[11], конструктора перших в світі космічних кораблів Сергія Корольова (1968)[12], піонера вітчизняного дирижаблебудування Федора Андерса (1970)[13]; інші — видатних театральних діячів: Панаса Саксаганського (1953)[14], Марії Заньковецької (1953)[15], Миколи Садовського (1957)[14], Марка Кропивницького (1958)[16], Амвросія Бучми (1962)[17]; треті — письменників: Михайла Старицького (1955)[18], Остапа Вишні (1957)[19], Олександра Купріна (1958)[20], Шолом-Алейхема (1959)[21] і інших.

Remove ads

«Рекордсмени»

Багатьом відомим людям столиця встановила по декілька меморіальних дощок. Найбільше — поетесі Лесі Українці, дошки якої в різні роки відкривалися на 7 будівлях[22]. Перебування в Києві Тараса Шевченка вшанувалося 5 дошками[23]. Таке ж їх число присвячене патофізіологу, академіку Олександру Богомольцю (чотири з них — на вулиці, що носить його ім'я)[24].

По чотири меморіальні дошки за радянських часів були встановлені авторові романа «Як загартовувалася сталь» Миколі Островському[25] і композиторові Пилипу Козицькому. Академік Євген Патон, письменник Олександр Бойченко, державний діяч Григорій Петровський[26] і композитор Микола Лисенко «мають» в Києві по три меморіальні дошки. По дві — академіки Микола Кащенко[27], Данило Заболотний, Олександр Палладін, Микола Стражеско, учасник радянсько-української війни Микола Щорс, письменники Марко Вовчок і Іван Франко, кінорежисер Олександр Довженко та інші.

Німецькому революціонерові Карлу Лібкнехту, який ніколи не був у Києві, радянська влада відкрила три меморіальні дошки, причому всі в один день — 8 грудня 1965 року. Написи на них роз'яснювали перехожим, хто ця особа, ім'ям якої названа дана вулиця.

Remove ads

Меморіальні дошки

На честь людей

Більше інформації Зображення, Кому присвячено, короткі відомості ...

На честь подій

Більше інформації Зображення, Текст ...
Remove ads

Демонтовані дошки

Більше інформації Зображення, Кому чи чому була присвячена ...
Remove ads

Див. також

Примітки

Посилання

Джерела

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads